ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2020.06.01 21:26
Гуляє літо за лісами,
усе очікує весну,
аби явити вечорами
погоду теплу і ясну.

Але і дні такі негожі,
і ночі іноді такі,
що й соловей іще не може

Євген Федчук
2020.06.01 20:37
Тяжка робота ратая у полі,
То за сохою, то з косою йдеш.
Аж зводить кожну кісточку від болю,
Від сонця не сховаєшся ніде.
А ще ж меча тримаєш напохваті,
Бо скільки зайд блукає навкруги,
Які готові геть усе забрати
Й самого десь погнати на торги.

Іван Потьомкін
2020.06.01 18:10
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму

був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром

Тетяна Левицька
2020.06.01 17:06
Барвисте літо -
світ малахітом,
яскраве сонце,
як мандарин.
З ковша сузір'я
в день перелито
сусальні зорі -
в'язкий бурштин.

Володимир Бойко
2020.06.01 16:52
Вразумейте, граждане тупые –
В речке не ворОтится вода.
Украина – это не Россия,
И не будет ею никогда.

Ігор Деркач
2020.06.01 11:52
З Мавкою ніколи не прощаюсь,
бо ширяю з нею у віках.
У дугу зінуло, а не каюсь,
як її утішу, – ах-ах-ах!

Бо вона м'яка як та резина –
поки натягаєш, каже, – вйо!
А коли потягне чим по спині,

Сергій Губерначук
2020.06.01 10:59
Ґеніальний спосіб був і є –
книгою…
напиши її рукою
лівою –
не виходить!
піт цигкий на пучках
стане кригою –
надто холод розуму

Олександр Сушко
2020.06.01 10:53
Вийшла заміж я, мойри. А чи з тим...
- Ні. Змирися,- не нарікай.
Не пізнаєш оази ніжності,
Зрада чорна - твоя ріка.

Від любові не буде користі,
І з твоєї до нас мольби.
Той, що поруч, - козак безсовісний,

Віктор Кучерук
2020.06.01 09:13
Дощ уперіщив і швидко калюжі
Стали глибокими – ого-го-го, –
Хочеться, хочеться, хочеться дуже,
Тільки не знаю, не знаю чого.
Мокрі дерева шурхочуть, як мітли, –
Тихо, задумливо і спроквола, –
Хочеться, хочеться, хочеться світла,
Тільки немає, н

Ігор Деркач
2020.06.01 08:02
Зелене й короноване мине,
хоча не діє поки-що вакцина.
Єдине обнадіює мене,
що вилікує рани Україна.

Відлунює небесний камертон
усі її духовні обертони
і гасне у етері моветон

Олександр Сушко
2020.06.01 06:43
Яка жінка не хоче аби її любили? Яка жінка, я вас питаю, шановне чоловіцтво, не потребує уваги та душевного спокою? Так нащо ви їх берете собі за дружин, а потім нещадно морально ґвалтуєте чи лупцюєте як лукавих кіз? « Випери шкарпетки!», «Звари їсти!»,

Микола Соболь
2020.06.01 04:49
Буря розхитує крони дерев,
Шелест здійнявся в зеленому листі
З неба краплинами срібне намисто
І громовиці звершається рев.

Чуєш там хтось мене зве за вікном?:
«Вийди до дуба я дам тобі сили,
Сльози мої щойно землю зросили

Ярослав Чорногуз
2020.05.31 23:25
Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
Голубить воно, не пече.
Тону у вогні я оцім дивовижнім –
Смарагдових бранець очей.

ПРИСПІВ:
Смарагдові очі, смарагдові очі
Мене огорнули теплом.

Ін О
2020.05.31 21:52
ці сутінки, наче примарна стіна.
мій демоне ночі, ця темінь - антанта.
з плечей і верхів'їв спускають атланти
на плеса бруківки старі письменА.
усесвіте! бачиш, ці зорі крихкі
шляхи обирають в небесній неволі...
цей серпень печалі й тонких алегорі

Євген Федчук
2020.05.31 19:50
Колись земля ця називалась Диким полем
І звіра, й птаха тут водилося доволі,
І море риби у річках. Лише єдине –
У цьому краї не було тоді людини.
Бо бусурмани так степи ці сплюндрували,
Що всі, хто жив, в краї далекі повтікали
І назавжди лишили земл

Володимир Бойко
2020.05.31 19:12
Сенс життя полягає у пошуку оптимальної температури. Мало бути впевненим у собі, у тобі повинні бути впевнені й інші. Людина слова і людина діла – то різні, не пов'язані між собою особи. Люди не надто мудрі вважають інших занадто мудрими. Тво
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Світло
Чорна біда — велика як океан і глибока як Маріанська западина, прийшла в життя кожного чесного українця. І не обійти її, і не об’їхати. А всьому виною те, що душі в них не черстві, вболівають за нашу державу як за свою рідну дитину.
Коли почалася війна з Росією, пішов разом зі мною добровольцем бити російських найманців та зрадників і вірний друг. Казав:
- Нині такий час, коли стає ясно: хто гнида, а хто людина. Гниди поховаються від призову в кущах, а порядні громадяни підуть захищати державу на фронт.
До влади кум ставився з підозрою, оскільки всі очільники, які керували державою, тонули в багатстві, відібраному в простого люду. Але часу на роздуми не було, як не було і керманича держави, який утік до ворога зі своєю коханкою та валізами з грошима.
Воювали з другом під Попасною. В 2014-му році зрадники України вчинили там засідку, штурмували блок-пост. Але завдяки діям наших солдатів — Костянтина Чурсіна, Володимира Мельника, Віктора Бойка, Едуарда Шмідта та вмілому коригуванню ними вогню артилерії вдалося знищити гаубицями всі вогневі точки супротивника. Це стало прелюдією жорстоких боїв, які точитимуться тут майже безперерервно аж по нині. Люто бився батальйон “Миротворець”. В другій половині липня батальйон “Донбас” звільнив місто. У серпні путінські банди намагалася знову ним заволодіти, але невдало. Відтоді населений пункт почали обстрілюватися “Градами”, завезеними з Росії, тож місцеві жителі покинули його.
Любов до людей приходить не питаючи дозволу, як нічний тать, як удар фінкою в серце, як град посеред літа. Мій вірний друг закохався в місцеву красуню, а вона в нього. Їм не заважало те, що вона розмовляла російською, а він українською, бо любов на такі деталі не зважає: тут діють вищі закони, а не звички, принципи та уподобання. Родом Наталка була з Алмазного, там лишилася вся її сім’я. Селище знаходилося під контролем російських окупаційних військ. Незабаром друг познайомив зі своєю сердечною подругою, з якою побралися прямо тут, на фронті. Увечері каже:
- Друже, допоможи мотнутися в Алмазне, треба деякі Наталчині речі забрати, кошти. І її батьків умовити переїхати на нашу сторону.
- Ігоре! Ти хоч розумієш яку дурницю зморозив? Хто нас туди пустить? Все перекрито, заміновано.
- З нашою стороною вже домовився, там свої хлопці. А з тієї Наталка обіцяла, що все буде гаразд. Є в мене і запасний варіант.
- Друже, не так це робиться, хай розвідка попрацює, тихо все зроблять і непомітно. Можна і самому в полон потрапити, і Наталку загубити. Давай я побалакаю з ким треба? Га?
Не вмовив я друга, не переконав. І сталося те, чого я й боявся.
Блок-пост з нашої сторони проїхали тихо, з тієї сторони теж не присікувалися: перевірили документи, порилися у вантажі і махнули рукою аби їхав. А за десять хвилин наші старі «Жигулі» наздогнав бронетранспортер і сигналом примусив зупинитися на дорозі.
Спочатку і не зрозумів що сталося: сидів у машині і спостерігав, як підійшли військові зі зброєю, попросили вийти з машини Ігоря, відвели його на кілька кроків від стареньких “жигулів” і розстріляли в упор з автоматів. Двоє інших підбігли до “місця мерця” та показали дулами АК, аби виходив і я.
Удар прикладом автомата по голові занурив мене у темінь.
Притома прийшла раптово, ривком, наче я вирвався з глибини на поверхню моря і конвульсивно вдихнув перший ковток повітря. Потилиця пекла вогнем, ноги затекли, оскільки лежав у неприродній позі, з зав“язаними ззаду руками. І зовсім нічого не бачив, оскільки на голові теліпався мішок, при’язаний до шиї скотчем. Добре, що не поліетиленовий, бо уже б задихнувся. Увечері прийшли денеерівці, від щирого серця відгамселили ногами та прикладами та подалися у своїх справах. Три доби поспіль, регулярно, з’являлися кати і старанно повторювали цю процедуру. Страшенно хотілося пити, тіло від побоїв горіло вогнем, зламані ребра не давали дихати. Аж на четверту добу з голови зняли мішка і трохи нагодували якоюсь бовтанкою. До підвалу зайшов бородатий зарізяка в козачих строях, сів на стільця навпроти мене,запалив цигарку:
- Твой друг убит по делу, слишком хорошо стреляет, много наших извел, давно за ним охотились. А вот тебя будем обменивать. С завтрашнего дня на работу. Будеш разбирать развалины. Взбрыкнешь — расстреляем.
Двері прочинилися і до підвалу зайшла...Наталка, злісно посміхнулася і замість привітання з усієї сили вдарила кулаком по голові. Полюбив мій товариш оцю, отруєну лютою ненавистю до українців дівчину, а вона його за це згубила.
Так звані “козаки”, як правило, не воювали на фронті, а займалися виключно грабунком, мародерством та крадіжкою людей. Це тільки в 2017-му році Захарченко їх усіх взяв під контроль. А три роки вони робили все, що в голову утелющиться. І знущалися над полоненими страшно.
Голими руками розтягували брили, пиляли арматуру, підривалися на нерозірваних снарядах та мінах, тихо вмирали від побоїв та хвороб. Зі мною були ті, хто сидів у цій катівні вже півроку, місяць,. Отже, людолови тут працювали вже довго. Казали — дуже вигідний бізнес.
А через два тижні я втік, кинувся з мосту прямо в воду. І досі не розумію, що мною керувало — бажання накласти на себе руки чи віра в те, що я справді зможу втекти з полону. По воді били черги з АК, згодом берегом річки пустили собак. А я, наклавши на голову купу баговиння з водоростями, сидів до ночі у густому очереті як качка в гнізді, боячись ворухнутися. І коли стало так темно, хоч в око стрель — поповз на захід.
У Києві тихо, інколи чути як за вікном проїде одинока машина. Це й не дивно: коронавірусна інфекція загнала людей в домівки. А я думаю про тих, хто зараз лежить в окопах. І воює за нашу з вами Україну, не зважаючи ні на віруси, ні на бездарну і голодну до готівки владу. Владу, яка прикриваючись коронавірусом “зливає” нашу Батьківщину ворогові: домовляється з ним про якісь спільні миротворчі банди, продає землю, яка їй не належить, торгує з кремлівськими есесівцями крамом. А причина такої злочинної поведінки одна: ніхто з тих, хто сидить на печерських пагорбах в окопах не лежав, не потрапляв у полон, у них не вирізали на грудях тризуби і не забивали мало не до смерті в бандитських катівнях ДНР і ЛНР.
Цілком можливо, що на хвилі народного невдоволення до влади прийде Медведчук і компанія. І тоді Україна розвалиться остаточно. Бо його команда — це і є ота дівчина Наталка, яка зманила своєю вродою мого друга в могилу.

02.04.2020р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-04-02 11:09:16
Переглядів сторінки твору 123
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.06.01 15:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оранжевый Олег Олег (Л.П./Л.П.) [ 2020-04-05 00:23:42 ]
Правда завжди моторошна


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2020-04-07 09:37:41 ]
Але про неї треба говорити вголос.