Специфічний образ Росії у віршах російських поетів

Традиція уособлення Росії міцно вкорінена у російській поезії, і простежується аж до початку вживання терміна «Росія» (1721 р.) разом і замість терміна «Русь». Нагадаємо, що в російській мові ці два слова вважаються повними синонімами, цей факт зафіксований у російських словниках і нерідко виявляє себе в художніх творах. Наприклад, ось словникове гніздо з найновішого «Словника синонімів» (В.Трішин, 2013):

        великоросія, гардарика, матінка-русь, московія, росія, русь.

А ось - «Реквієм» (1940) А. Ахматової, в якому місто Ленінград розташоване в країні під назвою Русь:

        Это было, когда улыбался
        Только мертвый, спокойствию рад.
        И ненужным привеском качался
        Возле тюрем своих Ленинград...

        Звёзды смерти стояли над нами,
        И безвинная корчилась Русь
        Под кровавыми сапогами
        И под шинами черных «марусь».

Повертаючись до персоніфікованої Росії: зазвичай це переможна, торжествуюча та грізно-весела «істота» (див. твори А.Кантеміра, М.Ломоносова, О.Сумарокова, М.Хераскова, Г.Державіна, О.Пушкіна, далі скрізь). Ось, наприклад, вірші, написані у 1856 р. відомим піклувальником про «сльозу дитини» Ф.Достоєвським з приводу так званої Кримської війни, - спричиненої черговою маніакальною спробою Росії захопити Босфор та оголосити Чорне море своїм внутрішнім морем:

        Восстала Русь, дрожа от гнева,
        На бой с отчаянным врагом
        И плод кровавого посева
        Пожала доблестным мечом.

(З цього приводу можна лише зауважити, що в поетичних традиціях ряду інших мов - оспівування військових успіхів вважається мало не моветоном...)

Однак час від часу, немов у романі С.Лема «Футурологічний конгрес» (1971), наркотичний морок, що звичайно огортав свідомість, ненадовго розвіювався, і тоді у творі того чи іншого поета проступав образ зовсім іншої Росії: убогої, недоброї та агресивної.

Цей літературний архетип з’являвся у самих різних авторів, які жили у різні часи (чи в Росії часи завжди однакові?), ніби проти їхньої волі, оскільки зазвичай вони виступали в загальній лаві адептів російського/радянського «величчя».

Дивно, але ці тексти дуже схожі - не тільки ракурсом зображення, але навіть лексикою. У наступній таблиці наведені «ключові» (емоційно забарвлені) слова, що зустрічаються більш ніж в одному творі зібраної антології (сумарна кількість включень показана у вигляді надрядкового індексу):
 
    1830. М.Лермонтов. «Пророцтво» → мертвый⁴ печальный⁴ мрачный³ ужас² горе² кровь³ плач⁴ смерть⁴ стон⁴
    1838. М.Лермонтов. «Дума» → горький² угрюмый² позорно²
    1839. О.Хом’яков. «Росії» → дикий³ кровь³ смерть⁴ стон⁴
    1841. М.Лермонтов. «Прощай, Росіє» → раб²
    1846. М.Некрасов. «Батьківщина» → грязный² мрачный³ пустой³
    1864. О.Апухтін. «Село Колотовка» → сгнивший² тяжелый⁵ кручина² стон⁴ тоска²
    1876. М.Некрасов. «Русь» → убогий³
    1881. М.Морозов. «На кордоні» → раб² слёзы²
    1887. Д.Мережковський. «Над німим...» → печальный⁴ сгнивший² грустно² кручина²
    1894. К.Бальмонт. «Рідна картина» → печальный⁴ скорбный³ тусклый² тяжелый⁵ унылый² грустно² гнёт² туман³
    1896. І.Бунін. «Вітчизна» → мертвый⁴ печальный⁴ свинцовый² угрюмый² пустыня² сумрак³ туман³
    1897. І.Бунін. «Рідний край» → мертвый⁴ пустой³ тусклый² холодный³ хмурый² пустыня² сумрак³ тоска² умирать³
    1908. А.Бєлий. «Батьківщина» → бедный³ голодный⁴ злой⁴ свинцовый² суровый² холодный³ туман³ умирать³
    1908. А.Бєлий. «Русь» → голодный⁴ скорбный³ холодный³ пьяный² смерть⁴ умирать³
    1909. В.Нарбут. «Русь» → грустный³ убогий³
    1910. О.Блок. «Русь моя» → дикий³ мглистый² сонный² маета² тюремный²
    1911. С.Єсенін. «Закутня хатинка» → голодный⁴ тяжелый⁵ бедный³ гнёт² горе² плач⁴
    1913. К.Бальмонт. «Дурний сон» → грязный² тюремный² убогий³ кровь³ слёзы² ужас²
    1914. О.Блок. «Росія» → бедный³ голодный⁴ тяжелый⁵
    1915. А.Ахматова. «Молитва» → горький² темный²
    1916. А.Бєлий. «Росія» → пустой³ сонный²
    1916. З.Гіппіус. «Непоправно» → смерть⁴
    1920. С.Буданцев. «Тобі, Росіє» → мрачный³ скорбный³ суровый² темный² унылый² хмурый² маета² плач⁴
    1920. В.Александровський. «Дві Росії» → грустный³ злой⁴ мглистый² пьяный² боль² сумрак³
    1920. І.Сєверянін. «Поеза урядові» → позорно²
    1922. С.Єсенін. «Расєя» → грустный³ злой⁴ мертвый⁴ плач⁴
    1940. А.Ахматова. «Станси» → дикий³ злой⁴
    1985. І.Ратушинська. «Із в’язниці КДБ» → тяжелый⁵ боль² стон⁴

Цікаво також, що по цій збірці можна простежити, я́к з плином часу змінювалося ставлення самих авторів до «нововідкритої» реальності: від обурення (у М.Лермонтова та М.Некрасова) - через смиренне прийняття - до мазохістського милування (у О.Блока). Іноді, як «заміщення» (в психологічному розумінні), архетип трансформувався у гарячкові мрії про поширення «мерзот» (за висловом М.Горького) власної дійсності на весь світ (наприклад, у Ф.Тютчева та П.Когана).

А з другої половини XX сторіччя - російські поети вже навіть не пробували відступити від «канонічного», сусального образу Росії: як у відчизняних, так і у закордонних авторів - розвинувся «стокгольмський синдром» по відношенню до влади Російської імперії (яка тоді називалася СРСР).

Однак - для нас важливо зафіксувати: саме повторювана поява таких текстів протягом довгого часу - є симптом, свідчення дійсної суті сучасної нам Росії. І це слід мати на увазі тим, кому пропонують дружити з цією «істотою».

Українські переклади згадуваних текстів представлені (деякі - уривком або в скороченні) у розділі «Вірші», під рубрикою «Руськомовними стежками».

(2019)