ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Баба Настя...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Баба Настя...
Баба Настя
Надвечір'я. У навскісному сонячному промінні кольори квітів насичені, листя на деревах яскраве, а красуні сосни здаються ще пишнішими і таємничими. Ніби і недавно посадила, а уже вищі хати. Любить баба Настя своє подвір'я, бо тут усе зроблене її руками, доглянуте, прополене, напоєне водою у спеку. От і сьогодні присіла на пеньку під ялину перепочити після трудового важкого дня і милується своїми квітниками. Квіти і дерева для неї, як живі істоти, з ними розмовляє, у них просить вибачення, як не вистачає сили полити, і умовляє дочекатися завтра. У неї таке враження, що уся оця буйна рослинність на подвір'ї її чує і дякує за турботу пишним квітом, рясним урожаєм. Квіти її люблять і вона це відчуває. Як тільки якусь надибає у чужому палісаднику і подумає, що так хотілось би, щоб така квіточка квітувала у її саду і квітка через якийсь невеликий проміжок часу якимось дивовижним чином попадає до неї. Хіба не дивина, вона майже ніяких зусиль для цього не докладає: то насіння кине у землю і про нього забуде, а воно через рік , чи два зійшло, то хтось із подруг запропонує рослинку, про яку баба Настя мріяла. А навесні , коли починають прокльовуватися перші квіти, вона щодня обходить своє обійстя і радіє кожному зеленому росточку, як мала дитина улюбленій іграшці. ЇЇ мало хвилює, чи зійшли морква і буряки, а от коли не сходять її улюбленці, то для баби Насті це мало не біда. Нині друга половина літа - спекотний серпень і квітники уже не такі барвисті, бо не кожна квітка може пережити цю немилосердну спеку..
Сьогодні баба дуже втомилася - увесь день під палючим сонцем від межі прибирала степове різнотрав'я. Трава цього річ височенна і майже суха і не доведи Господи хтось кине сірник і запалає степ навкруг високим полум'ям небезпечним і руйнівним, тому і працювала увесь день, не покладаючи рук. А нині спочиває з відчуттям гарно виконаної роботи, бо серпом вижала увесь сухостій біля обійстя і відвела небезпеку. У дворі охайно, кожну бадилинку прибрала, підгребла, бо скоро велике свято – День народження її країни. Вчора їхала у маршрутному таксі додому і нещасна машина мало не репнула по дорозі від злоби, начиненої її пасажирами. Кричали навперебій жінки того ж віку, що і вона. Час від часу до них приєднувався водій і так вони зцементувалися у ненависті до своєї землі, що марні були намагання вкинути бодай якесь слово. Та хіба глухі почують, а сліпі побачать? Вона живе, як і вони, і їй як і їм не вистачає мізерної пенсії, та хіба можна так паплюжити країну і не бачити справжніх причин нашої біди. Ще кричали, що кому потрібна ця незалежність і навіщо її святкувати. Воно нібито і так, бо у країні війна і не до свят. А якщо подумати, то війна і жертви ради чого? Хіба не за незалежність від вікового сусідського гнобителя. Це він не хоче такий ласий шмат випускати із своїх загребущих лап, але хіба їм це докажеш... У них свої погляди, які їм міняти вкрай невигідно, бо тоді упаде уся велетенська споруда викоханої ненависті до своєї країни, а як їм потім жити без цього….
Баба Настя любить День незалежності більше за Новий рік і навіть більше за великі релігійні свята, а цього року уже чверть століття , як у нас є своя держава – Україна. Скільки за неї пролито крові і віддано життів – не злічити, то хіба можна не шанувати це свято. Не святкувати, це велику втіху дати ворогу, а ми не маємо права цього робити – дарувати радість душогубу.
Думки хмаринкою набігли на бабине чоло, згадала про свою замучену енкеведистами тітку, за убитого ними дядька, за засуджену і вислану у Магадан і Хабаровськ родину, за тітку, яка усе життя переховувалася від недолюдків під чужим прізвищем і рано пішла із життя.
Баба у гарно прибраному саду на великий круглий стіл простелить мамині і бабусині рушники, поставить наїдки і напитки, запросить до столу родину і незримо за святковим столом будуть Вони усі, хто виборював незалежність у муках і нелюдських стражданнях. Нехай їх душі порадіють у великий день за усіх нас. А країна буде така, про яку вони мріяли, баба Настя це серцем відчуває.
20. 08. 2016р. Надія Таршин
Надвечір'я. У навскісному сонячному промінні кольори квітів насичені, листя на деревах яскраве, а красуні сосни здаються ще пишнішими і таємничими. Ніби і недавно посадила, а уже вищі хати. Любить баба Настя своє подвір'я, бо тут усе зроблене її руками, доглянуте, прополене, напоєне водою у спеку. От і сьогодні присіла на пеньку під ялину перепочити після трудового важкого дня і милується своїми квітниками. Квіти і дерева для неї, як живі істоти, з ними розмовляє, у них просить вибачення, як не вистачає сили полити, і умовляє дочекатися завтра. У неї таке враження, що уся оця буйна рослинність на подвір'ї її чує і дякує за турботу пишним квітом, рясним урожаєм. Квіти її люблять і вона це відчуває. Як тільки якусь надибає у чужому палісаднику і подумає, що так хотілось би, щоб така квіточка квітувала у її саду і квітка через якийсь невеликий проміжок часу якимось дивовижним чином попадає до неї. Хіба не дивина, вона майже ніяких зусиль для цього не докладає: то насіння кине у землю і про нього забуде, а воно через рік , чи два зійшло, то хтось із подруг запропонує рослинку, про яку баба Настя мріяла. А навесні , коли починають прокльовуватися перші квіти, вона щодня обходить своє обійстя і радіє кожному зеленому росточку, як мала дитина улюбленій іграшці. ЇЇ мало хвилює, чи зійшли морква і буряки, а от коли не сходять її улюбленці, то для баби Насті це мало не біда. Нині друга половина літа - спекотний серпень і квітники уже не такі барвисті, бо не кожна квітка може пережити цю немилосердну спеку..
Сьогодні баба дуже втомилася - увесь день під палючим сонцем від межі прибирала степове різнотрав'я. Трава цього річ височенна і майже суха і не доведи Господи хтось кине сірник і запалає степ навкруг високим полум'ям небезпечним і руйнівним, тому і працювала увесь день, не покладаючи рук. А нині спочиває з відчуттям гарно виконаної роботи, бо серпом вижала увесь сухостій біля обійстя і відвела небезпеку. У дворі охайно, кожну бадилинку прибрала, підгребла, бо скоро велике свято – День народження її країни. Вчора їхала у маршрутному таксі додому і нещасна машина мало не репнула по дорозі від злоби, начиненої її пасажирами. Кричали навперебій жінки того ж віку, що і вона. Час від часу до них приєднувався водій і так вони зцементувалися у ненависті до своєї землі, що марні були намагання вкинути бодай якесь слово. Та хіба глухі почують, а сліпі побачать? Вона живе, як і вони, і їй як і їм не вистачає мізерної пенсії, та хіба можна так паплюжити країну і не бачити справжніх причин нашої біди. Ще кричали, що кому потрібна ця незалежність і навіщо її святкувати. Воно нібито і так, бо у країні війна і не до свят. А якщо подумати, то війна і жертви ради чого? Хіба не за незалежність від вікового сусідського гнобителя. Це він не хоче такий ласий шмат випускати із своїх загребущих лап, але хіба їм це докажеш... У них свої погляди, які їм міняти вкрай невигідно, бо тоді упаде уся велетенська споруда викоханої ненависті до своєї країни, а як їм потім жити без цього….
Баба Настя любить День незалежності більше за Новий рік і навіть більше за великі релігійні свята, а цього року уже чверть століття , як у нас є своя держава – Україна. Скільки за неї пролито крові і віддано життів – не злічити, то хіба можна не шанувати це свято. Не святкувати, це велику втіху дати ворогу, а ми не маємо права цього робити – дарувати радість душогубу.
Думки хмаринкою набігли на бабине чоло, згадала про свою замучену енкеведистами тітку, за убитого ними дядька, за засуджену і вислану у Магадан і Хабаровськ родину, за тітку, яка усе життя переховувалася від недолюдків під чужим прізвищем і рано пішла із життя.
Баба у гарно прибраному саду на великий круглий стіл простелить мамині і бабусині рушники, поставить наїдки і напитки, запросить до столу родину і незримо за святковим столом будуть Вони усі, хто виборював незалежність у муках і нелюдських стражданнях. Нехай їх душі порадіють у великий день за усіх нас. А країна буде така, про яку вони мріяли, баба Настя це серцем відчуває.
20. 08. 2016р. Надія Таршин
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію