ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Лимарівна
2021.01.15 15:47
У відчаї! Десь зникла доля.
Перегортаю сторінки.
У темряві життєве поле:
стерня, каміння, колючки.

Років лиш невблаганний відлік
журбу у спогади несе.
Та серця доленосний виклик:

Сергій Губерначук
2021.01.15 13:10
Важко тримати чужі таємниці.
У мене їх стільки, як тлі на малині.
Поволі отак заповзаю в провидці.
Оскільки мовчу, то всі інші – не винні.

14 серпня 2001 р., Богдани

Сергій Гупало
2021.01.15 12:51
Книжкові джунглі-2020 Січень 10, 2021 від Галини Пагутяк У джунглях свої закони, зі своїми хижаками і своїми мауглі, пастками і блудом. Твм сильні пожирають слабких, там можна підчепити лихоманку. Тому йти туди треба озброєним і зосередженим.

Тетяна Левицька
2021.01.15 12:06
Цієї неділі Віра знову йшла до свого Андрія. Віктор не влаштовував їй сцен, лише запитав о котрій годині вона повернеться, і дружина спокійно пішла з дому. Через деякий час залунав дзвінок, і хазяїн квартири відчинив двері високій білявці з пухлими накве

Іван Потьомкін
2021.01.15 11:22
«Йоселе, а чи дививсь сьогодні ти на небо?»-
Питає раббі Нахман учня.
«Ні, ребе. Ніколи. Якось іншим разом...»
« Послухай, голубе, але ж оцю мелодію небес,
Відлиту в кольори та їх відтінки,
Ти завтра, певен, не побачиш.
Усе ж минає на цім світі...

Микола Соболь
2021.01.15 08:04
Чужий біль до сорочки не липне.
На водиці умити лице…
Випадково зустрілись у липні,
тліло сонце в диму - каганцем.

Ти сидів, ниць потупивши очі,
а мене розривав лютий щем.
Полонений із Псковщини хлопче,

Ярослав Чорногуз
2021.01.15 01:27
Надворі сніг, надворі сніг,
Іде зима, як чарівниця.
Іскринки падають до ніг,
В усіх людей світліють лиця.

І колихання срібних віт,
І теплі усміхи святкові...
Біліє світ, радіє світ,

Володимир Бойко
2021.01.14 23:59
Корумпованих чиновників усунути можна. Але де взяти некорумповних? Національність подекуди визначається чисто шкурним інтересом. Диявол ховається в деталях. Тож не варто зайве деталізувати, аби не накликати. Однозначні тлумачення приховують н

Євген Федчук
2021.01.14 19:38
Надворі вітер гне дерева долі
Аж сухе віття падає з тополі,
З дерев других лиш листя обрива.
По небу хмари мчать, мов навіжені,
Хіба що кинуть яких крапель жменю,
Бо ж вітер їх жене, аж завива.
Сидить Василько під вікном у хаті,
Не випускають бідно

Віталій Білець
2021.01.14 13:41
Пригадалося все, що було
Сумом, радістю у душі.
Що відснилося, промайнуло,
Залишивши терпкі вірші.

Притомилося серце битись
Через років незгойний щем.
Зостається лише змиритись

Ігор Шоха
2021.01.14 11:32
Минулого лубочні сторінки –
це не лише пейзажі лукомор’я.
Росія закріпила на віки
своє багатолике безголов’я.

Украдена історія Русі,
і міфи, і легенди літописні
на українській Росі, у сльозі

Тетяна Левицька
2021.01.14 10:49
Після тієї ночі в селі вона думала, що більше ніколи не побачить Андрія, але він зателефонував і сказав, що Валя помирає. Віра не могла не попрощатися. Переступивши поріг Валиної кімнати, відчула ядучу задуху. Над бідною жінкою чорною хмарою нависла тінь

Сергій Гупало
2021.01.14 10:38
Не досягай у втісі ранку,
Бо ніч себе не позабула.
Твого незнаного старанку
Не полюбити у минулім.

Тепер і наші громовиці
Тепер і ти, як дух, повсюдна.
Вночі нічого нам не сниться,

Микола Соболь
2021.01.14 10:18
У заметіль знайшовши двері,
стояв, дивився скільки міг,
як в нашім невеличкім сквері
гуляв між ліхтарями сніг.
Із вітром вальсував охоче,
хоч промайнуло пів зими,
люблю казкові, зимні ночі
де снігом стеле килими.

Сергій Губерначук
2021.01.14 08:12
Ой, не треба, не треба, не треба
диким голосом рвати мене.
Я без тебе, без тебе, без тебе.
Час мине…

Ти вже їдеш на довгому возі.
То не відчай, а пісня твоя.
Хай стоїть на сусідній дорозі

Іван Потьомкін
2021.01.13 19:01
Такого ще не було на білім світі:
Комар із левом надумав битись.
«Що твоя сила - кігті та зуби,
А перемога моєю буде!»
Лев і не зуздривсь, як щось впилося
У його ніздрі, що без волосся.
Забувши сан і горду породу,
Став роздирати цар свою морду.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Геракл, которого я знал


Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущенное не по своей воле.
Николай, так звали моего напарника, рассказывал мне, как сызмальства, оставшись сиротой, вынужден был самостоятельно зарабатывать на хлеб насущный. Как после работы вместо доминного цеха во дворе, где допоздна засиживались пенсионеры и алкоголики и откуда время от времени доносилось прокуренное и пропитое “рыба!” или же ”пусто-пусто!”, торопился в городскую библиотеку и уходил оттуда, когда ему напоминали, что вот-вот будут выключать свет. А еще он занимался десятиборьем – видом спорта, более популярным в студенческой среде. То есть и здесь как бы хотел то ли оторваться от привычного рабочего окружения, то ли приблизиться к тем, с кем его разделяла образовательная пропасть. Женившись и став отцом, Николай перестал ходить на тренировки и, понятное дело, участвовать в соревнованиях, ограничившись зарядкой и ходьбой пешком на работу. Все меньше и меньше времени оставалось у него и на бдения в библиотеке. Как и все сироты, он целиком отдавал себя семье. Неоднажды то ли в шутку, то ли всерьез бабушки – эти бессменные часовые подъездов – спрашивали:
– Есть ли у этих детей мама? Все папа да папа...
– Есть. Да еще какая! – только и отвечал Николай, одной рукой толкая коляску, а другой – поддерживая руль велосипедика.
Мужская половина семьи направлялась на Центральный стадион, где младший сын спал, старший катался по пустующим в это время беговым дорожкам, а отец погружался в чтение. Более всего Николая почему-то занимала древняя Греция с ее мифологией. Здесь он мог быть на равных со студентами-филологами, а, может, даже и выше. Ведь они зачастую сдавали это как экзамен. Сдавали и забывали, а он, сказать бы, постоянно дышал ее воздухом, вел бесконечные диспуты с ее героями, любя одних и ненавидя других.
Однажды Николай так зачитался, что заметил старшего сына уже выезжающим со стадиона. Закричал вдогонку, но тот то ли не слышал, то ли решил посоревноваться с папой и как ни в чем не бывало уехал домой. Слава Б-гу, что три перекрестка были преодолены без приключений. Но Николай получил от жены все, что она думала о нем. Если не больше. Ведь была она не просто мама, а идише-мама.
Когда дети стали почти что взрослыми, а в стране повеяло изменениями не к лучшему, после поездки в Израиль супруга заявила:
– Четверть века отдала я твоей родине, а теперь прошу тебя пожить и в моей.
Словом, с большой алией в начале 91-го вся семья была уже в Израиле. Работу по специальности Николай не нашел, а в поиске хоть и небольших, но постоянных денег устроился в охрану, где мы и познакомились. Меня он сразу почему-то окрестил “профессором”, даже смутно не догадываясь, как я был близко к этому, не откажись сотрудничать с КГБ.
Но речь не об этом. Николай нашел во мне не меньшего, чем сам он, любителя древней Греции и использовал всякую возможность, чтобы поговорить о ней. Но поскольку работали мы по одному, работали по много часов на разных объектах, то такая возможность выпадала два-три раза в году. Чаще всего в Йом Акипурим (Судный день). Да простит нас Всевышний, что часть времени, предназначенного на молитвы, мы отдавали беседам о мифологии.
– Послушайте, профессор, – начал Николай, – слышал много раз о тринадцатом подвиге Геракла, а где прочитать об этом, не знаю. У Куна почему-то нет...
– А по-польски вы читаете?
– С трудом.
– Ничего. Я вам дам одну преинтереснейшую книжицу.
И я дал Николаю “Эрос на Олимпе” Яна Парандовского.
Прошел месяц, в течение которого мой собеседник несколько раз спрашивал по телефону значение того или иного польского слова. И вот совершенно случайно мы оказались вместе в Атароте, чтобы охранять ночью, кажется, колбасную фабрику, которую почему-то закрыли.
– Да, вы правы. Книжка действительно написана мастером и так же, как мы с вами, влюбленным в мифологию.
– Ну, а как Геракл?
– Поверьте, разочаровал он меня. Вот так, как когда-то разочаровала первая встреча с Красной площадью...
– Какая связь? Простите, но вот уж действительно: “В огороде бузина, а в Киеве дядя”...
– Понимаете, разочарование – оно и есть разочарование. Независимо от самого предмета. В обоих случаях столько говорено, а в действительности – совсем не то, что представлял себе.
– Оставим Красную площадь. Но при чем тут Геракл?
– А при том, что никакой он не герой на сексуальной ниве. И прав Кун, что не включил его так называемый подвиг в ряд двенадцати предыдущих. А Парандовский, противоставляя это действо любовным похождениям Зевса, просто-напросто заблуждается...
Я не стал возражать, так как хотел поскорее узнать, чем же так разочаровал Николая этот и для меня неоднозначный персонаж.
– Да он же, как трутень, лишь оплодотворял пятьдесят невинных девиц, пущенных в сексуальный хоровод по прихоти сумасбродного отца. Какое удовольствие могли ощутить эти юные создания, на мгновенье натыкаясь на “болт” полупьяного, усталого после нелегкой дороги мужика и получая лишь толику семени, необходимого для зачатия? Их отец мечтал о внуках-богатырях. Но так ли это получилось? Что нам известно об этом уникальном эксперименте?..
– Ничего не могу сказать. Как-то даже не задумывался над этим.
– Ну что ж, найдете – дайте знать. А я, если не возражаете, хотел бы рассказать о Геракле, которого хорошо знал и которому, поверьте, позавидовал бы легендарный грек даже после той сумасшедшей ночи...
Впереди была целая ночь дежурства, и я охотно согласился послушать.
– С Петей, – начал этот ниспровергатель Олимпа, – я познакомился, когда он еще работал в нашей заводской газетенке, а я активно занимался спортом. Были мы почти одногодки. Холостяки. Словом, не помню уж как, но, видимо, так нужно было для его зарисовки обо мне, речь коснулась и женщин. Имея приличный заработок, я тогда уже всерьез подумывал о семейном гнездышке.
– А я нет, – признался Петя.
– Почему же?
Он замолк на какое-то мгновенье. Достал из карманчика тенниски трубку, положил щепотку табака, чиркнул спичкой, сделал несколько затяжек и лишь затем ответил.
– Видишь ли, не могу жить с одной. Какая-то неуемная страсть у меня к перемене объекта наслаждений...
С того интервью на стадионе мы сблизились. У него наверняка был интерес сделать меня нештатным корреспондентом, у меня же – простая тяга к интеллигентному человеку. Бывало, и по сто грамм принимали, без чего на Руси немыслима никакая задушевная беседа. Тем более о женщинах. Ну, тут первую скрипку играл, понятное дело, Петя. Сколько у него было историй, одна интереснее другой, – трудно и посчитать. Он даже показал мне специальную записную книжицу с именами и телефонами. Правда, меня несколько озадачило, что вместо настоящих имен фигурировали, сказать бы, флора и фауна. Всякие там птички, рыбки, цветочки...
– Чтобы не ошибиться, – прокомментировал Петя.
– Это же как?
– Ну, звонит сегодня одна из них. Называю ее, например, лютиком или фиалкой. А она отвечает, что она – лисичка или что-то в этом роде. Извиняюсь и, отыскав в календаре свободный вечер, назначаю место встречи.
Мне казалось, что при таком обилии клиенток мой собеседник, как говаривал Маяковский, “молодым стрекозлом порхает, летает и мечется”, но, будто уловив это, Петя сказал, что ночь он делит только с одной, хоть не исключает в дальнейшем и гаремный вариант из нескольких подружек. Уверен, что выдержит, так как в упомянутой уже книжице мой собеседник показал и некоторые цифры, как правило, превышающие десять.
– Как ты считаешь? – спросил я, догадываясь о чем речь.
– По количеству погашенных спичек.
Как-то мы проходили мимо старинного здания с кариатидами. Две пышнотелые карийские девы с обнаженными бюстами поддерживали балочное перекрытие. Петя остановился, сделал глубокий вдох, медленно выдохнул, так что его кошачьи усы зашевелились, и произнес как что-то заветное:
– Вот таких бы мне...
– Но где гарантия, что все это не выдумки сексопата ? – перебил я.
– Кстати, эти ”выдумки”, как вы изволили выразиться, легли в основу одной из книжек моего героя. К тому же получившей Габровскую премию, за которой он съездил в Болгарию. Ну, а насчет гарантий, то мне пришлось однажды услышать от нашей общей знакомой то, что до этого рассказывал Петя. Скажу больше. Когда на несколько дней я приехал в Москву, а мой Геракл, уже обосновавшись там, настоял на том, чтобы жить у него, поверьте, сколько телефонных звонков мне довелось выслушать в отсутствие хозяина квартиры!.. Правда, Петя предупредил, чтобы я всем отвечал, что он в заграничной командировке. Так что я, по крайней мере, верю ему.
– Верите и, небось, восторгаетесь?
– C чего вы взяли, профессор? Наоборот, и того Геракла, и моего знакомого я считаю несчастными людьми. Петю даже больше. Ведь он так и не узнал радостей семьи, не почувствовал, что значит быть отцом. Да вы и сами могли бы продолжить этот перечень.
На этот раз мне нечем было возразить своему ночному собеседнику, да и развозка появилась вскорости, увозя нас в Иерусалим.


Цю публікацію подаю як своєрідний відгук на коментар Олександра Сушка на мій вірш "Каяття", де він кається, що "не всіх жінок вдовольнив".






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-12-07 10:21:51
Переглядів сторінки твору 626
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.977 / 5.55)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.100 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2021.01.15 22:16
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-12-07 10:46:55 ]
Чи варто було розмінюватися?
...
Прекрасний текст, хіба що, вибачте, не без однієї неточності.
Повинний бути "дядька". Таке прислів'я.

Дякую,
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2019-12-07 11:11:30 ]
Дякую, пане Іване, цікаво було прочитати. Паралелі завжди якісь і відчуваються ).

А щодо безпосередньо "тринадцятого" подвигу Геракла, то даремно обоє героїв нарису так злегковажили цією подією. Можна. звісно, більш прискіпливо переглянути всі тамтешні події, але, спираючись, на тих же греків, дехто таки знає, що після поступового повернення учасників війни додому, вони вже не змогли зупинити навалу дикого народу, що змів ахейців і данайців зі своїх земель - так званих дітей Геракла. )
Ахейці і данайці утворили собою кістяк так званих "народів моря", що пізніше стали "піліштимлянами" )).
Щодо цього всього немудрий Одіссей завчасно отримав попередження від Паламеда, котрий намагався стримати сторони від троянської війни і вісткою про скорий прихід "дітей Геракла". Одіссей ще дивувався, як так він на березі моря, з веслом на плечі, може зустріти тих, котрі не знатимуть, що це він таке несе. )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2019-12-07 11:25:45 ]
Дякую за змістовні коментарі. Про дещо дізнався вперше.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Сливка (Л.П./М.К.) [ 2019-12-07 19:35:24 ]
Дуже цікаво і гарно написано. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Семен Санніков (Л.П./Л.П.) [ 2019-12-08 15:41:43 ]
Бездоганна граматика, зокрема синтаксис.
Чудова описова частина - не нижче рівня Ф.Іскандера.
На нашому подвір'ї була липа, а під нею - стіл.
Вдень чиїсь діди (наші батьки були на роботі), надвечір - ми, хлопчаки. Географічна гра в міста, культурна - в кіно.
Називаєш "Лєв готовітся к прижку" (був такий фільм), а наступний гравець підбирає назву на у: "У озєра" і все таке инше і так далі.
Прибуває комсомольський загін добровільних помічників міліції, слухає, а якщо має щось у головах і час, то долучається до гри.
Десята година (чи дев'ята - давно було, забув) - і по домівках або під землю - неподалік, у теплопункт. Там карти і цигарки.
Звичайно, дешеві, а карти дорогі, саморобні. З привабливими дівчатками, надруковані з негативів.
Семен.