ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2025.12.12 01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.

- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.

Наталя Мазур
2025.12.11 21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.

І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,

Борис Костиря
2025.12.11 21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.

Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись

Євген Федчук
2025.12.11 21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.

В Горова Леся
2025.12.11 20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.

А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру

Світлана Пирогова
2025.12.11 13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.

Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж

Тетяна Левицька
2025.12.11 11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.

Віктор Кучерук
2025.12.11 07:14
Десь отам за видноколом
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...

Сергій СергійКо
2025.12.10 23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.

У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море

Іван Потьомкін
2025.12.10 22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув. Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?» «Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь. «Ні! Там, за рогом, усім

Борис Костиря
2025.12.10 20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.

Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,

С М
2025.12.10 16:42
Парашутистко приземлись на мене
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс

Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі

Тетяна Левицька
2025.12.10 15:07
Життя цікава повість.
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.

Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові

Кока Черкаський
2025.12.10 14:29
Якби я знав дванадцять мов, То був би мов Франко немов. Всіма руками і ногами Я лезом лізу між світами, Шукаю істини горіх Щоби спокутувать свій гріх. Не хочу знати навіть де ти? Не простягай свої лабети!

Артур Сіренко
2025.12.10 14:05
Едвард:
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?

Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення

Віктор Кучерук
2025.12.10 13:00
Нагороди
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Ушел, как уходят из стада слоны


Давно уже слышал я и читал о том, что, почуяв приближение смерти, слоны уходят из стада и умирают в одиночестве. Не довелось, правда, видеть в передачах о животных, как уходящие в мир иной при этом прощаются с родными и близкими. А вот совсем недавно показывали, как стадо, обходя по кругу груду костей, сказать бы, оплакивало покойника.
Я смотрел, как громадные животные сихронно покачивают хоботами, и вдруг неведомо из каких тайников памяти всплыло одно событие, которое хоть и косвенно, а все же ассоциировалось с только что увиденным на экране телевизора.
– Постой, – сказал я себе, – да так же ушел из жизни и Алеша..
...Родись он в другую эпоху и главное – в другом месте, быть бы ему шутом, к парадоксальным речам которого прислушивался бы король, а придворные вельможи старались бы обходить остряка десятой дорогой. Но Алеша родился в глухом селе и к тому же – в советское время, где чуть ли не весь народ был превращен в шутов. Родился калекой. Неимоверных усилий стоило ему передвигаться. Для этого нужно было всякий раз клониться в противоположную сторону и только затем перенести по дуге одну из ног.
Но это все же было полбеды. Были и другие калеки. Некоторые из них слыли такими умельцами, что за советом и помощью к ним обращались наделенные силой и здоровьем односельчане. Не в пример им Алешу ни к какому ремеслу не тянуло. День и ночь он просиживал за книгой. Но и знания не шли парню впрок. Бесед с ним чаще всего избегали. Казалось, что даже спрашивая, Алеша не столько хочет услышать ответ, сколько проверить собеседника, а еще точнее – поправить его.
Работать сельский книгочей мог только сторожем. Да и то не везде. Ведь не поставишь же калеку там, где нужно постоянно быть в движении. Например, охранять арбузы и дыни или там яблоки. И потому до самых последних дней уготовано было Алеше бодрствовать ночами на какой-то из животноводческих ферм. Больше всего ему нравилось быть в конюшне.
Женатым Алешу никто себе и представить не мог. И в самом деле – кому такой нужен. А оказалось, что нужен. Нашлась одна старая дева, которая полюбила великовозрастного сельського шута. Более того, вскорости родила ему сына. Да еще какого! Настоящего музыканта. Какой инструмент ни дай в руки, мальчик тут же начинал играть то, что заказывали. А как помогал маме... И потому-то все почести за сына доставались ей. Никому и в голову не приходило сказать “спасибо” отцу. Какой толк с шалапуты, как называли Алешу за глаза. Но первые уроки музыки несмышленышу дал именно он, сыграв на самодельной дудочке.
Знать бы односельчанам, как любил сын отца. Каким ожиданием встречи дышали письма из школы-интерната для особо одаренных детей, а потом и из Ленинградской консерватории. Кто ведает, может быть, через какие-нибудь год-два он бы приоткрыл своим престарелым родителям, никогда не покидавшим пределы села, другой мир, так как ему, одаренному кларнетисту, прочили место в оркестре. Но случилась беда. Юноша попал под трамвай и умер по дороге в больницу.
Мать направилась в Ленинград, а отец остался на хозяйстве. И вот тут-то и произошла история, которая пришла мне на память, когда вновь увидел на экране слонов.
Не сказав никому ни слова, но, видимо, решив для себя, что жить без сыновней опеки ему, квелому старику, нет уже никакого резона, в ночь под Новый год Алеша вышел из хаты и направился в сторону оврага. Шел так, чтобы никто не встретился на пути. Новогодние застолья и метель способствовали этому. В овраге он нашел удобное местечко, прилег, закрыл глаза и вскоре был засыпан толстым слоем снега.
В селе вспомнили об исчезнувшем только тогда, когда его жена, возвратясь с похорон в Ленинграде, начала расспрашивать соседей, куда исчез муж. Никто не мог ответить. Обратилась в милицию, там обещали помочь, но ничего, по-видимому, так и не сделали. И лишь весной, когда полностью сошел снег, пастухи обнаружили труп.
То ли из сочувствия к изгоревавшейся вдове, то ли из-за неведомой доселе смерти на похороны Алеши пришло чуть не все село. Еще не так давно презираемый шут вдруг вызвал в памяти и добрые воспоминания.
А когда гроб поравнялся с кладбищенскими воротами, и стоявшие возле них старики и старухи запели: “Приидете, братие, последнее целование отдадим усопшему!”, прослезились не только женщины. И кто знает, не дрогнула ли тогда в горних высях душа Алеши, любившего собратьев по судьбе, но так и не сумевшего донести до них свою любовь.







      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-04-05 10:21:26
Переглядів сторінки твору 1546
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.038 / 5.61)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.227 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.12.11 21:32
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Лимар (Л.П./Л.П.) [ 2020-04-05 12:14:36 ]
Уважаемый Иван! Написанная Вами история, поразила меня до глубины души.Есть над чем задуматься.Спасибо, что поведали её нам.
С пожеланиями здоровья, благополучия, терпения и оптимизма в это нелёгкое для всех нас время.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-04-05 13:36:38 ]
Шановна пані Вікторіє, дякую за такий проникливий відгук. Зізнаюсь, що і я сам, коли писав, а тепер читаю, як чужий цей твір, переживаю його як свій, бо малим знав цього звичайного для себе і незвичного для інших чоловіка.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-04-05 14:44:03 ]
Дуже цікаве оповідання, пане Іване! Порівняння людських почуттів із слонами - вражає! Це ми тільки думаємо, що вони нічого не розуміють. Ми не помічаємо багато чого навколо себе і тільки тоді, коли втрачаємо жаліємо, але вже пізно! Дай Вам Боже, многія літа творити у здравії, щасті, любові!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2020-04-05 17:38:56 ]
до глибин...

дяка, о пане Іване...