
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.15
22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
2025.07.15
17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
2025.07.15
11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
2025.07.15
07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
2025.07.15
05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Панін (1948) /
Проза
Сум’яття сновидінь
Алегоричний етюд
Людина
не повинна
пам`ятати
свої сни
Іо Саві
.....................................
…Вона знає, що бачить сон. А себе не бачить. Жодних емоцій. Жах охопить, коли вона прокинеться, якщо пам’ятатиме, якщо прокинеться взагалі. Останні слова наче хтось прошепотів.
…Вона у дворі, у пісочнику… Повно-повнісінько пасочок, а де дітки? Чомусь лячно торкатись іграшок. «Грайся, грайся, діти не повернуться» - чийсь голос. Поруч хлопчик, рочків 5, як і вона. Ліпить якусь башту з піску. «Грайся, поки не прийшли за нами» - «Хто?» - «Вони.. Вони шукають тебе. Половили дітей, що тут грались, тебе не знайшли, тоді усіх викинули…» Вона бачить навколо пісочника застиглих у різних позах великих ляльок, мабуть це і є оці самі дітлахи?
…Повітря у дворі стає темно-бардовим, темнішає, не світиться жодне вікно. До хлопця і дівчини наближаються якісь високі постаті, запнуті у довгі покривала. «Вона тут, шукайте, хапайте!» Дівчинка стоїть непорушно, а хлопець зривається з місця, затуляє її. «Тут я, тут» - каже він. Постаті оточують його. Вони що, не відрізняють хлопця від дівчинки? Хоча вона вдягнена у штанці, сорочку, волосся підстрижене. Та все ж вони, мабуть, дурні. «Стійте - гукає вона, - це – я!». - «Мовчи, не зізнавайся, запам’ятай: мене звуть Богданчик. Тікай!»
…Вона у лісі… Вона знає, що її вже шукають, схаменулись. Що вони зробили з хлопчиком? «Тікай, тікай!» - голоси. Повз неї пробігає натовп напівляльок, напівдітей. Це ті, з пісочника. Маленька зграйка дивних істот раптом застигає. Попереду - високі, страшні, волохаті потвори. Йдуть на задніх лапах, на передніх – довгі гострі кігті.
…«Яка гарненька» - каже одна потвора і бере дівчинку на могутні, волохаті лапи - руки. «Гей, знову у ляльки граєш, залиш малу, часу нема, чуєш ти, дівчачий тато?» - «Йдіть собі, я її не залишу, я вас наздожену!»
…Дівчинка знаходиться у міцних обережних обіймах. Їй затишно, спокійно. Потвор не страшний, він – лагідний. Постаті у балахонах оточують дітей-ляльок. «Віддай, вона наша здобич». - «Геть!» - гримить могутній голос. Нападники зникають.
…Дівчинка і велетень на лісові галявині. Вона знає, що він несе її у безпечне місце. Раптом на шляху з’являється незрозуміла постать, вона простягає уперед якусь трубку. З трубки вилітає промінь, велетень розчавлює нападника, потім повільно опускається на землю, ставить дівчинку на траву.
…«Велетню - плаче дівчинка, - не залишай мене». - «Усе гаразд, не забувай Богданчика».
Дівчинка прокинулась, видіння розвіялись, тільки у вухах ще бриніло: «Не забувай Богданчика!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сум’яття сновидінь
Алегоричний етюд
Людина
не повинна
пам`ятати
свої сни
Іо Саві
.....................................
…Вона знає, що бачить сон. А себе не бачить. Жодних емоцій. Жах охопить, коли вона прокинеться, якщо пам’ятатиме, якщо прокинеться взагалі. Останні слова наче хтось прошепотів.
…Вона у дворі, у пісочнику… Повно-повнісінько пасочок, а де дітки? Чомусь лячно торкатись іграшок. «Грайся, грайся, діти не повернуться» - чийсь голос. Поруч хлопчик, рочків 5, як і вона. Ліпить якусь башту з піску. «Грайся, поки не прийшли за нами» - «Хто?» - «Вони.. Вони шукають тебе. Половили дітей, що тут грались, тебе не знайшли, тоді усіх викинули…» Вона бачить навколо пісочника застиглих у різних позах великих ляльок, мабуть це і є оці самі дітлахи?
…Повітря у дворі стає темно-бардовим, темнішає, не світиться жодне вікно. До хлопця і дівчини наближаються якісь високі постаті, запнуті у довгі покривала. «Вона тут, шукайте, хапайте!» Дівчинка стоїть непорушно, а хлопець зривається з місця, затуляє її. «Тут я, тут» - каже він. Постаті оточують його. Вони що, не відрізняють хлопця від дівчинки? Хоча вона вдягнена у штанці, сорочку, волосся підстрижене. Та все ж вони, мабуть, дурні. «Стійте - гукає вона, - це – я!». - «Мовчи, не зізнавайся, запам’ятай: мене звуть Богданчик. Тікай!»
…Вона у лісі… Вона знає, що її вже шукають, схаменулись. Що вони зробили з хлопчиком? «Тікай, тікай!» - голоси. Повз неї пробігає натовп напівляльок, напівдітей. Це ті, з пісочника. Маленька зграйка дивних істот раптом застигає. Попереду - високі, страшні, волохаті потвори. Йдуть на задніх лапах, на передніх – довгі гострі кігті.
…«Яка гарненька» - каже одна потвора і бере дівчинку на могутні, волохаті лапи - руки. «Гей, знову у ляльки граєш, залиш малу, часу нема, чуєш ти, дівчачий тато?» - «Йдіть собі, я її не залишу, я вас наздожену!»
…Дівчинка знаходиться у міцних обережних обіймах. Їй затишно, спокійно. Потвор не страшний, він – лагідний. Постаті у балахонах оточують дітей-ляльок. «Віддай, вона наша здобич». - «Геть!» - гримить могутній голос. Нападники зникають.
…Дівчинка і велетень на лісові галявині. Вона знає, що він несе її у безпечне місце. Раптом на шляху з’являється незрозуміла постать, вона простягає уперед якусь трубку. З трубки вилітає промінь, велетень розчавлює нападника, потім повільно опускається на землю, ставить дівчинку на траву.
…«Велетню - плаче дівчинка, - не залишай мене». - «Усе гаразд, не забувай Богданчика».
Дівчинка прокинулась, видіння розвіялись, тільки у вухах ще бриніло: «Не забувай Богданчика!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію