
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
07:37
Жовтіє й сохне бадилиння
Чортополоху, бо в цей час
Пора осіння безупинно
Виносить твори напоказ.
Поля вбирає в позолоту,
А в дрантя – вкутує сади,
Мов демонструє так роботи
Своєї плавної ходи.
Чортополоху, бо в цей час
Пора осіння безупинно
Виносить твори напоказ.
Поля вбирає в позолоту,
А в дрантя – вкутує сади,
Мов демонструє так роботи
Своєї плавної ходи.
2025.08.31
01:53
Тим, хто нічого доброго не сотворив, найлегше зневажати творчість інших.
Аби розібратися із чимось, окрім півлітри потрібна ще й клепка.
Шукав істину, а знайшов саме вино.
Поїв добрив і стало недобре.
Від сюрпризу зостався лише сюр.
До гарн
2025.08.30
23:03
Гармонія розладнується
під гуркотом дисонансів.
Коли душа найбільше потребує
прекрасного, звідкись виникає
огидний лик цинізму,
монструозне обличчя страху,
думки, ніби ратиці диявола,
цапина борідка банальності,
під гуркотом дисонансів.
Коли душа найбільше потребує
прекрасного, звідкись виникає
огидний лик цинізму,
монструозне обличчя страху,
думки, ніби ратиці диявола,
цапина борідка банальності,
2025.08.30
20:43
У забутім гнізді розоренім
Не оселиться знову птах.
На душі, що ганьбою зорана,
Із журби проростає страх:
Він підніметься чорним колосом –
І зневіри впаде зерно,
У думках, у очах, у голосі
Не оселиться знову птах.
На душі, що ганьбою зорана,
Із журби проростає страх:
Він підніметься чорним колосом –
І зневіри впаде зерно,
У думках, у очах, у голосі
2025.08.30
19:46
Одного з найяскравіших політиків націонал-демократичного руху України зухвало розстріляли посеред дня у Львові
Такі не помирають від мікстур і ліків,
через тривалу душевну втому,
серед онуків у ліжку -
вдома…
Такі у Лету тихенько не кануть,
Такі не помирають від мікстур і ліків,
через тривалу душевну втому,
серед онуків у ліжку -
вдома…
Такі у Лету тихенько не кануть,
2025.08.30
12:43
Якщо ж засмутишся і перестанеш просити, то
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.
Просити у Бога
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.
Просити у Бога
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
2025.08.30
07:12
Цей грішний світ затьмарює чимсь розум
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
2025.08.30
05:12
Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
2025.08.30
02:10
2025.08.29
22:36
Є краса квітки,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
2025.08.29
17:35
Дід Василь перебирав важкі стиглі качани кукурудзи, які перед тим щойно позривав на полі, здирав з них зелену листяну шкіру, обтинав жовті бороди і сортував на три великих полив’яних миски:
- То для онучків, то на продаж, а то для хрума.
Кукурудзу нин
2025.08.29
05:46
Прогриміли вибухи і зразу
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
2025.08.28
22:01
Крізь хмару тютюнового диму
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
2025.08.28
21:43
Із Бориса Заходера
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Буколик /
Проза
Стендаль. Чи повторюється Россіні більше, ніж будь-коли? Деталі співу.
Система варіяцій, variazioni, часто призводила до того, що Россіні переписував старе; як усі крадії, він розраховував приховати свої крадіжки.
Зрештою, чому б не дозволити нещасному маестро, який зобов’язаний за шість тижнів написати оперу, незалежно від того, він здоровий чи ні й схильний компонувати чи ні, – послуговуватися цим засобом тоді, коли натхнення не приходить? Приміром, Майр або хтось інший, кого я не хочу називати, справді ніколи не повторюються, зате вони занурюють нас у стан апатії, в якому забуваємо все погане. А Россіні, навпаки, ніколи не дає нам ані спочинку, ні передиху; слухаючи його опери, можемо втратити терпіння, зате ж заснути на них ніяк не можемо; нехай це зовсім свіже враження або лише приємний спогад, в усіх випадках це – насолода, за якою йде інша; у Россіні ніколи немає порожнечі, яку знаходимо, наприклад, у першій дії «Білої троянди» [1].
Усі погоджуються, що Россіні мав багату уяву, але заразом чотири чи п’ять газет сумнівної репутації день у день стверджують не дуже-то обізнаним людям, що Россіні повторюється, що він лише переписує самого себе, що він втратив натхнення, тощо і тощо. Дозволю собі поставити з цього приводу такі питання:
1) Скільки великих арій уміщували у свою оперу визначні композитори минулого?
2) Скільки там було арій, які звертали на себе увагу публіки?
3) Скільки таких номерів мало успіх?
В усіх ста п’ятдесяти операх Паїзієлло арій, які викликають оплески, навряд чи було більш як вісімдесят. А в Россіні в його тридцяти чотирьох операх налічуємо їх цілу сотню, причому ці арії дійсно не схожі одна на одну. Якийсь дурень, уперше побачивши негрів-рабів, уявляє, що всі вони мають однакові обличчя; прегарні арії Россіні дурневі можуть точно так само видатися схожими одна на одну.
Найбільша хиба публіки Лувуа – остання завіса, яка повинна впасти з її очей, аби в ній з’явився такий само непомильний смак, який має публіка Сан-Карло або Ла Скала, – це її бажання слухати все на світі. Вона, можна сказати, боїться, аби її гроші не пропали; вона нічого не хоче втрачати; їй потрібно, аби все мало однакову силу, потрібно, аби трагедія вся цілковито складалася з таких же сильних слів, як «Він мусив померти» в «Гораціях» або «Я» в «Медеї».
Ці претензії перебувають у прямій суперечності з самою природою людських почуттів. Жодна сприйнятлива до мистецтва людина не зможе насолодитися трьома музичними номерами, якщо вони йдуть безпосередньо один за одним.
Треба бути справедливим – розвиткові доброго смаку публіки Лувуа заважають:
1) Малі розміри зали;
2) Занадто яскраве освітлення;
3) Відсутність окремих лож.
Почавши віддаватися захватам у маленькій залі, невдовзі публіка прийде в тяжкий, збуджений стан [2].
Це мене засмучує, оскільки суперечить нашому поняттю добропристойності, але річ у тім, що людська душа потребує чотирихвилинної розмови впівголоса, аби дати собі відпочинок од найчудовішого дуету й аби наступна ж арія принесла їй насолоду.
У мистецтві, як і в політиці, ніколи не можна безкарно ґвалтувати природу речей. Марнославство може ще десять років дотримуватися звичаїв, на які я зараз нападаю, і переконувати людей, що розмовляти в опері – означає показати всім, що недостатньо любиш музику. А до чого може призвести надто суворо дотримувана тиша і безперервна увага? Тільки до того, що менше людей отримуватимуть задоволення в Лувуа. Глядачі, які розлучаються з театром через погане самопочуття, є саме ті люди, які більше від усіх інших здатні насолоджуватися прекрасною мелодією й усіма тонкощами музики. У театрі Лувуа опера, де є всього якихось шість дуже добрих номерів, проходить із величезним успіхом; а якщо ці шість чудових номерів оточені сімома чи вісьмома посередніми, на яких, не маючи тривоги від педантів, ми б лише відпочивали, аби потім насолоджуватися ще сильніше, – опера зазнає краху. Публіка не вважає за потрібне зобов’язувати себе цікавитися тільки тим, що цікаво; адже в цьому випадку вона муситиме вже на першій виставі виносити свої самостійні судження, як хлопчик, котрий стає дорослим.
Коли вперше відкриваємо партитури Россіні, то здається, що, з огляду на труднощі, які становлять у них голосові партії, ці партитури до снаги тільки дуже небагатьом виконавцям; але невдовзі переконуємося: ця музика має таку кількість засобів впливу на слухача [3], що, навіть коли виконуватимуть лише половину всіх прикрас, які написав Россіні, або коли ті самі фіоритури буде розподілено інакше, вона однаково подобатиметься.
Навіть найпересічніший співак, якщо лишень володіє гнучкістю голосу, своїм виконанням арій Россіні завжди може принести успіх композиторові. Захоплива краса кантилена, яка ніколи не стає жорсткою або грубою через надлишок сили, її жвавість, ніжний ритм акомпанементу – усе це саме по собі викликає в нас таку насолоду, що якби слабкість голосу не змушувала співака змінити прикраси арій Россіні, його музика навіть у цьому спотвореному вигляді завжди-таки буває приємна і гостра. У часи Апріле і Ґабрієллі [4] було зовсім інакше: тоді композитор давав у своїх аріях повний обшир співакові й уможливлював йому виблиснути своїм талантом. А якщо співак був посереднім і не міг похвалитися нічим, окрім гнучкості голосу, – якості, котрої далеко не достатньо, аби досягти досконалості у співі, – то і арія, і співак зазнавали фіяско.
Можуть запитати: а якби Россіні 1814 року знайшов багато добрих співаків, то чи став би він думати про переворот, який учинив, чи запровадив би чи ні до системи все записувати в партитуру?
Хоча його власне самолюбство, можливо б, і почало мріяти про щось подібне, самолюбство його співаків рішуче б цьому спротивилося; адже навіть і тепер Веллуті не хоче співати його музики.
Можна піти далі й спитати: якій же з цих двох систем належить віддати перевагу? Відповім: давній системі, лише дещо переробити її на сучасний лад. Гадаю, не слід би було записувати всіх прикрас, але б належало все-таки обмежити свободу співака. Недобре, що Веллуті співає каватину в «Авреліяні» так, що сам автор лише з великими зусиллями може її впізнати; у цьому випадку виходить, що достеменний автор виконуваних арій – сам Веллуті, але ж слід би було зберегти самостійність кожному з цих двох таких відмінних мистецтв.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стендаль. Чи повторюється Россіні більше, ніж будь-коли? Деталі співу.
Переклав Василь Білоцерківський
Чи повторюється Россіні більше, ніж будь-коли? Деталі співу. – Хиби публіки Лувуа. Що заважає їй мати добрий смак?
Система варіяцій, variazioni, часто призводила до того, що Россіні переписував старе; як усі крадії, він розраховував приховати свої крадіжки.
Зрештою, чому б не дозволити нещасному маестро, який зобов’язаний за шість тижнів написати оперу, незалежно від того, він здоровий чи ні й схильний компонувати чи ні, – послуговуватися цим засобом тоді, коли натхнення не приходить? Приміром, Майр або хтось інший, кого я не хочу називати, справді ніколи не повторюються, зате вони занурюють нас у стан апатії, в якому забуваємо все погане. А Россіні, навпаки, ніколи не дає нам ані спочинку, ні передиху; слухаючи його опери, можемо втратити терпіння, зате ж заснути на них ніяк не можемо; нехай це зовсім свіже враження або лише приємний спогад, в усіх випадках це – насолода, за якою йде інша; у Россіні ніколи немає порожнечі, яку знаходимо, наприклад, у першій дії «Білої троянди» [1].
Усі погоджуються, що Россіні мав багату уяву, але заразом чотири чи п’ять газет сумнівної репутації день у день стверджують не дуже-то обізнаним людям, що Россіні повторюється, що він лише переписує самого себе, що він втратив натхнення, тощо і тощо. Дозволю собі поставити з цього приводу такі питання:
1) Скільки великих арій уміщували у свою оперу визначні композитори минулого?
2) Скільки там було арій, які звертали на себе увагу публіки?
3) Скільки таких номерів мало успіх?
В усіх ста п’ятдесяти операх Паїзієлло арій, які викликають оплески, навряд чи було більш як вісімдесят. А в Россіні в його тридцяти чотирьох операх налічуємо їх цілу сотню, причому ці арії дійсно не схожі одна на одну. Якийсь дурень, уперше побачивши негрів-рабів, уявляє, що всі вони мають однакові обличчя; прегарні арії Россіні дурневі можуть точно так само видатися схожими одна на одну.
Найбільша хиба публіки Лувуа – остання завіса, яка повинна впасти з її очей, аби в ній з’явився такий само непомильний смак, який має публіка Сан-Карло або Ла Скала, – це її бажання слухати все на світі. Вона, можна сказати, боїться, аби її гроші не пропали; вона нічого не хоче втрачати; їй потрібно, аби все мало однакову силу, потрібно, аби трагедія вся цілковито складалася з таких же сильних слів, як «Він мусив померти» в «Гораціях» або «Я» в «Медеї».
Ці претензії перебувають у прямій суперечності з самою природою людських почуттів. Жодна сприйнятлива до мистецтва людина не зможе насолодитися трьома музичними номерами, якщо вони йдуть безпосередньо один за одним.
Треба бути справедливим – розвиткові доброго смаку публіки Лувуа заважають:
1) Малі розміри зали;
2) Занадто яскраве освітлення;
3) Відсутність окремих лож.
Почавши віддаватися захватам у маленькій залі, невдовзі публіка прийде в тяжкий, збуджений стан [2].
Це мене засмучує, оскільки суперечить нашому поняттю добропристойності, але річ у тім, що людська душа потребує чотирихвилинної розмови впівголоса, аби дати собі відпочинок од найчудовішого дуету й аби наступна ж арія принесла їй насолоду.
У мистецтві, як і в політиці, ніколи не можна безкарно ґвалтувати природу речей. Марнославство може ще десять років дотримуватися звичаїв, на які я зараз нападаю, і переконувати людей, що розмовляти в опері – означає показати всім, що недостатньо любиш музику. А до чого може призвести надто суворо дотримувана тиша і безперервна увага? Тільки до того, що менше людей отримуватимуть задоволення в Лувуа. Глядачі, які розлучаються з театром через погане самопочуття, є саме ті люди, які більше від усіх інших здатні насолоджуватися прекрасною мелодією й усіма тонкощами музики. У театрі Лувуа опера, де є всього якихось шість дуже добрих номерів, проходить із величезним успіхом; а якщо ці шість чудових номерів оточені сімома чи вісьмома посередніми, на яких, не маючи тривоги від педантів, ми б лише відпочивали, аби потім насолоджуватися ще сильніше, – опера зазнає краху. Публіка не вважає за потрібне зобов’язувати себе цікавитися тільки тим, що цікаво; адже в цьому випадку вона муситиме вже на першій виставі виносити свої самостійні судження, як хлопчик, котрий стає дорослим.
Коли вперше відкриваємо партитури Россіні, то здається, що, з огляду на труднощі, які становлять у них голосові партії, ці партитури до снаги тільки дуже небагатьом виконавцям; але невдовзі переконуємося: ця музика має таку кількість засобів впливу на слухача [3], що, навіть коли виконуватимуть лише половину всіх прикрас, які написав Россіні, або коли ті самі фіоритури буде розподілено інакше, вона однаково подобатиметься.
Навіть найпересічніший співак, якщо лишень володіє гнучкістю голосу, своїм виконанням арій Россіні завжди може принести успіх композиторові. Захоплива краса кантилена, яка ніколи не стає жорсткою або грубою через надлишок сили, її жвавість, ніжний ритм акомпанементу – усе це саме по собі викликає в нас таку насолоду, що якби слабкість голосу не змушувала співака змінити прикраси арій Россіні, його музика навіть у цьому спотвореному вигляді завжди-таки буває приємна і гостра. У часи Апріле і Ґабрієллі [4] було зовсім інакше: тоді композитор давав у своїх аріях повний обшир співакові й уможливлював йому виблиснути своїм талантом. А якщо співак був посереднім і не міг похвалитися нічим, окрім гнучкості голосу, – якості, котрої далеко не достатньо, аби досягти досконалості у співі, – то і арія, і співак зазнавали фіяско.
Можуть запитати: а якби Россіні 1814 року знайшов багато добрих співаків, то чи став би він думати про переворот, який учинив, чи запровадив би чи ні до системи все записувати в партитуру?
Хоча його власне самолюбство, можливо б, і почало мріяти про щось подібне, самолюбство його співаків рішуче б цьому спротивилося; адже навіть і тепер Веллуті не хоче співати його музики.
Можна піти далі й спитати: якій же з цих двох систем належить віддати перевагу? Відповім: давній системі, лише дещо переробити її на сучасний лад. Гадаю, не слід би було записувати всіх прикрас, але б належало все-таки обмежити свободу співака. Недобре, що Веллуті співає каватину в «Авреліяні» так, що сам автор лише з великими зусиллями може її впізнати; у цьому випадку виходить, що достеменний автор виконуваних арій – сам Веллуті, але ж слід би було зберегти самостійність кожному з цих двох таких відмінних мистецтв.
1. Натяк на оперу Й.-С. Майра «Біла троянда і червона троянда» (лібрето Ф. Романі), поставлену в Ґенуї 1813 р. – Прим. перекл.
2. Чому? Ось проблема, яку пропоную розв’язати вченому докторові Едвардсу.
3. Розрахованих на наші сучасні запити; ця музика передусім романтична.
4. Ґабрієллі співала добре тільки в тому випадку, коли її коханець перебував у залі. В Італії відома сила-силенна різних історій про її неймовірні капризи. Вона була римлянкою.
З книжки "Життя Россіні".
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію