ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2022.10.01 19:35
Двадцять літ зі сходу на захід, з півночі на південь ходив імператор Діоклетіан, усмиряючи різномовних бунтівників. Час його названо «поверненням золотого століття». Заглянув імператор на якусь часину в Рим. І не сподобалось йому тут жити, а закортіло на

Микола Соболь
2022.10.01 05:44
Тихими переливами, дзвонами зорі
заспівала пісню квітневу Десна.
Небо ще холодне й скупе, але десь в горі
вперше чорногузи клекочуть. Весна
цього року воєнна ні сну, ні спокою…
птахи ледь взнають місцевість згорілу.
Попелища сіл. Кружляючи над рікою

Віктор Кучерук
2022.10.01 05:41
Непроглядні осінні тумани
Від світань аж до смерків щодня, –
Повз світіння листочків багряних
Без стежинок ходжу, навмання.
Мов крізь сон, поглядаю під ноги,
Щоб об щось не спіткнутись ніде, –
Час так скручує трави вологі,
Наче пряжу старанно пря

Ярослав Чорногуз
2022.10.01 00:03
Ця осінь справжня — дощова, сумна,
А так хотілося ще дрібку літа.
Душа схолола і необігріта,
Як неприкаяна, бреде вона.

Як вересень, нахмурене життя,
Все більше горя, і все менше щастя,
І сипляться на голову напасті,

Володимир Бойко
2022.09.30 14:32
Геббельс у захваті від соловйова,
Жде з нетерпінням пропагандона.
В пеклі компанія пречудова –
Сталіна, жиріка і кобзона.

Тих, що загинули за росію,
Щиро смолою усіх зігріють.

Козак Дума
2022.09.30 13:44
Я не кацап і я не московит –
в мені нуртує кров мого народу!
У цьому ми переконали світ,
відважно захищаючи свободу.
І я не орк чи дикий гамадрил,
не представник мокшанської еліти,
що об’єднала сотню-другу рил
і прагне нині керувати світом.

Іван Потьомкін
2022.09.30 09:26
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимось схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Щемом вливається у серце...
...А за пейзажами вбачається

Віктор Кучерук
2022.09.30 05:40
Як вогню божевільне шаленство
Палахтіло, світило, пекло, –
Відчуття неземного блаженства
І безмежного щастя було.
Мов очей осяйна осолода
Струменіла, звивалась, жила, –
Оминала чіпкі перешкоди
І в єдине єднала тіла.

Микола Соболь
2022.09.30 05:19
На тихих вулицях дитинства
живе і досі той ласун,
який цукерками ділився –
сіресенький вухань-пустун –
тепер передає для доці
смаколики через мене,
знаходить скрізь в життя потоці
і вас нехай не омине.

Євген Федчук
2022.09.29 19:39
Псков ненадовго пережив сусідів,
Хоча й старався та Москві годив.
Але пішов за Новгородом слідом.
З Москвою поряд надто вільно жив.
А їй такі сусіди не потрібні,
Дух вільнолюбства там живий, однак.
Надихаються ним московські злидні
І у Москві захоч

Татьяна Квашенко
2022.09.29 18:15
У шаховій скриньці фігурка жила.
Літами як жінка, на зріст же – мала.
Себе відчувала, звичайно, живою,
З душею ляльково-сумною порою.

Та вільний від партії шахів король
Нову їй засвоїти вигадав роль.
Із мрій іграшкових м’яких кольорів

Сергій Губерначук
2022.09.29 11:20
Віриш, я знав, що приїдеш.
Вірш написав принагідно.
Бачиш, збуваються вірші.
Начебто, й правдоподібно?

Прошу зайти до господи.
Може, здорожившись, спала б?
Сонцем лягла б у воду,

Іван Потьомкін
2022.09.29 09:24
– Что скажешь? – cпросил я Алексея, протягивая старое фото, когда почти через год мы наконец-то встретились снова на нейтральной территории. – А что тут скажешь? Юная и хорошенькая. Твоя в девичестве? – Нет. Но прочти, что написано на обратной стороне.

Микола Соболь
2022.09.29 05:59
Мовчать вітри, замовкли зливи,
калини кім’яхи горять
і снігурі такі щасливі
летять до кетягів багать
немов зігрітися тут хочуть
і це для них найвища ціль.
Всміхнеться сонечко напрочуд,
коли ущухне заметіль.

Віктор Кучерук
2022.09.29 05:28
Все як треба, все чин чином,
Все гаразд на чужині, –
Лиш думки про Батьківщину
Рай затьмарюють мені.
Наче вранішнім туманом,
Чи тремтливим міражем, –
Смутки швидко стерли грані
Між Парижем й Ірпенем.

Сергій Губерначук
2022.09.28 11:18
На пальмі жіночої статі
розказує какаду,
як я в полотняному платті
з Платоном по Азії йду.

Під руку взявши Платона,
здіймавсь на гірське плато
оддать на поживу тритонам
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Лютий
Лютий

Як же дружина хотіла цю дитину! Як мріяла про неї! Скільки сил було витрачено на те, аби виносити довгоочікуване щастя. Тричі вагітність закінчувалася викиднем. Ми моталися від клініки до клініки, витрушуючи останні копійки на те, аби отримати бодай один шанс на втілення мрії. І коли десять років зусиль, здавалося, так і закінчаться нічим — сталося диво: вагітність пройшла нормально.

Дружина захотіла, аби на пологах був присутнім я. Родичі порадили аби пологи проходили в одній з приватних клінік Києва, яка знаходиться одразу за кафедральним собором. Сказали, що там чудове обслуговування, стовідсоткова гарантія безпеки.

Заплатили двісті доларів в перерахунку на українські гривні, отримали чек і почали готуватися до щасливої події. Коли надійшов час - жінка терміново виїхала до клініки, Я ж приїхав туди увечері, після роботи. Заходжу в фойє, а дружина все ще сидить в приймальному відділенні.

- Чому жінка досі не в в палаті? - питаю адміністратора.

- Ви розумієте,- потрібно підготувати палату, прибрати за пацієнткою, що виписалася.

- Три години метете віником павуків на стелі? А чи не задовго? А ну показуйте палату, до якої хочете покласти мою дружину,- кажу персоналу і взувши бахіли та вдягнувши на ходу медхалат прямую до ліфта.

- Не маєте права! Це — режимний об’єкт! - кричить адміністратор.

- Маю право,- одказую. - Ось чек про сплату грошей, а ось моє посвідчення депутата Верховної ради, - кажу ошелешеній медпрацівниці і тицяю під носа посвідченням. Вона не вчитувалася, що то не депутатське, а помічника-консультанта. Але повірила на слово, заметушилася.

- Одну хвилинку, зараз все зробимо, - злякано прошепотіла жінка і побігла вирішувати це питання.

За п’ять хвилин були вже в палаті. Прийшов черговий лікар, галопом оглянув дружину, буркнув щось обнадійливе і пішов у своїх справах.

О дев’ятій вечора почалися перейми. Прибігла санітарка і відкликала мене з палати в коридор.

- Я людина віруюча, буду молитися за вас. Але для стимуляції хорошого результату пологів потрібно доплатити лікарям. Небагато, доларів 50 вистачить.

- Гаразд, кажу,- ось вам 50 доларів але дивіться аби все було нормально.

Сестра зникла у глибинах медзакладу, а я повернувся до дружини. Перейми були настільки болісними, що дружина почала стогнати. А потім і плакати.

Робив їй масаж, шепотів заспокійливі слова, співав лагідних пісень. Це допомагало, але ненадовго. До самого ранку ми удвох пробували пережити цей важкий час, але біль став зовсім нестерпним.

- Чоловіче, а чи не можна якось притлумити цей біль, сходи до лікаря, попитай.

Вийшов у коридор і озирнувся.

- Є тут хтось? - гукаю у лікарняну тишу. - Аго-о-о-в!!!

Нікого немає, лише чути як клацає секундна стрілка настінного годинника. Бігав хвилин двадцять, допоки не надокучило і я спустився у фойє до адміністратора та роздратовано запитав:

- Де поділися лікарі? Чому нікого немає у відділенні?

- Лікар пішов до моргу, зараз повернеться.

- Якого біса поночі черговий лікар ходить до моргу? Що йому там робити? І де медсестра? Теж до моргу побігла? Чи вечеряє?

Лікар прийшов хвилин за десять, заспаний і у пом’ятому халаті.

- Можемо зробити епідуральну анестезію. Але це не зовсім безпечно для дитини. Краще вколоти заспокійливе і трохи зняти напругу м’язів. Але потрібні гроші — уколи не безкоштовні.

- Гаразд, робіть що потрібно, жінка мучається,- кажу лікареві та суну в його вогку долоню сотенну купюру.

Жінка знемагала. Мокра, виснажена, вона вже навіть стогнати не могла, а якось моторошно скавучала. Знову пішов до лікаря. Відкрив двері його кабінету, а той хропе на дивані.

- Вставайте, робіть ще один укол, жінці зле. Але краще готувати її до кесаревого розтину. Самотужки вона навряд чи народить.

- Ви що, - лікар, аби давати такі рекомендації? Під час перших пологів перейми можуть іти до дванадцяти годин.

- Ви мене пробачте, шановний, але навіть я бачу, що жінка народити сама не може.

- Зроблю ще один укол, а далі побачимо. І давайте гроші одразу. Сподіваюся, що вони у вас є.

- Є, не хвилюйтеся. Ось, беріть, - простягую йому сотенну купюру.

Другий укол допоміг, але ненадовго. Знову біжу до лікаря.

- Йде чотирнадцята година переймів. Може дитина вже плаває в міконії, отруюється потроху, а ви тут чекаєте, коли прийде нова зміна? - ледь не кричучи звертаюся до нього.

Почався ранковий огляд в палаті, прийшов професор, оглянув дружину і кинув черговому лікарю:

- Негайно робити кесарів розтин!

Дружину повезли в операційну, а я став під її дверима і заплющив очі.

- Підійшла санітарка і каже:

- Чоловіче, аби все пройшло як слід — потрібно лікарям трішки заплатити.

- П’ятдесят доларів? - з іронічною посмішкою запитав я.

-Так! А звідки ви знаєте?

- Я ж учора вам вже давав гроші. Невже забули?

- Сьогодні теж треба, бачте — термінова операція? Лікарі працюють як каторжні. А я за вас молитимуся.

- Ось, шановна, беріть, - і даю їй ще 50 доларів.

Санітарка подякувала і хутко зникла у нутрощах клініки.

А я чекаю коли закінчаться муки моєї дружини та почую голос новонародженої дитини. Але як не дослухаюся — глухо.

Через годину вийшов професор і тихо мовив:

- Ваша дитина народилася неживою. Ми її одкачали і повезли в інтенсивну терапію. Зараз вона лежить під “ковпаком”.

- А яка причина таких невдалих пологів? Затрималися з “кесаревим” розтином чи якась вроджена вада?

Лікар опустив погляд і буркнув:

- Ще не розібралися. Причину знайдемо з часом. А ви можете побачити дитину тільки увечері. Зараз ще не можна. Тому йдіть на роботу.

- А з дружиною поговорити можна?

- Пізніше. Вона теж після операції надто втомлена, їй дали заспокійливе.

Тієї днини відбувалася конференція блоку “Наша Україна” з висунення кандидатів у народні депутати, на якій я був секретарем. Претенденти на папаху по черзі виходили до трибуни, бубоніли свої програми, обіцяли, переконували делегатів у тому, що саме вони є тими обранцями, які потрібні нашій державі, але думками я був не тут, а біля дружини та дитини. А тут була лише тілесна оболонка. Мовчки вів протокол засідання, записував туди необхідну інформацію, слухав упіввуха галасливі репліки делегатів.

Після засідання мусів сформувати пакет необхідних документів на кожного висунутого кандидата, для подальшої передачі в ЦВК та штаб блоку “Наша Україна”, поставити необхідні підписи та прошльопати печаткою. І аж тоді рвонув до клініки.

Спочатку пішов до дитини. Схилився над герметичним боксом і пильно оглянув тільце доньки. З правого боку, там де знаходиться печінка, вип“ячувалося якесь незрозуміле утворення, розміром з яблуко. Питаю в акушерки:

- Що це?

- Ваша дитина наковталася меконію та довколоплідних вод. Лікарі спізнилися з кесаревим розтином. І печінка почала відмовляти.

- Чи виживе донечка?

Нічого не сказала лікарка, промовчала. А мені захотілося заплакати. Від безсилля та розпачу.

- Йдіть, чоловіче до дружини. Тут вам робити нічого.

А з дружиною розмови не вийшло. Як тільки вона побачила вираз мого обличчя — одвернулася до стіни і завила. Стояв біля ліжка навколішках,, мовчки тримаючи її руку.

Через три доби донька відмучилася і померла. Десь з’явилася пронирлива санітарка, тицьнула мені в руку двісті гривень і вибачливо буркнула:

- Я людина віруюча, тому грошей за невдалі пологи не візьму. Буду за вас молитися. І ви моліться — Бог вам ще пошле дитину. Перехрестилися і подалася циганити гроші в наступної жертви.

Дружина лежала в лікарні, а я, отримавши урну з прахом доньки в клініці та довідку, в якій причиною смерті була вказана пневмонія, подався на Лісовий цвинтар. Розкидав глибокий сніг, роздовбав мерзлу землю праворуч від місця, де був похований батько, і синіми від холоду руками опустив у яму те, що лишилося від моєї любові.

29.03.2020р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-03-29 10:21:49
Переглядів сторінки твору 881
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.263 / 5.5  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.262 / 5.5  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.808
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.02.24 17:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-03-29 19:24:24 ]
Дуже щемне оповідання, Олександре! Недбалість лікаря коштувало життя дитини і зраненої долі батьків, як це жахливо залежати від таких черствих, бездушних людей і нічого не вдіяти. Ми безсилі проти таких випадків, дай Боже, щоб їх ніколи не було, щоб народжувалися дітки і раділи батьки. Сашо, я дуже тобі співчуваю, це дуже страшно втрачати рідну дитину.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2020-03-30 07:36:03 ]
Дякую за хороші слова. Людям часто саме це і потрібно аби пережити лиху годину. Бо співпереживання - це і є справжнє милосердя. Тримаймося, Таню.