
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2019.12.06
10:21
Зав'язала хустку так святочно.
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.
2019.12.06
07:15
Усміхнене маля біжить до мами
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.
2019.12.06
06:47
На світ стовбурчить гребня півень,
Гарчить від люті хижий вовк.
Є бевзі, створені для гніву,
А є ласкавці, для жінок.
Життя колеги - чорна плахта,
Бо чоловік, як стигла піч.
Поезія - душі відрада,
Гарчить від люті хижий вовк.
Є бевзі, створені для гніву,
А є ласкавці, для жінок.
Життя колеги - чорна плахта,
Бо чоловік, як стигла піч.
Поезія - душі відрада,
2019.12.06
00:07
Володимир Висоцький. «Аліса»
Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?
Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,
Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?
Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,
2019.12.05
21:55
Утішає висока блакить,
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.
2019.12.05
21:53
На старості багато в чому маю каятись.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни
2019.12.05
21:24
Малювала тиша білий день снігами -
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз
2019.12.05
20:12
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.
Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.
Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?
2019.12.05
10:59
Люди мої дорогі,
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,
2019.12.05
10:37
Ще земля не степліла
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.
2019.12.05
08:26
Більше немає, легіню, віри, ані тепла.
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.
Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.
Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д
2019.12.05
05:51
Привіт, зросійщена країно!
Спирайся на моє плече.
Перед врагом не гни коліна,
Як кров козацька потече.
Не вір ніколи бусурману,
Бо завше результат один:
Введе чортяка ув оману
І згине твій найкращий син,
Спирайся на моє плече.
Перед врагом не гни коліна,
Як кров козацька потече.
Не вір ніколи бусурману,
Бо завше результат один:
Введе чортяка ув оману
І згине твій найкращий син,
2019.12.04
23:53
Мені хочеться бігти босніж в морозній імлі,
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.
Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.
Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли
2019.12.04
16:33
Сніжить добром зимовий вечір,
Сріблиться вогниками раю.
Не обіймеш мене за плечі...
Про тебе пам'ять обіймаю...
Те, чим стою, у чім опора,
Живим вогнем - та по судинах.
Мені теплом твоє учора,
Твій усміх вітром в часоплинах.
Сріблиться вогниками раю.
Не обіймеш мене за плечі...
Про тебе пам'ять обіймаю...
Те, чим стою, у чім опора,
Живим вогнем - та по судинах.
Мені теплом твоє учора,
Твій усміх вітром в часоплинах.
2019.12.04
16:32
Хмара зорі у неба краде.
Дощ збирається. Чрно всюди.
Найстрашніша помилка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.
Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,
Дощ збирається. Чрно всюди.
Найстрашніша помилка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.
Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,
2019.12.04
15:19
А час іде, не знає він зупинку.
Буває що летить, а то чвалає…
Не відає він втоми й на хвилинку
і день за днем, за роком рік минає.
Та прийде мить, як вогняний рубіж,
що перетне життя твого дорогу,
безжалісно розріже долі ніж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Буває що летить, а то чвалає…
Не відає він втоми й на хвилинку
і день за днем, за роком рік минає.
Та прийде мить, як вогняний рубіж,
що перетне життя твого дорогу,
безжалісно розріже долі ніж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2019.11.13
2019.11.12
2019.09.01
2019.08.04
2019.07.07
2019.07.03
2019.06.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Буколик /
Проза
Михайло Булгаков. Свято з сифілісом
У день робітниці, який святкуємо щороку в березні восьмого дня, розчинилися двері хати-читальні, що в селі Лака-Тижма, яке перебуває під прихильним шефством Казанської дороги , і впустили до хати-читальні місцевого санітара-фельдшера (назвімо його бодай Іван Іванович).
Якби не та обставина, що в день 8 березня жоден свідомий громадянин не може з’явитися п’яним, та ще на доповідь, та ще в хату-читальню, якби не та обставина, що фельдшер Іван Іванович, як добре відомо, в рота не бере спиртного, – можна б було закластися, що фельдшер був п’яний по вінця.
Його очі були подібні на два сургучеві корки з сороковок російської гіркої, і температуру фельдшер мав не вище 30 градусів. І настільки вдарило в хаті спиртом, що голова зборів припинив палити й надав слово Іванові Івановичу в таких виразах:
- Слово для доповіді з приводу Міжнародного дня робітниці надаю Івану Йвановичу.
Іван Іванович, сповнений алкогольної гідності, за третім разом узяв приступом естраду і доповів таке:
- Перш ніж говорити про Міжнародний день, скажемо кілька слів про венеричні хвороби.
Цей вступ мав повний успіх: настало могильне мовчання, і в ньому луснула електрична лампа.
- Так-то… Мої любі міжнародні робітниці, – вів далі фельдшер, тяжко здуваючись, – ось я бачу ваші личка переді мною в кількості 80 штук…
- Сорока, – здивовано мовив голова, глянувши в контрольний аркуш.
- Сорока. Тим гірше… Тобто ліпше, – вів далі оратор, – жаль мені вас, мої любі дівчата і пані… Пардон!.. Жінки… Адже чим менше населення в певній області, як показує статистика, тим менше захворювань на венеричні хвороби, і навпаки. І зокрема на сифіліс… На цей жахливий бич для пролетаріату, який не щадить нікого… Чи знаєте ви щó є сифіліс?
- Іване Йвановичу! – вигукнув голова.
- Помовчи хвилинку. Не перебивай мене. Сифіліс, – у затяжний спосіб, гикаючи, казав оратор, – жарт, який підхопити надзвичай легко! Ви тут сидите і думаєте, що, можливо, ви застраховані? (Тут фельдшер зловісно засміявся…) Гм!.. Дуля з маком. Ось тут яка-небудь дівчина ходить у червоній пов’язці, радіє – усілякі там восьмі березня і тому подібне, а тоді ожениться, і диви, стане сякатися одного чудового дня… сякнеться – і клац! Ніс в умивальнику, а замість носа, вибачте за вираз, дірка!
Гул пройшов усіма рядами, і одна робітниця, зовсім біла, вийшла за двері.
- Іване Йвановичу! – вигукнув голова.
- Винен. Мені доручено, я й кажу. Ви гадаєте, що, може, невинність вас порятує? Го-го-го! Та й чи багато серед вас неви…
- Іване Йвановичу!!. – вигукнув голова.
Ще дві робітниці пішли, з жахом озирнувшись на естраду.
- Прийдете ви, наприклад, сюди; ну, скажімо, бак із кип’яченою водою… Те та се… Парко, ясна річ, – розстібуючи розкислий комірець, вів далі оратор, – зараз, ясна річ, до кухля…. Над вами «Не пийте сирої води» й тому подібні плакати Комінтерну, а перед вами сифілітик пив зі своєю губою… Ну, скажімо, наш же голова…
Голова безсловесно завив.
20 робітниць відразливо витерли губи хустками, а хто їх не мав – подолами.
- Чого ти виєш? – спитав фельдшер голову.
- Я на жоден сифіліс не хворів!! – закричав голова і став зовсім ніякий, наче журавлина.
- Дивак… Я для прикладу кажу… Ну, скажімо, вона, – і фельдшер вказав тремтливим пальцем кудись у перший ряд, який весь спорожнів, шарудячи спідницями.
- Коли жінка 8-го березня… досягає статевої, вибачте за вираз, зрілості, – співав далі оратор, якого все більше розносило в задусі, – що вона собі думає?..
- Безсоромник! – сказав тонкий голос у задніх рядах.
- Єдине, про що вона мріє в місячні ночі, – це попрямувати до свого статевого партнера, – доповів фельдшер, зовсім розходжуючись по швах.
Тут у хаті-читальні почався стогін і скрегіт зубів. Лави загриміли й спорожніли. Вийшли всі робітниці до одної, багато – ридаючи.
Залишилися двоє: голова і фельдшер.
- А її статевий партнер, – бурчав фельдшер, хитаючись і дивлячись на голову, – моя люба робітнице, віддається коханню та іншим порокам…
- Я не робітниця! – скрикнув голова.
- Вибачте, ви чоловік? – спитав фельдшер, вирячуючи очі крізь серпанок.
- Чоловік! – скривджено скрикнув голова.
- Несхоже, – гикнув фельдшер.
- Знаєте, Іване Йвановичу, ви п’яний, наче хам, – тремтячи від обурення, скрикнув голова, – ви мені, вибачте, свято зірвали! Я на вас скаржитимуся в центр і навіть вище.
- Ну, скаржся, – мовив фельдшер, сів у крісло і заснув.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Михайло Булгаков. Свято з сифілісом
Переклав Василь Білоцерківський
За матеріалом, який завірила Лака-Тижменська сільрада.
У день робітниці, який святкуємо щороку в березні восьмого дня, розчинилися двері хати-читальні, що в селі Лака-Тижма, яке перебуває під прихильним шефством Казанської дороги , і впустили до хати-читальні місцевого санітара-фельдшера (назвімо його бодай Іван Іванович).
Якби не та обставина, що в день 8 березня жоден свідомий громадянин не може з’явитися п’яним, та ще на доповідь, та ще в хату-читальню, якби не та обставина, що фельдшер Іван Іванович, як добре відомо, в рота не бере спиртного, – можна б було закластися, що фельдшер був п’яний по вінця.
Його очі були подібні на два сургучеві корки з сороковок російської гіркої, і температуру фельдшер мав не вище 30 градусів. І настільки вдарило в хаті спиртом, що голова зборів припинив палити й надав слово Іванові Івановичу в таких виразах:
- Слово для доповіді з приводу Міжнародного дня робітниці надаю Івану Йвановичу.
Іван Іванович, сповнений алкогольної гідності, за третім разом узяв приступом естраду і доповів таке:
- Перш ніж говорити про Міжнародний день, скажемо кілька слів про венеричні хвороби.
Цей вступ мав повний успіх: настало могильне мовчання, і в ньому луснула електрична лампа.
- Так-то… Мої любі міжнародні робітниці, – вів далі фельдшер, тяжко здуваючись, – ось я бачу ваші личка переді мною в кількості 80 штук…
- Сорока, – здивовано мовив голова, глянувши в контрольний аркуш.
- Сорока. Тим гірше… Тобто ліпше, – вів далі оратор, – жаль мені вас, мої любі дівчата і пані… Пардон!.. Жінки… Адже чим менше населення в певній області, як показує статистика, тим менше захворювань на венеричні хвороби, і навпаки. І зокрема на сифіліс… На цей жахливий бич для пролетаріату, який не щадить нікого… Чи знаєте ви щó є сифіліс?
- Іване Йвановичу! – вигукнув голова.
- Помовчи хвилинку. Не перебивай мене. Сифіліс, – у затяжний спосіб, гикаючи, казав оратор, – жарт, який підхопити надзвичай легко! Ви тут сидите і думаєте, що, можливо, ви застраховані? (Тут фельдшер зловісно засміявся…) Гм!.. Дуля з маком. Ось тут яка-небудь дівчина ходить у червоній пов’язці, радіє – усілякі там восьмі березня і тому подібне, а тоді ожениться, і диви, стане сякатися одного чудового дня… сякнеться – і клац! Ніс в умивальнику, а замість носа, вибачте за вираз, дірка!
Гул пройшов усіма рядами, і одна робітниця, зовсім біла, вийшла за двері.
- Іване Йвановичу! – вигукнув голова.
- Винен. Мені доручено, я й кажу. Ви гадаєте, що, може, невинність вас порятує? Го-го-го! Та й чи багато серед вас неви…
- Іване Йвановичу!!. – вигукнув голова.
Ще дві робітниці пішли, з жахом озирнувшись на естраду.
- Прийдете ви, наприклад, сюди; ну, скажімо, бак із кип’яченою водою… Те та се… Парко, ясна річ, – розстібуючи розкислий комірець, вів далі оратор, – зараз, ясна річ, до кухля…. Над вами «Не пийте сирої води» й тому подібні плакати Комінтерну, а перед вами сифілітик пив зі своєю губою… Ну, скажімо, наш же голова…
Голова безсловесно завив.
20 робітниць відразливо витерли губи хустками, а хто їх не мав – подолами.
- Чого ти виєш? – спитав фельдшер голову.
- Я на жоден сифіліс не хворів!! – закричав голова і став зовсім ніякий, наче журавлина.
- Дивак… Я для прикладу кажу… Ну, скажімо, вона, – і фельдшер вказав тремтливим пальцем кудись у перший ряд, який весь спорожнів, шарудячи спідницями.
- Коли жінка 8-го березня… досягає статевої, вибачте за вираз, зрілості, – співав далі оратор, якого все більше розносило в задусі, – що вона собі думає?..
- Безсоромник! – сказав тонкий голос у задніх рядах.
- Єдине, про що вона мріє в місячні ночі, – це попрямувати до свого статевого партнера, – доповів фельдшер, зовсім розходжуючись по швах.
Тут у хаті-читальні почався стогін і скрегіт зубів. Лави загриміли й спорожніли. Вийшли всі робітниці до одної, багато – ридаючи.
Залишилися двоє: голова і фельдшер.
- А її статевий партнер, – бурчав фельдшер, хитаючись і дивлячись на голову, – моя люба робітнице, віддається коханню та іншим порокам…
- Я не робітниця! – скрикнув голова.
- Вибачте, ви чоловік? – спитав фельдшер, вирячуючи очі крізь серпанок.
- Чоловік! – скривджено скрикнув голова.
- Несхоже, – гикнув фельдшер.
- Знаєте, Іване Йвановичу, ви п’яний, наче хам, – тремтячи від обурення, скрикнув голова, – ви мені, вибачте, свято зірвали! Я на вас скаржитимуся в центр і навіть вище.
- Ну, скаржся, – мовив фельдшер, сів у крісло і заснув.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію