Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Панін (1948) /
Проза
Сум’яття сновидінь
Алегоричний етюд
Людина
не повинна
пам`ятати
свої сни
Іо Саві
.....................................
…Вона знає, що бачить сон. А себе не бачить. Жодних емоцій. Жах охопить, коли вона прокинеться, якщо пам’ятатиме, якщо прокинеться взагалі. Останні слова наче хтось прошепотів.
…Вона у дворі, у пісочнику… Повно-повнісінько пасочок, а де дітки? Чомусь лячно торкатись іграшок. «Грайся, грайся, діти не повернуться» - чийсь голос. Поруч хлопчик, рочків 5, як і вона. Ліпить якусь башту з піску. «Грайся, поки не прийшли за нами» - «Хто?» - «Вони.. Вони шукають тебе. Половили дітей, що тут грались, тебе не знайшли, тоді усіх викинули…» Вона бачить навколо пісочника застиглих у різних позах великих ляльок, мабуть це і є оці самі дітлахи?
…Повітря у дворі стає темно-бардовим, темнішає, не світиться жодне вікно. До хлопця і дівчини наближаються якісь високі постаті, запнуті у довгі покривала. «Вона тут, шукайте, хапайте!» Дівчинка стоїть непорушно, а хлопець зривається з місця, затуляє її. «Тут я, тут» - каже він. Постаті оточують його. Вони що, не відрізняють хлопця від дівчинки? Хоча вона вдягнена у штанці, сорочку, волосся підстрижене. Та все ж вони, мабуть, дурні. «Стійте - гукає вона, - це – я!». - «Мовчи, не зізнавайся, запам’ятай: мене звуть Богданчик. Тікай!»
…Вона у лісі… Вона знає, що її вже шукають, схаменулись. Що вони зробили з хлопчиком? «Тікай, тікай!» - голоси. Повз неї пробігає натовп напівляльок, напівдітей. Це ті, з пісочника. Маленька зграйка дивних істот раптом застигає. Попереду - високі, страшні, волохаті потвори. Йдуть на задніх лапах, на передніх – довгі гострі кігті.
…«Яка гарненька» - каже одна потвора і бере дівчинку на могутні, волохаті лапи - руки. «Гей, знову у ляльки граєш, залиш малу, часу нема, чуєш ти, дівчачий тато?» - «Йдіть собі, я її не залишу, я вас наздожену!»
…Дівчинка знаходиться у міцних обережних обіймах. Їй затишно, спокійно. Потвор не страшний, він – лагідний. Постаті у балахонах оточують дітей-ляльок. «Віддай, вона наша здобич». - «Геть!» - гримить могутній голос. Нападники зникають.
…Дівчинка і велетень на лісові галявині. Вона знає, що він несе її у безпечне місце. Раптом на шляху з’являється незрозуміла постать, вона простягає уперед якусь трубку. З трубки вилітає промінь, велетень розчавлює нападника, потім повільно опускається на землю, ставить дівчинку на траву.
…«Велетню - плаче дівчинка, - не залишай мене». - «Усе гаразд, не забувай Богданчика».
Дівчинка прокинулась, видіння розвіялись, тільки у вухах ще бриніло: «Не забувай Богданчика!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сум’яття сновидінь
Алегоричний етюд
Людина
не повинна
пам`ятати
свої сни
Іо Саві
.....................................
…Вона знає, що бачить сон. А себе не бачить. Жодних емоцій. Жах охопить, коли вона прокинеться, якщо пам’ятатиме, якщо прокинеться взагалі. Останні слова наче хтось прошепотів.
…Вона у дворі, у пісочнику… Повно-повнісінько пасочок, а де дітки? Чомусь лячно торкатись іграшок. «Грайся, грайся, діти не повернуться» - чийсь голос. Поруч хлопчик, рочків 5, як і вона. Ліпить якусь башту з піску. «Грайся, поки не прийшли за нами» - «Хто?» - «Вони.. Вони шукають тебе. Половили дітей, що тут грались, тебе не знайшли, тоді усіх викинули…» Вона бачить навколо пісочника застиглих у різних позах великих ляльок, мабуть це і є оці самі дітлахи?
…Повітря у дворі стає темно-бардовим, темнішає, не світиться жодне вікно. До хлопця і дівчини наближаються якісь високі постаті, запнуті у довгі покривала. «Вона тут, шукайте, хапайте!» Дівчинка стоїть непорушно, а хлопець зривається з місця, затуляє її. «Тут я, тут» - каже він. Постаті оточують його. Вони що, не відрізняють хлопця від дівчинки? Хоча вона вдягнена у штанці, сорочку, волосся підстрижене. Та все ж вони, мабуть, дурні. «Стійте - гукає вона, - це – я!». - «Мовчи, не зізнавайся, запам’ятай: мене звуть Богданчик. Тікай!»
…Вона у лісі… Вона знає, що її вже шукають, схаменулись. Що вони зробили з хлопчиком? «Тікай, тікай!» - голоси. Повз неї пробігає натовп напівляльок, напівдітей. Це ті, з пісочника. Маленька зграйка дивних істот раптом застигає. Попереду - високі, страшні, волохаті потвори. Йдуть на задніх лапах, на передніх – довгі гострі кігті.
…«Яка гарненька» - каже одна потвора і бере дівчинку на могутні, волохаті лапи - руки. «Гей, знову у ляльки граєш, залиш малу, часу нема, чуєш ти, дівчачий тато?» - «Йдіть собі, я її не залишу, я вас наздожену!»
…Дівчинка знаходиться у міцних обережних обіймах. Їй затишно, спокійно. Потвор не страшний, він – лагідний. Постаті у балахонах оточують дітей-ляльок. «Віддай, вона наша здобич». - «Геть!» - гримить могутній голос. Нападники зникають.
…Дівчинка і велетень на лісові галявині. Вона знає, що він несе її у безпечне місце. Раптом на шляху з’являється незрозуміла постать, вона простягає уперед якусь трубку. З трубки вилітає промінь, велетень розчавлює нападника, потім повільно опускається на землю, ставить дівчинку на траву.
…«Велетню - плаче дівчинка, - не залишай мене». - «Усе гаразд, не забувай Богданчика».
Дівчинка прокинулась, видіння розвіялись, тільки у вухах ще бриніло: «Не забувай Богданчика!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
