ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2026.02.08 09:09
Із Леоніда Сергєєва

Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!

Юрко Бужанин
2026.02.07 23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.

І надрив

В Горова Леся
2026.02.07 21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.

Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод

Іван Потьомкін
2026.02.07 20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?

Олександр Буй
2026.02.07 20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,

Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –

Світлана Пирогова
2026.02.07 13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко

Борис Костиря
2026.02.07 10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.

Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,

Лесь Коваль
2026.02.07 09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти

Артур Курдіновський
2026.02.07 05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.

І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,

Марія Дем'янюк
2026.02.06 21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю

Лесь Коваль
2026.02.06 21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.

Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,

С М
2026.02.06 18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань

Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть

Артур Курдіновський
2026.02.06 17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?

Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"

Борис Костиря
2026.02.06 10:58
Розвал душі і тіла неодмінно
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.

Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,

Артур Курдіновський
2026.02.05 22:14
Зрікаюся тебе, моя наївна мріє!
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.

Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -

Микола Дудар
2026.02.05 21:57
Сімнадцять замало?… Чекайте за тридцять.
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…

Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Вадим Структура
2026.02.07

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Предназначение
Когда бабушка решилась на исход из нашего родового села, продала дедову хату и вместо нее купила какой-то скворечник на Днепре, я был просто раздавлен. Ни о каком подобии не могло быть и речи, и даже сравнить было нельзя эти две жизни: сельскую, в которую уходили мои корни, и садово-товарищескую, в которой было 4 сотки, а больше ничего. А в довершение судьба приготовила мне еще один удар. На берегу неподалеку от нашей дачи стоял катер на подводных крыльях.

По большому счету, тогда, в самом начале 80-х, суда на подводных крыльях были, пожалуй, самыми скоростными машинами из всех, которые я видел. Они же не ходили, а бегали, даже летали по Днепру на своих подводных крыльях. Шутка ли, 70 км в час! Автомобили по Херсону с такой скоростью не ездили, они вообще тогда, насколько я помню, не ездили, а как бы катились по городу, словно сами собой, не особо усердствуя. Поезда, на которых мне уже приходилось ездить, тоже никуда не спешили. Особенно они не спешили в разгар лета, приближаясь к пункту назначения, когда уже все давно съедено и выпито, рассказано и прочитано, а в вагоне не осталось ни одного неисследованного угла, а на моих шортах – ни одного светлого пятна. Самолеты, которыми я тогда еще ни разу не летал, и вовсе были самым медленным видом транспорта. Они передвигались высоко в небе с такой же скоростью, с какой над городом проползал густой звук их моторов. А СПК тогда с утра до ночи с неимоверной скоростью носились по Днепру, белые, легкие, изящные и стремительные. Ни на суше, ни на небе, ни на воде им не было равных в скорости – просто фантастика!

А тут вдруг не пароходство, а самый обыкновенный дачник владеет одним из этих невероятных кораблей. Катер был, конечно, много меньше любого СПК, пролетавшего мимо, но он был одной с ними крови, вне всяких сомнений. Он был длинный и узкий, безупречно белый, с невысоким стеклянным забралом перед креслом пилота, оснащенным невероятной красоты штурвалом, кнопками, рычагами и циферблатами. От непогоды кабину укрывал твердый прозрачный тент, сквозь который я и любовался всей этой роскошью. Катер стоял на особых подпорках, чтобы его кинжально-острые крылья и особой формы маленькие бронзовые винты на тонких косых валах не касались земли. Поэтому казалось, что катер постоянно находится в том стремительном движении, для которого его придумали и построили.

Смотреть на катер было невыносимо – мною владела жгучая зависть. Это не было завистничество необладания; это была зависть ошеломительного непонимания. Мне казалось невероятным, что вот так запросто и единолично можно владеть судном на подводных крыльях, как ведром или совком. При этом все остальные СПК, все эти «Метеоры», «Ракеты» и «Кометы» стояли в порту; каждый мог приобрести билет и отправится куда-нибудь на любом из них. Но только согласно утвержденному расписанию, по заранее проложенному курсу и сообща с еще сотней пассажиров – никаких неожиданностей, никакой свободы! И потому личный СПК был чем-то столь же загадочным, как и видавшие виды «иномарки», которых на весь город было несколько штук. Это даже не нынешнее «а что, так можно было?» - это извечное «так не бывает». Но тогда еще я плохо разбирался в таких нюансах и полагал, что я просто завидую владельцу. Проходя мимо катера, я багровел, а день меркнул в моих глазах. Это была настоящая пытка, изощренная и неотступная.

Прошел год, а может, и два или даже три. Катер все еще казался мне верхом судостроительного и мореходного совершенства и пределом человеческих мечтаний. Зависть моя не утихала, пока однажды я не осознал, что за все эти годы катер так ни разу и не покинул берега. Он всегда стоял на своих особых подпорках, не касаясь земли, весь такой летящий со своими острыми крыльями и маленькими винтами, но так и не долетел даже до мелкой прибрежной воды. Наверное, он так стоял даже еще дольше, чем год или два, потому что его окружала высокая поросль травы и даже каких-то кустов. Присмотревшись, я заметил ржавчину на шнуре, стянувшем прозрачный тент над кабиной; ржавчина образовалась на металлических кольцах, сквозь которые был пропущен шнур, и от каждого кольца расползалась по нему в обе стороны сантиметра на два. Прозрачный тент кое-где лопнул, в кабину проникали вода и песок. По циферблатам, кнопкам, штурвалу и креслу пилота ползали насекомые. Может быть, этот катер вообще никогда не спускали на воду?

Оказывается, бывают вещи мучительнее зависти. Теперь, проходя мимо катера, я поспешно отводил глаза. Мне было почему-то неловко; а когда по Днепру пролетали «Кометы» и «Колхиды», в памяти у меня всплывали слова: «Плывут пароходы – привет Мальчишу! Пролетают самолеты – привет Мальчишу! Пробегают паровозы – привет Мальчишу!» Произнося эту формулу над маленьким судном, я чуть не плакал, так мне бывало горько. Мне казалось, что катер погиб, и погиб зря, напрасно, совершенно бесславно, а все эти пароходы-самолеты-паровозы, которых он с легкостью мог бы обогнать, злорадствуют; их я за это люто ненавидел. А при взгляде на катер, летящий над песком за порослью травы, меня охватило какое-то новое мощное чувство. Я не мог его объяснить и сводил к одному только слову – «жалко». Но это было какое-то слишком большое «жалко», как о человеке, и даже еще больше, словно о себе самом. Но тогда мне было не под силу разобраться в нюансах сожаления – жалко мне катер, и все.

А когда прошло еще десять, двадцать или даже тридцать лет, я вдруг вспомнил тот катер. Меня вновь охватили былые чувства, и зависть, и «жалко», и даже «ненавижу», а потом в голову пришла уже готовая мысль. Тогда, на дачном берегу, я горевал не над катером, а над несбывшимся предназначением. Не найдешь его или не исполнишь – и проведешь всю жизнь, замерев на подпорках, как будто в полете, но абсолютно неподвижно…

15.06.2020




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-06-20 06:43:53
Переглядів сторінки твору 490
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній