Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне -
Мовляв, тебе я більше не цікавлю.
Ні як амант, ні просто як товариш,
Чи навіть випадковий перехожий,
З яким і в бізнесі нічого не навариш,
Що час минає невблаганно.
І Фауст чи то Прометей
Не вилікують наші рани.
Ще пів години до кінця
Доби натхнення чи марноти.
Ми не пізнаємо лиця
В далекій від України північній чужині,
Та, мабуть, з туги добилася до батьківщини,
Де стільки здавна сестер і посестерей її,
Що молодики співають обійнявшись
Про долю тих, хто звик лиш гратися в любов,
Та як
у океан ударів серця!
Вміщаєш тисячі життів –
в одне, яке акторським зветься!
Опісля сцени, у думках,
стоїш над світом, як лелека,
бо кожен образ твій, мов птах,
Різноманітної природи
Я - блиск сріблястої роси
І плавний подув прохолоди.
Я голос чистої води
І ніжний запах конюшини
Отут, куди тебе водив
Та заціловував невпинно.
І не чекають на антракт.
Поезією треба жити,
І з нею дихати у такт!
Давати їй святу присягу,
Коли планета вся - чужа!
Поезія - це не розвага!
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Володимир Стасов. Портрет Мусоргського
Яке щастя, що нині є цей портрет на світі. Адже Мусоргський – один із найбільших російських музикантів, людина, яку, за всією справедливістю, треба було поховати на цвинтарі Олександро-Невської лаври, поблизу Глинки й Даргомижського. За силою, глибиною, оригінальністю і народністю таланту він близько з ними межував. Його творіння займуть велику сторінку в історії російської музики. Звичайно, з Мусоргського було знято в минулі роки декілька добрих світлинних портретів; але щó є світлина порівняно з таким творінням, як портрет, зроблений рукою високого митця! А Рєпін мало того, що великий живописець, він ще багато років був пов’язаний з Мусоргським дружбою й усією полум’яною душею любив і розумів музичні творіння Мусоргського. Тому-то і портрет вийшов в нього такий, що без хвилювання і радості не погляне на нього ніхто з тих, хто має достеменне художнє почуття в душі.
І. Ю. Рєпінові випало побачити Мусоргського востаннє на початку посту. Він сам приїхав сюди з Москви для пересувної виставки; Мусоргського він застав вже в Миколаївському військовому шпиталі. Судячи за всіма ознаками, Рєпін у нинішній приїзд мусив квапитися з портретом любимої людини: ясно було, що вони більше ніколи не побачаться. І от щастя посприяло портретові: на початку посту для Мусоргського настав такий період хвороби, коли він посвіжів, підбадьорився, повеселішав, вірив у швидке одужання і мріяв про нові музичні роботи, навіть у стінах свого військового шпиталю. Треба сказати з глибокою вдячністю: усім цим він завдячував лікареві Л. Б. Бертенсону, який ставився до нього не лише як до пацієнта взагалі, але ще і як до приятеля, друга, до людини історичного значення. Приміщення, уся обстава, нескінченне піклування, дбайливість – усе це було у шпиталі стосовно до Мусоргського таке, що він багатьом із друзів і наближених, які відвідували його (у тім числі й мені), багато разів повторював, що йому тут так добре, немовби він перебуває в себе, вдома, серед найближчих рідних і серед якнайсердечнішого піклування. У таку-то пору побачився з Мусоргським і Рєпін. На додачу до всього погода стояла чудесна, і велика, з високими вікнами кімната, де розташовувався Мусоргський, уся була залита сонячним світлом.
Рєпінові вдалося писати свій портрет усього чотири дні: 2-го, 3-го, 4-го і 5-го березня; після того вже розпочався останній, смертельний період хвороби. Писано цей портрет з усілякими невигодами: живописець не мав навіть мольберта і мусив сяк-так примоститися біля столика, перед яким сидів у лікарняному кріслі Мусоргський. Він його представив у халаті з малиновими оксамитовими закотами й обшлагами, з трохи нахиленою головою: той щось глибоко обдумував. Схожість рис обличчя і його вираз приголомшливі. З усіх, хто знав Мусоргського, не було нікого, хто б не залишився в захваті від цього портрета – такий він життєвий, такий схожий, так вірно і просто передає всю натуру, весь характер, увесь зовнішній вигляд Мусоргського.
Коли я привіз цей портрет на пересувну виставку, то був свідком захвату, радості багатьох наших найліпших художників, товаришів і друзів, але заразом і шанувальників Рєпіна. Один із великих поміж усіма ними, а як портретист безперечно найбільший, І. М. Крамськой, побачивши цей портрет, просто охнув від подиву. По перших секундах загального огляду, він узяв стільця, всівся перед портретом, прямо впритул до обличчя, і довго-довго не відходив. «Що цей Рєпін нині робить, – мовив він, – просто незбагненно. Он подивіться його портрет Писемського – який chef d’oeuvre! Щось таке і Рембрандт, і Веласкес разом! Але цей, цей портрет буде, мабуть, ще більш захопливий. Тут у нього якісь нечувані прийоми, зроду ніким не пробувані – він сам «я» і ніхто більше. Цей портрет писаний бозна-як швидко, вогнисто – кожен це бачить. Але як усе намальовано, якою рукою майстра, як виліплено, як написано! Погляньте на ці очі: вони дивляться, мов живі, вони замислилися, у них намальовано всю внутрішню, душевну роботу тієї хвилини, а чи багато на світі портретів з подібним виразом? А тіло, а щоки, лоб, ніс, рот – живе, зовсім живе обличчя, та ще все у світлі, від першої й до останньої рисочки, усе в сонці, без жодної тіні – яке творіння!» І. М. Крамськой ще багато чого висловлював у тому ж сенсі, радіючи й милуючись великим митцем, товаришем. Але аби все це було можливе, і ця радість за товариша, і цей художній тріумф через те, що побратим по мистецтву йде вгору, – для цього треба багато: треба самому носити в собі великий талант і велике серце.
Портрет Мусоргського вже віднині можна цілком вважати народним надбанням: ще не бачивши його і лише внаслідок новини, що Рєпін пише портрет Мусоргського, його купив поза очі П. М. Третьяков, але ж усю свою дивовижну колекцію російських картин, де стільки чудових портретів найбільших російських художників і письменників, які написали Перов, Крамськой і Рєпін, він вже тепер заповів московському публічному музеєві, тобто російському народу.
Переклав Василь Білоцерківський
Першодрук статті В. Стасова – «Голос», 26 березня 1881 р., № 25.
Портрет Мусоргського роботи Рєпіна було експоновано на 9-й виставці Товариства передвижників. Там само тоді було показано згадані у статті роботи Крамського, Ярошенка, Шишкіна, В. і К. Маковських, інших авторів. Одначе Стасов не згадує однієї картини, яка справила щонайглибше враження на професіональну спільноту і на широку публіку, – «Ранок стрілецької страти» В. Сурикова. Очевидно, таке замовчування цієї видатної роботи пояснювалося тим, що на початку березня того ж року було вбито імператора Олександра ІІ. Зважаючи на свіжість тої події й на специфіку сюжету картини Сурикова, Стасов не згадує останньої у своїй статті. Тимчасом Рєпін і Крамськой у своїх листах відзначили непересічну художню вартість «Ранку стрілецької страти».
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Лев Толстой. Кілька слів щодо книги «Війна і мир»"
