ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Цукерка в білочки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цукерка в білочки
Вікторія любить розглядати малюночки в книжках. Але не сама, бо ще маленька, а з мамою чи бабусею.
– Ось котик, він гойдає дитинку. Каже: «А-а-а». І це котик. І це. І це.
– А ось вишеньки. Гм… Вони лежать на снігу.
– А це білочка. Вона має цукерку. А їжачок має печиво.
Дівчинка росте, а з нею росте і добра книжечка. Це як? А так: дівчинка стає щораз вищою, знає більше і більше слів, а книжка не перестає бути цікавою, бо схожа на криницю з водою, з якої черпаємо і черпаємо воду.
– Котики заколисують дитинку. Яку пісеньку вони співають?
– А-а-а.
– А ще таку: «Котику сіренький, котику плямистий…»
– А це мама-мишка читає своєму мишенятку книжечку, як і я тобі.
– А ці слоники бавляться чим? – запитує дорослий.
– М’ячиком.
– Правильно. Вони грають у футбол.
– Скажімо книжечці «па-па». Нехай вона відпочиває на поличці, поки ми знову прийдемо до неї за порадою.
Коли книжка добре виспалася на поличці, то й сама прийшла до Вікторії, а дівчинка вже ось яка велика, їй два з половиною рочки.
– Ось на першій сторінці хто це? Так, дитина молиться. А позаду неї – Ангел. «Любий ангелику мій, коло мене завше стій…» – такі її слова.
– А ось і вишеньки. Це ж твої улюблені ягоди. Давай поїмо їх!
Вікторія бере пальчиками вишеньку, неначе бере, (ви ж розумієте?) і підносить до рота:
– Ням-ням-ням. І ти їж.
– Добре.
Гра. ЇЇ Величність Гра запалює в дитячих очах вогники, оживляє радістю, сміхом.
– Які смачні вишеньки! Ням-ням-ням. Як їх багато! І апельсинка є! Ням-ням!
– А тут ще яблучка є! Ням-ням!
– А ось тут білочка має цукерку! Ням-ням! – дорослий теж входить в азарт гри.
– Не забирай в білочки цукерку!
Вікторія зупиняє гру й ще раз, зі серйозним виразом на обличчі, повторює:
– Не забирай в білочки цукерку!
Спантеличений дорослий одержує урок від дитини. Уважно дивиться в її голубі очі й бачить там небо, чисте, без грозових хмар і річкових намулів.
– Добре, добре! Так, правду кажеш: не можна забирати в когось його речі, іграшки, солодощі. І в білочки, і в їжачка.
– Ось котик, він гойдає дитинку. Каже: «А-а-а». І це котик. І це. І це.
– А ось вишеньки. Гм… Вони лежать на снігу.
– А це білочка. Вона має цукерку. А їжачок має печиво.
Дівчинка росте, а з нею росте і добра книжечка. Це як? А так: дівчинка стає щораз вищою, знає більше і більше слів, а книжка не перестає бути цікавою, бо схожа на криницю з водою, з якої черпаємо і черпаємо воду.
– Котики заколисують дитинку. Яку пісеньку вони співають?
– А-а-а.
– А ще таку: «Котику сіренький, котику плямистий…»
– А це мама-мишка читає своєму мишенятку книжечку, як і я тобі.
– А ці слоники бавляться чим? – запитує дорослий.
– М’ячиком.
– Правильно. Вони грають у футбол.
– Скажімо книжечці «па-па». Нехай вона відпочиває на поличці, поки ми знову прийдемо до неї за порадою.
Коли книжка добре виспалася на поличці, то й сама прийшла до Вікторії, а дівчинка вже ось яка велика, їй два з половиною рочки.
– Ось на першій сторінці хто це? Так, дитина молиться. А позаду неї – Ангел. «Любий ангелику мій, коло мене завше стій…» – такі її слова.
– А ось і вишеньки. Це ж твої улюблені ягоди. Давай поїмо їх!
Вікторія бере пальчиками вишеньку, неначе бере, (ви ж розумієте?) і підносить до рота:
– Ням-ням-ням. І ти їж.
– Добре.
Гра. ЇЇ Величність Гра запалює в дитячих очах вогники, оживляє радістю, сміхом.
– Які смачні вишеньки! Ням-ням-ням. Як їх багато! І апельсинка є! Ням-ням!
– А тут ще яблучка є! Ням-ням!
– А ось тут білочка має цукерку! Ням-ням! – дорослий теж входить в азарт гри.
– Не забирай в білочки цукерку!
Вікторія зупиняє гру й ще раз, зі серйозним виразом на обличчі, повторює:
– Не забирай в білочки цукерку!
Спантеличений дорослий одержує урок від дитини. Уважно дивиться в її голубі очі й бачить там небо, чисте, без грозових хмар і річкових намулів.
– Добре, добре! Так, правду кажеш: не можна забирати в когось його речі, іграшки, солодощі. І в білочки, і в їжачка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію