Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
12. Пісня Папуги
Послухайте всі, як злий жереб морив
Папугу - грозу та пірата морів!
В лісах, де папая - найперший попас,
я ріс не на вбогій перловці;
мене, ще папужка, спіймав папуас
(були ми обидва - не мовці).
Потому - іще один скоївся стрес:
придбав мене грізний Фернандо Кортес.
Образливо дуже мене він сварив,
а я відповісти Фернанді не вмів, -
не знав принагідних бо слів.
Й для помсти - затверджував я без кінця
три самих важливих й потрібних слівця;
твердив їх, плюючи з презирством за борт:
«¡Caramba!», «Psja krew!» та «Нехай йому чорт!»
Послухайте далі, як жереб морив
Папугу - грозу та корсара морів!
Нас шторм на зворотній дорозі спостиг,
а штурман застряв у гальюні,
і кліпер англійський під назвою «бриг»
зробив абордаж нашій шхуні.
Тривало три дні бойовисько страшне,
й пірати лихі полонили мене.
І жити на їхніх я став кораблях;
бував на атолах, в північних льодах,
а ще - на скарбних островах...
Мені наливали «вогняну воду»,
щоб чемно вітався я: «How do you do!»
Та тільки - твердив я, хоч море, хоч порт:
«¡Caramba!», «Psja krew!» та «Нехай йому чорт!»
Та знову і знову злий жереб морив
Папугу - грозу й флібустьєра морів!
Я був не невільник, а спільник, скоріш,
і що ж? - розбишака небритий
продав мене в рабство за ламаний гріш,
а я ж уже вмів говорити!
Турецький паша ледь не скікнув козлям,
коли я промовив: «Папаше, салям!»
І мало не вдарив параліч пашу,
коли він дізнався, що ще я пишу,
читаю, та знаю ушу.
Я навіть про Індію відаю щось,
я - індіївідум, отак повелось.
Життя - це безжальна борня, а не спорт...
¡Caramba! Psja krew! Та нехай йому чорт!
(2018)
*** ОРИГІНАЛ ***
Послушайте все - ого-го! эге-гей! -
Меня, Попугая - пирата морей!
Родился я в тыща каком-то году
В банано-лиановой чаще.
Мой папа был папапугай какаду,
Тогда еще не говорящий.
Но вскоре покинул я девственный лес,
Взял в плен меня страшный Фернандо Кортес, -
Он начал на бедного папу кричать,
А папа Фернанде не мог отвечать.
Не мог, не умел отвечать.
И чтоб отомстить - от зари до зари
Твердил я три слова, всего только три.
Упрямо себя заставлял - повтори:
«¡Caramba!», «Коррида!» и «Черт побери!»
Послушайте все - ого-го! эге-гей! -
Рассказ Попугая - пирата морей.
Нас шторм на обратной дороге настиг,
Мне было особенно трудно.
Английский фрегат под названием «бриг»
Взял на абордаж наше судно.
Был бой рукопашный три ночи, два дня,
И злые пираты пленили меня.
Так начал я плавать на разных судах,
В районе экватора, в северных льдах...
На разных пиратских судах.
Давали мне кофе, какао, еду,
Чтоб я их приветствовал: «How do you do!»
Но я повторял от зари до зари:
«¡Caramba!», «Коррида!» и «Черт побери!»
Послушайте все - ого-го! эге-гей! -
Меня, Попугая - пирата морей.
Лет сто я проплавал пиратом, и что ж?
Какой-то матросик пропащий
Продал меня в рабство за ломаный грош,
А я уже был говорящий.
Турецкий паша нож сломал пополам,
Когда я сказал ему: «Па́ша, салам!»
И просто кондрашка хватила пашу,
Когда он узнал, что еще я пишу,
Читаю, пишу и пляшу.
Я Индию видел, Иран и Ирак,
Я - индиивидум, не попка-дурак.
(Так думают только одни дикари.)
¡Caramba! Коррида! И черт побери!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
