Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Проза
/
Есеї
Смертельне коло
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Смертельне коло
Тетяна сиділа з низько опущеними плечима. Її голова безсило впала на груди. З лівої руки, що безпомічно лежала на колінах, виглядав клаптик паперу з поспіхом записаним номером телефону сімейної амбулаторії. Права ліаною повисла у повітрі, тримаючи мобільний, з якого долинали характерні уривчасті звуки.
Величезна маса повітря, вагою в сотні кілограмів, тиснула на жінку і позбавляла її можливості навіть поворухнутися. Вона була спустошена, вичавлена і розтоптана одночасно. У голові за інерцією знову і знову продовжувала вертітися телефонна розмова з сімейним лікарем…
– Допоможіть! – благала вона в слухавку. – Вчора у мого онкохворого чоловіка скінчилися призначені медичні препарати.
– Так у чому справа? – протяжно-сонним голосом запитала співбесідниця.
– Потрібен новий рецепт!
– З цього питання вам необхідно звернутися до спеціалізованої лікарні, а не до сімейного лікаря, – так же спокійно і розмірено почулося в трубці.
– Справа в тому, що у чоловіка уже кілька днів підвищена температура, а тому вузький спеціаліст відмовляє у видачі рецепта до її нормалізації… – з помітним хвилюванням у голосі намагалась пояснити Тетяна.
– Чим я можу вам допомогти? – байдуже чулося з іншого боку.
– Будь ласка, прийміть виклик додому, ви ж дільничний лікар, – попрохала Тетяна з надією.
– По-перше, не дільничний, а сімейний. По-друге, вибачте, не можу. В зв’язку з епідемією коронавірусу ми тимчасово не обслуговуємо пацієнтів вдома, – спокійно долинав сонний голос зі слухавки.
– Тоді я привезу чоловіка до вас у амбулаторію на таксі.
– Навіщо? – байдуже звучав голос.
– Можливо у нього коронавірусна інфекція і потрібно зробити відповідний тест та призначити лікування? – поступово нервове напруження у Тетяни зростало і витримка починала їй зраджувати.
– Почекайте, не кричіть. Я добре вас чую, – холодно зупинив її голос на іншому боці. – Яка температура тіла у вашого чоловіка?
– Коливається в межах 37,2 – 37,6 градусів, – відповіла Тетяна і вогник надії зрушити з місця славетний механізм реформованої системи медичної допомоги зажеврів у неї десь глибоко в підсвідомості.
– Ускладнення дихання є? – продовжував ставити питання голос.
– Немає, – так же коротко по суті відповідала вона.
– Ні, це не ознаки COVID-19, – спокійно, але категорично, долинуло зі слухавки. – Везти не потрібно. Таке підвищення температури при відсутності симптомів простудного чи іншого захворювання може давати сама онкологія. Це не наша компетенція.
– Що ж тоді робити?! – приречено майже закричала Тетяна.
– Звертайтесь в онкодиспансер. – категорично відрубала сімейна лікарка і поклала трубку.
Коло замкнулося…
Величезна маса повітря, вагою в сотні кілограмів, тиснула на жінку і позбавляла її можливості навіть поворухнутися. Вона була спустошена, вичавлена і розтоптана одночасно. У голові за інерцією знову і знову продовжувала вертітися телефонна розмова з сімейним лікарем…
– Допоможіть! – благала вона в слухавку. – Вчора у мого онкохворого чоловіка скінчилися призначені медичні препарати.
– Так у чому справа? – протяжно-сонним голосом запитала співбесідниця.
– Потрібен новий рецепт!
– З цього питання вам необхідно звернутися до спеціалізованої лікарні, а не до сімейного лікаря, – так же спокійно і розмірено почулося в трубці.
– Справа в тому, що у чоловіка уже кілька днів підвищена температура, а тому вузький спеціаліст відмовляє у видачі рецепта до її нормалізації… – з помітним хвилюванням у голосі намагалась пояснити Тетяна.
– Чим я можу вам допомогти? – байдуже чулося з іншого боку.
– Будь ласка, прийміть виклик додому, ви ж дільничний лікар, – попрохала Тетяна з надією.
– По-перше, не дільничний, а сімейний. По-друге, вибачте, не можу. В зв’язку з епідемією коронавірусу ми тимчасово не обслуговуємо пацієнтів вдома, – спокійно долинав сонний голос зі слухавки.
– Тоді я привезу чоловіка до вас у амбулаторію на таксі.
– Навіщо? – байдуже звучав голос.
– Можливо у нього коронавірусна інфекція і потрібно зробити відповідний тест та призначити лікування? – поступово нервове напруження у Тетяни зростало і витримка починала їй зраджувати.
– Почекайте, не кричіть. Я добре вас чую, – холодно зупинив її голос на іншому боці. – Яка температура тіла у вашого чоловіка?
– Коливається в межах 37,2 – 37,6 градусів, – відповіла Тетяна і вогник надії зрушити з місця славетний механізм реформованої системи медичної допомоги зажеврів у неї десь глибоко в підсвідомості.
– Ускладнення дихання є? – продовжував ставити питання голос.
– Немає, – так же коротко по суті відповідала вона.
– Ні, це не ознаки COVID-19, – спокійно, але категорично, долинуло зі слухавки. – Везти не потрібно. Таке підвищення температури при відсутності симптомів простудного чи іншого захворювання може давати сама онкологія. Це не наша компетенція.
– Що ж тоді робити?! – приречено майже закричала Тетяна.
– Звертайтесь в онкодиспансер. – категорично відрубала сімейна лікарка і поклала трубку.
Коло замкнулося…
12.05.2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
