Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Баба Настя...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Баба Настя...
Баба Настя
Надвечір'я. У навскісному сонячному промінні кольори квітів насичені, листя на деревах яскраве, а красуні сосни здаються ще пишнішими і таємничими. Ніби і недавно посадила, а уже вищі хати. Любить баба Настя своє подвір'я, бо тут усе зроблене її руками, доглянуте, прополене, напоєне водою у спеку. От і сьогодні присіла на пеньку під ялину перепочити після трудового важкого дня і милується своїми квітниками. Квіти і дерева для неї, як живі істоти, з ними розмовляє, у них просить вибачення, як не вистачає сили полити, і умовляє дочекатися завтра. У неї таке враження, що уся оця буйна рослинність на подвір'ї її чує і дякує за турботу пишним квітом, рясним урожаєм. Квіти її люблять і вона це відчуває. Як тільки якусь надибає у чужому палісаднику і подумає, що так хотілось би, щоб така квіточка квітувала у її саду і квітка через якийсь невеликий проміжок часу якимось дивовижним чином попадає до неї. Хіба не дивина, вона майже ніяких зусиль для цього не докладає: то насіння кине у землю і про нього забуде, а воно через рік , чи два зійшло, то хтось із подруг запропонує рослинку, про яку баба Настя мріяла. А навесні , коли починають прокльовуватися перші квіти, вона щодня обходить своє обійстя і радіє кожному зеленому росточку, як мала дитина улюбленій іграшці. ЇЇ мало хвилює, чи зійшли морква і буряки, а от коли не сходять її улюбленці, то для баби Насті це мало не біда. Нині друга половина літа - спекотний серпень і квітники уже не такі барвисті, бо не кожна квітка може пережити цю немилосердну спеку..
Сьогодні баба дуже втомилася - увесь день під палючим сонцем від межі прибирала степове різнотрав'я. Трава цього річ височенна і майже суха і не доведи Господи хтось кине сірник і запалає степ навкруг високим полум'ям небезпечним і руйнівним, тому і працювала увесь день, не покладаючи рук. А нині спочиває з відчуттям гарно виконаної роботи, бо серпом вижала увесь сухостій біля обійстя і відвела небезпеку. У дворі охайно, кожну бадилинку прибрала, підгребла, бо скоро велике свято – День народження її країни. Вчора їхала у маршрутному таксі додому і нещасна машина мало не репнула по дорозі від злоби, начиненої її пасажирами. Кричали навперебій жінки того ж віку, що і вона. Час від часу до них приєднувався водій і так вони зцементувалися у ненависті до своєї землі, що марні були намагання вкинути бодай якесь слово. Та хіба глухі почують, а сліпі побачать? Вона живе, як і вони, і їй як і їм не вистачає мізерної пенсії, та хіба можна так паплюжити країну і не бачити справжніх причин нашої біди. Ще кричали, що кому потрібна ця незалежність і навіщо її святкувати. Воно нібито і так, бо у країні війна і не до свят. А якщо подумати, то війна і жертви ради чого? Хіба не за незалежність від вікового сусідського гнобителя. Це він не хоче такий ласий шмат випускати із своїх загребущих лап, але хіба їм це докажеш... У них свої погляди, які їм міняти вкрай невигідно, бо тоді упаде уся велетенська споруда викоханої ненависті до своєї країни, а як їм потім жити без цього….
Баба Настя любить День незалежності більше за Новий рік і навіть більше за великі релігійні свята, а цього року уже чверть століття , як у нас є своя держава – Україна. Скільки за неї пролито крові і віддано життів – не злічити, то хіба можна не шанувати це свято. Не святкувати, це велику втіху дати ворогу, а ми не маємо права цього робити – дарувати радість душогубу.
Думки хмаринкою набігли на бабине чоло, згадала про свою замучену енкеведистами тітку, за убитого ними дядька, за засуджену і вислану у Магадан і Хабаровськ родину, за тітку, яка усе життя переховувалася від недолюдків під чужим прізвищем і рано пішла із життя.
Баба у гарно прибраному саду на великий круглий стіл простелить мамині і бабусині рушники, поставить наїдки і напитки, запросить до столу родину і незримо за святковим столом будуть Вони усі, хто виборював незалежність у муках і нелюдських стражданнях. Нехай їх душі порадіють у великий день за усіх нас. А країна буде така, про яку вони мріяли, баба Настя це серцем відчуває.
20. 08. 2016р. Надія Таршин
Надвечір'я. У навскісному сонячному промінні кольори квітів насичені, листя на деревах яскраве, а красуні сосни здаються ще пишнішими і таємничими. Ніби і недавно посадила, а уже вищі хати. Любить баба Настя своє подвір'я, бо тут усе зроблене її руками, доглянуте, прополене, напоєне водою у спеку. От і сьогодні присіла на пеньку під ялину перепочити після трудового важкого дня і милується своїми квітниками. Квіти і дерева для неї, як живі істоти, з ними розмовляє, у них просить вибачення, як не вистачає сили полити, і умовляє дочекатися завтра. У неї таке враження, що уся оця буйна рослинність на подвір'ї її чує і дякує за турботу пишним квітом, рясним урожаєм. Квіти її люблять і вона це відчуває. Як тільки якусь надибає у чужому палісаднику і подумає, що так хотілось би, щоб така квіточка квітувала у її саду і квітка через якийсь невеликий проміжок часу якимось дивовижним чином попадає до неї. Хіба не дивина, вона майже ніяких зусиль для цього не докладає: то насіння кине у землю і про нього забуде, а воно через рік , чи два зійшло, то хтось із подруг запропонує рослинку, про яку баба Настя мріяла. А навесні , коли починають прокльовуватися перші квіти, вона щодня обходить своє обійстя і радіє кожному зеленому росточку, як мала дитина улюбленій іграшці. ЇЇ мало хвилює, чи зійшли морква і буряки, а от коли не сходять її улюбленці, то для баби Насті це мало не біда. Нині друга половина літа - спекотний серпень і квітники уже не такі барвисті, бо не кожна квітка може пережити цю немилосердну спеку..
Сьогодні баба дуже втомилася - увесь день під палючим сонцем від межі прибирала степове різнотрав'я. Трава цього річ височенна і майже суха і не доведи Господи хтось кине сірник і запалає степ навкруг високим полум'ям небезпечним і руйнівним, тому і працювала увесь день, не покладаючи рук. А нині спочиває з відчуттям гарно виконаної роботи, бо серпом вижала увесь сухостій біля обійстя і відвела небезпеку. У дворі охайно, кожну бадилинку прибрала, підгребла, бо скоро велике свято – День народження її країни. Вчора їхала у маршрутному таксі додому і нещасна машина мало не репнула по дорозі від злоби, начиненої її пасажирами. Кричали навперебій жінки того ж віку, що і вона. Час від часу до них приєднувався водій і так вони зцементувалися у ненависті до своєї землі, що марні були намагання вкинути бодай якесь слово. Та хіба глухі почують, а сліпі побачать? Вона живе, як і вони, і їй як і їм не вистачає мізерної пенсії, та хіба можна так паплюжити країну і не бачити справжніх причин нашої біди. Ще кричали, що кому потрібна ця незалежність і навіщо її святкувати. Воно нібито і так, бо у країні війна і не до свят. А якщо подумати, то війна і жертви ради чого? Хіба не за незалежність від вікового сусідського гнобителя. Це він не хоче такий ласий шмат випускати із своїх загребущих лап, але хіба їм це докажеш... У них свої погляди, які їм міняти вкрай невигідно, бо тоді упаде уся велетенська споруда викоханої ненависті до своєї країни, а як їм потім жити без цього….
Баба Настя любить День незалежності більше за Новий рік і навіть більше за великі релігійні свята, а цього року уже чверть століття , як у нас є своя держава – Україна. Скільки за неї пролито крові і віддано життів – не злічити, то хіба можна не шанувати це свято. Не святкувати, це велику втіху дати ворогу, а ми не маємо права цього робити – дарувати радість душогубу.
Думки хмаринкою набігли на бабине чоло, згадала про свою замучену енкеведистами тітку, за убитого ними дядька, за засуджену і вислану у Магадан і Хабаровськ родину, за тітку, яка усе життя переховувалася від недолюдків під чужим прізвищем і рано пішла із життя.
Баба у гарно прибраному саду на великий круглий стіл простелить мамині і бабусині рушники, поставить наїдки і напитки, запросить до столу родину і незримо за святковим столом будуть Вони усі, хто виборював незалежність у муках і нелюдських стражданнях. Нехай їх душі порадіють у великий день за усіх нас. А країна буде така, про яку вони мріяли, баба Настя це серцем відчуває.
20. 08. 2016р. Надія Таршин
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
