Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
на посилання на діснея
не баґ як то говорять
але фіча
через портали
чи інакші двері
метаморфічні телеологічні
ніхто нікого не запрошує
Карбуйся недописаним рядком!
Лишайся почуттям палким, шаленим,
Скажи, що ти - реальна, не фантом!
У вигаданім світі не боюся
Пройти крізь чергу монотонних днів.
Торкнись мене волоссям світло-русим,
Палали стяги маково:
Дев’яте травня.
Старенька п’яно плакала
про щось прадавнє.
Тягнула зі стаканчика
На спорожнілі виднокраї
Затих веселий балаган –
В оазу двері зачиняють.
Холодний потяг марноти
Відходить в далеч невеселу,
Аби безвтратно перейти
Небесна нагорода.
У хаосі доріг
Згубилася порода.
Цей сніг, немов слова,
Які всі зачекались.
Надія ледь жива
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,
Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
12. Пісня Папуги
Послухайте всі, як злий жереб морив
Папугу - грозу та пірата морів!
В лісах, де папая - найперший попас,
я ріс не на вбогій перловці;
мене, ще папужка, спіймав папуас
(були ми обидва - не мовці).
Потому - іще один скоївся стрес:
придбав мене грізний Фернандо Кортес.
Образливо дуже мене він сварив,
а я відповісти Фернанді не вмів, -
не знав принагідних бо слів.
Й для помсти - затверджував я без кінця
три самих важливих й потрібних слівця;
твердив їх, плюючи з презирством за борт:
«¡Caramba!», «Psja krew!» та «Нехай йому чорт!»
Послухайте далі, як жереб морив
Папугу - грозу та корсара морів!
Нас шторм на зворотній дорозі спостиг,
а штурман застряв у гальюні,
і кліпер англійський під назвою «бриг»
зробив абордаж нашій шхуні.
Тривало три дні бойовисько страшне,
й пірати лихі полонили мене.
І жити на їхніх я став кораблях;
бував на атолах, в північних льодах,
а ще - на скарбних островах...
Мені наливали «вогняну воду»,
щоб чемно вітався я: «How do you do!»
Та тільки - твердив я, хоч море, хоч порт:
«¡Caramba!», «Psja krew!» та «Нехай йому чорт!»
Та знову і знову злий жереб морив
Папугу - грозу й флібустьєра морів!
Я був не невільник, а спільник, скоріш,
і що ж? - розбишака небритий
продав мене в рабство за ламаний гріш,
а я ж уже вмів говорити!
Турецький паша ледь не скікнув козлям,
коли я промовив: «Папаше, салям!»
І мало не вдарив параліч пашу,
коли він дізнався, що ще я пишу,
читаю, та знаю ушу.
Я навіть про Індію відаю щось,
я - індіївідум, отак повелось.
Життя - це безжальна борня, а не спорт...
¡Caramba! Psja krew! Та нехай йому чорт!
(2018)
*** ОРИГІНАЛ ***
Послушайте все - ого-го! эге-гей! -
Меня, Попугая - пирата морей!
Родился я в тыща каком-то году
В банано-лиановой чаще.
Мой папа был папапугай какаду,
Тогда еще не говорящий.
Но вскоре покинул я девственный лес,
Взял в плен меня страшный Фернандо Кортес, -
Он начал на бедного папу кричать,
А папа Фернанде не мог отвечать.
Не мог, не умел отвечать.
И чтоб отомстить - от зари до зари
Твердил я три слова, всего только три.
Упрямо себя заставлял - повтори:
«¡Caramba!», «Коррида!» и «Черт побери!»
Послушайте все - ого-го! эге-гей! -
Рассказ Попугая - пирата морей.
Нас шторм на обратной дороге настиг,
Мне было особенно трудно.
Английский фрегат под названием «бриг»
Взял на абордаж наше судно.
Был бой рукопашный три ночи, два дня,
И злые пираты пленили меня.
Так начал я плавать на разных судах,
В районе экватора, в северных льдах...
На разных пиратских судах.
Давали мне кофе, какао, еду,
Чтоб я их приветствовал: «How do you do!»
Но я повторял от зари до зари:
«¡Caramba!», «Коррида!» и «Черт побери!»
Послушайте все - ого-го! эге-гей! -
Меня, Попугая - пирата морей.
Лет сто я проплавал пиратом, и что ж?
Какой-то матросик пропащий
Продал меня в рабство за ломаный грош,
А я уже был говорящий.
Турецкий паша нож сломал пополам,
Когда я сказал ему: «Па́ша, салам!»
И просто кондрашка хватила пашу,
Когда он узнал, что еще я пишу,
Читаю, пишу и пляшу.
Я Индию видел, Иран и Ирак,
Я - индиивидум, не попка-дурак.
(Так думают только одни дикари.)
¡Caramba! Коррида! И черт побери!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
