
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Самоізоляція
Самоізоляція, так самоізоляція. Але, не все так просто, виявляється. Зачинився в туалеті. І години не минуло, як жінка грюкає в двері: скільки ж можна сидіти? А я звідки знаю. Влада сказала, що два тижні, а потім видно буде. Та то навіть і добре, що у жінки якісь справи є в туалеті… Хіба довго висидиш без їжі, без ТБ, без відео-звернень президента. Нє-а. – Давай , кажу, відійди на півтора, а ще краще на два метри, я виходити буду. Чую через двері нервовий смішок. От людина, не хоче ніяк зрозуміти, що клятий вірус не вибирає, чоловік чи дружина. Як вчепиться пазурами у рідненькі альвеоли, то всьому організму гаплик може бути. Вискочив з туалету і посунув, притискаючись до стінки, на кухню до холодильника. Шмат ковбаси, скибку хліба в руки і боком повз дружини, що мов мумія заклякла, втупивши в мене очі, до ліжка під ковдру. Накрився з головою – темінь, яко мла… Жую ковбасу з хлібом, слухаю, як стривожено б’ється серце у скронях та й думу гадаю: А може не варто пручатися? На пенсію вийшов, яка з мене користь, тільки гроші з держави тягну, а їх і так бракує… хоча би державникам на премії . Захотілося сміливого вчинку. А може вийти між люди, як колись герої громадянської війни сторічної давнини, розірвати сорочку(секонд хенд, не шкода) та гукнути на весь голос: - Давай, вірусяко, стріляй! Нє-а, не вийду. Духу не стане. Сміливість відміняється. Краще буду поволі згасати з куснем ковбаси під ковдрою. І так себе жаль стало, що не помітив, як заснув. Прокинувся від неприємного відчуття чогось стороннього в писку. Та тож ковбаса не дожована. Ач, як воно. Дожував. Чую, жінка сопе. Значить, спить. Значить, ніч. «Нам би день простоять, нам би ночь продержаться…» згадалося чогось. Ага, а що за день завтра? П’ятниця та ще й тринадцяте, і магнітні бурі лютують, і вірус крокує планетою. Ох, нелегке життя у оптиміста. Я ж оптиміст, бо завжди стрічку новин у ФБ передивляюся. Такого начитаюсь, що був би песимістом, то давно би погинув від нервового стресу. А так ні. Мислю. Отже існую. А якщо існую, то має бути цьому сенс. Вищий. Від Бога. В його волі все. Трішки заспокоївся. Завтра день і забодай його коронавірус, якщо ні. Встану, увімкну телевізор, побачу чарівника країни Оз, почую його такий довірливий і щирий голос і відразу полегшає. Держава думає про нас… і за нас теж. Бо кому, як не їй? Бо про кого, як не про нас? За себе? Ні, то все плітки… наговори недругів. Он вже маски почали завозити. Спочатку вивозили, а тепер завозять. Бізнес. Нам не зрозуміти. Та й не треба. Якось воно буде. Бо як казав один ЛГ: І ще такого ніколи не було, щоб якось та не було… Золоті слова. А оскільки я оптиміст, то «якось буде» сприймаю, як «добре буде»… Неодмінно. Нехай не за моє життя, але мусить наступити отеє благоденствіє земне, яке в казках, в мріях і проповідях… А поки що, тихенько, щоб жінка не почула, на кухню. Там ще чималий кусень ковбаси має бути. Як заспокійливе, як знеболювальне, як вакцина, як реакція на всяку незрозумілу ситуацію. Світ врятує не краса, а самоізоляція… і ковбаса, бажано з м’яса…
19.03.2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Самоізоляція
Самоізоляція, так самоізоляція. Але, не все так просто, виявляється. Зачинився в туалеті. І години не минуло, як жінка грюкає в двері: скільки ж можна сидіти? А я звідки знаю. Влада сказала, що два тижні, а потім видно буде. Та то навіть і добре, що у жінки якісь справи є в туалеті… Хіба довго висидиш без їжі, без ТБ, без відео-звернень президента. Нє-а. – Давай , кажу, відійди на півтора, а ще краще на два метри, я виходити буду. Чую через двері нервовий смішок. От людина, не хоче ніяк зрозуміти, що клятий вірус не вибирає, чоловік чи дружина. Як вчепиться пазурами у рідненькі альвеоли, то всьому організму гаплик може бути. Вискочив з туалету і посунув, притискаючись до стінки, на кухню до холодильника. Шмат ковбаси, скибку хліба в руки і боком повз дружини, що мов мумія заклякла, втупивши в мене очі, до ліжка під ковдру. Накрився з головою – темінь, яко мла… Жую ковбасу з хлібом, слухаю, як стривожено б’ється серце у скронях та й думу гадаю: А може не варто пручатися? На пенсію вийшов, яка з мене користь, тільки гроші з держави тягну, а їх і так бракує… хоча би державникам на премії . Захотілося сміливого вчинку. А може вийти між люди, як колись герої громадянської війни сторічної давнини, розірвати сорочку(секонд хенд, не шкода) та гукнути на весь голос: - Давай, вірусяко, стріляй! Нє-а, не вийду. Духу не стане. Сміливість відміняється. Краще буду поволі згасати з куснем ковбаси під ковдрою. І так себе жаль стало, що не помітив, як заснув. Прокинувся від неприємного відчуття чогось стороннього в писку. Та тож ковбаса не дожована. Ач, як воно. Дожував. Чую, жінка сопе. Значить, спить. Значить, ніч. «Нам би день простоять, нам би ночь продержаться…» згадалося чогось. Ага, а що за день завтра? П’ятниця та ще й тринадцяте, і магнітні бурі лютують, і вірус крокує планетою. Ох, нелегке життя у оптиміста. Я ж оптиміст, бо завжди стрічку новин у ФБ передивляюся. Такого начитаюсь, що був би песимістом, то давно би погинув від нервового стресу. А так ні. Мислю. Отже існую. А якщо існую, то має бути цьому сенс. Вищий. Від Бога. В його волі все. Трішки заспокоївся. Завтра день і забодай його коронавірус, якщо ні. Встану, увімкну телевізор, побачу чарівника країни Оз, почую його такий довірливий і щирий голос і відразу полегшає. Держава думає про нас… і за нас теж. Бо кому, як не їй? Бо про кого, як не про нас? За себе? Ні, то все плітки… наговори недругів. Он вже маски почали завозити. Спочатку вивозили, а тепер завозять. Бізнес. Нам не зрозуміти. Та й не треба. Якось воно буде. Бо як казав один ЛГ: І ще такого ніколи не було, щоб якось та не було… Золоті слова. А оскільки я оптиміст, то «якось буде» сприймаю, як «добре буде»… Неодмінно. Нехай не за моє життя, але мусить наступити отеє благоденствіє земне, яке в казках, в мріях і проповідях… А поки що, тихенько, щоб жінка не почула, на кухню. Там ще чималий кусень ковбаси має бути. Як заспокійливе, як знеболювальне, як вакцина, як реакція на всяку незрозумілу ситуацію. Світ врятує не краса, а самоізоляція… і ковбаса, бажано з м’яса…
19.03.2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію