ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2022.12.08 20:00
Темніє… Знову ніч у гості.
Темніє – зорі в високості.
Темніє, люди по оселях.
Темніє – мла вкриває землю.

Євген Федчук
2022.12.08 16:24
Скажи, Якиме, ти ж козакував? –
Старі діди усілись на осонні
Під хатою. Здавалось, напівсонні.
Розімлілий дехто й очі закривав.
Щоб не заснути часом, то вели
Розмови про діла давно минулі,
Коли вони ще молодими були
Й багато чого різного могли.

Олександр Сушко
2022.12.08 15:55
Кошлате мудромисліє нині стало основою людського розумування про природу, кохання, бога, війни та миру. Тобто усе, що не має практичного застосування у повсякденному житті покрите товстим шаром таємничості і такої заплутаної, що годі знайти здоровий ґл

Ольга Олеандра
2022.12.08 15:24
Ця зима вже ніколи не скінчиться
може бути і так
А, можливо, це все нісенітниця
чи знак
Замуроване сонце все ж вижило
хто зна
Назбираємо дров, буде паливо
смішна

Юрій Гундарєв
2022.12.08 11:53
Есть пять имён в женской поэзии:
Лина, Белла, Марина, Леся и
одно особо, осанно -
Анна.

Автор: Юрий Гундарев
2022 год

Володимир Бойко
2022.12.08 02:02
Останнім часом дедалі частіше звучить зловісно назва російського міста Енгельс. Саме на тамтешньому аеродромі базуються літаки стратегічної авіації, які завдають ракетних ударів по Україні. До початку великої війни переважна більшість українців навіть н

Віктор Кучерук
2022.12.08 00:51
Без амуніції та зброї,
Хоча не в мирному тилу, –
Бідою зроджені герої
Нам не дають упасти в млу.
Робота їхня має риси,
Що потребує теж відзнак,
Бо в час лихий не обійтися
Без комунальників ніяк.

Іван Потьомкін
2022.12.07 17:57
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од

Сергій Губерначук
2022.12.07 14:34
Не витримую ліній…
Папір залишаю вам.
Думки забираю у вирій
до позаземлених мам.
Їх багато…
Повні хати…
І скрізь голуби миру
сотають любов ще щиру

Вікторія Лимар
2022.12.07 13:28
У ложах вселенських складаються плани,
Щоб людство вести до нервового стану.
Перебіг подій це підтверджує знову,
Бо задуми, дійсно, на жаль, нездорові.

Багато вже років живмо в напрузі.
Сусіди давно вороги, а не друзі.
Претензії надто зухвалі, амб

Юрій Гундарєв
2022.12.07 11:58
Когда разбивается ваза,
можно её склеить.
И не заметишь сразу
тонкие швы на стекле.

Когда разбивается дружба,
то закрывается дверца…
Сразу не обнаружишь

Микола Соболь
2022.12.07 06:04
Зледеніле небо. Залізних стерв’ятників злети.
Матінка молиться в укритті над дитям.
Не снігом порошить, летять на країну ракети…
Хтось навіть не встиг, попрощатись із життям.
Упав убитим.

Янголи смерті збирають багаті покоси.
Там вимагають душі бе

Віктор Кучерук
2022.12.07 04:54
Згадались укотре солдату,
Й слізьми затуманили зір, –
Зруйнована батьківська хата,
Засіяний мотлохом двір.
Сліди безпощадної бійні
Там час швидкоплинний не стер, -
Вразливій душі неспокійно
Від видив отих дотепер.

Тетяна Левицька
2022.12.07 00:14
Крутила голови отим,
хто гарбузову кашу любить,
хто вабить перснем золотим,
і ніжністю лоскоче губи.
У кого статки в банку є,
чудовий хист, статура гарна,
кому зозуленька кує
на довгі літа щастя марно...

Софія Цимбалиста
2022.12.06 22:04
Так хочеться відчути знову,
хоч не надовго щось,
крім самоти.
Ще раз, один лиш раз,
аби хоч згадку щастя віднайти.
Не вистачить всіх слів,
щоб описати буревій
забутих почуттів.

Іван Потьомкін
2022.12.06 18:05
Дивитись в очі смерті...
Чекать, хто моргне першим?
Як у безіграшковому дитинстві?..
Ні, смерть не така всесильна,
Як часом здається.
Віч-на-віч був з нею
Хлопчиськом-сиротою по війні.
З холоду й голоду склепив повіки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Нотатки відлюдника

 Серафим і Смерть

«Світ дикий і пустий. Земля і Небеса
Осиротілий рід людський жаліють.
Без квітів луки і без яхонту перстень…»

(Франческо Петрарка)

Образ твору Про різне філософствував Серафим, споглядаючи марноту Міста. Дуже навіть про різне. Теми для роздумів виникали в його хаотичній свідомості самі по собі, або були надіслані з надхмарних сфер, або підказувались Тими, Що Минають. А таких людей було в ті часи чимало на вулицях Міста. Особливо типи теплими літніми днями, коли час сієсти ще й не думав починатись, а час пробудження зі сну вже поринув в Лету. Я не знаю, хто спонукав Серафима думати про Смерть. Не я – це точно. З вишніх сфер до Серафима приходили теми світлі, радісні, метафізичні, одухотворені, а такі ось понурі та декадентські – ніколи. Сам же Серафим наслідував Конфуція і любив повторювати мудрість: «Ми ще не знаємо, що таке життя, звідки нам знати, що таке смерть?» І тому філософствував і говорив про життя, намагаючись зрозуміти, чим є цей феномен, ця дивина буття, ця флуктуація ентропії, цей спосіб існування колоїдних розчинів. Чи вдалося Серафиму зрозуміти, що таке життя – не знаю. Не відаю. Мені він про це нічого не говорив. І для мене запитання «що є життя?» так і лишився відкритим і загадковим. Навіть незвіданим. Як Terra incognita для Джеймса Кука. Як Велика Порожнеча для Юрія Гагаріна. У чому сенс життя, я ще якось, з горем навпіл, зрозумів, і то…

І я був вкрай здивований і навіть знічений, коли довідався, що Серафим крім всілякого іншого філософствує про Смерть. Не очікував я такого от такого повороту думки в його бесідах і судженнях – не очікував! Але!

Якось зранку я здійснював прогулянку Містом з метою приємного марнування часу (точніше часопростору, бо час з простором поєднаний нероздільно!) і періодичного заповнення легень повітрям, в якому досить багато кисню. Це мені необхідно для роботи мозку. Не встиг я повернути на куті Вулиці в пошуках крамниці, де продають різні смачні і корисні для тіла нашого напої, я помітив випадково Серафима, що лежав собі на тротуарі, що зроблений для перехожих, на імпровізованому килимку з легкою посмішкою на устах і розпочатою пляшечкою горілочки прозорої в руках. Біля Серафима знаходись двоє Тих, Що Йдуть Мимо (не плутайте з Минаючими!). Один із цих вищезгаданих громадян республіки знаходився в вертикальному положенні тіла відносно поверхні землі (суворо перпендикулярно до поверхні Землі), а інший на вприсядки, як сидять на жердинці курочки та півники або громадяни, що перебувають під вартою держави за скоєні порушення суспільного устрою. Обидвоє Тих, Що Йдуть Мимо були молодими людьми, років, так, приблизно, двадцяти восьми з половиною з часу їх народження. З хвостиком. Одягнуті вони були охайно, демократично, трохи навіть естетично, але не без легкої зневаги до свого зовнішнього вигляду. Капелюхів на головах їхніх не було, напевно, по причині доволі теплої погоди і поведінки лагідного Сонця – світила нашого, яке в той день лисини людські не припікало. Ось, думаю, спитають вони зараз Серафима про погоду – яка, мовляв, нині погода в Місті. Або спитають Серафима про заморське зілля, яке сушать, мелють, а потім набивають ним білі паперові трубочки і запалюють їх, а дим, що від того зілля палаючого навіщось вдихають. Спитають про наявність цього зілля в Серафима. Але ж, ні! Зовсім інакше вони запитали! Замість такого звичного запитав один Той, що Йде Мимо в Серафима:

- Шановний Серафиме Петровичу! Скажіть, а що таке Смерть?

Ну, думаю, зараз Серафим скаже молодій людині куди він зараз має піти і з якою метою, і хто він такий пояснить йому. Але, ні! Не так трапилась ця подія, не так вона відбулась. Серафим здивовано подивився на людину чоловічої статі, зневажливо посміхнувся і відповів:

- Дурницю Ви сказали, молодий чоловіче, пане без капелюха! Дурницю! Я Вам пробачаю, звісно, бо не відали Ви, що таке от говорите. Як можна дати визначення тому, чого не існує? Неможливо це! Бо немає ніякої смерті, вигадки все це. Придумали для того, щоб людей лякати. Але чимало людей повірили цій безглуздій вигадці і бояться! Людина – це зовсім не колоїдний розчин поліпептидів, зовсім не білкове тіло, не хребетна двонога тварина з гіперцефалізацією. Людина – це Дух. А Дух – безсмертний, незнищенний, вічний. Дух не може припинити існування. Дух тільки змінює тілесну оболонку, втілюючись знову і знову, змінюючись, як змінюється візерунок в калейдоскопі, але зникнути не може. І якщо ви не пам’ятаєте про свої минулі втілення, то це не означає, що їх не було. Я ось пам’ятаю. Якщо існує якийсь візерунок дхарм, то зникнути він не може, може тільки змінитись. І змінюється. Щосекунди. Те, що Ви називаєте смертю є тільки хитким містком між двома перевтіленнями Духу. Між двома перетвореннями. І найкращий доказ вічності Духу – нинішнє існування кожного з нас. Крім того, оце ось оце поєднання дхарм – елементів психіки, елементів «Я» - цей орнамент постійно змінюється: «Я», що було хвилину тому, зовсім не те «Я» в цей момент часу, а ще через хвилину буде зовсім інше «Я». Виходить, що я кожну мить помираю і виникаю знову. Це означає, що смерть – це просто безглузда ілюзія, гра вашої хворобливої уяви. Крім того, Дух людини це лиш частинка Суті Всесвіту. І можливо злитися з Абсолютом Всесвіту воєдино. А Суть Всесвіту безсмертна і незнищенна. Так, що не докучайте мені зі своїми дивними фантазіями і затьмареннями. І йдіть собі блукати Містом.

Здивувались Ті, Що Йдуть Мимо почувши такі слова Серафима, дуже здивувались. А потім пішли собі, як і належить Тим, Що Йдуть Мимо. Звичай у них такий є – йти собі, минати. Так вони і все життя минають. А потім в іншій іпостасі втілюються і знову минають – все мимо та мимо…

Написав я оце – оцю повість сумну чи то веселу і ось в такому вигляді вирішив виставити її на загальний огляд моїх читачів і шанувальників. І почитальників. Але раптом. Але ось трапилось – несподівано. Не встиг я перо своє воронове відкласти, не встигло чорнило на ньому висохнути, не встиг я притрусити папір з текстом золотим пилом (як любив це робити Оноре де Бальзак), не встиг я наповнитись відчуттям власної гідності і посміхнутись радісно, як зайшов до мого «кабінету невдахи» Уважний Читач. Він завжди заходить невчасно і недоречно. Зайшов він, значить, і без будь-якого «добридень» чи «перепрошую» прямо з порогу:

- Добродію! Пане писако! Прочитав я назву вашого, з дозволу сказати, «оповідання» «Серафим і Смерть» і подумав: а чи не «вбити» Серафима зібрався автор повісті?
- Та, Ви що? З чого Ви отаке вигадали?
- Знаємо ми Вас, підступного й мерзенного каламаря, Ви не одного свого літературного героя «вбити» зволили! Навіть тих, прототипи яких живуть собі здоровенькі. І навіть не знають, що на сторінках Ваших оповідань вони давно загинули найтрагічнішим чином. Та Ви вбивця, дядечку! Вбивця та кровожер! Неабиякий до того ж!
- Безглуздя та абсурд Ви сказали, шановний пане Уважний Читач! Повний абсурд! Серафим – істота безсмертна, вічна. Він хоч і безхатько, але вбити його неможливо. Навіть на сторінках оповідання мого. Навіть, якщо припустимо помилковість його філософії про безсмертя Душі. Навіть тоді.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-03-26 14:32:04
Переглядів сторінки твору 414
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.452 / 5.02)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.380 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2022.12.06 03:55
Автор у цю хвилину відсутній