
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Кицька-мандрівниця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кицька-мандрівниця
Кицька-мандрівниця
Мальована кішка увечері знову зникла з картини. Звечора поставив миску з кормом на кухні і налив свіжої води. Мусила б до ранку наїстися, так ні - знову десь швендяє. Позавчора бачив її на репродукції картини “Півні” Михайла Забродського, яка висить на кухні. А вчора лежала, згорнувшись калачиком, біля ніг Сальвадора Далі вже на іншому полотні.
- Муся! - кличу хвостату бестію,- Ходи їсти, ось тобі дві сардельки зварив і рибки. Годі тинятися закартинням. Ще зустрінешся там з отими зубатими потворами, яких люблять малювати сучасні художники, і згамає тебе голодний бармаглот. Давай, вилазь хутко звідтіля, кому кажу! - сварюся на свою улюбленицю.
Тихо в хаті, ані шелесне. Не чути муркоту і м“якого поступу котячих лап по ламінату. “Може, заснула?” - міркую. “Чи знайшла собі кота велелюбного та залицяється до нього? Хто зна”.
Почалапав на кухню та поставив чайника на газову плиту аби нагріти води. Деренчливий вхідний дзвоник відштовнув тривожні думки про Мусю. Дивуюся: хто це в неділю такої ранньої пори приперся в мій холостяцький барліг? Чи не кум? Він любитель уранці ковтнути добряче сорокаградусної свяченої води, і не сам, а обов’зково з кумпаном. Мене чомусь вважає найбільш підходящою кандидатурою на роль супияка. А я в основному чай з глодом вживаю. І квас. Та хіба для кума перешкода, що я непитущий? Головне, аби поруч була душевна людина, яка вислухає його варнякання про складнощі людського життя та згідливо киватиме головою. Після третьої чарки кума тягне на ліричний лад і він підсовує мені гітару, аби побринькав йому українських романсів. Ну, а коли на денці пляшки уже ні краплини — молить Господом Богом почитати йому віршів. Власних. Я й читаю, а шо робити, коли рідна душа просить? Може, ці вірші наставлять його на путь праведний і він перестане жлуктити оковиту. Ось останній йому прочитав. Хочте послухати? Нє? Все одно слухайте, бо у мене нині натхнення прокинулося.
“Хотів народитися жінкою,
Красою світити у світ.
Але майталаю ширінкою,
Ковтаю розбавлений спирт...”
Кум гикнув, почухав носа і буркнув:
- Та нє. Я чоловік! І ніколи не мріяв стати жінкою. Давай інший вірш.
Інший так інший, не проблема. Погортав сторінки своєї пам’яті, читаю:
“Ти не друг! Шуруй із хати!
Пляшки й грошей ніц нема.
А горлянка сухувата
Ще й будунище дійма.
Вчора виссали получку,
Спиртували борлаки.
Я сьогодні пес-вонючка,
Дооблизую склянки.
На бухло повзуть друзяки,
Чують запахи вина.
А як зляжу — будуть “гайки”,
Кличу, а в одвіт - луна.
Діти й жінка десь далеко,
Утікли чортам під хвіст.
За плечем нечистий хека,
Манить пальчиком під міст.
Кажуть, що лечу з орбіти.
Може, годі? Пляшку геть?
Нє, не хочу! Буду пити...
Простягає пляшку смерть.
Кум став червоним як рак, скреготнув зубами і понуро бовкнув:
- Не про мене пісня. Жінка під боком. Хоч і стерво, свариться постійно, але я її люблю. Наче. Сьогодні поїхала на дачу за продуктами, бо цей карантин коронавірусний може розтягнутися до літа, тож я до вечора один. Але ж приїде! Нікуди не дінеться.
- Так сам би поїхав. Чого жінку наражати на небезпеку? І скільки вона привезе? 10 кілограмів? А ти мужик, можеш мішок на плечах нести і не зопріти.
- Втомився я,- одказує кум. Учора роботи багато було.
“Ага,- подумав, - прийшов до мене з опухлою від учорашнього застілля мордякою, смердючий як пес. Як його терплю - і досі не розумію. Добрий надто”.
- А що це в тебе у торбі під ногами таке величеньке? - питаю.
- А-а-а-а, це репродукція картини якоїсь. Страхіття. Нащо вона на роботі сантехнікам? Висить у підвалі над прокуреним столом, мушиним послідом потроху покривається. Тож я тобі подарунок приніс: бери, тобі такі цяцьки подобаються.
Виймає з торбиняри картину в рамці та простягує її з милою усмішкою.
Беру, стираю пил з поверхні і...втрачаю дар мови. Мікеланджело Мерісі де Караваджо! Картина “Медуза”!
Знаю, що їх майстер створив дві — одну 1596-го року, іншу - роком пізніше. На обох у вигляді Горгони зобразив себе. Писалися для того, аби їх натягнути на дерев’яні щити і повісити над вхідними дверима, аби відлякувати злодіїв та недоброзичливців. Одну картину нещодавно ідентифікували завдяки флуоресцентному аналізу. А от іншу, без підпису — тільки умовно вважають роботою Караваджо. Не може бути, аби та картина, яка зберігається в галереї Уффіці та була свого часу замовлена кардиналом Франческо Дель Монте, як підношення герцогу Тосканському Фердинанду 1 — бути брутальною підміною. Тоді що ж я тримаю в руках? Підробку? Репродукцію? Оригінал?
Посиділи з кумом ще півгодини, погавкав на нього за пиятику ще трохи і виштовхнув у плечі за двері. Зайшов на кухню помити посуд. Котяча тарілка була порожньою, отже кицька встигла повернутися та натоптати черево. І знову побігла тинятися чорт знає де.
Повернувся до столу, начепив окуляри і вирячився на картину. А там моя Муся вже гуляє, між зміїними головами крутиться! Відомо, що кицьки вельми допитливі, але ж у таких непевних місцях як закартиння - це вельми небезпечно! Хто знає що в художника в голові крутилося, коли він малював отаке страхіття? Можливо ті зміїні голови мають страшну отруту. Кусне така зопалу мою улюбленицю і прийде їй капець.
- Муся! Мусюся! Ходи до мене, тікай звідтіля,- гукаю до хвостатої.
Завмерла кішка, принюхується до чогось, лапою торкає найближчу від неї голову.
На картині жодних змін, все завмерло. Але навіть звідси відчуваю, як картина наливається лютою чорною силою. Волосся на голові починає дибитися, а між окремими волосками проскакують електричні розряди. Одна голова повертається, пильно дивиться в очі і миттєвим порухом кидається до моєї шиї.
Дикий котячий нявкіт розрізав тишу як удар блискавки. Муся оживає і кидається на зміїну голову. І коли зуби отруйної потвори вже готові зімкнутися на моїй яремній вені - Муся таки встигає дотягнутися до неї кігтями. Ікла рудої хижачки впиваються повзучій гадині в голову, одгризають її, і кішка вивалюється з картини разом з нею прямо мені на руки.
Одкушена голова впала на долівку, а тіло потвори миттєво втягнулося в картину.
Голову негайно вкинув у грубу. Ох і горіло те страхіття, скажу вам! З комина валував такий густий і чорний дим, аж сусідка прибігла запитати — що то таке там палю? Чи не старі валянки? А як побачила картину, на якій перекошене жахом обличчя було орнаментоване гадючим клубком, то перехрестилася і прожогом вискочила з хати.
Віддав я ту картину кумові. Кажу — найкраще їй висіти там, де вона й висіла: у прокуреному, тьмяному підвалі з підпилими сантехніками.
А для Мусиних подорожей придбав інше полотно, де зображене сонячне літо, пурхають барвисті метелики, а на задньому плані ходить молодий пухнастий кіт-Баюн з сопілкою в руках.
І ви, шановні читачі, робіть так само. І будуть ваші киці здоровими та щасливими. А якщо хтось подарує книжку Стівена Кінга, або картину якогось бородатого дяді з хворою уявою — відмовляйтеся. Все, біжу на кухню сардельку варити, Муся їсти просить.
22.03.2020р.
Мальована кішка увечері знову зникла з картини. Звечора поставив миску з кормом на кухні і налив свіжої води. Мусила б до ранку наїстися, так ні - знову десь швендяє. Позавчора бачив її на репродукції картини “Півні” Михайла Забродського, яка висить на кухні. А вчора лежала, згорнувшись калачиком, біля ніг Сальвадора Далі вже на іншому полотні.
- Муся! - кличу хвостату бестію,- Ходи їсти, ось тобі дві сардельки зварив і рибки. Годі тинятися закартинням. Ще зустрінешся там з отими зубатими потворами, яких люблять малювати сучасні художники, і згамає тебе голодний бармаглот. Давай, вилазь хутко звідтіля, кому кажу! - сварюся на свою улюбленицю.
Тихо в хаті, ані шелесне. Не чути муркоту і м“якого поступу котячих лап по ламінату. “Може, заснула?” - міркую. “Чи знайшла собі кота велелюбного та залицяється до нього? Хто зна”.
Почалапав на кухню та поставив чайника на газову плиту аби нагріти води. Деренчливий вхідний дзвоник відштовнув тривожні думки про Мусю. Дивуюся: хто це в неділю такої ранньої пори приперся в мій холостяцький барліг? Чи не кум? Він любитель уранці ковтнути добряче сорокаградусної свяченої води, і не сам, а обов’зково з кумпаном. Мене чомусь вважає найбільш підходящою кандидатурою на роль супияка. А я в основному чай з глодом вживаю. І квас. Та хіба для кума перешкода, що я непитущий? Головне, аби поруч була душевна людина, яка вислухає його варнякання про складнощі людського життя та згідливо киватиме головою. Після третьої чарки кума тягне на ліричний лад і він підсовує мені гітару, аби побринькав йому українських романсів. Ну, а коли на денці пляшки уже ні краплини — молить Господом Богом почитати йому віршів. Власних. Я й читаю, а шо робити, коли рідна душа просить? Може, ці вірші наставлять його на путь праведний і він перестане жлуктити оковиту. Ось останній йому прочитав. Хочте послухати? Нє? Все одно слухайте, бо у мене нині натхнення прокинулося.
“Хотів народитися жінкою,
Красою світити у світ.
Але майталаю ширінкою,
Ковтаю розбавлений спирт...”
Кум гикнув, почухав носа і буркнув:
- Та нє. Я чоловік! І ніколи не мріяв стати жінкою. Давай інший вірш.
Інший так інший, не проблема. Погортав сторінки своєї пам’яті, читаю:
“Ти не друг! Шуруй із хати!
Пляшки й грошей ніц нема.
А горлянка сухувата
Ще й будунище дійма.
Вчора виссали получку,
Спиртували борлаки.
Я сьогодні пес-вонючка,
Дооблизую склянки.
На бухло повзуть друзяки,
Чують запахи вина.
А як зляжу — будуть “гайки”,
Кличу, а в одвіт - луна.
Діти й жінка десь далеко,
Утікли чортам під хвіст.
За плечем нечистий хека,
Манить пальчиком під міст.
Кажуть, що лечу з орбіти.
Може, годі? Пляшку геть?
Нє, не хочу! Буду пити...
Простягає пляшку смерть.
Кум став червоним як рак, скреготнув зубами і понуро бовкнув:
- Не про мене пісня. Жінка під боком. Хоч і стерво, свариться постійно, але я її люблю. Наче. Сьогодні поїхала на дачу за продуктами, бо цей карантин коронавірусний може розтягнутися до літа, тож я до вечора один. Але ж приїде! Нікуди не дінеться.
- Так сам би поїхав. Чого жінку наражати на небезпеку? І скільки вона привезе? 10 кілограмів? А ти мужик, можеш мішок на плечах нести і не зопріти.
- Втомився я,- одказує кум. Учора роботи багато було.
“Ага,- подумав, - прийшов до мене з опухлою від учорашнього застілля мордякою, смердючий як пес. Як його терплю - і досі не розумію. Добрий надто”.
- А що це в тебе у торбі під ногами таке величеньке? - питаю.
- А-а-а-а, це репродукція картини якоїсь. Страхіття. Нащо вона на роботі сантехнікам? Висить у підвалі над прокуреним столом, мушиним послідом потроху покривається. Тож я тобі подарунок приніс: бери, тобі такі цяцьки подобаються.
Виймає з торбиняри картину в рамці та простягує її з милою усмішкою.
Беру, стираю пил з поверхні і...втрачаю дар мови. Мікеланджело Мерісі де Караваджо! Картина “Медуза”!
Знаю, що їх майстер створив дві — одну 1596-го року, іншу - роком пізніше. На обох у вигляді Горгони зобразив себе. Писалися для того, аби їх натягнути на дерев’яні щити і повісити над вхідними дверима, аби відлякувати злодіїв та недоброзичливців. Одну картину нещодавно ідентифікували завдяки флуоресцентному аналізу. А от іншу, без підпису — тільки умовно вважають роботою Караваджо. Не може бути, аби та картина, яка зберігається в галереї Уффіці та була свого часу замовлена кардиналом Франческо Дель Монте, як підношення герцогу Тосканському Фердинанду 1 — бути брутальною підміною. Тоді що ж я тримаю в руках? Підробку? Репродукцію? Оригінал?
Посиділи з кумом ще півгодини, погавкав на нього за пиятику ще трохи і виштовхнув у плечі за двері. Зайшов на кухню помити посуд. Котяча тарілка була порожньою, отже кицька встигла повернутися та натоптати черево. І знову побігла тинятися чорт знає де.
Повернувся до столу, начепив окуляри і вирячився на картину. А там моя Муся вже гуляє, між зміїними головами крутиться! Відомо, що кицьки вельми допитливі, але ж у таких непевних місцях як закартиння - це вельми небезпечно! Хто знає що в художника в голові крутилося, коли він малював отаке страхіття? Можливо ті зміїні голови мають страшну отруту. Кусне така зопалу мою улюбленицю і прийде їй капець.
- Муся! Мусюся! Ходи до мене, тікай звідтіля,- гукаю до хвостатої.
Завмерла кішка, принюхується до чогось, лапою торкає найближчу від неї голову.
На картині жодних змін, все завмерло. Але навіть звідси відчуваю, як картина наливається лютою чорною силою. Волосся на голові починає дибитися, а між окремими волосками проскакують електричні розряди. Одна голова повертається, пильно дивиться в очі і миттєвим порухом кидається до моєї шиї.
Дикий котячий нявкіт розрізав тишу як удар блискавки. Муся оживає і кидається на зміїну голову. І коли зуби отруйної потвори вже готові зімкнутися на моїй яремній вені - Муся таки встигає дотягнутися до неї кігтями. Ікла рудої хижачки впиваються повзучій гадині в голову, одгризають її, і кішка вивалюється з картини разом з нею прямо мені на руки.
Одкушена голова впала на долівку, а тіло потвори миттєво втягнулося в картину.
Голову негайно вкинув у грубу. Ох і горіло те страхіття, скажу вам! З комина валував такий густий і чорний дим, аж сусідка прибігла запитати — що то таке там палю? Чи не старі валянки? А як побачила картину, на якій перекошене жахом обличчя було орнаментоване гадючим клубком, то перехрестилася і прожогом вискочила з хати.
Віддав я ту картину кумові. Кажу — найкраще їй висіти там, де вона й висіла: у прокуреному, тьмяному підвалі з підпилими сантехніками.
А для Мусиних подорожей придбав інше полотно, де зображене сонячне літо, пурхають барвисті метелики, а на задньому плані ходить молодий пухнастий кіт-Баюн з сопілкою в руках.
І ви, шановні читачі, робіть так само. І будуть ваші киці здоровими та щасливими. А якщо хтось подарує книжку Стівена Кінга, або картину якогось бородатого дяді з хворою уявою — відмовляйтеся. Все, біжу на кухню сардельку варити, Муся їсти просить.
22.03.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію