
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Я і мої сльози (трохи фантазійної іронії)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я і мої сльози (трохи фантазійної іронії)
Я плачу над собою. Мої сльози капають мені на голову – рясні, як дощ, солені, як морська вода. Але я терплю, бо місія очистити плоть від зайвої солі мусить бути виконаною. Тому плачу старанно і натхненно. Коли в голові трохи висвітлюється, бічним зором я помічаю, що хтось стоїть в стороні. Повертаю голову і бачу себе з іронічною усмішкою на вустах.
- Привіт, дурнику – кажу я і прямую до себе. Але я не хочу нікого підпускати у свій особистий простір і тому відхожу далі. Хто знає, що там в моїй голові, омитій моїми слізьми, з вмістом солі, меншим за рекомендований Мінздравом. Сльози зовсім висохли. Я заходжу на кухню і застаю там себе за поїданням позавчорашнього борщу.
- Смачного – кажу собі і сідаю поруч. Відбираю у себе борщ і виливаю у раковину.
- Чого ти кисляк їси, я зараз свіжого наварю.
- Дякую, не треба, я вже поїв – відповідаю я собі і виходжу з кухні. Мені нічого не залишається, як йти слідом за собою. Вмикаю телевізор і, ви не повірите, бачу себе: солідного, вольового, з артистично-доглянутим обличчям і з собачим всерозуміючим виразом у добрих очах.
Я – президент…
- От гнида – кажу я. - Так людей дурити, то талант неабиякий треба мати.
- А я маю – відповідаю собі. - Не мав би, не дурив.
- Геть! Ганьба! – починаю нервувати я.
- Це кого ти ганьбиш? – питаю я, присівши біля себе. - Цього недоумка? І я показую на себе в телевізорі. - Плюнь на нього. Не таких бачили…
Я плюю, а потім довго обтираюся від слини, такої несмачної без солі.
- А ну вас всіх – кажу собі і лягаю спати. І ось мені сниться сон, що я один, мов перст. Нема з ким поговорити, погомоніти про те і се. Мені стає лячно і я прокидаюся. А ну як у всьому Всесвіті я залишився один, і всі, в тому числі і я, відвернулися від мене.
- Без 100 грам не розібратися – знаходжу я мудре рішення і йду гнати самогон. Процес йде довго, але технологічно правильно. Коли випиваю свої лікувальні 100 грам, в голові зовсім розвиднюється.
- Ось вона, панацея від усіх негараздів – думаю я, закусуючи соленою тюлькою. - От, блін, закусь солена, знову прийдеться плакати.
Але то таке. Головне – це найти порозуміння із самим з собою у різних ситуативних моментах. А вони таки будуть, бо життя людське – це Космос, де питань більше, ніж відповідей, де тебе багато і ти один…
31.12.2019
- Привіт, дурнику – кажу я і прямую до себе. Але я не хочу нікого підпускати у свій особистий простір і тому відхожу далі. Хто знає, що там в моїй голові, омитій моїми слізьми, з вмістом солі, меншим за рекомендований Мінздравом. Сльози зовсім висохли. Я заходжу на кухню і застаю там себе за поїданням позавчорашнього борщу.
- Смачного – кажу собі і сідаю поруч. Відбираю у себе борщ і виливаю у раковину.
- Чого ти кисляк їси, я зараз свіжого наварю.
- Дякую, не треба, я вже поїв – відповідаю я собі і виходжу з кухні. Мені нічого не залишається, як йти слідом за собою. Вмикаю телевізор і, ви не повірите, бачу себе: солідного, вольового, з артистично-доглянутим обличчям і з собачим всерозуміючим виразом у добрих очах.
Я – президент…
- От гнида – кажу я. - Так людей дурити, то талант неабиякий треба мати.
- А я маю – відповідаю собі. - Не мав би, не дурив.
- Геть! Ганьба! – починаю нервувати я.
- Це кого ти ганьбиш? – питаю я, присівши біля себе. - Цього недоумка? І я показую на себе в телевізорі. - Плюнь на нього. Не таких бачили…
Я плюю, а потім довго обтираюся від слини, такої несмачної без солі.
- А ну вас всіх – кажу собі і лягаю спати. І ось мені сниться сон, що я один, мов перст. Нема з ким поговорити, погомоніти про те і се. Мені стає лячно і я прокидаюся. А ну як у всьому Всесвіті я залишився один, і всі, в тому числі і я, відвернулися від мене.
- Без 100 грам не розібратися – знаходжу я мудре рішення і йду гнати самогон. Процес йде довго, але технологічно правильно. Коли випиваю свої лікувальні 100 грам, в голові зовсім розвиднюється.
- Ось вона, панацея від усіх негараздів – думаю я, закусуючи соленою тюлькою. - От, блін, закусь солена, знову прийдеться плакати.
Але то таке. Головне – це найти порозуміння із самим з собою у різних ситуативних моментах. А вони таки будуть, бо життя людське – це Космос, де питань більше, ніж відповідей, де тебе багато і ти один…
31.12.2019
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію