Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Хрест, важчий од хреста Ісуса
«Цвяшок? – колишній митрополит, член Синода Арсеній Мацієвич, а нині безстроковий в’язень Ревельського каземату під ім’ям Андрія Брехуна, даним самою імператрицею Катериною ІІ, перекладав з одної тремтячої руки на другу знайдену річ.- Відкіля він? Не інакше, як янгол підкинув уночі».
Якби це було те, думав в’язень, що сурово заборонила цариця,- чорнило й папір, скільки б я розповів про її злочинства над людом, як через організовану нею смерть чоловіка опинилась на престолі, а тепер для своїх коханців вирішила одібрати ще й монастирські землі. А там же вся освіта , звідти виходять ті, хто несе пастві слово Боже. Себто останній промінчик світла ладна одібрати імператриця. Як тодішній член Синоду я виступив проти і прямо в лице кинув їй самій звинувачення. Ніхто не підтримав мене. Навпаки, намагалися зняти архієрейський одяг.
Першим підійшов Санкт-Петербурзький і Новгородський митрополит Димитрій Сєченов, щоб зняти з мене білий клобук. «Твій язик був для мене гостріший від меча. Він задушить тебе і ти помреш!»- проказав я йому. Другим був давній мій приятель українець архієпископ Псковський Амвросій Зергис-Каменський, щоб зняти омофор. Я зняв його сам і сказав: «Той, хто їв хліб зі Мною, той побільшив мені прикрощі. Ти - як віл той, ножем будеш заколотий». Третім з черги підійшов мій учень архієпископ Афанасій Волховський, щоб зняти панагію і почув таке: «Язик твій був багатомовний на мене, як у Арія, тому й ти помреш, як помер Арій». Четвертим приступив вікарій Петербурзький єпископ Гавриїл. щоб забрати жезл. Віддаючи, я промовив: «Ти забув, яким має бути архієрей Божий... За твою Іродіяду твій суперник задушить тебе, бо так, танцюючи з нею, ти осудив мене». П'ятим підійшов архієпископ Крутицький Гедеон, щоб зняти мантію, і почув: «...Ти позолочений гріб, повний смороду та всякого непотребу, не побачиш більше престолу свого». Шостим і останнім був член Синоду архімандрит Мисаїл, Новоспаського монастиря настоятель, котрий отримав од мене рясу і почув: «Ти швидко спік хліб свій, приготовлений для мене, зате і сам, немов хліб спечешся в печі».
• Гірко плакав при цьому Московський митрополит українець Тимофій Щербацький. Звернувсь я до нього зі словами: «Цей воістину ізраїльтянин, в якому немає лукавства». Про імператрицю усі там присутні почули таке: «Благо ж бо мені, що Ти смирив мене Боже! А цариця Катерина за це не матиме християнської кончини».
В чернечому одязі відправили мене під конвоєм аж у Микільський Карельський монастир, що знаходився на березі Білого моря, й помістили в каземат, що знаходився під самим вівтарем кам'яної Успенської церкви. Монахи ставились до мене добре, сам настоятель монастиря шанував. Всі брали благословення, уважно слухали мої проповіді, навіть давали можливість служити.
• Можна було б, як-то кажуть , жити. Та ось котрийсь чернець цього ж монастиря зробив донос. Мовляв, митрополит Арсеній проводить тут агітацію проти імператриці й у вересні 1767 року почалася нова розслідувальна справа. Для цього в монастир приїхав прокурор і жорстоко провадив тут допит. Так само знущався він і наді мною. Я вийняв перед ним п'ятака, поклав на стіл і сказав: «Ти незабаром згинеш, і нехай цим п'ятаком закриють тобі очі».
• Кажуть, усе це дослівно збулося. Імператриця Катерина II була сильно цим вражена і наказала негайно ж позбавити мене чернечого звання, зодягти в мужицьку одежу, перейменувати в Андрія Враля, заслати на вічне і безвихідне перебування в Ревелі, ні паперу, ні чорнила не давати, нікого не допускати і в жодний спосіб сторожа не повинна знати, кого вона охороняє.
• До Ревеля везли мене через Москву . Цариця Катерина прийшла і втупила в мене свої баньки, а я, знесилений, підвів свої очі й сказав: «Ти помреш так, як задушила свого чоловіка Петра III».
Двері до каземату, в який мене запровадили, замурували, і вони не відчинялися. . Себто я був справжньому кам'яному мішку. Через вибиті шибки своїх двох віконечок я кричав і благав тих, хто проходив, рятувати мене від голоду й холоду.
І ось, мабуть, наприкінці життя, невідь звідки об’явився оцей цвяшок. Од болячок і холоду руки трясуться і неспроможні на більше, як написати на лутці рядок із Псалма:
«Благо мне, яко смерть мя еси».
• В лютому 1772 року колишній митрополит вже не просив їжі, а кричав, щоб прислали йому священика. Кінець його страдницького життя наближався. Тоді двері до каземату вибили і впустили священика... Він висповідав митрополита- і взяв у нього благословення.
• 28 лютого 1772 року святитель Арсеній, митрополит Ростовський, в'язень Ревельської фортеці, тихо упокоївся. Вже увечері померлого з наказу коменданта поховали при Свято-Миколаївській церкві. Всі, хто був присутній при таких таємних похоронах під страхом смерті змушені були мовчати. Пізніше в цій церкві таки стали молитися за упокій колишнього митрополита Арсенія і навіть показували його могилу.
• Розписка про витрати на похорон свідчила, що було куплено гріб за 1 карбованець 4 копійки, матерії за 50 копійок, грамота і вінчик -6 копійок. Митрополит Іларіон Огієнко в своїй праці про Арсенія Мацієвича зазначає: «Отак оцінено в Росії велику 20-літню працю одного з найвидатніших українських митрополитів...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хрест, важчий од хреста Ісуса
«Мы были подобны сынам Израилевым, кои воспевали:
«На реках Вавилонских там мы седохом и плакахом»
Преосвященник Ириней Фальковский
«Прежде были мы то, что теперь московцы:
правительство, первенство и самое название Руси от нас к ним перешли.
Но мы теперь у них, как притча во языцех»
История Русов или Малой России
«Цвяшок? – колишній митрополит, член Синода Арсеній Мацієвич, а нині безстроковий в’язень Ревельського каземату під ім’ям Андрія Брехуна, даним самою імператрицею Катериною ІІ, перекладав з одної тремтячої руки на другу знайдену річ.- Відкіля він? Не інакше, як янгол підкинув уночі».
Якби це було те, думав в’язень, що сурово заборонила цариця,- чорнило й папір, скільки б я розповів про її злочинства над людом, як через організовану нею смерть чоловіка опинилась на престолі, а тепер для своїх коханців вирішила одібрати ще й монастирські землі. А там же вся освіта , звідти виходять ті, хто несе пастві слово Боже. Себто останній промінчик світла ладна одібрати імператриця. Як тодішній член Синоду я виступив проти і прямо в лице кинув їй самій звинувачення. Ніхто не підтримав мене. Навпаки, намагалися зняти архієрейський одяг.
Першим підійшов Санкт-Петербурзький і Новгородський митрополит Димитрій Сєченов, щоб зняти з мене білий клобук. «Твій язик був для мене гостріший від меча. Він задушить тебе і ти помреш!»- проказав я йому. Другим був давній мій приятель українець архієпископ Псковський Амвросій Зергис-Каменський, щоб зняти омофор. Я зняв його сам і сказав: «Той, хто їв хліб зі Мною, той побільшив мені прикрощі. Ти - як віл той, ножем будеш заколотий». Третім з черги підійшов мій учень архієпископ Афанасій Волховський, щоб зняти панагію і почув таке: «Язик твій був багатомовний на мене, як у Арія, тому й ти помреш, як помер Арій». Четвертим приступив вікарій Петербурзький єпископ Гавриїл. щоб забрати жезл. Віддаючи, я промовив: «Ти забув, яким має бути архієрей Божий... За твою Іродіяду твій суперник задушить тебе, бо так, танцюючи з нею, ти осудив мене». П'ятим підійшов архієпископ Крутицький Гедеон, щоб зняти мантію, і почув: «...Ти позолочений гріб, повний смороду та всякого непотребу, не побачиш більше престолу свого». Шостим і останнім був член Синоду архімандрит Мисаїл, Новоспаського монастиря настоятель, котрий отримав од мене рясу і почув: «Ти швидко спік хліб свій, приготовлений для мене, зате і сам, немов хліб спечешся в печі».
• Гірко плакав при цьому Московський митрополит українець Тимофій Щербацький. Звернувсь я до нього зі словами: «Цей воістину ізраїльтянин, в якому немає лукавства». Про імператрицю усі там присутні почули таке: «Благо ж бо мені, що Ти смирив мене Боже! А цариця Катерина за це не матиме християнської кончини».
В чернечому одязі відправили мене під конвоєм аж у Микільський Карельський монастир, що знаходився на березі Білого моря, й помістили в каземат, що знаходився під самим вівтарем кам'яної Успенської церкви. Монахи ставились до мене добре, сам настоятель монастиря шанував. Всі брали благословення, уважно слухали мої проповіді, навіть давали можливість служити.
• Можна було б, як-то кажуть , жити. Та ось котрийсь чернець цього ж монастиря зробив донос. Мовляв, митрополит Арсеній проводить тут агітацію проти імператриці й у вересні 1767 року почалася нова розслідувальна справа. Для цього в монастир приїхав прокурор і жорстоко провадив тут допит. Так само знущався він і наді мною. Я вийняв перед ним п'ятака, поклав на стіл і сказав: «Ти незабаром згинеш, і нехай цим п'ятаком закриють тобі очі».
• Кажуть, усе це дослівно збулося. Імператриця Катерина II була сильно цим вражена і наказала негайно ж позбавити мене чернечого звання, зодягти в мужицьку одежу, перейменувати в Андрія Враля, заслати на вічне і безвихідне перебування в Ревелі, ні паперу, ні чорнила не давати, нікого не допускати і в жодний спосіб сторожа не повинна знати, кого вона охороняє.
• До Ревеля везли мене через Москву . Цариця Катерина прийшла і втупила в мене свої баньки, а я, знесилений, підвів свої очі й сказав: «Ти помреш так, як задушила свого чоловіка Петра III».
Двері до каземату, в який мене запровадили, замурували, і вони не відчинялися. . Себто я був справжньому кам'яному мішку. Через вибиті шибки своїх двох віконечок я кричав і благав тих, хто проходив, рятувати мене від голоду й холоду.
І ось, мабуть, наприкінці життя, невідь звідки об’явився оцей цвяшок. Од болячок і холоду руки трясуться і неспроможні на більше, як написати на лутці рядок із Псалма:
«Благо мне, яко смерть мя еси».
• В лютому 1772 року колишній митрополит вже не просив їжі, а кричав, щоб прислали йому священика. Кінець його страдницького життя наближався. Тоді двері до каземату вибили і впустили священика... Він висповідав митрополита- і взяв у нього благословення.
• 28 лютого 1772 року святитель Арсеній, митрополит Ростовський, в'язень Ревельської фортеці, тихо упокоївся. Вже увечері померлого з наказу коменданта поховали при Свято-Миколаївській церкві. Всі, хто був присутній при таких таємних похоронах під страхом смерті змушені були мовчати. Пізніше в цій церкві таки стали молитися за упокій колишнього митрополита Арсенія і навіть показували його могилу.
• Розписка про витрати на похорон свідчила, що було куплено гріб за 1 карбованець 4 копійки, матерії за 50 копійок, грамота і вінчик -6 копійок. Митрополит Іларіон Огієнко в своїй праці про Арсенія Мацієвича зазначає: «Отак оцінено в Росії велику 20-літню працю одного з найвидатніших українських митрополитів...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
