
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
2025.10.13
20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно , безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно , безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Лютий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лютий
Лютий
Як же дружина хотіла цю дитину! Як мріяла про неї! Скільки сил було витрачено на те, аби виносити довгоочікуване щастя. Тричі вагітність закінчувалася викиднем. Ми моталися від клініки до клініки, витрушуючи останні копійки на те, аби отримати бодай один шанс на втілення мрії. І коли десять років зусиль, здавалося, так і закінчаться нічим — сталося диво: вагітність пройшла нормально.
Дружина захотіла, аби на пологах був присутнім я. Родичі порадили аби пологи проходили в одній з приватних клінік Києва, яка знаходиться одразу за кафедральним собором. Сказали, що там чудове обслуговування, стовідсоткова гарантія безпеки.
Заплатили двісті доларів в перерахунку на українські гривні, отримали чек і почали готуватися до щасливої події. Коли надійшов час - жінка терміново виїхала до клініки, Я ж приїхав туди увечері, після роботи. Заходжу в фойє, а дружина все ще сидить в приймальному відділенні.
- Чому жінка досі не в в палаті? - питаю адміністратора.
- Ви розумієте,- потрібно підготувати палату, прибрати за пацієнткою, що виписалася.
- Три години метете віником павуків на стелі? А чи не задовго? А ну показуйте палату, до якої хочете покласти мою дружину,- кажу персоналу і взувши бахіли та вдягнувши на ходу медхалат прямую до ліфта.
- Не маєте права! Це — режимний об’єкт! - кричить адміністратор.
- Маю право,- одказую. - Ось чек про сплату грошей, а ось моє посвідчення депутата Верховної ради, - кажу ошелешеній медпрацівниці і тицяю під носа посвідченням. Вона не вчитувалася, що то не депутатське, а помічника-консультанта. Але повірила на слово, заметушилася.
- Одну хвилинку, зараз все зробимо, - злякано прошепотіла жінка і побігла вирішувати це питання.
За п’ять хвилин були вже в палаті. Прийшов черговий лікар, галопом оглянув дружину, буркнув щось обнадійливе і пішов у своїх справах.
О дев’ятій вечора почалися перейми. Прибігла санітарка і відкликала мене з палати в коридор.
- Я людина віруюча, буду молитися за вас. Але для стимуляції хорошого результату пологів потрібно доплатити лікарям. Небагато, доларів 50 вистачить.
- Гаразд, кажу,- ось вам 50 доларів але дивіться аби все було нормально.
Сестра зникла у глибинах медзакладу, а я повернувся до дружини. Перейми були настільки болісними, що дружина почала стогнати. А потім і плакати.
Робив їй масаж, шепотів заспокійливі слова, співав лагідних пісень. Це допомагало, але ненадовго. До самого ранку ми удвох пробували пережити цей важкий час, але біль став зовсім нестерпним.
- Чоловіче, а чи не можна якось притлумити цей біль, сходи до лікаря, попитай.
Вийшов у коридор і озирнувся.
- Є тут хтось? - гукаю у лікарняну тишу. - Аго-о-о-в!!!
Нікого немає, лише чути як клацає секундна стрілка настінного годинника. Бігав хвилин двадцять, допоки не надокучило і я спустився у фойє до адміністратора та роздратовано запитав:
- Де поділися лікарі? Чому нікого немає у відділенні?
- Лікар пішов до моргу, зараз повернеться.
- Якого біса поночі черговий лікар ходить до моргу? Що йому там робити? І де медсестра? Теж до моргу побігла? Чи вечеряє?
Лікар прийшов хвилин за десять, заспаний і у пом’ятому халаті.
- Можемо зробити епідуральну анестезію. Але це не зовсім безпечно для дитини. Краще вколоти заспокійливе і трохи зняти напругу м’язів. Але потрібні гроші — уколи не безкоштовні.
- Гаразд, робіть що потрібно, жінка мучається,- кажу лікареві та суну в його вогку долоню сотенну купюру.
Жінка знемагала. Мокра, виснажена, вона вже навіть стогнати не могла, а якось моторошно скавучала. Знову пішов до лікаря. Відкрив двері його кабінету, а той хропе на дивані.
- Вставайте, робіть ще один укол, жінці зле. Але краще готувати її до кесаревого розтину. Самотужки вона навряд чи народить.
- Ви що, - лікар, аби давати такі рекомендації? Під час перших пологів перейми можуть іти до дванадцяти годин.
- Ви мене пробачте, шановний, але навіть я бачу, що жінка народити сама не може.
- Зроблю ще один укол, а далі побачимо. І давайте гроші одразу. Сподіваюся, що вони у вас є.
- Є, не хвилюйтеся. Ось, беріть, - простягую йому сотенну купюру.
Другий укол допоміг, але ненадовго. Знову біжу до лікаря.
- Йде чотирнадцята година переймів. Може дитина вже плаває в міконії, отруюється потроху, а ви тут чекаєте, коли прийде нова зміна? - ледь не кричучи звертаюся до нього.
Почався ранковий огляд в палаті, прийшов професор, оглянув дружину і кинув черговому лікарю:
- Негайно робити кесарів розтин!
Дружину повезли в операційну, а я став під її дверима і заплющив очі.
- Підійшла санітарка і каже:
- Чоловіче, аби все пройшло як слід — потрібно лікарям трішки заплатити.
- П’ятдесят доларів? - з іронічною посмішкою запитав я.
-Так! А звідки ви знаєте?
- Я ж учора вам вже давав гроші. Невже забули?
- Сьогодні теж треба, бачте — термінова операція? Лікарі працюють як каторжні. А я за вас молитимуся.
- Ось, шановна, беріть, - і даю їй ще 50 доларів.
Санітарка подякувала і хутко зникла у нутрощах клініки.
А я чекаю коли закінчаться муки моєї дружини та почую голос новонародженої дитини. Але як не дослухаюся — глухо.
Через годину вийшов професор і тихо мовив:
- Ваша дитина народилася неживою. Ми її одкачали і повезли в інтенсивну терапію. Зараз вона лежить під “ковпаком”.
- А яка причина таких невдалих пологів? Затрималися з “кесаревим” розтином чи якась вроджена вада?
Лікар опустив погляд і буркнув:
- Ще не розібралися. Причину знайдемо з часом. А ви можете побачити дитину тільки увечері. Зараз ще не можна. Тому йдіть на роботу.
- А з дружиною поговорити можна?
- Пізніше. Вона теж після операції надто втомлена, їй дали заспокійливе.
Тієї днини відбувалася конференція блоку “Наша Україна” з висунення кандидатів у народні депутати, на якій я був секретарем. Претенденти на папаху по черзі виходили до трибуни, бубоніли свої програми, обіцяли, переконували делегатів у тому, що саме вони є тими обранцями, які потрібні нашій державі, але думками я був не тут, а біля дружини та дитини. А тут була лише тілесна оболонка. Мовчки вів протокол засідання, записував туди необхідну інформацію, слухав упіввуха галасливі репліки делегатів.
Після засідання мусів сформувати пакет необхідних документів на кожного висунутого кандидата, для подальшої передачі в ЦВК та штаб блоку “Наша Україна”, поставити необхідні підписи та прошльопати печаткою. І аж тоді рвонув до клініки.
Спочатку пішов до дитини. Схилився над герметичним боксом і пильно оглянув тільце доньки. З правого боку, там де знаходиться печінка, вип“ячувалося якесь незрозуміле утворення, розміром з яблуко. Питаю в акушерки:
- Що це?
- Ваша дитина наковталася меконію та довколоплідних вод. Лікарі спізнилися з кесаревим розтином. І печінка почала відмовляти.
- Чи виживе донечка?
Нічого не сказала лікарка, промовчала. А мені захотілося заплакати. Від безсилля та розпачу.
- Йдіть, чоловіче до дружини. Тут вам робити нічого.
А з дружиною розмови не вийшло. Як тільки вона побачила вираз мого обличчя — одвернулася до стіни і завила. Стояв біля ліжка навколішках,, мовчки тримаючи її руку.
Через три доби донька відмучилася і померла. Десь з’явилася пронирлива санітарка, тицьнула мені в руку двісті гривень і вибачливо буркнула:
- Я людина віруюча, тому грошей за невдалі пологи не візьму. Буду за вас молитися. І ви моліться — Бог вам ще пошле дитину. Перехрестилися і подалася циганити гроші в наступної жертви.
Дружина лежала в лікарні, а я, отримавши урну з прахом доньки в клініці та довідку, в якій причиною смерті була вказана пневмонія, подався на Лісовий цвинтар. Розкидав глибокий сніг, роздовбав мерзлу землю праворуч від місця, де був похований батько, і синіми від холоду руками опустив у яму те, що лишилося від моєї любові.
29.03.2020р.
Як же дружина хотіла цю дитину! Як мріяла про неї! Скільки сил було витрачено на те, аби виносити довгоочікуване щастя. Тричі вагітність закінчувалася викиднем. Ми моталися від клініки до клініки, витрушуючи останні копійки на те, аби отримати бодай один шанс на втілення мрії. І коли десять років зусиль, здавалося, так і закінчаться нічим — сталося диво: вагітність пройшла нормально.
Дружина захотіла, аби на пологах був присутнім я. Родичі порадили аби пологи проходили в одній з приватних клінік Києва, яка знаходиться одразу за кафедральним собором. Сказали, що там чудове обслуговування, стовідсоткова гарантія безпеки.
Заплатили двісті доларів в перерахунку на українські гривні, отримали чек і почали готуватися до щасливої події. Коли надійшов час - жінка терміново виїхала до клініки, Я ж приїхав туди увечері, після роботи. Заходжу в фойє, а дружина все ще сидить в приймальному відділенні.
- Чому жінка досі не в в палаті? - питаю адміністратора.
- Ви розумієте,- потрібно підготувати палату, прибрати за пацієнткою, що виписалася.
- Три години метете віником павуків на стелі? А чи не задовго? А ну показуйте палату, до якої хочете покласти мою дружину,- кажу персоналу і взувши бахіли та вдягнувши на ходу медхалат прямую до ліфта.
- Не маєте права! Це — режимний об’єкт! - кричить адміністратор.
- Маю право,- одказую. - Ось чек про сплату грошей, а ось моє посвідчення депутата Верховної ради, - кажу ошелешеній медпрацівниці і тицяю під носа посвідченням. Вона не вчитувалася, що то не депутатське, а помічника-консультанта. Але повірила на слово, заметушилася.
- Одну хвилинку, зараз все зробимо, - злякано прошепотіла жінка і побігла вирішувати це питання.
За п’ять хвилин були вже в палаті. Прийшов черговий лікар, галопом оглянув дружину, буркнув щось обнадійливе і пішов у своїх справах.
О дев’ятій вечора почалися перейми. Прибігла санітарка і відкликала мене з палати в коридор.
- Я людина віруюча, буду молитися за вас. Але для стимуляції хорошого результату пологів потрібно доплатити лікарям. Небагато, доларів 50 вистачить.
- Гаразд, кажу,- ось вам 50 доларів але дивіться аби все було нормально.
Сестра зникла у глибинах медзакладу, а я повернувся до дружини. Перейми були настільки болісними, що дружина почала стогнати. А потім і плакати.
Робив їй масаж, шепотів заспокійливі слова, співав лагідних пісень. Це допомагало, але ненадовго. До самого ранку ми удвох пробували пережити цей важкий час, але біль став зовсім нестерпним.
- Чоловіче, а чи не можна якось притлумити цей біль, сходи до лікаря, попитай.
Вийшов у коридор і озирнувся.
- Є тут хтось? - гукаю у лікарняну тишу. - Аго-о-о-в!!!
Нікого немає, лише чути як клацає секундна стрілка настінного годинника. Бігав хвилин двадцять, допоки не надокучило і я спустився у фойє до адміністратора та роздратовано запитав:
- Де поділися лікарі? Чому нікого немає у відділенні?
- Лікар пішов до моргу, зараз повернеться.
- Якого біса поночі черговий лікар ходить до моргу? Що йому там робити? І де медсестра? Теж до моргу побігла? Чи вечеряє?
Лікар прийшов хвилин за десять, заспаний і у пом’ятому халаті.
- Можемо зробити епідуральну анестезію. Але це не зовсім безпечно для дитини. Краще вколоти заспокійливе і трохи зняти напругу м’язів. Але потрібні гроші — уколи не безкоштовні.
- Гаразд, робіть що потрібно, жінка мучається,- кажу лікареві та суну в його вогку долоню сотенну купюру.
Жінка знемагала. Мокра, виснажена, вона вже навіть стогнати не могла, а якось моторошно скавучала. Знову пішов до лікаря. Відкрив двері його кабінету, а той хропе на дивані.
- Вставайте, робіть ще один укол, жінці зле. Але краще готувати її до кесаревого розтину. Самотужки вона навряд чи народить.
- Ви що, - лікар, аби давати такі рекомендації? Під час перших пологів перейми можуть іти до дванадцяти годин.
- Ви мене пробачте, шановний, але навіть я бачу, що жінка народити сама не може.
- Зроблю ще один укол, а далі побачимо. І давайте гроші одразу. Сподіваюся, що вони у вас є.
- Є, не хвилюйтеся. Ось, беріть, - простягую йому сотенну купюру.
Другий укол допоміг, але ненадовго. Знову біжу до лікаря.
- Йде чотирнадцята година переймів. Може дитина вже плаває в міконії, отруюється потроху, а ви тут чекаєте, коли прийде нова зміна? - ледь не кричучи звертаюся до нього.
Почався ранковий огляд в палаті, прийшов професор, оглянув дружину і кинув черговому лікарю:
- Негайно робити кесарів розтин!
Дружину повезли в операційну, а я став під її дверима і заплющив очі.
- Підійшла санітарка і каже:
- Чоловіче, аби все пройшло як слід — потрібно лікарям трішки заплатити.
- П’ятдесят доларів? - з іронічною посмішкою запитав я.
-Так! А звідки ви знаєте?
- Я ж учора вам вже давав гроші. Невже забули?
- Сьогодні теж треба, бачте — термінова операція? Лікарі працюють як каторжні. А я за вас молитимуся.
- Ось, шановна, беріть, - і даю їй ще 50 доларів.
Санітарка подякувала і хутко зникла у нутрощах клініки.
А я чекаю коли закінчаться муки моєї дружини та почую голос новонародженої дитини. Але як не дослухаюся — глухо.
Через годину вийшов професор і тихо мовив:
- Ваша дитина народилася неживою. Ми її одкачали і повезли в інтенсивну терапію. Зараз вона лежить під “ковпаком”.
- А яка причина таких невдалих пологів? Затрималися з “кесаревим” розтином чи якась вроджена вада?
Лікар опустив погляд і буркнув:
- Ще не розібралися. Причину знайдемо з часом. А ви можете побачити дитину тільки увечері. Зараз ще не можна. Тому йдіть на роботу.
- А з дружиною поговорити можна?
- Пізніше. Вона теж після операції надто втомлена, їй дали заспокійливе.
Тієї днини відбувалася конференція блоку “Наша Україна” з висунення кандидатів у народні депутати, на якій я був секретарем. Претенденти на папаху по черзі виходили до трибуни, бубоніли свої програми, обіцяли, переконували делегатів у тому, що саме вони є тими обранцями, які потрібні нашій державі, але думками я був не тут, а біля дружини та дитини. А тут була лише тілесна оболонка. Мовчки вів протокол засідання, записував туди необхідну інформацію, слухав упіввуха галасливі репліки делегатів.
Після засідання мусів сформувати пакет необхідних документів на кожного висунутого кандидата, для подальшої передачі в ЦВК та штаб блоку “Наша Україна”, поставити необхідні підписи та прошльопати печаткою. І аж тоді рвонув до клініки.
Спочатку пішов до дитини. Схилився над герметичним боксом і пильно оглянув тільце доньки. З правого боку, там де знаходиться печінка, вип“ячувалося якесь незрозуміле утворення, розміром з яблуко. Питаю в акушерки:
- Що це?
- Ваша дитина наковталася меконію та довколоплідних вод. Лікарі спізнилися з кесаревим розтином. І печінка почала відмовляти.
- Чи виживе донечка?
Нічого не сказала лікарка, промовчала. А мені захотілося заплакати. Від безсилля та розпачу.
- Йдіть, чоловіче до дружини. Тут вам робити нічого.
А з дружиною розмови не вийшло. Як тільки вона побачила вираз мого обличчя — одвернулася до стіни і завила. Стояв біля ліжка навколішках,, мовчки тримаючи її руку.
Через три доби донька відмучилася і померла. Десь з’явилася пронирлива санітарка, тицьнула мені в руку двісті гривень і вибачливо буркнула:
- Я людина віруюча, тому грошей за невдалі пологи не візьму. Буду за вас молитися. І ви моліться — Бог вам ще пошле дитину. Перехрестилися і подалася циганити гроші в наступної жертви.
Дружина лежала в лікарні, а я, отримавши урну з прахом доньки в клініці та довідку, в якій причиною смерті була вказана пневмонія, подався на Лісовий цвинтар. Розкидав глибокий сніг, роздовбав мерзлу землю праворуч від місця, де був похований батько, і синіми від холоду руками опустив у яму те, що лишилося від моєї любові.
29.03.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію