Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Стендаль. Чи повторюється Россіні більше, ніж будь-коли? Деталі співу.
Система варіяцій, variazioni, часто призводила до того, що Россіні переписував старе; як усі крадії, він розраховував приховати свої крадіжки.
Зрештою, чому б не дозволити нещасному маестро, який зобов’язаний за шість тижнів написати оперу, незалежно від того, він здоровий чи ні й схильний компонувати чи ні, – послуговуватися цим засобом тоді, коли натхнення не приходить? Приміром, Майр або хтось інший, кого я не хочу називати, справді ніколи не повторюються, зате вони занурюють нас у стан апатії, в якому забуваємо все погане. А Россіні, навпаки, ніколи не дає нам ані спочинку, ні передиху; слухаючи його опери, можемо втратити терпіння, зате ж заснути на них ніяк не можемо; нехай це зовсім свіже враження або лише приємний спогад, в усіх випадках це – насолода, за якою йде інша; у Россіні ніколи немає порожнечі, яку знаходимо, наприклад, у першій дії «Білої троянди» [1].
Усі погоджуються, що Россіні мав багату уяву, але заразом чотири чи п’ять газет сумнівної репутації день у день стверджують не дуже-то обізнаним людям, що Россіні повторюється, що він лише переписує самого себе, що він втратив натхнення, тощо і тощо. Дозволю собі поставити з цього приводу такі питання:
1) Скільки великих арій уміщували у свою оперу визначні композитори минулого?
2) Скільки там було арій, які звертали на себе увагу публіки?
3) Скільки таких номерів мало успіх?
В усіх ста п’ятдесяти операх Паїзієлло арій, які викликають оплески, навряд чи було більш як вісімдесят. А в Россіні в його тридцяти чотирьох операх налічуємо їх цілу сотню, причому ці арії дійсно не схожі одна на одну. Якийсь дурень, уперше побачивши негрів-рабів, уявляє, що всі вони мають однакові обличчя; прегарні арії Россіні дурневі можуть точно так само видатися схожими одна на одну.
Найбільша хиба публіки Лувуа – остання завіса, яка повинна впасти з її очей, аби в ній з’явився такий само непомильний смак, який має публіка Сан-Карло або Ла Скала, – це її бажання слухати все на світі. Вона, можна сказати, боїться, аби її гроші не пропали; вона нічого не хоче втрачати; їй потрібно, аби все мало однакову силу, потрібно, аби трагедія вся цілковито складалася з таких же сильних слів, як «Він мусив померти» в «Гораціях» або «Я» в «Медеї».
Ці претензії перебувають у прямій суперечності з самою природою людських почуттів. Жодна сприйнятлива до мистецтва людина не зможе насолодитися трьома музичними номерами, якщо вони йдуть безпосередньо один за одним.
Треба бути справедливим – розвиткові доброго смаку публіки Лувуа заважають:
1) Малі розміри зали;
2) Занадто яскраве освітлення;
3) Відсутність окремих лож.
Почавши віддаватися захватам у маленькій залі, невдовзі публіка прийде в тяжкий, збуджений стан [2].
Це мене засмучує, оскільки суперечить нашому поняттю добропристойності, але річ у тім, що людська душа потребує чотирихвилинної розмови впівголоса, аби дати собі відпочинок од найчудовішого дуету й аби наступна ж арія принесла їй насолоду.
У мистецтві, як і в політиці, ніколи не можна безкарно ґвалтувати природу речей. Марнославство може ще десять років дотримуватися звичаїв, на які я зараз нападаю, і переконувати людей, що розмовляти в опері – означає показати всім, що недостатньо любиш музику. А до чого може призвести надто суворо дотримувана тиша і безперервна увага? Тільки до того, що менше людей отримуватимуть задоволення в Лувуа. Глядачі, які розлучаються з театром через погане самопочуття, є саме ті люди, які більше від усіх інших здатні насолоджуватися прекрасною мелодією й усіма тонкощами музики. У театрі Лувуа опера, де є всього якихось шість дуже добрих номерів, проходить із величезним успіхом; а якщо ці шість чудових номерів оточені сімома чи вісьмома посередніми, на яких, не маючи тривоги від педантів, ми б лише відпочивали, аби потім насолоджуватися ще сильніше, – опера зазнає краху. Публіка не вважає за потрібне зобов’язувати себе цікавитися тільки тим, що цікаво; адже в цьому випадку вона муситиме вже на першій виставі виносити свої самостійні судження, як хлопчик, котрий стає дорослим.
Коли вперше відкриваємо партитури Россіні, то здається, що, з огляду на труднощі, які становлять у них голосові партії, ці партитури до снаги тільки дуже небагатьом виконавцям; але невдовзі переконуємося: ця музика має таку кількість засобів впливу на слухача [3], що, навіть коли виконуватимуть лише половину всіх прикрас, які написав Россіні, або коли ті самі фіоритури буде розподілено інакше, вона однаково подобатиметься.
Навіть найпересічніший співак, якщо лишень володіє гнучкістю голосу, своїм виконанням арій Россіні завжди може принести успіх композиторові. Захоплива краса кантилена, яка ніколи не стає жорсткою або грубою через надлишок сили, її жвавість, ніжний ритм акомпанементу – усе це саме по собі викликає в нас таку насолоду, що якби слабкість голосу не змушувала співака змінити прикраси арій Россіні, його музика навіть у цьому спотвореному вигляді завжди-таки буває приємна і гостра. У часи Апріле і Ґабрієллі [4] було зовсім інакше: тоді композитор давав у своїх аріях повний обшир співакові й уможливлював йому виблиснути своїм талантом. А якщо співак був посереднім і не міг похвалитися нічим, окрім гнучкості голосу, – якості, котрої далеко не достатньо, аби досягти досконалості у співі, – то і арія, і співак зазнавали фіяско.
Можуть запитати: а якби Россіні 1814 року знайшов багато добрих співаків, то чи став би він думати про переворот, який учинив, чи запровадив би чи ні до системи все записувати в партитуру?
Хоча його власне самолюбство, можливо б, і почало мріяти про щось подібне, самолюбство його співаків рішуче б цьому спротивилося; адже навіть і тепер Веллуті не хоче співати його музики.
Можна піти далі й спитати: якій же з цих двох систем належить віддати перевагу? Відповім: давній системі, лише дещо переробити її на сучасний лад. Гадаю, не слід би було записувати всіх прикрас, але б належало все-таки обмежити свободу співака. Недобре, що Веллуті співає каватину в «Авреліяні» так, що сам автор лише з великими зусиллями може її впізнати; у цьому випадку виходить, що достеменний автор виконуваних арій – сам Веллуті, але ж слід би було зберегти самостійність кожному з цих двох таких відмінних мистецтв.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стендаль. Чи повторюється Россіні більше, ніж будь-коли? Деталі співу.
Переклав Василь Білоцерківський
Чи повторюється Россіні більше, ніж будь-коли? Деталі співу. – Хиби публіки Лувуа. Що заважає їй мати добрий смак?
Система варіяцій, variazioni, часто призводила до того, що Россіні переписував старе; як усі крадії, він розраховував приховати свої крадіжки.
Зрештою, чому б не дозволити нещасному маестро, який зобов’язаний за шість тижнів написати оперу, незалежно від того, він здоровий чи ні й схильний компонувати чи ні, – послуговуватися цим засобом тоді, коли натхнення не приходить? Приміром, Майр або хтось інший, кого я не хочу називати, справді ніколи не повторюються, зате вони занурюють нас у стан апатії, в якому забуваємо все погане. А Россіні, навпаки, ніколи не дає нам ані спочинку, ні передиху; слухаючи його опери, можемо втратити терпіння, зате ж заснути на них ніяк не можемо; нехай це зовсім свіже враження або лише приємний спогад, в усіх випадках це – насолода, за якою йде інша; у Россіні ніколи немає порожнечі, яку знаходимо, наприклад, у першій дії «Білої троянди» [1].
Усі погоджуються, що Россіні мав багату уяву, але заразом чотири чи п’ять газет сумнівної репутації день у день стверджують не дуже-то обізнаним людям, що Россіні повторюється, що він лише переписує самого себе, що він втратив натхнення, тощо і тощо. Дозволю собі поставити з цього приводу такі питання:
1) Скільки великих арій уміщували у свою оперу визначні композитори минулого?
2) Скільки там було арій, які звертали на себе увагу публіки?
3) Скільки таких номерів мало успіх?
В усіх ста п’ятдесяти операх Паїзієлло арій, які викликають оплески, навряд чи було більш як вісімдесят. А в Россіні в його тридцяти чотирьох операх налічуємо їх цілу сотню, причому ці арії дійсно не схожі одна на одну. Якийсь дурень, уперше побачивши негрів-рабів, уявляє, що всі вони мають однакові обличчя; прегарні арії Россіні дурневі можуть точно так само видатися схожими одна на одну.
Найбільша хиба публіки Лувуа – остання завіса, яка повинна впасти з її очей, аби в ній з’явився такий само непомильний смак, який має публіка Сан-Карло або Ла Скала, – це її бажання слухати все на світі. Вона, можна сказати, боїться, аби її гроші не пропали; вона нічого не хоче втрачати; їй потрібно, аби все мало однакову силу, потрібно, аби трагедія вся цілковито складалася з таких же сильних слів, як «Він мусив померти» в «Гораціях» або «Я» в «Медеї».
Ці претензії перебувають у прямій суперечності з самою природою людських почуттів. Жодна сприйнятлива до мистецтва людина не зможе насолодитися трьома музичними номерами, якщо вони йдуть безпосередньо один за одним.
Треба бути справедливим – розвиткові доброго смаку публіки Лувуа заважають:
1) Малі розміри зали;
2) Занадто яскраве освітлення;
3) Відсутність окремих лож.
Почавши віддаватися захватам у маленькій залі, невдовзі публіка прийде в тяжкий, збуджений стан [2].
Це мене засмучує, оскільки суперечить нашому поняттю добропристойності, але річ у тім, що людська душа потребує чотирихвилинної розмови впівголоса, аби дати собі відпочинок од найчудовішого дуету й аби наступна ж арія принесла їй насолоду.
У мистецтві, як і в політиці, ніколи не можна безкарно ґвалтувати природу речей. Марнославство може ще десять років дотримуватися звичаїв, на які я зараз нападаю, і переконувати людей, що розмовляти в опері – означає показати всім, що недостатньо любиш музику. А до чого може призвести надто суворо дотримувана тиша і безперервна увага? Тільки до того, що менше людей отримуватимуть задоволення в Лувуа. Глядачі, які розлучаються з театром через погане самопочуття, є саме ті люди, які більше від усіх інших здатні насолоджуватися прекрасною мелодією й усіма тонкощами музики. У театрі Лувуа опера, де є всього якихось шість дуже добрих номерів, проходить із величезним успіхом; а якщо ці шість чудових номерів оточені сімома чи вісьмома посередніми, на яких, не маючи тривоги від педантів, ми б лише відпочивали, аби потім насолоджуватися ще сильніше, – опера зазнає краху. Публіка не вважає за потрібне зобов’язувати себе цікавитися тільки тим, що цікаво; адже в цьому випадку вона муситиме вже на першій виставі виносити свої самостійні судження, як хлопчик, котрий стає дорослим.
Коли вперше відкриваємо партитури Россіні, то здається, що, з огляду на труднощі, які становлять у них голосові партії, ці партитури до снаги тільки дуже небагатьом виконавцям; але невдовзі переконуємося: ця музика має таку кількість засобів впливу на слухача [3], що, навіть коли виконуватимуть лише половину всіх прикрас, які написав Россіні, або коли ті самі фіоритури буде розподілено інакше, вона однаково подобатиметься.
Навіть найпересічніший співак, якщо лишень володіє гнучкістю голосу, своїм виконанням арій Россіні завжди може принести успіх композиторові. Захоплива краса кантилена, яка ніколи не стає жорсткою або грубою через надлишок сили, її жвавість, ніжний ритм акомпанементу – усе це саме по собі викликає в нас таку насолоду, що якби слабкість голосу не змушувала співака змінити прикраси арій Россіні, його музика навіть у цьому спотвореному вигляді завжди-таки буває приємна і гостра. У часи Апріле і Ґабрієллі [4] було зовсім інакше: тоді композитор давав у своїх аріях повний обшир співакові й уможливлював йому виблиснути своїм талантом. А якщо співак був посереднім і не міг похвалитися нічим, окрім гнучкості голосу, – якості, котрої далеко не достатньо, аби досягти досконалості у співі, – то і арія, і співак зазнавали фіяско.
Можуть запитати: а якби Россіні 1814 року знайшов багато добрих співаків, то чи став би він думати про переворот, який учинив, чи запровадив би чи ні до системи все записувати в партитуру?
Хоча його власне самолюбство, можливо б, і почало мріяти про щось подібне, самолюбство його співаків рішуче б цьому спротивилося; адже навіть і тепер Веллуті не хоче співати його музики.
Можна піти далі й спитати: якій же з цих двох систем належить віддати перевагу? Відповім: давній системі, лише дещо переробити її на сучасний лад. Гадаю, не слід би було записувати всіх прикрас, але б належало все-таки обмежити свободу співака. Недобре, що Веллуті співає каватину в «Авреліяні» так, що сам автор лише з великими зусиллями може її впізнати; у цьому випадку виходить, що достеменний автор виконуваних арій – сам Веллуті, але ж слід би було зберегти самостійність кожному з цих двох таких відмінних мистецтв.
1. Натяк на оперу Й.-С. Майра «Біла троянда і червона троянда» (лібрето Ф. Романі), поставлену в Ґенуї 1813 р. – Прим. перекл.
2. Чому? Ось проблема, яку пропоную розв’язати вченому докторові Едвардсу.
3. Розрахованих на наші сучасні запити; ця музика передусім романтична.
4. Ґабрієллі співала добре тільки в тому випадку, коли її коханець перебував у залі. В Італії відома сила-силенна різних історій про її неймовірні капризи. Вона була римлянкою.
З книжки "Життя Россіні".
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
