ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2021.04.15 10:35
А чи справді люди люблять правду
(особливо лірики-поети)?
Хто зі мною поетичну варту
Гиритиме, наче пес котлету?

Не про квіточки чи мусі-пусі
Піде мова, а про люту січу.
Нагадаю тим, хто ще не в курсі:

Ігор Шоха
2021.04.15 08:28
Коли умру, не хочеться зотліти.
Життя і так точили хробаки...
аби душі у пеклі не горіти –
хай полум’я поглине на віки.

На камені – один рядок поезій:
« Усім живим світитиму в імлі...»
А від золи моєї у землі

Ніна Виноградська
2021.04.15 08:22
Коли почалася війна з німцями, мамі було сімнадцять років. У серпні1941 року майже всю сільську молодь примусово вивезли на роботу до Німеччини у товарних вагонах, як худобу. Мама розповідала, як її та інших дівчат німці заставляли митися, тобто проходит

Віктор Кучерук
2021.04.15 08:15
Мов порою весняною
Повернув снігопад, –
Білизною духмяною
Затуманився сад.
Замітає порошею
Поміж яблунь стежки,
Де з тобою хорошою
Я гуляв залюбки.

Сергій Губерначук
2021.04.15 07:53
Користолюбством вирізняєшся між інших…
Між іншим, величаво добра зовні…
По літаках, де поруч тебе в кріслі
знаходжусь я,
минають дні безмовні,
куняють тисячі ночей безбарвних,
і сотні стюардес пішли у безвість;
а ти рахуєш, одягнувши окуляри,

Микола Соболь
2021.04.15 04:08
Нічна поезія наповнена коханням,
цілунками і світлом ліхтарів…
Ніхто не знає вперше, чи востаннє
тобі лунає її ніжний спів.

Угледівши у місячному сяйві
дві зірочки закоханих очей
і коси неприборкано-русяві

Іван Потьомкін
2021.04.14 18:25
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Що кілометрами розгорнеться зненацька.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує

Олена Музичук
2021.04.14 12:16
Уплету анапести у ямби
і впишу у рубрику – «сонет»...
і тоді почую дифірамби,
що співає іноді поет.

Правила поетики – до лампи.
Сяду на Пегаса і... вперед!
Де шукають меду косолапі,

Віктор Кучерук
2021.04.14 10:23
Хоч я боятися не звик,
Та побратими чують крик
І мій, буває,
Коли знайти не можу слів,
Щоб обернуть на радість гнів,
Жаркий до краю.
Раптовим подувом вогню
Торкнуло голову мою

Сергій Губерначук
2021.04.14 08:15
Дощі роз’їли землю і втопили.
Ми ходимо у вогкому взутті.
Весна була востаннє у житті.
Ми вперше так любили – й розлюбили!

Весна в калюжах березень купала.
Я з буханця щипав для горобців,
грів подумки твій дім, а прикінці,

Олександр Сушко
2021.04.14 08:06
Товстунці! Голодні ненажери!
Всі у кого зайві є кіло -
Не мордуйтеся на тренажерах,
Приїздіть до мене у село.

В п'ястуки засуну вам лопати
І поставлю...сполом на межі.
Будете городика копати,

Микола Соболь
2021.04.14 03:47
Замовкає на горі трембіта
і смереки умиває дощ…
Чи ви чули на початку літа,
як співає Чорний Черемош.

Переспівом задзюрчали води
і хори каміння на зорі…
Аж гроза затамувала подих

Ярослав Чорногуз
2021.04.14 01:14
Вкрилось небо сизою імлою,
Сяє вечір тихо вдалині.
За Дніпром - неонові вогні...
Як, мій саде, скучив за тобою!

Перейду кущі і переліски,
І немов спалахують в гаю,
Душу розтривожують мою -

Сергій Гупало
2021.04.13 22:37
Як же бути з людьми й не боятися тиші,
І не мислити: завтра озветься біда,
А відчути, як думи щоразу мудріші,
І що кров не змінилася – ще молода?

Приплететься непевність, охоплена болем,
Що пора вже ставати таким, як усі.
І тоді перейти доведетьс

Олексій Кацай
2021.04.13 21:55
лечу у вихорі думок
над океаном
темним і незнаним
наповненим до таємниць
безмежжям хвиль і блискавиць
миттєвостями
щоб ракетопланом
і бризки і молекули

Іван Потьомкін
2021.04.13 21:12
Не з добра-дива вітер цей з Долини сопілок,
Що під Єрусалимом, зриває пелюстки із руж
І птаство змушує замовкнуть.
З Долини сопілок цей вітер злинув,
Щоб вище й вище здіймались прапори,
Щоб наші погляди здіймались в небо,
А губи в унісон сирені про
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Ушел, как уходят из стада слоны


Давно уже слышал я и читал о том, что, почуяв приближение смерти, слоны уходят из стада и умирают в одиночестве. Не довелось, правда, видеть в передачах о животных, как уходящие в мир иной при этом прощаются с родными и близкими. А вот совсем недавно показывали, как стадо, обходя по кругу груду костей, сказать бы, оплакивало покойника.
Я смотрел, как громадные животные сихронно покачивают хоботами, и вдруг неведомо из каких тайников памяти всплыло одно событие, которое хоть и косвенно, а все же ассоциировалось с только что увиденным на экране телевизора.
– Постой, – сказал я себе, – да так же ушел из жизни и Алеша..
...Родись он в другую эпоху и главное – в другом месте, быть бы ему шутом, к парадоксальным речам которого прислушивался бы король, а придворные вельможи старались бы обходить остряка десятой дорогой. Но Алеша родился в глухом селе и к тому же – в советское время, где чуть ли не весь народ был превращен в шутов. Родился калекой. Неимоверных усилий стоило ему передвигаться. Для этого нужно было всякий раз клониться в противоположную сторону и только затем перенести по дуге одну из ног.
Но это все же было полбеды. Были и другие калеки. Некоторые из них слыли такими умельцами, что за советом и помощью к ним обращались наделенные силой и здоровьем односельчане. Не в пример им Алешу ни к какому ремеслу не тянуло. День и ночь он просиживал за книгой. Но и знания не шли парню впрок. Бесед с ним чаще всего избегали. Казалось, что даже спрашивая, Алеша не столько хочет услышать ответ, сколько проверить собеседника, а еще точнее – поправить его.
Работать сельский книгочей мог только сторожем. Да и то не везде. Ведь не поставишь же калеку там, где нужно постоянно быть в движении. Например, охранять арбузы и дыни или там яблоки. И потому до самых последних дней уготовано было Алеше бодрствовать ночами на какой-то из животноводческих ферм. Больше всего ему нравилось быть в конюшне.
Женатым Алешу никто себе и представить не мог. И в самом деле – кому такой нужен. А оказалось, что нужен. Нашлась одна старая дева, которая полюбила великовозрастного сельського шута. Более того, вскорости родила ему сына. Да еще какого! Настоящего музыканта. Какой инструмент ни дай в руки, мальчик тут же начинал играть то, что заказывали. А как помогал маме... И потому-то все почести за сына доставались ей. Никому и в голову не приходило сказать “спасибо” отцу. Какой толк с шалапуты, как называли Алешу за глаза. Но первые уроки музыки несмышленышу дал именно он, сыграв на самодельной дудочке.
Знать бы односельчанам, как любил сын отца. Каким ожиданием встречи дышали письма из школы-интерната для особо одаренных детей, а потом и из Ленинградской консерватории. Кто ведает, может быть, через какие-нибудь год-два он бы приоткрыл своим престарелым родителям, никогда не покидавшим пределы села, другой мир, так как ему, одаренному кларнетисту, прочили место в оркестре. Но случилась беда. Юноша попал под трамвай и умер по дороге в больницу.
Мать направилась в Ленинград, а отец остался на хозяйстве. И вот тут-то и произошла история, которая пришла мне на память, когда вновь увидел на экране слонов.
Не сказав никому ни слова, но, видимо, решив для себя, что жить без сыновней опеки ему, квелому старику, нет уже никакого резона, в ночь под Новый год Алеша вышел из хаты и направился в сторону оврага. Шел так, чтобы никто не встретился на пути. Новогодние застолья и метель способствовали этому. В овраге он нашел удобное местечко, прилег, закрыл глаза и вскоре был засыпан толстым слоем снега.
В селе вспомнили об исчезнувшем только тогда, когда его жена, возвратясь с похорон в Ленинграде, начала расспрашивать соседей, куда исчез муж. Никто не мог ответить. Обратилась в милицию, там обещали помочь, но ничего, по-видимому, так и не сделали. И лишь весной, когда полностью сошел снег, пастухи обнаружили труп.
То ли из сочувствия к изгоревавшейся вдове, то ли из-за неведомой доселе смерти на похороны Алеши пришло чуть не все село. Еще не так давно презираемый шут вдруг вызвал в памяти и добрые воспоминания.
А когда гроб поравнялся с кладбищенскими воротами, и стоявшие возле них старики и старухи запели: “Приидете, братие, последнее целование отдадим усопшему!”, прослезились не только женщины. И кто знает, не дрогнула ли тогда в горних высях душа Алеши, любившего собратьев по судьбе, но так и не сумевшего донести до них свою любовь.








Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-04-05 10:21:26
Переглядів сторінки твору 489
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.977 / 5.55)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.100 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2021.04.15 06:57
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Лимар (Л.П./Л.П.) [ 2020-04-05 12:14:36 ]
Уважаемый Иван! Написанная Вами история, поразила меня до глубины души.Есть над чем задуматься.Спасибо, что поведали её нам.
С пожеланиями здоровья, благополучия, терпения и оптимизма в это нелёгкое для всех нас время.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-04-05 13:36:38 ]
Шановна пані Вікторіє, дякую за такий проникливий відгук. Зізнаюсь, що і я сам, коли писав, а тепер читаю, як чужий цей твір, переживаю його як свій, бо малим знав цього звичайного для себе і незвичного для інших чоловіка.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2020-04-05 14:44:03 ]
Дуже цікаве оповідання, пане Іване! Порівняння людських почуттів із слонами - вражає! Це ми тільки думаємо, що вони нічого не розуміють. Ми не помічаємо багато чого навколо себе і тільки тоді, коли втрачаємо жаліємо, але вже пізно! Дай Вам Боже, многія літа творити у здравії, щасті, любові!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2020-04-05 17:38:56 ]
до глибин...

дяка, о пане Іване...