ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2021.01.18 20:43
Вставай, Васильку! Годі уже спати!
Пора іти на вулицю гуляти.
Там уже снігу за ніч намело.
Поснідай та хутенько одягайся,
Піди надвір, із друзями пограйся,
Із гірки поз’їжджайте за селом.
Василько кинувсь до вікна. І справді:
Ніч розродилась, врешт

Ярослав Чорногуз
2021.01.18 20:33
Високий класику, дарма
Ти лаяв те, що сокровенне,
Божествена рука сама
Влила цю кров тобі у вени.

За винятком кількох осіб,
Їх частка зовсім невелика,
Ця нація створила хліб,

Віталій Білець
2021.01.18 16:14
Нехай співають всі народи
Хвалу Всевишньому Царю.
Йдучи до миру і свободи,
Облишать віковічну прю.

Зречуться впертостей, гордині,
Зарозумілостей сліпих…
Знайдуть в собі серця дитинні,

Олена Музичук
2021.01.18 13:13
Нічого не буває без причини.
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.

Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості

Ігор Деркач
2021.01.18 13:09
Не обіцяй нікому і ніколи
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.

У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе

Микола Соболь
2021.01.18 10:53
І ось вона, омріяна зупинка,
мені дорога через все село
в руках із хлібом дідусю торбинка,
як смачно пахне скошене зело…

Життя тут не кипить, але вирує,
бо кажуть літній день годує рік
й ледачого шукати навіть всує

Тетяна Левицька
2021.01.18 09:49
Забиваєш цвяхи у серце -
нелукавим, ясним, блаженним.
Посипаєш пекучим перцем
абрикосові сни даремно.

Хтось в натхненні розраду бачить,
котить вгору Сізіфа камінь,
відкриває світи незрячим,

Сергій Гупало
2021.01.18 08:47
А мені не потрібні сніги.
Обійдуся. І вигрію очі:
Безтурботні лише дітлахи,
А все інше – сумне і пророче.

Первозданне, природне – оте,
Що прийшло й не відходить від мене, --
Відчуваю: навколо цвіте,

Сергій Губерначук
2021.01.18 08:45
Горішня мрія!.. А слова ж які!
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки прудкі,
розкидані пелюстками між нами.

Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,

Віктор Кучерук
2021.01.18 07:45
М. К...
Безупинною ходою
Дальні зваблюєш світи, –
Сонцем, вітром і водою
Взимку й літом пахнеш ти.
То тебе голублять хвилі,
То збентежують луги, –
Ти і зараз полетіла

Тата Рівна
2021.01.17 22:29
дихати свою зиму
ходити нашубканою та вразливою
пам’ятати що на морозі очі кришаться
шкодувати голубів із відмерзлими лапами
й опущеними крилами
і бездомного пса який усе не надишеться
свободою за відсутності вибору бути чиїмось
ходити на повідк

Марія Дем'янюк
2021.01.17 22:25
Я цю ніченьку не спав,
Бо сніжинки рахував:
Скільки треба нам сніжинок
Щоб зліпити з них будинок.
Зробимо ще стіл, стільці,
Он які ми молодці!
Чай зготуємо зі снігу,
Білий тортик всім на втіху,

М Менянин
2021.01.17 15:49
Христа любил и князь Владимир,
Кто скажет сколько тому лет,
С принцессой греческой в Руси мир
Вступал к сердцам Отца Завет.
2.
Христос, сравнив путь Корсунь с Римом,
Средь прочих стад спасая нас
На поле жизни обозримом,

Віталій Білець
2021.01.17 15:41
Для чого ти мовчиш ? Мовчанням лютим,
Себе катуєш долю клянучи.
Життя не мислиш вільним і розкутим,
Бредеш у світ обкраденим, забутим...
Мовчи і далі, далі ще мовчи...

Твоє мовчання – золото для того,
Хто знахабнів до крайньої межі.

Тетяна Левицька
2021.01.17 15:30
Переговоривши з сином, Марією Заякук і Андрієм, Віра трохи заспокоілася. Врешті-решт, поступово все з'ясується. Слідчии, певно, не сидить, склавши руки, скоро все стане відомо, хто вбив Віктора і за що? Віра огорнула поглядом квартиру, по всіи підлозі бу

Вадим Василенко
2021.01.17 15:26
День, як аркуш, простерсь. Обростають товстою корою
Низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
А твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
Не злічити усіх поміж довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг. А в тобі щось мале і зникоме,
Як сліди
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Світло
Чорна біда — велика як океан і глибока як Маріанська западина, прийшла в життя кожного чесного українця. І не обійти її, і не об’їхати. А всьому виною те, що душі в них не черстві, вболівають за нашу державу як за свою рідну дитину.
Коли почалася війна з Росією, пішов разом зі мною добровольцем бити російських найманців та зрадників і вірний друг. Казав:
- Нині такий час, коли стає ясно: хто гнида, а хто людина. Гниди поховаються від призову в кущах, а порядні громадяни підуть захищати державу на фронт.
До влади кум ставився з підозрою, оскільки всі очільники, які керували державою, тонули в багатстві, відібраному в простого люду. Але часу на роздуми не було, як не було і керманича держави, який утік до ворога зі своєю коханкою та валізами з грошима.
Воювали з другом під Попасною. В 2014-му році зрадники України вчинили там засідку, штурмували блок-пост. Але завдяки діям наших солдатів — Костянтина Чурсіна, Володимира Мельника, Віктора Бойка, Едуарда Шмідта та вмілому коригуванню ними вогню артилерії вдалося знищити гаубицями всі вогневі точки супротивника. Це стало прелюдією жорстоких боїв, які точитимуться тут майже безперерервно аж по нині. Люто бився батальйон “Миротворець”. В другій половині липня батальйон “Донбас” звільнив місто. У серпні путінські банди намагалася знову ним заволодіти, але невдало. Відтоді населений пункт почали обстрілюватися “Градами”, завезеними з Росії, тож місцеві жителі покинули його.
Любов до людей приходить не питаючи дозволу, як нічний тать, як удар фінкою в серце, як град посеред літа. Мій вірний друг закохався в місцеву красуню, а вона в нього. Їм не заважало те, що вона розмовляла російською, а він українською, бо любов на такі деталі не зважає: тут діють вищі закони, а не звички, принципи та уподобання. Родом Наталка була з Алмазного, там лишилася вся її сім’я. Селище знаходилося під контролем російських окупаційних військ. Незабаром друг познайомив зі своєю сердечною подругою, з якою побралися прямо тут, на фронті. Увечері каже:
- Друже, допоможи мотнутися в Алмазне, треба деякі Наталчині речі забрати, кошти. І її батьків умовити переїхати на нашу сторону.
- Ігоре! Ти хоч розумієш яку дурницю зморозив? Хто нас туди пустить? Все перекрито, заміновано.
- З нашою стороною вже домовився, там свої хлопці. А з тієї Наталка обіцяла, що все буде гаразд. Є в мене і запасний варіант.
- Друже, не так це робиться, хай розвідка попрацює, тихо все зроблять і непомітно. Можна і самому в полон потрапити, і Наталку загубити. Давай я побалакаю з ким треба? Га?
Не вмовив я друга, не переконав. І сталося те, чого я й боявся.
Блок-пост з нашої сторони проїхали тихо, з тієї сторони теж не присікувалися: перевірили документи, порилися у вантажі і махнули рукою аби їхав. А за десять хвилин наші старі «Жигулі» наздогнав бронетранспортер і сигналом примусив зупинитися на дорозі.
Спочатку і не зрозумів що сталося: сидів у машині і спостерігав, як підійшли військові зі зброєю, попросили вийти з машини Ігоря, відвели його на кілька кроків від стареньких “жигулів” і розстріляли в упор з автоматів. Двоє інших підбігли до “місця мерця” та показали дулами АК, аби виходив і я.
Удар прикладом автомата по голові занурив мене у темінь.
Притома прийшла раптово, ривком, наче я вирвався з глибини на поверхню моря і конвульсивно вдихнув перший ковток повітря. Потилиця пекла вогнем, ноги затекли, оскільки лежав у неприродній позі, з зав“язаними ззаду руками. І зовсім нічого не бачив, оскільки на голові теліпався мішок, при’язаний до шиї скотчем. Добре, що не поліетиленовий, бо уже б задихнувся. Увечері прийшли денеерівці, від щирого серця відгамселили ногами та прикладами та подалися у своїх справах. Три доби поспіль, регулярно, з’являлися кати і старанно повторювали цю процедуру. Страшенно хотілося пити, тіло від побоїв горіло вогнем, зламані ребра не давали дихати. Аж на четверту добу з голови зняли мішка і трохи нагодували якоюсь бовтанкою. До підвалу зайшов бородатий зарізяка в козачих строях, сів на стільця навпроти мене,запалив цигарку:
- Твой друг убит по делу, слишком хорошо стреляет, много наших извел, давно за ним охотились. А вот тебя будем обменивать. С завтрашнего дня на работу. Будеш разбирать развалины. Взбрыкнешь — расстреляем.
Двері прочинилися і до підвалу зайшла...Наталка, злісно посміхнулася і замість привітання з усієї сили вдарила кулаком по голові. Полюбив мій товариш оцю, отруєну лютою ненавистю до українців дівчину, а вона його за це згубила.
Так звані “козаки”, як правило, не воювали на фронті, а займалися виключно грабунком, мародерством та крадіжкою людей. Це тільки в 2017-му році Захарченко їх усіх взяв під контроль. А три роки вони робили все, що в голову утелющиться. І знущалися над полоненими страшно.
Голими руками розтягували брили, пиляли арматуру, підривалися на нерозірваних снарядах та мінах, тихо вмирали від побоїв та хвороб. Зі мною були ті, хто сидів у цій катівні вже півроку, місяць,. Отже, людолови тут працювали вже довго. Казали — дуже вигідний бізнес.
А через два тижні я втік, кинувся з мосту прямо в воду. І досі не розумію, що мною керувало — бажання накласти на себе руки чи віра в те, що я справді зможу втекти з полону. По воді били черги з АК, згодом берегом річки пустили собак. А я, наклавши на голову купу баговиння з водоростями, сидів до ночі у густому очереті як качка в гнізді, боячись ворухнутися. І коли стало так темно, хоч в око стрель — поповз на захід.
У Києві тихо, інколи чути як за вікном проїде одинока машина. Це й не дивно: коронавірусна інфекція загнала людей в домівки. А я думаю про тих, хто зараз лежить в окопах. І воює за нашу з вами Україну, не зважаючи ні на віруси, ні на бездарну і голодну до готівки владу. Владу, яка прикриваючись коронавірусом “зливає” нашу Батьківщину ворогові: домовляється з ним про якісь спільні миротворчі банди, продає землю, яка їй не належить, торгує з кремлівськими есесівцями крамом. А причина такої злочинної поведінки одна: ніхто з тих, хто сидить на печерських пагорбах в окопах не лежав, не потрапляв у полон, у них не вирізали на грудях тризуби і не забивали мало не до смерті в бандитських катівнях ДНР і ЛНР.
Цілком можливо, що на хвилі народного невдоволення до влади прийде Медведчук і компанія. І тоді Україна розвалиться остаточно. Бо його команда — це і є ота дівчина Наталка, яка зманила своєю вродою мого друга в могилу.

02.04.2020р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-04-02 11:09:16
Переглядів сторінки твору 271
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.01.07 20:17
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оранжевый Олег Олег (Л.П./Л.П.) [ 2020-04-05 00:23:42 ]
Правда завжди моторошна


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2020-04-07 09:37:41 ]
Але про неї треба говорити вголос.