ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Музичук
2020.01.22 10:44
Вчила мене стара мати
грати і співати
і навчила часто, часто
сльози проливати.
Та й тепер, буває, плачу,
плачу, як згадаю,
хто отих дітей циганських
музиці навчає.

Олександр Сушко
2020.01.22 09:19
Нині воюють Словом
Без солдатні та гармат.
Там, де російська мова -
Там України нема.

Там є шансон і водка,
Кров ручаями тече.
Пушкін - сяйна обгортка

Микола Соболь
2020.01.22 06:31
До сходу сонця ще година.
Сіріє ночі чорне тло.
А за моїм вікном калина
Тихенько стукає у скло.
Немов зове мене до себе:
«Козаче, чуєш ти, чи ні?
Уже світліше стало небо
І сумно у саду мені…»

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Олехо (1954) / Проза

 Я і мої сльози (трохи фантазійної іронії)
Я плачу над собою. Мої сльози капають мені на голову – рясні, як дощ, солені, як морська вода. Але я терплю, бо місія очистити плоть від зайвої солі мусить бути виконаною. Тому плачу старанно і натхненно. Коли в голові трохи висвітлюється, бічним зором я помічаю, що хтось стоїть в стороні. Повертаю голову і бачу себе з іронічною усмішкою на вустах.
- Привіт, дурнику – кажу я і прямую до себе. Але я не хочу нікого підпускати у свій особистий простір і тому відхожу далі. Хто знає, що там в моїй голові, омитій моїми слізьми, з вмістом солі, меншим за рекомендований Мінздравом. Сльози зовсім висохли. Я заходжу на кухню і застаю там себе за поїданням позавчорашнього борщу.
- Смачного – кажу собі і сідаю поруч. Відбираю у себе борщ і виливаю у раковину.
- Чого ти кисляк їси, я зараз свіжого наварю.
- Дякую, не треба, я вже поїв – відповідаю я собі і виходжу з кухні. Мені нічого не залишається, як йти слідом за собою. Вмикаю телевізор і, ви не повірите, бачу себе: солідного, вольового, з артистично-доглянутим обличчям і з собачим всерозуміючим виразом у добрих очах.
Я – президент…
- От гнида – кажу я. - Так людей дурити, то талант неабиякий треба мати.
- А я маю – відповідаю собі. - Не мав би, не дурив.
- Геть! Ганьба! – починаю нервувати я.
- Це кого ти ганьбиш? – питаю я, присівши біля себе. - Цього недоумка? І я показую на себе в телевізорі. - Плюнь на нього. Не таких бачили…
Я плюю, а потім довго обтираюся від слини, такої несмачної без солі.
- А ну вас всіх – кажу собі і лягаю спати. І ось мені сниться сон, що я один, мов перст. Нема з ким поговорити, погомоніти про те і се. Мені стає лячно і я прокидаюся. А ну як у всьому Всесвіті я залишився один, і всі, в тому числі і я, відвернулися від мене.
- Без 100 грам не розібратися – знаходжу я мудре рішення і йду гнати самогон. Процес йде довго, але технологічно правильно. Коли випиваю свої лікувальні 100 грам, в голові зовсім розвиднюється.
- Ось вона, панацея від усіх негараздів – думаю я, закусуючи соленою тюлькою. - От, блін, закусь солена, знову прийдеться плакати.
Але то таке. Головне – це найти порозуміння із самим з собою у різних ситуативних моментах. А вони таки будуть, бо життя людське – це Космос, де питань більше, ніж відповідей, де тебе багато і ти один…
31.12.2019





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-02 12:30:00
Переглядів сторінки твору 119
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.265 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.319 / 5.61)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.851
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
ФЕНТЕЗІ
Автор востаннє на сайті 2020.01.05 18:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2020-01-02 13:34:38 ]
Цікаво було почитати Вашу фантазію!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2020-01-02 15:13:40 ]
Дякую. Бо мені у ФБ моя родичка закинула, що так у багатьох починалось... А я схильний думати, що поки є незадоволення собою, то "Я" має бути більше одного. Щоб було з ким сперечатися, виправдовуватися і погоджуватися...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2020-01-02 20:45:44 ]
«Я» має бути завжди більше, аніж одне. Бо кожне «Я» допомагає поглянути на себе з іншого боку. А там уже й до споглядання чужими очами недалечко. Головне – уміти з тими «Я» поратись – щоб не заблукати, часом. Люблю такі речі. Водночас розважають, дивують і нагадують, що ніколи не можна стверджувати, що знаєш людину, «як облуплену», бо точно у неї десь у закутку є котресь з «Я», про яке геть усі ні слухом, ні духом… І наче й просто і про просте, але весь час виникає «А чому саме так?» і змушує уяву працювати одночасно у декількох напрямах.:)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2020-01-03 07:00:55 ]
Дякую. Повністю розділяю Вашу точку зору.