Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.27
21:53
Навіщо, скажіть, молоді соколята,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
2026.02.27
21:17
І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
2026.02.27
19:44
«Слухай, дівчинко!» Вона не слуха…
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
2026.02.27
15:39
так мало статися
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
2026.02.27
10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
2026.02.27
10:26
Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
2026.02.27
06:11
Шум старої яворини,
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
2026.02.27
00:26
Всі імперії трималися на війнах, але всі імперії врешті пішли туди, звідки прийшли. Окрім однієї.
Якби всі народи заходились повертати все, що колись комусь належало протягом тисячоліть, історія людства скінчилась би швидко і назавжди.
Фальсифікації
2026.02.26
22:19
А Україна жирний пиріжок
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
2026.02.26
20:53
одягнись зі смаком
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
2026.02.26
20:38
Місто щулиться, мов шкарбан ,
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
2026.02.26
20:04
Відійшов у небуття видатний український диригент, який лише кілька місяців не дожив до свого 90-ліття…
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
2026.02.26
19:17
Сидять старі на осонні, кістки свої гріють.
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
2026.02.26
17:52
Я вигляну з віконечка –
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
2026.02.26
12:22
У перші дні листопада минулого року я опублікував на ПМ вірш «Гекзаметр гніву», на який отримав від літератора, який (чи яка) виступає під іменем Пиріжкарня Асорті, доволі розлогу рецензію такого змісту:
«Що бачить читач, який натрапив на публікацію
2026.02.26
11:49
Звучали в голосі на Почет
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Дива
А реальне життя б’є ключем! Позавчора Одарка притисла свого п’яненького мужа рогачем до криниці, а той підковзнувся і - бульк у воду! Був чоловік - і нема чоловіка. Поліцаї, які приїхали на виклик, довго потім хрестилися та ходили під себе. Москаль (таке ймення потопельника) і так на вигляд був, наче рідний брат Квазімодо, а підпилий - то і взагалі слугував за оригінальну версію бабая. Зі скорченими від гіпотермії пальцями, виряченими очима та перекошеним від жаху обличчям він виглядав як голодний демон-кровопивця. Розігнути укляклі кінцівки та закрити рота не було ніякої змоги, тож довелося бідолаху ховати в закритій труні, наче померлого від коронавіруса.
З коронавірусом теж якась мутна справа. Степанида торгувала в Радомишлі індокачками та гусаками, а навзаєм привезла звідтіля заразу. Захворіло все селище, бо люди у нас привітні, люблять збиратися то в церкві, то в клубі, швендяють одне до одного у справах. Селищну лікарню минулого року закрили у ході медичної реформи, медсестру скоротили як непотрібну штатну одиницю. Поліції теж немає, вона в районі, що знаходиться за 25 кілометрів. Санітарно-епідеміологічна служба ліквідова розумними головами у столиці. Аптеки немає зроду-віку, Та й нащо аптека селюкам, якщо є ліс та луг? Ми й так все життя трави збираємо та ними лікуємося. Якщо не стане хімії — ніхто й не помітить. А селищний голова опікується виключно торговими точками, оформленими на свою дружину.
Епідемія страшна, скажу вам. Якщо раніше від пневмонії гинула одна людина на рік, то тепер — дві. Від горілки та цигарок гине чоловік 15 щороку і ніхто карантину не вводить, бо прибутки від пійла та курива, які отримує держава такі, що вона всю націю в домовину зажене, але спиртом торгуватиме. То що — таке страхіття міг видумати фантаст-оригінал? Ні, бо йому і в голову б не прийшло, що держава навмисно труїтиме власних громадян. То що ж таке справжня пандемія? Чи це у мене в голові вірус завівся та не дає спокою?
Минулий рік якийсь шалапутний вийшов, як і думи в моїй голові.
Червень місяць. На вихідних спускаюся річкою Тетерів від Коростишева до Білої Криниці на байдарці. Фотографую красу, цуплю браконьєрські сіті аби спалити їх потім на вогнищі, а в човнах, заповнених капроновими “китайками”, остями та ятерями, проламую сокирою дірки у днищах та притоплюю їх у корчах. Аж тут “бабах!” мало не над вухом.
Наполохана пострілами з мисливських рушниць в небо здійнялася велетенська зграя птахів: лебеді, журавлі, лелеки, гуси, качки, чаплі! А мілкого птаства взагалі не розібрати. Все живе покинуло гнізда, кричить з небес від жаху, тривожиться за своїх щойно вилуплених з яєць малят. А водопіллям уверх за течією суне ватага мисливців. Упізнав одного з них, гарний дядько, скажу вам, вусатий.
- Здоров, Андрєєв!- кричу зарізяці з трьома вбитими качками за поясом. Той опустив рушницю і пильно дивиться не мене, намагаючись згадати, що за мара з ним здоровкається. А я виймаю смартфон і “клац” пташиного кілера.
- Тобі привіт від столичного “Грінпісу”! - кажу йому. - На тижні дивися номер газети зі своїм фото на обкладинці. Будеш мисливцем року!
- А може домовимося? - благає дядя. Розуміє, що державний службовець, спійманий на гарячому під час заборони на полювання, може втратити посаду.
- Може і домовимося. Для початку ти, як головний спеціаліст районної адміністрації з питань екології проведеш відкриті уроки в десяти школах нашого району і розкажеш учням як потрібно берегти рідну природу. А потім побачимо.
Опускаю весла у воду і роблю кілька потужних гребків, аби вписатися в закрут ріки.
А за кілька кілометрів нижче — пожежа. Двоє молодих лобуряк ходять берегом і підпалюють сухостій.
- Діти! Ви живцем людські створіння палите! Гасіть хутчій!
Куди там! Підлітки як мене почули, то чкурнули додому крізь очерет. А я вискочив з байдарки на берег, хутко її припнув і кинувся до вогнища, яке розросталося в чималу пожежу. Як тільки з одного краю зупиню вогонь — розгорається з іншого. Добре хоч вітру не було. Встигав бігати з відром до річки і плескати водою, а в перервах - гепати ломакою з намотаним на неї светром по тліючій траві. Аж пообіді зігнав клин вогнища в закрут річки і добив його остаточно. Вигоріло не менше гектара плавнів. А разом з ними житла вівсянок, солов’їв та інших птахів, що мостять гнізда на землі. Про іншу живність не кажу — загинуло все.
Агов, казкарі! Де ваші життєствердні осяйні фантасмагорії про витязів-охоронців врунистих пущ та озерних плавнів? Нема? А жаль. Благородна це нива, незаймана...
Літо без лісу немислиме. Особливо, коли жінка у мене - берегиня, травниця. І мене до цього діла принадила. Після праці, на вихідних, вибираюся пошвендяти дібровою у пошуках тринь-трави, Чую — реве техніка. Підійшов довідатися що там. Ага, приватна фірма пиляє ліс. Поруч вештається лісник, отже працюють “під дахом”. Сфоткав на смартфона номер ділянки, обличчя працівників, спиляний ліс. А сосни благенькі, завтовшки з мою ногу. Питаю:
- Нащо такі молоді насадження зводите? Хто вам дав такий дозвіл?
- Ось, область погодила,- відповідає лісник і тицяє мені під носа папірцем. - Ліквідовуємо захаращеність та хворі дерева.
- Які хворі дерева? Цим насадженням і 30-ти років немає.
- Стовбури дерев окупували короїди.
Підійшов, оглянув верхівки спиляних дерев. Приніс одну голляку і сунув під носа лісникові:
- Дивися уважно, чоловіче. Що бачиш?
- Жуків бачу.
- Яких жуків? Не знаєш? То я скажу: вусачі та рогохвостики. Для лісу - це як блохи на собаці. Це по-перше. А по друге: якщо би це були верхівкові та чотирьохзубчасті короїди, то згідно з нормативно-првавовими актами ви повинні були спиляти цей ліс в травні-червні, а не у серпні як оце робите. І всю цю ділянку, а не як злодії: що краще — пиляєте, що гірше — хай росте. Більш того — верхівки таких дерев усі б були б знебарвлені. А вони зелені та пишні. Ось тому все, що тут діється — незаконно.
Витяг смартфона і клацнув цей дозвіл собі на пам’ять.
- Ану віддай бомагу! - ревнув ошелешений лісник. - І телефона давай сюди, бо з цього лісу живим не вийдеш! - докинув розлючений дядько і потягнув руки до моєї горлянки.
Довелося легенько ляснути посадову особу по пиці, аж вона ноги верхівкам сосен показала. А я ноги в руки - та й пострибав через корчі у хащу, допоки лісоруби не надбігли та не відгепали по-чоловічому.
Ви думаєте, що після моєї скарги лісника зняли з роботи? Аякже! Тепер він опікується районом. Результати його керування можна побачити з космосу: загугліть відповідний район і подивіться на мапу лісу зверху. Порівняйте з тією, що була десять років тому. А що буде через десять років? Не знаєте?
Агов — фантасти-футуристи! Увімкніть фантазію! Опишіть наше майбутнє веселковими кольорами! Не виходить? Отож.
03.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дива
"...там чудеса, там леший бродит..."
О. Пушкін
Дійсність набагато химерніша, аніж найдивовижніші вигадки фантастів. Митці пишуть усіляку юринду про потойбічні сили, які кубляться в пеленах власних дружин, подорожі по галактиці на собачих упряжках в супроводі оракулів, магічні ритуали екзорцистів-гомофобів над тілами юних дів у сікстинській капелі, а написати про те, що витворяють вони самі та власні сусіди — не мають бажання. А дарма, оскільки таких розчудесних чудесностей вистачило б на те, аби до смерті залякати і Стівена Кінга. Кажуть, останній як не вип’є чи не вштрикнеться - вже нездатен опаперювати власні жахіття, підгледілі в наркотичних маревах.А реальне життя б’є ключем! Позавчора Одарка притисла свого п’яненького мужа рогачем до криниці, а той підковзнувся і - бульк у воду! Був чоловік - і нема чоловіка. Поліцаї, які приїхали на виклик, довго потім хрестилися та ходили під себе. Москаль (таке ймення потопельника) і так на вигляд був, наче рідний брат Квазімодо, а підпилий - то і взагалі слугував за оригінальну версію бабая. Зі скорченими від гіпотермії пальцями, виряченими очима та перекошеним від жаху обличчям він виглядав як голодний демон-кровопивця. Розігнути укляклі кінцівки та закрити рота не було ніякої змоги, тож довелося бідолаху ховати в закритій труні, наче померлого від коронавіруса.
З коронавірусом теж якась мутна справа. Степанида торгувала в Радомишлі індокачками та гусаками, а навзаєм привезла звідтіля заразу. Захворіло все селище, бо люди у нас привітні, люблять збиратися то в церкві, то в клубі, швендяють одне до одного у справах. Селищну лікарню минулого року закрили у ході медичної реформи, медсестру скоротили як непотрібну штатну одиницю. Поліції теж немає, вона в районі, що знаходиться за 25 кілометрів. Санітарно-епідеміологічна служба ліквідова розумними головами у столиці. Аптеки немає зроду-віку, Та й нащо аптека селюкам, якщо є ліс та луг? Ми й так все життя трави збираємо та ними лікуємося. Якщо не стане хімії — ніхто й не помітить. А селищний голова опікується виключно торговими точками, оформленими на свою дружину.
Епідемія страшна, скажу вам. Якщо раніше від пневмонії гинула одна людина на рік, то тепер — дві. Від горілки та цигарок гине чоловік 15 щороку і ніхто карантину не вводить, бо прибутки від пійла та курива, які отримує держава такі, що вона всю націю в домовину зажене, але спиртом торгуватиме. То що — таке страхіття міг видумати фантаст-оригінал? Ні, бо йому і в голову б не прийшло, що держава навмисно труїтиме власних громадян. То що ж таке справжня пандемія? Чи це у мене в голові вірус завівся та не дає спокою?
Минулий рік якийсь шалапутний вийшов, як і думи в моїй голові.
Червень місяць. На вихідних спускаюся річкою Тетерів від Коростишева до Білої Криниці на байдарці. Фотографую красу, цуплю браконьєрські сіті аби спалити їх потім на вогнищі, а в човнах, заповнених капроновими “китайками”, остями та ятерями, проламую сокирою дірки у днищах та притоплюю їх у корчах. Аж тут “бабах!” мало не над вухом.
Наполохана пострілами з мисливських рушниць в небо здійнялася велетенська зграя птахів: лебеді, журавлі, лелеки, гуси, качки, чаплі! А мілкого птаства взагалі не розібрати. Все живе покинуло гнізда, кричить з небес від жаху, тривожиться за своїх щойно вилуплених з яєць малят. А водопіллям уверх за течією суне ватага мисливців. Упізнав одного з них, гарний дядько, скажу вам, вусатий.
- Здоров, Андрєєв!- кричу зарізяці з трьома вбитими качками за поясом. Той опустив рушницю і пильно дивиться не мене, намагаючись згадати, що за мара з ним здоровкається. А я виймаю смартфон і “клац” пташиного кілера.
- Тобі привіт від столичного “Грінпісу”! - кажу йому. - На тижні дивися номер газети зі своїм фото на обкладинці. Будеш мисливцем року!
- А може домовимося? - благає дядя. Розуміє, що державний службовець, спійманий на гарячому під час заборони на полювання, може втратити посаду.
- Може і домовимося. Для початку ти, як головний спеціаліст районної адміністрації з питань екології проведеш відкриті уроки в десяти школах нашого району і розкажеш учням як потрібно берегти рідну природу. А потім побачимо.
Опускаю весла у воду і роблю кілька потужних гребків, аби вписатися в закрут ріки.
А за кілька кілометрів нижче — пожежа. Двоє молодих лобуряк ходять берегом і підпалюють сухостій.
- Діти! Ви живцем людські створіння палите! Гасіть хутчій!
Куди там! Підлітки як мене почули, то чкурнули додому крізь очерет. А я вискочив з байдарки на берег, хутко її припнув і кинувся до вогнища, яке розросталося в чималу пожежу. Як тільки з одного краю зупиню вогонь — розгорається з іншого. Добре хоч вітру не було. Встигав бігати з відром до річки і плескати водою, а в перервах - гепати ломакою з намотаним на неї светром по тліючій траві. Аж пообіді зігнав клин вогнища в закрут річки і добив його остаточно. Вигоріло не менше гектара плавнів. А разом з ними житла вівсянок, солов’їв та інших птахів, що мостять гнізда на землі. Про іншу живність не кажу — загинуло все.
Агов, казкарі! Де ваші життєствердні осяйні фантасмагорії про витязів-охоронців врунистих пущ та озерних плавнів? Нема? А жаль. Благородна це нива, незаймана...
Літо без лісу немислиме. Особливо, коли жінка у мене - берегиня, травниця. І мене до цього діла принадила. Після праці, на вихідних, вибираюся пошвендяти дібровою у пошуках тринь-трави, Чую — реве техніка. Підійшов довідатися що там. Ага, приватна фірма пиляє ліс. Поруч вештається лісник, отже працюють “під дахом”. Сфоткав на смартфона номер ділянки, обличчя працівників, спиляний ліс. А сосни благенькі, завтовшки з мою ногу. Питаю:
- Нащо такі молоді насадження зводите? Хто вам дав такий дозвіл?
- Ось, область погодила,- відповідає лісник і тицяє мені під носа папірцем. - Ліквідовуємо захаращеність та хворі дерева.
- Які хворі дерева? Цим насадженням і 30-ти років немає.
- Стовбури дерев окупували короїди.
Підійшов, оглянув верхівки спиляних дерев. Приніс одну голляку і сунув під носа лісникові:
- Дивися уважно, чоловіче. Що бачиш?
- Жуків бачу.
- Яких жуків? Не знаєш? То я скажу: вусачі та рогохвостики. Для лісу - це як блохи на собаці. Це по-перше. А по друге: якщо би це були верхівкові та чотирьохзубчасті короїди, то згідно з нормативно-првавовими актами ви повинні були спиляти цей ліс в травні-червні, а не у серпні як оце робите. І всю цю ділянку, а не як злодії: що краще — пиляєте, що гірше — хай росте. Більш того — верхівки таких дерев усі б були б знебарвлені. А вони зелені та пишні. Ось тому все, що тут діється — незаконно.
Витяг смартфона і клацнув цей дозвіл собі на пам’ять.
- Ану віддай бомагу! - ревнув ошелешений лісник. - І телефона давай сюди, бо з цього лісу живим не вийдеш! - докинув розлючений дядько і потягнув руки до моєї горлянки.
Довелося легенько ляснути посадову особу по пиці, аж вона ноги верхівкам сосен показала. А я ноги в руки - та й пострибав через корчі у хащу, допоки лісоруби не надбігли та не відгепали по-чоловічому.
Ви думаєте, що після моєї скарги лісника зняли з роботи? Аякже! Тепер він опікується районом. Результати його керування можна побачити з космосу: загугліть відповідний район і подивіться на мапу лісу зверху. Порівняйте з тією, що була десять років тому. А що буде через десять років? Не знаєте?
Агов — фантасти-футуристи! Увімкніть фантазію! Опишіть наше майбутнє веселковими кольорами! Не виходить? Отож.
03.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
