Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.10
23:58
Нумо в коло йдіть до нас,
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…
Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…
Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі
2026.06.10
21:26
Стільки причин в юдеїв для печалі.
Стільки постів і молитов сумних.
Та все ж не знайдеш серед них
Оту, аби гірке минуле не вертало.
Як зненависть здолати безпричинну,
Одвічну зненависть людини до людини?
Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
Як Аве
Стільки постів і молитов сумних.
Та все ж не знайдеш серед них
Оту, аби гірке минуле не вертало.
Як зненависть здолати безпричинну,
Одвічну зненависть людини до людини?
Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
Як Аве
2026.06.10
19:47
Поки ворог протягує лапи,
порятунок лише в боротьбі.
Святе діло – убити ка*апа
і не так у бою як в собі.
***
Важко бути поетом епохи
де в болоті зав’яз криголам,
порятунок лише в боротьбі.
Святе діло – убити ка*апа
і не так у бою як в собі.
***
Важко бути поетом епохи
де в болоті зав’яз криголам,
2026.06.10
19:19
Час квітучих чилійських суниць
Зачинені всі двері крамниць:
Вітер зітхає –
Щось шепоче про човен
В зеленому морі вишень,
А може про крихітку
Яку звуть Нетреба.
Рахую свічки-зірки
Зачинені всі двері крамниць:
Вітер зітхає –
Щось шепоче про човен
В зеленому морі вишень,
А може про крихітку
Яку звуть Нетреба.
Рахую свічки-зірки
2026.06.10
19:10
Господи, ти ж говорив, що все забудеться,
Замолиться, заспокоїться, завершиться тризною,
Але уважно поглянь на мої руки:
Жодних відбитків від обручок,
Шлейфів шрамів та ліній життя.
На обличчі сонмище зморшок,
У відцвілих очах жодної сльози,
Бо ча
Замолиться, заспокоїться, завершиться тризною,
Але уважно поглянь на мої руки:
Жодних відбитків від обручок,
Шлейфів шрамів та ліній життя.
На обличчі сонмище зморшок,
У відцвілих очах жодної сльози,
Бо ча
2026.06.10
18:21
Напевно, що ти не така, як усі,
і маєш на все — незатьмарений погляд.
Що коїться у потаємній душі —
не знає ніхто, окрім чуйного Бога.
Ти любиш повторювати: «Не така!»
Так! — Зіткана з ніжної квітки і криці.
Образи прощаєш, та підла рука
не
і маєш на все — незатьмарений погляд.
Що коїться у потаємній душі —
не знає ніхто, окрім чуйного Бога.
Ти любиш повторювати: «Не така!»
Так! — Зіткана з ніжної квітки і криці.
Образи прощаєш, та підла рука
не
2026.06.10
17:20
Вся голова - у творчому процесі!
Ким стати - щось ніяк я не збагну.
На світі так багато є професій,
Але з усіх я оберу одну.
Відважним буду, героїчним, сильним!
Я впевнений, що вірний шлях обрав.
Завжди спостерігатиму я пильно,
Ким стати - щось ніяк я не збагну.
На світі так багато є професій,
Але з усіх я оберу одну.
Відважним буду, героїчним, сильним!
Я впевнений, що вірний шлях обрав.
Завжди спостерігатиму я пильно,
2026.06.10
13:35
Хтось уривається в буття
Спокійне, виважене, тихе,
Прискорює серцебиття
І будить призабуте лихо.
На струнах суму й каяття
Долає він підводні рифи.
Хтось уривається у сон,
Спокійне, виважене, тихе,
Прискорює серцебиття
І будить призабуте лихо.
На струнах суму й каяття
Долає він підводні рифи.
Хтось уривається у сон,
2026.06.10
06:20
Мляво позначається на ранок
Навкруги притихлої соші, -
Звуки кроків никнуть у тумані
І гучніші порухи душі.
Наодинці з власними думками
Сіпаюсь, шалію і мовчу, -
Тиша вперше впала поміж нами,
Бо всього траплялось досхочу.
Навкруги притихлої соші, -
Звуки кроків никнуть у тумані
І гучніші порухи душі.
Наодинці з власними думками
Сіпаюсь, шалію і мовчу, -
Тиша вперше впала поміж нами,
Бо всього траплялось досхочу.
2026.06.09
19:11
Запорошило всі мости,
Запорошило всі дороги
В краю мирської суєти,
В краю надії і тривоги.
Запорошило де-не-де
Самотні острівці свободи.
Так лютий деспотизм гряде,
Запорошило всі дороги
В краю мирської суєти,
В краю надії і тривоги.
Запорошило де-не-де
Самотні острівці свободи.
Так лютий деспотизм гряде,
2026.06.09
13:34
Михайло Свєтлов (1903-1964; народився й провів молодість в Україні)
Каховка, Каховка, гвинтівка-болтовка,
лети, вірна куле, як слід!
Іркутськ та Варшава, Орел та Каховка –
це віхи, де був наш похід.
Гриміла атака, дзвеніли шрапнелі,
Каховка, Каховка, гвинтівка-болтовка,
лети, вірна куле, як слід!
Іркутськ та Варшава, Орел та Каховка –
це віхи, де був наш похід.
Гриміла атака, дзвеніли шрапнелі,
2026.06.09
11:33
Надміру сяють кігті ніг,
Але між іншим-
Не бійтесь стримати свій сміх
Над днем найліпшим,
Над невагомим кришталем
Між аберацій ,
Де в нитях променю висить
Крихкий Горацій.
Але між іншим-
Не бійтесь стримати свій сміх
Над днем найліпшим,
Над невагомим кришталем
Між аберацій ,
Де в нитях променю висить
Крихкий Горацій.
2026.06.09
09:53
Плач сирен. Смартфон цвірінькнув.
Наповзають дронів хвилі.
На Лук’янівському ринку
вже палає дім торгівлі.
Я лежу, спішити – зайве:
не для всіх безпечний бункер,
до метро – півночі займе,
а підвал – нехлюйства маркер.
Наповзають дронів хвилі.
На Лук’янівському ринку
вже палає дім торгівлі.
Я лежу, спішити – зайве:
не для всіх безпечний бункер,
до метро – півночі займе,
а підвал – нехлюйства маркер.
2026.06.09
08:20
Смарагдові очі, волосся руде,
усмішка Джоконди така таємнича.
— Напевно, собі і ціни не складе,
тому жоден парубок заміж не кличе! —
Пліткують про діву, якій сорок два,
в якої на цвинтарі батько та мати.
Тікають літа, мов крізь пальці вода —
відра
усмішка Джоконди така таємнича.
— Напевно, собі і ціни не складе,
тому жоден парубок заміж не кличе! —
Пліткують про діву, якій сорок два,
в якої на цвинтарі батько та мати.
Тікають літа, мов крізь пальці вода —
відра
2026.06.09
07:21
Ягідками чорними ожина,
Мов очима, блискає з-за тину
Так манливо, що ковтаю слину
І думками в те подвір'я лину,
Де колючі гілочки ожини,
Через хаотичну плутанину, -
Болю завдавали безпричинно
В ягоди залюбленій людині.
Мов очима, блискає з-за тину
Так манливо, що ковтаю слину
І думками в те подвір'я лину,
Де колючі гілочки ожини,
Через хаотичну плутанину, -
Болю завдавали безпричинно
В ягоди залюбленій людині.
2026.06.09
06:16
Я красу якось пострічав
Коси у помаранчевих стрічках
Мовби не звідсіль – тут і раптом – ні
Та кохав я, усе одно
Ще ішли дощі в наших вікнах
Приймач у нас був добитий
Були розмови і
Шукання слів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коси у помаранчевих стрічках
Мовби не звідсіль – тут і раптом – ні
Та кохав я, усе одно
Ще ішли дощі в наших вікнах
Приймач у нас був добитий
Були розмови і
Шукання слів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Я і мої сльози (трохи фантазійної іронії)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я і мої сльози (трохи фантазійної іронії)
Я плачу над собою. Мої сльози капають мені на голову – рясні, як дощ, солені, як морська вода. Але я терплю, бо місія очистити плоть від зайвої солі мусить бути виконаною. Тому плачу старанно і натхненно. Коли в голові трохи висвітлюється, бічним зором я помічаю, що хтось стоїть в стороні. Повертаю голову і бачу себе з іронічною усмішкою на вустах.
- Привіт, дурнику – кажу я і прямую до себе. Але я не хочу нікого підпускати у свій особистий простір і тому відхожу далі. Хто знає, що там в моїй голові, омитій моїми слізьми, з вмістом солі, меншим за рекомендований Мінздравом. Сльози зовсім висохли. Я заходжу на кухню і застаю там себе за поїданням позавчорашнього борщу.
- Смачного – кажу собі і сідаю поруч. Відбираю у себе борщ і виливаю у раковину.
- Чого ти кисляк їси, я зараз свіжого наварю.
- Дякую, не треба, я вже поїв – відповідаю я собі і виходжу з кухні. Мені нічого не залишається, як йти слідом за собою. Вмикаю телевізор і, ви не повірите, бачу себе: солідного, вольового, з артистично-доглянутим обличчям і з собачим всерозуміючим виразом у добрих очах.
Я – президент…
- От гнида – кажу я. - Так людей дурити, то талант неабиякий треба мати.
- А я маю – відповідаю собі. - Не мав би, не дурив.
- Геть! Ганьба! – починаю нервувати я.
- Це кого ти ганьбиш? – питаю я, присівши біля себе. - Цього недоумка? І я показую на себе в телевізорі. - Плюнь на нього. Не таких бачили…
Я плюю, а потім довго обтираюся від слини, такої несмачної без солі.
- А ну вас всіх – кажу собі і лягаю спати. І ось мені сниться сон, що я один, мов перст. Нема з ким поговорити, погомоніти про те і се. Мені стає лячно і я прокидаюся. А ну як у всьому Всесвіті я залишився один, і всі, в тому числі і я, відвернулися від мене.
- Без 100 грам не розібратися – знаходжу я мудре рішення і йду гнати самогон. Процес йде довго, але технологічно правильно. Коли випиваю свої лікувальні 100 грам, в голові зовсім розвиднюється.
- Ось вона, панацея від усіх негараздів – думаю я, закусуючи соленою тюлькою. - От, блін, закусь солена, знову прийдеться плакати.
Але то таке. Головне – це найти порозуміння із самим з собою у різних ситуативних моментах. А вони таки будуть, бо життя людське – це Космос, де питань більше, ніж відповідей, де тебе багато і ти один…
31.12.2019
- Привіт, дурнику – кажу я і прямую до себе. Але я не хочу нікого підпускати у свій особистий простір і тому відхожу далі. Хто знає, що там в моїй голові, омитій моїми слізьми, з вмістом солі, меншим за рекомендований Мінздравом. Сльози зовсім висохли. Я заходжу на кухню і застаю там себе за поїданням позавчорашнього борщу.
- Смачного – кажу собі і сідаю поруч. Відбираю у себе борщ і виливаю у раковину.
- Чого ти кисляк їси, я зараз свіжого наварю.
- Дякую, не треба, я вже поїв – відповідаю я собі і виходжу з кухні. Мені нічого не залишається, як йти слідом за собою. Вмикаю телевізор і, ви не повірите, бачу себе: солідного, вольового, з артистично-доглянутим обличчям і з собачим всерозуміючим виразом у добрих очах.
Я – президент…
- От гнида – кажу я. - Так людей дурити, то талант неабиякий треба мати.
- А я маю – відповідаю собі. - Не мав би, не дурив.
- Геть! Ганьба! – починаю нервувати я.
- Це кого ти ганьбиш? – питаю я, присівши біля себе. - Цього недоумка? І я показую на себе в телевізорі. - Плюнь на нього. Не таких бачили…
Я плюю, а потім довго обтираюся від слини, такої несмачної без солі.
- А ну вас всіх – кажу собі і лягаю спати. І ось мені сниться сон, що я один, мов перст. Нема з ким поговорити, погомоніти про те і се. Мені стає лячно і я прокидаюся. А ну як у всьому Всесвіті я залишився один, і всі, в тому числі і я, відвернулися від мене.
- Без 100 грам не розібратися – знаходжу я мудре рішення і йду гнати самогон. Процес йде довго, але технологічно правильно. Коли випиваю свої лікувальні 100 грам, в голові зовсім розвиднюється.
- Ось вона, панацея від усіх негараздів – думаю я, закусуючи соленою тюлькою. - От, блін, закусь солена, знову прийдеться плакати.
Але то таке. Головне – це найти порозуміння із самим з собою у різних ситуативних моментах. А вони таки будуть, бо життя людське – це Космос, де питань більше, ніж відповідей, де тебе багато і ти один…
31.12.2019
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
