ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2020.02.27 01:10
Кажуть люди, я - слова художник,
Можу з титлів зварити борщ.
Та писать про кацапів не можна,
Про братів у ярмулках такОж.

Люд розумний, не хоче халепи,
Оминає всі гострі кути.
Я ж за бороду торсаю небо

Тетяна Роса
2020.02.26 21:09
Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»

Євген Федчук
2020.02.26 17:21
То в часи далекі усе відбулося.
Жила дівчинонька золоте волосся,
Жила молоденька у селі одному,
Віддала серденько хлопцю молодому.
Як вони кохали – все село гляділо,
Заздрили недобрі, а добрі раділи.
Не могли і хвильку без другого жити
Їм би

Володимир Бойко
2020.02.26 16:41
У натовпі, оточений юрбою,
Аби ніхто тебе не розкусив,
Ти заховався сам перед собою –
І навіть дуже правильно вчинив.

Коли ти в світі сам себе не бачиш,
Захований від друзів й ворогів –
Ніхто вже за тобою не заплаче,

Аліна Майстер
2020.02.26 16:31
Тільки змії залишають шкіру,
Щоб душа старіла і росла.
Ми, на жаль, зі зміями на схожі,
Змінюємо душі, не тіла.
Пам'ять, ти величною рукою
Знову поведеш моє життя.
Згадую, хто жив у цьому тілі,
Що пішли у ніч без вороття.

Олександр Панін
2020.02.26 14:36
Переспів вірша О. Блока


Я ее победил, наконец!
Я завлек ее в мой дворец!
Три свечи в бесконечной дали.
Мы в тяжелых коврах, в пыли.
И под смуглым огнем трех свеч

Вікторія Лимарівна
2020.02.26 13:59
Перон… Вагон… Вона в обіймах вітру:
збиває з ніг, розвіявши туман.
Вдивляючись в закриті щільно вікна,
про свій нестерпний забуває стан.

Шалений буревій в думках клекоче.
Душі частинку залишає тут.
Журливі надто, виплакані очі.

Ігор Деркач
2020.02.26 13:37
Яке їхало, таке й здибало,
а якщо оминуло, радій,
що не з'їло, але і не видало
за своє у конурі чужій.

***
Мир із Путькою – афера,
а з Росією – війна...

Сергій Губерначук
2020.02.26 12:32
Ох, злісний час.
Для нас
життя є певна місткість
відрадних фактів і дошкульних гнид,
які віднадить запотиличник мільярдний.
І самовбивця – адекватний плід
цього пустого віку.
Чоловік

Тетяна Левицька
2020.02.26 10:51
Я уявляю струм від доторкання губ,
мурах на блуднім тілі від блудливих пальців.
О скільки, скільки, тих наяд, медових згуб,
що загубилися в тобі, як голка в п'яльцях?

Яке сильце плете метелику павук
мені не скаже правди  польова ромашка.
Упала р

Олександр Сушко
2020.02.26 10:11
Плаче над листком Наташка,
Ниють зуби кутні.
І муру писати важко,
А не тільки путнє.

Ярослави і Тетяни,
Гапки та Жоржети
Чавлять слізок океани

Микола Соболь
2020.02.26 06:40
Яке це диво – горнеться зоря
До небокраю у вечірню пору,
Йду проводжати стомлену Аврору
Дорога їй за гори, за моря…
Де саме час роздмухати вітрам
Багряну горизонту зоряницю.
Ще день новий росу п’є із криниці,
А люди йдуть молитись в Божий храм.

Борис Костиря
2020.02.25 22:49
І ці слова, причеплені на спінінг,
І вітер запальний і молодий
Диктують письмена неопалимі,
Що виведуть із плетива завій.

Впіймати рибу, що своїм мовчанням
Дасть відповіді на безодні слів.
І прийде шепіт вічності в смеркання,

Євген Федчук
2020.02.25 21:08
Колись давно, а, може, і недавно
Жив чоловік на білім світі цім.
Веселий в міру і у міру вправний,
Мав і сімю, і затишненький дім.
Та мав недолік: забував все миттю,
Але, оскільки він про нього знав,
То живучи на білому на світі,
Весь час собі одне

Мессір Лукас
2020.02.25 19:16
Як ще я не перепросився
Перед альковом, вашим сном.
Цей сон мені колись насниться.
І я не знатиму за що.

Я бачив на плечі у вас
Колібрі, птшки, татуаж.
Про спів колібрі наостанок

Лілія Ніколаєнко
2020.02.25 19:09
Як жаль, що мрії – тільки срібний вітер:
Оманою по серцю різонув.
Вбирає тиша сльозопад із літер,
Що вирватися хочуть у весну.

Віддам печальні сповіді паперу,
Схилила б небеса… – нема кому…
Душа розтане в потойбічних сферах.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Тарас Ріль
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Майя Залізняк / Критика | Аналітика

 Малювання світлом

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2486192001441956&set=a.136243329770180&type=3&theater
ілюстрація



Нова поетична книга Світлани-Майї Залізняк «Люмінографія» – продовження творчого зростання авторки… Хотілося так написати, але ж: «Вона зріла й самодостатня була вже від початку. Це ознака винятковості й геніальності» (Ірина Кримська-Лузанчук). І це правда, бо якщо й була у творчій біографії Залізняк стадія «учнівства», то більшість читачів її просто не помітила. Світлана-Майя прийшла в поезію справді зрілим автором, із перших рядків продемонструвавши віртуозне володіння словом і смислами, закладеними в те слово. Тож, якщо й говорити про зростання, слід шукати його, можливо, у поступовому формуванні образної системи, у виробленні власного почерку-бачення навколишнього – дуже мінливого! – світу та його відображення в поезії, у змінах найтонших нюансів відчуття слова й себе у слові…
Вихід у львівському видавництві «Сполом» великої книги вибраного став вершинним і знаковим у творчості авторки. «Птахокардія» – яскрава подія в сучасній українській поезії, про що писали, пишуть і, безумовно, ще багато писатимуть як читачі, так і літературні критики.
Вірші С.-М.Залізняк – «не для всіх»: «Не важко передбачити, що коло не тільки читаючих, а й розуміючих глибоко асоціативні поезії Світлани-Майї… буде вирізнятися глибокими пізнаннями в прадавній історії, культурі, мистецтві, філософії, міфології, психології» (Віктор Вдовченко).
Подибуючи поезії різних авторів у соціальних мережах, на літературних порталах, завжди звертаю увагу на відгуки-коментарі читачів і колег-митців. Про твори Залізняк майже ніколи не пишуть просто «який чудовий вірш». Поезія такого рівня сама вишукує рівного собі читача, змушуючи його мислити, рости, розвиватися духовно й естетично. І якщо вже коментувати – то намагаючись глибше проаналізувати прочитане, вдумавшись у власні відчуття від спілкування зі світом вільного й багатошаровосмилового залізняківського слова. Може, тому відгуків на твори Світлани-Майї не так багато, зате вони глибокі, змістовні й частенько переростають у справжні літературно-критичні розвідки чи есе, як, скажімо, називає свої дописи чудовий дослідник із Малина (Житомирщина) Ірина Кримська-Лузанчук. Протягом не такого й великого періоду від виходу «Птахокардії» Ірина написала вже шість фрагментів-досліджень поетичного стилю С.-М.Залізняк: 1) Заслабнути на «Птахокардію». Симптом перший; 2) Сувої підкрилля. Симптом другий (продовження для хворих на «Птахокардію» Світлани-Майї Залізняк); 3) «Птахокардія» – невиліковна. Продовжую читати поезію Світлани-Майї Залізняк. Прикладка як новоутворення сенсів; 4) Реальність завжди антична, або «Птахокардія» сповідує й богів Олімпу; 5) Сповідь Поета в капличці «Птахокардії», або Читаючи Світлану-Майю Залізняк; 6) Опукла фразеологія «Птахокардії», або Нове життя класичних афоризмів від Світлани-Майї Залізняк.
Досить вагомим дослідженням книги вибраного Залізняк є також «МЕТАФОРИКА «ПТАХОКАРДІЇ» або «ORDO AMORIS» СВІТЛАНИ МАЙЇ-ЗАЛІЗНЯК» доктора філософії, доцента кафедри філософії Українського католицького університету, члена НСПУ (Львів) Богдана Завідняка, який зокрема пише: «У таку поезію закохуєшся з першого погляду, знаючи, що вона не зрадить твого смаку, не опромінить зухвалим поглядом неофіта, а за звичаєм ранніх церковних отців, подарує духовну іскрину й полегшу від тягот земного існування. Така вона, Майя…». Панові Богдану належать і такі слова: «По силі звучання і архітектоніки, Світлано-Майє, Вам немає рівних в українській поезії… Після Ваших віршів чітко знаєш, що таке поезія… Другого такого вершинно довершеного автора не буде. Ви подарували світові новий космос».
Віктор Вдовченко, філолог, доктор філософії в галузі дизайну, старший науковий співробітник Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, професор реклами, член Спілки дизайнерів України (Київ) захоплюється присутньою у віршах С.-М.Залізняк «глибинною сутністю образів-архетипів української прадавньої культури, які близькі групі країн із індоєвропейськими мовами». Він вважає Залізняк одним із перших творців нового стилю поезії: «Вважаю, що автор «Птахокардії» не просто може, а достойно ПРЕЗЕНТУЄ ВИСОКИЙ РІВЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ У СВІТІ… так, як пише Світлана-Майя, – більше ніхто не пише. Так будуть писати значно згодом. Вона – один із перших творців нового стилю».
Власне, відгуки-рецензії на «Птахокрадію» і взагалі на творчість С.-М.Залізняк можна почитати тут, у «Люмінографії». А тепер до неї самої, до нової книги.
Люмінографія – «спосіб виготовлення копій малюнків або тексту із застосуванням світних речовин, нанесених на картон, на який укладають відтворюваний оригінал і фотоматеріал» (зі словника). Простіше кажучи, малювання світлом.

Сліпих обходжу... слухаю зозулю.
О скільки чорноротих проминуло...
У паволоці мар іду між пір’я,
Світи малюю світлом на узгір’ї.

Хтось ручкається з бісом – я не хочу.
Мої стежки окремішні, сорочі
(«Люмінографія»).

Творче кредо, мистецький принцип, сенс поезії… чи яким там іще штампом можна обізвати це явище-поняття. У Залізняк воно звучить просто: ідучи «окремішніми, сорочими», тобто своїми власними й нічиїми іншими стежками (торуючи самобутній шлях у поезії), «світи малювати світлом на узгір’ї» (творити світлу красу, цілі світи краси й доброти). Звучить просто, але чи просто втілювати в життя таку мистецьку позицію?
За словами І.Кримської-Лузанчук, Світлана-Майя «…ліпить форму, образи досконало – наче від початку має те, що потім тут, наприклад, показує. От ніби не пише – а дістала й поклала нам на очі». Отже, писати вірші – Залізняк легко? Можливо. Сама поетка зізнається, що найчастіше не має ніякої потреби вигадувати тему чи сюжет вірша – приходять самі. Як і образи та слова – надиктовуються тією вищою силою, яка тримає в руці серце Поета.
Але як бути з окремішністю стежки? Чи легко це – не приєднуватися до зграї? Завжди й в усьому мати свій погляд, свою думку, яка дуже часто не збігається з думкою загалу? Бути в час війни – пацифістом, серед «рускоязичних» – українкою; на тлі масових божевіль залишатися поміркованою та розсудливою, намагаючись уникнути зазомбованості натовпу?
Скажу відразу: не всі життєві принципи й погляди Світлани-Майї я поділяю. Мабуть, це можна назвати свідченням неупередженості мене як критика, але не в тому річ. Поділяючи-не поділяючи, не можу не поважати стійкості життєвої та мистецької позиції поетки. Бути «не як усі» в час інформаційно-пропагандистського тоталітаризму таки не просто. І таки варте поваги.

Книга «Люмінографія» складається з п’яти тематичних розділів: «Золотаві реп`яхи» (здебільшого про слово, мистецтво), «Макоцвітне» (інтимна лірика), «Кола по хвилях» (універсальна лірика, філософська, про фальшиві і справжні цінності), «Добранічне» (як каже авторка, «само за себе каже»; добрі, затишні вірші про найліпші у світі речі) та «Щедрість» (гумор, іронія).
Тематичні обрії, як завжди в Залізняк, – безмежні.
Художні особливості, стиль? Як на мене, саме ця книга засвідчує остаточний перехід авторки на якісно інший рівень поезії. Саме в «Люмінографії» вбачаю яскраві й виразні риси постмодернізму із вкрапленнями імпресіонізму та сюрреалізму (власне, засоби двох останніх, нмд, можна вважати неодмінними елементами постмодерну). Якщо раніше (у попередніх семи книгах, та й у «Птахокардії») традиційний модерний вірш іще переважав у Залізняк, то нині це переважання – в минулому. «Люмінографія» сяє барвами гри, міфу-казки-чарів, поєднує непоєднуване, переплітає стилі й жанри, алюзіонує (якщо дозволено буде вжити такий вигаданий термін), іронізує «на повну». Лірична героїня – вільна, незалежна особистість, яка усвідомлює абсурдність навколишнього буття й веде з читачем безпосередню інтимну розмову про життя в цьому світі, який частіше ворожий людині, але водночас такий чарівний і прекрасний, ніби у свій останній день!
Залишаючись вірною давно виробленому неперевершеному вмінню оповідати життєві історії, малювати-вирізьблювати (світлом!) дивовижної чіткості образки, Залізняк усе частіше, усе впевненіше (якщо може йтися про впевненість стосовно засобів постмодерну широкими мазками й цятками-імпресіями зображує несправжність і неправильність того світу, у якому нині існує людина.
Але хоч постмодерн і передбачає безідейність та втрату «Я», Світлана-Майя Залізняк себе не втрачає.
Мабуть, у цьому й полягає особливість її авторського стилю: застосовуючи найновіші засоби образотворення, природно плинучи в руслі новітніх мистецьких течій – таки залишатися собою, продовжувати сповідувати тверді принципи, невідступно слідувати власному моральному Абсолютові – стороні Світла, Краси й Доброти.

І на завершення – кілька промінчиків зі світляних малюнків «на узгір’ях».

Самотність істинного митця серед океану сірості:

На маяки охвітні ще пливу.
То мушлю підніму... то булаву.
Штормило... та світлішає етер.
Десята паралель. Куди тепер?

Це широта північного пасата.
Ні посестри, ні вірного собрата.
Кавоваріння, вірші, хлюпіт хвилі...
І де-не-де – оті, що в ярій силі.
(«Широта»).

Порода моя вулканічна.

Навіщо в болоті – чиста?
(«Пора намиста»)

Про несправжню поезію:

Я недовірші розумію слабо.
Витворюйте пульсуюче ядро.
Пегасся кволе, в’ялені копита.
Заламування рук, вечірній сплін.
Я недовіршами з водою сита!
Безкрилля піднімається з колін,
Поповнює когорти сіроманців...
(«Тенденція»).

Цілюща сила мистецтва:

І лиш поезія лікує мозок.
(«Пастель»).

Свобода творчості – неодмінна умова виникнення справжнього мистецтва:

Цапу припона... а вольному воля.
Вірші пишу на незадану тему.
(«Рух»).

Цінності – справжні, які втрачає нинішній світ:

Добридень, вулице хороша!
Ніхто не стрів.
Усі чужі.
(«Крізь серпанок…»);

– і фальшиві, які видаються за справжні:

З часів Луцилія, Горація
У ґелґоті втопає раціо.
Красноголосі йдуть із тіні.
Скрегоче меч… дюралюміній…

А люду хочеться видовищ.
Беруть медалі тихі вдови.
Віншують-поять їх щосвята
Оті, що каються завзято.
(«Часоворот»);

Віхами бавляться злобні предтечі,
Муштри... Арес лементить без угаву.
Осиротіло багацько малечі.
Смерть відсікає-оплакує жваво.

Шлють воякам рукавиці, світлини
Добрі жінки, молитовні бабусі.
Йде благовонно свята Магдалина.
Зношені клапани, клани у русі.

2
Стрічі. Петиції. Програші. Бійка.
Хочуть поваги до збочень лесбійки.
Мостять панята копички зелені.
Гей-наркоман копирсається в вені.
(«Стрічайте морози»).

Образ війни – найпотворнішого творіння людини:



1

Повз абортарії, мерії, храми
Кроком непевним, а часом лунким,
Йде прокажена і шепче «я з вами…».
Пульс аж під сто, калатають дзвінки...

Лику не видно. Спинити не можна.
В дощ не потрібен прояві дашок.
Вміє вночі обійти огорожу,
Кидає дань у діру-речмішок.

Бабця виносить останнє із хати.
Пенсійку дідо віддав без жалю...
Та руйнівниця - весела, кудлата -
Дякує довго, харкоче «люблю...»…

Виразки чорні, кровисті губища,
Цілі непевні, дорога курна...
Тицяє тлустий облесливець тищу,
Я не сказала ні разу «ось... на...».

Що ж ви услід їй регочете «ловка!»…
Надто марудне плетіння сіток...
Надто бридка... не знаходиться вовка,
Щоб заковтнув, як драглистий жовток.

Збилися в юрми чудні небораки...
Знов на танцполі крутійко і верть.
Стихли бандури.
Освистані раки...
Шабля дозорця летить шкереберть...

2

Діти мережать листи чупакабрі.
Хай прочитає - і пустить сльозу.
Вже стрічечки на стовпах і на швабрі.
Нікому пасти корову, козу...
Села притихлі. Під панциром - місто.
Жорна важезні. Утисячне (знов!)
Ради війни учиняється тісто,
Ради війни умертвляють любов,
Ради війни люд збирає пластмасу,
Ради війни компонують слова.
Де ж той месія, що спинить заразу?
Де генерація – мудра, нова?

Стиха джерґоче війна: «Патріоти…
З клунь повитягую крила, казки…
Ви самознищитись, певно, не проти…
Ось вам тузи подали мотузки».

3

Час аберацій, відхилень і вдиху.
Крик очищає куточки легень.
Йде, бо впустили, приземисте Лихо.
Погляд відвернеш - і... анітелень…

Повз абортарії, башти, аптеки
Тягнуться чорні бинти, лжеперкаль.
Ллють ацетон сердобольні ацтеки
В щойно закуплений псевдограаль.
("Час аберацій")


Війна підгодовує бонз пихатих.
Війна – сука, затяжне божевілля.
Злоба підступає до крайньої хати –
І сипле на рани порохом, сіллю
(«Із крайньої хати»).

Плазує змій на пік Гар-Маґедону...
О, з чим я стану тут на оборону?
Мої щити безслав’я – у Славуті...
Мої сини розкремсані на руті...
Онуків гріла – подалися в готи...
...хто гонобитиме по битвах ці висоти?
(«Серця хороші»)

Постмодерний образ світу – театру абсурду:

дзен

терпіння вчуся цілорічно
терплю цейтнот катастрофічний
терплю всі вибрики погоди
терплю місця винагороди
терплю Юрася нетерплячку
на книзі п’єс – котову сплячку
усім близька своя сорочка...
даю доріженьку «синочкам»...
мовчу коли обважить свинка
коли засмічена зупинка
терплю...
терпіння – панацея!
шерепа терпить корифея
завіси терплять рух дверей
шерепу терпить корифей
терпіти ліпше ніж кричати
терплю в реаліях у чаті...
терпіла бевзня і єхиду
терпіла мудрість мат огиду
терпіла визиски і бучі
терпіла біг овечки з кручі
терпіла ікла у долоні
терпіла біль у зубі в лоні
терпіла кризу словотечу
терплю нікому не перечу
терпіла міць напругу старту
дошкульність вітру солод гарту
терпіла насміхи та кпини
терпіла сходження лавини
терпіла славу і наскоки
нарешті – пагоди високі

Дивовижна паралельна реальність чарів – сюр+імпресія:

Акварелі

1
Біла відьма й чернь озерна
Пригощали душу терном,
Сум кришили,
Лляли сонце,
Підпалили волоконце.
Зайнялася давня скриня,
В ній таїння темно-синє.

Десь узявся пастушок,
Ухопив луску шишок,
Лиска – дзбани із Опішні,
Маслючки позаторішні...
Пес шукав...
Летіла ґава:
«Є для мене цвях іржавий...».

Залишилася між приском,
Дріб-зернина з дивним блиском.

2
Насінина проростала.
Відьма каже: «Листя мало».
Муза шепче із орелі:
«Подарую акварелі,
Буде мальва гонориста,
Наплете павук намиста».

Три синиці носять глинку,
Ґава кроїть одежинку.

3
Квітка виросла за планку,
Оминула упійманку.
Бачать мальву сиві сови,
Кіт, підковані корови...

У барвінку втретє шок,
Ріс поземно – під смішок...

«…їй нема альтернативи, –
Шерхотіє бабця-слива. –
Хай росте за парапет...
Вишня краде фіолет!».

Ну, як? Гріють промінчики? То прочитайте книгу – там ціле Сонце Поезії – велике, багатоманітне, кольорове, тепле й добре. І буде вам світле щастя від Світлани-Майї Залізняк.
Світлана Козаченко. 2016.




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-02-06 09:40:27
Переглядів сторінки твору 35
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.159 / 5.77)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.246 / 5.89)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2020.02.21 11:37
Автор у цю хвилину відсутній