Віряни, як правило, доктринальні книги не читають, бо слово «вірити» наказує передусім «слухати», а не читати. Але як могло статися, що ті, хто збирав біблійні книги воєдино, поєднав непоєднуване?
Відповідь напрошується сама: канонізація несумісних книг відбулася значно пізніше їх створення, коли баталії між першими поводирями церковних течій забулися, а предмети спору стали незрозумілими для наступних поколінь вірян.
Зниження загального культурного рівня знизило й культурній рівень самих християн. Золотоусті у 6-8-му століттях були непотрібними. Ось тут і з’явилися численні діяння та житія.
Всі книги, написані грецькою або будь-якою іншою мовою, крім арамейської, були відкинуті, незважаючи на те, що в Єрусалимський храм приїжджали «юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом – парфяни, і мідяни, і еламіти, і Мешканці Месопотамії. Юдеї з Каппадокії, і захожі в Рим юдеї і нововірці». Це повідомляють Діяння апостолів (2.5) – книга, в своїх невідредагованих, найбільш древніх шарах, юдео-християнська.
Середньовіччя ж стримане, мовчазне. Тому питання про те, коли і як виникли обидва конони, найбільш важне в історії християнства і юдаїзму.
Християни в 16-му столітті опублікували невідомо звідки взятий рукопис «Церковної історії» та інші твори Євсевія Памфіла (цей персонаж потребує окремої статті), в яких повідомляється, що канонічні вчення визначені на Нікейському соборі, де був присутній сам Імператор Костянтин I.
Костянтину, звичайно, там робити було нічого. Понад 10 років, починаючи з 306-го, він боровся за престол з численними претендентами. Коли ж претендентів перебив геть усіх, то зайнявся невідкланими справами в царині язичницької віри (проголосив свого батька богом) і питаннями невідкладної державної ваги. Наприклад,- як стратити власного сина – відрубати голову чи четвертувати і розпороти живіт?) (Йому відрубали голову). У чому зварити власну дружину - у воді чи олії? (Її зварили у воді). Так що ні про який Нікейський собор і мови бути не могло. Влада тоді була божественною, а її носій мав титул Господа (Dominus). То що ж тоді за зібрання відбулося, га? Відбулися збори групи східних єпископів, на яких, внаслідок теософських суперечок сталася бійка – і вигнані були зі зборів якраз ті, чиє віровчення лягло згодом в основу канонічних Євангелій. Але про все по порядку.
Йшов Нікейський Собор. Пресвітер Александрійської церкви Арій (256-336 р.н.е) виклав свої судження щодо того, що всі християнські конфесії можна об’єднати навколо вчення про єдиного бога Єгови, та Ісуса Христа як його посередника між ним та людьми.
Згідно з ученням Арія, людина Ісус не може розглядатися як єдиносутній Бог, а його божественність проявилася, коли Ісус був відроджений Богом, забраний на небо і знайшов безсмертя, ставши духовним главою між людьми і ніким, і ніколи не видимим – непізнаним Богом. «Один бо Бог, один і посередник між Богом та людьми - людина Христос Ісус» - 1 Тим. (2.5.).
Однак згоди в Нікеї досягти не вдалося, стався різкий розкол. Богословські дебати закінчилися бійкою. Єпископ Миколай Чудотворець, противник теократичної ідеї, який відстоював необхідність одержавлення церкви, вдарив Арія. За вчинену бійку постановою собору Миколу позбавили єпископського сану і вигнали, хоч це і виглядає дещо дивним, оскільки переможців не судять. Фантасмагорія тієї пригоди пов’язана з пізнішою спробою приписати цьому собору канонізацію Нового Заповіту і визнання ортодоксального символу віри, що є історично неймовірно.
Ну а як можна було відкинути аріанство й одночасно канонізувати вчення Павла-Арія (колективне псевдо аріанських проповідників) викладене в Посланнях? І про який символ віри, що стверджує Трійцю, може йти мова, коли написано «Ніхто не Бог, якщо не один». Адже в Нікеї єпископи читали не переклади послань, як зараз роблять усі православні попи, а оригінали. Вони знали грецьку і здатні були оцінити їх крамольність і руйнівність по відношенню до ідеї Трійці. А грекомовна церква, в якій сповідувалася Трійця і яка називала себе ортодоксальною (православною) Послання Павла не могла канонізувати.
Тому в канон Нового Заповіту Павла включили, коли при перекладі на латину найбільш яскраві моменти аріанського вчення затушували, оскільки воно містило неймовірне – чітке, послідовне і тверде аріанство. Так відбулася підміна.
Найбільші зусилля перекладачів Павла зосереджені на затушовуванні людської природи Ісуса Христа.
Ось що написано в оригіналі « Пам'ятай Ісуса Христа, пробудженого з мертвих, з сімені Давида, згідно з благовістуванням моїм» - II Тим (2.8). А ось що вийшло в російському та українському перекладах « Пам’ятай Господа Ісуса Христа з сімені Давидового, що воскрес із мертвих по благовіствуванню моєму». Павло підкреслює, що Ісус – перша «пробуджена з мертвих» в історії людина, має аж ніяк не божественнее походження, а походить з роду Давида – «згідно з болаговістуванням моїм». У перекладі ж порядок слів змінений, і «благовістуванню моєму» віднесено до акту воскресіння. Ще й додане відсутнє в оригіналі слово Господь. Патріарх Несторій на початку 5-го століття називав навіть Богородицю – людинородицею. Про це церковники, як правило, мовчать.
Навіть саму дату написання Послань та існування апостола Павла-Арія церковники підмінили: стверджують, що він був одним з учнів Христа. Але анахронізми його писань аж занадто виразні. Ось приклад.
Послання до Филип'ян. Адресовані вони «єпископам і дияконам» і всій їхній пастві. Завершуються Послання так: «Вітайте кожного святого в Христі Ісусі. Вітають вас також усі мої побратими, вітають вас усі святі, особливо ж Цезареві домашні».
У I-III-му століттях не було жодно Цезаря – прихильника християн, та до того ж усім сімейством.
А ось ще одна цікава деталь.
Серед аріанських «Послань Павла» є одне прямо підписане автором. У кінці послання до Римлян (16.21-22) серед заключних численних вітань, зокрема, йдеться «Вітаю вас Тимофій, помічник мій, і Лука, і Ясон, і Сосипатр, родичі мої. Вітаю вас я, Тертій, що писав послання в основному».
У деяких древніх списках, що дійшли до нас, значиться, що писав не Тертій, а Терентій. Але це ім’ я тут не є суттєвим. Не має значення хто писав, а важливо - що писав він «в основному». Брав участь у написанні, очевидно, ще й «помічник Тимофій», а можливо ще й при зазначених родичах.
Скандальну ситуацію з не тим, що вимагається, підписом перекладачі постаралися приховати. Зворот «в основному» перекладено «в Господі», що лінгвістично неможливо. До того ж безглуздо в контексті. Ще й «в Господі» навмисно перенесли на початок фрази.
А ось в англійській Біблії, яку скалькувала сучасна українська церква, зроблено навпаки - перенесено в кінець фрази слово «вітаю». В обох випадках здивованому читачеві перекладів можна відповісти: фактично писав не малий раб Бога (саме так починається це Послання), а «Павло, раб Бога) А Тертій тільки під диктовку записував. Ну, а помічник Тертія взагалі ні при чому.
Це вельми пізнє послання, яке було передане в Рим через якусь дияконесу Фіву. Про його пізнє походження свідчить як догматичний характер посилань на біблейські тексти, що не властиво іншим посланням Павла, так і знання такого пророка як Ісайя. Тобто, написане воно Тертієм не раніше 5 століття нашої ери, ери пророків-монотеїстів, що створювали апокрифовані, віднесені до глибокої давнини твори, але не зуміли приховати, що володіють дуже пізніми знаннями.
Ось так службова підміна на догоду власному віровченню викривила первісну сутність оригінального письма.
Приховування історичної правди та відсутність лінгвістичних знань у пастви тримає її у невідомості та змушує вірити у що завгодно – тільки не у правду.
Наступна моя розповідь буде про Святого Миколая. Але не та, якою користуються церковники, а та, яка відома історикам. Одне тільки тривожить: чи не поб'ють мене віряни камінням?

За матеріалами книги Ігора Мельниченка «Коли і скільки заплатили Юді Іскаріоту»