ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Панін
2020.03.28 21:49
«Феєрверків ламалися
стріли,
Бал буяв і здригався
палац,
Ми з тобою раптово
зустрілись,
Наче блискавка вразила
нас.

Володимир Бойко
2020.03.28 21:48
А передвісником біди була неволя,
А ми благали у катів подати долю.
Нам обіцяли, як завжди, велике чудо,
Але ніколи від орди добра не буде.

Народ бездумно тупцював по лабіринту...
Доволі є проводирів, та годі вийти.
І хоч надія найостання помира

Іван Потьомкін
2020.03.28 21:45
«Whether we find a joke funny or not largely depends on where been brought up. The sense of humor is mysteriously bound up with national characteristics ”,- сказано в зарисовке “Funny or not”. Отчасти соглашаясь с автором, что юмор россиянина покажется ф

Мессір Лукас
2020.03.28 19:31
Розпомадилась жінка, халат підперезує скотчем,
Наліпила пельменів, у пічці горять пироги..
Як же нудно мені! А нудьгу я втамовую скотчем,
Бо абсентом моїм протирають усе навкруги.

Нестерпимо мені, третій тиждень ув’язнений вдома..
Я дивлюся на скот

Ігор Федів
2020.03.28 18:43
Коли життя ховаємо у фантики,
У кольорові і яскраві папірці,
У пам'яті зав’язуємо бантики,
Аби дорога не вела на манівці.

Веселі і щасливі дуже радісно
Юрмою ідемо по битому шляху
І поглядаємо на долю заздрісно,

Євген Федчук
2020.03.28 17:43
Не за гірським високим станом
І не за морем - океаном –
На цих просторах степових
Жило у роки нині давні
Велике плем’я – плем’я славне.
І до сьогодні ще про них
Вітри привільнії шепочуть
І трави шелестять

Вікторія Лимарівна
2020.03.28 15:04
Ось-ось вже квітень незабаром.
Та в душу ллється гіркота,
що відчуття весни позбавить
ця карантинна пустота.

Та треба спілкуватись з нею.
Розсадник обійти біди.
Ізолюватись за потреби,

Марія Дем'янюк
2020.03.28 11:36
Зайчики дрімають в нірках,
Білочки сидять в дуплі,
А шпаки, що прилетіли,
Заховались взагалі.
І Тарасик сидить вдома,
Каже мама: "Карантин.
Пам'ятай завжди,синочок,
Ти в оселі не один!

Іван Потьомкін
2020.03.28 09:59
В далеку давнину сусідом рабі Єгошуа бен Леві був єретик, що відійшов від юдаїзму і глузував над правовірними. «Візьму-но півня,- сказав рабі,- прив’яжу до ліжка і, як гребінь побіліє, прокляну негідника». Це, власне, був час, коли Господь карає гріш

Тетяна Левицька
2020.03.28 09:57
Жаліється дружині чоловік:
"Сьогодні знову від сусіда втік.
Як тільки закортіло калганівки,
із під землі з'являється Пахілько.
Вже замахав, нахабний тут, як тут,
а на халяву роги не ростуть.
Вечеряєм подалі у альтанці,
он самогонка, як сльоза у

Сергій Губерначук
2020.03.28 08:48
Створю тобі вірша
для тих, кому за тридцять,
а для тих, кому за сорок,
хай чекають ще п’ять років.
Про цей намір
складеться дивне враження,
ніби це й не вірш,
а якесь відображення

Олександр Сушко
2020.03.28 07:16
Поезія - це завжди неповторність,
А проза - юринда! Ні те, ні се!
Колега ж - двадцять років строчить повість
І півжиття втрачає на есе.

Вважаю, що страждати так не варто,
Творю натхненно, за один момент:
Обідаю - рождається рулада,

Микола Соболь
2020.03.28 06:53
Чого смієшся? Вірус – убивця!
Поки його не відчув на собі?
Усмішки всюди, радісні лиця,
Пивасика пляшка, шлях у юрбі…

Потім додому. Мати чекає.
Назавтра закашляв – перша з ознак:
«На тобі, синку, з травами чаю.» –

Олена Музичук
2020.03.28 06:19
Дозвольте, пані і пани,
Вітати з келії моєї
Усіх заручників цієї
Епідемічної весни.

Все утрясеться і пройде:
Жалі, печалі і тривоги,
Повідкриваються дороги

Віктор Кучерук
2020.03.28 04:03
Над обрієм сонце звелося помалу
І хмари прожогом пустилися в лет, –
Обпечені жаром проміння – тікали
Вони перед сяйвом яскравим вперед.
Тіла волохаті підштовхував вітер
І вабили види просвітлі земні, –
І в слово збиралась метелиця літер,
Віщуючи ра

Віктор Кучерук
2020.03.27 21:24
Тече, міліючи, ручай
Уздовж пилястої дороги, –
Ти, Боже, згинути не дай
Життю без крапельки вологи!
З небесних сит посій сльоти
На денце сумно розпростерте,
Щоб він ожив од повноти
Дзвінкої муті водоверті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ріль
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Рецензії

 Гнила помста або швондерське препарування літератури

(аналіз рецензії Олександра Сушка на мій вірш «Нічна зваба»)

Образ твору ...
перейти до тексту твору





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-11 00:59:55
Переглядів сторінки твору 444
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.177 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.353 / 5.93)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
Автор востаннє на сайті 2020.03.28 22:38
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2020-01-11 15:40:47 ]
Ось що мені хочеться сказати, читаючи такий "обмін враженнями" між двома непересічними авторами, за якими і свої мистецькі світи, і свої, підкріплені творчим досвідом, бачення і переконання. ВИ ОБИДВА ПРАВІ. Але суто для своїх робочих майданчиків, праві, виходячи з власних умінь і Призвань.
Один Автор - містерійний, у вічному своєму протистоянні тілесній Матриці цього світу, Інший Автор - сповнений подробиць Логосу, з яким Він теж суперечить Матриці, але по своєму. Звідси і різні, інколи діаметрально, відчуття_бачення і "технології" творчого спротиву і творчого Порятунку.
Тому ось Матриця вас і намагається направити Один супроти Одного, але , я переконаний, що Ви зможете подолати цей підступ.
Ми - різні, і в кожного - своя краса. В нас у всіх є й темні сторони, але, коли ми перебуваємо постійно на своїх світлих, то наявність темного боку не має значення. Тому підкреслюємо один в одному нашу світлість, і не втрачаємо її!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-01-11 20:54:44 ]
На жаль, шановна редакціє, я змушений констатувати - не бачу прояву світлості у творчості Сушка. Є тупе прагнення домінувати будь-яким чином, повчати, під виглядом дружньої допомоги. Він хоче повчати того, від кого він нижчий на два-три порядки, і коли його недалеких зауважень не сприймають саме через оцю різність поетичних світів, починається графоманський троллізм - змушування непокірного автора прийняти позицію графоманіяка, якому самому ще вчитися і вчитися і Дай Боже виписатися до нормального рівня.
Особисто я і вбачаю свою місію літератора - світити людям своєю творчістю, можливо тому найвище моє творче досягнення - корона сонетів і називається "Світло кохання". Я з радістю займу свою творчу нішу і нікому не заважатиму творити, навпаки при нагоді тільки допоможу, якщо мене не гризтимуть отакі, з дозволу сказати, тролі типу Сушка. Якщо гризтимуть, я мовчати не буду. Більше того, дам так по зубах, що запам"ятає на все життя. Ви придивіться пильніше до цього зовні вихованого, ласкавого мерзотника, а насправді одержимого манією владарювати графомана, якому Ви надали волю тут вчити всіх і вся.
Я закінчив педагогічний вуз, я знаю, щО таке вчити - це просто допомагати рости творчо. А НЕ ВБИВАТИ ПІД ЛУКАВОЮ ЛИЧИНОЮ дружніх порад.
На ПМ чимало досвідчених авторів, які справді можуть кваліфіковано допомогти і без Сушка.
Така моя думка, шановна редакціє. Дякую за увагу і слушні поради. Сподіваюсь і мої Вам також придадуться.
З повагою


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2020-01-12 16:46:41 ]
Пане Ярославе, я людина пряма. До того ж, у якійсь мірі, інтроверт, тож не надто переймаюсь ставленням до себе. Можу стриматись, можу сказати не все, що думаю, - але у тому, що кажу душею кривити не буду. Коли я прочитала цей ваш вірш – нічого не написала. Не прийшовся він мені до душі. Ну не прийшовся, то й не прийшовся, мало що, може у невдалий час на очі трапився. Та й сприйняття у мене таке, що спочатку суміш відчуттів, а потрібні слова прийдуть, коли їм заманеться. Але, оскільки вже навколо цього вірша сформулювалась доволі неприємна ситуація, скажу. Тим паче, що після першого сприйняття час пройшов і враження не змінилось.
Так, мені звукоряд не видається недоречним анітрішки. Я взагалі вважаю, що навіть збіги приголосних – це теж засіб виразності. Або ще, інколи, навіть дуже інколи, збіги приголосних можна розглядати як рису особистого почерку автора (якщо збіги виглядають, як деякі недоліки, котрі одних псують, а іншим надають шарму) – тобто є практично постійною ознакою. Не завжди твір має литись чи летіти, часом треба щоб йшов важкою ходою, гуркотів кам’яною брилою чи рикав. Тож не бачу поганого і у «РЛВМНВЛВЛВЛ, ще й поєднанні ХВ, СВ». Особливо у «ХВ, СВ – тут вони не з сусідніх слів збіглись, а є частиною одного слова. Ми що, маємо відмовлятись від таких слів, де є «ХВ» чи «СВ»? Аж ніяк. Тобто цей закид, як на мене, абсолютно штучний. А от об «чар» трохи зашпорталась. Виринуло «чаш», підтягнуло «чар» як скорочення від «чарок» і вже потім – «чарів». Тобто можна вбачати двозначність. Ну то таке, на світі багато двозначних слів, нехай читач орієнтується на контекст, еге ж?
Образи, що вимальовуються у творах, мені ближчі, аніж схоластичний перфекціонізм технічної сторони віршування. Тож йтиму своїми відчуттями і баченням…
«Розлив туман волосся хвилі світлі
На плечі ночі в далі осяйні.» - 1) Розлив туман (своє) волося - хвилі світлі на плечі ночі ( Довговолосий пан-туман поклав голову на плече панянці-ночі?) (й десь) далі? А до чого тут «осяйні»? Не туди думка пішла. Повертаюсь до початку. 2) Розлив (звільнив від пут зачіски чи капелюшка) туман (її) волосся на плечі ночі – далі осяйні. Наче склалось. Можна йти далі. Йду описом панянки ночі, по дорозі прожовуючи у думці що ж то за «чар». «Плато чола» - а що, для ночі підходить, підкреслює величність образу. І – упс: «Кущами затемніли дуги брів». Тобто… це як «поміж кущів» чи «такі, як кущі»? Перше відмітаю, бо не логічно, ну не можуть брови у кущах шастати навіть у дуже бурхливій уяві. Але ж і «дуги брів затемніли, неначе кущі» і «кущі затемніли, неначе дуги брів» - різні образи, визнайте. Бо у першому про елегантність не йдеться – вчувається якась погроза, гнів. Або підкріплює мужність образу. Пасує більше туману, як чоловічому образу. Адже, як на мене, «кущами затемніли дуги брів» таки ближче до «дуги брів затемніли, неначе кущі», аніж до «кущі затемніли, неначе дуги брів»… Та нехай, можливо, це для підкреслення характеру жіночого образу, ну сувора там, чи гнівлива… Не буду зациклюватись.
«Увігнута гора. Її вершина –
Була , мов кирпа носика, вгорі.» - хм… «Увігнута гора»… Де увігнута? На маківці? Чи уся, тобто це не гора, а навпаки? А, це таки про схил, бо далі мова про ніс. Але оте «вгорі»… «Її вершина була… вгорі.» Ну так, а де ж ще. Нащо про це говорити? Чи «вершина… мов кирпа носика, вгорі»? Тобто бути вгорі - це ознака кирпатих носиків? Та ще й не кирпатий (беземоційно), не кирпатенький(ніжно) а кирпа (зринає простонародне «зараз як вріжу по кирпі…» чи «кирпу гне») Не хоче ота кирпа у моїй уяві до носика клеїтись, ну ніяк не хоче… Лізу до словників… Ну звісно! Як воно може клеїтись, якщо «кирпа» - це ще й абсолютно самостійне слово, синонімічне до словосполучення «кирпатий ніс». Хоча «вершина –… мов кирпа(тий) носик(а)» - дуже навіть симпатично…
«А попід нею – цілий гай калини –
Рубінами розтулені вуста.» Уявляю цілий гай калини… Нічого схожого на рубіни в уяві не спливає. Уявляю гроно – о, тут рубіни присутні… Підставляю калиновий гай замість калинового грона – не хоче, каже, «я здаля іншого кольору». «Рубінами розтулені вуста.» - таки знову двозначність. 1)Чим вуста розтулили? – Рубінами. 2) «Рубінами(виглядають) розтулені вуста.» Ну не дурна ж, обираю з двох варіантів логічній у цьому контексті і йду далі.
«У ямках вушок – наче дві перлини…» - ніжно, гарно… щось у жіночій душі починає бриніти, коливатись разом з мелодією рядочка… «Нарцисів консистенція густа.» - ще наче коливається, але раптом «пш-ш-ш» - здулось, наче повітряна кулька. Що то за «консистенція», що вона тут робить? Життєвий досвід підказує, що це має бути щось, до чого кожна застосувати слово «густина»… Вушка пахнуть нарцисами? Чи то дві галявинки густо всіяні нарцисами? І чому саме нарцисами? Це що, натяк на деяку самозакоханість жіночого образу, тобто ночі? Та… хай собі, деяка міра нарцисизму – не така вже й рідкість… якщо не занадто… Але ж «густа»… та ще й у вушках… Натяк на те, що пані не хоче чути нічого, що їй може не сподобатись? А це часом не сатира? Треба читати далі, там з’ясується…
О… о-о-о… о? Дивишся? Вушками? Мав би бути хоча б натяк на очі… А, фух, було ж… там, на початку… просто забула, поки з вершини до нарцисів добиралась, адже пейзаж такий мальовничій…
«Кохане личенько понад землею
Так вабило промінням золотим…» Тобто? Це не про ніч? І взагалі, «личенько понад землею»? Тоді до чого тут плато, полонини, озера, гора, кущі, нарциси? Усе це було видінням у хмарах? Та ну… До біса усі ці дрібниці… Романтично ж як… Цього у пана Ярослава не відняти…
Пане Ярославе, ви талановита людина. Можливо, я не змогла оцінити це ваше творіння у повній мірі, бо до моєї колиски колись давно феї щось принесли, а щось по дорозі загубили, хто зна. Але це таки не найкраще з того, що ви написали, визнайте чесно.
А панові Олександру Сушко маю подарунок. Ви ж наче друзі, тож, передайте, будь ласка. Я не хочу на цю тему говорити, втомилась. Він розумна людина, думаю, зрозуміє. А може й сам у коментарях побачить. http://karasyov.blogspot.com/search/label/%D0%B3%D1%83%D0%BC%D0%BE%D1%80


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2020-01-12 18:07:26 ]
Не почують нас, пані Тато. Нікому критика не потрібна

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-01-12 22:57:22 ]
Він, Сушко, в деяких питаннях - дурень набитий, а не розумна людина, інакше б я таких інвектив на нього не писав би, повірте! Він каже, що мені критика не потрібна - узагальнює - це теж ознака дурості. Насправді мені критика потрібна - ось така, глибока, вдумлива і доброзичлива, як Ваша. А його критика - дурна, поверхова, позбавлена уяви - зовсім не потрібна. Якби він був справжній друг, то вже давно забув би дорогу на мої сторінки. Не дано йому.
А Вам дано бути критиком може навіть більше, ніж поетом. Я не буду вдаватися в деталі, але дещо, але далеко не все, справедливе у Вашій критиці, і я збираюся вірш переробити. Ваша критика позитивно відрізняється від Сушкової тим, що Ви починаєте аналіз з образів, і вмієте знайти спершу щось позитивне у автора. Це дає тон доброзичливості, а особливо, якщо і зауваги правильні де в чому, то хочеться і прислухатись до такого автора.
З тим, що цей мій твір - не найкращий, я погоджуюсь частково. Він не найкращий, але він найоригінальніший з моїх віршів на тему кохання.
Дякую за коментар!