Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Острів нашої любові. Володимир Сушкевич.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Острів нашої любові. Володимир Сушкевич.
Володимир Сушкевич. Тернопіль: газета «Вільне життя»: публікації 2002 – 2006 рр.
Ось яким би був мій лист до відомого тернопільського журналіста, лауреата премії «Золоте перо», невтомного репортера, що замітав вулиці, жебрав на ринку, валявся на дорозі, «пив» самогонку, «лікувався» від алкоголізму, грав вар`ята, готував флячки і одночасно – старого, давнього грішника і батяра, болонового бранця, а ще автора рубрик «Листи до друга», «Закінчить, будь ласка, речення», «Тернятка», «Давні кумири» та інших, не менш цікавих, і найголовніше – мого щирого і доброго друга, - Володимира Леоновича Сушкевича.
«Острів любові, ім`я якому Тернопіль»,- немає потреби підкреслювати, кому належать ці слова. Безперечно, Вам, шановний пане Володимире! Ваші імпресії, ностальгійно-меланхолійні спогади про давні події, свідком яких Ви були, рефлекторні роздуми над незабутнім, жаль за тим, що не все здійснилось, не все збулось... «Відшуміли весни, відзеленіли літа, віджовкли осені, відбіліли зими. Ніщо так не дивує, не тривожить, як швидкоплинність часу»
Своїм ліричним героям Ви задаєте «граматичні вправи». Саме з них я дізналася, що для метра сценографії, скульптора, художника Казимира Сікорського театр – це солодка каторга. Що для патріарха тернопільських журналістів Ярослава Гулька журналістика – це щастя і каторга. Що відомий лікар-психіатр, нарколог, психотерапевт Іван Пришляк поважає мужнього пацієнта. А що не менш відомий сміливий і відвертий політик Ярослав Демидась до пліток про себе ставиться з розумінням. Освідчується в любові до телебачення ведучий новин ТТБ Ігор Бенцал. Редактор облдержтелерадіокомпанії Людмила Островська зізнається, що радіо – це голос душі. А кореспондент «Вільного життя» Галина Сіра стверджує, що життя – це завжди детектив…можна цитувати до безкінечності.
«Частина нинішнього бульвару Тараса Шевченка – знамените корсо. Ах, тернопільське корсо», - ностальгійно згадуєте Ви. У мене з ним пов`язані спогади про моїх тоді ще молодих батьків. Бувало, зберуться всім під`їздом – Шкільняки, Горбаченки, Болгари – і на корсо! Мені ж випадала «радість» пильнувати їхній дошкільняцький «молодняк» - я тоді вчилася у третьому класі! О, як я ненавиділа оте їхнє спацерування! Але ослухатися тата-офіцера і не допомогти красуні-мамі, що розривалася між «дрібні діти» та викладанням у вечірній школі, я не могла.
«Був єдиний на весь Тернопіль правдивий кавалер. Ах, Антків, наше украдене щастя. І хто вкрав? Львів». Я добре знала Юрка, молодшого сина актора. Ми вчилися разом у музичному училищі. Він був не гірший за батька, такий самий «сьлічний», як Ален Делон! Доля синів Богдана Анткова склалася щасливо. Старший Богдан-Зіновій сьогодні всесвітньо відомий хоровий диригент, киянин. А Юрко – піаніст, викладач, живе у Львові і не забуває Тернополя.
…Якось наприкінці березня (а він був холодним, пам`ятаєте?) десь у районі вулиці Глибокої натрапила на справжнє диво – біля приватної оселі квітло невеличке дерево, що нагадувало біло-рожеву хмарку. На довгому ланцюзі, поклавши голову на лапи, спав великий рудий пес. «Привіт! Як ся маєш? Що то за диво дивне?». Пес нашорошив вуха, песимістично гавкнув і гордовито відвернувся, а я згадала витонченого естета Марселя Пруста: «Красивих в`язниць не буває…». Згодом дізналася, що то цвіла сакура!
З мого балкону на вулиці Князя Острозького добре видно вежу видавництва «Збруч», де на п`ятому поверсі – Ваш кабінет. Подумки шлю вітання і уявляю собі, як Ви читаєте мого листа, скептично час від часу запитуючи: «А хіба є таке слово?». А я гонорово відповідаю: «Тепер буде!». Освідчення в любові через листування – тепер жанр непопулярний, але я вірю, що ми порозуміємося, адже «усіх нас єднає острів любові, ім`я якому Тернопіль».
Ось яким би був мій лист до відомого тернопільського журналіста, лауреата премії «Золоте перо», невтомного репортера, що замітав вулиці, жебрав на ринку, валявся на дорозі, «пив» самогонку, «лікувався» від алкоголізму, грав вар`ята, готував флячки і одночасно – старого, давнього грішника і батяра, болонового бранця, а ще автора рубрик «Листи до друга», «Закінчить, будь ласка, речення», «Тернятка», «Давні кумири» та інших, не менш цікавих, і найголовніше – мого щирого і доброго друга, - Володимира Леоновича Сушкевича.
«Острів любові, ім`я якому Тернопіль»,- немає потреби підкреслювати, кому належать ці слова. Безперечно, Вам, шановний пане Володимире! Ваші імпресії, ностальгійно-меланхолійні спогади про давні події, свідком яких Ви були, рефлекторні роздуми над незабутнім, жаль за тим, що не все здійснилось, не все збулось... «Відшуміли весни, відзеленіли літа, віджовкли осені, відбіліли зими. Ніщо так не дивує, не тривожить, як швидкоплинність часу»
Своїм ліричним героям Ви задаєте «граматичні вправи». Саме з них я дізналася, що для метра сценографії, скульптора, художника Казимира Сікорського театр – це солодка каторга. Що для патріарха тернопільських журналістів Ярослава Гулька журналістика – це щастя і каторга. Що відомий лікар-психіатр, нарколог, психотерапевт Іван Пришляк поважає мужнього пацієнта. А що не менш відомий сміливий і відвертий політик Ярослав Демидась до пліток про себе ставиться з розумінням. Освідчується в любові до телебачення ведучий новин ТТБ Ігор Бенцал. Редактор облдержтелерадіокомпанії Людмила Островська зізнається, що радіо – це голос душі. А кореспондент «Вільного життя» Галина Сіра стверджує, що життя – це завжди детектив…можна цитувати до безкінечності.
«Частина нинішнього бульвару Тараса Шевченка – знамените корсо. Ах, тернопільське корсо», - ностальгійно згадуєте Ви. У мене з ним пов`язані спогади про моїх тоді ще молодих батьків. Бувало, зберуться всім під`їздом – Шкільняки, Горбаченки, Болгари – і на корсо! Мені ж випадала «радість» пильнувати їхній дошкільняцький «молодняк» - я тоді вчилася у третьому класі! О, як я ненавиділа оте їхнє спацерування! Але ослухатися тата-офіцера і не допомогти красуні-мамі, що розривалася між «дрібні діти» та викладанням у вечірній школі, я не могла.
«Був єдиний на весь Тернопіль правдивий кавалер. Ах, Антків, наше украдене щастя. І хто вкрав? Львів». Я добре знала Юрка, молодшого сина актора. Ми вчилися разом у музичному училищі. Він був не гірший за батька, такий самий «сьлічний», як Ален Делон! Доля синів Богдана Анткова склалася щасливо. Старший Богдан-Зіновій сьогодні всесвітньо відомий хоровий диригент, киянин. А Юрко – піаніст, викладач, живе у Львові і не забуває Тернополя.
…Якось наприкінці березня (а він був холодним, пам`ятаєте?) десь у районі вулиці Глибокої натрапила на справжнє диво – біля приватної оселі квітло невеличке дерево, що нагадувало біло-рожеву хмарку. На довгому ланцюзі, поклавши голову на лапи, спав великий рудий пес. «Привіт! Як ся маєш? Що то за диво дивне?». Пес нашорошив вуха, песимістично гавкнув і гордовито відвернувся, а я згадала витонченого естета Марселя Пруста: «Красивих в`язниць не буває…». Згодом дізналася, що то цвіла сакура!
З мого балкону на вулиці Князя Острозького добре видно вежу видавництва «Збруч», де на п`ятому поверсі – Ваш кабінет. Подумки шлю вітання і уявляю собі, як Ви читаєте мого листа, скептично час від часу запитуючи: «А хіба є таке слово?». А я гонорово відповідаю: «Тепер буде!». Освідчення в любові через листування – тепер жанр непопулярний, але я вірю, що ми порозуміємося, адже «усіх нас єднає острів любові, ім`я якому Тернопіль».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
