Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гроб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гроб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Михайло Булгаков. Свято з сифілісом
У день робітниці, який святкуємо щороку в березні восьмого дня, розчинилися двері хати-читальні, що в селі Лака-Тижма, яке перебуває під прихильним шефством Казанської дороги , і впустили до хати-читальні місцевого санітара-фельдшера (назвімо його бодай Іван Іванович).
Якби не та обставина, що в день 8 березня жоден свідомий громадянин не може з’явитися п’яним, та ще на доповідь, та ще в хату-читальню, якби не та обставина, що фельдшер Іван Іванович, як добре відомо, в рота не бере спиртного, – можна б було закластися, що фельдшер був п’яний по вінця.
Його очі були подібні на два сургучеві корки з сороковок російської гіркої, і температуру фельдшер мав не вище 30 градусів. І настільки вдарило в хаті спиртом, що голова зборів припинив палити й надав слово Іванові Івановичу в таких виразах:
- Слово для доповіді з приводу Міжнародного дня робітниці надаю Івану Йвановичу.
Іван Іванович, сповнений алкогольної гідності, за третім разом узяв приступом естраду і доповів таке:
- Перш ніж говорити про Міжнародний день, скажемо кілька слів про венеричні хвороби.
Цей вступ мав повний успіх: настало могильне мовчання, і в ньому луснула електрична лампа.
- Так-то… Мої любі міжнародні робітниці, – вів далі фельдшер, тяжко здуваючись, – ось я бачу ваші личка переді мною в кількості 80 штук…
- Сорока, – здивовано мовив голова, глянувши в контрольний аркуш.
- Сорока. Тим гірше… Тобто ліпше, – вів далі оратор, – жаль мені вас, мої любі дівчата і пані… Пардон!.. Жінки… Адже чим менше населення в певній області, як показує статистика, тим менше захворювань на венеричні хвороби, і навпаки. І зокрема на сифіліс… На цей жахливий бич для пролетаріату, який не щадить нікого… Чи знаєте ви щó є сифіліс?
- Іване Йвановичу! – вигукнув голова.
- Помовчи хвилинку. Не перебивай мене. Сифіліс, – у затяжний спосіб, гикаючи, казав оратор, – жарт, який підхопити надзвичай легко! Ви тут сидите і думаєте, що, можливо, ви застраховані? (Тут фельдшер зловісно засміявся…) Гм!.. Дуля з маком. Ось тут яка-небудь дівчина ходить у червоній пов’язці, радіє – усілякі там восьмі березня і тому подібне, а тоді ожениться, і диви, стане сякатися одного чудового дня… сякнеться – і клац! Ніс в умивальнику, а замість носа, вибачте за вираз, дірка!
Гул пройшов усіма рядами, і одна робітниця, зовсім біла, вийшла за двері.
- Іване Йвановичу! – вигукнув голова.
- Винен. Мені доручено, я й кажу. Ви гадаєте, що, може, невинність вас порятує? Го-го-го! Та й чи багато серед вас неви…
- Іване Йвановичу!!. – вигукнув голова.
Ще дві робітниці пішли, з жахом озирнувшись на естраду.
- Прийдете ви, наприклад, сюди; ну, скажімо, бак із кип’яченою водою… Те та се… Парко, ясна річ, – розстібуючи розкислий комірець, вів далі оратор, – зараз, ясна річ, до кухля…. Над вами «Не пийте сирої води» й тому подібні плакати Комінтерну, а перед вами сифілітик пив зі своєю губою… Ну, скажімо, наш же голова…
Голова безсловесно завив.
20 робітниць відразливо витерли губи хустками, а хто їх не мав – подолами.
- Чого ти виєш? – спитав фельдшер голову.
- Я на жоден сифіліс не хворів!! – закричав голова і став зовсім ніякий, наче журавлина.
- Дивак… Я для прикладу кажу… Ну, скажімо, вона, – і фельдшер вказав тремтливим пальцем кудись у перший ряд, який весь спорожнів, шарудячи спідницями.
- Коли жінка 8-го березня… досягає статевої, вибачте за вираз, зрілості, – співав далі оратор, якого все більше розносило в задусі, – що вона собі думає?..
- Безсоромник! – сказав тонкий голос у задніх рядах.
- Єдине, про що вона мріє в місячні ночі, – це попрямувати до свого статевого партнера, – доповів фельдшер, зовсім розходжуючись по швах.
Тут у хаті-читальні почався стогін і скрегіт зубів. Лави загриміли й спорожніли. Вийшли всі робітниці до одної, багато – ридаючи.
Залишилися двоє: голова і фельдшер.
- А її статевий партнер, – бурчав фельдшер, хитаючись і дивлячись на голову, – моя люба робітнице, віддається коханню та іншим порокам…
- Я не робітниця! – скрикнув голова.
- Вибачте, ви чоловік? – спитав фельдшер, вирячуючи очі крізь серпанок.
- Чоловік! – скривджено скрикнув голова.
- Несхоже, – гикнув фельдшер.
- Знаєте, Іване Йвановичу, ви п’яний, наче хам, – тремтячи від обурення, скрикнув голова, – ви мені, вибачте, свято зірвали! Я на вас скаржитимуся в центр і навіть вище.
- Ну, скаржся, – мовив фельдшер, сів у крісло і заснув.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Михайло Булгаков. Свято з сифілісом
Переклав Василь Білоцерківський
За матеріалом, який завірила Лака-Тижменська сільрада.
У день робітниці, який святкуємо щороку в березні восьмого дня, розчинилися двері хати-читальні, що в селі Лака-Тижма, яке перебуває під прихильним шефством Казанської дороги , і впустили до хати-читальні місцевого санітара-фельдшера (назвімо його бодай Іван Іванович).
Якби не та обставина, що в день 8 березня жоден свідомий громадянин не може з’явитися п’яним, та ще на доповідь, та ще в хату-читальню, якби не та обставина, що фельдшер Іван Іванович, як добре відомо, в рота не бере спиртного, – можна б було закластися, що фельдшер був п’яний по вінця.
Його очі були подібні на два сургучеві корки з сороковок російської гіркої, і температуру фельдшер мав не вище 30 градусів. І настільки вдарило в хаті спиртом, що голова зборів припинив палити й надав слово Іванові Івановичу в таких виразах:
- Слово для доповіді з приводу Міжнародного дня робітниці надаю Івану Йвановичу.
Іван Іванович, сповнений алкогольної гідності, за третім разом узяв приступом естраду і доповів таке:
- Перш ніж говорити про Міжнародний день, скажемо кілька слів про венеричні хвороби.
Цей вступ мав повний успіх: настало могильне мовчання, і в ньому луснула електрична лампа.
- Так-то… Мої любі міжнародні робітниці, – вів далі фельдшер, тяжко здуваючись, – ось я бачу ваші личка переді мною в кількості 80 штук…
- Сорока, – здивовано мовив голова, глянувши в контрольний аркуш.
- Сорока. Тим гірше… Тобто ліпше, – вів далі оратор, – жаль мені вас, мої любі дівчата і пані… Пардон!.. Жінки… Адже чим менше населення в певній області, як показує статистика, тим менше захворювань на венеричні хвороби, і навпаки. І зокрема на сифіліс… На цей жахливий бич для пролетаріату, який не щадить нікого… Чи знаєте ви щó є сифіліс?
- Іване Йвановичу! – вигукнув голова.
- Помовчи хвилинку. Не перебивай мене. Сифіліс, – у затяжний спосіб, гикаючи, казав оратор, – жарт, який підхопити надзвичай легко! Ви тут сидите і думаєте, що, можливо, ви застраховані? (Тут фельдшер зловісно засміявся…) Гм!.. Дуля з маком. Ось тут яка-небудь дівчина ходить у червоній пов’язці, радіє – усілякі там восьмі березня і тому подібне, а тоді ожениться, і диви, стане сякатися одного чудового дня… сякнеться – і клац! Ніс в умивальнику, а замість носа, вибачте за вираз, дірка!
Гул пройшов усіма рядами, і одна робітниця, зовсім біла, вийшла за двері.
- Іване Йвановичу! – вигукнув голова.
- Винен. Мені доручено, я й кажу. Ви гадаєте, що, може, невинність вас порятує? Го-го-го! Та й чи багато серед вас неви…
- Іване Йвановичу!!. – вигукнув голова.
Ще дві робітниці пішли, з жахом озирнувшись на естраду.
- Прийдете ви, наприклад, сюди; ну, скажімо, бак із кип’яченою водою… Те та се… Парко, ясна річ, – розстібуючи розкислий комірець, вів далі оратор, – зараз, ясна річ, до кухля…. Над вами «Не пийте сирої води» й тому подібні плакати Комінтерну, а перед вами сифілітик пив зі своєю губою… Ну, скажімо, наш же голова…
Голова безсловесно завив.
20 робітниць відразливо витерли губи хустками, а хто їх не мав – подолами.
- Чого ти виєш? – спитав фельдшер голову.
- Я на жоден сифіліс не хворів!! – закричав голова і став зовсім ніякий, наче журавлина.
- Дивак… Я для прикладу кажу… Ну, скажімо, вона, – і фельдшер вказав тремтливим пальцем кудись у перший ряд, який весь спорожнів, шарудячи спідницями.
- Коли жінка 8-го березня… досягає статевої, вибачте за вираз, зрілості, – співав далі оратор, якого все більше розносило в задусі, – що вона собі думає?..
- Безсоромник! – сказав тонкий голос у задніх рядах.
- Єдине, про що вона мріє в місячні ночі, – це попрямувати до свого статевого партнера, – доповів фельдшер, зовсім розходжуючись по швах.
Тут у хаті-читальні почався стогін і скрегіт зубів. Лави загриміли й спорожніли. Вийшли всі робітниці до одної, багато – ридаючи.
Залишилися двоє: голова і фельдшер.
- А її статевий партнер, – бурчав фельдшер, хитаючись і дивлячись на голову, – моя люба робітнице, віддається коханню та іншим порокам…
- Я не робітниця! – скрикнув голова.
- Вибачте, ви чоловік? – спитав фельдшер, вирячуючи очі крізь серпанок.
- Чоловік! – скривджено скрикнув голова.
- Несхоже, – гикнув фельдшер.
- Знаєте, Іване Йвановичу, ви п’яний, наче хам, – тремтячи від обурення, скрикнув голова, – ви мені, вибачте, свято зірвали! Я на вас скаржитимуся в центр і навіть вище.
- Ну, скаржся, – мовив фельдшер, сів у крісло і заснув.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
