ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Анастасія Романюк
2020.04.03 14:31
Замість твоїх обіймів, втопаю в укривалі.
Закрию двері, приспущу гардини
І ляжу спати, щоб думки мої повсталі
Поснули тихо й серце не будили.

Чотири стінки, хоч-не-хоч шалієш.
Безумлю я, од всіх мотивів горопашних,
Та що мені то все, як ти мене пр

Іван Потьомкін
2020.04.03 10:16
У гомін Голосієва, у спомин,
Ставки минувши, висповідь несу.
Іще довкруг оголені дерева,
Травиця назирці іще,
Та вже весни передковічне мрево
Стискає серце в нерозважний щем
І так саднить-розсаджує словами.
Ішов на сповідь, думав

Сергій Губерначук
2020.04.03 08:18
Аби в твої вуста – та й правда..,
я б зосередився на них.
Вони – твоя козирна карта
у грі, де мій затято вдих.

Чим більше ці вуста цілуєш,
чим солодше милуєш їх,
тим швидше зрадженим ти будеш,

Олександр Сушко
2020.04.03 08:02
Дійсність набагато химерніша, аніж найдивовижніші вигадки фантастів. Митці пишуть усіляку юринду про потойбічні сили, які кубляться в пеленах власних дружин, подорожі по галактиці на собачих упряжках в супроводі оракулів, магічні ритуали екзорцистів-гомоф

Микола Соболь
2020.04.03 07:46
Ох, який чудовий антисептик
Баба Варка продала вночі.
У селі, що не мужик, то скептик,
Бо знайшов од вірусу ключі.
Пійло з буряка, або картоплі
Убиває зло це наповал.
Хай буржуї витирають соплі,
Бо у нас бразильський карнавал.

Віктор Кучерук
2020.04.03 05:14
Затулившись далеччю і часом
Від моїх допитливих очей, –
Ти цілуєш іншого в Черкасах
І не ждеш непроханих гостей.
Та й навіщо тілом підупалий
Я тобі, довічно молодій
І такій слухняно-витривалій,
Що нема на спокій і надій?

Ірина Залюбовська
2020.04.02 20:38
перемовчи
нелегко
та нехай
спливає тіло
кров’ю
і сльозами
а словом ні
зарано

Євген Федчук
2020.04.02 17:10
Ой, були в селі одному біда за бідою,
Почали туди вчащати чорти чередою.
То столочать комусь ниву, то зведуть худобу,
То й господаря самого доведуть до гробу.
Страшно стало в селі жити, бо ніхто не знає,
Коли саме і до нього біда завітає.
І не знали

Козак Дума
2020.04.02 15:44
У тебе цілий всесвіт в голові,
як раптом із-під ніг земля зникає,
і пристрасті на відстані снігів
емоціями душу огортають…

Два озера зелені розлились
і серце моє вщерть заполонили.
В очах у тебе чиста неба вись,

Олександр Панін
2020.04.02 14:57
Опришки чорновусі,
Майстри ми контрибуцій,
Лихвар, купець, не зустрічайтесь нам.
Удень відпочиваєм,
Із вечора гуляєм
І «півника» пускаємо панам.

Ми б радо працювали,

Тетяна Левицька
2020.04.02 14:15
Ты не спрашивай больше, зачем она пьёт Амаретто,
и о прошлом не надо, давно все быльём поросло.
Только ночью в тиши вдруг рапидом всплывают сюжеты -
речка-змейка, на пляже дырявая лодка, весло.

Незабудки - вкрапление неба на поле-батисте,
две сосн

Ніна Виноградська
2020.04.02 13:22
Моя плането, в тебе є доволі –
Пісень і квітів, хліба на столі.
Та хтось незримий вліз у наші долі,
Ми перед ним безсильні, як малі.

Небачена, нечувана, затята,
Убивча сила плине по землі.
Ні відкупитись, ні відсповідати –

Олександр Сушко
2020.04.02 11:09
Чорна біда — велика як океан і глибока як Маріанська западина, прийшла в життя кожного чесного українця. І не обійти її, і не об’їхати. А всьому виною те, що душі в них не черстві, вболівають за нашу державу як за свою рідну дитину. Коли почалася війна з

Сергій Губерначук
2020.04.02 09:23
Я вже був колись… Пам’ятаю
цю осліпленість збожевілля,
на навколішках власних останків
неприховане незусилля,
як літав сорок день без себе,
але мав ще про себе згадку.

Я вже був колись. Бачив небо

Іван Потьомкін
2020.04.02 09:12
– Послушайте, Арье, – обратился как-то Пинхас к своему коллеге-физику, – всякий раз, когда в среду я читаю “Доколе нечестивым, Господи, доколе нечестивым ликовать?”, меня так и подмывает спросить: “А с каких пор эти нечестивцы ликуют?” Если предположить,

Козак Дума
2020.04.02 08:59
Утону я в очах твоїх… Ладно?
Це для мене велике щастя!
Підійду і промовлю, – Здрастуй,
я кохаю тебе! Це складно?

Ні не складно, а дуже важко!
Дуже трудно любити! Віриш?
Упаду як з небес пташка.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Дорогі мої читачі!

Нарешті видавець відіслав мені тирах книжки прози, яку я писав протягом двадцяти років. Дуже довго виколихував своє дитя, перш аніж показати його на люди.
Тут є все: і серйозні оповідання про реальні події з мого життя та життя сучасників, казкові сни, подорожі в потойбіччя, цикл про берегиню, який складається більш, аніж з двадцяти творів та повісті, передмову до якої написав Дмитро Васильович Павличко. Він сказав: “Цю книгу хочеться перечитувати знову і знову”. Сподіваюся, що і Вам та Вашим дітям вона принесе радість і не буде стояти на полиці припадаючи пилом. Бо ця книга — саме життя.
Книжка доволі велика — 340 сторінок.
Ось передмова Дмитра Васильовича Павличка до повісті. До всієї книжки передмову написала поетеса, викладач, мовознавець та літредактор Світлана Козаченко.

Передмова до повісті «Два роки»

Не знаю як інші, а я відчуваю розгубленість нашої літератури, особливо прози, яка за умов свободи прагне оновитися філософськими мотивами, але так відчайдушно кидається до будь-яких безкінечних розумувань, що просто тоне в них, втрачає образний дух, свіжість нового слова і живого життя.
Такого не скажеш про першу повість Олександра Сушка «Два роки». Це твір без новаторських амбіцій, а проте надзвичайно цікавий життєвим матеріалом, вражаючий жвавою пластикою людських характерів і епізодів, правдивий, навіть грубуватий у письмі.
«Два роки» - це два роки служби в Радянській Армії (яка вже перебувала в останній стадії свого розкладу, тобто напередодні розвалу СРСР, коли на поверхню вийшли всі її хронічні болячки) Олександра Сірка, українського хлопця з київської робітничої, сказати б, звичайної родини, де національне виховання обмежувалося мовою і піснею.
Найцікавіше в повісті – це, власне, виховання національно свідомого українця засобами російського шовінізму, який був справжньою зброєю і політруків, і командирів. Жахливі сцени солдатських бійок, тупоумне солдафонство офіцерів, цілковита бездуховність тваринного існування – це схоплено пером молодого письменника з нещадною вірогідністю. Сірко поступово переконувався в тому, що «дружба народів» - це казка, створена комуністичними вожаками, що СРСР – це не його батьківщина, що армія, в якій він змушений служити,- це організована державою злочинна структура, табір, звідки тяжко вирватись живим. Пиятика, грабіжництво, взаємна ненависть, брутальне і зумисне переслідування розумнішого солдата, культ фізичної переваги – це все складає атмосферу життя й «вірності воїна» великій імперії.
В образі Сірка він вивів себе, але сила його дару в тому, що він зумів зосередити увагу на своїх армійських «однокашниках», дуже скупо писати про себе, бачити в правдивому світлі інших, рядових і офіцерів, надати кожному з них живої та неповторної прикметності.
Повість «Два роки» може бути причислена до прози літературного факту, до нарисової прози, але це не відійме від твору його актуальності і гостроти, його мистецької правдивості. Читаючи повість, я подекуди натикався на надмірну простоту і навіть неоковирність вислову, але вчитавшись в такі нібито невідредаговані місця, відчув, що вони є органічною складовою стилістики письменника, який відчуває, що вишукана манера не годиться для цього твору. Є всі підстави сподіватися, що Олександр Сушко збагатить нашу літературу іншими творами, в яких не згубить своєї реалістичної спостережливості і додасть до неї універсалізму.

Дмитро Павличко

Післямова автора

Свого часу в журналі «Юность» за 1987 рік, в армії, прочитав повість Юрія Полякова «Сто дней до приказа». З часом визріла ідея розширити часові рамки і надати службі в лавах Радянської Армії барв повноцінної завершеної картини, а не окремого епізоду військового буття. І я пішов далі.
Чотири роки писався твір, поступово набуваючи рис цілісного полотна зі своєю фабулою, реальним внутрішнім світом реальних літгероїв та змістовною резюмуючою частиною.
Не все вдалося. Не вистачило універсалізму, досвіду. Бо перша творча праця такого масштабу потребує не тільки таланту, але й ґрунтовних філологічних знань, яких у мене, тоді ще молодого літератора, не було.
Але твір вважаю вдалим. Його актуально читати і нині,- і в пізнавальному аспекті, для порівняння минувшини та сьогодення, і як повчальну історію для виховання сучасної молоді.
З есеїстикою все набагато складніше. Вона визріла в одну мить. Вибухнула як життєдайний фонтан, накривши мене з головою. Чому – це окрема розмова.
Казкові сюжети та звичайна буденщина – ось головний стрижень моїх художніх історій. Це мій стиль, це моє бачення світу, який я сприймаю і в зрілому віці, як прекрасну казку, хоча й понівечену людськими негідними вчинками.
Сподіваюся, що мої творчі набутки принесуть читачам користь та естетичну насолоду.
Олександр Сушко





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-02-29 07:16:48
Переглядів сторінки твору 182
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.974 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.976 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.774
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.04.03 09:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2020-03-01 11:54:26 ]
"...армія, в якій він змушений служити,- це організована державою злочинна структура, табір, звідки тяжко вирватись живим."-- явне перебільшення... Я теж служив, на кілька років раніше автора. Правда, в іншому місці,в ішших військах...Не було такого,як описує Сушко, навіть дідівщини не було...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2020-03-01 16:54:51 ]
Шановний пане Сергіє! Можлиаво десь дідівщини і не було. А от там, де служив я - була. І ще й яка люта! Щодня лупцювали так, що аж пір'я летіло. А міжнаціональні бійки взагалі буяли, як бур'ян на городі ледаря. У брата, який служив на 10 років раніше за мене теж була дідівщина. Тому Вам пощастило, що Вас це лихо не торкнулося. Це як на фронті: в одному у бліндажі ніхто не загинув, а в сусідський прямою наводкою потрапила міна і всіх порвало на клапті. Отакі от пироги.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2020-03-01 11:55:07 ]
в ішших = в інших


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2020-03-01 18:31:05 ]
Мені "пощастило" в іншому: у неповних 20 років я став старшиною штрафної роти ГСВГ...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2020-03-01 21:24:00 ]
Так, це дуже цікава тема. Напишіть про це. Мій взвод, у якому я був "замком" вряди-годи конвоював засуджених до дисбату під Тоцьком. Цікаві там були порядки. І природа відповідна.