ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2025.12.12 07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?

Віктор Кучерук
2025.12.12 06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.

Віктор Насипаний
2025.12.12 01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.

- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.

Наталя Мазур
2025.12.11 21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.

І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,

Борис Костиря
2025.12.11 21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.

Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись

Євген Федчук
2025.12.11 21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.

В Горова Леся
2025.12.11 20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.

А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру

Світлана Пирогова
2025.12.11 13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.

Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж

Тетяна Левицька
2025.12.11 11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.

Віктор Кучерук
2025.12.11 07:14
Десь отам за видноколом
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...

Сергій СергійКо
2025.12.10 23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.

У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море

Іван Потьомкін
2025.12.10 22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув. Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?» «Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь. «Ні! Там, за рогом, усім

Борис Костиря
2025.12.10 20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.

Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,

С М
2025.12.10 16:42
Парашутистко приземлись на мене
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс

Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі

Тетяна Левицька
2025.12.10 15:07
Життя цікава повість.
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.

Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові

Кока Черкаський
2025.12.10 14:29
Якби я знав дванадцять мов, То був би мов Франко немов. Всіма руками і ногами Я лезом лізу між світами, Шукаю істини горіх Щоби спокутувать свій гріх. Не хочу знати навіть де ти? Не простягай свої лабети!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Козак Дума (1958) / Проза / Есеї

 Гойдалка
Фантастична, із самого піднебесся, гойдалка звисала над велетенським обривом, що майже на півтори сотні метрів стрімко підносився над лиманом. По ліву від Олекси руку Борисфен і Гіпаніс уже спільними зусиллями несли свої кришталеві води до Чорного моря, а те радо зустрічало їх з правого боку, відразу ж за островом Березань.
Несподівано десь із юності виринули рядки: «Де во́ди рік Дніпра і Бугу та мо́ря чиста бірюза, через віки пливе фелюга – містичний острів Березань…»
Олексій босими ногами упевнено стояв на ретельно витесаній невідомим майстром широкій сосновій дошці і, міцно тримаючи в руках грубі льняні линви-кодоли, розгойдувався все вище і вище. Коли та величезна колиска линула вперед, він пролітав прямо над островом і подумки занурювався у смарагдові хвилі лиману, а на зворотному шляху – поринав поміж легкі хмарини, що білими лебедями пливли за вітром.
Великі голубі Олексині очі просто світилися радістю і майже зливалися то з прозорою бірюзою води, то з клаптиками небесної блакиті, що мелькала між невагомих хмарин. Він давно вже не відчував такої легкості. Напевне ще зі студентських років, коли після закінчення десятирічки перша хвиля юнацького кохання накрила його з головою та щодуху понесла у новий світ людських стосунків і незнайомих досі некнижкових реалій. Щира, добродушна посмішка грала на його ледь відкритих, витончених вустах під першими промінцями весняного сонця, що починали несміливо пробиватися із-за рідколісся Кінбурнської коси, над якою зі сходу нависала дивовижна багряниця.
З глибини прозорої бірюзи лиману на Олексу уважно дивилися два великих смарагди, ніби пронизуючи його наскрізь і зазираючи в саму душу. Спочатку йому здалося, що це очі великої кішки, пуми чи пантери. Можливо до такого висновку чоловіка схиляв янтарно-жовтий відтінок тих коштовних каменів, але невдовзі біляві гребені хвиль, що нагадували елегантні русі кучері зачіски німфи чи русалки, остаточно переконали його в тому, що ці дивоочі належать людині. Молодій і красивій жінці, яка через товщу води уважно спостерігає за кожним його рухом.
Несподівано погода різко змінилася. З моря налетів поривчастий вітер і буквально за кілька хвилин небо затягло важким, сірим хмаровинням. На землю спустилися сутінки і все навколо утонуло в густому мороці.
Але так тривало недовго. Через незначний відтинок часу перед очима чоловіка знову з’явилася та сама небесна гойдалка, але тепер вона уже поважно спадала поміж двох темних грозових хмар, що закривали собою майже весь небосхил. Якась невидима рука розгойдувала велетенську орелю, нижній край якої зі свистом час від часу пролітав настільки близько від голови Олекси, що груба дошка майже торкалася кінчиків його коротко стриженого волосся. Від цього у чоловіка мимоволі перехоплювало подих, а коли вона в черговий раз просвистіла за кілька міліметрів від самої маківки, той мимоволі увібрав голову в плечі, ніби намагаючись уникнути контакту з лезом імпровізованої небесної сокири.
Саме це знаряддя середньовічної інквізиції і примусило Олексу прокинутись задовго до світання. Він широко відкрив очі і, змахнувши долонею краплини холодного поту з розпаленого чола, зупинив свій погляд на червоній плямі світлодіода електроперемикача, що ніби морський маяк у негоду невтомно вказував йому дорогу до світла.
– І отак все життя… – сумливо подумав Олекса. – Вперед-назад, вгору-вниз… Та ще й дивись, щоб голову не знесло! Такі думки іржею осідали в його підсвідомості і уперто гнали геть сон-дрімоту.
Покрутившись у ліжку ще з пів години та зрозумівши, що вже не зможе заснути, він піднявся, накинув халат і попрямував на терасу свого будинку. На небосхилі, рясно уквітчаному діамантами далеких галактик, жодної хмаринки. Місто спочивало у повній тиші. З величезного свічада Інгулу, по обидві сторони Аляудського півострова, на нього з цікавістю позирали близнюки як небесних світил, так і гірлянд вогнів рідного міста. На сході уквітчане коштовностями небесне шатро ледь помітно стало світлішати, ховаючи свої скарби подалі від людського ока, і у цій природній ідилії над обрієм поступово починав народжувався новий, ще невідомий, день.
– Нехай він буде добрим для всіх! Без сокир, гільйотин і подібних жахіть… – подумав Олекса і, вдихнувши кілька разів на повні груди свіжого нічного повітря та відчувши легке запаморочення в голові, попрошкував униз готувати собі ранкову каву.

13.01.2021


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-05-13 14:09:21
Переглядів сторінки твору 682
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.758 / 5.18)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.580 / 5.02)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.12.04 13:50
Автор у цю хвилину відсутній