Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Дива
А реальне життя б’є ключем! Позавчора Одарка притисла свого п’яненького мужа рогачем до криниці, а той підковзнувся і - бульк у воду! Був чоловік - і нема чоловіка. Поліцаї, які приїхали на виклик, довго потім хрестилися та ходили під себе. Москаль (таке ймення потопельника) і так на вигляд був, наче рідний брат Квазімодо, а підпилий - то і взагалі слугував за оригінальну версію бабая. Зі скорченими від гіпотермії пальцями, виряченими очима та перекошеним від жаху обличчям він виглядав як голодний демон-кровопивця. Розігнути укляклі кінцівки та закрити рота не було ніякої змоги, тож довелося бідолаху ховати в закритій труні, наче померлого від коронавіруса.
З коронавірусом теж якась мутна справа. Степанида торгувала в Радомишлі індокачками та гусаками, а навзаєм привезла звідтіля заразу. Захворіло все селище, бо люди у нас привітні, люблять збиратися то в церкві, то в клубі, швендяють одне до одного у справах. Селищну лікарню минулого року закрили у ході медичної реформи, медсестру скоротили як непотрібну штатну одиницю. Поліції теж немає, вона в районі, що знаходиться за 25 кілометрів. Санітарно-епідеміологічна служба ліквідова розумними головами у столиці. Аптеки немає зроду-віку, Та й нащо аптека селюкам, якщо є ліс та луг? Ми й так все життя трави збираємо та ними лікуємося. Якщо не стане хімії — ніхто й не помітить. А селищний голова опікується виключно торговими точками, оформленими на свою дружину.
Епідемія страшна, скажу вам. Якщо раніше від пневмонії гинула одна людина на рік, то тепер — дві. Від горілки та цигарок гине чоловік 15 щороку і ніхто карантину не вводить, бо прибутки від пійла та курива, які отримує держава такі, що вона всю націю в домовину зажене, але спиртом торгуватиме. То що — таке страхіття міг видумати фантаст-оригінал? Ні, бо йому і в голову б не прийшло, що держава навмисно труїтиме власних громадян. То що ж таке справжня пандемія? Чи це у мене в голові вірус завівся та не дає спокою?
Минулий рік якийсь шалапутний вийшов, як і думи в моїй голові.
Червень місяць. На вихідних спускаюся річкою Тетерів від Коростишева до Білої Криниці на байдарці. Фотографую красу, цуплю браконьєрські сіті аби спалити їх потім на вогнищі, а в човнах, заповнених капроновими “китайками”, остями та ятерями, проламую сокирою дірки у днищах та притоплюю їх у корчах. Аж тут “бабах!” мало не над вухом.
Наполохана пострілами з мисливських рушниць в небо здійнялася велетенська зграя птахів: лебеді, журавлі, лелеки, гуси, качки, чаплі! А мілкого птаства взагалі не розібрати. Все живе покинуло гнізда, кричить з небес від жаху, тривожиться за своїх щойно вилуплених з яєць малят. А водопіллям уверх за течією суне ватага мисливців. Упізнав одного з них, гарний дядько, скажу вам, вусатий.
- Здоров, Андрєєв!- кричу зарізяці з трьома вбитими качками за поясом. Той опустив рушницю і пильно дивиться не мене, намагаючись згадати, що за мара з ним здоровкається. А я виймаю смартфон і “клац” пташиного кілера.
- Тобі привіт від столичного “Грінпісу”! - кажу йому. - На тижні дивися номер газети зі своїм фото на обкладинці. Будеш мисливцем року!
- А може домовимося? - благає дядя. Розуміє, що державний службовець, спійманий на гарячому під час заборони на полювання, може втратити посаду.
- Може і домовимося. Для початку ти, як головний спеціаліст районної адміністрації з питань екології проведеш відкриті уроки в десяти школах нашого району і розкажеш учням як потрібно берегти рідну природу. А потім побачимо.
Опускаю весла у воду і роблю кілька потужних гребків, аби вписатися в закрут ріки.
А за кілька кілометрів нижче — пожежа. Двоє молодих лобуряк ходять берегом і підпалюють сухостій.
- Діти! Ви живцем людські створіння палите! Гасіть хутчій!
Куди там! Підлітки як мене почули, то чкурнули додому крізь очерет. А я вискочив з байдарки на берег, хутко її припнув і кинувся до вогнища, яке розросталося в чималу пожежу. Як тільки з одного краю зупиню вогонь — розгорається з іншого. Добре хоч вітру не було. Встигав бігати з відром до річки і плескати водою, а в перервах - гепати ломакою з намотаним на неї светром по тліючій траві. Аж пообіді зігнав клин вогнища в закрут річки і добив його остаточно. Вигоріло не менше гектара плавнів. А разом з ними житла вівсянок, солов’їв та інших птахів, що мостять гнізда на землі. Про іншу живність не кажу — загинуло все.
Агов, казкарі! Де ваші життєствердні осяйні фантасмагорії про витязів-охоронців врунистих пущ та озерних плавнів? Нема? А жаль. Благородна це нива, незаймана...
Літо без лісу немислиме. Особливо, коли жінка у мене - берегиня, травниця. І мене до цього діла принадила. Після праці, на вихідних, вибираюся пошвендяти дібровою у пошуках тринь-трави, Чую — реве техніка. Підійшов довідатися що там. Ага, приватна фірма пиляє ліс. Поруч вештається лісник, отже працюють “під дахом”. Сфоткав на смартфона номер ділянки, обличчя працівників, спиляний ліс. А сосни благенькі, завтовшки з мою ногу. Питаю:
- Нащо такі молоді насадження зводите? Хто вам дав такий дозвіл?
- Ось, область погодила,- відповідає лісник і тицяє мені під носа папірцем. - Ліквідовуємо захаращеність та хворі дерева.
- Які хворі дерева? Цим насадженням і 30-ти років немає.
- Стовбури дерев окупували короїди.
Підійшов, оглянув верхівки спиляних дерев. Приніс одну голляку і сунув під носа лісникові:
- Дивися уважно, чоловіче. Що бачиш?
- Жуків бачу.
- Яких жуків? Не знаєш? То я скажу: вусачі та рогохвостики. Для лісу - це як блохи на собаці. Це по-перше. А по друге: якщо би це були верхівкові та чотирьохзубчасті короїди, то згідно з нормативно-првавовими актами ви повинні були спиляти цей ліс в травні-червні, а не у серпні як оце робите. І всю цю ділянку, а не як злодії: що краще — пиляєте, що гірше — хай росте. Більш того — верхівки таких дерев усі б були б знебарвлені. А вони зелені та пишні. Ось тому все, що тут діється — незаконно.
Витяг смартфона і клацнув цей дозвіл собі на пам’ять.
- Ану віддай бомагу! - ревнув ошелешений лісник. - І телефона давай сюди, бо з цього лісу живим не вийдеш! - докинув розлючений дядько і потягнув руки до моєї горлянки.
Довелося легенько ляснути посадову особу по пиці, аж вона ноги верхівкам сосен показала. А я ноги в руки - та й пострибав через корчі у хащу, допоки лісоруби не надбігли та не відгепали по-чоловічому.
Ви думаєте, що після моєї скарги лісника зняли з роботи? Аякже! Тепер він опікується районом. Результати його керування можна побачити з космосу: загугліть відповідний район і подивіться на мапу лісу зверху. Порівняйте з тією, що була десять років тому. А що буде через десять років? Не знаєте?
Агов — фантасти-футуристи! Увімкніть фантазію! Опишіть наше майбутнє веселковими кольорами! Не виходить? Отож.
03.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дива
"...там чудеса, там леший бродит..."
О. Пушкін
Дійсність набагато химерніша, аніж найдивовижніші вигадки фантастів. Митці пишуть усіляку юринду про потойбічні сили, які кубляться в пеленах власних дружин, подорожі по галактиці на собачих упряжках в супроводі оракулів, магічні ритуали екзорцистів-гомофобів над тілами юних дів у сікстинській капелі, а написати про те, що витворяють вони самі та власні сусіди — не мають бажання. А дарма, оскільки таких розчудесних чудесностей вистачило б на те, аби до смерті залякати і Стівена Кінга. Кажуть, останній як не вип’є чи не вштрикнеться - вже нездатен опаперювати власні жахіття, підгледілі в наркотичних маревах.А реальне життя б’є ключем! Позавчора Одарка притисла свого п’яненького мужа рогачем до криниці, а той підковзнувся і - бульк у воду! Був чоловік - і нема чоловіка. Поліцаї, які приїхали на виклик, довго потім хрестилися та ходили під себе. Москаль (таке ймення потопельника) і так на вигляд був, наче рідний брат Квазімодо, а підпилий - то і взагалі слугував за оригінальну версію бабая. Зі скорченими від гіпотермії пальцями, виряченими очима та перекошеним від жаху обличчям він виглядав як голодний демон-кровопивця. Розігнути укляклі кінцівки та закрити рота не було ніякої змоги, тож довелося бідолаху ховати в закритій труні, наче померлого від коронавіруса.
З коронавірусом теж якась мутна справа. Степанида торгувала в Радомишлі індокачками та гусаками, а навзаєм привезла звідтіля заразу. Захворіло все селище, бо люди у нас привітні, люблять збиратися то в церкві, то в клубі, швендяють одне до одного у справах. Селищну лікарню минулого року закрили у ході медичної реформи, медсестру скоротили як непотрібну штатну одиницю. Поліції теж немає, вона в районі, що знаходиться за 25 кілометрів. Санітарно-епідеміологічна служба ліквідова розумними головами у столиці. Аптеки немає зроду-віку, Та й нащо аптека селюкам, якщо є ліс та луг? Ми й так все життя трави збираємо та ними лікуємося. Якщо не стане хімії — ніхто й не помітить. А селищний голова опікується виключно торговими точками, оформленими на свою дружину.
Епідемія страшна, скажу вам. Якщо раніше від пневмонії гинула одна людина на рік, то тепер — дві. Від горілки та цигарок гине чоловік 15 щороку і ніхто карантину не вводить, бо прибутки від пійла та курива, які отримує держава такі, що вона всю націю в домовину зажене, але спиртом торгуватиме. То що — таке страхіття міг видумати фантаст-оригінал? Ні, бо йому і в голову б не прийшло, що держава навмисно труїтиме власних громадян. То що ж таке справжня пандемія? Чи це у мене в голові вірус завівся та не дає спокою?
Минулий рік якийсь шалапутний вийшов, як і думи в моїй голові.
Червень місяць. На вихідних спускаюся річкою Тетерів від Коростишева до Білої Криниці на байдарці. Фотографую красу, цуплю браконьєрські сіті аби спалити їх потім на вогнищі, а в човнах, заповнених капроновими “китайками”, остями та ятерями, проламую сокирою дірки у днищах та притоплюю їх у корчах. Аж тут “бабах!” мало не над вухом.
Наполохана пострілами з мисливських рушниць в небо здійнялася велетенська зграя птахів: лебеді, журавлі, лелеки, гуси, качки, чаплі! А мілкого птаства взагалі не розібрати. Все живе покинуло гнізда, кричить з небес від жаху, тривожиться за своїх щойно вилуплених з яєць малят. А водопіллям уверх за течією суне ватага мисливців. Упізнав одного з них, гарний дядько, скажу вам, вусатий.
- Здоров, Андрєєв!- кричу зарізяці з трьома вбитими качками за поясом. Той опустив рушницю і пильно дивиться не мене, намагаючись згадати, що за мара з ним здоровкається. А я виймаю смартфон і “клац” пташиного кілера.
- Тобі привіт від столичного “Грінпісу”! - кажу йому. - На тижні дивися номер газети зі своїм фото на обкладинці. Будеш мисливцем року!
- А може домовимося? - благає дядя. Розуміє, що державний службовець, спійманий на гарячому під час заборони на полювання, може втратити посаду.
- Може і домовимося. Для початку ти, як головний спеціаліст районної адміністрації з питань екології проведеш відкриті уроки в десяти школах нашого району і розкажеш учням як потрібно берегти рідну природу. А потім побачимо.
Опускаю весла у воду і роблю кілька потужних гребків, аби вписатися в закрут ріки.
А за кілька кілометрів нижче — пожежа. Двоє молодих лобуряк ходять берегом і підпалюють сухостій.
- Діти! Ви живцем людські створіння палите! Гасіть хутчій!
Куди там! Підлітки як мене почули, то чкурнули додому крізь очерет. А я вискочив з байдарки на берег, хутко її припнув і кинувся до вогнища, яке розросталося в чималу пожежу. Як тільки з одного краю зупиню вогонь — розгорається з іншого. Добре хоч вітру не було. Встигав бігати з відром до річки і плескати водою, а в перервах - гепати ломакою з намотаним на неї светром по тліючій траві. Аж пообіді зігнав клин вогнища в закрут річки і добив його остаточно. Вигоріло не менше гектара плавнів. А разом з ними житла вівсянок, солов’їв та інших птахів, що мостять гнізда на землі. Про іншу живність не кажу — загинуло все.
Агов, казкарі! Де ваші життєствердні осяйні фантасмагорії про витязів-охоронців врунистих пущ та озерних плавнів? Нема? А жаль. Благородна це нива, незаймана...
Літо без лісу немислиме. Особливо, коли жінка у мене - берегиня, травниця. І мене до цього діла принадила. Після праці, на вихідних, вибираюся пошвендяти дібровою у пошуках тринь-трави, Чую — реве техніка. Підійшов довідатися що там. Ага, приватна фірма пиляє ліс. Поруч вештається лісник, отже працюють “під дахом”. Сфоткав на смартфона номер ділянки, обличчя працівників, спиляний ліс. А сосни благенькі, завтовшки з мою ногу. Питаю:
- Нащо такі молоді насадження зводите? Хто вам дав такий дозвіл?
- Ось, область погодила,- відповідає лісник і тицяє мені під носа папірцем. - Ліквідовуємо захаращеність та хворі дерева.
- Які хворі дерева? Цим насадженням і 30-ти років немає.
- Стовбури дерев окупували короїди.
Підійшов, оглянув верхівки спиляних дерев. Приніс одну голляку і сунув під носа лісникові:
- Дивися уважно, чоловіче. Що бачиш?
- Жуків бачу.
- Яких жуків? Не знаєш? То я скажу: вусачі та рогохвостики. Для лісу - це як блохи на собаці. Це по-перше. А по друге: якщо би це були верхівкові та чотирьохзубчасті короїди, то згідно з нормативно-првавовими актами ви повинні були спиляти цей ліс в травні-червні, а не у серпні як оце робите. І всю цю ділянку, а не як злодії: що краще — пиляєте, що гірше — хай росте. Більш того — верхівки таких дерев усі б були б знебарвлені. А вони зелені та пишні. Ось тому все, що тут діється — незаконно.
Витяг смартфона і клацнув цей дозвіл собі на пам’ять.
- Ану віддай бомагу! - ревнув ошелешений лісник. - І телефона давай сюди, бо з цього лісу живим не вийдеш! - докинув розлючений дядько і потягнув руки до моєї горлянки.
Довелося легенько ляснути посадову особу по пиці, аж вона ноги верхівкам сосен показала. А я ноги в руки - та й пострибав через корчі у хащу, допоки лісоруби не надбігли та не відгепали по-чоловічому.
Ви думаєте, що після моєї скарги лісника зняли з роботи? Аякже! Тепер він опікується районом. Результати його керування можна побачити з космосу: загугліть відповідний район і подивіться на мапу лісу зверху. Порівняйте з тією, що була десять років тому. А що буде через десять років? Не знаєте?
Агов — фантасти-футуристи! Увімкніть фантазію! Опишіть наше майбутнє веселковими кольорами! Не виходить? Отож.
03.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
