ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.

Володимир Бойко
2020.01.20 23:19
В моем дому немытые стаканы
Повсюду громоздятся тут и там,
И ходят на прогулку тараканы
Табачный дым вдыхать по вечерам.

Везде окурки да огрызки да объедки,
Да разный хлам давно ушедших лет.
Мне все равно – меня не видят предки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Губерначук (1969 - 2017) / Проза

 Автобіографія з елементами щоденника (уривки)
* * *
Київ. Неділя. 27 липня 1969 року. Кінотеатр імені Т.Г. Шевченка. Молода подружня пара дивиться кіно. Яке – мені невідомо. Потім сонце. Морозиво. Ще один кінотеатр. "Дорвалися," – як то кажуть. Мабуть, молоді філологи не знаходили слів під враженнями літа, і тому вони дивилися…
Ранок 28 липня, 8:55. Народилося я. Записали Сергієм.

* * *
Село. Пам’ятаю прадіда. У шапці-ушанці з одним задраним її вухом угору, другим – униз. Його невід, розвішений на тині біля мошкороду. Він – кращий рибалка і, взагалі, ремісник на все село. Я тягнувся до нього у свої три роки… Я тягнувся до нього й тоді, коли його ховали від мене в яму, кричачи й трохи не падаючи туди. Це предки, їх голос.

* * *
Боярка. Школа. Перші класи. Сусідка-дівчинка. Моя перша любов… Вона від’їхала на нове місце проживання. Я не знав, що зі мною, і не спав. Але одного весняного ранку, коли у шкільному саду цвіли півонії, вона з’явилася несподівано. Вона вблагала свою бабусю привезти її до мене на останнє наше побачення. Я збирав їй квіти і довго тримав її руку. Але весь час – очі ставочками з небом і солоною водою. Ми плакали. Більше ніколи я такого не бачив.

* * *
Ми знову живемо в Києві, де інша школа і битва за оцінки… Рятував театральний гурток і його гастролі.

* * *
Закінчую педагогічне училище з любов’ю до дітей і без жодного бажання ставити їм оцінки. Тікаю від школи у свій театральний інститут і знаходжу свого глядача. Дітей дорослих.
Борис Петрович Ставицький, інші педагоги. Я поважаю їх і намагаюся вписати щось у свою "табулу расу". Педучилище навчило мене цінувати труд педагога і йти назустріч, учитися.

* * *
Осінь 88-го. Я першокурсник. Вечір. Закінчилися лекції. Стою на ґанку театрального інституту. У жінці, в невидному демісезоні зі стомленим обличчям, на яке з-під шерстяної, в’язаної шапчини насунулася кучерява кипа волосся, я не відразу впізнав Ліну Костенко. Звичайнісінька жінка, чиї вірші мене тоді дуже хвилювали. Це був знак. Я привітався і допоміг донести речі до рогу вулиці Чкалова. Я прочитав їй свої перші вірші – і вона мене благословила! "Пиши." Так, паралельно зі сценою, я починав жити з поезією, яка помножувала мої сили. Ліна Василівна лишається і по сей день для мене авторитетом. Не лише завдяки своїм віршам, неповторному баченню, а й тому, що ніколи не "лізла" в політику. Художник має бути вільним. І голодним. Я це зрозумів не лише тому, що побачив Ліну Василівну в досить благенькому вбранні, а й тому, що сам пересвідчився за свої чотири роки навчання і два роки роботи в Молодіжному театрі у якості актора, як годує дух, коли не вистачає харчів. Хоча, дійсно, матеріальні блага необхідні, аби не померти. Тепер я знаю ціну шедеврів і предметів побуту.

* * *
31 грудня 1989 року, неділя.
Ось-ось піде від нас 1989 рік, а з ним і усі 80-ті роки… Що вони собою значили? для мене? для інших? Як змінили моє єство? Ой, як змінили!..
На порозі 90-го маю 20 років!
Як я зустрічаю Новий рік?.. Намагаюся зустріти радісно. Хочу, щоб усе, що не оформилося у 1989-му, усіх 80-х, знайшло своє творче втілення у 90-му…-их. Так хочу справжнього щастя. Кругом. – Усюди! І в професії моїй акторській майбутній – у навчанні, в особистому житті, хочу задоволення в усьому! У поезії, у мові; у своєму характері, житті хочу уникати всього поганого.
Пошли мені, Боже, добра! Пробач усі гріхи мої великії… Зроби мене стриманим і невтримним, простим і складним, вічним і короткочасним.
Допоможи мені, фортуно!..
Здрастуйте, 90-ті роки! Прийміть мене таким, який я є. Зробіть з мене, зліпіть з мене Людину.
P.S. Наперед удячний!

* * *
Господи! 20 літ за плечима. Що, мало?! Та за два десятки можна цілі гори перевернуть… А я… А я? Нічого вагомого не перевернув. Як на мою думку…

* * *
Мені потрібна тиша. Я люблю самотність. Я люблю, коли важко. Коли залишаєшся сам на сам з собою, високо злітаєш… А хтось відкриває двері, і ти падаєш додолу, як підстрілений птах…

* * *
Закінчив інститут. Чи змінився я? у кращий, ні – мій бік? Невідомо.
Писатиму вірші.

* * *
Отже, пишу вірші…
Маю намір трохи ще попрацювати, поки всі сплять і ніхто не заважає. Вірніше – вживатимусь у віршистий стан.

* * *
Сьогодні назгрібав купи паперів і, засівши, заходився їх переглядати. У мене вже чималий архів. Таким чином можливо розібратися зі своїм спадком лише у стані розважливості, спокою і бажання повернутися (таке трапляється особливо, коли людина занедужає). Так ось і я хворію.

* * *
У якийсь момент почав щось малювати. Чому? Є така необхідність. Зупинити мить. Сцена не дає такої можливості. Там свої нюанси. Там мить як секунда загальної правди чи неправди, як одиниці виміру. У поезії мить – це слово, навіть склад – буква, звук, сказаний, до речі, вголос з тієї ж сцени, це навіть час між буквами, в осмисленні читача, чиї внутрішні малюнки ми не бачимо. Малюнок – мить, яка повинна рухатися далі. У кольорах чи без них, у звуку чи без нього, у світлотіні, особах, чому завгодно.
Це "далі" – і є, як на мене, кіномалюнок, кінокартина, робота мінливих моментів, де моя думка не менш працездатна й інтуїція не менш вірогідна, аніж у поезії чи малюванні. Навіть сцена може бути чотирма стінами. Китайці кажуть: "Вивчивши один кут квадрата, не забудь про інші." Хочеться простору.

* * *
Кидати акторську роботу я не збираюся. Вона частина мене. Це так само, якби мені сказали: "Кинь писати вірші!" Це неможливо, бо вони народжуються незалежно від мене. Усе, що надумане – відпадає. Усе своє – має розвиток. Я маю своє особливе бачення певних процесів усередині і зовні. Усе інше – форми вираження. Я хочу дійти до більш складної форми – кінематографу. Але це ні в якому разі не означає відмови від інших складових мого світосприймання.
Дивитися, вдивлятися, дивуватися. Мабуть, ця "трійця" мені найбільш імпонує. У простих предметах закладені відповіді відпочатково. Помічаючи їх чи ні, – людина бреше або каже правду, або нічого більше не може робити. Читаю свої вірші "Порожня банка…", "…стовп". Вони кінематографічні, за кожним із них я можу зняти свою, своєрідну, відмінну одна від одної, картину. Бо перш, ніж щось писати (інколи й одноразово з тим, як пишу) – я бачу, уявляю щось схоже на кіно.
Час від часу мені сняться фільми так само, як деяким людям. Спочатку йдуть титри, потім події… Сон є своєрідний стрес, шок, завдяки якому, як я розумію, відбувається енергетичний скид інформації, надуманого, нафантазованого.
Ще в інституті мені говорили деякі люди, чи не маю я наміру вступати на режисуру. Я казав їм "ні", вважаючи, що не може бути режисер повноцінним, не відчувши вповні акторської роботи. (Жодним чином це не означає, що моя позиція безпомилкова). Але й тепер я не відмовляюся від своїх слів. Актором я лишатимуся. Тільки ось виникла потреба, необхідність ривку, прориву до повнішого вираження. Не весь мій потенціал задіяний. Моя ціль на цій землі полягає у синтезі. Поєднанні раніше, до мене, не поєднуваного. І тому я йду до руху, в кожному кадрі якого – свій центр тяжіння. Це не значить, що все має бути розкиданим з кадру в кадр – десь має бути та нитка, яка червона. Вона проходить через події, предмети, простір так, щоб зобразилась людина.
Це, мабуть, поки що все найголовніше, що я міг би сказати…

Сергій Ґуберначук
1989–2004 р.р.

Контекст : "Учорашнє", стор. 89–93



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-18 12:26:17
Переглядів сторінки твору 145
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.409 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.270 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.818
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Денники
Автор востаннє на сайті 2020.01.21 15:06
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2019-10-19 18:36:09 ]
Цікаво. Хотілось би прочитать і продовження.