Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
День кота
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
День кота
Сьогодні у нас велике сімейне свято. У нашого кота Жоржика день народження. Він у нас непростий, а чаклунський: вміє розмовляти телепатично, вчить сусідського сина математиці, бо у його батька немає на це часу, пасе нашого коня Чопка на лузі. А ще рибу вміє ловити вудкою краще за мене. Я карася на кіло вивуджую, а він коропа на три, я щупака з півліктя довжиною, а він сома у мій зріст. Отак от.
А мої сусіди святкують власні дні народження. Власну старість віншують! І нащо? Кому цікаво, що ти за цей рік відпустив черево до коліна, в кутиках очей з’явилися “гусячі лапки”, вирвали останнього зуба з верхньої щелепи та випала остання волосина з тімниці? І з кожним роком прогресують старі хвороби, з’явилося безсоння, вимучує задишка, стаєш гавкучим та буркітливим. І увесь цей букет дошкульностей треба ще й святкувати? Мазохізм якийсь, чесне слово!
А от наш кіт з кожним роком гладшає, вуса стають довшими, зуби та пазурі гострішими. Ростом він уже наздоганяє поні, вовна на ньому шовковиста, з фіолетовим відливом, у темряві світиться рожевим, а по ній пробігають світляні плями. То як таке диво не відсвяткувати?
Минулого року кіт вивчив китайську мову, а цього — арамейську та ідиш, тож допомагає мені перекладати Святе письмо та інші сакральні тексти народів Сходу. Перший розділ П’ятикнижжя ми вже здолали і скажу чесно: нічого з того, що ми читаємо в сучасних Бібліях там і близько немає. Нарахували аж 24 богів, які постійно між собою чубилися, гризлися за людські душі і вимагали аби поклонялися тільки їм. А якщо ні — насилали на людей кари небесні: топили їх, душили, спалювали живцем. Було таке, що ледь не згубили увесь рід людський. Тобто показували свою батьківську любов у повній красі.
- Ріж телятинку маленькими шматочками,- напучує мене дружина. - І дивися, щоб не було кісточок,- додає вона.
Я ствердно кивнув головою. Кіт у нас дуже вимогливий, порції м’яса повинні бути чітко визначеної форми та ваги, інакше буде сердитися та чмихати. А якщо приготувати блюдо з позавчорашнього фаршу - буде бунт. Звичайні коти можуть дати пахучу цівку чи дряпнути по носі за те, що їх тягають за хвоста, а цей геракл однією лапою може зняти ворота з петель і закинути їх на стріху. Минулого року риби приніс йому кістлявої — плотвичок та окунів (а він просив сома), то він одягнув мої рибацькі чоботи і сам пішов рибу вудити. Сомів котко наловив, але чоботи утопив. Думаю, навмисно, аби надалі виконував усі його забаганки.
Після відварної телятинки наше вусате чудисько вельми любить їсти курячі котлетки. Тож виймаю з холодильника філейку і починаю готувати нову страву. А жінка тим часом взялася за вареного щупака,- виймає з соковитої тушки кісточки. У неї зір чудовий, тому я не переживаю, що якась костомашка залишиться в м“ясі.
До самого пізнього вечора не вилазили з кухні. І таки встигли приготувати усе, що запланували: вертуни, сальтісон, лазанью, тефтелі, голубці, пельмені, домашню ковбасу, реберця, люля-кебаб, шніцелі, бігус, азу, біфштекси, мусаку, борі-бори, відбивні з яловичини, буженину, ескалоп, каурму, крокети мондечилі, шашлики, стейки, хошламу, кюфти, яхни, лангети, бефстроганов, ромштекси, антрекоти, оссобуко та каннелоні.
Забігла сусідка позичити сто гривень до получки, угледіла блюда, які ми розставляли на столі, вирячилася на шедеври кулінарного мистецтва і аж задрижала від лютої голоднечі. Боком підійшла до смажених курячих крилець і тихцем ввіпхнула з десяток до бокової кишені засмальцьованої кохти.
“Та хай бере скільки хоче”, - подумав я. Сусідка працює вихователем в дитячому садочку, живе від зарплати до зарплати, а ми з жінкою — народні ескулапи. До нас народ щодня несе продукти харчування. Тож мняса та сала маємо стільки, що після візитів вилікуваних хворих увечері можна нагодувати взвод солдатів. Вояків у нас у селищі немає, то ми роздаємо їх незаможнім односельцям. Ось тільки на день народження кота лишили трохи їдла - центнер чи два, на один зубок.
Накрили стола, поставили посеред нього букетик польових квітів, яких я насмикав, коли повертався з ранкової рибалки та розбудили нашого кота Жоржика, який цілий день дрихнув під старою грушею на старому овечому коці.
Зайшов котисько до хати, підкрутив вуса лапою, підморгнув нам з жінкою по-босяцьки і стрибнув на стільчика, якого моя завбачлива берегиня підсунула ближче до столу. А я тим часом заправив котові під шиєю серветку та налив у келишок вишневої наливки.
- То хто буде перший мене вітати? - запитав Жоржик.
- Я буду!- вигукнула жінка. - Щоб ти мав життя довге, а мняса багато, щоб твій хвіст ніколи не облазив, а у вовні не було ковтунів! Бажаю аби цьогоріч навчив мого чоловіка японської мови! Хай у тебе ніколи не буде бліх, а кицьок навпаки - як зірок у небі!
Цокнулася моя благовірна з котиськом склянками, обмінялися поцілунками і зі смаком на брудершафт випили пахучої наливки. Уміє жінка порадувати живу душу хорошим словом, не те що я, ледащо. Говорити красно не навчився, пишу таке, що на голову не налазить. І тільки но ми захрумкотіли смажениною, як у двері чемно погрюкали кулаком.
- Заходьте,- гукаю до відвідувачів.
Двері прочинилися і до хати впливає ватага односельців: дід Лахудра з суліякою горілки, баба Чикилдиха зі смаженою куркою під пахвою, Одарка з Семеном, Микола з Настею і ще чоловік двадцять радісних земляків.
- Жоржику! - гукає Чикилдиха. - А ну виходь до нас, будемо вітати з Днем народження!
Котисько сплигнув на підлогу, неквапом підійшов до жінки, став на передні лапи та обіпер руки в боки: викапаний Наполеон, а не кіт, чесне слово!
- Оце тобі від нашого села невеличкий подарунок,- каже сусідка. Опустила руку в лантух, побовталася в ньому трохи і дістала смажене порося, завбільшки з бодню.
- Їж його, поправляйся, бо скоро піст Божий, мняса жувати християнським душам буде ніззя.
Чикилдиха нахилилася та елегантно цьомкнула Жоржика в носика. А той обняв її шию лапами і давай її цілувати! І в щічку, і в вуста, а потім чогось зазирнув їй у виріз декольте, повагався трохи і таки поцілував її у видолинок пишних принад.
Ми з жінкою аж перезирнулися і я її зрозумів без слів: Жоржику варенухи більше не наливати.
А я замість поздоровлення запросив кота на вальс. Ох і сподобалася йому така увага! Ще б пак! - хто з людей танцює зі своїм котом? Ніхто. Бо ніхто не розуміє істинних мрій своїх улюбленців, не бачить в них одухотворених істот з вищим розумом та великими культурними запитами.
А гості все йшли та й шли. Ми вже і з повітки стола приволокли, і з садка, і сусід свого розкладного приніс. Все одно місця не вистачало, бо зійшлося усе село.
Була й гармонь, був і бубон. Співали так, що й від сусіднього села ходоки прибули.
І всім вистачило і сала, і ковбаси, і мняса. бо кожен гість ніс із собою торбу зі смаколиками. Але приготовленими по-людськи.
І хоч під ранок на столах не залишилося навіть підгорілої шкварки, зате люд гарно відпочив перед трудовим днем, відвів душу на повну.
А ви, шановні друзі, відмічаєте День кота? Ні? Дарма. Бо це істинно народне свято об’єднує людей краще за Перше травня чи День вчителя. Спробуйте і побачите, як на вогник вашої душі потягнуться земляки, як розділять разом з вами радість. А ваші улюбленці від того будуть тільки гладшати.
Через тиждень ще раз влаштуємо подібний сабантуй, бо на черзі день народження у нашого шобтиздоха. Хай принесуть йому люди гору кісток вище Говерли. І ви приходьте, обіцяю: буде весело.
07.03.2020р.
А мої сусіди святкують власні дні народження. Власну старість віншують! І нащо? Кому цікаво, що ти за цей рік відпустив черево до коліна, в кутиках очей з’явилися “гусячі лапки”, вирвали останнього зуба з верхньої щелепи та випала остання волосина з тімниці? І з кожним роком прогресують старі хвороби, з’явилося безсоння, вимучує задишка, стаєш гавкучим та буркітливим. І увесь цей букет дошкульностей треба ще й святкувати? Мазохізм якийсь, чесне слово!
А от наш кіт з кожним роком гладшає, вуса стають довшими, зуби та пазурі гострішими. Ростом він уже наздоганяє поні, вовна на ньому шовковиста, з фіолетовим відливом, у темряві світиться рожевим, а по ній пробігають світляні плями. То як таке диво не відсвяткувати?
Минулого року кіт вивчив китайську мову, а цього — арамейську та ідиш, тож допомагає мені перекладати Святе письмо та інші сакральні тексти народів Сходу. Перший розділ П’ятикнижжя ми вже здолали і скажу чесно: нічого з того, що ми читаємо в сучасних Бібліях там і близько немає. Нарахували аж 24 богів, які постійно між собою чубилися, гризлися за людські душі і вимагали аби поклонялися тільки їм. А якщо ні — насилали на людей кари небесні: топили їх, душили, спалювали живцем. Було таке, що ледь не згубили увесь рід людський. Тобто показували свою батьківську любов у повній красі.
- Ріж телятинку маленькими шматочками,- напучує мене дружина. - І дивися, щоб не було кісточок,- додає вона.
Я ствердно кивнув головою. Кіт у нас дуже вимогливий, порції м’яса повинні бути чітко визначеної форми та ваги, інакше буде сердитися та чмихати. А якщо приготувати блюдо з позавчорашнього фаршу - буде бунт. Звичайні коти можуть дати пахучу цівку чи дряпнути по носі за те, що їх тягають за хвоста, а цей геракл однією лапою може зняти ворота з петель і закинути їх на стріху. Минулого року риби приніс йому кістлявої — плотвичок та окунів (а він просив сома), то він одягнув мої рибацькі чоботи і сам пішов рибу вудити. Сомів котко наловив, але чоботи утопив. Думаю, навмисно, аби надалі виконував усі його забаганки.
Після відварної телятинки наше вусате чудисько вельми любить їсти курячі котлетки. Тож виймаю з холодильника філейку і починаю готувати нову страву. А жінка тим часом взялася за вареного щупака,- виймає з соковитої тушки кісточки. У неї зір чудовий, тому я не переживаю, що якась костомашка залишиться в м“ясі.
До самого пізнього вечора не вилазили з кухні. І таки встигли приготувати усе, що запланували: вертуни, сальтісон, лазанью, тефтелі, голубці, пельмені, домашню ковбасу, реберця, люля-кебаб, шніцелі, бігус, азу, біфштекси, мусаку, борі-бори, відбивні з яловичини, буженину, ескалоп, каурму, крокети мондечилі, шашлики, стейки, хошламу, кюфти, яхни, лангети, бефстроганов, ромштекси, антрекоти, оссобуко та каннелоні.
Забігла сусідка позичити сто гривень до получки, угледіла блюда, які ми розставляли на столі, вирячилася на шедеври кулінарного мистецтва і аж задрижала від лютої голоднечі. Боком підійшла до смажених курячих крилець і тихцем ввіпхнула з десяток до бокової кишені засмальцьованої кохти.
“Та хай бере скільки хоче”, - подумав я. Сусідка працює вихователем в дитячому садочку, живе від зарплати до зарплати, а ми з жінкою — народні ескулапи. До нас народ щодня несе продукти харчування. Тож мняса та сала маємо стільки, що після візитів вилікуваних хворих увечері можна нагодувати взвод солдатів. Вояків у нас у селищі немає, то ми роздаємо їх незаможнім односельцям. Ось тільки на день народження кота лишили трохи їдла - центнер чи два, на один зубок.
Накрили стола, поставили посеред нього букетик польових квітів, яких я насмикав, коли повертався з ранкової рибалки та розбудили нашого кота Жоржика, який цілий день дрихнув під старою грушею на старому овечому коці.
Зайшов котисько до хати, підкрутив вуса лапою, підморгнув нам з жінкою по-босяцьки і стрибнув на стільчика, якого моя завбачлива берегиня підсунула ближче до столу. А я тим часом заправив котові під шиєю серветку та налив у келишок вишневої наливки.
- То хто буде перший мене вітати? - запитав Жоржик.
- Я буду!- вигукнула жінка. - Щоб ти мав життя довге, а мняса багато, щоб твій хвіст ніколи не облазив, а у вовні не було ковтунів! Бажаю аби цьогоріч навчив мого чоловіка японської мови! Хай у тебе ніколи не буде бліх, а кицьок навпаки - як зірок у небі!
Цокнулася моя благовірна з котиськом склянками, обмінялися поцілунками і зі смаком на брудершафт випили пахучої наливки. Уміє жінка порадувати живу душу хорошим словом, не те що я, ледащо. Говорити красно не навчився, пишу таке, що на голову не налазить. І тільки но ми захрумкотіли смажениною, як у двері чемно погрюкали кулаком.
- Заходьте,- гукаю до відвідувачів.
Двері прочинилися і до хати впливає ватага односельців: дід Лахудра з суліякою горілки, баба Чикилдиха зі смаженою куркою під пахвою, Одарка з Семеном, Микола з Настею і ще чоловік двадцять радісних земляків.
- Жоржику! - гукає Чикилдиха. - А ну виходь до нас, будемо вітати з Днем народження!
Котисько сплигнув на підлогу, неквапом підійшов до жінки, став на передні лапи та обіпер руки в боки: викапаний Наполеон, а не кіт, чесне слово!
- Оце тобі від нашого села невеличкий подарунок,- каже сусідка. Опустила руку в лантух, побовталася в ньому трохи і дістала смажене порося, завбільшки з бодню.
- Їж його, поправляйся, бо скоро піст Божий, мняса жувати християнським душам буде ніззя.
Чикилдиха нахилилася та елегантно цьомкнула Жоржика в носика. А той обняв її шию лапами і давай її цілувати! І в щічку, і в вуста, а потім чогось зазирнув їй у виріз декольте, повагався трохи і таки поцілував її у видолинок пишних принад.
Ми з жінкою аж перезирнулися і я її зрозумів без слів: Жоржику варенухи більше не наливати.
А я замість поздоровлення запросив кота на вальс. Ох і сподобалася йому така увага! Ще б пак! - хто з людей танцює зі своїм котом? Ніхто. Бо ніхто не розуміє істинних мрій своїх улюбленців, не бачить в них одухотворених істот з вищим розумом та великими культурними запитами.
А гості все йшли та й шли. Ми вже і з повітки стола приволокли, і з садка, і сусід свого розкладного приніс. Все одно місця не вистачало, бо зійшлося усе село.
Була й гармонь, був і бубон. Співали так, що й від сусіднього села ходоки прибули.
І всім вистачило і сала, і ковбаси, і мняса. бо кожен гість ніс із собою торбу зі смаколиками. Але приготовленими по-людськи.
І хоч під ранок на столах не залишилося навіть підгорілої шкварки, зате люд гарно відпочив перед трудовим днем, відвів душу на повну.
А ви, шановні друзі, відмічаєте День кота? Ні? Дарма. Бо це істинно народне свято об’єднує людей краще за Перше травня чи День вчителя. Спробуйте і побачите, як на вогник вашої душі потягнуться земляки, як розділять разом з вами радість. А ваші улюбленці від того будуть тільки гладшати.
Через тиждень ще раз влаштуємо подібний сабантуй, бо на черзі день народження у нашого шобтиздоха. Хай принесуть йому люди гору кісток вище Говерли. І ви приходьте, обіцяю: буде весело.
07.03.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
