Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Напала швидка писунка (пародія у відповідь на пародію)
Розлив туман волосся хвилі світлі
На плечі ночі в далі осяйні.
Очей смарагди ніжністю заквітли,
Озера чар всміхалися мені.
Плато чола – неначе полонина,
Кущами затемніли дуги брів.
Увігнута гора. Її вершина –
Була , мов кирпа носика, вгорі.
А попід нею – цілий гай калини –
Рубінами розтулені вуста.
У ямках вушок – наче дві перлини -
Нарцисів консистенція густа.
Я занімів од щастя… Що це? Де я?
Невже то дивишся на мене ти?!
Кохане личенько понад землею
Так вабило промінням золотим…
Ярослав Чорногуз Нічна зваба
Я Чорногуза обчитався. Досить.
Лечу в Едем нірванний навпрошки.
Накрили ніч туману сиві коси,
В долоні тиші падають зірки.
Анічичирк. З Чумацької дороги
Сонливі чари сіються в траву.
О місяце, мій брате гостророгий!
Давай тобі поставлю тятиву.
Пограємося, нічка нині довга,
А стріл у мене повний сагайдак.
Вполюєм на сніданок Козерога,
А ні, то зійде Лебідь чи Гусак.
Бач - попід нами цілий гай калини?
Мольфарку цілував там у вуста...
І досі спить красуня на перині
З барвінку (ох і пишний в неї стан!).
Люблю її. Це почуття - не жарти!
А в тебе усміх над святим до вух!
Лети за обрій! Кепсько підглядати!
Грайливим хтивцям - пробі! Я не друг.
Прогнав блідавця зі свого алькову.
А знизу шепіт: - Милий мій, це ти?
Покликала облесниця казкова
В обійми щастя сяйвом золотим.
Олександр Сушко Чар ночі
Сміялася кохана безневинно:І нащо начиталася Сушка?
У Чорногуза – цілісна картина,
А в того – ніби пташка з неба «Ка!»
У Чорногуза там дівоче личко
Із гір, плато – туманна родить вись.
Воно постало сяєвом величним…
А у Сушка – мов пазли розповзлись.
Насмикав віхтів з сіна і соломи,
Залякує сузір`ям Гусака…
Чи в нього, ви скажіте, не всі дома?
Писунка нападає знов швидка.
Ну й маячня. Бери, зливай хоч воду.
А чи складай із вірша анекдот.
Пером у Чорногуза Велес водить,
Ну а Сушковим – то, напевне, чорт!
11 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
