Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
2026.02.24
11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Дива
А реальне життя б’є ключем! Позавчора Одарка притисла свого п’яненького мужа рогачем до криниці, а той підковзнувся і - бульк у воду! Був чоловік - і нема чоловіка. Поліцаї, які приїхали на виклик, довго потім хрестилися та ходили під себе. Москаль (таке ймення потопельника) і так на вигляд був, наче рідний брат Квазімодо, а підпилий - то і взагалі слугував за оригінальну версію бабая. Зі скорченими від гіпотермії пальцями, виряченими очима та перекошеним від жаху обличчям він виглядав як голодний демон-кровопивця. Розігнути укляклі кінцівки та закрити рота не було ніякої змоги, тож довелося бідолаху ховати в закритій труні, наче померлого від коронавіруса.
З коронавірусом теж якась мутна справа. Степанида торгувала в Радомишлі індокачками та гусаками, а навзаєм привезла звідтіля заразу. Захворіло все селище, бо люди у нас привітні, люблять збиратися то в церкві, то в клубі, швендяють одне до одного у справах. Селищну лікарню минулого року закрили у ході медичної реформи, медсестру скоротили як непотрібну штатну одиницю. Поліції теж немає, вона в районі, що знаходиться за 25 кілометрів. Санітарно-епідеміологічна служба ліквідова розумними головами у столиці. Аптеки немає зроду-віку, Та й нащо аптека селюкам, якщо є ліс та луг? Ми й так все життя трави збираємо та ними лікуємося. Якщо не стане хімії — ніхто й не помітить. А селищний голова опікується виключно торговими точками, оформленими на свою дружину.
Епідемія страшна, скажу вам. Якщо раніше від пневмонії гинула одна людина на рік, то тепер — дві. Від горілки та цигарок гине чоловік 15 щороку і ніхто карантину не вводить, бо прибутки від пійла та курива, які отримує держава такі, що вона всю націю в домовину зажене, але спиртом торгуватиме. То що — таке страхіття міг видумати фантаст-оригінал? Ні, бо йому і в голову б не прийшло, що держава навмисно труїтиме власних громадян. То що ж таке справжня пандемія? Чи це у мене в голові вірус завівся та не дає спокою?
Минулий рік якийсь шалапутний вийшов, як і думи в моїй голові.
Червень місяць. На вихідних спускаюся річкою Тетерів від Коростишева до Білої Криниці на байдарці. Фотографую красу, цуплю браконьєрські сіті аби спалити їх потім на вогнищі, а в човнах, заповнених капроновими “китайками”, остями та ятерями, проламую сокирою дірки у днищах та притоплюю їх у корчах. Аж тут “бабах!” мало не над вухом.
Наполохана пострілами з мисливських рушниць в небо здійнялася велетенська зграя птахів: лебеді, журавлі, лелеки, гуси, качки, чаплі! А мілкого птаства взагалі не розібрати. Все живе покинуло гнізда, кричить з небес від жаху, тривожиться за своїх щойно вилуплених з яєць малят. А водопіллям уверх за течією суне ватага мисливців. Упізнав одного з них, гарний дядько, скажу вам, вусатий.
- Здоров, Андрєєв!- кричу зарізяці з трьома вбитими качками за поясом. Той опустив рушницю і пильно дивиться не мене, намагаючись згадати, що за мара з ним здоровкається. А я виймаю смартфон і “клац” пташиного кілера.
- Тобі привіт від столичного “Грінпісу”! - кажу йому. - На тижні дивися номер газети зі своїм фото на обкладинці. Будеш мисливцем року!
- А може домовимося? - благає дядя. Розуміє, що державний службовець, спійманий на гарячому під час заборони на полювання, може втратити посаду.
- Може і домовимося. Для початку ти, як головний спеціаліст районної адміністрації з питань екології проведеш відкриті уроки в десяти школах нашого району і розкажеш учням як потрібно берегти рідну природу. А потім побачимо.
Опускаю весла у воду і роблю кілька потужних гребків, аби вписатися в закрут ріки.
А за кілька кілометрів нижче — пожежа. Двоє молодих лобуряк ходять берегом і підпалюють сухостій.
- Діти! Ви живцем людські створіння палите! Гасіть хутчій!
Куди там! Підлітки як мене почули, то чкурнули додому крізь очерет. А я вискочив з байдарки на берег, хутко її припнув і кинувся до вогнища, яке розросталося в чималу пожежу. Як тільки з одного краю зупиню вогонь — розгорається з іншого. Добре хоч вітру не було. Встигав бігати з відром до річки і плескати водою, а в перервах - гепати ломакою з намотаним на неї светром по тліючій траві. Аж пообіді зігнав клин вогнища в закрут річки і добив його остаточно. Вигоріло не менше гектара плавнів. А разом з ними житла вівсянок, солов’їв та інших птахів, що мостять гнізда на землі. Про іншу живність не кажу — загинуло все.
Агов, казкарі! Де ваші життєствердні осяйні фантасмагорії про витязів-охоронців врунистих пущ та озерних плавнів? Нема? А жаль. Благородна це нива, незаймана...
Літо без лісу немислиме. Особливо, коли жінка у мене - берегиня, травниця. І мене до цього діла принадила. Після праці, на вихідних, вибираюся пошвендяти дібровою у пошуках тринь-трави, Чую — реве техніка. Підійшов довідатися що там. Ага, приватна фірма пиляє ліс. Поруч вештається лісник, отже працюють “під дахом”. Сфоткав на смартфона номер ділянки, обличчя працівників, спиляний ліс. А сосни благенькі, завтовшки з мою ногу. Питаю:
- Нащо такі молоді насадження зводите? Хто вам дав такий дозвіл?
- Ось, область погодила,- відповідає лісник і тицяє мені під носа папірцем. - Ліквідовуємо захаращеність та хворі дерева.
- Які хворі дерева? Цим насадженням і 30-ти років немає.
- Стовбури дерев окупували короїди.
Підійшов, оглянув верхівки спиляних дерев. Приніс одну голляку і сунув під носа лісникові:
- Дивися уважно, чоловіче. Що бачиш?
- Жуків бачу.
- Яких жуків? Не знаєш? То я скажу: вусачі та рогохвостики. Для лісу - це як блохи на собаці. Це по-перше. А по друге: якщо би це були верхівкові та чотирьохзубчасті короїди, то згідно з нормативно-првавовими актами ви повинні були спиляти цей ліс в травні-червні, а не у серпні як оце робите. І всю цю ділянку, а не як злодії: що краще — пиляєте, що гірше — хай росте. Більш того — верхівки таких дерев усі б були б знебарвлені. А вони зелені та пишні. Ось тому все, що тут діється — незаконно.
Витяг смартфона і клацнув цей дозвіл собі на пам’ять.
- Ану віддай бомагу! - ревнув ошелешений лісник. - І телефона давай сюди, бо з цього лісу живим не вийдеш! - докинув розлючений дядько і потягнув руки до моєї горлянки.
Довелося легенько ляснути посадову особу по пиці, аж вона ноги верхівкам сосен показала. А я ноги в руки - та й пострибав через корчі у хащу, допоки лісоруби не надбігли та не відгепали по-чоловічому.
Ви думаєте, що після моєї скарги лісника зняли з роботи? Аякже! Тепер він опікується районом. Результати його керування можна побачити з космосу: загугліть відповідний район і подивіться на мапу лісу зверху. Порівняйте з тією, що була десять років тому. А що буде через десять років? Не знаєте?
Агов — фантасти-футуристи! Увімкніть фантазію! Опишіть наше майбутнє веселковими кольорами! Не виходить? Отож.
03.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дива
"...там чудеса, там леший бродит..."
О. Пушкін
Дійсність набагато химерніша, аніж найдивовижніші вигадки фантастів. Митці пишуть усіляку юринду про потойбічні сили, які кубляться в пеленах власних дружин, подорожі по галактиці на собачих упряжках в супроводі оракулів, магічні ритуали екзорцистів-гомофобів над тілами юних дів у сікстинській капелі, а написати про те, що витворяють вони самі та власні сусіди — не мають бажання. А дарма, оскільки таких розчудесних чудесностей вистачило б на те, аби до смерті залякати і Стівена Кінга. Кажуть, останній як не вип’є чи не вштрикнеться - вже нездатен опаперювати власні жахіття, підгледілі в наркотичних маревах.А реальне життя б’є ключем! Позавчора Одарка притисла свого п’яненького мужа рогачем до криниці, а той підковзнувся і - бульк у воду! Був чоловік - і нема чоловіка. Поліцаї, які приїхали на виклик, довго потім хрестилися та ходили під себе. Москаль (таке ймення потопельника) і так на вигляд був, наче рідний брат Квазімодо, а підпилий - то і взагалі слугував за оригінальну версію бабая. Зі скорченими від гіпотермії пальцями, виряченими очима та перекошеним від жаху обличчям він виглядав як голодний демон-кровопивця. Розігнути укляклі кінцівки та закрити рота не було ніякої змоги, тож довелося бідолаху ховати в закритій труні, наче померлого від коронавіруса.
З коронавірусом теж якась мутна справа. Степанида торгувала в Радомишлі індокачками та гусаками, а навзаєм привезла звідтіля заразу. Захворіло все селище, бо люди у нас привітні, люблять збиратися то в церкві, то в клубі, швендяють одне до одного у справах. Селищну лікарню минулого року закрили у ході медичної реформи, медсестру скоротили як непотрібну штатну одиницю. Поліції теж немає, вона в районі, що знаходиться за 25 кілометрів. Санітарно-епідеміологічна служба ліквідова розумними головами у столиці. Аптеки немає зроду-віку, Та й нащо аптека селюкам, якщо є ліс та луг? Ми й так все життя трави збираємо та ними лікуємося. Якщо не стане хімії — ніхто й не помітить. А селищний голова опікується виключно торговими точками, оформленими на свою дружину.
Епідемія страшна, скажу вам. Якщо раніше від пневмонії гинула одна людина на рік, то тепер — дві. Від горілки та цигарок гине чоловік 15 щороку і ніхто карантину не вводить, бо прибутки від пійла та курива, які отримує держава такі, що вона всю націю в домовину зажене, але спиртом торгуватиме. То що — таке страхіття міг видумати фантаст-оригінал? Ні, бо йому і в голову б не прийшло, що держава навмисно труїтиме власних громадян. То що ж таке справжня пандемія? Чи це у мене в голові вірус завівся та не дає спокою?
Минулий рік якийсь шалапутний вийшов, як і думи в моїй голові.
Червень місяць. На вихідних спускаюся річкою Тетерів від Коростишева до Білої Криниці на байдарці. Фотографую красу, цуплю браконьєрські сіті аби спалити їх потім на вогнищі, а в човнах, заповнених капроновими “китайками”, остями та ятерями, проламую сокирою дірки у днищах та притоплюю їх у корчах. Аж тут “бабах!” мало не над вухом.
Наполохана пострілами з мисливських рушниць в небо здійнялася велетенська зграя птахів: лебеді, журавлі, лелеки, гуси, качки, чаплі! А мілкого птаства взагалі не розібрати. Все живе покинуло гнізда, кричить з небес від жаху, тривожиться за своїх щойно вилуплених з яєць малят. А водопіллям уверх за течією суне ватага мисливців. Упізнав одного з них, гарний дядько, скажу вам, вусатий.
- Здоров, Андрєєв!- кричу зарізяці з трьома вбитими качками за поясом. Той опустив рушницю і пильно дивиться не мене, намагаючись згадати, що за мара з ним здоровкається. А я виймаю смартфон і “клац” пташиного кілера.
- Тобі привіт від столичного “Грінпісу”! - кажу йому. - На тижні дивися номер газети зі своїм фото на обкладинці. Будеш мисливцем року!
- А може домовимося? - благає дядя. Розуміє, що державний службовець, спійманий на гарячому під час заборони на полювання, може втратити посаду.
- Може і домовимося. Для початку ти, як головний спеціаліст районної адміністрації з питань екології проведеш відкриті уроки в десяти школах нашого району і розкажеш учням як потрібно берегти рідну природу. А потім побачимо.
Опускаю весла у воду і роблю кілька потужних гребків, аби вписатися в закрут ріки.
А за кілька кілометрів нижче — пожежа. Двоє молодих лобуряк ходять берегом і підпалюють сухостій.
- Діти! Ви живцем людські створіння палите! Гасіть хутчій!
Куди там! Підлітки як мене почули, то чкурнули додому крізь очерет. А я вискочив з байдарки на берег, хутко її припнув і кинувся до вогнища, яке розросталося в чималу пожежу. Як тільки з одного краю зупиню вогонь — розгорається з іншого. Добре хоч вітру не було. Встигав бігати з відром до річки і плескати водою, а в перервах - гепати ломакою з намотаним на неї светром по тліючій траві. Аж пообіді зігнав клин вогнища в закрут річки і добив його остаточно. Вигоріло не менше гектара плавнів. А разом з ними житла вівсянок, солов’їв та інших птахів, що мостять гнізда на землі. Про іншу живність не кажу — загинуло все.
Агов, казкарі! Де ваші життєствердні осяйні фантасмагорії про витязів-охоронців врунистих пущ та озерних плавнів? Нема? А жаль. Благородна це нива, незаймана...
Літо без лісу немислиме. Особливо, коли жінка у мене - берегиня, травниця. І мене до цього діла принадила. Після праці, на вихідних, вибираюся пошвендяти дібровою у пошуках тринь-трави, Чую — реве техніка. Підійшов довідатися що там. Ага, приватна фірма пиляє ліс. Поруч вештається лісник, отже працюють “під дахом”. Сфоткав на смартфона номер ділянки, обличчя працівників, спиляний ліс. А сосни благенькі, завтовшки з мою ногу. Питаю:
- Нащо такі молоді насадження зводите? Хто вам дав такий дозвіл?
- Ось, область погодила,- відповідає лісник і тицяє мені під носа папірцем. - Ліквідовуємо захаращеність та хворі дерева.
- Які хворі дерева? Цим насадженням і 30-ти років немає.
- Стовбури дерев окупували короїди.
Підійшов, оглянув верхівки спиляних дерев. Приніс одну голляку і сунув під носа лісникові:
- Дивися уважно, чоловіче. Що бачиш?
- Жуків бачу.
- Яких жуків? Не знаєш? То я скажу: вусачі та рогохвостики. Для лісу - це як блохи на собаці. Це по-перше. А по друге: якщо би це були верхівкові та чотирьохзубчасті короїди, то згідно з нормативно-првавовими актами ви повинні були спиляти цей ліс в травні-червні, а не у серпні як оце робите. І всю цю ділянку, а не як злодії: що краще — пиляєте, що гірше — хай росте. Більш того — верхівки таких дерев усі б були б знебарвлені. А вони зелені та пишні. Ось тому все, що тут діється — незаконно.
Витяг смартфона і клацнув цей дозвіл собі на пам’ять.
- Ану віддай бомагу! - ревнув ошелешений лісник. - І телефона давай сюди, бо з цього лісу живим не вийдеш! - докинув розлючений дядько і потягнув руки до моєї горлянки.
Довелося легенько ляснути посадову особу по пиці, аж вона ноги верхівкам сосен показала. А я ноги в руки - та й пострибав через корчі у хащу, допоки лісоруби не надбігли та не відгепали по-чоловічому.
Ви думаєте, що після моєї скарги лісника зняли з роботи? Аякже! Тепер він опікується районом. Результати його керування можна побачити з космосу: загугліть відповідний район і подивіться на мапу лісу зверху. Порівняйте з тією, що була десять років тому. А що буде через десять років? Не знаєте?
Агов — фантасти-футуристи! Увімкніть фантазію! Опишіть наше майбутнє веселковими кольорами! Не виходить? Отож.
03.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
