Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.26
12:02
В кабінеті холоднім, що кликали вдома «Сибіром»,
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.
Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.
Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже
2026.09.26
07:51
VIIІ. СКИНУТИЙ З ПРЕСТОЛУ
У розкішних термах – міських лазнях Помпей – ранок минав у лінивій млості. Багатий патрицій Секст відпочивав у басейні з теплою водою. Два темношкірі раби-чужинці без упину обмахували його пальмовим листям, а третій розтирав
2026.09.26
07:30
Вересневої ночі
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.
2026.09.26
01:43
Немовби в зошит в лінію косу
Ще ледве пише дощик букви вкрап.
А між рядками осінь губить сум,
Плете до школи тяжко дітвора.
В калюж дзеркалах нас ховає день.
У хвилях жовтих кленів тане тиш.
І сонця крихти вороння краде.
Ще ледве пише дощик букви вкрап.
А між рядками осінь губить сум,
Плете до школи тяжко дітвора.
В калюж дзеркалах нас ховає день.
У хвилях жовтих кленів тане тиш.
І сонця крихти вороння краде.
2026.09.25
23:25
за горми за морями
де гарують моряки
хтось нашукує нестями
чи марніє навпаки
як би не було порядно
чи парадно залюбки
чуєш перебір гітарний
поринаєш у думки
де гарують моряки
хтось нашукує нестями
чи марніє навпаки
як би не було порядно
чи парадно залюбки
чуєш перебір гітарний
поринаєш у думки
2026.09.25
17:24
поки ви не плачете
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя
як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя
як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
2026.09.25
15:52
Beeper – таємне ночі,
Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.
Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,
Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.
Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,
2026.09.25
13:45
Це так важливо - не проґавить час
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.
Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.
Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,
2026.09.25
12:46
Красуне, знов нова і неповторна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.
Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.
Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.
2026.09.25
12:37
Війна дає шалені бариші
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
2026.09.25
07:54
VIІ. « РИМ ПОЧЕКАЄ! »
Кімната молодого Плінія була завалена сувоями. Тут були вірші Вергілія, праці істориків і його власні начерки. Юнак гарячково пакував речі в шкіряну сумку.
Завтра вранці в порту на нього чекав корабель до Остії. Пліній
2026.09.25
07:16
До сонця усміхається земля,
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
2026.09.24
23:59
Лунатик на траві, дивись
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
2026.09.24
23:03
обережно акуратно
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
2026.09.24
22:13
Ще краплі літа в осені барвистій
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
2026.09.24
20:58
Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Гупало /
Проза
Історичний момент
Десь там князь вишукує каву, а тут мені реально телефонує дружина:
- Ну, що поробляєш?
Знає, що я не на роботі, цікавиться, чим я переймаюся, коли лісом не займаюся…
- Як що? – вимучую паузу. – У мене історичний момент!
- Що трапилося?
- Та ось сам князь Радзивілл мені каву несе, в одній з найкращих варшавських кав’ярень.
- Та хто тобі повірить! – штрикає дружина. – Хіба що, може, тільки я. А у наших Ківерцях – ніхто!
- Звичайно, погоджуюся – скажуть, що з дуба впав!
- Чому з дуба?
- Бо я постійно тут в лісах… Маю справу з дубами, з соснами…
Бачу, що вже до мене прямує, усміхаючись, князь Радзивілл. На елегантній таці смачно парує кава… Я у слухавку кидаю для дружини польське «па!»….
… І ось нещодавно, коли я повідомив у «Фейсбуці», що Януш Радзивілл за документами був мешканцем Цуманя, оличанин Маркевич мене штрикнув коментарем:
- З якого ви дуба впали?
Ох, ці дуби!.. Справдилося моє «пророцтво»! Скажи, щось важливе – і тебе одразу хочуть принизити, обізвати. Але я вже давненько, коли щось вартісне, цікаве, дотичне до історії Оличчини знаходжу, то про себе іронізую: «історичний момент»! Так я сам себе підтримую. Бо від інших чогось втішного( як кажуть у Верховній Раді - конструктивного) не дочекаєшся. Ну й не треба! Ми - не аристократи!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Історичний момент
бувальщина)
Якось торік ми з Каролем Радзивіллом, якого я небезпідставно називаю олицьким князем, домовилися зустрітися й погомоніти про життя-буття, історію і власні проблеми. І ось ми у центрі Варшави. У кав’ярні. І я – польський лісівник - чекаю, коли до мене підійде сам князь… Фантастика?
Десь там князь вишукує каву, а тут мені реально телефонує дружина:
- Ну, що поробляєш?
Знає, що я не на роботі, цікавиться, чим я переймаюся, коли лісом не займаюся…
- Як що? – вимучую паузу. – У мене історичний момент!
- Що трапилося?
- Та ось сам князь Радзивілл мені каву несе, в одній з найкращих варшавських кав’ярень.
- Та хто тобі повірить! – штрикає дружина. – Хіба що, може, тільки я. А у наших Ківерцях – ніхто!
- Звичайно, погоджуюся – скажуть, що з дуба впав!
- Чому з дуба?
- Бо я постійно тут в лісах… Маю справу з дубами, з соснами…
Бачу, що вже до мене прямує, усміхаючись, князь Радзивілл. На елегантній таці смачно парує кава… Я у слухавку кидаю для дружини польське «па!»….
… І ось нещодавно, коли я повідомив у «Фейсбуці», що Януш Радзивілл за документами був мешканцем Цуманя, оличанин Маркевич мене штрикнув коментарем:
- З якого ви дуба впали?
Ох, ці дуби!.. Справдилося моє «пророцтво»! Скажи, щось важливе – і тебе одразу хочуть принизити, обізвати. Але я вже давненько, коли щось вартісне, цікаве, дотичне до історії Оличчини знаходжу, то про себе іронізую: «історичний момент»! Так я сам себе підтримую. Бо від інших чогось втішного( як кажуть у Верховній Раді - конструктивного) не дочекаєшся. Ну й не треба! Ми - не аристократи!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
