ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Сімейка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сімейка
До моєї подруги Люби, доброї, веселої, симпатичної жінки, внадилася ходити самотня бабуся із сусіднього будинку. Звали її усі просто Лєною. Може, тому, що своєю невеличкою постаттю та легкою ходою скидалася більше на молодичку.
Якось ця Лєна запросила нас до своєї кватири: – Покажу щось цікаве! Ви ще такого не бачили, – хитро заманювала вона.
Звичайно ж, заінтриговані, ми пішли. Була вже пізня осінь, але у дворі, над теплотрасою ще зеленіли якісь кущі. Лєна порадила нам наламати з них трохи молодого гілля.
–Для чого це? – запитала я.
– Це, як перепустка до моєї квартири! – загадково відповіла весела бабуся.
Жила вона на першому поверсі. Ключ трохи «заїдав» у замку, тому Лєна не відразу змогла його відімкнути. А тим часом, зсередини квартири щось добряче гупнуло у залізні двері! Раз і ще раз! Ми здивовано переглянулись…
Нарешті вхідні двері вдалося відчинити і …
О, диво! – на порозі нас зустрічала чимала чорно-біла коза, наставивши на нас свої страхітливі роги.
Лєна лагідно заговорила із нею:
–Берізонько! Це свої, свої! – і почухала їй підборіддя.
Коза трохи відступилася, наче пропускаючи Лєну, а коли ми отямившись від здивування, хотіли пройти у передпокій кватири, вона знову наставила на нас гострі роги.
Ось тут і згодилася «зелена перепустка». Я простягла їй свіжі гілочки і коза захрумкала ними, від задоволення прикривши бісівські жовті очиська.
Ми проскочили до кухні. Лєна весело сміялась, задоволена ефектом.
На кухні спокійнісінько спав білий, кудлатий собака.
Ми відступили до дверей.
– Проходьте! Цього сторожа можете не лякатися – старий уже і хворіє… Рябко, Рябко! – поторсала його Лєна.
Але собака, відкривши одне каре око, позіхнув, повернувся на інший бік і захропів собі, неначе справжній дідусь.
Лєна посмутнішала: – Коза тепер у нас за сторожа!
Люба запитала: – Звідки ж у Вас такі кватиранти?
–А це мені така спадщина дісталася від моєї тітки Мотрі! – відповіла Лєна і розказала нам цю зворушливу історію.
Старенька Мотря прожила в селі усе своє життя. Чоловік давно помер. Були вони бездітними. Мала невеличке господарство: з десяток рябих курочок та задерика- півень, коза Берізка та старий собака Рябко. Звичайно ж був і невеликий город і гарний садочок. І хоч було Мотрі вже далеко за вісімдесят, вона ще сама усьому давала раду. Здається, ніколи і не хворіла…
А якось навесні пішла до криниці з відром по воду, витягла повне відро, упала, схопившись за серце, та так і померла, здивовано відкривши очі у синє небо…
Онук сусіда, діда Івана, зателефонував племінниці і вона поїхала. Поховали тітку Мотрю, спасибі , сусіди допомогли, і Лєна залишилася там «на хазаяйстві», як у нас кажуть.
Дід Іван, що наглядав за двором ці дні, застеріг Лєну, знайомлячи з козою:
–А з цією чортякою будь обережна, бо може поранити рогами. Клята тварина, справжня розбійниця!
Але Лєна з Берізкою швидко заприятелювали. Куди б не йшла нова господиня, коза від неї не відставала ні на крок, а позаду ще й трюхикав старий Рябко.
Селяни тішилися, споглядаючи цю картину, а дід Іван плювався і сердито кричав:
–Прив’яжи цю чортицю рогату, бо когось покалічить!
Та Лєна жаліла Берізку, адже коза наче розуміла, що залишилася без своєї старої господині і не спускала очей із Лєни. Навіть уночі вибиралася зі свого сарайчика та лягала біля ганку, ніби стерегла.
Так і прожили вони дружною сімейкою до самих холодів.
А тоді Лєна стала збиратися додому до Кременчука.
Курей віддала дідові Івану.
Просила прийняти і Берізку, але сусід рішуче відхрестився від такого подаруночка. Сказав тільки: –Якщо хочеш, я її із задоволенням заріжу. Буде тобі м’ясо на зиму!
Лєна, розповідаючи, витирала сльози:
–Та чи могла ж я віддати під ніж таку вірну свою нову подругу, а потім ще їсти її м’ясо? Довго думала і бідкалася, що ж мені із нею робити? Пропонувала усім безкоштовно взяти козу. Але ніхто не хотів, бо усі її боялися. Берізка зажила собі лихої слави у рідному селі.
Аж ось знову приїхав до діда Івана онук із Кременчука, водій автобусу. Тоді я із ним і домовилася за символічну плату, що він доправить нас із Берізкою до мене додому.
Рябка погодився прихистити той же дід Іван.
Зібралися. Спакувалися. Я зайшла до автобуса і з острахом кликала козу, знаючи її норов. На диво, коза спритно заскочила до автобусу і смирно прилягла на ряднинку поруч із сидінням, де я сиділа. Навіть рогату голову нахилила, наче боялась, щоб не вигнали.
Коли вже трохи від’їхали, водій обернувся:
– А то не Ваш собака за нами біжить?
Я подивилася у віконце: Рябко, висолопивши язика і кульгаючи на всі чотири лапи, із останніх сил біг за автобусом, а позаду, розмахуючи ціпком щось кричав дід Іван. Я заплакала. Водій дав задній хід і відчинив двері. Собака заскочив до салону і знесилено гепнувся на підлогу, важко дихаючи. Довелося взяти і його. Тепер ось так і доживаємо разом до весни
. – А де ж Берізка? – запитала я, вже збираючись виходити?
–А подивіться отуди! –кивнула Лєна у бік кімнатних дверей.
На наші голоси з-поза стіни висунулись рогата голова. Я заглянула до кімнати: на застеленому великою клейонкою розкладеному дивані вельможно розляглася коза, дожовуючи наші гостинці.
–А де ж Ви спите, Лєно? – запитала Люба.
-Та миримося із Берізкою! На ніч вона мені поступається місцем і спить біля дивану на килимку.
Ми йшли і посміхалися – на душі було світло і тепло.
Потім я сказала:
– Ми дійсно відповідальні за тих, кого приручили…
24.11.2019
Якось ця Лєна запросила нас до своєї кватири: – Покажу щось цікаве! Ви ще такого не бачили, – хитро заманювала вона.
Звичайно ж, заінтриговані, ми пішли. Була вже пізня осінь, але у дворі, над теплотрасою ще зеленіли якісь кущі. Лєна порадила нам наламати з них трохи молодого гілля.
–Для чого це? – запитала я.
– Це, як перепустка до моєї квартири! – загадково відповіла весела бабуся.
Жила вона на першому поверсі. Ключ трохи «заїдав» у замку, тому Лєна не відразу змогла його відімкнути. А тим часом, зсередини квартири щось добряче гупнуло у залізні двері! Раз і ще раз! Ми здивовано переглянулись…
Нарешті вхідні двері вдалося відчинити і …
О, диво! – на порозі нас зустрічала чимала чорно-біла коза, наставивши на нас свої страхітливі роги.
Лєна лагідно заговорила із нею:
–Берізонько! Це свої, свої! – і почухала їй підборіддя.
Коза трохи відступилася, наче пропускаючи Лєну, а коли ми отямившись від здивування, хотіли пройти у передпокій кватири, вона знову наставила на нас гострі роги.
Ось тут і згодилася «зелена перепустка». Я простягла їй свіжі гілочки і коза захрумкала ними, від задоволення прикривши бісівські жовті очиська.
Ми проскочили до кухні. Лєна весело сміялась, задоволена ефектом.
На кухні спокійнісінько спав білий, кудлатий собака.
Ми відступили до дверей.
– Проходьте! Цього сторожа можете не лякатися – старий уже і хворіє… Рябко, Рябко! – поторсала його Лєна.
Але собака, відкривши одне каре око, позіхнув, повернувся на інший бік і захропів собі, неначе справжній дідусь.
Лєна посмутнішала: – Коза тепер у нас за сторожа!
Люба запитала: – Звідки ж у Вас такі кватиранти?
–А це мені така спадщина дісталася від моєї тітки Мотрі! – відповіла Лєна і розказала нам цю зворушливу історію.
Старенька Мотря прожила в селі усе своє життя. Чоловік давно помер. Були вони бездітними. Мала невеличке господарство: з десяток рябих курочок та задерика- півень, коза Берізка та старий собака Рябко. Звичайно ж був і невеликий город і гарний садочок. І хоч було Мотрі вже далеко за вісімдесят, вона ще сама усьому давала раду. Здається, ніколи і не хворіла…
А якось навесні пішла до криниці з відром по воду, витягла повне відро, упала, схопившись за серце, та так і померла, здивовано відкривши очі у синє небо…
Онук сусіда, діда Івана, зателефонував племінниці і вона поїхала. Поховали тітку Мотрю, спасибі , сусіди допомогли, і Лєна залишилася там «на хазаяйстві», як у нас кажуть.
Дід Іван, що наглядав за двором ці дні, застеріг Лєну, знайомлячи з козою:
–А з цією чортякою будь обережна, бо може поранити рогами. Клята тварина, справжня розбійниця!
Але Лєна з Берізкою швидко заприятелювали. Куди б не йшла нова господиня, коза від неї не відставала ні на крок, а позаду ще й трюхикав старий Рябко.
Селяни тішилися, споглядаючи цю картину, а дід Іван плювався і сердито кричав:
–Прив’яжи цю чортицю рогату, бо когось покалічить!
Та Лєна жаліла Берізку, адже коза наче розуміла, що залишилася без своєї старої господині і не спускала очей із Лєни. Навіть уночі вибиралася зі свого сарайчика та лягала біля ганку, ніби стерегла.
Так і прожили вони дружною сімейкою до самих холодів.
А тоді Лєна стала збиратися додому до Кременчука.
Курей віддала дідові Івану.
Просила прийняти і Берізку, але сусід рішуче відхрестився від такого подаруночка. Сказав тільки: –Якщо хочеш, я її із задоволенням заріжу. Буде тобі м’ясо на зиму!
Лєна, розповідаючи, витирала сльози:
–Та чи могла ж я віддати під ніж таку вірну свою нову подругу, а потім ще їсти її м’ясо? Довго думала і бідкалася, що ж мені із нею робити? Пропонувала усім безкоштовно взяти козу. Але ніхто не хотів, бо усі її боялися. Берізка зажила собі лихої слави у рідному селі.
Аж ось знову приїхав до діда Івана онук із Кременчука, водій автобусу. Тоді я із ним і домовилася за символічну плату, що він доправить нас із Берізкою до мене додому.
Рябка погодився прихистити той же дід Іван.
Зібралися. Спакувалися. Я зайшла до автобуса і з острахом кликала козу, знаючи її норов. На диво, коза спритно заскочила до автобусу і смирно прилягла на ряднинку поруч із сидінням, де я сиділа. Навіть рогату голову нахилила, наче боялась, щоб не вигнали.
Коли вже трохи від’їхали, водій обернувся:
– А то не Ваш собака за нами біжить?
Я подивилася у віконце: Рябко, висолопивши язика і кульгаючи на всі чотири лапи, із останніх сил біг за автобусом, а позаду, розмахуючи ціпком щось кричав дід Іван. Я заплакала. Водій дав задній хід і відчинив двері. Собака заскочив до салону і знесилено гепнувся на підлогу, важко дихаючи. Довелося взяти і його. Тепер ось так і доживаємо разом до весни
. – А де ж Берізка? – запитала я, вже збираючись виходити?
–А подивіться отуди! –кивнула Лєна у бік кімнатних дверей.
На наші голоси з-поза стіни висунулись рогата голова. Я заглянула до кімнати: на застеленому великою клейонкою розкладеному дивані вельможно розляглася коза, дожовуючи наші гостинці.
–А де ж Ви спите, Лєно? – запитала Люба.
-Та миримося із Берізкою! На ніч вона мені поступається місцем і спить біля дивану на килимку.
Ми йшли і посміхалися – на душі було світло і тепло.
Потім я сказала:
– Ми дійсно відповідальні за тих, кого приручили…
24.11.2019
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію