ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила,
в сонячному катрені —
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,

Юрій Левченко
2025.06.29 23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,

Борис Костиря
2025.06.29 22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.

І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.

Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.

С М
2025.06.29 17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке

Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке

Євген Федчук
2025.06.29 14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і

Іван Потьомкін
2025.06.29 12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн

Юрій Гундарєв
2025.06.29 11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі

Віктор Кучерук
2025.06.29 06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.

Борис Костиря
2025.06.28 21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.

Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань

Марія Дем'янюк
2025.06.28 20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Диво
Кажуть люди, що зараз небо не хоче творити чудеса і я в це завше вірила, аж поки сама не зіткнулася зі справжнім дивом.
Вже п'ятий рік Олексій з дружиною і маленьким сином винаймали житло. Переїжджали з місця на місце і ніде не могли себе почувати комфортно. То кватира знаходилася далеко від роботи, то від дитячого садочка, а то на п'ятому поверсі без ліфта. А цього разу дістали таргани.
Труїли чим могли, чим радили добрі люди - дустом, бурою, але вони множилися неймовірно швидко, викликавши алергію у малого Максимка. Дружина не витримала таких умов проживання і заявила:
- Все з мене досить!
Всі чоловіки, як чоловіки, а ти навіть на халупу заробити не можеш. Ми вештаємося по чужих квартирах, кінця й краю цьому не бачу. У тебе більше не вірю, не про те все життя, мріяла!

Наступного дня зібрала речі і втекла з дитиною до своєї мами в село. Ніякі вмовляння Олексія її не зупинили.

Він ходив на роботу, висилав дружині гроші і залишався в тій тарганівці, бо ціна за оренду була мізерною.

Наступило літо, та ніщо не змінилося у його житті. Він, навіть, жодного разу не скупався у морі. Справа дійшла до розлучення, а Олексій не міг самотужки заробити на квартиру.

Та, якось, одного разу йому зателефонувала сестра.
- Як справи? - запитала вона.

- Погано! Здається Оля подала на розлучення, бо я - нікчема. Я дуже люблю її і Максимку, але скільки б не їшачив, а віз і понині там. Що мені робити? Їхати в село? То там ще гірше - роботи ніякої...

Сестра поспівчувала:
- Не переживай, щось придумаємо. Світ не без добрих людей.

А через деякий час приїхала і купила Олексію маленьку квартирку у старому районі Одеси. Це було диво, бо зараз, навіть, близькі родичі не відгукуються на біду не те, що далекі.

Двоюрідна сестра була віруючою людиною. Перед тим померла її мати, яка заповіла їй двокімнатну квартиру у Києві, тому продавши житло вона змогла допомогти брату.

Коли Олексій вперше зайшов у квартиру, яку йому подарували, був не те, що збентежений, а шокований. Маленька прихожа, кухонька і кімната 12 метрів. Все потребувало особливого ремонту. Старі шпалери місцями звисали стрічками, оголивши сірі стіни. У занедбаній ванній кімнаті ряснів грибок, а вся сантехніка виглядала жахливо.
Нічого, подумав Олексій:
- Я ж будівельник. Швидко приведу все до ладу і заберу родину з села.

З цими оптимістичними думками він вийшов на вулицю і попрямував до центральної частини міста. Йому хотілося пройтися, упорядкувати свої думки, розкласти все по полицях, ковтнути свіжого морського повітря, відчути нове життя сповнене сподівань..

Він йшов по старій бруківці у сотий раз перебираючи одні й ті ж самі думи, коли задзвонив мобільний. Телефонувала сестра.

- Олексію, ти знаєш, що сьогодні велике свято Пресвятої Богородиці? - запитала вона.

- Звідки мені знати, я ж до церкви не ходжу, хіба, що на Пасху і Різдво.

- Ось і дарма! Ти хочеш, щоб тобі допомагав Бог, а не ходиш до нього? Якщо тобі потрібно, щось отримати від держави, ти ж ідеш до адміністрації?

- Так, йду.

- То чому ти не йдеш до Бога? Звідки йому знати, твої потреби, коли ти з ним не спілкуєшся? За все дякуємо Богу, навіть за те мале, що він посилає. Олексій почухав потилицю.

- Я зрозумів. Ти не повіриш, але поки ми розмовляли ноги мене самі привели до храму. Все, бувай, сестричко, дякую!

Олексій більше не міг говорити, бо вперше його душили сльози. Не сльози радощів, чи відчаю, співчуття, щему - сльози каяття.

Він після інституту десять років працював, як проклятий, майже без вихідних, утримуючи родину і хвору матір. Весь час сам на сам зі своїми болячками і проблемами. А виявляється, що міг би бути з Богом. Міг би довірятись йому, лікувати душевні і фізичні рани. Жити по іншому, сподіватися на небо, бо без Бога не до порога, а з Богом за синє море.

З такими думами Олексій піднявся до храму. Там, майже, нікого не було. Служба давно скінчилася. На свічниках догорали свічі, кидаючи тіні на живі ікони. Він ніби вперше побачив лики Ісуса Христа, Діви Марії, Святих. Вони дивилися на нього з такою любов'ю, що чоловік ще більше розчулився. Щось сонячне, ніжне зріло в його душі.

- Дякую, Боже, і Матір Божа, що не залишили мене на одинці з бідою!
І хоч, дуже маленька квартирка, але і так, я дуже щасливий, дякуючи Богу! Слава Богу! Ми помирилася з дружиною і вона повернеться, як тільки зроблю ремонт.
Він не міг зупинитися, розмовляв з Богом, як з рідним батьком, якого ніколи не бачив раніше, а тут випадково зустрів.

Щиро молився Олексій не знаючи справжніх молитов. На серці ставало затишно, спокійно, ніби небо прихилилося до його ніг. Він чув як на кліросі співають херувими, як свячений ладан розливається в його серці, наповнюючи вірою, надією, любов'ю.

- Вірте в неможливе і отримаєте диво: - пролунало за його спиною, коли він залишав Божу обитель.

Олексій дав милостиню тому, хто промовив ці слова і оновленим рушив додому.

Підійшовши до свого будинку, побачив, що стіна фасаду у плачевному стані. Де-не-де по ній плівся дикий виноград. Тому і грибок у ванні, подумав він і почав прикидати скільки метрів матеріалу йому знадобиться для ремонту.

Це був старий будинок дореволюційних часів. Видно, якийсь багатій жив у ньому, а після втік за кордон. Хто-зна, чи живі нащадки тих людей, що залишили родового гнізда коріння? А зараз у двоповерховому особняку жило декілька сімей, з якими Олексій ще не встиг познайомитися.

Все добре порахувавши і затонувавши у блокнот Олексій зайшов до своєї нової квартири. Він дивився на кімнату, принесені вчора інструменти і думав з чого завтра розпочати ремонт.

Пахло сирістю. Перший поверх, трухляві дерев'яні вікна, покошені двері. І тут Олексій згадав фасад... Щось у нього не сходилося. Чому квартира така мала, якщо зовнішня сторона будинку велика? У душі наростала незрозуміла тривого, роїлися думки, неймовірні химерні здогадки. Він швидко вхопив дриль і почав пробивати внутрішню стіну у тому місті де відклеїлися шпалери і видніло з під штукатурки шматок дерев'яної планки. Піт тік на його обличчя, пил виїдав очі, а він, як навіжений свердлив стіну в надії побачити диво.

Дуже швидко з'ясувалося, що за цією гіпсовою, крихкою стіною була ще одна величезна кімната.

Олексій сидів охопивши голову двома руками і не вірив, що таке могло статися. Якби йому хтось розказав про когось, він би не повірив нізащо, але ж це трапилося з ним. Він сам пробив цю перегородку, ходив по сирій втрамбованій землі, бо там не було підлоги, мацав обдерті холодні стіни, і все ніяк не міг збагнути хто і навіщо замурував цю кімнату без вікон і дверей. Про це він ніколи не дізнається.

Олексій посміхнувся, бо згадав...
- Вірте в неможливе і отримаєте диво!




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-05-24 22:34:40
Переглядів сторінки твору 491
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.508 / 6.13)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.590 / 6.23)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.07.01 08:07
Автор у цю хвилину присутній