ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.22 23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним

Борис Костиря
2026.11.22 22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.

Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Нотатки відлюдника

 Серафим і Смерть

«Світ дикий і пустий. Земля і Небеса
Осиротілий рід людський жаліють.
Без квітів луки і без яхонту перстень…»

(Франческо Петрарка)

Образ твору Про різне філософствував Серафим, споглядаючи марноту Міста. Дуже навіть про різне. Теми для роздумів виникали в його хаотичній свідомості самі по собі, або були надіслані з надхмарних сфер, або підказувались Тими, Що Минають. А таких людей було в ті часи чимало на вулицях Міста. Особливо типи теплими літніми днями, коли час сієсти ще й не думав починатись, а час пробудження зі сну вже поринув в Лету. Я не знаю, хто спонукав Серафима думати про Смерть. Не я – це точно. З вишніх сфер до Серафима приходили теми світлі, радісні, метафізичні, одухотворені, а такі ось понурі та декадентські – ніколи. Сам же Серафим наслідував Конфуція і любив повторювати мудрість: «Ми ще не знаємо, що таке життя, звідки нам знати, що таке смерть?» І тому філософствував і говорив про життя, намагаючись зрозуміти, чим є цей феномен, ця дивина буття, ця флуктуація ентропії, цей спосіб існування колоїдних розчинів. Чи вдалося Серафиму зрозуміти, що таке життя – не знаю. Не відаю. Мені він про це нічого не говорив. І для мене запитання «що є життя?» так і лишився відкритим і загадковим. Навіть незвіданим. Як Terra incognita для Джеймса Кука. Як Велика Порожнеча для Юрія Гагаріна. У чому сенс життя, я ще якось, з горем навпіл, зрозумів, і то…

І я був вкрай здивований і навіть знічений, коли довідався, що Серафим крім всілякого іншого філософствує про Смерть. Не очікував я такого от такого повороту думки в його бесідах і судженнях – не очікував! Але!

Якось зранку я здійснював прогулянку Містом з метою приємного марнування часу (точніше часопростору, бо час з простором поєднаний нероздільно!) і періодичного заповнення легень повітрям, в якому досить багато кисню. Це мені необхідно для роботи мозку. Не встиг я повернути на куті Вулиці в пошуках крамниці, де продають різні смачні і корисні для тіла нашого напої, я помітив випадково Серафима, що лежав собі на тротуарі, що зроблений для перехожих, на імпровізованому килимку з легкою посмішкою на устах і розпочатою пляшечкою горілочки прозорої в руках. Біля Серафима знаходись двоє Тих, Що Йдуть Мимо (не плутайте з Минаючими!). Один із цих вищезгаданих громадян республіки знаходився в вертикальному положенні тіла відносно поверхні землі (суворо перпендикулярно до поверхні Землі), а інший на вприсядки, як сидять на жердинці курочки та півники або громадяни, що перебувають під вартою держави за скоєні порушення суспільного устрою. Обидвоє Тих, Що Йдуть Мимо були молодими людьми, років, так, приблизно, двадцяти восьми з половиною з часу їх народження. З хвостиком. Одягнуті вони були охайно, демократично, трохи навіть естетично, але не без легкої зневаги до свого зовнішнього вигляду. Капелюхів на головах їхніх не було, напевно, по причині доволі теплої погоди і поведінки лагідного Сонця – світила нашого, яке в той день лисини людські не припікало. Ось, думаю, спитають вони зараз Серафима про погоду – яка, мовляв, нині погода в Місті. Або спитають Серафима про заморське зілля, яке сушать, мелють, а потім набивають ним білі паперові трубочки і запалюють їх, а дим, що від того зілля палаючого навіщось вдихають. Спитають про наявність цього зілля в Серафима. Але ж, ні! Зовсім інакше вони запитали! Замість такого звичного запитав один Той, що Йде Мимо в Серафима:

- Шановний Серафиме Петровичу! Скажіть, а що таке Смерть?

Ну, думаю, зараз Серафим скаже молодій людині куди він зараз має піти і з якою метою, і хто він такий пояснить йому. Але, ні! Не так трапилась ця подія, не так вона відбулась. Серафим здивовано подивився на людину чоловічої статі, зневажливо посміхнувся і відповів:

- Дурницю Ви сказали, молодий чоловіче, пане без капелюха! Дурницю! Я Вам пробачаю, звісно, бо не відали Ви, що таке от говорите. Як можна дати визначення тому, чого не існує? Неможливо це! Бо немає ніякої смерті, вигадки все це. Придумали для того, щоб людей лякати. Але чимало людей повірили цій безглуздій вигадці і бояться! Людина – це зовсім не колоїдний розчин поліпептидів, зовсім не білкове тіло, не хребетна двонога тварина з гіперцефалізацією. Людина – це Дух. А Дух – безсмертний, незнищенний, вічний. Дух не може припинити існування. Дух тільки змінює тілесну оболонку, втілюючись знову і знову, змінюючись, як змінюється візерунок в калейдоскопі, але зникнути не може. І якщо ви не пам’ятаєте про свої минулі втілення, то це не означає, що їх не було. Я ось пам’ятаю. Якщо існує якийсь візерунок дхарм, то зникнути він не може, може тільки змінитись. І змінюється. Щосекунди. Те, що Ви називаєте смертю є тільки хитким містком між двома перевтіленнями Духу. Між двома перетвореннями. І найкращий доказ вічності Духу – нинішнє існування кожного з нас. Крім того, оце ось оце поєднання дхарм – елементів психіки, елементів «Я» - цей орнамент постійно змінюється: «Я», що було хвилину тому, зовсім не те «Я» в цей момент часу, а ще через хвилину буде зовсім інше «Я». Виходить, що я кожну мить помираю і виникаю знову. Це означає, що смерть – це просто безглузда ілюзія, гра вашої хворобливої уяви. Крім того, Дух людини це лиш частинка Суті Всесвіту. І можливо злитися з Абсолютом Всесвіту воєдино. А Суть Всесвіту безсмертна і незнищенна. Так, що не докучайте мені зі своїми дивними фантазіями і затьмареннями. І йдіть собі блукати Містом.

Здивувались Ті, Що Йдуть Мимо почувши такі слова Серафима, дуже здивувались. А потім пішли собі, як і належить Тим, Що Йдуть Мимо. Звичай у них такий є – йти собі, минати. Так вони і все життя минають. А потім в іншій іпостасі втілюються і знову минають – все мимо та мимо…

Написав я оце – оцю повість сумну чи то веселу і ось в такому вигляді вирішив виставити її на загальний огляд моїх читачів і шанувальників. І почитальників. Але раптом. Але ось трапилось – несподівано. Не встиг я перо своє воронове відкласти, не встигло чорнило на ньому висохнути, не встиг я притрусити папір з текстом золотим пилом (як любив це робити Оноре де Бальзак), не встиг я наповнитись відчуттям власної гідності і посміхнутись радісно, як зайшов до мого «кабінету невдахи» Уважний Читач. Він завжди заходить невчасно і недоречно. Зайшов він, значить, і без будь-якого «добридень» чи «перепрошую» прямо з порогу:

- Добродію! Пане писако! Прочитав я назву вашого, з дозволу сказати, «оповідання» «Серафим і Смерть» і подумав: а чи не «вбити» Серафима зібрався автор повісті?
- Та, Ви що? З чого Ви отаке вигадали?
- Знаємо ми Вас, підступного й мерзенного каламаря, Ви не одного свого літературного героя «вбити» зволили! Навіть тих, прототипи яких живуть собі здоровенькі. І навіть не знають, що на сторінках Ваших оповідань вони давно загинули найтрагічнішим чином. Та Ви вбивця, дядечку! Вбивця та кровожер! Неабиякий до того ж!
- Безглуздя та абсурд Ви сказали, шановний пане Уважний Читач! Повний абсурд! Серафим – істота безсмертна, вічна. Він хоч і безхатько, але вбити його неможливо. Навіть на сторінках оповідання мого. Навіть, якщо припустимо помилковість його філософії про безсмертя Душі. Навіть тоді.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-03-26 14:32:04
Переглядів сторінки твору 1129
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.630 / 5.17)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.743 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2026.11.21 12:48
Автор у цю хвилину відсутній