
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Дорогі мої читачі!
Нарешті видавець відіслав мені тирах книжки прози, яку я писав протягом двадцяти років. Дуже довго виколихував своє дитя, перш аніж показати його на люди.
Тут є все: і серйозні оповідання про реальні події з мого життя та життя сучасників, казкові сни, подорожі в потойбіччя, цикл про берегиню, який складається більш, аніж з двадцяти творів та повісті, передмову до якої написав Дмитро Васильович Павличко. Він сказав: “Цю книгу хочеться перечитувати знову і знову”. Сподіваюся, що і Вам та Вашим дітям вона принесе радість і не буде стояти на полиці припадаючи пилом. Бо ця книга — саме життя.
Книжка доволі велика — 340 сторінок.
Ось передмова Дмитра Васильовича Павличка до повісті. До всієї книжки передмову написала поетеса, викладач, мовознавець та літредактор Світлана Козаченко.
Передмова до повісті «Два роки»
Не знаю як інші, а я відчуваю розгубленість нашої літератури, особливо прози, яка за умов свободи прагне оновитися філософськими мотивами, але так відчайдушно кидається до будь-яких безкінечних розумувань, що просто тоне в них, втрачає образний дух, свіжість нового слова і живого життя.
Такого не скажеш про першу повість Олександра Сушка «Два роки». Це твір без новаторських амбіцій, а проте надзвичайно цікавий життєвим матеріалом, вражаючий жвавою пластикою людських характерів і епізодів, правдивий, навіть грубуватий у письмі.
«Два роки» - це два роки служби в Радянській Армії (яка вже перебувала в останній стадії свого розкладу, тобто напередодні розвалу СРСР, коли на поверхню вийшли всі її хронічні болячки) Олександра Сірка, українського хлопця з київської робітничої, сказати б, звичайної родини, де національне виховання обмежувалося мовою і піснею.
Найцікавіше в повісті – це, власне, виховання національно свідомого українця засобами російського шовінізму, який був справжньою зброєю і політруків, і командирів. Жахливі сцени солдатських бійок, тупоумне солдафонство офіцерів, цілковита бездуховність тваринного існування – це схоплено пером молодого письменника з нещадною вірогідністю. Сірко поступово переконувався в тому, що «дружба народів» - це казка, створена комуністичними вожаками, що СРСР – це не його батьківщина, що армія, в якій він змушений служити,- це організована державою злочинна структура, табір, звідки тяжко вирватись живим. Пиятика, грабіжництво, взаємна ненависть, брутальне і зумисне переслідування розумнішого солдата, культ фізичної переваги – це все складає атмосферу життя й «вірності воїна» великій імперії.
В образі Сірка він вивів себе, але сила його дару в тому, що він зумів зосередити увагу на своїх армійських «однокашниках», дуже скупо писати про себе, бачити в правдивому світлі інших, рядових і офіцерів, надати кожному з них живої та неповторної прикметності.
Повість «Два роки» може бути причислена до прози літературного факту, до нарисової прози, але це не відійме від твору його актуальності і гостроти, його мистецької правдивості. Читаючи повість, я подекуди натикався на надмірну простоту і навіть неоковирність вислову, але вчитавшись в такі нібито невідредаговані місця, відчув, що вони є органічною складовою стилістики письменника, який відчуває, що вишукана манера не годиться для цього твору. Є всі підстави сподіватися, що Олександр Сушко збагатить нашу літературу іншими творами, в яких не згубить своєї реалістичної спостережливості і додасть до неї універсалізму.
Дмитро Павличко
Післямова автора
Свого часу в журналі «Юность» за 1987 рік, в армії, прочитав повість Юрія Полякова «Сто дней до приказа». З часом визріла ідея розширити часові рамки і надати службі в лавах Радянської Армії барв повноцінної завершеної картини, а не окремого епізоду військового буття. І я пішов далі.
Чотири роки писався твір, поступово набуваючи рис цілісного полотна зі своєю фабулою, реальним внутрішнім світом реальних літгероїв та змістовною резюмуючою частиною.
Не все вдалося. Не вистачило універсалізму, досвіду. Бо перша творча праця такого масштабу потребує не тільки таланту, але й ґрунтовних філологічних знань, яких у мене, тоді ще молодого літератора, не було.
Але твір вважаю вдалим. Його актуально читати і нині,- і в пізнавальному аспекті, для порівняння минувшини та сьогодення, і як повчальну історію для виховання сучасної молоді.
З есеїстикою все набагато складніше. Вона визріла в одну мить. Вибухнула як життєдайний фонтан, накривши мене з головою. Чому – це окрема розмова.
Казкові сюжети та звичайна буденщина – ось головний стрижень моїх художніх історій. Це мій стиль, це моє бачення світу, який я сприймаю і в зрілому віці, як прекрасну казку, хоча й понівечену людськими негідними вчинками.
Сподіваюся, що мої творчі набутки принесуть читачам користь та естетичну насолоду.
Олександр Сушко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дорогі мої читачі!
Нарешті видавець відіслав мені тирах книжки прози, яку я писав протягом двадцяти років. Дуже довго виколихував своє дитя, перш аніж показати його на люди.
Тут є все: і серйозні оповідання про реальні події з мого життя та життя сучасників, казкові сни, подорожі в потойбіччя, цикл про берегиню, який складається більш, аніж з двадцяти творів та повісті, передмову до якої написав Дмитро Васильович Павличко. Він сказав: “Цю книгу хочеться перечитувати знову і знову”. Сподіваюся, що і Вам та Вашим дітям вона принесе радість і не буде стояти на полиці припадаючи пилом. Бо ця книга — саме життя.
Книжка доволі велика — 340 сторінок.
Ось передмова Дмитра Васильовича Павличка до повісті. До всієї книжки передмову написала поетеса, викладач, мовознавець та літредактор Світлана Козаченко.
Передмова до повісті «Два роки»
Не знаю як інші, а я відчуваю розгубленість нашої літератури, особливо прози, яка за умов свободи прагне оновитися філософськими мотивами, але так відчайдушно кидається до будь-яких безкінечних розумувань, що просто тоне в них, втрачає образний дух, свіжість нового слова і живого життя.
Такого не скажеш про першу повість Олександра Сушка «Два роки». Це твір без новаторських амбіцій, а проте надзвичайно цікавий життєвим матеріалом, вражаючий жвавою пластикою людських характерів і епізодів, правдивий, навіть грубуватий у письмі.
«Два роки» - це два роки служби в Радянській Армії (яка вже перебувала в останній стадії свого розкладу, тобто напередодні розвалу СРСР, коли на поверхню вийшли всі її хронічні болячки) Олександра Сірка, українського хлопця з київської робітничої, сказати б, звичайної родини, де національне виховання обмежувалося мовою і піснею.
Найцікавіше в повісті – це, власне, виховання національно свідомого українця засобами російського шовінізму, який був справжньою зброєю і політруків, і командирів. Жахливі сцени солдатських бійок, тупоумне солдафонство офіцерів, цілковита бездуховність тваринного існування – це схоплено пером молодого письменника з нещадною вірогідністю. Сірко поступово переконувався в тому, що «дружба народів» - це казка, створена комуністичними вожаками, що СРСР – це не його батьківщина, що армія, в якій він змушений служити,- це організована державою злочинна структура, табір, звідки тяжко вирватись живим. Пиятика, грабіжництво, взаємна ненависть, брутальне і зумисне переслідування розумнішого солдата, культ фізичної переваги – це все складає атмосферу життя й «вірності воїна» великій імперії.
В образі Сірка він вивів себе, але сила його дару в тому, що він зумів зосередити увагу на своїх армійських «однокашниках», дуже скупо писати про себе, бачити в правдивому світлі інших, рядових і офіцерів, надати кожному з них живої та неповторної прикметності.
Повість «Два роки» може бути причислена до прози літературного факту, до нарисової прози, але це не відійме від твору його актуальності і гостроти, його мистецької правдивості. Читаючи повість, я подекуди натикався на надмірну простоту і навіть неоковирність вислову, але вчитавшись в такі нібито невідредаговані місця, відчув, що вони є органічною складовою стилістики письменника, який відчуває, що вишукана манера не годиться для цього твору. Є всі підстави сподіватися, що Олександр Сушко збагатить нашу літературу іншими творами, в яких не згубить своєї реалістичної спостережливості і додасть до неї універсалізму.
Дмитро Павличко
Післямова автора
Свого часу в журналі «Юность» за 1987 рік, в армії, прочитав повість Юрія Полякова «Сто дней до приказа». З часом визріла ідея розширити часові рамки і надати службі в лавах Радянської Армії барв повноцінної завершеної картини, а не окремого епізоду військового буття. І я пішов далі.
Чотири роки писався твір, поступово набуваючи рис цілісного полотна зі своєю фабулою, реальним внутрішнім світом реальних літгероїв та змістовною резюмуючою частиною.
Не все вдалося. Не вистачило універсалізму, досвіду. Бо перша творча праця такого масштабу потребує не тільки таланту, але й ґрунтовних філологічних знань, яких у мене, тоді ще молодого літератора, не було.
Але твір вважаю вдалим. Його актуально читати і нині,- і в пізнавальному аспекті, для порівняння минувшини та сьогодення, і як повчальну історію для виховання сучасної молоді.
З есеїстикою все набагато складніше. Вона визріла в одну мить. Вибухнула як життєдайний фонтан, накривши мене з головою. Чому – це окрема розмова.
Казкові сюжети та звичайна буденщина – ось головний стрижень моїх художніх історій. Це мій стиль, це моє бачення світу, який я сприймаю і в зрілому віці, як прекрасну казку, хоча й понівечену людськими негідними вчинками.
Сподіваюся, що мої творчі набутки принесуть читачам користь та естетичну насолоду.
Олександр Сушко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію