
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Цукерка в білочки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цукерка в білочки
Вікторія любить розглядати малюночки в книжках. Але не сама, бо ще маленька, а з мамою чи бабусею.
– Ось котик, він гойдає дитинку. Каже: «А-а-а». І це котик. І це. І це.
– А ось вишеньки. Гм… Вони лежать на снігу.
– А це білочка. Вона має цукерку. А їжачок має печиво.
Дівчинка росте, а з нею росте і добра книжечка. Це як? А так: дівчинка стає щораз вищою, знає більше і більше слів, а книжка не перестає бути цікавою, бо схожа на криницю з водою, з якої черпаємо і черпаємо воду.
– Котики заколисують дитинку. Яку пісеньку вони співають?
– А-а-а.
– А ще таку: «Котику сіренький, котику плямистий…»
– А це мама-мишка читає своєму мишенятку книжечку, як і я тобі.
– А ці слоники бавляться чим? – запитує дорослий.
– М’ячиком.
– Правильно. Вони грають у футбол.
– Скажімо книжечці «па-па». Нехай вона відпочиває на поличці, поки ми знову прийдемо до неї за порадою.
Коли книжка добре виспалася на поличці, то й сама прийшла до Вікторії, а дівчинка вже ось яка велика, їй два з половиною рочки.
– Ось на першій сторінці хто це? Так, дитина молиться. А позаду неї – Ангел. «Любий ангелику мій, коло мене завше стій…» – такі її слова.
– А ось і вишеньки. Це ж твої улюблені ягоди. Давай поїмо їх!
Вікторія бере пальчиками вишеньку, неначе бере, (ви ж розумієте?) і підносить до рота:
– Ням-ням-ням. І ти їж.
– Добре.
Гра. ЇЇ Величність Гра запалює в дитячих очах вогники, оживляє радістю, сміхом.
– Які смачні вишеньки! Ням-ням-ням. Як їх багато! І апельсинка є! Ням-ням!
– А тут ще яблучка є! Ням-ням!
– А ось тут білочка має цукерку! Ням-ням! – дорослий теж входить в азарт гри.
– Не забирай в білочки цукерку!
Вікторія зупиняє гру й ще раз, зі серйозним виразом на обличчі, повторює:
– Не забирай в білочки цукерку!
Спантеличений дорослий одержує урок від дитини. Уважно дивиться в її голубі очі й бачить там небо, чисте, без грозових хмар і річкових намулів.
– Добре, добре! Так, правду кажеш: не можна забирати в когось його речі, іграшки, солодощі. І в білочки, і в їжачка.
– Ось котик, він гойдає дитинку. Каже: «А-а-а». І це котик. І це. І це.
– А ось вишеньки. Гм… Вони лежать на снігу.
– А це білочка. Вона має цукерку. А їжачок має печиво.
Дівчинка росте, а з нею росте і добра книжечка. Це як? А так: дівчинка стає щораз вищою, знає більше і більше слів, а книжка не перестає бути цікавою, бо схожа на криницю з водою, з якої черпаємо і черпаємо воду.
– Котики заколисують дитинку. Яку пісеньку вони співають?
– А-а-а.
– А ще таку: «Котику сіренький, котику плямистий…»
– А це мама-мишка читає своєму мишенятку книжечку, як і я тобі.
– А ці слоники бавляться чим? – запитує дорослий.
– М’ячиком.
– Правильно. Вони грають у футбол.
– Скажімо книжечці «па-па». Нехай вона відпочиває на поличці, поки ми знову прийдемо до неї за порадою.
Коли книжка добре виспалася на поличці, то й сама прийшла до Вікторії, а дівчинка вже ось яка велика, їй два з половиною рочки.
– Ось на першій сторінці хто це? Так, дитина молиться. А позаду неї – Ангел. «Любий ангелику мій, коло мене завше стій…» – такі її слова.
– А ось і вишеньки. Це ж твої улюблені ягоди. Давай поїмо їх!
Вікторія бере пальчиками вишеньку, неначе бере, (ви ж розумієте?) і підносить до рота:
– Ням-ням-ням. І ти їж.
– Добре.
Гра. ЇЇ Величність Гра запалює в дитячих очах вогники, оживляє радістю, сміхом.
– Які смачні вишеньки! Ням-ням-ням. Як їх багато! І апельсинка є! Ням-ням!
– А тут ще яблучка є! Ням-ням!
– А ось тут білочка має цукерку! Ням-ням! – дорослий теж входить в азарт гри.
– Не забирай в білочки цукерку!
Вікторія зупиняє гру й ще раз, зі серйозним виразом на обличчі, повторює:
– Не забирай в білочки цукерку!
Спантеличений дорослий одержує урок від дитини. Уважно дивиться в її голубі очі й бачить там небо, чисте, без грозових хмар і річкових намулів.
– Добре, добре! Так, правду кажеш: не можна забирати в когось його речі, іграшки, солодощі. І в білочки, і в їжачка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію