
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.04.17
16:00
За Борисом ПАСТЕРНАКОМ
Слізьми розбавити чорнило,
Писати люто і навзрид
Про те, що геть усе розмило
Й весною чорною горить!
Коня! Шість гривень візникові –
Слізьми розбавити чорнило,
Писати люто і навзрид
Про те, що геть усе розмило
Й весною чорною горить!
Коня! Шість гривень візникові –
2021.04.17
15:05
Все, що маю: пенати хатні,
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.
Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.
Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є
2021.04.17
08:06
Весь вік вважав, що сам собі не ворог,
Жив тихо, вчасно гамав свій обід.
Я Богом не рождався. Став учора.
Згубила мойра ниточку судьби.
За кожну думку й вчинок є розплата,
За дар творця - гірка й важка яса.
Було спочатку Слово. Крапля правди,
Жив тихо, вчасно гамав свій обід.
Я Богом не рождався. Став учора.
Згубила мойра ниточку судьби.
За кожну думку й вчинок є розплата,
За дар творця - гірка й важка яса.
Було спочатку Слово. Крапля правди,
2021.04.17
07:36
Пташки уві сні
співають пісні,
веселі й сумні,
німі й голосні.
А ти – полонене,
ще юно-зелене,
не чуєш, не бачиш,
співають пісні,
веселі й сумні,
німі й голосні.
А ти – полонене,
ще юно-зелене,
не чуєш, не бачиш,
2021.04.17
07:02
Пам'яті Анатолія Івановича Гая
Отвори віч помокріли від сліз,
Стиснула груди скорбота до болю, –
Тріснула тужно життя ладна вісь
І потемніло усе наоколо.
Лиш сиротливо тьмяніє зоря,
Краплею світла прозорячи сутінь
Отвори віч помокріли від сліз,
Стиснула груди скорбота до болю, –
Тріснула тужно життя ладна вісь
І потемніло усе наоколо.
Лиш сиротливо тьмяніє зоря,
Краплею світла прозорячи сутінь
2021.04.17
05:20
Хитає вітер гілочки верби,
заходяться церковні передзвони…
Ще тиждень є на роздуми юрби
і до Голгофи вирушать колони.
Де оплески розбурханих роззяв
ти не почуєш біль, що серце зронить…
Та був один, який хреста узяв.
заходяться церковні передзвони…
Ще тиждень є на роздуми юрби
і до Голгофи вирушать колони.
Де оплески розбурханих роззяв
ти не почуєш біль, що серце зронить…
Та був один, який хреста узяв.
2021.04.16
21:42
Щаслива втричі впевнена в собі
Дівчина з серцем, що належить їй.
Їй душу не огорне жах в журбі
І не привабить краща із подій.
Так ріже хвилі корабель міцний,
Йдучи несхибно далі промина,
Його не спинить вітер навісний,
Не вразить днина гожа і ясна.
Дівчина з серцем, що належить їй.
Їй душу не огорне жах в журбі
І не привабить краща із подій.
Так ріже хвилі корабель міцний,
Йдучи несхибно далі промина,
Його не спинить вітер навісний,
Не вразить днина гожа і ясна.
2021.04.16
21:39
З тягарем неосмислених сенсів повільно іду
І непевна хода не осяяна ангельським оком.
Подолання вершин – подарує гірку самоту.
Суховії завіють сліди нерозважливих кроків.
Хай зневірений розум шукає опору тверду
(А натомість втрачає останню надію і
І непевна хода не осяяна ангельським оком.
Подолання вершин – подарує гірку самоту.
Суховії завіють сліди нерозважливих кроків.
Хай зневірений розум шукає опору тверду
(А натомість втрачає останню надію і
2021.04.16
16:46
Вечір. Отже скоро гоп-ца-ца,
Та в думках не силует любаски,
Бо голодний. Хочу шмат м'ясця
Та кільце вудженої ковбаски,
Ескалопа, крабів, бастурми,
Хрону, сиру, меду у чарунках.
В хаті ж пусто. Може, до куми
Та в думках не силует любаски,
Бо голодний. Хочу шмат м'ясця
Та кільце вудженої ковбаски,
Ескалопа, крабів, бастурми,
Хрону, сиру, меду у чарунках.
В хаті ж пусто. Може, до куми
2021.04.16
15:00
Раз в жизни мне привелось быть командором. Вообще-то я больше люблю принимать участие в походах как рядовой: принести с собой то, что выпадет на мою долю.
А стал я командором потому, что услышал от кого-то рассказ о малоизвестной речке Пре, где, как ока
2021.04.16
13:24
Розбилося вікно.
Фуґас упав на стіл.
Скрізь покотивсь кришталь дорогоцінний.
Під вибух душ від тіл
кров приснула в вино.
Це вже не просто прояв реакційний!
Це виділення зла.
Фуґас упав на стіл.
Скрізь покотивсь кришталь дорогоцінний.
Під вибух душ від тіл
кров приснула в вино.
Це вже не просто прояв реакційний!
Це виділення зла.
2021.04.16
09:55
Чекаю ельфа...
уві сні...
але буває,
веселий лицар у вікні
мене вітає.
Мені одній
в часи нічні
ніяк не спиться.
уві сні...
але буває,
веселий лицар у вікні
мене вітає.
Мені одній
в часи нічні
ніяк не спиться.
2021.04.16
09:53
Іще живу...
і наяву
вітаю фею,
а уві сні на рандеву
лечу до неї.
Але її
у ці краї
ніяка сила,
і наяву
вітаю фею,
а уві сні на рандеву
лечу до неї.
Але її
у ці краї
ніяка сила,
2021.04.16
08:51
Нене! Ти для мене - божество!
Світ навчила як себе любити.
Але ми давно уже не вдвох,-
Самотію вже десятий квітень.
Крилами махнувши над Дніпром
Відлетіла в ирій,, мов жар-птиця.
Я поет. А водиш ти пером,
Світ навчила як себе любити.
Але ми давно уже не вдвох,-
Самотію вже десятий квітень.
Крилами махнувши над Дніпром
Відлетіла в ирій,, мов жар-птиця.
Я поет. А водиш ти пером,
2021.04.16
08:45
Звільнившись нарешті з полону кружінь,
Згубивши на спокій надію, –
Занурився вітер у гущу цвітінь
І запахи врозтіч розвіяв.
Чадні аромати наповнили враз
До краю навколишній простір, –
І ширшав, і глибшав струмуючий час,
Весну зустрічаючи в гості
Згубивши на спокій надію, –
Занурився вітер у гущу цвітінь
І запахи врозтіч розвіяв.
Чадні аромати наповнили враз
До краю навколишній простір, –
І ширшав, і глибшав струмуючий час,
Весну зустрічаючи в гості
2021.04.16
08:07
і він говорив їй дихаючи прямо в лице
що усі хто пишуть бідні неначе церковні миші
що усе що є послідовним приносить якийсь процент
і тому лише протяг шугав по її горищу
що вона не геній і у неї надто посередній талант
а він мусить ним дихати на оц
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що усі хто пишуть бідні неначе церковні миші
що усе що є послідовним приносить якийсь процент
і тому лише протяг шугав по її горищу
що вона не геній і у неї надто посередній талант
а він мусить ним дихати на оц
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
2016.03.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Все по-старому у нас в газеті. Данило Теличин.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Все по-старому у нас в газеті. Данило Теличин.
Данило Теличин. Троянда на снігу. Художнє видання.Тернопіль: Терно-граф, 2006.-208 с.
А в нас на дачі вже черешня
В хустині білій – як цвіте!
Горіх зі сну прокинувсь, врешті,
Не змерз, як думалось, росте.
І тиша всілася на лаві,
Закутавшись у виноградний плед.
Твоя холоне, Людо, кава,
І гіркне мій словесний вінегрет.
Знайти потрібні слова тій, що пише ці рядки, було надзвичайно важко – тема гранично делікатна і потребує відповідного ставлення. Але я знайшла потрібні слова в самій книзі.
«Троянда на снігу» - фотоальбом пам`яті дружини автора – Людмили Овсянної. «Ти не сказала навіть / на прощання / як тебе / без тебе розлюбити»; «За муром там / життя немає - там хрест / і чорне небо над хрестом»; «З молитви / мій вірш починається»; «Життя нема / є мить прощання / прости…»
Історія світового мистецтва знає приклади увічнення пам`яті живими про тих, хто вже пішов у кращий світ. Тадж-Махал – камінний символ непроминаючої ніжності; Єлісейські Поля – шлях незабутніх душ під час Великого Переходу(за Петром Сорокою). Ближче до нашого часу – поетичний цикл Марини Цветаєвої «Тобі – через сто років», присвячений пам`яті передчасно загиблого чоловіка і батька її дітей Сергія Ефрона.
Книга Данила Теличина додає рис особливої душевної висоти до відомого багатьом образу талановитої журналістки. Книга щедро ілюстрована фотопортретами із сімейного архіву.
Вірші книги за жанром - елегії, ліричні поезії, сповнені печалі, суму та журби. Це своєрідний список страждань того, хто залишився. Жити без неї важко: «Не за годинником живу – за серцем»; «Чорних гріхів в прожитому не стерти – своїх тим паче». Але життя мусить тривати, бо «…як легінь / по коліно в травах / наш сад – це диво з див живе, /назустріч серпню золотавому, /зеленим парусом пливе»; «…а в нас черешні манять око, /додолу хилячи гілля»; «Все по-старому у нас в газеті…/ Чубляться політики й поети».
Сумує природа: «прости, фіалки я знайшов, та лиш тепла у квітці не знаходжу більш»; «Зітхає ясен / в підворітті, / задивившись в небо голубе / і дикі голуби / над квітнем / журять, мов оплакують тебе»; «Знову вишня цвіте на Зеленій».
Сумують рими: пустка-хустка, промоклі ми-дітьми, осені-просимо, журюся-Люся.
Сумують вірші: самотній лебідь, ранене крило, обірвана струна, мертве слово, останній слід, сльоза найважча…чоловіча.
Ця книга – зупинена мить. «Помовчіть, прошу, про вічність, будь ласка, смертні, хоч на мить». Помовчимо й ми…
А в нас на дачі вже черешня
В хустині білій – як цвіте!
Горіх зі сну прокинувсь, врешті,
Не змерз, як думалось, росте.
І тиша всілася на лаві,
Закутавшись у виноградний плед.
Твоя холоне, Людо, кава,
І гіркне мій словесний вінегрет.
Знайти потрібні слова тій, що пише ці рядки, було надзвичайно важко – тема гранично делікатна і потребує відповідного ставлення. Але я знайшла потрібні слова в самій книзі.
«Троянда на снігу» - фотоальбом пам`яті дружини автора – Людмили Овсянної. «Ти не сказала навіть / на прощання / як тебе / без тебе розлюбити»; «За муром там / життя немає - там хрест / і чорне небо над хрестом»; «З молитви / мій вірш починається»; «Життя нема / є мить прощання / прости…»
Історія світового мистецтва знає приклади увічнення пам`яті живими про тих, хто вже пішов у кращий світ. Тадж-Махал – камінний символ непроминаючої ніжності; Єлісейські Поля – шлях незабутніх душ під час Великого Переходу(за Петром Сорокою). Ближче до нашого часу – поетичний цикл Марини Цветаєвої «Тобі – через сто років», присвячений пам`яті передчасно загиблого чоловіка і батька її дітей Сергія Ефрона.
Книга Данила Теличина додає рис особливої душевної висоти до відомого багатьом образу талановитої журналістки. Книга щедро ілюстрована фотопортретами із сімейного архіву.
Вірші книги за жанром - елегії, ліричні поезії, сповнені печалі, суму та журби. Це своєрідний список страждань того, хто залишився. Жити без неї важко: «Не за годинником живу – за серцем»; «Чорних гріхів в прожитому не стерти – своїх тим паче». Але життя мусить тривати, бо «…як легінь / по коліно в травах / наш сад – це диво з див живе, /назустріч серпню золотавому, /зеленим парусом пливе»; «…а в нас черешні манять око, /додолу хилячи гілля»; «Все по-старому у нас в газеті…/ Чубляться політики й поети».
Сумує природа: «прости, фіалки я знайшов, та лиш тепла у квітці не знаходжу більш»; «Зітхає ясен / в підворітті, / задивившись в небо голубе / і дикі голуби / над квітнем / журять, мов оплакують тебе»; «Знову вишня цвіте на Зеленій».
Сумують рими: пустка-хустка, промоклі ми-дітьми, осені-просимо, журюся-Люся.
Сумують вірші: самотній лебідь, ранене крило, обірвана струна, мертве слово, останній слід, сльоза найважча…чоловіча.
Ця книга – зупинена мить. «Помовчіть, прошу, про вічність, будь ласка, смертні, хоч на мить». Помовчимо й ми…
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію