Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.22
06:58
Діти міряють калюжі
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
2026.02.21
23:55
Хмурий день тамує втому,
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
2026.02.21
21:45
Люблю дитячі голоси,
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
2026.02.21
18:46
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
2026.02.21
15:17
Мова змучена, та не зраджена.
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
2026.02.21
14:28
Експерт на експерті…
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
2026.02.21
13:50
Вона не просто звук, не просто певні знаки,
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
2026.02.21
12:55
Позаростали чагарем стежки,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
2026.02.21
11:27
Потрапити під дощ, під вістря тихих крапель,
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан
2026.02.21
10:28
Чи гостей незваних тіні,
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
2026.02.21
10:25
Невдовзі ранок... До світання
очей склепити не вдалось.
Погасла зіронька остання,
запіють півні вже ось-ось.
Палають у каміні дрова,
мигтить у сутінках стіна,
а за вікном передранкова,
очей склепити не вдалось.
Погасла зіронька остання,
запіють півні вже ось-ось.
Палають у каміні дрова,
мигтить у сутінках стіна,
а за вікном передранкова,
2026.02.21
10:23
Томливе безсоння зі мною зжилось,
я марно його не тривожу.
Турботливо ніч присипляє когось,
а я все заснути не можу.
До мли крижаної прикутий рядком,
нікуди від себе не зрушу,
а тиша рапавим сухим язиком
я марно його не тривожу.
Турботливо ніч присипляє когось,
а я все заснути не можу.
До мли крижаної прикутий рядком,
нікуди від себе не зрушу,
а тиша рапавим сухим язиком
2026.02.21
03:10
Життя кінчається, життя.
Останні дні біжать у Лету.
У вир гіркого небуття,
Прощальне соло для поета -
Життя кінчається, життя.
Життя кінчається, життя,
З дитинства був слабкий, плаксивий.
Останні дні біжать у Лету.
У вир гіркого небуття,
Прощальне соло для поета -
Життя кінчається, життя.
Життя кінчається, життя,
З дитинства був слабкий, плаксивий.
2026.02.20
22:58
уйло лишається .уйлом
Хоч осипай його зірками.
Де треба діяти умом,
Воно махає кулаками.
Хоч осипай його зірками.
Де треба діяти умом,
Воно махає кулаками.
2026.02.20
21:37
Отіс пішов до Бога
Поспіваю я за нього
Дівчино, що вибрана у бордове
Отіс пішов до Бога
Еге, обернись повільно
Спробуй іще, гадаючи, де
Це є легко, пробуй-но ще
Поспіваю я за нього
Дівчино, що вибрана у бордове
Отіс пішов до Бога
Еге, обернись повільно
Спробуй іще, гадаючи, де
Це є легко, пробуй-но ще
2026.02.20
20:47
Розтеклась пітьма навкруг –
час плететься тихим кроком,
і ліхтар, як давній друг,
хитрувато блима оком.
Колихаються дроти
в жовтім світлі мимоволі,
і хмаринам животи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...час плететься тихим кроком,
і ліхтар, як давній друг,
хитрувато блима оком.
Колихаються дроти
в жовтім світлі мимоволі,
і хмаринам животи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Дива
А реальне життя б’є ключем! Позавчора Одарка притисла свого п’яненького мужа рогачем до криниці, а той підковзнувся і - бульк у воду! Був чоловік - і нема чоловіка. Поліцаї, які приїхали на виклик, довго потім хрестилися та ходили під себе. Москаль (таке ймення потопельника) і так на вигляд був, наче рідний брат Квазімодо, а підпилий - то і взагалі слугував за оригінальну версію бабая. Зі скорченими від гіпотермії пальцями, виряченими очима та перекошеним від жаху обличчям він виглядав як голодний демон-кровопивця. Розігнути укляклі кінцівки та закрити рота не було ніякої змоги, тож довелося бідолаху ховати в закритій труні, наче померлого від коронавіруса.
З коронавірусом теж якась мутна справа. Степанида торгувала в Радомишлі індокачками та гусаками, а навзаєм привезла звідтіля заразу. Захворіло все селище, бо люди у нас привітні, люблять збиратися то в церкві, то в клубі, швендяють одне до одного у справах. Селищну лікарню минулого року закрили у ході медичної реформи, медсестру скоротили як непотрібну штатну одиницю. Поліції теж немає, вона в районі, що знаходиться за 25 кілометрів. Санітарно-епідеміологічна служба ліквідова розумними головами у столиці. Аптеки немає зроду-віку, Та й нащо аптека селюкам, якщо є ліс та луг? Ми й так все життя трави збираємо та ними лікуємося. Якщо не стане хімії — ніхто й не помітить. А селищний голова опікується виключно торговими точками, оформленими на свою дружину.
Епідемія страшна, скажу вам. Якщо раніше від пневмонії гинула одна людина на рік, то тепер — дві. Від горілки та цигарок гине чоловік 15 щороку і ніхто карантину не вводить, бо прибутки від пійла та курива, які отримує держава такі, що вона всю націю в домовину зажене, але спиртом торгуватиме. То що — таке страхіття міг видумати фантаст-оригінал? Ні, бо йому і в голову б не прийшло, що держава навмисно труїтиме власних громадян. То що ж таке справжня пандемія? Чи це у мене в голові вірус завівся та не дає спокою?
Минулий рік якийсь шалапутний вийшов, як і думи в моїй голові.
Червень місяць. На вихідних спускаюся річкою Тетерів від Коростишева до Білої Криниці на байдарці. Фотографую красу, цуплю браконьєрські сіті аби спалити їх потім на вогнищі, а в човнах, заповнених капроновими “китайками”, остями та ятерями, проламую сокирою дірки у днищах та притоплюю їх у корчах. Аж тут “бабах!” мало не над вухом.
Наполохана пострілами з мисливських рушниць в небо здійнялася велетенська зграя птахів: лебеді, журавлі, лелеки, гуси, качки, чаплі! А мілкого птаства взагалі не розібрати. Все живе покинуло гнізда, кричить з небес від жаху, тривожиться за своїх щойно вилуплених з яєць малят. А водопіллям уверх за течією суне ватага мисливців. Упізнав одного з них, гарний дядько, скажу вам, вусатий.
- Здоров, Андрєєв!- кричу зарізяці з трьома вбитими качками за поясом. Той опустив рушницю і пильно дивиться не мене, намагаючись згадати, що за мара з ним здоровкається. А я виймаю смартфон і “клац” пташиного кілера.
- Тобі привіт від столичного “Грінпісу”! - кажу йому. - На тижні дивися номер газети зі своїм фото на обкладинці. Будеш мисливцем року!
- А може домовимося? - благає дядя. Розуміє, що державний службовець, спійманий на гарячому під час заборони на полювання, може втратити посаду.
- Може і домовимося. Для початку ти, як головний спеціаліст районної адміністрації з питань екології проведеш відкриті уроки в десяти школах нашого району і розкажеш учням як потрібно берегти рідну природу. А потім побачимо.
Опускаю весла у воду і роблю кілька потужних гребків, аби вписатися в закрут ріки.
А за кілька кілометрів нижче — пожежа. Двоє молодих лобуряк ходять берегом і підпалюють сухостій.
- Діти! Ви живцем людські створіння палите! Гасіть хутчій!
Куди там! Підлітки як мене почули, то чкурнули додому крізь очерет. А я вискочив з байдарки на берег, хутко її припнув і кинувся до вогнища, яке розросталося в чималу пожежу. Як тільки з одного краю зупиню вогонь — розгорається з іншого. Добре хоч вітру не було. Встигав бігати з відром до річки і плескати водою, а в перервах - гепати ломакою з намотаним на неї светром по тліючій траві. Аж пообіді зігнав клин вогнища в закрут річки і добив його остаточно. Вигоріло не менше гектара плавнів. А разом з ними житла вівсянок, солов’їв та інших птахів, що мостять гнізда на землі. Про іншу живність не кажу — загинуло все.
Агов, казкарі! Де ваші життєствердні осяйні фантасмагорії про витязів-охоронців врунистих пущ та озерних плавнів? Нема? А жаль. Благородна це нива, незаймана...
Літо без лісу немислиме. Особливо, коли жінка у мене - берегиня, травниця. І мене до цього діла принадила. Після праці, на вихідних, вибираюся пошвендяти дібровою у пошуках тринь-трави, Чую — реве техніка. Підійшов довідатися що там. Ага, приватна фірма пиляє ліс. Поруч вештається лісник, отже працюють “під дахом”. Сфоткав на смартфона номер ділянки, обличчя працівників, спиляний ліс. А сосни благенькі, завтовшки з мою ногу. Питаю:
- Нащо такі молоді насадження зводите? Хто вам дав такий дозвіл?
- Ось, область погодила,- відповідає лісник і тицяє мені під носа папірцем. - Ліквідовуємо захаращеність та хворі дерева.
- Які хворі дерева? Цим насадженням і 30-ти років немає.
- Стовбури дерев окупували короїди.
Підійшов, оглянув верхівки спиляних дерев. Приніс одну голляку і сунув під носа лісникові:
- Дивися уважно, чоловіче. Що бачиш?
- Жуків бачу.
- Яких жуків? Не знаєш? То я скажу: вусачі та рогохвостики. Для лісу - це як блохи на собаці. Це по-перше. А по друге: якщо би це були верхівкові та чотирьохзубчасті короїди, то згідно з нормативно-првавовими актами ви повинні були спиляти цей ліс в травні-червні, а не у серпні як оце робите. І всю цю ділянку, а не як злодії: що краще — пиляєте, що гірше — хай росте. Більш того — верхівки таких дерев усі б були б знебарвлені. А вони зелені та пишні. Ось тому все, що тут діється — незаконно.
Витяг смартфона і клацнув цей дозвіл собі на пам’ять.
- Ану віддай бомагу! - ревнув ошелешений лісник. - І телефона давай сюди, бо з цього лісу живим не вийдеш! - докинув розлючений дядько і потягнув руки до моєї горлянки.
Довелося легенько ляснути посадову особу по пиці, аж вона ноги верхівкам сосен показала. А я ноги в руки - та й пострибав через корчі у хащу, допоки лісоруби не надбігли та не відгепали по-чоловічому.
Ви думаєте, що після моєї скарги лісника зняли з роботи? Аякже! Тепер він опікується районом. Результати його керування можна побачити з космосу: загугліть відповідний район і подивіться на мапу лісу зверху. Порівняйте з тією, що була десять років тому. А що буде через десять років? Не знаєте?
Агов — фантасти-футуристи! Увімкніть фантазію! Опишіть наше майбутнє веселковими кольорами! Не виходить? Отож.
03.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дива
"...там чудеса, там леший бродит..."
О. Пушкін
Дійсність набагато химерніша, аніж найдивовижніші вигадки фантастів. Митці пишуть усіляку юринду про потойбічні сили, які кубляться в пеленах власних дружин, подорожі по галактиці на собачих упряжках в супроводі оракулів, магічні ритуали екзорцистів-гомофобів над тілами юних дів у сікстинській капелі, а написати про те, що витворяють вони самі та власні сусіди — не мають бажання. А дарма, оскільки таких розчудесних чудесностей вистачило б на те, аби до смерті залякати і Стівена Кінга. Кажуть, останній як не вип’є чи не вштрикнеться - вже нездатен опаперювати власні жахіття, підгледілі в наркотичних маревах.А реальне життя б’є ключем! Позавчора Одарка притисла свого п’яненького мужа рогачем до криниці, а той підковзнувся і - бульк у воду! Був чоловік - і нема чоловіка. Поліцаї, які приїхали на виклик, довго потім хрестилися та ходили під себе. Москаль (таке ймення потопельника) і так на вигляд був, наче рідний брат Квазімодо, а підпилий - то і взагалі слугував за оригінальну версію бабая. Зі скорченими від гіпотермії пальцями, виряченими очима та перекошеним від жаху обличчям він виглядав як голодний демон-кровопивця. Розігнути укляклі кінцівки та закрити рота не було ніякої змоги, тож довелося бідолаху ховати в закритій труні, наче померлого від коронавіруса.
З коронавірусом теж якась мутна справа. Степанида торгувала в Радомишлі індокачками та гусаками, а навзаєм привезла звідтіля заразу. Захворіло все селище, бо люди у нас привітні, люблять збиратися то в церкві, то в клубі, швендяють одне до одного у справах. Селищну лікарню минулого року закрили у ході медичної реформи, медсестру скоротили як непотрібну штатну одиницю. Поліції теж немає, вона в районі, що знаходиться за 25 кілометрів. Санітарно-епідеміологічна служба ліквідова розумними головами у столиці. Аптеки немає зроду-віку, Та й нащо аптека селюкам, якщо є ліс та луг? Ми й так все життя трави збираємо та ними лікуємося. Якщо не стане хімії — ніхто й не помітить. А селищний голова опікується виключно торговими точками, оформленими на свою дружину.
Епідемія страшна, скажу вам. Якщо раніше від пневмонії гинула одна людина на рік, то тепер — дві. Від горілки та цигарок гине чоловік 15 щороку і ніхто карантину не вводить, бо прибутки від пійла та курива, які отримує держава такі, що вона всю націю в домовину зажене, але спиртом торгуватиме. То що — таке страхіття міг видумати фантаст-оригінал? Ні, бо йому і в голову б не прийшло, що держава навмисно труїтиме власних громадян. То що ж таке справжня пандемія? Чи це у мене в голові вірус завівся та не дає спокою?
Минулий рік якийсь шалапутний вийшов, як і думи в моїй голові.
Червень місяць. На вихідних спускаюся річкою Тетерів від Коростишева до Білої Криниці на байдарці. Фотографую красу, цуплю браконьєрські сіті аби спалити їх потім на вогнищі, а в човнах, заповнених капроновими “китайками”, остями та ятерями, проламую сокирою дірки у днищах та притоплюю їх у корчах. Аж тут “бабах!” мало не над вухом.
Наполохана пострілами з мисливських рушниць в небо здійнялася велетенська зграя птахів: лебеді, журавлі, лелеки, гуси, качки, чаплі! А мілкого птаства взагалі не розібрати. Все живе покинуло гнізда, кричить з небес від жаху, тривожиться за своїх щойно вилуплених з яєць малят. А водопіллям уверх за течією суне ватага мисливців. Упізнав одного з них, гарний дядько, скажу вам, вусатий.
- Здоров, Андрєєв!- кричу зарізяці з трьома вбитими качками за поясом. Той опустив рушницю і пильно дивиться не мене, намагаючись згадати, що за мара з ним здоровкається. А я виймаю смартфон і “клац” пташиного кілера.
- Тобі привіт від столичного “Грінпісу”! - кажу йому. - На тижні дивися номер газети зі своїм фото на обкладинці. Будеш мисливцем року!
- А може домовимося? - благає дядя. Розуміє, що державний службовець, спійманий на гарячому під час заборони на полювання, може втратити посаду.
- Може і домовимося. Для початку ти, як головний спеціаліст районної адміністрації з питань екології проведеш відкриті уроки в десяти школах нашого району і розкажеш учням як потрібно берегти рідну природу. А потім побачимо.
Опускаю весла у воду і роблю кілька потужних гребків, аби вписатися в закрут ріки.
А за кілька кілометрів нижче — пожежа. Двоє молодих лобуряк ходять берегом і підпалюють сухостій.
- Діти! Ви живцем людські створіння палите! Гасіть хутчій!
Куди там! Підлітки як мене почули, то чкурнули додому крізь очерет. А я вискочив з байдарки на берег, хутко її припнув і кинувся до вогнища, яке розросталося в чималу пожежу. Як тільки з одного краю зупиню вогонь — розгорається з іншого. Добре хоч вітру не було. Встигав бігати з відром до річки і плескати водою, а в перервах - гепати ломакою з намотаним на неї светром по тліючій траві. Аж пообіді зігнав клин вогнища в закрут річки і добив його остаточно. Вигоріло не менше гектара плавнів. А разом з ними житла вівсянок, солов’їв та інших птахів, що мостять гнізда на землі. Про іншу живність не кажу — загинуло все.
Агов, казкарі! Де ваші життєствердні осяйні фантасмагорії про витязів-охоронців врунистих пущ та озерних плавнів? Нема? А жаль. Благородна це нива, незаймана...
Літо без лісу немислиме. Особливо, коли жінка у мене - берегиня, травниця. І мене до цього діла принадила. Після праці, на вихідних, вибираюся пошвендяти дібровою у пошуках тринь-трави, Чую — реве техніка. Підійшов довідатися що там. Ага, приватна фірма пиляє ліс. Поруч вештається лісник, отже працюють “під дахом”. Сфоткав на смартфона номер ділянки, обличчя працівників, спиляний ліс. А сосни благенькі, завтовшки з мою ногу. Питаю:
- Нащо такі молоді насадження зводите? Хто вам дав такий дозвіл?
- Ось, область погодила,- відповідає лісник і тицяє мені під носа папірцем. - Ліквідовуємо захаращеність та хворі дерева.
- Які хворі дерева? Цим насадженням і 30-ти років немає.
- Стовбури дерев окупували короїди.
Підійшов, оглянув верхівки спиляних дерев. Приніс одну голляку і сунув під носа лісникові:
- Дивися уважно, чоловіче. Що бачиш?
- Жуків бачу.
- Яких жуків? Не знаєш? То я скажу: вусачі та рогохвостики. Для лісу - це як блохи на собаці. Це по-перше. А по друге: якщо би це були верхівкові та чотирьохзубчасті короїди, то згідно з нормативно-првавовими актами ви повинні були спиляти цей ліс в травні-червні, а не у серпні як оце робите. І всю цю ділянку, а не як злодії: що краще — пиляєте, що гірше — хай росте. Більш того — верхівки таких дерев усі б були б знебарвлені. А вони зелені та пишні. Ось тому все, що тут діється — незаконно.
Витяг смартфона і клацнув цей дозвіл собі на пам’ять.
- Ану віддай бомагу! - ревнув ошелешений лісник. - І телефона давай сюди, бо з цього лісу живим не вийдеш! - докинув розлючений дядько і потягнув руки до моєї горлянки.
Довелося легенько ляснути посадову особу по пиці, аж вона ноги верхівкам сосен показала. А я ноги в руки - та й пострибав через корчі у хащу, допоки лісоруби не надбігли та не відгепали по-чоловічому.
Ви думаєте, що після моєї скарги лісника зняли з роботи? Аякже! Тепер він опікується районом. Результати його керування можна побачити з космосу: загугліть відповідний район і подивіться на мапу лісу зверху. Порівняйте з тією, що була десять років тому. А що буде через десять років? Не знаєте?
Агов — фантасти-футуристи! Увімкніть фантазію! Опишіть наше майбутнє веселковими кольорами! Не виходить? Отож.
03.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
