Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Грудочка цукру
Ранки ставали морозно-прохолодними, не такими, як зазвичай в липні. З шафи діставалися тепліша піжама і ковдра, згадувалася звичка пити чай, аби зігрітися перед сном.
Віта вийшла на кухню, аби заварити чаю. чайник весело свистів на блакитному вогникові плити. Рука автоматично потягнулася до коробочки із заваркою, але... Коробочка виявилася порожньою, і дівчина пригадала, що лишила коробочку, як нагадування купити чаю... І не купила... Що ж... Буде просто чай без заварки, з цукром і лимоном.
Лимон був завбачливо нарізаний тоненькими скибочками і пересипаний цукром. Аромат приємно лоскотав ніздрі, коли дівчина зняла кришечку з банки і переклала кілька кружалець у сиропі до великої прозорої скляної чашки - улюбленої для чаювання.
Окріп тоненькою цівочкою спадав на лимон, стінки чашки пітніли, аромат лимонного масла наповнював кімнату, огортаючи закутану в теплий халат Віту.
Вода у чашці не була прозорою, цукровий сироп створював ілюзію легенького туману, який оповивав чашку зсередини, і дівчина вдивлялася у ті ледь помітні чудернацькі візерунки. Ці цукрові візерунки промовляли до неї, спадкоємиці давнього славетного роду, нащадком якого тепер стала вона.
Візерунки шепотіли і звали, розповідаючи давню історію, у якій до кінця було невідомо, де є правда, а де плід уяви.
Йому не було й двадцяти, як одного вересневого ранку прийшли пристави і заарештували всю родину. На думку НКВС було за що, бо родина хоча і мала діток як квіток, але жили так, що все було.
Газдували на славу, мали і хліб і до хліба, батьки трудилися і дітвора змалку була приучена до праці.
Тримали і корівку, і коників, і курочки неслися. Біля хати - сад, полечко, город. Кролики. Собачка і котики. Гарно жили у своєму світі, де хліб шанувати привчили батьки змалку і трудитися змалку навчилися.
Прийшли пристави і забрали все, на виконання наказу про боротьбу з куркулями. «Кулаки» - так називали роботящих господарів своїх володінь. І закон про боротьбу з такими господарями назвали «про розкулачування».
«Шановний пане Генеральний прокуроре, звертаюся до Вас з проханням розглянути повторно справу, за якою мене і мою сім'ю позбавили усього нажитого тяжкою працею майна і незаконно (підкреслено) за вироком органів самоврядування вислали у Сибір, зачинивши у спецпоселенні строком на 20 років…»
Як воно, покидати рідну домівку, де ще вчора почувався газдою, під дулами автоматів?
Як знати, що чинити опір, означає покласти ще непрожите життя?
Батько заборонив чинити опір, бо хотів, аби діти мали право на життя, а тому сім'ю роз'єднали, і Віктор опинився за деякий час у спецпоселенні строком на двадцять років.
На роботах із заготівлі деревини хлопець придивлявся до сосен і модрин, розглядав, як веде себе кожен вид дерева, скільки потрібно сушити деревину, а яку деревину краще обробляти сирою.
Став майстром-самоучкою і місцевим живчиком, бо воля до життя не давала опускати руки. от уже за зароблені калимом гроші купив гітару, навчився грати, потім домру, балалайку, навчив грати побратима на ложках і такими концертами звеселяти таких як і він сам, зачинених у спецпоселенні людей.
Віктора любили за його силу духу і веселу вдачу, згодом молодецький запал почав потроху вщухати, але розрада душі - музика, вона не полишила його, навіть коли роки минули відмітку сорок.
Одного такого вересневого ранку Віктор дізнався, що його скоро випустять на волю, омріяну волю. Чоловік мало радів тому, попереду чекала зима, іти було нікуди, хоча і вільний. Повертатися на батьківщину було суворо заборонено, він був нев’їзний, а куди податися не знав.
Отак і зустрів його Микола, коли день звільнення прийшов. Віктор зі скромними пожитками, але найбільшим багатством – балалайкою, домрою та гітарою сидів під стінами тюрми. Вигляд у чоловіка був не найкращим. У задумі, він сидів і нікуди не йшов, закляк, наче прикутий.
- Вітю, ти тепер вільний, і можеш іти куди завгодно, - Микола торкнув за плече колишнього в'язня, -Вільний, Вітю, хіба ж тобі не радісно?!
-Эххх... -зітхнув чоловік, якому було вже за сорок, - Чего радоваться?
-Як чого? Ти вільний! Іти можеш куди хочеш!
- Некуда идти...- в зажурі промовив Віктор і його губа зрадницьки скривилася, але він швидко опанував себе, аби не заридати гірко, бо він добре знав, що туди, куди хотів повернутися нема дороги, і позаду двадцять років тут, років молодості і підірваного здоров'я.
Віктор тяжко працював на роботах із заготівлі деревини, і якось важка колода притиснула ногу, тому коліно час від часу нило, особливо на погоду, і Віктор кульгав, консервуючи біль в собі.
- А поїдемо зі мною, в Україну? Вітю, неподалік столиці Києва є місто Яготин, я родом з тих країв, поїдемо разом, друже! У Яготині велетенський цукровий завод, там точно такі, як ти, працьовиті потрібні! І гуртожиток є. Спершу поживеш у мене, а там і у гуртожиток влаштуєшся. А там і дівчину собі придивишся, друже, поїхали!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грудочка цукру
світлій памяті мого діда
У серпні таки відчувалося дихання осені...
Ранки ставали морозно-прохолодними, не такими, як зазвичай в липні. З шафи діставалися тепліша піжама і ковдра, згадувалася звичка пити чай, аби зігрітися перед сном.
Віта вийшла на кухню, аби заварити чаю. чайник весело свистів на блакитному вогникові плити. Рука автоматично потягнулася до коробочки із заваркою, але... Коробочка виявилася порожньою, і дівчина пригадала, що лишила коробочку, як нагадування купити чаю... І не купила... Що ж... Буде просто чай без заварки, з цукром і лимоном.
Лимон був завбачливо нарізаний тоненькими скибочками і пересипаний цукром. Аромат приємно лоскотав ніздрі, коли дівчина зняла кришечку з банки і переклала кілька кружалець у сиропі до великої прозорої скляної чашки - улюбленої для чаювання.
Окріп тоненькою цівочкою спадав на лимон, стінки чашки пітніли, аромат лимонного масла наповнював кімнату, огортаючи закутану в теплий халат Віту.
Вода у чашці не була прозорою, цукровий сироп створював ілюзію легенького туману, який оповивав чашку зсередини, і дівчина вдивлялася у ті ледь помітні чудернацькі візерунки. Ці цукрові візерунки промовляли до неї, спадкоємиці давнього славетного роду, нащадком якого тепер стала вона.
Візерунки шепотіли і звали, розповідаючи давню історію, у якій до кінця було невідомо, де є правда, а де плід уяви.
Йому не було й двадцяти, як одного вересневого ранку прийшли пристави і заарештували всю родину. На думку НКВС було за що, бо родина хоча і мала діток як квіток, але жили так, що все було.
Газдували на славу, мали і хліб і до хліба, батьки трудилися і дітвора змалку була приучена до праці.
Тримали і корівку, і коників, і курочки неслися. Біля хати - сад, полечко, город. Кролики. Собачка і котики. Гарно жили у своєму світі, де хліб шанувати привчили батьки змалку і трудитися змалку навчилися.
Прийшли пристави і забрали все, на виконання наказу про боротьбу з куркулями. «Кулаки» - так називали роботящих господарів своїх володінь. І закон про боротьбу з такими господарями назвали «про розкулачування».
«Шановний пане Генеральний прокуроре, звертаюся до Вас з проханням розглянути повторно справу, за якою мене і мою сім'ю позбавили усього нажитого тяжкою працею майна і незаконно (підкреслено) за вироком органів самоврядування вислали у Сибір, зачинивши у спецпоселенні строком на 20 років…»
Як воно, покидати рідну домівку, де ще вчора почувався газдою, під дулами автоматів?
Як знати, що чинити опір, означає покласти ще непрожите життя?
Батько заборонив чинити опір, бо хотів, аби діти мали право на життя, а тому сім'ю роз'єднали, і Віктор опинився за деякий час у спецпоселенні строком на двадцять років.
На роботах із заготівлі деревини хлопець придивлявся до сосен і модрин, розглядав, як веде себе кожен вид дерева, скільки потрібно сушити деревину, а яку деревину краще обробляти сирою.
Став майстром-самоучкою і місцевим живчиком, бо воля до життя не давала опускати руки. от уже за зароблені калимом гроші купив гітару, навчився грати, потім домру, балалайку, навчив грати побратима на ложках і такими концертами звеселяти таких як і він сам, зачинених у спецпоселенні людей.
Віктора любили за його силу духу і веселу вдачу, згодом молодецький запал почав потроху вщухати, але розрада душі - музика, вона не полишила його, навіть коли роки минули відмітку сорок.
Одного такого вересневого ранку Віктор дізнався, що його скоро випустять на волю, омріяну волю. Чоловік мало радів тому, попереду чекала зима, іти було нікуди, хоча і вільний. Повертатися на батьківщину було суворо заборонено, він був нев’їзний, а куди податися не знав.
Отак і зустрів його Микола, коли день звільнення прийшов. Віктор зі скромними пожитками, але найбільшим багатством – балалайкою, домрою та гітарою сидів під стінами тюрми. Вигляд у чоловіка був не найкращим. У задумі, він сидів і нікуди не йшов, закляк, наче прикутий.
- Вітю, ти тепер вільний, і можеш іти куди завгодно, - Микола торкнув за плече колишнього в'язня, -Вільний, Вітю, хіба ж тобі не радісно?!
-Эххх... -зітхнув чоловік, якому було вже за сорок, - Чего радоваться?
-Як чого? Ти вільний! Іти можеш куди хочеш!
- Некуда идти...- в зажурі промовив Віктор і його губа зрадницьки скривилася, але він швидко опанував себе, аби не заридати гірко, бо він добре знав, що туди, куди хотів повернутися нема дороги, і позаду двадцять років тут, років молодості і підірваного здоров'я.
Віктор тяжко працював на роботах із заготівлі деревини, і якось важка колода притиснула ногу, тому коліно час від часу нило, особливо на погоду, і Віктор кульгав, консервуючи біль в собі.
- А поїдемо зі мною, в Україну? Вітю, неподалік столиці Києва є місто Яготин, я родом з тих країв, поїдемо разом, друже! У Яготині велетенський цукровий завод, там точно такі, як ти, працьовиті потрібні! І гуртожиток є. Спершу поживеш у мене, а там і у гуртожиток влаштуєшся. А там і дівчину собі придивишся, друже, поїхали!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
