
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Грудочка цукру
Ранки ставали морозно-прохолодними, не такими, як зазвичай в липні. З шафи діставалися тепліша піжама і ковдра, згадувалася звичка пити чай, аби зігрітися перед сном.
Віта вийшла на кухню, аби заварити чаю. чайник весело свистів на блакитному вогникові плити. Рука автоматично потягнулася до коробочки із заваркою, але... Коробочка виявилася порожньою, і дівчина пригадала, що лишила коробочку, як нагадування купити чаю... І не купила... Що ж... Буде просто чай без заварки, з цукром і лимоном.
Лимон був завбачливо нарізаний тоненькими скибочками і пересипаний цукром. Аромат приємно лоскотав ніздрі, коли дівчина зняла кришечку з банки і переклала кілька кружалець у сиропі до великої прозорої скляної чашки - улюбленої для чаювання.
Окріп тоненькою цівочкою спадав на лимон, стінки чашки пітніли, аромат лимонного масла наповнював кімнату, огортаючи закутану в теплий халат Віту.
Вода у чашці не була прозорою, цукровий сироп створював ілюзію легенького туману, який оповивав чашку зсередини, і дівчина вдивлялася у ті ледь помітні чудернацькі візерунки. Ці цукрові візерунки промовляли до неї, спадкоємиці давнього славетного роду, нащадком якого тепер стала вона.
Візерунки шепотіли і звали, розповідаючи давню історію, у якій до кінця було невідомо, де є правда, а де плід уяви.
Йому не було й двадцяти, як одного вересневого ранку прийшли пристави і заарештували всю родину. На думку НКВС було за що, бо родина хоча і мала діток як квіток, але жили так, що все було.
Газдували на славу, мали і хліб і до хліба, батьки трудилися і дітвора змалку була приучена до праці.
Тримали і корівку, і коників, і курочки неслися. Біля хати - сад, полечко, город. Кролики. Собачка і котики. Гарно жили у своєму світі, де хліб шанувати привчили батьки змалку і трудитися змалку навчилися.
Прийшли пристави і забрали все, на виконання наказу про боротьбу з куркулями. «Кулаки» - так називали роботящих господарів своїх володінь. І закон про боротьбу з такими господарями назвали «про розкулачування».
«Шановний пане Генеральний прокуроре, звертаюся до Вас з проханням розглянути повторно справу, за якою мене і мою сім'ю позбавили усього нажитого тяжкою працею майна і незаконно (підкреслено) за вироком органів самоврядування вислали у Сибір, зачинивши у спецпоселенні строком на 20 років…»
Як воно, покидати рідну домівку, де ще вчора почувався газдою, під дулами автоматів?
Як знати, що чинити опір, означає покласти ще непрожите життя?
Батько заборонив чинити опір, бо хотів, аби діти мали право на життя, а тому сім'ю роз'єднали, і Віктор опинився за деякий час у спецпоселенні строком на двадцять років.
На роботах із заготівлі деревини хлопець придивлявся до сосен і модрин, розглядав, як веде себе кожен вид дерева, скільки потрібно сушити деревину, а яку деревину краще обробляти сирою.
Став майстром-самоучкою і місцевим живчиком, бо воля до життя не давала опускати руки. от уже за зароблені калимом гроші купив гітару, навчився грати, потім домру, балалайку, навчив грати побратима на ложках і такими концертами звеселяти таких як і він сам, зачинених у спецпоселенні людей.
Віктора любили за його силу духу і веселу вдачу, згодом молодецький запал почав потроху вщухати, але розрада душі - музика, вона не полишила його, навіть коли роки минули відмітку сорок.
Одного такого вересневого ранку Віктор дізнався, що його скоро випустять на волю, омріяну волю. Чоловік мало радів тому, попереду чекала зима, іти було нікуди, хоча і вільний. Повертатися на батьківщину було суворо заборонено, він був нев’їзний, а куди податися не знав.
Отак і зустрів його Микола, коли день звільнення прийшов. Віктор зі скромними пожитками, але найбільшим багатством – балалайкою, домрою та гітарою сидів під стінами тюрми. Вигляд у чоловіка був не найкращим. У задумі, він сидів і нікуди не йшов, закляк, наче прикутий.
- Вітю, ти тепер вільний, і можеш іти куди завгодно, - Микола торкнув за плече колишнього в'язня, -Вільний, Вітю, хіба ж тобі не радісно?!
-Эххх... -зітхнув чоловік, якому було вже за сорок, - Чего радоваться?
-Як чого? Ти вільний! Іти можеш куди хочеш!
- Некуда идти...- в зажурі промовив Віктор і його губа зрадницьки скривилася, але він швидко опанував себе, аби не заридати гірко, бо він добре знав, що туди, куди хотів повернутися нема дороги, і позаду двадцять років тут, років молодості і підірваного здоров'я.
Віктор тяжко працював на роботах із заготівлі деревини, і якось важка колода притиснула ногу, тому коліно час від часу нило, особливо на погоду, і Віктор кульгав, консервуючи біль в собі.
- А поїдемо зі мною, в Україну? Вітю, неподалік столиці Києва є місто Яготин, я родом з тих країв, поїдемо разом, друже! У Яготині велетенський цукровий завод, там точно такі, як ти, працьовиті потрібні! І гуртожиток є. Спершу поживеш у мене, а там і у гуртожиток влаштуєшся. А там і дівчину собі придивишся, друже, поїхали!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грудочка цукру
світлій памяті мого діда
У серпні таки відчувалося дихання осені...
Ранки ставали морозно-прохолодними, не такими, як зазвичай в липні. З шафи діставалися тепліша піжама і ковдра, згадувалася звичка пити чай, аби зігрітися перед сном.
Віта вийшла на кухню, аби заварити чаю. чайник весело свистів на блакитному вогникові плити. Рука автоматично потягнулася до коробочки із заваркою, але... Коробочка виявилася порожньою, і дівчина пригадала, що лишила коробочку, як нагадування купити чаю... І не купила... Що ж... Буде просто чай без заварки, з цукром і лимоном.
Лимон був завбачливо нарізаний тоненькими скибочками і пересипаний цукром. Аромат приємно лоскотав ніздрі, коли дівчина зняла кришечку з банки і переклала кілька кружалець у сиропі до великої прозорої скляної чашки - улюбленої для чаювання.
Окріп тоненькою цівочкою спадав на лимон, стінки чашки пітніли, аромат лимонного масла наповнював кімнату, огортаючи закутану в теплий халат Віту.
Вода у чашці не була прозорою, цукровий сироп створював ілюзію легенького туману, який оповивав чашку зсередини, і дівчина вдивлялася у ті ледь помітні чудернацькі візерунки. Ці цукрові візерунки промовляли до неї, спадкоємиці давнього славетного роду, нащадком якого тепер стала вона.
Візерунки шепотіли і звали, розповідаючи давню історію, у якій до кінця було невідомо, де є правда, а де плід уяви.
Йому не було й двадцяти, як одного вересневого ранку прийшли пристави і заарештували всю родину. На думку НКВС було за що, бо родина хоча і мала діток як квіток, але жили так, що все було.
Газдували на славу, мали і хліб і до хліба, батьки трудилися і дітвора змалку була приучена до праці.
Тримали і корівку, і коників, і курочки неслися. Біля хати - сад, полечко, город. Кролики. Собачка і котики. Гарно жили у своєму світі, де хліб шанувати привчили батьки змалку і трудитися змалку навчилися.
Прийшли пристави і забрали все, на виконання наказу про боротьбу з куркулями. «Кулаки» - так називали роботящих господарів своїх володінь. І закон про боротьбу з такими господарями назвали «про розкулачування».
«Шановний пане Генеральний прокуроре, звертаюся до Вас з проханням розглянути повторно справу, за якою мене і мою сім'ю позбавили усього нажитого тяжкою працею майна і незаконно (підкреслено) за вироком органів самоврядування вислали у Сибір, зачинивши у спецпоселенні строком на 20 років…»
Як воно, покидати рідну домівку, де ще вчора почувався газдою, під дулами автоматів?
Як знати, що чинити опір, означає покласти ще непрожите життя?
Батько заборонив чинити опір, бо хотів, аби діти мали право на життя, а тому сім'ю роз'єднали, і Віктор опинився за деякий час у спецпоселенні строком на двадцять років.
На роботах із заготівлі деревини хлопець придивлявся до сосен і модрин, розглядав, як веде себе кожен вид дерева, скільки потрібно сушити деревину, а яку деревину краще обробляти сирою.
Став майстром-самоучкою і місцевим живчиком, бо воля до життя не давала опускати руки. от уже за зароблені калимом гроші купив гітару, навчився грати, потім домру, балалайку, навчив грати побратима на ложках і такими концертами звеселяти таких як і він сам, зачинених у спецпоселенні людей.
Віктора любили за його силу духу і веселу вдачу, згодом молодецький запал почав потроху вщухати, але розрада душі - музика, вона не полишила його, навіть коли роки минули відмітку сорок.
Одного такого вересневого ранку Віктор дізнався, що його скоро випустять на волю, омріяну волю. Чоловік мало радів тому, попереду чекала зима, іти було нікуди, хоча і вільний. Повертатися на батьківщину було суворо заборонено, він був нев’їзний, а куди податися не знав.
Отак і зустрів його Микола, коли день звільнення прийшов. Віктор зі скромними пожитками, але найбільшим багатством – балалайкою, домрою та гітарою сидів під стінами тюрми. Вигляд у чоловіка був не найкращим. У задумі, він сидів і нікуди не йшов, закляк, наче прикутий.
- Вітю, ти тепер вільний, і можеш іти куди завгодно, - Микола торкнув за плече колишнього в'язня, -Вільний, Вітю, хіба ж тобі не радісно?!
-Эххх... -зітхнув чоловік, якому було вже за сорок, - Чего радоваться?
-Як чого? Ти вільний! Іти можеш куди хочеш!
- Некуда идти...- в зажурі промовив Віктор і його губа зрадницьки скривилася, але він швидко опанував себе, аби не заридати гірко, бо він добре знав, що туди, куди хотів повернутися нема дороги, і позаду двадцять років тут, років молодості і підірваного здоров'я.
Віктор тяжко працював на роботах із заготівлі деревини, і якось важка колода притиснула ногу, тому коліно час від часу нило, особливо на погоду, і Віктор кульгав, консервуючи біль в собі.
- А поїдемо зі мною, в Україну? Вітю, неподалік столиці Києва є місто Яготин, я родом з тих країв, поїдемо разом, друже! У Яготині велетенський цукровий завод, там точно такі, як ти, працьовиті потрібні! І гуртожиток є. Спершу поживеш у мене, а там і у гуртожиток влаштуєшся. А там і дівчину собі придивишся, друже, поїхали!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію