«Ілюзія – це повія
Яку бачиш у позолоті,
Що покриває вечір
І вмирає при народженні дня…»

(Іріа Лопес)

У сірому світі хворих ілюзій
Губаті люди торгують дірявими душами
Від обіду до загуслого вечора:
Три крейцери за оцю – заштопану,
Яку везли на панцирі сталевої черепахи
Від міста ляпасів до селища митників
(Одна хата Матвія, але порожня,
Назавжди кинута, як сліпа ящірка).
А ви збираєте у телячу калитку
Кавалки потріпаних слів-ілюзій:
Порізаних ножицями сліпого часу
На дрібненькі кавалки буття прозорого –
Того – данського, про яке принц марив.
А вздовж дороги постаті – якщо не тіні,
То вигадки – продажні кволі ілюзії,
Які так навіювали, про які так щебетали
Маги в кудлатих хітонах і кольорових шатах.
У когось лишається
Лише вона – продажна повія ілюзія
Замість кухарки та музи,
Замість гімнастики і надії на вічність
Замість
Просто нікчемна ілюзія…
І лише вітер – холодний осінній вітер
Шепоче всім і кожному:
«Нічого не втрачено!»