Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.25
18:41
ХОР ВОЇНІВ СВІТЛА:
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
2026.02.25
18:23
Дратує душу тліюче багаття,
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
2026.02.25
17:32
Оглянуся, буває, у минуле
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, коли почули
що згадувати їх ще є кому.
І є кому журитися так само
за митями щасливої доби
і червоніти темними ночами,
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, коли почули
що згадувати їх ще є кому.
І є кому журитися так само
за митями щасливої доби
і червоніти темними ночами,
2026.02.25
15:56
Не німіли в тужному мовчанні,
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
2026.02.25
13:05
Непомітно літо підійшло,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
2026.02.25
10:23
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Отже, у мене народилася ідея - дарувати тим читачам, які стежать за тим, що я пропоную їхній увазі, свої емоції від тих поетичних чи прозових творів, що залишають слід у душі. Йтиметься про художні перлини українських творців - і тих,
2026.02.25
08:15
То ніж у серце, то плювок у спину!
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Бредятина…
- Смотрите... Хуже не будет – сказал сказочник, показывая средний палец на общее обозрение.
- Ура! – сильно возбудились сказанным и показанным особо одаренные. - Не будет, не будет!
- Будет, будет… – бумерангом отозвалось эхо.
- Да сколько же можно? – недовольно заворчала толпа. Заворчала, заворочалась, зашевелилась, зашипела на зловредное эхо и выплюнула из своего нутра многочисленных адептов возрождения чистой воды, сотворивших идола и поверивших в полный холодильник с Вечерним Порталом на десерт.
- Эх, раз, да еще раз, да еще много-много раз… – захрипел динамик старенького магнитофона доисторической эпохи развитого социализма. Потом в нем что-то переключилось и тот же голос давно почившего барда сменил тональность:
- Все люди братья, обниму китайца…
- Не надо китайца – хором испугались особо одаренные и те, которые не они, а другие... В Китае короновали вирус, теперь жди неприятностей.
- Кризис, кризис… Скоро грянет кризис – злорадно активировались оппоненты.
- Я пришел, чтобы дать вам волю – напомнил о себе сказочник. - Волю от необходимости думать. Вам просто надо верить.
- Ура! – снова возликовали одаренные. – Теперь мы, как боги. Думать не надо…
- Жизнь изменилась к лучшему – продолжал сказочник. Правда, вы этого пока не ощутили, но это не ваша вина. Это все придумал Порох в восемнадцатом году.
- Ату его! На нары злодея! – закричал хор имени Пятницкого из далекой братской страны.
- Вот именно – согласился сказочник. - У меня – он показал средним пальцем на свой карман, стопроцентный свой прокуратор. Щас позвоню, мигом распнет. А нет, то уволю без выходного пособия.
- Ух ты! – по-прежнему ликовали адепты. - Красава! Крутяк! Он сможет, он самый лучший всех времен и народов.
- У него стальные яйца – изнемогали в вожделении некоторые особи женского пола.
- А пенсии? – как черт из табакерки, из толпы выскочило непонятное существо: то ли старикашка то ли старушенция, одним словом что-то, явно обделенное благами материального мира, но с надеждой на улучшения всего и сразу.
- Первым делом, первым делом олигархи, ну а пенсии? А пенсии потом – динамик окончательно сошел с ума, плутая слова когда-то весьма популярной песни.
- Товарищ сказочник, а когда мы будем делить наши деньги? – робко отозвались труженики полей и глубоких забоев.
Сказочник слегка помрачнел, но оптимизм не утратил:
- У меня все под контролем. Вот продадим землю, недра, Родину и тогда проиндексируем все и всех.
- Не верьте ему – вдруг появились агрессивные недруги. – Он пустышка, он фокусник, он манипулятор… Он не настоящий!
- Бакланов! Ванечка! – закричал сказочник. - Тут черти мутят воду. Срочно бригаду реанимации в зал Верховного Привета. - Будем менять стулья…
И тут я проснулся. За окном светало пока еще не ярким, но явно настроенным на весенний лад, солнышком.
- Что за бредятина снится – подумал я и включил телевизор. В утреннем выпуске новостей показывали вчерашнее внеочередное заседание ВС. Что-то меняли. То ли министров, то ли стулья. Спросонок не разобрать. Время покажет…
5.02.2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бредятина…
- Смотрите... Хуже не будет – сказал сказочник, показывая средний палец на общее обозрение.
- Ура! – сильно возбудились сказанным и показанным особо одаренные. - Не будет, не будет!
- Будет, будет… – бумерангом отозвалось эхо.
- Да сколько же можно? – недовольно заворчала толпа. Заворчала, заворочалась, зашевелилась, зашипела на зловредное эхо и выплюнула из своего нутра многочисленных адептов возрождения чистой воды, сотворивших идола и поверивших в полный холодильник с Вечерним Порталом на десерт.
- Эх, раз, да еще раз, да еще много-много раз… – захрипел динамик старенького магнитофона доисторической эпохи развитого социализма. Потом в нем что-то переключилось и тот же голос давно почившего барда сменил тональность:
- Все люди братья, обниму китайца…
- Не надо китайца – хором испугались особо одаренные и те, которые не они, а другие... В Китае короновали вирус, теперь жди неприятностей.
- Кризис, кризис… Скоро грянет кризис – злорадно активировались оппоненты.
- Я пришел, чтобы дать вам волю – напомнил о себе сказочник. - Волю от необходимости думать. Вам просто надо верить.
- Ура! – снова возликовали одаренные. – Теперь мы, как боги. Думать не надо…
- Жизнь изменилась к лучшему – продолжал сказочник. Правда, вы этого пока не ощутили, но это не ваша вина. Это все придумал Порох в восемнадцатом году.
- Ату его! На нары злодея! – закричал хор имени Пятницкого из далекой братской страны.
- Вот именно – согласился сказочник. - У меня – он показал средним пальцем на свой карман, стопроцентный свой прокуратор. Щас позвоню, мигом распнет. А нет, то уволю без выходного пособия.
- Ух ты! – по-прежнему ликовали адепты. - Красава! Крутяк! Он сможет, он самый лучший всех времен и народов.
- У него стальные яйца – изнемогали в вожделении некоторые особи женского пола.
- А пенсии? – как черт из табакерки, из толпы выскочило непонятное существо: то ли старикашка то ли старушенция, одним словом что-то, явно обделенное благами материального мира, но с надеждой на улучшения всего и сразу.
- Первым делом, первым делом олигархи, ну а пенсии? А пенсии потом – динамик окончательно сошел с ума, плутая слова когда-то весьма популярной песни.
- Товарищ сказочник, а когда мы будем делить наши деньги? – робко отозвались труженики полей и глубоких забоев.
Сказочник слегка помрачнел, но оптимизм не утратил:
- У меня все под контролем. Вот продадим землю, недра, Родину и тогда проиндексируем все и всех.
- Не верьте ему – вдруг появились агрессивные недруги. – Он пустышка, он фокусник, он манипулятор… Он не настоящий!
- Бакланов! Ванечка! – закричал сказочник. - Тут черти мутят воду. Срочно бригаду реанимации в зал Верховного Привета. - Будем менять стулья…
И тут я проснулся. За окном светало пока еще не ярким, но явно настроенным на весенний лад, солнышком.
- Что за бредятина снится – подумал я и включил телевизор. В утреннем выпуске новостей показывали вчерашнее внеочередное заседание ВС. Что-то меняли. То ли министров, то ли стулья. Спросонок не разобрать. Время покажет…
5.02.2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
