
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Га?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Га?
Яка жінка не хоче аби її любили? Яка жінка, я вас питаю, шановне чоловіцтво, не потребує уваги та душевного спокою?
Так нащо Ви їх берете собі за дружин, а потім нещадно морально ґвалтуєте?
- Випери шкарпетки! Звари їсти! Збігай за цигарками! Почухай спинку! – оце і все, чого ви від них хочете? Придбали собі безкоштовно наймичок і їздите на них, як чукчі на собаках?
Є в мене знайомець, щоб він здох, щодня причалапує додому напідпитку і давай заплаканій дружині варнякати про те, як йому погано живеться, що получка у нього маленька, працює важко, часу відпочити від трудів праведних немає. А потім хильне ще вдома для хоробрості і починає руки розпускати. Минулого тижня вдарив Настю в око. Перестрів її випадково, питаю::
- Звідки такий синець?
А вона мовчить, губи дрижать, сльози в кутики очей набігли.
- А благовірний вдома?
- Та вдома,- скрушно вимовила Настя і додала: - горілку з кумом п’ють.
Я розвернувся і пішов до її обійстя, а вона за мною. Озирнувся та кажу:
- Не ходи. Йди краще на свій город, там роботи завжди удосталь.
Заходжу в Настину хату, а там Микола з Іваном – таким самим непитущим праведником - кружляють оковиту. В обох з ротів уже слина крапає прямо в тарілки з борщем, мордяки понапухали від пійла, в хаті накурено хоч сокиру вішай.
- Здорові були, козаки,- вітаюся з пияками.
- А-а-а-а! Сашко-о-о! Привіт – радісно вигукнув Микола. – Сідай до нас, хряпнемо за твоє здоров'я!
- Чого ж не хряпнути? Наливай,- одказую і сідаю навпроти щедрого сусіда.
- Ти просто так забіг чи по ділу? – допитується він.
- По ділу, друже. Дуже серйозному ділу.
- Хочеш аби борги повернув? Так немає у мене нині грошей. Складно нині жити,- одказує Микола і випиває одним духом півгранчака мелясовки.
А я встав, підійшов до цебра з криничною водою, зачерпнув кухлем прохолодної живиці, випив, підійшов до Миколи і як увалив йому кулаком під ліве око, що той аж п'яти мухам на стелі показав.
- Ах ти ж гад!- заверещав сусіда.- Я тобі зараз голову відрубаю! Ти нащо мене вдарив?
Зоп'явся на ноги, замахнувся на мене, а я йому під інше око як торохну!
А потім сів зверху і давай по мордяці гепати.
Бив недовго, хвилин десять, бо трохи утомився. Устав, руки вимив в умивальнику від крові та підсів до столу. Миколин друг – Іван – лежав під дубовою лавкою і хропів.
Нарешті хазяїн піднявся з долівки, хитаючись підійшов до стільця та важко у нього сів.
Фізія запухла так, що очей не було видно, носа розквашено, губи були завбільшки як буханці, двох передніх зубів не вистачало. Почав плакати та розмазувати закривавлені сопляки по мармизі.
- Е-е-е-е-е! – хлипав чоловік,- от нащо ти мене одгепав? Га? Що я тобі такого зробив?
- Ти свою жінку вдарив. Відсьогодні буду тебе лупити так щодня, допоки ти або не станеш людиною, або не здриснеш з села на віки вічні, зрозумів? - і підніс під Миколиного носа свого пудового кулака.
- Нюхай, гаде, гарно нюхай, щоб на все життя запам“ятав як пахне твоя смерть,- і ще раз легенько цокнув його по пиці. Микола знову снопом повалився на підлогу.
Схилився я над ним, схопив за горлянку і прошипів:
- Іще раз побачу заплакану Настю – шкуру спущу, а якщо уздрію з синцем – прийду з сокирою та відрубаю руку. Зрозумів?
Плюнув йому в пику і пішов з двору.
Увечері з настиної хати вже не чулося п’яного співу та пустопорожніх розмов про нелегке житіє її чоловіка. Здриснув з села Микола, аж гай зашумів. А вранці прийшла Настя і накинулася на мене з кулаками:
- Ти нащо мого чоловіка вигнав з села? Ще й одгепав так страшно? Я ж його люблю, хоч він і гаспид окаянний! А-а-а-а! - голосила жінка і лізла мені видряпати очі.,
Заломив я їй обидві руки за спину, притримав трохи, аби перестала брикатися і кажу:
- Твій чоловік — гімно. Недостоєн і сраного віхтя, не те що такої жінки золотої як ти. Обіцяю: самою не будеш. Он, Тарас до тебе залицяється, вірші пише, каже, що жити без тебе не може. І я до тебе небайдужий, шостий рік як без жіночої руки живу. Вибирай з ким будеш, а того п“яного бевзя, з яким ледь не загубила своє життя — забудь.
Настя перестала борсатися, притихла, задумалася. А я продовжую:
- Хочеш — хоч зараз приходь до мене жити. І не треба тягнути кота за хвоста: любов — справа наживна.
Я випустив Настю зі своїх обіймів, а вона як дика коза, прожогом кинулася до дверей і так гепнула ними спересердя чи страху, що аж шпаруни посипалися.
Почухав свою макітру, плюнув спересердя і пішов у повітку дрова колоти.
А за тиждень чую новину: до Насті унадився Тарас. І довго так сидять увечері удвох, мені у вікно гарно видно як вони чай п’ють, гомонять про справи хазяйські чи про амурні. Місяця за два молодик зважився просити руки у красуні і вона погодилася.
Я тоді мало не розплакався, бо й сам кохав Настю, але вроджена сором’язливість не дозволяла мені вирвати кохану людину з обіймів конкурента.
А це повертався поночі в село з риболовлі, а у кущах навпроти Тарасової хати щось охає та ахає. І так мені цікаво стало, що тихенько підкрався і підсвітив те місце рибацьким ліхтариком. А там....
А там Тарас кохався з донькою попа. І так їм було жаготно, що коханці навіть не помітили, що ліхтарик світить їм мало не в очі. Плюнув я та й почалапав додому.
А уранці, як нічого не сталося, велелюбний полюбовник прийшов до Насті чай пити. Чую через прочинене вікно, що декламує їй свої вірші про кохання.. А вона сидить, бідолашна, вуха розпустила і аж мліє від задоволення. Закінчив читати вірші своїй пасії цей паскудний бахур і поліз цілуватися.
Не втерпів я, друзі. Як вихор здійнявся зі стільця і крізь прочинене вікно кинувся до сусідської хати. Забіг до кімнати, висмикнув з Настиних обіймів її ошелешеного фаворита і поніс під пахвою надвір.
- Відпусти-и-и-и-и! - в унісон закричали коханці. А я поставив Тараса навпроти яблуні і як гепну його в око кулаком, аж той тричі через шию перевернувся, доки на землю впав. Ззаду на мої плечі дикою кішкою стрибнула його милоданка. Пазуриська розлюченої гарпії увіп“ялися в шию.
Відірвати цю п’явку від себе було доволі складно. Довелося цургенити її на собі на вулицю та беркицьнутися в глибоку баюру з водою, яка стояла там після останньої зливи. Ліг у неї ловкенько боком аби зануритися всім тілом. Настя, вимазана з голови до ніг у липке багно, розчепила свої кігті та лаючись на три заставки побігла до хати перевдягатися.
А я зайшов у двір, вхопив за шкабарняк Тараса і поволік його в баюру аби і він прийняв смердючий купіль. Сів зверху на нього, і кажу:
- Учора з попівною хто в кущах шарудів, га?
- Нічого такого не було,- пробелькотів Тарас.
- А ти приходь до мене увечері, я тобі по смартфону покажу твої амурні кульбіти зі своєю полюбаскою. Я багато фоток наклацав. І батькові її покажу, і Насті. Хочеш? - і тричі притопив його голову у зеленаву твань.
Домовилися ми з Тарасом. Він дав слово, що ноги його не буде на Настиному подвір’ї, а я - що наш сільський піп ніколи не довідається про гріховні ігрища власної дочки. І чесно скажу: слово своє він дотримвав. Більш того — якщо де-небудь мене побачить, то одразу або переходить на іншу сторону вулиці, або ховається у кущах. Чемний чоловік, люблю таких.
А Настя на мене ще місяць губу копилила. Я ж був наполегливим: то бур’яни їй викошу довкола будинку, то сіна привезу копицю з лугу її брикливій козі. Паркана полагодив, а потім поліз кріпити зірвані теплою липневою зливою ринви. А вчора вона запросила мене на чай. А те чаювання так розтягнулося, що не зогледівся як прийшов ранок.
Настя тихенько спить під моїм лівим боком, а я дивлюся у розчахнуте вікно на світанок, що займається і думаю: дивне життя людське. Були у мене конкуренти, а тепер немає. А що для цього було потрібно? Взяти дурнів та одгепати як слід. Хоча я людина культурна, рукоприкладством займатися страх як не люблю. Хіба що по ділу. І хіба .від цього комусь стало гірше? Звичайно ж ні! Я маю жінку, Микола подався лікуватися від алкоголізму, а Тарас перестав псувати сільських молодичок. А саме головне - Настя нарешті знайшла собі чоловіка, який її достоєн, такого, який дбатиме про неї усе життя і любитиме до гробу. Чи я не правий, га?
04.03.2020р
Так нащо Ви їх берете собі за дружин, а потім нещадно морально ґвалтуєте?
- Випери шкарпетки! Звари їсти! Збігай за цигарками! Почухай спинку! – оце і все, чого ви від них хочете? Придбали собі безкоштовно наймичок і їздите на них, як чукчі на собаках?
Є в мене знайомець, щоб він здох, щодня причалапує додому напідпитку і давай заплаканій дружині варнякати про те, як йому погано живеться, що получка у нього маленька, працює важко, часу відпочити від трудів праведних немає. А потім хильне ще вдома для хоробрості і починає руки розпускати. Минулого тижня вдарив Настю в око. Перестрів її випадково, питаю::
- Звідки такий синець?
А вона мовчить, губи дрижать, сльози в кутики очей набігли.
- А благовірний вдома?
- Та вдома,- скрушно вимовила Настя і додала: - горілку з кумом п’ють.
Я розвернувся і пішов до її обійстя, а вона за мною. Озирнувся та кажу:
- Не ходи. Йди краще на свій город, там роботи завжди удосталь.
Заходжу в Настину хату, а там Микола з Іваном – таким самим непитущим праведником - кружляють оковиту. В обох з ротів уже слина крапає прямо в тарілки з борщем, мордяки понапухали від пійла, в хаті накурено хоч сокиру вішай.
- Здорові були, козаки,- вітаюся з пияками.
- А-а-а-а! Сашко-о-о! Привіт – радісно вигукнув Микола. – Сідай до нас, хряпнемо за твоє здоров'я!
- Чого ж не хряпнути? Наливай,- одказую і сідаю навпроти щедрого сусіда.
- Ти просто так забіг чи по ділу? – допитується він.
- По ділу, друже. Дуже серйозному ділу.
- Хочеш аби борги повернув? Так немає у мене нині грошей. Складно нині жити,- одказує Микола і випиває одним духом півгранчака мелясовки.
А я встав, підійшов до цебра з криничною водою, зачерпнув кухлем прохолодної живиці, випив, підійшов до Миколи і як увалив йому кулаком під ліве око, що той аж п'яти мухам на стелі показав.
- Ах ти ж гад!- заверещав сусіда.- Я тобі зараз голову відрубаю! Ти нащо мене вдарив?
Зоп'явся на ноги, замахнувся на мене, а я йому під інше око як торохну!
А потім сів зверху і давай по мордяці гепати.
Бив недовго, хвилин десять, бо трохи утомився. Устав, руки вимив в умивальнику від крові та підсів до столу. Миколин друг – Іван – лежав під дубовою лавкою і хропів.
Нарешті хазяїн піднявся з долівки, хитаючись підійшов до стільця та важко у нього сів.
Фізія запухла так, що очей не було видно, носа розквашено, губи були завбільшки як буханці, двох передніх зубів не вистачало. Почав плакати та розмазувати закривавлені сопляки по мармизі.
- Е-е-е-е-е! – хлипав чоловік,- от нащо ти мене одгепав? Га? Що я тобі такого зробив?
- Ти свою жінку вдарив. Відсьогодні буду тебе лупити так щодня, допоки ти або не станеш людиною, або не здриснеш з села на віки вічні, зрозумів? - і підніс під Миколиного носа свого пудового кулака.
- Нюхай, гаде, гарно нюхай, щоб на все життя запам“ятав як пахне твоя смерть,- і ще раз легенько цокнув його по пиці. Микола знову снопом повалився на підлогу.
Схилився я над ним, схопив за горлянку і прошипів:
- Іще раз побачу заплакану Настю – шкуру спущу, а якщо уздрію з синцем – прийду з сокирою та відрубаю руку. Зрозумів?
Плюнув йому в пику і пішов з двору.
Увечері з настиної хати вже не чулося п’яного співу та пустопорожніх розмов про нелегке житіє її чоловіка. Здриснув з села Микола, аж гай зашумів. А вранці прийшла Настя і накинулася на мене з кулаками:
- Ти нащо мого чоловіка вигнав з села? Ще й одгепав так страшно? Я ж його люблю, хоч він і гаспид окаянний! А-а-а-а! - голосила жінка і лізла мені видряпати очі.,
Заломив я їй обидві руки за спину, притримав трохи, аби перестала брикатися і кажу:
- Твій чоловік — гімно. Недостоєн і сраного віхтя, не те що такої жінки золотої як ти. Обіцяю: самою не будеш. Он, Тарас до тебе залицяється, вірші пише, каже, що жити без тебе не може. І я до тебе небайдужий, шостий рік як без жіночої руки живу. Вибирай з ким будеш, а того п“яного бевзя, з яким ледь не загубила своє життя — забудь.
Настя перестала борсатися, притихла, задумалася. А я продовжую:
- Хочеш — хоч зараз приходь до мене жити. І не треба тягнути кота за хвоста: любов — справа наживна.
Я випустив Настю зі своїх обіймів, а вона як дика коза, прожогом кинулася до дверей і так гепнула ними спересердя чи страху, що аж шпаруни посипалися.
Почухав свою макітру, плюнув спересердя і пішов у повітку дрова колоти.
А за тиждень чую новину: до Насті унадився Тарас. І довго так сидять увечері удвох, мені у вікно гарно видно як вони чай п’ють, гомонять про справи хазяйські чи про амурні. Місяця за два молодик зважився просити руки у красуні і вона погодилася.
Я тоді мало не розплакався, бо й сам кохав Настю, але вроджена сором’язливість не дозволяла мені вирвати кохану людину з обіймів конкурента.
А це повертався поночі в село з риболовлі, а у кущах навпроти Тарасової хати щось охає та ахає. І так мені цікаво стало, що тихенько підкрався і підсвітив те місце рибацьким ліхтариком. А там....
А там Тарас кохався з донькою попа. І так їм було жаготно, що коханці навіть не помітили, що ліхтарик світить їм мало не в очі. Плюнув я та й почалапав додому.
А уранці, як нічого не сталося, велелюбний полюбовник прийшов до Насті чай пити. Чую через прочинене вікно, що декламує їй свої вірші про кохання.. А вона сидить, бідолашна, вуха розпустила і аж мліє від задоволення. Закінчив читати вірші своїй пасії цей паскудний бахур і поліз цілуватися.
Не втерпів я, друзі. Як вихор здійнявся зі стільця і крізь прочинене вікно кинувся до сусідської хати. Забіг до кімнати, висмикнув з Настиних обіймів її ошелешеного фаворита і поніс під пахвою надвір.
- Відпусти-и-и-и-и! - в унісон закричали коханці. А я поставив Тараса навпроти яблуні і як гепну його в око кулаком, аж той тричі через шию перевернувся, доки на землю впав. Ззаду на мої плечі дикою кішкою стрибнула його милоданка. Пазуриська розлюченої гарпії увіп“ялися в шию.
Відірвати цю п’явку від себе було доволі складно. Довелося цургенити її на собі на вулицю та беркицьнутися в глибоку баюру з водою, яка стояла там після останньої зливи. Ліг у неї ловкенько боком аби зануритися всім тілом. Настя, вимазана з голови до ніг у липке багно, розчепила свої кігті та лаючись на три заставки побігла до хати перевдягатися.
А я зайшов у двір, вхопив за шкабарняк Тараса і поволік його в баюру аби і він прийняв смердючий купіль. Сів зверху на нього, і кажу:
- Учора з попівною хто в кущах шарудів, га?
- Нічого такого не було,- пробелькотів Тарас.
- А ти приходь до мене увечері, я тобі по смартфону покажу твої амурні кульбіти зі своєю полюбаскою. Я багато фоток наклацав. І батькові її покажу, і Насті. Хочеш? - і тричі притопив його голову у зеленаву твань.
Домовилися ми з Тарасом. Він дав слово, що ноги його не буде на Настиному подвір’ї, а я - що наш сільський піп ніколи не довідається про гріховні ігрища власної дочки. І чесно скажу: слово своє він дотримвав. Більш того — якщо де-небудь мене побачить, то одразу або переходить на іншу сторону вулиці, або ховається у кущах. Чемний чоловік, люблю таких.
А Настя на мене ще місяць губу копилила. Я ж був наполегливим: то бур’яни їй викошу довкола будинку, то сіна привезу копицю з лугу її брикливій козі. Паркана полагодив, а потім поліз кріпити зірвані теплою липневою зливою ринви. А вчора вона запросила мене на чай. А те чаювання так розтягнулося, що не зогледівся як прийшов ранок.
Настя тихенько спить під моїм лівим боком, а я дивлюся у розчахнуте вікно на світанок, що займається і думаю: дивне життя людське. Були у мене конкуренти, а тепер немає. А що для цього було потрібно? Взяти дурнів та одгепати як слід. Хоча я людина культурна, рукоприкладством займатися страх як не люблю. Хіба що по ділу. І хіба .від цього комусь стало гірше? Звичайно ж ні! Я маю жінку, Микола подався лікуватися від алкоголізму, а Тарас перестав псувати сільських молодичок. А саме головне - Настя нарешті знайшла собі чоловіка, який її достоєн, такого, який дбатиме про неї усе життя і любитиме до гробу. Чи я не правий, га?
04.03.2020р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію