ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2020.11.30 11:03
Четверо нас із семи дітвори –
щирі у вірі, наївні...
сіяли нас на узліссі вітри:
сестри мої у лихої «сестри»,
я ще живу в Україні.

Бігали ми по траві і росі
голі, голодні і босі...

Ярослав Чорногуз
2020.11.30 07:30
Водоспад, як милої волосся,
Пестить око білизною снів
Наяву. Чи то лише здалося?
Шумовиння чарівне мені

Слух ще й ніжить, умиротворяє...
Міг би я годинами цей спів
Убирати в душу. Мов із раю

Сергій Губерначук
2020.11.30 06:15
Коли я вітром оперезався
і літати научався,
ставало легше не мені,
а тим, хто лишався.
Просто писалося кожній букві,
кожній крапці
час у свідки набивався.
Бо свідок такого не я і не ті…

Володимир Бойко
2020.11.29 22:28
Російська рулетка чекає російських патріотів. Кожен кріт залишає свій слід. Демократ демократу не брат. Що черпається, те і черпаємо. Слонопотам гіпопотаму не панібрат. Кидається, як мамонт на буржуазію. Захоплений красою вдавився ковбасою. Любить,

Іван Потьомкін
2020.11.29 21:28
Кажется, в начале весны 2002 года по израильскому радио “РЭКА” передавали интервью с известным польским режиссером Ежы Хофманом. Речь зашла и о его новом фильме “Огнем и мечом”. Мастер заговорил не сразу, будто что-то мешало ему. – Я посвятил его моей до

Ірина Вовк
2020.11.29 19:19
Картинка Х. КОЛИ ПРИХОДЯТЬ БУРЕВІЇ… Ну що, старенька липонько, цвітеш? Духмяним цвітом щедро медоносиш… Нікого не благаєш, ні не просиш – корінням в душу зранену вростеш, у буревіях рани просмоливши, гірке вино із надр землі відпивши – о чудо б

Євген Федчук
2020.11.29 19:04
Читав я книжку про часи сумні
Далекого тепер середньовіччя.
І було страшно й боляче мені,
Бо ж гинув люд, згоряв, неначе свічка.
І у прямому сенсі, звісно, теж.
По всій Європі вогнища палали.
Людей, які виходили із меж
(А і тоді таких було чимало),

Ігор Шоха
2020.11.29 17:14
Розвіяні ілюзії життя
вміщаються у три щасливі миті:
ось я мале, із мамою, дитя,
ось ми усі, а на столі – кутя,
а онде сяє сонце у блакиті.

Все інше – як на обрії земля,
яка фата-морганою зникає

Олександр Сушко
2020.11.29 16:19
Я - пророк добра і справедливості,
Битий, гнаний, бідний скоморох.
П'ю амріту Божу безнадійності,
Хресна путь - логічний епілог.

Повезло. Утік між люті тромбами,
Тільки спину аж пече батіг...
А Спаситель поруч, мовчки човпає,

Ніна Виноградська
2020.11.29 14:21
Не із троянди розпочався світ,
А із ромашок, зірваних у лузі.
Дідівська клуня вже багато літ
Тримає сни і пам’ять у напрузі.

Під жорнами міняє він усіх,
Коли млином життя нас перемеле,
Де більше сліз, а рідше світлий сміх,

Тетяна Левицька
2020.11.29 09:57
Артеріальний знов тиск низький,
клаустрофобія туги.
Тишу б лещатами стиснути,
смуту свічею обвуглить.

Хай на дев'ятому поверсі
небо лежить на долоні.
Пише курсивом на атласі,

Сергій Губерначук
2020.11.29 08:00
Я це вже бачив,
я це чув
і вчив,
казок і приказок
цікаві прометеї..,
згорав, харкав
і знову приручив
себе до ручки злої Галатеї.

Микола Соболь
2020.11.29 06:02
Святвечір пам’яті. Молись.
Нехай свіча не затухає…
Ми пам’ятаєм, як колись
країну, що назвали – раєм
звели нещасну до біди,
у горі чорному втопили…
Лишились в урвищі сліди
одної на село могили –

Віктор Кучерук
2020.11.29 05:48
Сонце розпашілою щокою
Обпікає обрію чоло
І ясніє швидко за рікою,
І відчутно дужчає тепло.
І клуби туманів над водою
Топляться і тануть, як сніги,
Де світанок скорою ходою
Озорив обидва береги…

Вадим Косьмін
2020.11.28 21:18
Життя, що згасло, свічка не продовжить
І не відродить ту останню мить,
Яка ввібрала стогін перероджень
Багатих літ і злидні лихоліть.

Судьба картає, крає і карається
На схилах днів, коли на схилі літ
Ховає дід під подушку окрайця,

Тетяна Левицька
2020.11.28 19:21
Мороз на порозі збирає завії,
клубочиться в комині ватра.
Коли я піду, ти усе зрозумієш,
якою була й чого варта.

Ти звик, що я кішкою поряд з тобою -
шовкова і очі вологі.
Попереду морок, минуле сувоєм,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Губерначук (1969 - 2017) / Проза

 Автобіографія з елементами щоденника (уривки)
* * *
Київ. Неділя. 27 липня 1969 року. Кінотеатр імені Т.Г. Шевченка. Молода подружня пара дивиться кіно. Яке – мені невідомо. Потім сонце. Морозиво. Ще один кінотеатр. "Дорвалися," – як то кажуть. Мабуть, молоді філологи не знаходили слів під враженнями літа, і тому вони дивилися…
Ранок 28 липня, 8:55. Народилося я. Записали Сергієм.

* * *
Село. Пам’ятаю прадіда. У шапці-ушанці з одним задраним її вухом угору, другим – униз. Його невід, розвішений на тині біля мошкороду. Він – кращий рибалка і, взагалі, ремісник на все село. Я тягнувся до нього у свої три роки… Я тягнувся до нього й тоді, коли його ховали від мене в яму, кричачи й трохи не падаючи туди. Це предки, їх голос.

* * *
Боярка. Школа. Перші класи. Сусідка-дівчинка. Моя перша любов… Вона від’їхала на нове місце проживання. Я не знав, що зі мною, і не спав. Але одного весняного ранку, коли у шкільному саду цвіли півонії, вона з’явилася несподівано. Вона вблагала свою бабусю привезти її до мене на останнє наше побачення. Я збирав їй квіти і довго тримав її руку. Але весь час – очі ставочками з небом і солоною водою. Ми плакали. Більше ніколи я такого не бачив.

* * *
Ми знову живемо в Києві, де інша школа і битва за оцінки… Рятував театральний гурток і його гастролі.

* * *
Закінчую педагогічне училище з любов’ю до дітей і без жодного бажання ставити їм оцінки. Тікаю від школи у свій театральний інститут і знаходжу свого глядача. Дітей дорослих.
Борис Петрович Ставицький, інші педагоги. Я поважаю їх і намагаюся вписати щось у свою "табулу расу". Педучилище навчило мене цінувати труд педагога і йти назустріч, учитися.

* * *
Осінь 88-го. Я першокурсник. Вечір. Закінчилися лекції. Стою на ґанку театрального інституту. У жінці, в невидному демісезоні зі стомленим обличчям, на яке з-під шерстяної, в’язаної шапчини насунулася кучерява кипа волосся, я не відразу впізнав Ліну Костенко. Звичайнісінька жінка, чиї вірші мене тоді дуже хвилювали. Це був знак. Я привітався і допоміг донести речі до рогу вулиці Чкалова. Я прочитав їй свої перші вірші – і вона мене благословила! "Пиши." Так, паралельно зі сценою, я починав жити з поезією, яка помножувала мої сили. Ліна Василівна лишається і по сей день для мене авторитетом. Не лише завдяки своїм віршам, неповторному баченню, а й тому, що ніколи не "лізла" в політику. Художник має бути вільним. І голодним. Я це зрозумів не лише тому, що побачив Ліну Василівну в досить благенькому вбранні, а й тому, що сам пересвідчився за свої чотири роки навчання і два роки роботи в Молодіжному театрі у якості актора, як годує дух, коли не вистачає харчів. Хоча, дійсно, матеріальні блага необхідні, аби не померти. Тепер я знаю ціну шедеврів і предметів побуту.

* * *
31 грудня 1989 року, неділя.
Ось-ось піде від нас 1989 рік, а з ним і усі 80-ті роки… Що вони собою значили? для мене? для інших? Як змінили моє єство? Ой, як змінили!..
На порозі 90-го маю 20 років!
Як я зустрічаю Новий рік?.. Намагаюся зустріти радісно. Хочу, щоб усе, що не оформилося у 1989-му, усіх 80-х, знайшло своє творче втілення у 90-му…-их. Так хочу справжнього щастя. Кругом. – Усюди! І в професії моїй акторській майбутній – у навчанні, в особистому житті, хочу задоволення в усьому! У поезії, у мові; у своєму характері, житті хочу уникати всього поганого.
Пошли мені, Боже, добра! Пробач усі гріхи мої великії… Зроби мене стриманим і невтримним, простим і складним, вічним і короткочасним.
Допоможи мені, фортуно!..
Здрастуйте, 90-ті роки! Прийміть мене таким, який я є. Зробіть з мене, зліпіть з мене Людину.
P.S. Наперед удячний!

* * *
Господи! 20 літ за плечима. Що, мало?! Та за два десятки можна цілі гори перевернуть… А я… А я? Нічого вагомого не перевернув. Як на мою думку…

* * *
Мені потрібна тиша. Я люблю самотність. Я люблю, коли важко. Коли залишаєшся сам на сам з собою, високо злітаєш… А хтось відкриває двері, і ти падаєш додолу, як підстрілений птах…

* * *
Закінчив інститут. Чи змінився я? у кращий, ні – мій бік? Невідомо.
Писатиму вірші.

* * *
Отже, пишу вірші…
Маю намір трохи ще попрацювати, поки всі сплять і ніхто не заважає. Вірніше – вживатимусь у віршистий стан.

* * *
Сьогодні назгрібав купи паперів і, засівши, заходився їх переглядати. У мене вже чималий архів. Таким чином можливо розібратися зі своїм спадком лише у стані розважливості, спокою і бажання повернутися (таке трапляється особливо, коли людина занедужає). Так ось і я хворію.

* * *
У якийсь момент почав щось малювати. Чому? Є така необхідність. Зупинити мить. Сцена не дає такої можливості. Там свої нюанси. Там мить як секунда загальної правди чи неправди, як одиниці виміру. У поезії мить – це слово, навіть склад – буква, звук, сказаний, до речі, вголос з тієї ж сцени, це навіть час між буквами, в осмисленні читача, чиї внутрішні малюнки ми не бачимо. Малюнок – мить, яка повинна рухатися далі. У кольорах чи без них, у звуку чи без нього, у світлотіні, особах, чому завгодно.
Це "далі" – і є, як на мене, кіномалюнок, кінокартина, робота мінливих моментів, де моя думка не менш працездатна й інтуїція не менш вірогідна, аніж у поезії чи малюванні. Навіть сцена може бути чотирма стінами. Китайці кажуть: "Вивчивши один кут квадрата, не забудь про інші." Хочеться простору.

* * *
Кидати акторську роботу я не збираюся. Вона частина мене. Це так само, якби мені сказали: "Кинь писати вірші!" Це неможливо, бо вони народжуються незалежно від мене. Усе, що надумане – відпадає. Усе своє – має розвиток. Я маю своє особливе бачення певних процесів усередині і зовні. Усе інше – форми вираження. Я хочу дійти до більш складної форми – кінематографу. Але це ні в якому разі не означає відмови від інших складових мого світосприймання.
Дивитися, вдивлятися, дивуватися. Мабуть, ця "трійця" мені найбільш імпонує. У простих предметах закладені відповіді відпочатково. Помічаючи їх чи ні, – людина бреше або каже правду, або нічого більше не може робити. Читаю свої вірші "Порожня банка…", "…стовп". Вони кінематографічні, за кожним із них я можу зняти свою, своєрідну, відмінну одна від одної, картину. Бо перш, ніж щось писати (інколи й одноразово з тим, як пишу) – я бачу, уявляю щось схоже на кіно.
Час від часу мені сняться фільми так само, як деяким людям. Спочатку йдуть титри, потім події… Сон є своєрідний стрес, шок, завдяки якому, як я розумію, відбувається енергетичний скид інформації, надуманого, нафантазованого.
Ще в інституті мені говорили деякі люди, чи не маю я наміру вступати на режисуру. Я казав їм "ні", вважаючи, що не може бути режисер повноцінним, не відчувши вповні акторської роботи. (Жодним чином це не означає, що моя позиція безпомилкова). Але й тепер я не відмовляюся від своїх слів. Актором я лишатимуся. Тільки ось виникла потреба, необхідність ривку, прориву до повнішого вираження. Не весь мій потенціал задіяний. Моя ціль на цій землі полягає у синтезі. Поєднанні раніше, до мене, не поєднуваного. І тому я йду до руху, в кожному кадрі якого – свій центр тяжіння. Це не значить, що все має бути розкиданим з кадру в кадр – десь має бути та нитка, яка червона. Вона проходить через події, предмети, простір так, щоб зобразилась людина.
Це, мабуть, поки що все найголовніше, що я міг би сказати…

Сергій Ґуберначук
1989–2004 р.р.

Контекст : "Учорашнє", стор. 89–93



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-18 12:26:17
Переглядів сторінки твору 452
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.808 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.791 / 5.68)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.818
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Денники
Автор востаннє на сайті 2020.11.30 10:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2019-10-19 18:36:09 ]
Цікаво. Хотілось би прочитать і продовження.