...Твій уроборос прокидається, відкриває чуже око з вертикальною зіницею. Відблиски його могутнього внутрішнього полум'я лякають і заворожують. Він прийшов...Ні, прокинувся. В твоєму серці. І просить їсти.
Ліниво, невимушено шукаєш рукою його хвіст. І не встигаєш запитати, чого сьогодні завітав. Нагадати про те, що ти на початку? Нагадати, що близько кінець? Нагадати, що кожен фініш - то вже теж початок нового початку?..
Можливо,він приніс твоє єство - сильне, тваринне, глибинне. Те,яке було спочатку у твоїх печерних пра... Можливо, він прийшов допомогти тобі? Знищити себе. Ще раз знищити. І побачити себе інакше. Чи інакшого.
Мабуть, завітав, щоб ти змирився із своїми чорними глибинами. Прийняв їх. Обійняв. І навчився жити з ними дружно. У всіх є чорні тріщини без дна. І живе там щось мотороше своєю невідомістю. І ми ховаємо їх від себе і від усіх. Замащуємо гіпсом. Наївно клеємо пластир. Прикриваємо долонькою. А тоді плачемо на одинці. Але часом потрібно заглядати туди. Дивитися,широко відкривши очі. Вбирати. Вчитися любити. Любов лікує все. Любов населяє чорні тріщини зрозумілими істотами. Гладить їх по голові. Приручає. І вчить бачити їх по- новому.
Уроборос приніс твої привиди з твоїх глибин. Поклав їх перед тобою - нещасних і самотніх.
І зараз відкриє свою пащеку. Так широко,аж поки знову не стане собою. Собою в собі. Аж поки ти приймеш своїх привидів. Страшних і не дуже. Аж поки ти не скажеш їм:"Привіт. Ви - це теж я. І я саме такий. Будемо жити дружно?". Аж поки ти не розкажеш їм свої історії. І не вислухаєш їхні.

Уроборос, ти, твої привиди з чорних глибин.
І червоний захід. І глибина ущелини. Звішуєш ноги на її край. П'єш чай з чебрецю. І милуєшся черговим кінцем чогось. Початком чогось іншого.
Вечорами буває прохолодно... Одягайся. І пий чай. завтра буде. А ти сьогодні. Будь.
13.03.19