Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.21
22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
2026.04.21
21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
2026.04.20
20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
2026.04.20
17:51
усе це буде не про нас
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
2026.04.20
17:42
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2026.04.20
17:30
Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
2026.04.20
15:08
Долинають спогади тремтливі
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
2026.04.20
10:33
Олександр Чуркін (1903-1971)
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Ніхто (2019) /
Публіцистика
Лист Померлому Другу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лист Померлому Другу
У житті є такі речі, які не забути. Які й пробачати буде низько, підло й іноді некультурно по ставленню до самого себе та до зрадника. Так, одна з таких речей це зрада.
Зрада насправді не залежить ні від розуму людини (хоча більший інтелект нівелює моральні комплекси на раз-два), ні від вашого досвіду спілкування і скільки там було щирого і світлого, ні від поглядів на світ. Вона прямо пропорційна вмінню іншого приймати тебе таким, як ти є, та його стосункам зі страхом. Перед чим? Перед тим, що світ неоднозначний і люди в ньому не добрі, і не погані. А просто різні, з цілими плеядами патернів, думок, звичок, виборів та зовнішніх порухів світу, які з нами стаються. Ну, ніхто поки не вибирає в якому місті йому народитися чи смерть від нещасного випадку.
Проблема ця в свою чергу торкається самотності, екзистенційної одинокості у світі. Але то вже другий ярус фактору, оскільки попри сучасні тенденції до депресивності чи навіть попри виділення самотності в окрему нішу й соціально гостру реальність дуже рідко людина є морально самотньою, а фізично тим паче. Це й через певні об'єктивні обмеження та функціонал світу неможливо, хоча б кур'єр вам потрібен. У наркоманів, наприклад, і то є друзі-наркомани (ні :), у них є своя пристрасть. Я лише підводжу до того, що абсолютна самотність є чимось із розряду міфу і новою легендою для багатьох недопитливих молодих людей, які мучаться від несправедливості світу та вдягаються в личинку відлюдника для привертання уваги, демонстрації своїх обов'язково важливих переживань чи виправдання тих же залежностей.
На перший погляд також здається, що дружба може зарадити людині, витягти її зі схожого стану чи якось збагатити особу. Але по факту теж ні, бо дружба завжди передбачає не те щоби зрілість та дорослість, а випадковий дотик кількох орієнтирів, приблизно однаковий рівень поглядів та цінностей (хоча є і винятки) та довіру. І дуже часто підривання саме останнього пункту, довіри, по праву зариває дружбу в пісок. Так, буде боляче, може й боляче-боляче. Тільки-от біль з часом знижується, якщо припинити спілкування.
Є певна ймовірність, що до тієї людини захочеться повернутися, і тоді вартує згадати зраду в стосунках інакших, у стосунках романтичних чи партнерських. Хто прощає зраду, той себе зневажає. Рівняння максимально просте. Надіюся, хтось прочитав до цього місця, і виникає логічне питання: чому така назва, якщо й патетики майже нуль? Та лише хотів передати привіт людині, яку колись вважав другом, от і все :)
2019
Зрада насправді не залежить ні від розуму людини (хоча більший інтелект нівелює моральні комплекси на раз-два), ні від вашого досвіду спілкування і скільки там було щирого і світлого, ні від поглядів на світ. Вона прямо пропорційна вмінню іншого приймати тебе таким, як ти є, та його стосункам зі страхом. Перед чим? Перед тим, що світ неоднозначний і люди в ньому не добрі, і не погані. А просто різні, з цілими плеядами патернів, думок, звичок, виборів та зовнішніх порухів світу, які з нами стаються. Ну, ніхто поки не вибирає в якому місті йому народитися чи смерть від нещасного випадку.
Проблема ця в свою чергу торкається самотності, екзистенційної одинокості у світі. Але то вже другий ярус фактору, оскільки попри сучасні тенденції до депресивності чи навіть попри виділення самотності в окрему нішу й соціально гостру реальність дуже рідко людина є морально самотньою, а фізично тим паче. Це й через певні об'єктивні обмеження та функціонал світу неможливо, хоча б кур'єр вам потрібен. У наркоманів, наприклад, і то є друзі-наркомани (ні :), у них є своя пристрасть. Я лише підводжу до того, що абсолютна самотність є чимось із розряду міфу і новою легендою для багатьох недопитливих молодих людей, які мучаться від несправедливості світу та вдягаються в личинку відлюдника для привертання уваги, демонстрації своїх обов'язково важливих переживань чи виправдання тих же залежностей.
На перший погляд також здається, що дружба може зарадити людині, витягти її зі схожого стану чи якось збагатити особу. Але по факту теж ні, бо дружба завжди передбачає не те щоби зрілість та дорослість, а випадковий дотик кількох орієнтирів, приблизно однаковий рівень поглядів та цінностей (хоча є і винятки) та довіру. І дуже часто підривання саме останнього пункту, довіри, по праву зариває дружбу в пісок. Так, буде боляче, може й боляче-боляче. Тільки-от біль з часом знижується, якщо припинити спілкування.
Є певна ймовірність, що до тієї людини захочеться повернутися, і тоді вартує згадати зраду в стосунках інакших, у стосунках романтичних чи партнерських. Хто прощає зраду, той себе зневажає. Рівняння максимально просте. Надіюся, хтось прочитав до цього місця, і виникає логічне питання: чому така назва, якщо й патетики майже нуль? Та лише хотів передати привіт людині, яку колись вважав другом, от і все :)
2019
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
