
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Га?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Га?
Яка жінка не хоче аби її любили? Яка жінка, я вас питаю, шановне чоловіцтво, не потребує уваги та душевного спокою?
Так нащо Ви їх берете собі за дружин, а потім нещадно морально ґвалтуєте?
- Випери шкарпетки! Звари їсти! Збігай за цигарками! Почухай спинку! – оце і все, чого ви від них хочете? Придбали собі безкоштовно наймичок і їздите на них, як чукчі на собаках?
Є в мене знайомець, щоб він здох, щодня причалапує додому напідпитку і давай заплаканій дружині варнякати про те, як йому погано живеться, що получка у нього маленька, працює важко, часу відпочити від трудів праведних немає. А потім хильне ще вдома для хоробрості і починає руки розпускати. Минулого тижня вдарив Настю в око. Перестрів її випадково, питаю::
- Звідки такий синець?
А вона мовчить, губи дрижать, сльози в кутики очей набігли.
- А благовірний вдома?
- Та вдома,- скрушно вимовила Настя і додала: - горілку з кумом п’ють.
Я розвернувся і пішов до її обійстя, а вона за мною. Озирнувся та кажу:
- Не ходи. Йди краще на свій город, там роботи завжди удосталь.
Заходжу в Настину хату, а там Микола з Іваном – таким самим непитущим праведником - кружляють оковиту. В обох з ротів уже слина крапає прямо в тарілки з борщем, мордяки понапухали від пійла, в хаті накурено хоч сокиру вішай.
- Здорові були, козаки,- вітаюся з пияками.
- А-а-а-а! Сашко-о-о! Привіт – радісно вигукнув Микола. – Сідай до нас, хряпнемо за твоє здоров'я!
- Чого ж не хряпнути? Наливай,- одказую і сідаю навпроти щедрого сусіда.
- Ти просто так забіг чи по ділу? – допитується він.
- По ділу, друже. Дуже серйозному ділу.
- Хочеш аби борги повернув? Так немає у мене нині грошей. Складно нині жити,- одказує Микола і випиває одним духом півгранчака мелясовки.
А я встав, підійшов до цебра з криничною водою, зачерпнув кухлем прохолодної живиці, випив, підійшов до Миколи і як увалив йому кулаком під ліве око, що той аж п'яти мухам на стелі показав.
- Ах ти ж гад!- заверещав сусіда.- Я тобі зараз голову відрубаю! Ти нащо мене вдарив?
Зоп'явся на ноги, замахнувся на мене, а я йому під інше око як торохну!
А потім сів зверху і давай по мордяці гепати.
Бив недовго, хвилин десять, бо трохи утомився. Устав, руки вимив в умивальнику від крові та підсів до столу. Миколин друг – Іван – лежав під дубовою лавкою і хропів.
Нарешті хазяїн піднявся з долівки, хитаючись підійшов до стільця та важко у нього сів.
Фізія запухла так, що очей не було видно, носа розквашено, губи були завбільшки як буханці, двох передніх зубів не вистачало. Почав плакати та розмазувати закривавлені сопляки по мармизі.
- Е-е-е-е-е! – хлипав чоловік,- от нащо ти мене одгепав? Га? Що я тобі такого зробив?
- Ти свою жінку вдарив. Відсьогодні буду тебе лупити так щодня, допоки ти або не станеш людиною, або не здриснеш з села на віки вічні, зрозумів? - і підніс під Миколиного носа свого пудового кулака.
- Нюхай, гаде, гарно нюхай, щоб на все життя запам“ятав як пахне твоя смерть,- і ще раз легенько цокнув його по пиці. Микола знову снопом повалився на підлогу.
Схилився я над ним, схопив за горлянку і прошипів:
- Іще раз побачу заплакану Настю – шкуру спущу, а якщо уздрію з синцем – прийду з сокирою та відрубаю руку. Зрозумів?
Плюнув йому в пику і пішов з двору.
Увечері з настиної хати вже не чулося п’яного співу та пустопорожніх розмов про нелегке житіє її чоловіка. Здриснув з села Микола, аж гай зашумів. А вранці прийшла Настя і накинулася на мене з кулаками:
- Ти нащо мого чоловіка вигнав з села? Ще й одгепав так страшно? Я ж його люблю, хоч він і гаспид окаянний! А-а-а-а! - голосила жінка і лізла мені видряпати очі.,
Заломив я їй обидві руки за спину, притримав трохи, аби перестала брикатися і кажу:
- Твій чоловік — гімно. Недостоєн і сраного віхтя, не те що такої жінки золотої як ти. Обіцяю: самою не будеш. Он, Тарас до тебе залицяється, вірші пише, каже, що жити без тебе не може. І я до тебе небайдужий, шостий рік як без жіночої руки живу. Вибирай з ким будеш, а того п“яного бевзя, з яким ледь не загубила своє життя — забудь.
Настя перестала борсатися, притихла, задумалася. А я продовжую:
- Хочеш — хоч зараз приходь до мене жити. І не треба тягнути кота за хвоста: любов — справа наживна.
Я випустив Настю зі своїх обіймів, а вона як дика коза, прожогом кинулася до дверей і так гепнула ними спересердя чи страху, що аж шпаруни посипалися.
Почухав свою макітру, плюнув спересердя і пішов у повітку дрова колоти.
А за тиждень чую новину: до Насті унадився Тарас. І довго так сидять увечері удвох, мені у вікно гарно видно як вони чай п’ють, гомонять про справи хазяйські чи про амурні. Місяця за два молодик зважився просити руки у красуні і вона погодилася.
Я тоді мало не розплакався, бо й сам кохав Настю, але вроджена сором’язливість не дозволяла мені вирвати кохану людину з обіймів конкурента.
А це повертався поночі в село з риболовлі, а у кущах навпроти Тарасової хати щось охає та ахає. І так мені цікаво стало, що тихенько підкрався і підсвітив те місце рибацьким ліхтариком. А там....
А там Тарас кохався з донькою попа. І так їм було жаготно, що коханці навіть не помітили, що ліхтарик світить їм мало не в очі. Плюнув я та й почалапав додому.
А уранці, як нічого не сталося, велелюбний полюбовник прийшов до Насті чай пити. Чую через прочинене вікно, що декламує їй свої вірші про кохання.. А вона сидить, бідолашна, вуха розпустила і аж мліє від задоволення. Закінчив читати вірші своїй пасії цей паскудний бахур і поліз цілуватися.
Не втерпів я, друзі. Як вихор здійнявся зі стільця і крізь прочинене вікно кинувся до сусідської хати. Забіг до кімнати, висмикнув з Настиних обіймів її ошелешеного фаворита і поніс під пахвою надвір.
- Відпусти-и-и-и-и! - в унісон закричали коханці. А я поставив Тараса навпроти яблуні і як гепну його в око кулаком, аж той тричі через шию перевернувся, доки на землю впав. Ззаду на мої плечі дикою кішкою стрибнула його милоданка. Пазуриська розлюченої гарпії увіп“ялися в шию.
Відірвати цю п’явку від себе було доволі складно. Довелося цургенити її на собі на вулицю та беркицьнутися в глибоку баюру з водою, яка стояла там після останньої зливи. Ліг у неї ловкенько боком аби зануритися всім тілом. Настя, вимазана з голови до ніг у липке багно, розчепила свої кігті та лаючись на три заставки побігла до хати перевдягатися.
А я зайшов у двір, вхопив за шкабарняк Тараса і поволік його в баюру аби і він прийняв смердючий купіль. Сів зверху на нього, і кажу:
- Учора з попівною хто в кущах шарудів, га?
- Нічого такого не було,- пробелькотів Тарас.
- А ти приходь до мене увечері, я тобі по смартфону покажу твої амурні кульбіти зі своєю полюбаскою. Я багато фоток наклацав. І батькові її покажу, і Насті. Хочеш? - і тричі притопив його голову у зеленаву твань.
Домовилися ми з Тарасом. Він дав слово, що ноги його не буде на Настиному подвір’ї, а я - що наш сільський піп ніколи не довідається про гріховні ігрища власної дочки. І чесно скажу: слово своє він дотримвав. Більш того — якщо де-небудь мене побачить, то одразу або переходить на іншу сторону вулиці, або ховається у кущах. Чемний чоловік, люблю таких.
А Настя на мене ще місяць губу копилила. Я ж був наполегливим: то бур’яни їй викошу довкола будинку, то сіна привезу копицю з лугу її брикливій козі. Паркана полагодив, а потім поліз кріпити зірвані теплою липневою зливою ринви. А вчора вона запросила мене на чай. А те чаювання так розтягнулося, що не зогледівся як прийшов ранок.
Настя тихенько спить під моїм лівим боком, а я дивлюся у розчахнуте вікно на світанок, що займається і думаю: дивне життя людське. Були у мене конкуренти, а тепер немає. А що для цього було потрібно? Взяти дурнів та одгепати як слід. Хоча я людина культурна, рукоприкладством займатися страх як не люблю. Хіба що по ділу. І хіба .від цього комусь стало гірше? Звичайно ж ні! Я маю жінку, Микола подався лікуватися від алкоголізму, а Тарас перестав псувати сільських молодичок. А саме головне - Настя нарешті знайшла собі чоловіка, який її достоєн, такого, який дбатиме про неї усе життя і любитиме до гробу. Чи я не правий, га?
04.03.2020р
Так нащо Ви їх берете собі за дружин, а потім нещадно морально ґвалтуєте?
- Випери шкарпетки! Звари їсти! Збігай за цигарками! Почухай спинку! – оце і все, чого ви від них хочете? Придбали собі безкоштовно наймичок і їздите на них, як чукчі на собаках?
Є в мене знайомець, щоб він здох, щодня причалапує додому напідпитку і давай заплаканій дружині варнякати про те, як йому погано живеться, що получка у нього маленька, працює важко, часу відпочити від трудів праведних немає. А потім хильне ще вдома для хоробрості і починає руки розпускати. Минулого тижня вдарив Настю в око. Перестрів її випадково, питаю::
- Звідки такий синець?
А вона мовчить, губи дрижать, сльози в кутики очей набігли.
- А благовірний вдома?
- Та вдома,- скрушно вимовила Настя і додала: - горілку з кумом п’ють.
Я розвернувся і пішов до її обійстя, а вона за мною. Озирнувся та кажу:
- Не ходи. Йди краще на свій город, там роботи завжди удосталь.
Заходжу в Настину хату, а там Микола з Іваном – таким самим непитущим праведником - кружляють оковиту. В обох з ротів уже слина крапає прямо в тарілки з борщем, мордяки понапухали від пійла, в хаті накурено хоч сокиру вішай.
- Здорові були, козаки,- вітаюся з пияками.
- А-а-а-а! Сашко-о-о! Привіт – радісно вигукнув Микола. – Сідай до нас, хряпнемо за твоє здоров'я!
- Чого ж не хряпнути? Наливай,- одказую і сідаю навпроти щедрого сусіда.
- Ти просто так забіг чи по ділу? – допитується він.
- По ділу, друже. Дуже серйозному ділу.
- Хочеш аби борги повернув? Так немає у мене нині грошей. Складно нині жити,- одказує Микола і випиває одним духом півгранчака мелясовки.
А я встав, підійшов до цебра з криничною водою, зачерпнув кухлем прохолодної живиці, випив, підійшов до Миколи і як увалив йому кулаком під ліве око, що той аж п'яти мухам на стелі показав.
- Ах ти ж гад!- заверещав сусіда.- Я тобі зараз голову відрубаю! Ти нащо мене вдарив?
Зоп'явся на ноги, замахнувся на мене, а я йому під інше око як торохну!
А потім сів зверху і давай по мордяці гепати.
Бив недовго, хвилин десять, бо трохи утомився. Устав, руки вимив в умивальнику від крові та підсів до столу. Миколин друг – Іван – лежав під дубовою лавкою і хропів.
Нарешті хазяїн піднявся з долівки, хитаючись підійшов до стільця та важко у нього сів.
Фізія запухла так, що очей не було видно, носа розквашено, губи були завбільшки як буханці, двох передніх зубів не вистачало. Почав плакати та розмазувати закривавлені сопляки по мармизі.
- Е-е-е-е-е! – хлипав чоловік,- от нащо ти мене одгепав? Га? Що я тобі такого зробив?
- Ти свою жінку вдарив. Відсьогодні буду тебе лупити так щодня, допоки ти або не станеш людиною, або не здриснеш з села на віки вічні, зрозумів? - і підніс під Миколиного носа свого пудового кулака.
- Нюхай, гаде, гарно нюхай, щоб на все життя запам“ятав як пахне твоя смерть,- і ще раз легенько цокнув його по пиці. Микола знову снопом повалився на підлогу.
Схилився я над ним, схопив за горлянку і прошипів:
- Іще раз побачу заплакану Настю – шкуру спущу, а якщо уздрію з синцем – прийду з сокирою та відрубаю руку. Зрозумів?
Плюнув йому в пику і пішов з двору.
Увечері з настиної хати вже не чулося п’яного співу та пустопорожніх розмов про нелегке житіє її чоловіка. Здриснув з села Микола, аж гай зашумів. А вранці прийшла Настя і накинулася на мене з кулаками:
- Ти нащо мого чоловіка вигнав з села? Ще й одгепав так страшно? Я ж його люблю, хоч він і гаспид окаянний! А-а-а-а! - голосила жінка і лізла мені видряпати очі.,
Заломив я їй обидві руки за спину, притримав трохи, аби перестала брикатися і кажу:
- Твій чоловік — гімно. Недостоєн і сраного віхтя, не те що такої жінки золотої як ти. Обіцяю: самою не будеш. Он, Тарас до тебе залицяється, вірші пише, каже, що жити без тебе не може. І я до тебе небайдужий, шостий рік як без жіночої руки живу. Вибирай з ким будеш, а того п“яного бевзя, з яким ледь не загубила своє життя — забудь.
Настя перестала борсатися, притихла, задумалася. А я продовжую:
- Хочеш — хоч зараз приходь до мене жити. І не треба тягнути кота за хвоста: любов — справа наживна.
Я випустив Настю зі своїх обіймів, а вона як дика коза, прожогом кинулася до дверей і так гепнула ними спересердя чи страху, що аж шпаруни посипалися.
Почухав свою макітру, плюнув спересердя і пішов у повітку дрова колоти.
А за тиждень чую новину: до Насті унадився Тарас. І довго так сидять увечері удвох, мені у вікно гарно видно як вони чай п’ють, гомонять про справи хазяйські чи про амурні. Місяця за два молодик зважився просити руки у красуні і вона погодилася.
Я тоді мало не розплакався, бо й сам кохав Настю, але вроджена сором’язливість не дозволяла мені вирвати кохану людину з обіймів конкурента.
А це повертався поночі в село з риболовлі, а у кущах навпроти Тарасової хати щось охає та ахає. І так мені цікаво стало, що тихенько підкрався і підсвітив те місце рибацьким ліхтариком. А там....
А там Тарас кохався з донькою попа. І так їм було жаготно, що коханці навіть не помітили, що ліхтарик світить їм мало не в очі. Плюнув я та й почалапав додому.
А уранці, як нічого не сталося, велелюбний полюбовник прийшов до Насті чай пити. Чую через прочинене вікно, що декламує їй свої вірші про кохання.. А вона сидить, бідолашна, вуха розпустила і аж мліє від задоволення. Закінчив читати вірші своїй пасії цей паскудний бахур і поліз цілуватися.
Не втерпів я, друзі. Як вихор здійнявся зі стільця і крізь прочинене вікно кинувся до сусідської хати. Забіг до кімнати, висмикнув з Настиних обіймів її ошелешеного фаворита і поніс під пахвою надвір.
- Відпусти-и-и-и-и! - в унісон закричали коханці. А я поставив Тараса навпроти яблуні і як гепну його в око кулаком, аж той тричі через шию перевернувся, доки на землю впав. Ззаду на мої плечі дикою кішкою стрибнула його милоданка. Пазуриська розлюченої гарпії увіп“ялися в шию.
Відірвати цю п’явку від себе було доволі складно. Довелося цургенити її на собі на вулицю та беркицьнутися в глибоку баюру з водою, яка стояла там після останньої зливи. Ліг у неї ловкенько боком аби зануритися всім тілом. Настя, вимазана з голови до ніг у липке багно, розчепила свої кігті та лаючись на три заставки побігла до хати перевдягатися.
А я зайшов у двір, вхопив за шкабарняк Тараса і поволік його в баюру аби і він прийняв смердючий купіль. Сів зверху на нього, і кажу:
- Учора з попівною хто в кущах шарудів, га?
- Нічого такого не було,- пробелькотів Тарас.
- А ти приходь до мене увечері, я тобі по смартфону покажу твої амурні кульбіти зі своєю полюбаскою. Я багато фоток наклацав. І батькові її покажу, і Насті. Хочеш? - і тричі притопив його голову у зеленаву твань.
Домовилися ми з Тарасом. Він дав слово, що ноги його не буде на Настиному подвір’ї, а я - що наш сільський піп ніколи не довідається про гріховні ігрища власної дочки. І чесно скажу: слово своє він дотримвав. Більш того — якщо де-небудь мене побачить, то одразу або переходить на іншу сторону вулиці, або ховається у кущах. Чемний чоловік, люблю таких.
А Настя на мене ще місяць губу копилила. Я ж був наполегливим: то бур’яни їй викошу довкола будинку, то сіна привезу копицю з лугу її брикливій козі. Паркана полагодив, а потім поліз кріпити зірвані теплою липневою зливою ринви. А вчора вона запросила мене на чай. А те чаювання так розтягнулося, що не зогледівся як прийшов ранок.
Настя тихенько спить під моїм лівим боком, а я дивлюся у розчахнуте вікно на світанок, що займається і думаю: дивне життя людське. Були у мене конкуренти, а тепер немає. А що для цього було потрібно? Взяти дурнів та одгепати як слід. Хоча я людина культурна, рукоприкладством займатися страх як не люблю. Хіба що по ділу. І хіба .від цього комусь стало гірше? Звичайно ж ні! Я маю жінку, Микола подався лікуватися від алкоголізму, а Тарас перестав псувати сільських молодичок. А саме головне - Настя нарешті знайшла собі чоловіка, який її достоєн, такого, який дбатиме про неї усе життя і любитиме до гробу. Чи я не правий, га?
04.03.2020р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію