Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.03
22:37
ось побіжний віршик
зліплений експромтом
без використання
інструментів ші
щось подібне пишуть
радше у вівторок
тексти для суботи
вишуканіші
зліплений експромтом
без використання
інструментів ші
щось подібне пишуть
радше у вівторок
тексти для суботи
вишуканіші
2026.10.03
20:45
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
Що літо палке підняли на пів тону.
По-іншому дихає осінь червона,
Замовкли фокстроти. Звучать полонези.
Високі тополі, тендітні берези
Приміряли зрілості жовту корону.
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
Що літо палке підняли на пів тону.
По-іншому дихає осінь червона,
Замовкли фокстроти. Звучать полонези.
Високі тополі, тендітні берези
Приміряли зрілості жовту корону.
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
2026.10.03
19:56
Тягніться, очі, за Ель Греко,
Спирайтесь, спини, на довгі сходні,
Кидайтесь в ноги густим смерекам,
Під стріхи лізьте в страху господнім.
Немов премудрість годинникарства
Шляхами манівців, без бою,
Хто знає, на які штукарства
Спирайтесь, спини, на довгі сходні,
Кидайтесь в ноги густим смерекам,
Під стріхи лізьте в страху господнім.
Немов премудрість годинникарства
Шляхами манівців, без бою,
Хто знає, на які штукарства
2026.10.03
17:05
Ховаючи свої веснянi роси,
Блукаючи у лабiринтi сну,
Душа губила свої довгi коси
I випадково вiднайшла луну.
Гудуть навколо голосами оси
Та свою ложку меду облизну.
З усiх сторiн летять чутки, доноси
Блукаючи у лабiринтi сну,
Душа губила свої довгi коси
I випадково вiднайшла луну.
Гудуть навколо голосами оси
Та свою ложку меду облизну.
З усiх сторiн летять чутки, доноси
2026.10.03
13:57
Коли ж відбудеться отой стрибок,
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
2026.10.03
13:29
Одна хмара – за Йордан,
Друга на Єгипет.
Хай і сусідським деревам
Буде що напитись.
Хай і в них росте трава
Тричі на покоси...
Господь Бог не забува
Хто помочі просить.
Друга на Єгипет.
Хай і сусідським деревам
Буде що напитись.
Хай і в них росте трава
Тричі на покоси...
Господь Бог не забува
Хто помочі просить.
2026.10.03
12:50
як у дитини печалі дрібні
усе, що захочеш, я куплю тобі
грай кокетку, та знай мила все ж
між рук мені, легко, не утечеш
навіть коні не відтягнуть мене
шалені коні не відтягнуть мене
я помічав твій біль неясний
усе, що захочеш, я куплю тобі
грай кокетку, та знай мила все ж
між рук мені, легко, не утечеш
навіть коні не відтягнуть мене
шалені коні не відтягнуть мене
я помічав твій біль неясний
2026.10.03
12:33
Рядки лягають на папір
легким курсивом,
творю з думок чутливий вірш
у ніч вразливу.
Заповнюю шрифтами лист,
тло порожнечі —
цвяхами у блокнот вп'ялись
сюжети речень.
легким курсивом,
творю з думок чутливий вірш
у ніч вразливу.
Заповнюю шрифтами лист,
тло порожнечі —
цвяхами у блокнот вп'ялись
сюжети речень.
2026.10.03
10:17
КАРЛ БРЮЛЛОВ: полотно «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
або «…остання мить ПОМПЕЇ…»
…І в цю останню, найстрашнішу хвилину Помпеї перестали бути містом окремих людей. Вулкан за мить змив різницю між золотом патриціїв і лахміттям бідняків, між вірою в Христа та с
2026.10.03
09:42
Вже тиша в саду цвіткунами сюрчить,
в павутинці сріблястій — зупинена мить,
вже втому шепоче вечірня зоря
і мене милота обіймає твоя.
А завтра вже бабине літо — привіт! —
буйнобарвного світла крізь місто політ.
І знов ми відчиним для казки вікно,
в павутинці сріблястій — зупинена мить,
вже втому шепоче вечірня зоря
і мене милота обіймає твоя.
А завтра вже бабине літо — привіт! —
буйнобарвного світла крізь місто політ.
І знов ми відчиним для казки вікно,
2026.10.03
06:17
Давай поговоримо чесно і щиро
Про те, що найбільше хвилює обох:
Чому в дні прийдешні втрачаємо віру
І де у мовчанні ховається Бог?
Можливо, Всевишній втомився від криків
Та наших шалених і злих молитов, -
Чи, може, не бачить крізь темряву віку
Тих
Про те, що найбільше хвилює обох:
Чому в дні прийдешні втрачаємо віру
І де у мовчанні ховається Бог?
Можливо, Всевишній втомився від криків
Та наших шалених і злих молитов, -
Чи, може, не бачить крізь темряву віку
Тих
2026.10.03
00:51
Ми одне від одного далеко.
Сон змінився на ранковий крах.
Ти очолюєш бібліотеку
Кращу за усі - на Небесах.
Дивиться на місто біла хмара,
І спостерігає добрий Бог,
Як старанно пишеш формуляри
Сон змінився на ранковий крах.
Ти очолюєш бібліотеку
Кращу за усі - на Небесах.
Дивиться на місто біла хмара,
І спостерігає добрий Бог,
Як старанно пишеш формуляри
2026.10.02
21:55
Ще не торкнула сивина осіння
Брюнета-осокора темних скронь ,
Рудої вільхи не горить вогонь
І соковиті під вербою тіні.
Смиренне у прощальнім омовінні
Росою, що тримається до півдня,
Стихає літо в царині осонь.
Брюнета-осокора темних скронь ,
Рудої вільхи не горить вогонь
І соковиті під вербою тіні.
Смиренне у прощальнім омовінні
Росою, що тримається до півдня,
Стихає літо в царині осонь.
2026.10.02
21:13
гуляє вася
пожувавши тирси
а що ото лишається робити
йому
життя зужита пісня
звісна
слова ті й самі із тих самих літер
він випив би
пожувавши тирси
а що ото лишається робити
йому
життя зужита пісня
звісна
слова ті й самі із тих самих літер
він випив би
2026.10.02
20:34
Свобода як усвідомлення неминучості («Пробудження»)
У вірші [«Добрий Кабанчик»] Володимира Мацуцького філософський підтекст свободи є центральним стрижнем усього твору. Попри «дитячу» форму казки про тварин, автор порушує глибокі екзистенційні питання,
2026.10.02
20:19
У садочку світлячки
сяють, ніби зірочки.
Я їх кілька вніс у хату.
«Подивись, — гукаю, — тату!»
А у жменьці лиш жучки.
Де поділись світлячки?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сяють, ніби зірочки.
Я їх кілька вніс у хату.
«Подивись, — гукаю, — тату!»
А у жменьці лиш жучки.
Де поділись світлячки?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Яки
Поначалу я недолюбливал Яки. Так называл себя Яков – один из воспитателей школы аутистов. Как, впрочем, Давида тоже почему-то переименовали в Дуду, Эфраима – в Эфи и т.д. и т.п. Какое-то беспробудное мальчишество гуляет по Израилю даже у взрослых. Вместо того, чтобы поднимать святость библейских имен, их опускают так низко, что дальше некуда. Но это особый разговор.
Я недолюбливал Яки не из-за неряшливости и расхлябанности. Нет, это, к сожа¬ле-нию, сплошь и рядом не только среди израильской молодежи. Говорят, влияние аме-риканцев. Естественный процесс американизации израильского общества. Может быть.
Яки был единственным в школе, кто по утрам не здоровался со мной. Я не придал этому значения, отнеся такое поведение к моему статусу. Дескать, стоит ли уделять хоть мало-мальское внимание какому-то привратнику. Да еще и израильтятнину-то с большой натяжкой. Но вскоре я удостоверился в том, что и с коллегами Яки вел себя не лучше. Шаркая, понятное дело, незашнурованными и без носков тяжеленными ботасами даже в летний зной, без традиционного джентльменского набора вежливостей он сразу же приступал к тому, что его интересовало в данную минуту. Причем с таким видом, будто перед ним только должники.
Сам педагог по профессии (о чем Яки не знал), да к тому же отец двух взрослых сыновей, я сомневался и в компетентности Якова как воспитателя. Чересчур катего¬ричен с детьми. Командует там, где достаточно ласкового слова, улыбки, взгляда. Сквозь его настойчивость в достижении цели проступал просто-напросто педантизм. А случай, о котором собираюсь рассказать, и вовсе поначалу разочаровал меня.
На Пурим преподавательница рисования вынесла в холл школы и усадила на стульях две симпатичные куклы в карнавальных нарядах. По-разному восприняли их аутисты. Кто-то трепал золотистые локоны “девушки”, кто-то показывал пальцем на ее большой рот, другие заглядывали в необыкновенно синие глаза “юноши”... Но более всех заинтересовалась “гостями Ахашвероша”, как кто-то из преподавателей назвал эту парочку, Софья.
Эта девочка-подросток в первый же день моей работы в школе подсказала, что в общении с такой категорией детей нужно отстоять по крайней мере на расстоянии вытянутой руки, иначе рискуешь увидеть свои очки разбитыми вдребезги. Каким-то чудом мне удалось тогда их поймать буквально на лету.
А сегодня девочка, будто сказочная лягушка, сбросившая с себя опостылевшую кожу и превратившаяся в принцессу, была просто неузнаваема. Даже не верилось, что она больна неизлечимой на сегодняшний день болезнью, такой загадочной в своих проявлениях. Софья восприняла кукол как живых существ. Подошла, уселась на колени “юноше”, оттолкнув при этом, видимо из ревности, “девушку”, и начала гладить золотистые кудри своего избранника. А потом произошло и вовсе поразительное для меня: Софья вдруг заговорила. Дело в том, что, как и большинство аутистов, она чаще всего не столько пыталась говорить, сколько сразу же действовала. Но более всего меня удивила четкость в произношении слов. И откуда только они брались у этой молчуньи! Нет, не набор случайных фраз, некогда услышанных от других, а ситуативно оправданные и построенные по законам логики фразы. Сначала фразы эти не выходили за рамки обычного знакомства, но мало-помалу превратились в цельный рассказ о своем житье-бытье. И так складно-ладно, что я боялся неосторожным движением или кашлем нарушить этот такой неожиданный для меня монолог.
А что Яки? Он сидел невдалеке от Софьи и, кажется, скучал… А потом, поглядев на часы, не выдержал и сказал: “Да брось ты. Это же только кукла”. И, как ни упиралась девочка, он силой утащил ее в класс. Смотреть предусмотренный расписанием мультик. Так на моих глазах педагогическая элегия превращалась в трагедию. Как бутон вдруг раскрывается и становится цветком, думал я, так и в Софье неожиданно раскрылось то, что накапливалось и скрывалось до поры до времени.
Не знаю, что произошло в классной комнате: то ли Софья начала буянить и поведением своим вынудила воспитателя по-другому посмотреть на ее интерес к куклам, то ли сам Яков понял, что был неправ, так бесцеремонно заставив подопечную расстаться со своим любимцем, но вскоре педагогическая элегия продолжилась. Девочка вновь уселась на колени “юноши” и, будто и не было вынужденного расставания, с закрытыми глазами продолжала свой рассказ.
Подошел и Яки. “А знаешь, ты права”, – сказал он, обращаясь к Софье, погладив при этом забытую спутницу “юноши”. И в эту минуту я простил Яки и его надмен¬ность, и его расхлябанность, и многое другое, что еще вчера так раздражало меня.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Яки
Поначалу я недолюбливал Яки. Так называл себя Яков – один из воспитателей школы аутистов. Как, впрочем, Давида тоже почему-то переименовали в Дуду, Эфраима – в Эфи и т.д. и т.п. Какое-то беспробудное мальчишество гуляет по Израилю даже у взрослых. Вместо того, чтобы поднимать святость библейских имен, их опускают так низко, что дальше некуда. Но это особый разговор.
Я недолюбливал Яки не из-за неряшливости и расхлябанности. Нет, это, к сожа¬ле-нию, сплошь и рядом не только среди израильской молодежи. Говорят, влияние аме-риканцев. Естественный процесс американизации израильского общества. Может быть.
Яки был единственным в школе, кто по утрам не здоровался со мной. Я не придал этому значения, отнеся такое поведение к моему статусу. Дескать, стоит ли уделять хоть мало-мальское внимание какому-то привратнику. Да еще и израильтятнину-то с большой натяжкой. Но вскоре я удостоверился в том, что и с коллегами Яки вел себя не лучше. Шаркая, понятное дело, незашнурованными и без носков тяжеленными ботасами даже в летний зной, без традиционного джентльменского набора вежливостей он сразу же приступал к тому, что его интересовало в данную минуту. Причем с таким видом, будто перед ним только должники.
Сам педагог по профессии (о чем Яки не знал), да к тому же отец двух взрослых сыновей, я сомневался и в компетентности Якова как воспитателя. Чересчур катего¬ричен с детьми. Командует там, где достаточно ласкового слова, улыбки, взгляда. Сквозь его настойчивость в достижении цели проступал просто-напросто педантизм. А случай, о котором собираюсь рассказать, и вовсе поначалу разочаровал меня.
На Пурим преподавательница рисования вынесла в холл школы и усадила на стульях две симпатичные куклы в карнавальных нарядах. По-разному восприняли их аутисты. Кто-то трепал золотистые локоны “девушки”, кто-то показывал пальцем на ее большой рот, другие заглядывали в необыкновенно синие глаза “юноши”... Но более всех заинтересовалась “гостями Ахашвероша”, как кто-то из преподавателей назвал эту парочку, Софья.
Эта девочка-подросток в первый же день моей работы в школе подсказала, что в общении с такой категорией детей нужно отстоять по крайней мере на расстоянии вытянутой руки, иначе рискуешь увидеть свои очки разбитыми вдребезги. Каким-то чудом мне удалось тогда их поймать буквально на лету.
А сегодня девочка, будто сказочная лягушка, сбросившая с себя опостылевшую кожу и превратившаяся в принцессу, была просто неузнаваема. Даже не верилось, что она больна неизлечимой на сегодняшний день болезнью, такой загадочной в своих проявлениях. Софья восприняла кукол как живых существ. Подошла, уселась на колени “юноше”, оттолкнув при этом, видимо из ревности, “девушку”, и начала гладить золотистые кудри своего избранника. А потом произошло и вовсе поразительное для меня: Софья вдруг заговорила. Дело в том, что, как и большинство аутистов, она чаще всего не столько пыталась говорить, сколько сразу же действовала. Но более всего меня удивила четкость в произношении слов. И откуда только они брались у этой молчуньи! Нет, не набор случайных фраз, некогда услышанных от других, а ситуативно оправданные и построенные по законам логики фразы. Сначала фразы эти не выходили за рамки обычного знакомства, но мало-помалу превратились в цельный рассказ о своем житье-бытье. И так складно-ладно, что я боялся неосторожным движением или кашлем нарушить этот такой неожиданный для меня монолог.
А что Яки? Он сидел невдалеке от Софьи и, кажется, скучал… А потом, поглядев на часы, не выдержал и сказал: “Да брось ты. Это же только кукла”. И, как ни упиралась девочка, он силой утащил ее в класс. Смотреть предусмотренный расписанием мультик. Так на моих глазах педагогическая элегия превращалась в трагедию. Как бутон вдруг раскрывается и становится цветком, думал я, так и в Софье неожиданно раскрылось то, что накапливалось и скрывалось до поры до времени.
Не знаю, что произошло в классной комнате: то ли Софья начала буянить и поведением своим вынудила воспитателя по-другому посмотреть на ее интерес к куклам, то ли сам Яков понял, что был неправ, так бесцеремонно заставив подопечную расстаться со своим любимцем, но вскоре педагогическая элегия продолжилась. Девочка вновь уселась на колени “юноши” и, будто и не было вынужденного расставания, с закрытыми глазами продолжала свой рассказ.
Подошел и Яки. “А знаешь, ты права”, – сказал он, обращаясь к Софье, погладив при этом забытую спутницу “юноши”. И в эту минуту я простил Яки и его надмен¬ность, и его расхлябанность, и многое другое, что еще вчера так раздражало меня.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Зельда "Мій мир" ( з добірки "А родом вони з України")"
• Перейти на сторінку •
"Окрушини зі столу юдейських мудреців"
• Перейти на сторінку •
"Окрушини зі столу юдейських мудреців"
Про публікацію
