Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.18
21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
2026.09.18
12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно.
Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти.
Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними.
Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди.
У панібра
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Михайло Булгаков. Свято з сифілісом
У день робітниці, який святкуємо щороку в березні восьмого дня, розчинилися двері хати-читальні, що в селі Лака-Тижма, яке перебуває під прихильним шефством Казанської дороги , і впустили до хати-читальні місцевого санітара-фельдшера (назвімо його бодай Іван Іванович).
Якби не та обставина, що в день 8 березня жоден свідомий громадянин не може з’явитися п’яним, та ще на доповідь, та ще в хату-читальню, якби не та обставина, що фельдшер Іван Іванович, як добре відомо, в рота не бере спиртного, – можна б було закластися, що фельдшер був п’яний по вінця.
Його очі були подібні на два сургучеві корки з сороковок російської гіркої, і температуру фельдшер мав не вище 30 градусів. І настільки вдарило в хаті спиртом, що голова зборів припинив палити й надав слово Іванові Івановичу в таких виразах:
- Слово для доповіді з приводу Міжнародного дня робітниці надаю Івану Йвановичу.
Іван Іванович, сповнений алкогольної гідності, за третім разом узяв приступом естраду і доповів таке:
- Перш ніж говорити про Міжнародний день, скажемо кілька слів про венеричні хвороби.
Цей вступ мав повний успіх: настало могильне мовчання, і в ньому луснула електрична лампа.
- Так-то… Мої любі міжнародні робітниці, – вів далі фельдшер, тяжко здуваючись, – ось я бачу ваші личка переді мною в кількості 80 штук…
- Сорока, – здивовано мовив голова, глянувши в контрольний аркуш.
- Сорока. Тим гірше… Тобто ліпше, – вів далі оратор, – жаль мені вас, мої любі дівчата і пані… Пардон!.. Жінки… Адже чим менше населення в певній області, як показує статистика, тим менше захворювань на венеричні хвороби, і навпаки. І зокрема на сифіліс… На цей жахливий бич для пролетаріату, який не щадить нікого… Чи знаєте ви щó є сифіліс?
- Іване Йвановичу! – вигукнув голова.
- Помовчи хвилинку. Не перебивай мене. Сифіліс, – у затяжний спосіб, гикаючи, казав оратор, – жарт, який підхопити надзвичай легко! Ви тут сидите і думаєте, що, можливо, ви застраховані? (Тут фельдшер зловісно засміявся…) Гм!.. Дуля з маком. Ось тут яка-небудь дівчина ходить у червоній пов’язці, радіє – усілякі там восьмі березня і тому подібне, а тоді ожениться, і диви, стане сякатися одного чудового дня… сякнеться – і клац! Ніс в умивальнику, а замість носа, вибачте за вираз, дірка!
Гул пройшов усіма рядами, і одна робітниця, зовсім біла, вийшла за двері.
- Іване Йвановичу! – вигукнув голова.
- Винен. Мені доручено, я й кажу. Ви гадаєте, що, може, невинність вас порятує? Го-го-го! Та й чи багато серед вас неви…
- Іване Йвановичу!!. – вигукнув голова.
Ще дві робітниці пішли, з жахом озирнувшись на естраду.
- Прийдете ви, наприклад, сюди; ну, скажімо, бак із кип’яченою водою… Те та се… Парко, ясна річ, – розстібуючи розкислий комірець, вів далі оратор, – зараз, ясна річ, до кухля…. Над вами «Не пийте сирої води» й тому подібні плакати Комінтерну, а перед вами сифілітик пив зі своєю губою… Ну, скажімо, наш же голова…
Голова безсловесно завив.
20 робітниць відразливо витерли губи хустками, а хто їх не мав – подолами.
- Чого ти виєш? – спитав фельдшер голову.
- Я на жоден сифіліс не хворів!! – закричав голова і став зовсім ніякий, наче журавлина.
- Дивак… Я для прикладу кажу… Ну, скажімо, вона, – і фельдшер вказав тремтливим пальцем кудись у перший ряд, який весь спорожнів, шарудячи спідницями.
- Коли жінка 8-го березня… досягає статевої, вибачте за вираз, зрілості, – співав далі оратор, якого все більше розносило в задусі, – що вона собі думає?..
- Безсоромник! – сказав тонкий голос у задніх рядах.
- Єдине, про що вона мріє в місячні ночі, – це попрямувати до свого статевого партнера, – доповів фельдшер, зовсім розходжуючись по швах.
Тут у хаті-читальні почався стогін і скрегіт зубів. Лави загриміли й спорожніли. Вийшли всі робітниці до одної, багато – ридаючи.
Залишилися двоє: голова і фельдшер.
- А її статевий партнер, – бурчав фельдшер, хитаючись і дивлячись на голову, – моя люба робітнице, віддається коханню та іншим порокам…
- Я не робітниця! – скрикнув голова.
- Вибачте, ви чоловік? – спитав фельдшер, вирячуючи очі крізь серпанок.
- Чоловік! – скривджено скрикнув голова.
- Несхоже, – гикнув фельдшер.
- Знаєте, Іване Йвановичу, ви п’яний, наче хам, – тремтячи від обурення, скрикнув голова, – ви мені, вибачте, свято зірвали! Я на вас скаржитимуся в центр і навіть вище.
- Ну, скаржся, – мовив фельдшер, сів у крісло і заснув.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Михайло Булгаков. Свято з сифілісом
Переклав Василь Білоцерківський
За матеріалом, який завірила Лака-Тижменська сільрада.
У день робітниці, який святкуємо щороку в березні восьмого дня, розчинилися двері хати-читальні, що в селі Лака-Тижма, яке перебуває під прихильним шефством Казанської дороги , і впустили до хати-читальні місцевого санітара-фельдшера (назвімо його бодай Іван Іванович).
Якби не та обставина, що в день 8 березня жоден свідомий громадянин не може з’явитися п’яним, та ще на доповідь, та ще в хату-читальню, якби не та обставина, що фельдшер Іван Іванович, як добре відомо, в рота не бере спиртного, – можна б було закластися, що фельдшер був п’яний по вінця.
Його очі були подібні на два сургучеві корки з сороковок російської гіркої, і температуру фельдшер мав не вище 30 градусів. І настільки вдарило в хаті спиртом, що голова зборів припинив палити й надав слово Іванові Івановичу в таких виразах:
- Слово для доповіді з приводу Міжнародного дня робітниці надаю Івану Йвановичу.
Іван Іванович, сповнений алкогольної гідності, за третім разом узяв приступом естраду і доповів таке:
- Перш ніж говорити про Міжнародний день, скажемо кілька слів про венеричні хвороби.
Цей вступ мав повний успіх: настало могильне мовчання, і в ньому луснула електрична лампа.
- Так-то… Мої любі міжнародні робітниці, – вів далі фельдшер, тяжко здуваючись, – ось я бачу ваші личка переді мною в кількості 80 штук…
- Сорока, – здивовано мовив голова, глянувши в контрольний аркуш.
- Сорока. Тим гірше… Тобто ліпше, – вів далі оратор, – жаль мені вас, мої любі дівчата і пані… Пардон!.. Жінки… Адже чим менше населення в певній області, як показує статистика, тим менше захворювань на венеричні хвороби, і навпаки. І зокрема на сифіліс… На цей жахливий бич для пролетаріату, який не щадить нікого… Чи знаєте ви щó є сифіліс?
- Іване Йвановичу! – вигукнув голова.
- Помовчи хвилинку. Не перебивай мене. Сифіліс, – у затяжний спосіб, гикаючи, казав оратор, – жарт, який підхопити надзвичай легко! Ви тут сидите і думаєте, що, можливо, ви застраховані? (Тут фельдшер зловісно засміявся…) Гм!.. Дуля з маком. Ось тут яка-небудь дівчина ходить у червоній пов’язці, радіє – усілякі там восьмі березня і тому подібне, а тоді ожениться, і диви, стане сякатися одного чудового дня… сякнеться – і клац! Ніс в умивальнику, а замість носа, вибачте за вираз, дірка!
Гул пройшов усіма рядами, і одна робітниця, зовсім біла, вийшла за двері.
- Іване Йвановичу! – вигукнув голова.
- Винен. Мені доручено, я й кажу. Ви гадаєте, що, може, невинність вас порятує? Го-го-го! Та й чи багато серед вас неви…
- Іване Йвановичу!!. – вигукнув голова.
Ще дві робітниці пішли, з жахом озирнувшись на естраду.
- Прийдете ви, наприклад, сюди; ну, скажімо, бак із кип’яченою водою… Те та се… Парко, ясна річ, – розстібуючи розкислий комірець, вів далі оратор, – зараз, ясна річ, до кухля…. Над вами «Не пийте сирої води» й тому подібні плакати Комінтерну, а перед вами сифілітик пив зі своєю губою… Ну, скажімо, наш же голова…
Голова безсловесно завив.
20 робітниць відразливо витерли губи хустками, а хто їх не мав – подолами.
- Чого ти виєш? – спитав фельдшер голову.
- Я на жоден сифіліс не хворів!! – закричав голова і став зовсім ніякий, наче журавлина.
- Дивак… Я для прикладу кажу… Ну, скажімо, вона, – і фельдшер вказав тремтливим пальцем кудись у перший ряд, який весь спорожнів, шарудячи спідницями.
- Коли жінка 8-го березня… досягає статевої, вибачте за вираз, зрілості, – співав далі оратор, якого все більше розносило в задусі, – що вона собі думає?..
- Безсоромник! – сказав тонкий голос у задніх рядах.
- Єдине, про що вона мріє в місячні ночі, – це попрямувати до свого статевого партнера, – доповів фельдшер, зовсім розходжуючись по швах.
Тут у хаті-читальні почався стогін і скрегіт зубів. Лави загриміли й спорожніли. Вийшли всі робітниці до одної, багато – ридаючи.
Залишилися двоє: голова і фельдшер.
- А її статевий партнер, – бурчав фельдшер, хитаючись і дивлячись на голову, – моя люба робітнице, віддається коханню та іншим порокам…
- Я не робітниця! – скрикнув голова.
- Вибачте, ви чоловік? – спитав фельдшер, вирячуючи очі крізь серпанок.
- Чоловік! – скривджено скрикнув голова.
- Несхоже, – гикнув фельдшер.
- Знаєте, Іване Йвановичу, ви п’яний, наче хам, – тремтячи від обурення, скрикнув голова, – ви мені, вибачте, свято зірвали! Я на вас скаржитимуся в центр і навіть вище.
- Ну, скаржся, – мовив фельдшер, сів у крісло і заснув.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
