
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.24
09:23
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
***
Над
***
Над
2025.10.24
07:32
У натовпі слухом уловлював: "смерть"
І серце наповнилось болем ущерть.
Це слово щоденно роками звучить,
Порушує спокій і мучить щомить.
Дарма намагаюся стати глухим,
Аби розлучитись зі словом лихим, -
Від мене воно не іде ні на крок,
Раз жалем за
І серце наповнилось болем ущерть.
Це слово щоденно роками звучить,
Порушує спокій і мучить щомить.
Дарма намагаюся стати глухим,
Аби розлучитись зі словом лихим, -
Від мене воно не іде ні на крок,
Раз жалем за
2025.10.23
22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
2025.10.23
21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
2025.10.23
20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
2025.10.23
20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Яки
Поначалу я недолюбливал Яки. Так называл себя Яков – один из воспитателей школы аутистов. Как, впрочем, Давида тоже почему-то переименовали в Дуду, Эфраима – в Эфи и т.д. и т.п. Какое-то беспробудное мальчишество гуляет по Израилю даже у взрослых. Вместо того, чтобы поднимать святость библейских имен, их опускают так низко, что дальше некуда. Но это особый разговор.
Я недолюбливал Яки не из-за неряшливости и расхлябанности. Нет, это, к сожа¬ле-нию, сплошь и рядом не только среди израильской молодежи. Говорят, влияние аме-риканцев. Естественный процесс американизации израильского общества. Может быть.
Яки был единственным в школе, кто по утрам не здоровался со мной. Я не придал этому значения, отнеся такое поведение к моему статусу. Дескать, стоит ли уделять хоть мало-мальское внимание какому-то привратнику. Да еще и израильтятнину-то с большой натяжкой. Но вскоре я удостоверился в том, что и с коллегами Яки вел себя не лучше. Шаркая, понятное дело, незашнурованными и без носков тяжеленными ботасами даже в летний зной, без традиционного джентльменского набора вежливостей он сразу же приступал к тому, что его интересовало в данную минуту. Причем с таким видом, будто перед ним только должники.
Сам педагог по профессии (о чем Яки не знал), да к тому же отец двух взрослых сыновей, я сомневался и в компетентности Якова как воспитателя. Чересчур катего¬ричен с детьми. Командует там, где достаточно ласкового слова, улыбки, взгляда. Сквозь его настойчивость в достижении цели проступал просто-напросто педантизм. А случай, о котором собираюсь рассказать, и вовсе поначалу разочаровал меня.
На Пурим преподавательница рисования вынесла в холл школы и усадила на стульях две симпатичные куклы в карнавальных нарядах. По-разному восприняли их аутисты. Кто-то трепал золотистые локоны “девушки”, кто-то показывал пальцем на ее большой рот, другие заглядывали в необыкновенно синие глаза “юноши”... Но более всех заинтересовалась “гостями Ахашвероша”, как кто-то из преподавателей назвал эту парочку, Софья.
Эта девочка-подросток в первый же день моей работы в школе подсказала, что в общении с такой категорией детей нужно отстоять по крайней мере на расстоянии вытянутой руки, иначе рискуешь увидеть свои очки разбитыми вдребезги. Каким-то чудом мне удалось тогда их поймать буквально на лету.
А сегодня девочка, будто сказочная лягушка, сбросившая с себя опостылевшую кожу и превратившаяся в принцессу, была просто неузнаваема. Даже не верилось, что она больна неизлечимой на сегодняшний день болезнью, такой загадочной в своих проявлениях. Софья восприняла кукол как живых существ. Подошла, уселась на колени “юноше”, оттолкнув при этом, видимо из ревности, “девушку”, и начала гладить золотистые кудри своего избранника. А потом произошло и вовсе поразительное для меня: Софья вдруг заговорила. Дело в том, что, как и большинство аутистов, она чаще всего не столько пыталась говорить, сколько сразу же действовала. Но более всего меня удивила четкость в произношении слов. И откуда только они брались у этой молчуньи! Нет, не набор случайных фраз, некогда услышанных от других, а ситуативно оправданные и построенные по законам логики фразы. Сначала фразы эти не выходили за рамки обычного знакомства, но мало-помалу превратились в цельный рассказ о своем житье-бытье. И так складно-ладно, что я боялся неосторожным движением или кашлем нарушить этот такой неожиданный для меня монолог.
А что Яки? Он сидел невдалеке от Софьи и, кажется, скучал… А потом, поглядев на часы, не выдержал и сказал: “Да брось ты. Это же только кукла”. И, как ни упиралась девочка, он силой утащил ее в класс. Смотреть предусмотренный расписанием мультик. Так на моих глазах педагогическая элегия превращалась в трагедию. Как бутон вдруг раскрывается и становится цветком, думал я, так и в Софье неожиданно раскрылось то, что накапливалось и скрывалось до поры до времени.
Не знаю, что произошло в классной комнате: то ли Софья начала буянить и поведением своим вынудила воспитателя по-другому посмотреть на ее интерес к куклам, то ли сам Яков понял, что был неправ, так бесцеремонно заставив подопечную расстаться со своим любимцем, но вскоре педагогическая элегия продолжилась. Девочка вновь уселась на колени “юноши” и, будто и не было вынужденного расставания, с закрытыми глазами продолжала свой рассказ.
Подошел и Яки. “А знаешь, ты права”, – сказал он, обращаясь к Софье, погладив при этом забытую спутницу “юноши”. И в эту минуту я простил Яки и его надмен¬ность, и его расхлябанность, и многое другое, что еще вчера так раздражало меня.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Яки
Поначалу я недолюбливал Яки. Так называл себя Яков – один из воспитателей школы аутистов. Как, впрочем, Давида тоже почему-то переименовали в Дуду, Эфраима – в Эфи и т.д. и т.п. Какое-то беспробудное мальчишество гуляет по Израилю даже у взрослых. Вместо того, чтобы поднимать святость библейских имен, их опускают так низко, что дальше некуда. Но это особый разговор.
Я недолюбливал Яки не из-за неряшливости и расхлябанности. Нет, это, к сожа¬ле-нию, сплошь и рядом не только среди израильской молодежи. Говорят, влияние аме-риканцев. Естественный процесс американизации израильского общества. Может быть.
Яки был единственным в школе, кто по утрам не здоровался со мной. Я не придал этому значения, отнеся такое поведение к моему статусу. Дескать, стоит ли уделять хоть мало-мальское внимание какому-то привратнику. Да еще и израильтятнину-то с большой натяжкой. Но вскоре я удостоверился в том, что и с коллегами Яки вел себя не лучше. Шаркая, понятное дело, незашнурованными и без носков тяжеленными ботасами даже в летний зной, без традиционного джентльменского набора вежливостей он сразу же приступал к тому, что его интересовало в данную минуту. Причем с таким видом, будто перед ним только должники.
Сам педагог по профессии (о чем Яки не знал), да к тому же отец двух взрослых сыновей, я сомневался и в компетентности Якова как воспитателя. Чересчур катего¬ричен с детьми. Командует там, где достаточно ласкового слова, улыбки, взгляда. Сквозь его настойчивость в достижении цели проступал просто-напросто педантизм. А случай, о котором собираюсь рассказать, и вовсе поначалу разочаровал меня.
На Пурим преподавательница рисования вынесла в холл школы и усадила на стульях две симпатичные куклы в карнавальных нарядах. По-разному восприняли их аутисты. Кто-то трепал золотистые локоны “девушки”, кто-то показывал пальцем на ее большой рот, другие заглядывали в необыкновенно синие глаза “юноши”... Но более всех заинтересовалась “гостями Ахашвероша”, как кто-то из преподавателей назвал эту парочку, Софья.
Эта девочка-подросток в первый же день моей работы в школе подсказала, что в общении с такой категорией детей нужно отстоять по крайней мере на расстоянии вытянутой руки, иначе рискуешь увидеть свои очки разбитыми вдребезги. Каким-то чудом мне удалось тогда их поймать буквально на лету.
А сегодня девочка, будто сказочная лягушка, сбросившая с себя опостылевшую кожу и превратившаяся в принцессу, была просто неузнаваема. Даже не верилось, что она больна неизлечимой на сегодняшний день болезнью, такой загадочной в своих проявлениях. Софья восприняла кукол как живых существ. Подошла, уселась на колени “юноше”, оттолкнув при этом, видимо из ревности, “девушку”, и начала гладить золотистые кудри своего избранника. А потом произошло и вовсе поразительное для меня: Софья вдруг заговорила. Дело в том, что, как и большинство аутистов, она чаще всего не столько пыталась говорить, сколько сразу же действовала. Но более всего меня удивила четкость в произношении слов. И откуда только они брались у этой молчуньи! Нет, не набор случайных фраз, некогда услышанных от других, а ситуативно оправданные и построенные по законам логики фразы. Сначала фразы эти не выходили за рамки обычного знакомства, но мало-помалу превратились в цельный рассказ о своем житье-бытье. И так складно-ладно, что я боялся неосторожным движением или кашлем нарушить этот такой неожиданный для меня монолог.
А что Яки? Он сидел невдалеке от Софьи и, кажется, скучал… А потом, поглядев на часы, не выдержал и сказал: “Да брось ты. Это же только кукла”. И, как ни упиралась девочка, он силой утащил ее в класс. Смотреть предусмотренный расписанием мультик. Так на моих глазах педагогическая элегия превращалась в трагедию. Как бутон вдруг раскрывается и становится цветком, думал я, так и в Софье неожиданно раскрылось то, что накапливалось и скрывалось до поры до времени.
Не знаю, что произошло в классной комнате: то ли Софья начала буянить и поведением своим вынудила воспитателя по-другому посмотреть на ее интерес к куклам, то ли сам Яков понял, что был неправ, так бесцеремонно заставив подопечную расстаться со своим любимцем, но вскоре педагогическая элегия продолжилась. Девочка вновь уселась на колени “юноши” и, будто и не было вынужденного расставания, с закрытыми глазами продолжала свой рассказ.
Подошел и Яки. “А знаешь, ты права”, – сказал он, обращаясь к Софье, погладив при этом забытую спутницу “юноши”. И в эту минуту я простил Яки и его надмен¬ность, и его расхлябанность, и многое другое, что еще вчера так раздражало меня.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Зельда "Мій мир" ( з добірки "А родом вони з України")"
• Перейти на сторінку •
"Окрушини зі столу юдейських мудреців"
• Перейти на сторінку •
"Окрушини зі столу юдейських мудреців"
Про публікацію