Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.14
13:29
Крізь сиву хмару світить сонце,
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
2026.08.14
12:49
Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
2026.08.14
12:03
Вірю в майбутнє моєї країни,
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
2026.08.14
11:15
Плетусь зажурена з «Сільпо»
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смути грим
В смарагді хвилі,
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смути грим
В смарагді хвилі,
2026.08.14
11:05
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на кривав
2026.08.14
10:52
Що ви, керманичі кпину?
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
2026.08.14
07:29
Зникають сни приємні завжди
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
2026.08.14
04:58
Нещирість професійно тисне руку
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
2026.08.13
09:38
Зрада під покровом ночі: Смерть полководця Ахілла
Поки римляни святкували перемогу над спрагою, у таборі єгиптян, що розкинувся в західній частині міста, зріла зовсім інша отрута – отрута амбіцій та зради. У наметі полководця Ахілла панувала задуха. С
2026.08.13
06:31
В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Га?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Га?
Яка жінка не хоче аби її любили? Яка жінка, я вас питаю, шановне чоловіцтво, не потребує уваги та душевного спокою?
Так нащо Ви їх берете собі за дружин, а потім нещадно морально ґвалтуєте?
- Випери шкарпетки! Звари їсти! Збігай за цигарками! Почухай спинку! – оце і все, чого ви від них хочете? Придбали собі безкоштовно наймичок і їздите на них, як чукчі на собаках?
Є в мене знайомець, щоб він здох, щодня причалапує додому напідпитку і давай заплаканій дружині варнякати про те, як йому погано живеться, що получка у нього маленька, працює важко, часу відпочити від трудів праведних немає. А потім хильне ще вдома для хоробрості і починає руки розпускати. Минулого тижня вдарив Настю в око. Перестрів її випадково, питаю::
- Звідки такий синець?
А вона мовчить, губи дрижать, сльози в кутики очей набігли.
- А благовірний вдома?
- Та вдома,- скрушно вимовила Настя і додала: - горілку з кумом п’ють.
Я розвернувся і пішов до її обійстя, а вона за мною. Озирнувся та кажу:
- Не ходи. Йди краще на свій город, там роботи завжди удосталь.
Заходжу в Настину хату, а там Микола з Іваном – таким самим непитущим праведником - кружляють оковиту. В обох з ротів уже слина крапає прямо в тарілки з борщем, мордяки понапухали від пійла, в хаті накурено хоч сокиру вішай.
- Здорові були, козаки,- вітаюся з пияками.
- А-а-а-а! Сашко-о-о! Привіт – радісно вигукнув Микола. – Сідай до нас, хряпнемо за твоє здоров'я!
- Чого ж не хряпнути? Наливай,- одказую і сідаю навпроти щедрого сусіда.
- Ти просто так забіг чи по ділу? – допитується він.
- По ділу, друже. Дуже серйозному ділу.
- Хочеш аби борги повернув? Так немає у мене нині грошей. Складно нині жити,- одказує Микола і випиває одним духом півгранчака мелясовки.
А я встав, підійшов до цебра з криничною водою, зачерпнув кухлем прохолодної живиці, випив, підійшов до Миколи і як увалив йому кулаком під ліве око, що той аж п'яти мухам на стелі показав.
- Ах ти ж гад!- заверещав сусіда.- Я тобі зараз голову відрубаю! Ти нащо мене вдарив?
Зоп'явся на ноги, замахнувся на мене, а я йому під інше око як торохну!
А потім сів зверху і давай по мордяці гепати.
Бив недовго, хвилин десять, бо трохи утомився. Устав, руки вимив в умивальнику від крові та підсів до столу. Миколин друг – Іван – лежав під дубовою лавкою і хропів.
Нарешті хазяїн піднявся з долівки, хитаючись підійшов до стільця та важко у нього сів.
Фізія запухла так, що очей не було видно, носа розквашено, губи були завбільшки як буханці, двох передніх зубів не вистачало. Почав плакати та розмазувати закривавлені сопляки по мармизі.
- Е-е-е-е-е! – хлипав чоловік,- от нащо ти мене одгепав? Га? Що я тобі такого зробив?
- Ти свою жінку вдарив. Відсьогодні буду тебе лупити так щодня, допоки ти або не станеш людиною, або не здриснеш з села на віки вічні, зрозумів? - і підніс під Миколиного носа свого пудового кулака.
- Нюхай, гаде, гарно нюхай, щоб на все життя запам“ятав як пахне твоя смерть,- і ще раз легенько цокнув його по пиці. Микола знову снопом повалився на підлогу.
Схилився я над ним, схопив за горлянку і прошипів:
- Іще раз побачу заплакану Настю – шкуру спущу, а якщо уздрію з синцем – прийду з сокирою та відрубаю руку. Зрозумів?
Плюнув йому в пику і пішов з двору.
Увечері з настиної хати вже не чулося п’яного співу та пустопорожніх розмов про нелегке житіє її чоловіка. Здриснув з села Микола, аж гай зашумів. А вранці прийшла Настя і накинулася на мене з кулаками:
- Ти нащо мого чоловіка вигнав з села? Ще й одгепав так страшно? Я ж його люблю, хоч він і гаспид окаянний! А-а-а-а! - голосила жінка і лізла мені видряпати очі.,
Заломив я їй обидві руки за спину, притримав трохи, аби перестала брикатися і кажу:
- Твій чоловік — гімно. Недостоєн і сраного віхтя, не те що такої жінки золотої як ти. Обіцяю: самою не будеш. Он, Тарас до тебе залицяється, вірші пише, каже, що жити без тебе не може. І я до тебе небайдужий, шостий рік як без жіночої руки живу. Вибирай з ким будеш, а того п“яного бевзя, з яким ледь не загубила своє життя — забудь.
Настя перестала борсатися, притихла, задумалася. А я продовжую:
- Хочеш — хоч зараз приходь до мене жити. І не треба тягнути кота за хвоста: любов — справа наживна.
Я випустив Настю зі своїх обіймів, а вона як дика коза, прожогом кинулася до дверей і так гепнула ними спересердя чи страху, що аж шпаруни посипалися.
Почухав свою макітру, плюнув спересердя і пішов у повітку дрова колоти.
А за тиждень чую новину: до Насті унадився Тарас. І довго так сидять увечері удвох, мені у вікно гарно видно як вони чай п’ють, гомонять про справи хазяйські чи про амурні. Місяця за два молодик зважився просити руки у красуні і вона погодилася.
Я тоді мало не розплакався, бо й сам кохав Настю, але вроджена сором’язливість не дозволяла мені вирвати кохану людину з обіймів конкурента.
А це повертався поночі в село з риболовлі, а у кущах навпроти Тарасової хати щось охає та ахає. І так мені цікаво стало, що тихенько підкрався і підсвітив те місце рибацьким ліхтариком. А там....
А там Тарас кохався з донькою попа. І так їм було жаготно, що коханці навіть не помітили, що ліхтарик світить їм мало не в очі. Плюнув я та й почалапав додому.
А уранці, як нічого не сталося, велелюбний полюбовник прийшов до Насті чай пити. Чую через прочинене вікно, що декламує їй свої вірші про кохання.. А вона сидить, бідолашна, вуха розпустила і аж мліє від задоволення. Закінчив читати вірші своїй пасії цей паскудний бахур і поліз цілуватися.
Не втерпів я, друзі. Як вихор здійнявся зі стільця і крізь прочинене вікно кинувся до сусідської хати. Забіг до кімнати, висмикнув з Настиних обіймів її ошелешеного фаворита і поніс під пахвою надвір.
- Відпусти-и-и-и-и! - в унісон закричали коханці. А я поставив Тараса навпроти яблуні і як гепну його в око кулаком, аж той тричі через шию перевернувся, доки на землю впав. Ззаду на мої плечі дикою кішкою стрибнула його милоданка. Пазуриська розлюченої гарпії увіп“ялися в шию.
Відірвати цю п’явку від себе було доволі складно. Довелося цургенити її на собі на вулицю та беркицьнутися в глибоку баюру з водою, яка стояла там після останньої зливи. Ліг у неї ловкенько боком аби зануритися всім тілом. Настя, вимазана з голови до ніг у липке багно, розчепила свої кігті та лаючись на три заставки побігла до хати перевдягатися.
А я зайшов у двір, вхопив за шкабарняк Тараса і поволік його в баюру аби і він прийняв смердючий купіль. Сів зверху на нього, і кажу:
- Учора з попівною хто в кущах шарудів, га?
- Нічого такого не було,- пробелькотів Тарас.
- А ти приходь до мене увечері, я тобі по смартфону покажу твої амурні кульбіти зі своєю полюбаскою. Я багато фоток наклацав. І батькові її покажу, і Насті. Хочеш? - і тричі притопив його голову у зеленаву твань.
Домовилися ми з Тарасом. Він дав слово, що ноги його не буде на Настиному подвір’ї, а я - що наш сільський піп ніколи не довідається про гріховні ігрища власної дочки. І чесно скажу: слово своє він дотримвав. Більш того — якщо де-небудь мене побачить, то одразу або переходить на іншу сторону вулиці, або ховається у кущах. Чемний чоловік, люблю таких.
А Настя на мене ще місяць губу копилила. Я ж був наполегливим: то бур’яни їй викошу довкола будинку, то сіна привезу копицю з лугу її брикливій козі. Паркана полагодив, а потім поліз кріпити зірвані теплою липневою зливою ринви. А вчора вона запросила мене на чай. А те чаювання так розтягнулося, що не зогледівся як прийшов ранок.
Настя тихенько спить під моїм лівим боком, а я дивлюся у розчахнуте вікно на світанок, що займається і думаю: дивне життя людське. Були у мене конкуренти, а тепер немає. А що для цього було потрібно? Взяти дурнів та одгепати як слід. Хоча я людина культурна, рукоприкладством займатися страх як не люблю. Хіба що по ділу. І хіба .від цього комусь стало гірше? Звичайно ж ні! Я маю жінку, Микола подався лікуватися від алкоголізму, а Тарас перестав псувати сільських молодичок. А саме головне - Настя нарешті знайшла собі чоловіка, який її достоєн, такого, який дбатиме про неї усе життя і любитиме до гробу. Чи я не правий, га?
04.03.2020р
Так нащо Ви їх берете собі за дружин, а потім нещадно морально ґвалтуєте?
- Випери шкарпетки! Звари їсти! Збігай за цигарками! Почухай спинку! – оце і все, чого ви від них хочете? Придбали собі безкоштовно наймичок і їздите на них, як чукчі на собаках?
Є в мене знайомець, щоб він здох, щодня причалапує додому напідпитку і давай заплаканій дружині варнякати про те, як йому погано живеться, що получка у нього маленька, працює важко, часу відпочити від трудів праведних немає. А потім хильне ще вдома для хоробрості і починає руки розпускати. Минулого тижня вдарив Настю в око. Перестрів її випадково, питаю::
- Звідки такий синець?
А вона мовчить, губи дрижать, сльози в кутики очей набігли.
- А благовірний вдома?
- Та вдома,- скрушно вимовила Настя і додала: - горілку з кумом п’ють.
Я розвернувся і пішов до її обійстя, а вона за мною. Озирнувся та кажу:
- Не ходи. Йди краще на свій город, там роботи завжди удосталь.
Заходжу в Настину хату, а там Микола з Іваном – таким самим непитущим праведником - кружляють оковиту. В обох з ротів уже слина крапає прямо в тарілки з борщем, мордяки понапухали від пійла, в хаті накурено хоч сокиру вішай.
- Здорові були, козаки,- вітаюся з пияками.
- А-а-а-а! Сашко-о-о! Привіт – радісно вигукнув Микола. – Сідай до нас, хряпнемо за твоє здоров'я!
- Чого ж не хряпнути? Наливай,- одказую і сідаю навпроти щедрого сусіда.
- Ти просто так забіг чи по ділу? – допитується він.
- По ділу, друже. Дуже серйозному ділу.
- Хочеш аби борги повернув? Так немає у мене нині грошей. Складно нині жити,- одказує Микола і випиває одним духом півгранчака мелясовки.
А я встав, підійшов до цебра з криничною водою, зачерпнув кухлем прохолодної живиці, випив, підійшов до Миколи і як увалив йому кулаком під ліве око, що той аж п'яти мухам на стелі показав.
- Ах ти ж гад!- заверещав сусіда.- Я тобі зараз голову відрубаю! Ти нащо мене вдарив?
Зоп'явся на ноги, замахнувся на мене, а я йому під інше око як торохну!
А потім сів зверху і давай по мордяці гепати.
Бив недовго, хвилин десять, бо трохи утомився. Устав, руки вимив в умивальнику від крові та підсів до столу. Миколин друг – Іван – лежав під дубовою лавкою і хропів.
Нарешті хазяїн піднявся з долівки, хитаючись підійшов до стільця та важко у нього сів.
Фізія запухла так, що очей не було видно, носа розквашено, губи були завбільшки як буханці, двох передніх зубів не вистачало. Почав плакати та розмазувати закривавлені сопляки по мармизі.
- Е-е-е-е-е! – хлипав чоловік,- от нащо ти мене одгепав? Га? Що я тобі такого зробив?
- Ти свою жінку вдарив. Відсьогодні буду тебе лупити так щодня, допоки ти або не станеш людиною, або не здриснеш з села на віки вічні, зрозумів? - і підніс під Миколиного носа свого пудового кулака.
- Нюхай, гаде, гарно нюхай, щоб на все життя запам“ятав як пахне твоя смерть,- і ще раз легенько цокнув його по пиці. Микола знову снопом повалився на підлогу.
Схилився я над ним, схопив за горлянку і прошипів:
- Іще раз побачу заплакану Настю – шкуру спущу, а якщо уздрію з синцем – прийду з сокирою та відрубаю руку. Зрозумів?
Плюнув йому в пику і пішов з двору.
Увечері з настиної хати вже не чулося п’яного співу та пустопорожніх розмов про нелегке житіє її чоловіка. Здриснув з села Микола, аж гай зашумів. А вранці прийшла Настя і накинулася на мене з кулаками:
- Ти нащо мого чоловіка вигнав з села? Ще й одгепав так страшно? Я ж його люблю, хоч він і гаспид окаянний! А-а-а-а! - голосила жінка і лізла мені видряпати очі.,
Заломив я їй обидві руки за спину, притримав трохи, аби перестала брикатися і кажу:
- Твій чоловік — гімно. Недостоєн і сраного віхтя, не те що такої жінки золотої як ти. Обіцяю: самою не будеш. Он, Тарас до тебе залицяється, вірші пише, каже, що жити без тебе не може. І я до тебе небайдужий, шостий рік як без жіночої руки живу. Вибирай з ким будеш, а того п“яного бевзя, з яким ледь не загубила своє життя — забудь.
Настя перестала борсатися, притихла, задумалася. А я продовжую:
- Хочеш — хоч зараз приходь до мене жити. І не треба тягнути кота за хвоста: любов — справа наживна.
Я випустив Настю зі своїх обіймів, а вона як дика коза, прожогом кинулася до дверей і так гепнула ними спересердя чи страху, що аж шпаруни посипалися.
Почухав свою макітру, плюнув спересердя і пішов у повітку дрова колоти.
А за тиждень чую новину: до Насті унадився Тарас. І довго так сидять увечері удвох, мені у вікно гарно видно як вони чай п’ють, гомонять про справи хазяйські чи про амурні. Місяця за два молодик зважився просити руки у красуні і вона погодилася.
Я тоді мало не розплакався, бо й сам кохав Настю, але вроджена сором’язливість не дозволяла мені вирвати кохану людину з обіймів конкурента.
А це повертався поночі в село з риболовлі, а у кущах навпроти Тарасової хати щось охає та ахає. І так мені цікаво стало, що тихенько підкрався і підсвітив те місце рибацьким ліхтариком. А там....
А там Тарас кохався з донькою попа. І так їм було жаготно, що коханці навіть не помітили, що ліхтарик світить їм мало не в очі. Плюнув я та й почалапав додому.
А уранці, як нічого не сталося, велелюбний полюбовник прийшов до Насті чай пити. Чую через прочинене вікно, що декламує їй свої вірші про кохання.. А вона сидить, бідолашна, вуха розпустила і аж мліє від задоволення. Закінчив читати вірші своїй пасії цей паскудний бахур і поліз цілуватися.
Не втерпів я, друзі. Як вихор здійнявся зі стільця і крізь прочинене вікно кинувся до сусідської хати. Забіг до кімнати, висмикнув з Настиних обіймів її ошелешеного фаворита і поніс під пахвою надвір.
- Відпусти-и-и-и-и! - в унісон закричали коханці. А я поставив Тараса навпроти яблуні і як гепну його в око кулаком, аж той тричі через шию перевернувся, доки на землю впав. Ззаду на мої плечі дикою кішкою стрибнула його милоданка. Пазуриська розлюченої гарпії увіп“ялися в шию.
Відірвати цю п’явку від себе було доволі складно. Довелося цургенити її на собі на вулицю та беркицьнутися в глибоку баюру з водою, яка стояла там після останньої зливи. Ліг у неї ловкенько боком аби зануритися всім тілом. Настя, вимазана з голови до ніг у липке багно, розчепила свої кігті та лаючись на три заставки побігла до хати перевдягатися.
А я зайшов у двір, вхопив за шкабарняк Тараса і поволік його в баюру аби і він прийняв смердючий купіль. Сів зверху на нього, і кажу:
- Учора з попівною хто в кущах шарудів, га?
- Нічого такого не було,- пробелькотів Тарас.
- А ти приходь до мене увечері, я тобі по смартфону покажу твої амурні кульбіти зі своєю полюбаскою. Я багато фоток наклацав. І батькові її покажу, і Насті. Хочеш? - і тричі притопив його голову у зеленаву твань.
Домовилися ми з Тарасом. Він дав слово, що ноги його не буде на Настиному подвір’ї, а я - що наш сільський піп ніколи не довідається про гріховні ігрища власної дочки. І чесно скажу: слово своє він дотримвав. Більш того — якщо де-небудь мене побачить, то одразу або переходить на іншу сторону вулиці, або ховається у кущах. Чемний чоловік, люблю таких.
А Настя на мене ще місяць губу копилила. Я ж був наполегливим: то бур’яни їй викошу довкола будинку, то сіна привезу копицю з лугу її брикливій козі. Паркана полагодив, а потім поліз кріпити зірвані теплою липневою зливою ринви. А вчора вона запросила мене на чай. А те чаювання так розтягнулося, що не зогледівся як прийшов ранок.
Настя тихенько спить під моїм лівим боком, а я дивлюся у розчахнуте вікно на світанок, що займається і думаю: дивне життя людське. Були у мене конкуренти, а тепер немає. А що для цього було потрібно? Взяти дурнів та одгепати як слід. Хоча я людина культурна, рукоприкладством займатися страх як не люблю. Хіба що по ділу. І хіба .від цього комусь стало гірше? Звичайно ж ні! Я маю жінку, Микола подався лікуватися від алкоголізму, а Тарас перестав псувати сільських молодичок. А саме головне - Настя нарешті знайшла собі чоловіка, який її достоєн, такого, який дбатиме про неї усе життя і любитиме до гробу. Чи я не правий, га?
04.03.2020р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
