Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Острів нашої любові. Володимир Сушкевич.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Острів нашої любові. Володимир Сушкевич.
Володимир Сушкевич. Тернопіль: газета «Вільне життя»: публікації 2002 – 2006 рр.
Ось яким би був мій лист до відомого тернопільського журналіста, лауреата премії «Золоте перо», невтомного репортера, що замітав вулиці, жебрав на ринку, валявся на дорозі, «пив» самогонку, «лікувався» від алкоголізму, грав вар`ята, готував флячки і одночасно – старого, давнього грішника і батяра, болонового бранця, а ще автора рубрик «Листи до друга», «Закінчить, будь ласка, речення», «Тернятка», «Давні кумири» та інших, не менш цікавих, і найголовніше – мого щирого і доброго друга, - Володимира Леоновича Сушкевича.
«Острів любові, ім`я якому Тернопіль»,- немає потреби підкреслювати, кому належать ці слова. Безперечно, Вам, шановний пане Володимире! Ваші імпресії, ностальгійно-меланхолійні спогади про давні події, свідком яких Ви були, рефлекторні роздуми над незабутнім, жаль за тим, що не все здійснилось, не все збулось... «Відшуміли весни, відзеленіли літа, віджовкли осені, відбіліли зими. Ніщо так не дивує, не тривожить, як швидкоплинність часу»
Своїм ліричним героям Ви задаєте «граматичні вправи». Саме з них я дізналася, що для метра сценографії, скульптора, художника Казимира Сікорського театр – це солодка каторга. Що для патріарха тернопільських журналістів Ярослава Гулька журналістика – це щастя і каторга. Що відомий лікар-психіатр, нарколог, психотерапевт Іван Пришляк поважає мужнього пацієнта. А що не менш відомий сміливий і відвертий політик Ярослав Демидась до пліток про себе ставиться з розумінням. Освідчується в любові до телебачення ведучий новин ТТБ Ігор Бенцал. Редактор облдержтелерадіокомпанії Людмила Островська зізнається, що радіо – це голос душі. А кореспондент «Вільного життя» Галина Сіра стверджує, що життя – це завжди детектив…можна цитувати до безкінечності.
«Частина нинішнього бульвару Тараса Шевченка – знамените корсо. Ах, тернопільське корсо», - ностальгійно згадуєте Ви. У мене з ним пов`язані спогади про моїх тоді ще молодих батьків. Бувало, зберуться всім під`їздом – Шкільняки, Горбаченки, Болгари – і на корсо! Мені ж випадала «радість» пильнувати їхній дошкільняцький «молодняк» - я тоді вчилася у третьому класі! О, як я ненавиділа оте їхнє спацерування! Але ослухатися тата-офіцера і не допомогти красуні-мамі, що розривалася між «дрібні діти» та викладанням у вечірній школі, я не могла.
«Був єдиний на весь Тернопіль правдивий кавалер. Ах, Антків, наше украдене щастя. І хто вкрав? Львів». Я добре знала Юрка, молодшого сина актора. Ми вчилися разом у музичному училищі. Він був не гірший за батька, такий самий «сьлічний», як Ален Делон! Доля синів Богдана Анткова склалася щасливо. Старший Богдан-Зіновій сьогодні всесвітньо відомий хоровий диригент, киянин. А Юрко – піаніст, викладач, живе у Львові і не забуває Тернополя.
…Якось наприкінці березня (а він був холодним, пам`ятаєте?) десь у районі вулиці Глибокої натрапила на справжнє диво – біля приватної оселі квітло невеличке дерево, що нагадувало біло-рожеву хмарку. На довгому ланцюзі, поклавши голову на лапи, спав великий рудий пес. «Привіт! Як ся маєш? Що то за диво дивне?». Пес нашорошив вуха, песимістично гавкнув і гордовито відвернувся, а я згадала витонченого естета Марселя Пруста: «Красивих в`язниць не буває…». Згодом дізналася, що то цвіла сакура!
З мого балкону на вулиці Князя Острозького добре видно вежу видавництва «Збруч», де на п`ятому поверсі – Ваш кабінет. Подумки шлю вітання і уявляю собі, як Ви читаєте мого листа, скептично час від часу запитуючи: «А хіба є таке слово?». А я гонорово відповідаю: «Тепер буде!». Освідчення в любові через листування – тепер жанр непопулярний, але я вірю, що ми порозуміємося, адже «усіх нас єднає острів любові, ім`я якому Тернопіль».
Ось яким би був мій лист до відомого тернопільського журналіста, лауреата премії «Золоте перо», невтомного репортера, що замітав вулиці, жебрав на ринку, валявся на дорозі, «пив» самогонку, «лікувався» від алкоголізму, грав вар`ята, готував флячки і одночасно – старого, давнього грішника і батяра, болонового бранця, а ще автора рубрик «Листи до друга», «Закінчить, будь ласка, речення», «Тернятка», «Давні кумири» та інших, не менш цікавих, і найголовніше – мого щирого і доброго друга, - Володимира Леоновича Сушкевича.
«Острів любові, ім`я якому Тернопіль»,- немає потреби підкреслювати, кому належать ці слова. Безперечно, Вам, шановний пане Володимире! Ваші імпресії, ностальгійно-меланхолійні спогади про давні події, свідком яких Ви були, рефлекторні роздуми над незабутнім, жаль за тим, що не все здійснилось, не все збулось... «Відшуміли весни, відзеленіли літа, віджовкли осені, відбіліли зими. Ніщо так не дивує, не тривожить, як швидкоплинність часу»
Своїм ліричним героям Ви задаєте «граматичні вправи». Саме з них я дізналася, що для метра сценографії, скульптора, художника Казимира Сікорського театр – це солодка каторга. Що для патріарха тернопільських журналістів Ярослава Гулька журналістика – це щастя і каторга. Що відомий лікар-психіатр, нарколог, психотерапевт Іван Пришляк поважає мужнього пацієнта. А що не менш відомий сміливий і відвертий політик Ярослав Демидась до пліток про себе ставиться з розумінням. Освідчується в любові до телебачення ведучий новин ТТБ Ігор Бенцал. Редактор облдержтелерадіокомпанії Людмила Островська зізнається, що радіо – це голос душі. А кореспондент «Вільного життя» Галина Сіра стверджує, що життя – це завжди детектив…можна цитувати до безкінечності.
«Частина нинішнього бульвару Тараса Шевченка – знамените корсо. Ах, тернопільське корсо», - ностальгійно згадуєте Ви. У мене з ним пов`язані спогади про моїх тоді ще молодих батьків. Бувало, зберуться всім під`їздом – Шкільняки, Горбаченки, Болгари – і на корсо! Мені ж випадала «радість» пильнувати їхній дошкільняцький «молодняк» - я тоді вчилася у третьому класі! О, як я ненавиділа оте їхнє спацерування! Але ослухатися тата-офіцера і не допомогти красуні-мамі, що розривалася між «дрібні діти» та викладанням у вечірній школі, я не могла.
«Був єдиний на весь Тернопіль правдивий кавалер. Ах, Антків, наше украдене щастя. І хто вкрав? Львів». Я добре знала Юрка, молодшого сина актора. Ми вчилися разом у музичному училищі. Він був не гірший за батька, такий самий «сьлічний», як Ален Делон! Доля синів Богдана Анткова склалася щасливо. Старший Богдан-Зіновій сьогодні всесвітньо відомий хоровий диригент, киянин. А Юрко – піаніст, викладач, живе у Львові і не забуває Тернополя.
…Якось наприкінці березня (а він був холодним, пам`ятаєте?) десь у районі вулиці Глибокої натрапила на справжнє диво – біля приватної оселі квітло невеличке дерево, що нагадувало біло-рожеву хмарку. На довгому ланцюзі, поклавши голову на лапи, спав великий рудий пес. «Привіт! Як ся маєш? Що то за диво дивне?». Пес нашорошив вуха, песимістично гавкнув і гордовито відвернувся, а я згадала витонченого естета Марселя Пруста: «Красивих в`язниць не буває…». Згодом дізналася, що то цвіла сакура!
З мого балкону на вулиці Князя Острозького добре видно вежу видавництва «Збруч», де на п`ятому поверсі – Ваш кабінет. Подумки шлю вітання і уявляю собі, як Ви читаєте мого листа, скептично час від часу запитуючи: «А хіба є таке слово?». А я гонорово відповідаю: «Тепер буде!». Освідчення в любові через листування – тепер жанр непопулярний, але я вірю, що ми порозуміємося, адже «усіх нас єднає острів любові, ім`я якому Тернопіль».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
