ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Федір Паламар
2025.11.24 12:28
Мій любий щоденнику! Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Чи

Тетяна Левицька
2025.11.24 10:47
Цей дощ солоний простір студить,
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.

Віктор Кучерук
2025.11.24 06:12
Ксенії Кучерук

Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,

Володимир Бойко
2025.11.24 00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій. Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі. Жадоба влади нестерпніша за сверблячку. Ніщо так не дістає, як чужі достатки.

Борис Костиря
2025.11.23 22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.

Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост

Артур Курдіновський
2025.11.23 20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.

Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.

Богдан Манюк
2025.11.23 17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми

С М
2025.11.23 14:44
о ці вилиски у твоїх очах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах

Микола Дудар
2025.11.23 14:12
У разі скупчення проблем,
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…

Євген Федчук
2025.11.23 13:17
Дванадцять років з тих часів пройшло,
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану

Тетяна Левицька
2025.11.23 12:39
Хоча багряне листя впало,
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.

Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива

Борис Костиря
2025.11.22 22:10
На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.

На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,

Сергій СергійКо
2025.11.22 20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.

Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –

Іван Потьомкін
2025.11.22 20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...

Володимир Мацуцький
2025.11.22 19:21
Пам’яті Василя Неділька,
12 років, с. Любарці

«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»

В Горова Леся
2025.11.22 14:41
Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.

Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Яки


Поначалу я недолюбливал Яки. Так называл себя Яков – один из воспитателей школы аутистов. Как, впрочем, Давида тоже почему-то переименовали в Дуду, Эфраима – в Эфи и т.д. и т.п. Какое-то беспробудное мальчишество гуляет по Израилю даже у взрослых. Вместо того, чтобы поднимать святость библейских имен, их опускают так низко, что дальше некуда. Но это особый разговор.
Я недолюбливал Яки не из-за неряшливости и расхлябанности. Нет, это, к сожа¬ле-нию, сплошь и рядом не только среди израильской молодежи. Говорят, влияние аме-риканцев. Естественный процесс американизации израильского общества. Может быть.
Яки был единственным в школе, кто по утрам не здоровался со мной. Я не придал этому значения, отнеся такое поведение к моему статусу. Дескать, стоит ли уделять хоть мало-мальское внимание какому-то привратнику. Да еще и израильтятнину-то с большой натяжкой. Но вскоре я удостоверился в том, что и с коллегами Яки вел себя не лучше. Шаркая, понятное дело, незашнурованными и без носков тяжеленными ботасами даже в летний зной, без традиционного джентльменского набора вежливостей он сразу же приступал к тому, что его интересовало в данную минуту. Причем с таким видом, будто перед ним только должники.
Сам педагог по профессии (о чем Яки не знал), да к тому же отец двух взрослых сыновей, я сомневался и в компетентности Якова как воспитателя. Чересчур катего¬ричен с детьми. Командует там, где достаточно ласкового слова, улыбки, взгляда. Сквозь его настойчивость в достижении цели проступал просто-напросто педантизм. А случай, о котором собираюсь рассказать, и вовсе поначалу разочаровал меня.
На Пурим преподавательница рисования вынесла в холл школы и усадила на стульях две симпатичные куклы в карнавальных нарядах. По-разному восприняли их аутисты. Кто-то трепал золотистые локоны “девушки”, кто-то показывал пальцем на ее большой рот, другие заглядывали в необыкновенно синие глаза “юноши”... Но более всех заинтересовалась “гостями Ахашвероша”, как кто-то из преподавателей назвал эту парочку, Софья.
Эта девочка-подросток в первый же день моей работы в школе подсказала, что в общении с такой категорией детей нужно отстоять по крайней мере на расстоянии вытянутой руки, иначе рискуешь увидеть свои очки разбитыми вдребезги. Каким-то чудом мне удалось тогда их поймать буквально на лету.
А сегодня девочка, будто сказочная лягушка, сбросившая с себя опостылевшую кожу и превратившаяся в принцессу, была просто неузнаваема. Даже не верилось, что она больна неизлечимой на сегодняшний день болезнью, такой загадочной в своих проявлениях. Софья восприняла кукол как живых существ. Подошла, уселась на колени “юноше”, оттолкнув при этом, видимо из ревности, “девушку”, и начала гладить золотистые кудри своего избранника. А потом произошло и вовсе поразительное для меня: Софья вдруг заговорила. Дело в том, что, как и большинство аутистов, она чаще всего не столько пыталась говорить, сколько сразу же действовала. Но более всего меня удивила четкость в произношении слов. И откуда только они брались у этой молчуньи! Нет, не набор случайных фраз, некогда услышанных от других, а ситуативно оправданные и построенные по законам логики фразы. Сначала фразы эти не выходили за рамки обычного знакомства, но мало-помалу превратились в цельный рассказ о своем житье-бытье. И так складно-ладно, что я боялся неосторожным движением или кашлем нарушить этот такой неожиданный для меня монолог.
А что Яки? Он сидел невдалеке от Софьи и, кажется, скучал… А потом, поглядев на часы, не выдержал и сказал: “Да брось ты. Это же только кукла”. И, как ни упиралась девочка, он силой утащил ее в класс. Смотреть предусмотренный расписанием мультик. Так на моих глазах педагогическая элегия превращалась в трагедию. Как бутон вдруг раскрывается и становится цветком, думал я, так и в Софье неожиданно раскрылось то, что накапливалось и скрывалось до поры до времени.
Не знаю, что произошло в классной комнате: то ли Софья начала буянить и поведением своим вынудила воспитателя по-другому посмотреть на ее интерес к куклам, то ли сам Яков понял, что был неправ, так бесцеремонно заставив подопечную расстаться со своим любимцем, но вскоре педагогическая элегия продолжилась. Девочка вновь уселась на колени “юноши” и, будто и не было вынужденного расставания, с закрытыми глазами продолжала свой рассказ.
Подошел и Яки. “А знаешь, ты права”, – сказал он, обращаясь к Софье, погладив при этом забытую спутницу “юноши”. И в эту минуту я простил Яки и его надмен¬ность, и его расхлябанность, и многое другое, что еще вчера так раздражало меня.






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-03-05 09:44:16
Переглядів сторінки твору 1024
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.038 / 5.61)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.227 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.11.23 18:25
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2020-03-05 18:59:16 ]
С большим интересом прочитала, спасибо. Мне кажется, Яки немножко ближе к этим детям,чем другие люди, они ему понятны... На сколько я понимаю, такие детки тоже очень педантично относятся к выполнению своих требований и тоже предпочитают действовать, а не говорить...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-03-06 09:59:25 ]
Маєте рацію, шановна пані Тетяно, аутисти - це своєрідні люди. На жаль, поки що мало вивчені.