ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Світло
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло
Чорна біда — велика як океан і глибока як Маріанська западина, прийшла в життя кожного чесного українця. І не обійти її, і не об’їхати. А всьому виною те, що душі в них не черстві, вболівають за нашу державу як за свою рідну дитину.
Коли почалася війна з Росією, пішов разом зі мною добровольцем бити російських найманців та зрадників і вірний друг. Казав:
- Нині такий час, коли стає ясно: хто гнида, а хто людина. Гниди поховаються від призову в кущах, а порядні громадяни підуть захищати державу на фронт.
До влади кум ставився з підозрою, оскільки всі очільники, які керували державою, тонули в багатстві, відібраному в простого люду. Але часу на роздуми не було, як не було і керманича держави, який утік до ворога зі своєю коханкою та валізами з грошима.
Воювали з другом під Попасною. В 2014-му році зрадники України вчинили там засідку, штурмували блок-пост. Але завдяки діям наших солдатів — Костянтина Чурсіна, Володимира Мельника, Віктора Бойка, Едуарда Шмідта та вмілому коригуванню ними вогню артилерії вдалося знищити гаубицями всі вогневі точки супротивника. Це стало прелюдією жорстоких боїв, які точитимуться тут майже безперерервно аж по нині. Люто бився батальйон “Миротворець”. В другій половині липня батальйон “Донбас” звільнив місто. У серпні путінські банди намагалася знову ним заволодіти, але невдало. Відтоді населений пункт почали обстрілюватися “Градами”, завезеними з Росії, тож місцеві жителі покинули його.
Любов до людей приходить не питаючи дозволу, як нічний тать, як удар фінкою в серце, як град посеред літа. Мій вірний друг закохався в місцеву красуню, а вона в нього. Їм не заважало те, що вона розмовляла російською, а він українською, бо любов на такі деталі не зважає: тут діють вищі закони, а не звички, принципи та уподобання. Родом Наталка була з Алмазного, там лишилася вся її сім’я. Селище знаходилося під контролем російських окупаційних військ. Незабаром друг познайомив зі своєю сердечною подругою, з якою побралися прямо тут, на фронті. Увечері каже:
- Друже, допоможи мотнутися в Алмазне, треба деякі Наталчині речі забрати, кошти. І її батьків умовити переїхати на нашу сторону.
- Ігоре! Ти хоч розумієш яку дурницю зморозив? Хто нас туди пустить? Все перекрито, заміновано.
- З нашою стороною вже домовився, там свої хлопці. А з тієї Наталка обіцяла, що все буде гаразд. Є в мене і запасний варіант.
- Друже, не так це робиться, хай розвідка попрацює, тихо все зроблять і непомітно. Можна і самому в полон потрапити, і Наталку загубити. Давай я побалакаю з ким треба? Га?
Не вмовив я друга, не переконав. І сталося те, чого я й боявся.
Блок-пост з нашої сторони проїхали тихо, з тієї сторони теж не присікувалися: перевірили документи, порилися у вантажі і махнули рукою аби їхав. А за десять хвилин наші старі «Жигулі» наздогнав бронетранспортер і сигналом примусив зупинитися на дорозі.
Спочатку і не зрозумів що сталося: сидів у машині і спостерігав, як підійшли військові зі зброєю, попросили вийти з машини Ігоря, відвели його на кілька кроків від стареньких “жигулів” і розстріляли в упор з автоматів. Двоє інших підбігли до “місця мерця” та показали дулами АК, аби виходив і я.
Удар прикладом автомата по голові занурив мене у темінь.
Притома прийшла раптово, ривком, наче я вирвався з глибини на поверхню моря і конвульсивно вдихнув перший ковток повітря. Потилиця пекла вогнем, ноги затекли, оскільки лежав у неприродній позі, з зав“язаними ззаду руками. І зовсім нічого не бачив, оскільки на голові теліпався мішок, при’язаний до шиї скотчем. Добре, що не поліетиленовий, бо уже б задихнувся. Увечері прийшли денеерівці, від щирого серця відгамселили ногами та прикладами та подалися у своїх справах. Три доби поспіль, регулярно, з’являлися кати і старанно повторювали цю процедуру. Страшенно хотілося пити, тіло від побоїв горіло вогнем, зламані ребра не давали дихати. Аж на четверту добу з голови зняли мішка і трохи нагодували якоюсь бовтанкою. До підвалу зайшов бородатий зарізяка в козачих строях, сів на стільця навпроти мене,запалив цигарку:
- Твой друг убит по делу, слишком хорошо стреляет, много наших извел, давно за ним охотились. А вот тебя будем обменивать. С завтрашнего дня на работу. Будеш разбирать развалины. Взбрыкнешь — расстреляем.
Двері прочинилися і до підвалу зайшла...Наталка, злісно посміхнулася і замість привітання з усієї сили вдарила кулаком по голові. Полюбив мій товариш оцю, отруєну лютою ненавистю до українців дівчину, а вона його за це згубила.
Так звані “козаки”, як правило, не воювали на фронті, а займалися виключно грабунком, мародерством та крадіжкою людей. Це тільки в 2017-му році Захарченко їх усіх взяв під контроль. А три роки вони робили все, що в голову утелющиться. І знущалися над полоненими страшно.
Голими руками розтягували брили, пиляли арматуру, підривалися на нерозірваних снарядах та мінах, тихо вмирали від побоїв та хвороб. Зі мною були ті, хто сидів у цій катівні вже півроку, місяць,. Отже, людолови тут працювали вже довго. Казали — дуже вигідний бізнес.
А через два тижні я втік, кинувся з мосту прямо в воду. І досі не розумію, що мною керувало — бажання накласти на себе руки чи віра в те, що я справді зможу втекти з полону. По воді били черги з АК, згодом берегом річки пустили собак. А я, наклавши на голову купу баговиння з водоростями, сидів до ночі у густому очереті як качка в гнізді, боячись ворухнутися. І коли стало так темно, хоч в око стрель — поповз на захід.
У Києві тихо, інколи чути як за вікном проїде одинока машина. Це й не дивно: коронавірусна інфекція загнала людей в домівки. А я думаю про тих, хто зараз лежить в окопах. І воює за нашу з вами Україну, не зважаючи ні на віруси, ні на бездарну і голодну до готівки владу. Владу, яка прикриваючись коронавірусом “зливає” нашу Батьківщину ворогові: домовляється з ним про якісь спільні миротворчі банди, продає землю, яка їй не належить, торгує з кремлівськими есесівцями крамом. А причина такої злочинної поведінки одна: ніхто з тих, хто сидить на печерських пагорбах в окопах не лежав, не потрапляв у полон, у них не вирізали на грудях тризуби і не забивали мало не до смерті в бандитських катівнях ДНР і ЛНР.
Цілком можливо, що на хвилі народного невдоволення до влади прийде Медведчук і компанія. І тоді Україна розвалиться остаточно. Бо його команда — це і є ота дівчина Наталка, яка зманила своєю вродою мого друга в могилу.
02.04.2020р.
Коли почалася війна з Росією, пішов разом зі мною добровольцем бити російських найманців та зрадників і вірний друг. Казав:
- Нині такий час, коли стає ясно: хто гнида, а хто людина. Гниди поховаються від призову в кущах, а порядні громадяни підуть захищати державу на фронт.
До влади кум ставився з підозрою, оскільки всі очільники, які керували державою, тонули в багатстві, відібраному в простого люду. Але часу на роздуми не було, як не було і керманича держави, який утік до ворога зі своєю коханкою та валізами з грошима.
Воювали з другом під Попасною. В 2014-му році зрадники України вчинили там засідку, штурмували блок-пост. Але завдяки діям наших солдатів — Костянтина Чурсіна, Володимира Мельника, Віктора Бойка, Едуарда Шмідта та вмілому коригуванню ними вогню артилерії вдалося знищити гаубицями всі вогневі точки супротивника. Це стало прелюдією жорстоких боїв, які точитимуться тут майже безперерервно аж по нині. Люто бився батальйон “Миротворець”. В другій половині липня батальйон “Донбас” звільнив місто. У серпні путінські банди намагалася знову ним заволодіти, але невдало. Відтоді населений пункт почали обстрілюватися “Градами”, завезеними з Росії, тож місцеві жителі покинули його.
Любов до людей приходить не питаючи дозволу, як нічний тать, як удар фінкою в серце, як град посеред літа. Мій вірний друг закохався в місцеву красуню, а вона в нього. Їм не заважало те, що вона розмовляла російською, а він українською, бо любов на такі деталі не зважає: тут діють вищі закони, а не звички, принципи та уподобання. Родом Наталка була з Алмазного, там лишилася вся її сім’я. Селище знаходилося під контролем російських окупаційних військ. Незабаром друг познайомив зі своєю сердечною подругою, з якою побралися прямо тут, на фронті. Увечері каже:
- Друже, допоможи мотнутися в Алмазне, треба деякі Наталчині речі забрати, кошти. І її батьків умовити переїхати на нашу сторону.
- Ігоре! Ти хоч розумієш яку дурницю зморозив? Хто нас туди пустить? Все перекрито, заміновано.
- З нашою стороною вже домовився, там свої хлопці. А з тієї Наталка обіцяла, що все буде гаразд. Є в мене і запасний варіант.
- Друже, не так це робиться, хай розвідка попрацює, тихо все зроблять і непомітно. Можна і самому в полон потрапити, і Наталку загубити. Давай я побалакаю з ким треба? Га?
Не вмовив я друга, не переконав. І сталося те, чого я й боявся.
Блок-пост з нашої сторони проїхали тихо, з тієї сторони теж не присікувалися: перевірили документи, порилися у вантажі і махнули рукою аби їхав. А за десять хвилин наші старі «Жигулі» наздогнав бронетранспортер і сигналом примусив зупинитися на дорозі.
Спочатку і не зрозумів що сталося: сидів у машині і спостерігав, як підійшли військові зі зброєю, попросили вийти з машини Ігоря, відвели його на кілька кроків від стареньких “жигулів” і розстріляли в упор з автоматів. Двоє інших підбігли до “місця мерця” та показали дулами АК, аби виходив і я.
Удар прикладом автомата по голові занурив мене у темінь.
Притома прийшла раптово, ривком, наче я вирвався з глибини на поверхню моря і конвульсивно вдихнув перший ковток повітря. Потилиця пекла вогнем, ноги затекли, оскільки лежав у неприродній позі, з зав“язаними ззаду руками. І зовсім нічого не бачив, оскільки на голові теліпався мішок, при’язаний до шиї скотчем. Добре, що не поліетиленовий, бо уже б задихнувся. Увечері прийшли денеерівці, від щирого серця відгамселили ногами та прикладами та подалися у своїх справах. Три доби поспіль, регулярно, з’являлися кати і старанно повторювали цю процедуру. Страшенно хотілося пити, тіло від побоїв горіло вогнем, зламані ребра не давали дихати. Аж на четверту добу з голови зняли мішка і трохи нагодували якоюсь бовтанкою. До підвалу зайшов бородатий зарізяка в козачих строях, сів на стільця навпроти мене,запалив цигарку:
- Твой друг убит по делу, слишком хорошо стреляет, много наших извел, давно за ним охотились. А вот тебя будем обменивать. С завтрашнего дня на работу. Будеш разбирать развалины. Взбрыкнешь — расстреляем.
Двері прочинилися і до підвалу зайшла...Наталка, злісно посміхнулася і замість привітання з усієї сили вдарила кулаком по голові. Полюбив мій товариш оцю, отруєну лютою ненавистю до українців дівчину, а вона його за це згубила.
Так звані “козаки”, як правило, не воювали на фронті, а займалися виключно грабунком, мародерством та крадіжкою людей. Це тільки в 2017-му році Захарченко їх усіх взяв під контроль. А три роки вони робили все, що в голову утелющиться. І знущалися над полоненими страшно.
Голими руками розтягували брили, пиляли арматуру, підривалися на нерозірваних снарядах та мінах, тихо вмирали від побоїв та хвороб. Зі мною були ті, хто сидів у цій катівні вже півроку, місяць,. Отже, людолови тут працювали вже довго. Казали — дуже вигідний бізнес.
А через два тижні я втік, кинувся з мосту прямо в воду. І досі не розумію, що мною керувало — бажання накласти на себе руки чи віра в те, що я справді зможу втекти з полону. По воді били черги з АК, згодом берегом річки пустили собак. А я, наклавши на голову купу баговиння з водоростями, сидів до ночі у густому очереті як качка в гнізді, боячись ворухнутися. І коли стало так темно, хоч в око стрель — поповз на захід.
У Києві тихо, інколи чути як за вікном проїде одинока машина. Це й не дивно: коронавірусна інфекція загнала людей в домівки. А я думаю про тих, хто зараз лежить в окопах. І воює за нашу з вами Україну, не зважаючи ні на віруси, ні на бездарну і голодну до готівки владу. Владу, яка прикриваючись коронавірусом “зливає” нашу Батьківщину ворогові: домовляється з ним про якісь спільні миротворчі банди, продає землю, яка їй не належить, торгує з кремлівськими есесівцями крамом. А причина такої злочинної поведінки одна: ніхто з тих, хто сидить на печерських пагорбах в окопах не лежав, не потрапляв у полон, у них не вирізали на грудях тризуби і не забивали мало не до смерті в бандитських катівнях ДНР і ЛНР.
Цілком можливо, що на хвилі народного невдоволення до влади прийде Медведчук і компанія. І тоді Україна розвалиться остаточно. Бо його команда — це і є ота дівчина Наталка, яка зманила своєю вродою мого друга в могилу.
02.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію