
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
День кота
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
День кота
Сьогодні у нас велике сімейне свято. У нашого кота Жоржика день народження. Він у нас непростий, а чаклунський: вміє розмовляти телепатично, вчить сусідського сина математиці, бо у його батька немає на це часу, пасе нашого коня Чопка на лузі. А ще рибу вміє ловити вудкою краще за мене. Я карася на кіло вивуджую, а він коропа на три, я щупака з півліктя довжиною, а він сома у мій зріст. Отак от.
А мої сусіди святкують власні дні народження. Власну старість віншують! І нащо? Кому цікаво, що ти за цей рік відпустив черево до коліна, в кутиках очей з’явилися “гусячі лапки”, вирвали останнього зуба з верхньої щелепи та випала остання волосина з тімниці? І з кожним роком прогресують старі хвороби, з’явилося безсоння, вимучує задишка, стаєш гавкучим та буркітливим. І увесь цей букет дошкульностей треба ще й святкувати? Мазохізм якийсь, чесне слово!
А от наш кіт з кожним роком гладшає, вуса стають довшими, зуби та пазурі гострішими. Ростом він уже наздоганяє поні, вовна на ньому шовковиста, з фіолетовим відливом, у темряві світиться рожевим, а по ній пробігають світляні плями. То як таке диво не відсвяткувати?
Минулого року кіт вивчив китайську мову, а цього — арамейську та ідиш, тож допомагає мені перекладати Святе письмо та інші сакральні тексти народів Сходу. Перший розділ П’ятикнижжя ми вже здолали і скажу чесно: нічого з того, що ми читаємо в сучасних Бібліях там і близько немає. Нарахували аж 24 богів, які постійно між собою чубилися, гризлися за людські душі і вимагали аби поклонялися тільки їм. А якщо ні — насилали на людей кари небесні: топили їх, душили, спалювали живцем. Було таке, що ледь не згубили увесь рід людський. Тобто показували свою батьківську любов у повній красі.
- Ріж телятинку маленькими шматочками,- напучує мене дружина. - І дивися, щоб не було кісточок,- додає вона.
Я ствердно кивнув головою. Кіт у нас дуже вимогливий, порції м’яса повинні бути чітко визначеної форми та ваги, інакше буде сердитися та чмихати. А якщо приготувати блюдо з позавчорашнього фаршу - буде бунт. Звичайні коти можуть дати пахучу цівку чи дряпнути по носі за те, що їх тягають за хвоста, а цей геракл однією лапою може зняти ворота з петель і закинути їх на стріху. Минулого року риби приніс йому кістлявої — плотвичок та окунів (а він просив сома), то він одягнув мої рибацькі чоботи і сам пішов рибу вудити. Сомів котко наловив, але чоботи утопив. Думаю, навмисно, аби надалі виконував усі його забаганки.
Після відварної телятинки наше вусате чудисько вельми любить їсти курячі котлетки. Тож виймаю з холодильника філейку і починаю готувати нову страву. А жінка тим часом взялася за вареного щупака,- виймає з соковитої тушки кісточки. У неї зір чудовий, тому я не переживаю, що якась костомашка залишиться в м“ясі.
До самого пізнього вечора не вилазили з кухні. І таки встигли приготувати усе, що запланували: вертуни, сальтісон, лазанью, тефтелі, голубці, пельмені, домашню ковбасу, реберця, люля-кебаб, шніцелі, бігус, азу, біфштекси, мусаку, борі-бори, відбивні з яловичини, буженину, ескалоп, каурму, крокети мондечилі, шашлики, стейки, хошламу, кюфти, яхни, лангети, бефстроганов, ромштекси, антрекоти, оссобуко та каннелоні.
Забігла сусідка позичити сто гривень до получки, угледіла блюда, які ми розставляли на столі, вирячилася на шедеври кулінарного мистецтва і аж задрижала від лютої голоднечі. Боком підійшла до смажених курячих крилець і тихцем ввіпхнула з десяток до бокової кишені засмальцьованої кохти.
“Та хай бере скільки хоче”, - подумав я. Сусідка працює вихователем в дитячому садочку, живе від зарплати до зарплати, а ми з жінкою — народні ескулапи. До нас народ щодня несе продукти харчування. Тож мняса та сала маємо стільки, що після візитів вилікуваних хворих увечері можна нагодувати взвод солдатів. Вояків у нас у селищі немає, то ми роздаємо їх незаможнім односельцям. Ось тільки на день народження кота лишили трохи їдла - центнер чи два, на один зубок.
Накрили стола, поставили посеред нього букетик польових квітів, яких я насмикав, коли повертався з ранкової рибалки та розбудили нашого кота Жоржика, який цілий день дрихнув під старою грушею на старому овечому коці.
Зайшов котисько до хати, підкрутив вуса лапою, підморгнув нам з жінкою по-босяцьки і стрибнув на стільчика, якого моя завбачлива берегиня підсунула ближче до столу. А я тим часом заправив котові під шиєю серветку та налив у келишок вишневої наливки.
- То хто буде перший мене вітати? - запитав Жоржик.
- Я буду!- вигукнула жінка. - Щоб ти мав життя довге, а мняса багато, щоб твій хвіст ніколи не облазив, а у вовні не було ковтунів! Бажаю аби цьогоріч навчив мого чоловіка японської мови! Хай у тебе ніколи не буде бліх, а кицьок навпаки - як зірок у небі!
Цокнулася моя благовірна з котиськом склянками, обмінялися поцілунками і зі смаком на брудершафт випили пахучої наливки. Уміє жінка порадувати живу душу хорошим словом, не те що я, ледащо. Говорити красно не навчився, пишу таке, що на голову не налазить. І тільки но ми захрумкотіли смажениною, як у двері чемно погрюкали кулаком.
- Заходьте,- гукаю до відвідувачів.
Двері прочинилися і до хати впливає ватага односельців: дід Лахудра з суліякою горілки, баба Чикилдиха зі смаженою куркою під пахвою, Одарка з Семеном, Микола з Настею і ще чоловік двадцять радісних земляків.
- Жоржику! - гукає Чикилдиха. - А ну виходь до нас, будемо вітати з Днем народження!
Котисько сплигнув на підлогу, неквапом підійшов до жінки, став на передні лапи та обіпер руки в боки: викапаний Наполеон, а не кіт, чесне слово!
- Оце тобі від нашого села невеличкий подарунок,- каже сусідка. Опустила руку в лантух, побовталася в ньому трохи і дістала смажене порося, завбільшки з бодню.
- Їж його, поправляйся, бо скоро піст Божий, мняса жувати християнським душам буде ніззя.
Чикилдиха нахилилася та елегантно цьомкнула Жоржика в носика. А той обняв її шию лапами і давай її цілувати! І в щічку, і в вуста, а потім чогось зазирнув їй у виріз декольте, повагався трохи і таки поцілував її у видолинок пишних принад.
Ми з жінкою аж перезирнулися і я її зрозумів без слів: Жоржику варенухи більше не наливати.
А я замість поздоровлення запросив кота на вальс. Ох і сподобалася йому така увага! Ще б пак! - хто з людей танцює зі своїм котом? Ніхто. Бо ніхто не розуміє істинних мрій своїх улюбленців, не бачить в них одухотворених істот з вищим розумом та великими культурними запитами.
А гості все йшли та й шли. Ми вже і з повітки стола приволокли, і з садка, і сусід свого розкладного приніс. Все одно місця не вистачало, бо зійшлося усе село.
Була й гармонь, був і бубон. Співали так, що й від сусіднього села ходоки прибули.
І всім вистачило і сала, і ковбаси, і мняса. бо кожен гість ніс із собою торбу зі смаколиками. Але приготовленими по-людськи.
І хоч під ранок на столах не залишилося навіть підгорілої шкварки, зате люд гарно відпочив перед трудовим днем, відвів душу на повну.
А ви, шановні друзі, відмічаєте День кота? Ні? Дарма. Бо це істинно народне свято об’єднує людей краще за Перше травня чи День вчителя. Спробуйте і побачите, як на вогник вашої душі потягнуться земляки, як розділять разом з вами радість. А ваші улюбленці від того будуть тільки гладшати.
Через тиждень ще раз влаштуємо подібний сабантуй, бо на черзі день народження у нашого шобтиздоха. Хай принесуть йому люди гору кісток вище Говерли. І ви приходьте, обіцяю: буде весело.
07.03.2020р.
А мої сусіди святкують власні дні народження. Власну старість віншують! І нащо? Кому цікаво, що ти за цей рік відпустив черево до коліна, в кутиках очей з’явилися “гусячі лапки”, вирвали останнього зуба з верхньої щелепи та випала остання волосина з тімниці? І з кожним роком прогресують старі хвороби, з’явилося безсоння, вимучує задишка, стаєш гавкучим та буркітливим. І увесь цей букет дошкульностей треба ще й святкувати? Мазохізм якийсь, чесне слово!
А от наш кіт з кожним роком гладшає, вуса стають довшими, зуби та пазурі гострішими. Ростом він уже наздоганяє поні, вовна на ньому шовковиста, з фіолетовим відливом, у темряві світиться рожевим, а по ній пробігають світляні плями. То як таке диво не відсвяткувати?
Минулого року кіт вивчив китайську мову, а цього — арамейську та ідиш, тож допомагає мені перекладати Святе письмо та інші сакральні тексти народів Сходу. Перший розділ П’ятикнижжя ми вже здолали і скажу чесно: нічого з того, що ми читаємо в сучасних Бібліях там і близько немає. Нарахували аж 24 богів, які постійно між собою чубилися, гризлися за людські душі і вимагали аби поклонялися тільки їм. А якщо ні — насилали на людей кари небесні: топили їх, душили, спалювали живцем. Було таке, що ледь не згубили увесь рід людський. Тобто показували свою батьківську любов у повній красі.
- Ріж телятинку маленькими шматочками,- напучує мене дружина. - І дивися, щоб не було кісточок,- додає вона.
Я ствердно кивнув головою. Кіт у нас дуже вимогливий, порції м’яса повинні бути чітко визначеної форми та ваги, інакше буде сердитися та чмихати. А якщо приготувати блюдо з позавчорашнього фаршу - буде бунт. Звичайні коти можуть дати пахучу цівку чи дряпнути по носі за те, що їх тягають за хвоста, а цей геракл однією лапою може зняти ворота з петель і закинути їх на стріху. Минулого року риби приніс йому кістлявої — плотвичок та окунів (а він просив сома), то він одягнув мої рибацькі чоботи і сам пішов рибу вудити. Сомів котко наловив, але чоботи утопив. Думаю, навмисно, аби надалі виконував усі його забаганки.
Після відварної телятинки наше вусате чудисько вельми любить їсти курячі котлетки. Тож виймаю з холодильника філейку і починаю готувати нову страву. А жінка тим часом взялася за вареного щупака,- виймає з соковитої тушки кісточки. У неї зір чудовий, тому я не переживаю, що якась костомашка залишиться в м“ясі.
До самого пізнього вечора не вилазили з кухні. І таки встигли приготувати усе, що запланували: вертуни, сальтісон, лазанью, тефтелі, голубці, пельмені, домашню ковбасу, реберця, люля-кебаб, шніцелі, бігус, азу, біфштекси, мусаку, борі-бори, відбивні з яловичини, буженину, ескалоп, каурму, крокети мондечилі, шашлики, стейки, хошламу, кюфти, яхни, лангети, бефстроганов, ромштекси, антрекоти, оссобуко та каннелоні.
Забігла сусідка позичити сто гривень до получки, угледіла блюда, які ми розставляли на столі, вирячилася на шедеври кулінарного мистецтва і аж задрижала від лютої голоднечі. Боком підійшла до смажених курячих крилець і тихцем ввіпхнула з десяток до бокової кишені засмальцьованої кохти.
“Та хай бере скільки хоче”, - подумав я. Сусідка працює вихователем в дитячому садочку, живе від зарплати до зарплати, а ми з жінкою — народні ескулапи. До нас народ щодня несе продукти харчування. Тож мняса та сала маємо стільки, що після візитів вилікуваних хворих увечері можна нагодувати взвод солдатів. Вояків у нас у селищі немає, то ми роздаємо їх незаможнім односельцям. Ось тільки на день народження кота лишили трохи їдла - центнер чи два, на один зубок.
Накрили стола, поставили посеред нього букетик польових квітів, яких я насмикав, коли повертався з ранкової рибалки та розбудили нашого кота Жоржика, який цілий день дрихнув під старою грушею на старому овечому коці.
Зайшов котисько до хати, підкрутив вуса лапою, підморгнув нам з жінкою по-босяцьки і стрибнув на стільчика, якого моя завбачлива берегиня підсунула ближче до столу. А я тим часом заправив котові під шиєю серветку та налив у келишок вишневої наливки.
- То хто буде перший мене вітати? - запитав Жоржик.
- Я буду!- вигукнула жінка. - Щоб ти мав життя довге, а мняса багато, щоб твій хвіст ніколи не облазив, а у вовні не було ковтунів! Бажаю аби цьогоріч навчив мого чоловіка японської мови! Хай у тебе ніколи не буде бліх, а кицьок навпаки - як зірок у небі!
Цокнулася моя благовірна з котиськом склянками, обмінялися поцілунками і зі смаком на брудершафт випили пахучої наливки. Уміє жінка порадувати живу душу хорошим словом, не те що я, ледащо. Говорити красно не навчився, пишу таке, що на голову не налазить. І тільки но ми захрумкотіли смажениною, як у двері чемно погрюкали кулаком.
- Заходьте,- гукаю до відвідувачів.
Двері прочинилися і до хати впливає ватага односельців: дід Лахудра з суліякою горілки, баба Чикилдиха зі смаженою куркою під пахвою, Одарка з Семеном, Микола з Настею і ще чоловік двадцять радісних земляків.
- Жоржику! - гукає Чикилдиха. - А ну виходь до нас, будемо вітати з Днем народження!
Котисько сплигнув на підлогу, неквапом підійшов до жінки, став на передні лапи та обіпер руки в боки: викапаний Наполеон, а не кіт, чесне слово!
- Оце тобі від нашого села невеличкий подарунок,- каже сусідка. Опустила руку в лантух, побовталася в ньому трохи і дістала смажене порося, завбільшки з бодню.
- Їж його, поправляйся, бо скоро піст Божий, мняса жувати християнським душам буде ніззя.
Чикилдиха нахилилася та елегантно цьомкнула Жоржика в носика. А той обняв її шию лапами і давай її цілувати! І в щічку, і в вуста, а потім чогось зазирнув їй у виріз декольте, повагався трохи і таки поцілував її у видолинок пишних принад.
Ми з жінкою аж перезирнулися і я її зрозумів без слів: Жоржику варенухи більше не наливати.
А я замість поздоровлення запросив кота на вальс. Ох і сподобалася йому така увага! Ще б пак! - хто з людей танцює зі своїм котом? Ніхто. Бо ніхто не розуміє істинних мрій своїх улюбленців, не бачить в них одухотворених істот з вищим розумом та великими культурними запитами.
А гості все йшли та й шли. Ми вже і з повітки стола приволокли, і з садка, і сусід свого розкладного приніс. Все одно місця не вистачало, бо зійшлося усе село.
Була й гармонь, був і бубон. Співали так, що й від сусіднього села ходоки прибули.
І всім вистачило і сала, і ковбаси, і мняса. бо кожен гість ніс із собою торбу зі смаколиками. Але приготовленими по-людськи.
І хоч під ранок на столах не залишилося навіть підгорілої шкварки, зате люд гарно відпочив перед трудовим днем, відвів душу на повну.
А ви, шановні друзі, відмічаєте День кота? Ні? Дарма. Бо це істинно народне свято об’єднує людей краще за Перше травня чи День вчителя. Спробуйте і побачите, як на вогник вашої душі потягнуться земляки, як розділять разом з вами радість. А ваші улюбленці від того будуть тільки гладшати.
Через тиждень ще раз влаштуємо подібний сабантуй, бо на черзі день народження у нашого шобтиздоха. Хай принесуть йому люди гору кісток вище Говерли. І ви приходьте, обіцяю: буде весело.
07.03.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію