Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Ілля Рєпін. Про зустрічі з А. П. Чеховим
Зустрічався дуже рідко. Найживіше він вимальовується мені при першій зустрічі. Він мене відвідав у моїй студії біля Калинкиного мосту (ймовірно, 1887 року).
Позитивний, тверезий, здоровий, він мені нагадував тургенєвського Базарова.
Якось, сидячи в мене, він захопився спогадом своєї практики земського лікаря [1]. Змалював кілька щонайживіших картин у сільцях, коли він прибував туди на розтин трупів передчасно померлих.
Це відбувалося здебільше просто неба.
Глядачі виповзали з усіх кутків і провулків і дедалі сміливіше обступали лікаря, який розкладав хірургічні інструменти біля покійника, що урочисто лежав на столі посеред вулиці. Захоплений своєю неприємною справою з обов’язку, Чехов не зауважував, як допитливі хлопчаки дедалі більше посувалися до померлого, врешті – заважали лікареві… При цьому повітря!.. Хоча й на вільному повітрі.
І раптом при повороті роздутого мерця, повного газів, покійник зробив губами «бр-р-р». Публіці здалося, що він оживає… З вереском кинулися врозсип, перекидаючись одне через одного, навсібіч, перелякані хлопчаки.
Одного разу в спільноті «Літературного товариства» мені вдалося зробити з нього дуже вдалий начерк (він не позував) [2]. Хтось випрохав той начерк, як звичайно.
Тонкий, невблаганний, суто російський аналіз переважав у його очах над усім виразом обличчя. Ворог сантиментів і бундючних захоплень, він, здавалося, тримав себе в мундштуку холодної іронії та з задоволенням відчував на собі кольчугу мужності.
Куоккала
Переклав Василь Білоцерківський
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ілля Рєпін. Про зустрічі з А. П. Чеховим
З книжки «А. П. Чехов у спогадах сучасників»
Зустрічався дуже рідко. Найживіше він вимальовується мені при першій зустрічі. Він мене відвідав у моїй студії біля Калинкиного мосту (ймовірно, 1887 року).
Позитивний, тверезий, здоровий, він мені нагадував тургенєвського Базарова.
Якось, сидячи в мене, він захопився спогадом своєї практики земського лікаря [1]. Змалював кілька щонайживіших картин у сільцях, коли він прибував туди на розтин трупів передчасно померлих.
Це відбувалося здебільше просто неба.
Глядачі виповзали з усіх кутків і провулків і дедалі сміливіше обступали лікаря, який розкладав хірургічні інструменти біля покійника, що урочисто лежав на столі посеред вулиці. Захоплений своєю неприємною справою з обов’язку, Чехов не зауважував, як допитливі хлопчаки дедалі більше посувалися до померлого, врешті – заважали лікареві… При цьому повітря!.. Хоча й на вільному повітрі.
І раптом при повороті роздутого мерця, повного газів, покійник зробив губами «бр-р-р». Публіці здалося, що він оживає… З вереском кинулися врозсип, перекидаючись одне через одного, навсібіч, перелякані хлопчаки.
Одного разу в спільноті «Літературного товариства» мені вдалося зробити з нього дуже вдалий начерк (він не позував) [2]. Хтось випрохав той начерк, як звичайно.
Тонкий, невблаганний, суто російський аналіз переважав у його очах над усім виразом обличчя. Ворог сантиментів і бундючних захоплень, він, здавалося, тримав себе в мундштуку холодної іронії та з задоволенням відчував на собі кольчугу мужності.
Куоккала
Переклав Василь Білоцерківський
Першодрук – «Одесские ведомости», 1910, 16 січня.
Рєпін і Чехов високо цінували творчість одне одного, що передусім засвідчено в їхніх листах.
1899 р. Рєпін, на замовлення перекладача Д. Роша, виконав малюнок до чеховського оповідання «Мужики» французькою мовою в часопису «Revue illustrée». Пізніше художник подарував його письменникові.
1. Випадок, про який Чехов розповів Рєпінові, стався в червні 1884 р. поблизу м. Воскресенська.
2. Згаданий начерк Рєпін виконав у Російському літературному товаристві наприкінці 80-х – першій половині 90-х рр. ХІХ ст.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Ілля Рєпін. Про графа Лева Миколайовича Толстого"
• Перейти на сторінку •
"Ілля Рєпін. Критикам мистецтва"
• Перейти на сторінку •
"Ілля Рєпін. Критикам мистецтва"
Про публікацію
