ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2019.11.19 18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Сергій Губерначук
2019.11.19 16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.

Козак Дума
2019.11.19 15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.

Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,

Микола Соболь
2019.11.19 15:06
Така собі у нас оказія –
В Європу йшли, прийшли в Євразію.

Ціди, корчмарю, по крайки вина,
Як не крути це не твоя війна…

Тобі одне: аби «текла» кабза!
І не важливо, що іде гроза…

Олександр Сушко
2019.11.19 14:02
Київ. Ранок. Поділ. Міст метро.
З кручі дивиться в темряву Либідь.
Затуманився сивий Дніпро,
Бо зима береги його білить.

Кров моя із порізаних вен
Світить з дна, де води по коліна.
Плесом хвиля у безвість пливе,

Іван Потьомкін
2019.11.19 10:09
Пригадую невимушені наші кухонні бесіди, котрі сягали і найвищої політики.
Немовби були ми поінформовані не згірше дипломатів..
Кричали ми й перебивали один одного, але не сердився ніхто.
До яких уже не пригадати півнів текли наші розмови на відстані

Тамара Шкіндер
2019.11.19 08:05
Притупилося майстра перо,
Зашарілася й зблідла рима.
Муза вдарила під ребро,
Підтяла підступно, незримо.

Загубились найкращі слова,
Між рядками гуляє вітер,
Та йде обертом голова -

Віктор Кучерук
2019.11.19 08:00
Ще недавно сонце гріло
Зрання аж до темноти,
І в багряних заметілях
Не ховалися світи.
Та минає все на світі
Швидко сміхом чи слізьми, –
Вже у груди цілить вітер
Раннім холодом зими.

Олександр Сушко
2019.11.19 00:44
У храмі плаче Бог. Лунають меси звуки,
Кровиця ручаєм стікає на олтар
Ровесників моїх - безногих і безруких,
Убитих у боях, полоні, просто так.

Запалені свічки погаснули від кривди,
Павуча борода вкриває образи.
Ти спав на небесах, коли вмирали ді

Сергій Губерначук
2019.11.18 16:31
Дерев’яна каблучка – запорука дерева.
Ми обручені, чи що?

Яким треба бути майстром,
аби вирубати з мертвого дерева
собі запоруку!
Якою треба бути необрученою,
аби піти у заручини

Олександр Сушко
2019.11.18 12:30
Вирвано, витолочено печаль
І забуттям переорано пам'ять.
Знов уві сні цілу ніч кричав...
Душу кацапи на дибі палять.

Тризуба ріжуть на серці ножем,
Прицвяхували до свОлоку длані.
Я не в окопах п'ять років уже,

Іван Потьомкін
2019.11.18 12:17
Не похиляйся над собою,
Не дай розлитися журбі.
Всевишнім подароване тобі,
Не все в нові світи полине за тобою:
Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
Аби земне на Землю повертати.
І як у вічність відліта душа,
Борги твої бере хлопчина чи дівча.

Тамара Шкіндер
2019.11.18 11:51
Докупи день збирає вечір сизий,
Спалахуючи блиском ліхтарів.
Підкинув місяць у багаття хмизу
І засіяв півкругом угорі.

Квапливо поспішає перехожий.
Зітхають порожнечею двори.
Відмежувавшись поза огорожу,

Юрій Сидорів
2019.11.18 09:35
Морозяних начерків дублі
Лягають на вікна скляні.
І форми жіночі округлі
Ввижаються знову мені.

Як тільки замріяно гляну,
Зміняється видих на вдих.
Я наче побачив Уляну -

Ярослав Чорногуз
2019.11.18 07:47
Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
І туги найчорнішої сувій
Всього мене зумів таки сповити.

Байдужий світ навколо занімів,
І течія несе у інше русло –
В обійми до холодної зими,

Микола Соболь
2019.11.18 05:18
Він відчував красу на дотик,
Любив рельєф її волосся,
Леліяв ніжно кожен подих,
Тепло, яке від губ лилося…
І дарував коханій квіти,
У ресторані кращі блюда…
Як за таких не порадіти?
Коли кохають сильно люди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віта Парфенович (1983) / Проза

 Грудочка цукру

світлій памяті мого діда

У серпні таки відчувалося дихання осені...
Ранки ставали морозно-прохолодними, не такими, як зазвичай в липні. З шафи діставалися тепліша піжама і ковдра, згадувалася звичка пити чай, аби зігрітися перед сном.
Віта вийшла на кухню, аби заварити чаю. чайник весело свистів на блакитному вогникові плити. Рука автоматично потягнулася до коробочки із заваркою, але... Коробочка виявилася порожньою, і дівчина пригадала, що лишила коробочку, як нагадування купити чаю... І не купила... Що ж... Буде просто чай без заварки, з цукром і лимоном.
Лимон був завбачливо нарізаний тоненькими скибочками і пересипаний цукром. Аромат приємно лоскотав ніздрі, коли дівчина зняла кришечку з банки і переклала кілька кружалець у сиропі до великої прозорої скляної чашки - улюбленої для чаювання.
Окріп тоненькою цівочкою спадав на лимон, стінки чашки пітніли, аромат лимонного масла наповнював кімнату, огортаючи закутану в теплий халат Віту.
Вода у чашці не була прозорою, цукровий сироп створював ілюзію легенького туману, який оповивав чашку зсередини, і дівчина вдивлялася у ті ледь помітні чудернацькі візерунки. Ці цукрові візерунки промовляли до неї, спадкоємиці давнього славетного роду, нащадком якого тепер стала вона.
Візерунки шепотіли і звали, розповідаючи давню історію, у якій до кінця було невідомо, де є правда, а де плід уяви.

Йому не було й двадцяти, як одного вересневого ранку прийшли пристави і заарештували всю родину. На думку НКВС було за що, бо родина хоча і мала діток як квіток, але жили так, що все було.
Газдували на славу, мали і хліб і до хліба, батьки трудилися і дітвора змалку була приучена до праці.
Тримали і корівку, і коників, і курочки неслися. Біля хати - сад, полечко, город. Кролики. Собачка і котики. Гарно жили у своєму світі, де хліб шанувати привчили батьки змалку і трудитися змалку навчилися.
Прийшли пристави і забрали все, на виконання наказу про боротьбу з куркулями. «Кулаки» - так називали роботящих господарів своїх володінь. І закон про боротьбу з такими господарями назвали «про розкулачування».

«Шановний пане Генеральний прокуроре, звертаюся до Вас з проханням розглянути повторно справу, за якою мене і мою сім'ю позбавили усього нажитого тяжкою працею майна і незаконно (підкреслено) за вироком органів самоврядування вислали у Сибір, зачинивши у спецпоселенні строком на 20 років…»

Як воно, покидати рідну домівку, де ще вчора почувався газдою, під дулами автоматів?
Як знати, що чинити опір, означає покласти ще непрожите життя?
Батько заборонив чинити опір, бо хотів, аби діти мали право на життя, а тому сім'ю роз'єднали, і Віктор опинився за деякий час у спецпоселенні строком на двадцять років.
На роботах із заготівлі деревини хлопець придивлявся до сосен і модрин, розглядав, як веде себе кожен вид дерева, скільки потрібно сушити деревину, а яку деревину краще обробляти сирою.
Став майстром-самоучкою і місцевим живчиком, бо воля до життя не давала опускати руки. от уже за зароблені калимом гроші купив гітару, навчився грати, потім домру, балалайку, навчив грати побратима на ложках і такими концертами звеселяти таких як і він сам, зачинених у спецпоселенні людей.
Віктора любили за його силу духу і веселу вдачу, згодом молодецький запал почав потроху вщухати, але розрада душі - музика, вона не полишила його, навіть коли роки минули відмітку сорок.
Одного такого вересневого ранку Віктор дізнався, що його скоро випустять на волю, омріяну волю. Чоловік мало радів тому, попереду чекала зима, іти було нікуди, хоча і вільний. Повертатися на батьківщину було суворо заборонено, він був нев’їзний, а куди податися не знав.
Отак і зустрів його Микола, коли день звільнення прийшов. Віктор зі скромними пожитками, але найбільшим багатством – балалайкою, домрою та гітарою сидів під стінами тюрми. Вигляд у чоловіка був не найкращим. У задумі, він сидів і нікуди не йшов, закляк, наче прикутий.
- Вітю, ти тепер вільний, і можеш іти куди завгодно, - Микола торкнув за плече колишнього в'язня, -Вільний, Вітю, хіба ж тобі не радісно?!
-Эххх... -зітхнув чоловік, якому було вже за сорок, - Чего радоваться?
-Як чого? Ти вільний! Іти можеш куди хочеш!
- Некуда идти...- в зажурі промовив Віктор і його губа зрадницьки скривилася, але він швидко опанував себе, аби не заридати гірко, бо він добре знав, що туди, куди хотів повернутися нема дороги, і позаду двадцять років тут, років молодості і підірваного здоров'я.
Віктор тяжко працював на роботах із заготівлі деревини, і якось важка колода притиснула ногу, тому коліно час від часу нило, особливо на погоду, і Віктор кульгав, консервуючи біль в собі.
- А поїдемо зі мною, в Україну? Вітю, неподалік столиці Києва є місто Яготин, я родом з тих країв, поїдемо разом, друже! У Яготині велетенський цукровий завод, там точно такі, як ти, працьовиті потрібні! І гуртожиток є. Спершу поживеш у мене, а там і у гуртожиток влаштуєшся. А там і дівчину собі придивишся, друже, поїхали!






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-09-10 17:52:15
Переглядів сторінки твору 146
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.906 / 5.37)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.730 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2019.09.19 23:06
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-09-10 20:39:55 ]
Красиво так написано, що не стільки читаю як чую голос оповідачки. Двічі почулося "аби". Вони розташовані напевно десь поряд, на малій відстані одне від одного. У них є непоганий замінник. І є стаття в Інтернеті. Не завжди "аби" краще за "тільки" або "щоб".

Не знаю, де взялися пристави у НКВД. З автоматичною зброєю зрозуміло, але пристави... З ними щось не так.
Вони мали зватися якось інакше. Або дід був ще тієї дореволюційної генерації, або автоматів бути не могло.

То таке... Я про твір. Гарний.
Можливо, не все почув, бо більше захопився голосом, аніж текстом.
Щоправда, скінчився він якось швидко. Хотілося би більшого.
Гарного завжди хочеться якнайбільше.

Дякую,
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віта Парфенович (Л.П./Л.П.) [ 2019-09-10 22:50:01 ]
відповіла Вам тут у себе нижче


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2019-09-10 20:53:44 ]
Віто, читається на одному диханні, цікаво, що ж буде далі! Життєво, щиро написано, молодець!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віта Парфенович (Л.П./Л.П.) [ 2019-09-10 22:50:48 ]
продовження буде, трішки терпіння, щиро вдячна, люба Таню


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віта Парфенович (Л.П./Л.П.) [ 2019-09-10 22:49:19 ]
Шановний Гарріо, щиросердно вдячна Вам за коментар, згодна з неточностями, які припустила, дійсно, які автомати, як автомати винайдені пізніше. Як і з посадою пристав чи хто...Я обов'язково виправлю дані моменти, писалося, то і писала, аби канву накидати. І, так, продовження далі буде, тому чекатиму на Вас. І, Ваші візити завжди ціную високо, бо тут і конструктивна критика, і порада професіонала. Та і дружнє тепло