ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Малєєва
2019.09.22 22:34
На вербі дозрівають грушки —
Сталося диво з див.
Краще буду вірити в це,
Ніж, що ти мене розлюбив.
Хто йде в ліс, а хто по дрова.
І у мене тернистий путь:
Я шукаю зерно в полові,
Відшукаю коли-небудь.

Сергій Губерначук
2019.09.22 17:04
Ходім зі мною в ліс далеко,
де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
де сонце, в мох закутане, цвіте
і в кущиках багна парує терпко.

Ходім, я покажу, де спить сова,
те місце, де в дуплі здихає здобич,
де по воздвиженню хрестів повзе гадва,

Іван Потьомкін
2019.09.22 13:41
Не вір, що мудрість прибува з літами самотужки.
Себто тобі лишилось тільки жить і жить.
Не дочекаєшся, як думка не освячена здоровим глуздом,
Як знемогла вона під натиском спокус
Брать все собі – і не пізніш сьогодні.
Як діяти і говорить ти призвич

Микола Соболь
2019.09.22 12:52
Чи завтра зійде сонце?
Зійде!
Але для кого?
На сході – вирва,
Дороги на захід немає.
Життя хіба з мусу?
Швидше з полину гіркого.
День за днем

Ольга Паучек
2019.09.22 11:59
Свято літа минає,
Сивина покриває
Роззолочені сльози
В журавлиних краях,
Що розсипались світом
Дорогим заповітом
Найсолодшого дива
У дзвінких ручаях.

Ярослав Чорногуз
2019.09.22 11:47
Сиза мряка затисла мене,
І осінні дощі обмотали,
Розтоптали каштанів опали,
Навівають у душу сумне.

І не знаю, подітись куди?
(Так радів я, що спеки позбувся!)
А тепер в монотонному русі

Ніна Виноградська
2019.09.22 11:38
Про нас напишуть, як усе мине -
Сніги розтануть і осінні зливи
Заплачуть листопадом. А мене
Згадають люди, що була щаслива.

Злітала до небес, хоча негод
Вітрами нанесло, також тобою.
Та я з усіх небажаних пригод

Олександр Сушко
2019.09.22 11:02
Є роботящі телепні й пани,
Партійні бонзи й бевзі безідейні.
Не віриш владі? Отже, ти дурний.
А я люблю. Підлещуюсь до неї.

Скупив земельку в лохів Беня Кац,
Сусіди на війні умились кров'ю...
Яку б дурницю не утнув паяц -

Тетяна Левицька
2019.09.22 10:46
Межених* рік затихають оливкові води,
вітер зганяє у череду чорні  отари.
Із листопадом кружляють нудні хороводи
мавки, літавиці, феї, нечесані мари.
Сирість, асфальтова нічка, хоч виколи око,
ні ліхтаря, ані зірки допоки не видно.
Вигулькне привид

Володимир Бойко
2019.09.22 09:49
«І знову осінь» – скільки описали,
А осені по осені летять,
Як серії одного серіалу,
Що звично називається – життя.

Ігор Деркач
2019.09.22 07:18
Не турбую я її ночами
як зорею бачу у вікні,
а прошу у неї вечорами,
щоб уже не снилася мені.

Бо немає спокою у серці,
поки скута тугою душа.
І зневіра ріже без ножа,

Ігор Федів
2019.09.21 17:31
Гілля вітер хитає, хитає…
Хмара у небі лине, пливе…
Дощ дорогою ритм набиває,
І жура огортає мене.
Листя ховає траву у саду,
Узори багряної смальти,
Цією мозаїкою іду,
Кидаю до ніг діаманти.

Микола Соболь
2019.09.21 15:41
Червоний хрест на лінії вогню –
Чиясь остання на життя надія.
Та це війна. Пропалить ПТУР* броню…
Де русаки конвенція* не діє!

Машина дуже швидко догорить.
Метал не має почуття і болю.
Що вбивця відчуває у ту мить,

Ніна Виноградська
2019.09.21 15:32
Розсипається дощ, мов крізь сито, над лісом, полями,
Де узліссями синьо у світ поглядають терни.
Де смарагдове жито ще гріється в осені-мами,
Щоби стати зерном і колоссям вже після весни.

Потихеньку остудять дощі літо геть розпашіле,
Вже картопля в

Матвій Смірнов
2019.09.21 15:28
Я занадто щасливий, щоби справді бути поетом,
Мої рани й рубці загоїлися нівроку,
Роздрукуй мої вірші й відправ у районну газету -
Ту, що вже не виходить з дев’яносто третього року.

Моя кров ламінарна, а нерви на диво міцні,
Моя шкіра товста, мов

Сергій Губерначук
2019.09.21 14:23
Розчавлено лежала долі тінь
тебе святого…
і по ній ходили,
як по землі…
І лиш твоє: "Амінь!"
про існування Бога говорило…

24 березня 1989 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Надія Таршин (1949) / Проза

 Баба Настя...
Баба Настя
Надвечір'я. У навскісному сонячному промінні кольори квітів насичені, листя на деревах яскраве, а красуні сосни здаються ще пишнішими і таємничими. Ніби і недавно посадила, а уже вищі хати. Любить баба Настя своє подвір'я, бо тут усе зроблене її руками, доглянуте, прополене, напоєне водою у спеку. От і сьогодні присіла на пеньку під ялину перепочити після трудового важкого дня і милується своїми квітниками. Квіти і дерева для неї, як живі істоти, з ними розмовляє, у них просить вибачення, як не вистачає сили полити, і умовляє дочекатися завтра. У неї таке враження, що уся оця буйна рослинність на подвір'ї її чує і дякує за турботу пишним квітом, рясним урожаєм. Квіти її люблять і вона це відчуває. Як тільки якусь надибає у чужому палісаднику і подумає, що так хотілось би, щоб така квіточка квітувала у її саду і квітка через якийсь невеликий проміжок часу якимось дивовижним чином попадає до неї. Хіба не дивина, вона майже ніяких зусиль для цього не докладає: то насіння кине у землю і про нього забуде, а воно через рік , чи два зійшло, то хтось із подруг запропонує рослинку, про яку баба Настя мріяла. А навесні , коли починають прокльовуватися перші квіти, вона щодня обходить своє обійстя і радіє кожному зеленому росточку, як мала дитина улюбленій іграшці. ЇЇ мало хвилює, чи зійшли морква і буряки, а от коли не сходять її улюбленці, то для баби Насті це мало не біда. Нині друга половина літа - спекотний серпень і квітники уже не такі барвисті, бо не кожна квітка може пережити цю немилосердну спеку..
Сьогодні баба дуже втомилася - увесь день під палючим сонцем від межі прибирала степове різнотрав'я. Трава цього річ височенна і майже суха і не доведи Господи хтось кине сірник і запалає степ навкруг високим полум'ям небезпечним і руйнівним, тому і працювала увесь день, не покладаючи рук. А нині спочиває з відчуттям гарно виконаної роботи, бо серпом вижала увесь сухостій біля обійстя і відвела небезпеку. У дворі охайно, кожну бадилинку прибрала, підгребла, бо скоро велике свято – День народження її країни. Вчора їхала у маршрутному таксі додому і нещасна машина мало не репнула по дорозі від злоби, начиненої її пасажирами. Кричали навперебій жінки того ж віку, що і вона. Час від часу до них приєднувався водій і так вони зцементувалися у ненависті до своєї землі, що марні були намагання вкинути бодай якесь слово. Та хіба глухі почують, а сліпі побачать? Вона живе, як і вони, і їй як і їм не вистачає мізерної пенсії, та хіба можна так паплюжити країну і не бачити справжніх причин нашої біди. Ще кричали, що кому потрібна ця незалежність і навіщо її святкувати. Воно нібито і так, бо у країні війна і не до свят. А якщо подумати, то війна і жертви ради чого? Хіба не за незалежність від вікового сусідського гнобителя. Це він не хоче такий ласий шмат випускати із своїх загребущих лап, але хіба їм це докажеш... У них свої погляди, які їм міняти вкрай невигідно, бо тоді упаде уся велетенська споруда викоханої ненависті до своєї країни, а як їм потім жити без цього….
Баба Настя любить День незалежності більше за Новий рік і навіть більше за великі релігійні свята, а цього року уже чверть століття , як у нас є своя держава – Україна. Скільки за неї пролито крові і віддано життів – не злічити, то хіба можна не шанувати це свято. Не святкувати, це велику втіху дати ворогу, а ми не маємо права цього робити – дарувати радість душогубу.
Думки хмаринкою набігли на бабине чоло, згадала про свою замучену енкеведистами тітку, за убитого ними дядька, за засуджену і вислану у Магадан і Хабаровськ родину, за тітку, яка усе життя переховувалася від недолюдків під чужим прізвищем і рано пішла із життя.
Баба для усіх їх у гарно прибраному саду на великий круглий стіл простелить мамині і бабусині рушники, поставить наїдки і напитки і запросить до столу усю свою велику родину, яка виборювала цю незалежність у муках і нелюдських стражданнях. Нехай їх душі порадіють у цей великий день за усіх нас. А країна буде така, про яку вони усі мріяли, це баба Надя серцем відчуває.

20. 08. 2016р. Надія Таршин





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-08-20 21:34:52
Переглядів сторінки твору 13
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (5.348 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.529 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.848
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.09.22 00:01
Автор у цю хвилину відсутній