ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Дорогі мої читачі!
Нарешті видавець відіслав мені тирах книжки прози, яку я писав протягом двадцяти років. Дуже довго виколихував своє дитя, перш аніж показати його на люди.
Тут є все: і серйозні оповідання про реальні події з мого життя та життя сучасників, казкові сни, подорожі в потойбіччя, цикл про берегиню, який складається більш, аніж з двадцяти творів та повісті, передмову до якої написав Дмитро Васильович Павличко. Він сказав: “Цю книгу хочеться перечитувати знову і знову”. Сподіваюся, що і Вам та Вашим дітям вона принесе радість і не буде стояти на полиці припадаючи пилом. Бо ця книга — саме життя.
Книжка доволі велика — 340 сторінок.
Ось передмова Дмитра Васильовича Павличка до повісті. До всієї книжки передмову написала поетеса, викладач, мовознавець та літредактор Світлана Козаченко.
Передмова до повісті «Два роки»
Не знаю як інші, а я відчуваю розгубленість нашої літератури, особливо прози, яка за умов свободи прагне оновитися філософськими мотивами, але так відчайдушно кидається до будь-яких безкінечних розумувань, що просто тоне в них, втрачає образний дух, свіжість нового слова і живого життя.
Такого не скажеш про першу повість Олександра Сушка «Два роки». Це твір без новаторських амбіцій, а проте надзвичайно цікавий життєвим матеріалом, вражаючий жвавою пластикою людських характерів і епізодів, правдивий, навіть грубуватий у письмі.
«Два роки» - це два роки служби в Радянській Армії (яка вже перебувала в останній стадії свого розкладу, тобто напередодні розвалу СРСР, коли на поверхню вийшли всі її хронічні болячки) Олександра Сірка, українського хлопця з київської робітничої, сказати б, звичайної родини, де національне виховання обмежувалося мовою і піснею.
Найцікавіше в повісті – це, власне, виховання національно свідомого українця засобами російського шовінізму, який був справжньою зброєю і політруків, і командирів. Жахливі сцени солдатських бійок, тупоумне солдафонство офіцерів, цілковита бездуховність тваринного існування – це схоплено пером молодого письменника з нещадною вірогідністю. Сірко поступово переконувався в тому, що «дружба народів» - це казка, створена комуністичними вожаками, що СРСР – це не його батьківщина, що армія, в якій він змушений служити,- це організована державою злочинна структура, табір, звідки тяжко вирватись живим. Пиятика, грабіжництво, взаємна ненависть, брутальне і зумисне переслідування розумнішого солдата, культ фізичної переваги – це все складає атмосферу життя й «вірності воїна» великій імперії.
В образі Сірка він вивів себе, але сила його дару в тому, що він зумів зосередити увагу на своїх армійських «однокашниках», дуже скупо писати про себе, бачити в правдивому світлі інших, рядових і офіцерів, надати кожному з них живої та неповторної прикметності.
Повість «Два роки» може бути причислена до прози літературного факту, до нарисової прози, але це не відійме від твору його актуальності і гостроти, його мистецької правдивості. Читаючи повість, я подекуди натикався на надмірну простоту і навіть неоковирність вислову, але вчитавшись в такі нібито невідредаговані місця, відчув, що вони є органічною складовою стилістики письменника, який відчуває, що вишукана манера не годиться для цього твору. Є всі підстави сподіватися, що Олександр Сушко збагатить нашу літературу іншими творами, в яких не згубить своєї реалістичної спостережливості і додасть до неї універсалізму.
Дмитро Павличко
Післямова автора
Свого часу в журналі «Юность» за 1987 рік, в армії, прочитав повість Юрія Полякова «Сто дней до приказа». З часом визріла ідея розширити часові рамки і надати службі в лавах Радянської Армії барв повноцінної завершеної картини, а не окремого епізоду військового буття. І я пішов далі.
Чотири роки писався твір, поступово набуваючи рис цілісного полотна зі своєю фабулою, реальним внутрішнім світом реальних літгероїв та змістовною резюмуючою частиною.
Не все вдалося. Не вистачило універсалізму, досвіду. Бо перша творча праця такого масштабу потребує не тільки таланту, але й ґрунтовних філологічних знань, яких у мене, тоді ще молодого літератора, не було.
Але твір вважаю вдалим. Його актуально читати і нині,- і в пізнавальному аспекті, для порівняння минувшини та сьогодення, і як повчальну історію для виховання сучасної молоді.
З есеїстикою все набагато складніше. Вона визріла в одну мить. Вибухнула як життєдайний фонтан, накривши мене з головою. Чому – це окрема розмова.
Казкові сюжети та звичайна буденщина – ось головний стрижень моїх художніх історій. Це мій стиль, це моє бачення світу, який я сприймаю і в зрілому віці, як прекрасну казку, хоча й понівечену людськими негідними вчинками.
Сподіваюся, що мої творчі набутки принесуть читачам користь та естетичну насолоду.
Олександр Сушко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дорогі мої читачі!
Нарешті видавець відіслав мені тирах книжки прози, яку я писав протягом двадцяти років. Дуже довго виколихував своє дитя, перш аніж показати його на люди.
Тут є все: і серйозні оповідання про реальні події з мого життя та життя сучасників, казкові сни, подорожі в потойбіччя, цикл про берегиню, який складається більш, аніж з двадцяти творів та повісті, передмову до якої написав Дмитро Васильович Павличко. Він сказав: “Цю книгу хочеться перечитувати знову і знову”. Сподіваюся, що і Вам та Вашим дітям вона принесе радість і не буде стояти на полиці припадаючи пилом. Бо ця книга — саме життя.
Книжка доволі велика — 340 сторінок.
Ось передмова Дмитра Васильовича Павличка до повісті. До всієї книжки передмову написала поетеса, викладач, мовознавець та літредактор Світлана Козаченко.
Передмова до повісті «Два роки»
Не знаю як інші, а я відчуваю розгубленість нашої літератури, особливо прози, яка за умов свободи прагне оновитися філософськими мотивами, але так відчайдушно кидається до будь-яких безкінечних розумувань, що просто тоне в них, втрачає образний дух, свіжість нового слова і живого життя.
Такого не скажеш про першу повість Олександра Сушка «Два роки». Це твір без новаторських амбіцій, а проте надзвичайно цікавий життєвим матеріалом, вражаючий жвавою пластикою людських характерів і епізодів, правдивий, навіть грубуватий у письмі.
«Два роки» - це два роки служби в Радянській Армії (яка вже перебувала в останній стадії свого розкладу, тобто напередодні розвалу СРСР, коли на поверхню вийшли всі її хронічні болячки) Олександра Сірка, українського хлопця з київської робітничої, сказати б, звичайної родини, де національне виховання обмежувалося мовою і піснею.
Найцікавіше в повісті – це, власне, виховання національно свідомого українця засобами російського шовінізму, який був справжньою зброєю і політруків, і командирів. Жахливі сцени солдатських бійок, тупоумне солдафонство офіцерів, цілковита бездуховність тваринного існування – це схоплено пером молодого письменника з нещадною вірогідністю. Сірко поступово переконувався в тому, що «дружба народів» - це казка, створена комуністичними вожаками, що СРСР – це не його батьківщина, що армія, в якій він змушений служити,- це організована державою злочинна структура, табір, звідки тяжко вирватись живим. Пиятика, грабіжництво, взаємна ненависть, брутальне і зумисне переслідування розумнішого солдата, культ фізичної переваги – це все складає атмосферу життя й «вірності воїна» великій імперії.
В образі Сірка він вивів себе, але сила його дару в тому, що він зумів зосередити увагу на своїх армійських «однокашниках», дуже скупо писати про себе, бачити в правдивому світлі інших, рядових і офіцерів, надати кожному з них живої та неповторної прикметності.
Повість «Два роки» може бути причислена до прози літературного факту, до нарисової прози, але це не відійме від твору його актуальності і гостроти, його мистецької правдивості. Читаючи повість, я подекуди натикався на надмірну простоту і навіть неоковирність вислову, але вчитавшись в такі нібито невідредаговані місця, відчув, що вони є органічною складовою стилістики письменника, який відчуває, що вишукана манера не годиться для цього твору. Є всі підстави сподіватися, що Олександр Сушко збагатить нашу літературу іншими творами, в яких не згубить своєї реалістичної спостережливості і додасть до неї універсалізму.
Дмитро Павличко
Післямова автора
Свого часу в журналі «Юность» за 1987 рік, в армії, прочитав повість Юрія Полякова «Сто дней до приказа». З часом визріла ідея розширити часові рамки і надати службі в лавах Радянської Армії барв повноцінної завершеної картини, а не окремого епізоду військового буття. І я пішов далі.
Чотири роки писався твір, поступово набуваючи рис цілісного полотна зі своєю фабулою, реальним внутрішнім світом реальних літгероїв та змістовною резюмуючою частиною.
Не все вдалося. Не вистачило універсалізму, досвіду. Бо перша творча праця такого масштабу потребує не тільки таланту, але й ґрунтовних філологічних знань, яких у мене, тоді ще молодого літератора, не було.
Але твір вважаю вдалим. Його актуально читати і нині,- і в пізнавальному аспекті, для порівняння минувшини та сьогодення, і як повчальну історію для виховання сучасної молоді.
З есеїстикою все набагато складніше. Вона визріла в одну мить. Вибухнула як життєдайний фонтан, накривши мене з головою. Чому – це окрема розмова.
Казкові сюжети та звичайна буденщина – ось головний стрижень моїх художніх історій. Це мій стиль, це моє бачення світу, який я сприймаю і в зрілому віці, як прекрасну казку, хоча й понівечену людськими негідними вчинками.
Сподіваюся, що мої творчі набутки принесуть читачам користь та естетичну насолоду.
Олександр Сушко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію