ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Ніхто (2019) /
Рецензії
Колонка про картину The Tribe, 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Колонка про картину The Tribe, 2014
На карантинному випаданні я почав відкривати для себе український кінематограф. І на що звернув увагу, коли попався на очі перший список фільмів?
На «Плем'я» (2014 року). Я часто купляюся на кількість нагород та репутацію стрічки, і ще частіше вибір виправданий.
Жанровий компонент — «кримінальна драма», тільки-от я назву фільм соціальною трагедією, оскільки злочинність тут вторинна. Це кіно — метафора на українське суспільство, розшароване на сегменти-трансформери в окремі племена. Нагадує часи Київської Русі, тільки цього разу продемонстрували перевернуту історію древлян, де князь Ігор переміг.
Сюжет динамічний, і снігову кулю драми вдається упхати в кілька місяців часу. Початок навчання у школі-інтернаті припадає на вересень, а фінал «Плем’я» відбувається вже взимку. Кінокартина заманила мене жаскою сірістю, маргінальними краєвидами та безперервною дією. Персонажі, люди з вадами слуху та мовлення, майже ніколи, парадокс (!), не мовчать, а увесь час забивають активними роз'ясненнями, жестикуляцією, курять і нервуються. Їх сильні емоції передавали вібрації аж до скронь, тому вийшло гучне німе кіно.
Ліричний герой, Сергій (Григорій Фесенко), трішки тхне штампами. На перший погляд надто милий хлопець. Після перевірки учнем Шнирем (Олександр Сидельников), учасником кримінальної тусовки, дізнаюся, що він не наркоман. Юнак виглядає розгубленим, і тим викликає приязнь. Хочеться, щоб у Сергія все склалося добре, та чи хоче того інтернат?
Світ інтернату замкнений, і в ньому чути, окрім звуків навколишнього середовища, лише відголоси кубу — символічного простору, що оперізує людей не фізичними гранями, а внутрішніми правилами й законами. Система відносин між учнями жорстка: новачка виганяють спати з кімнати до коридору, наче собаку, а в наступні тижні привчають битися і красти продукти в пенсіонерів. Двох дівчаток, Аню (Яна Новикова) та Свєтку (Роза Бабій), відбирають, як товар, альфовіші хлопці, і присовують їм у рот за гаражами, як приспічить. Спонсор інтернату (Кирило Кошик) схожий на Месію в піджаку. Він приходить до школи немов з Едемського саду поза стінами. Панові їздилося в Італію, чоловічок привіз у подарунок школяркам гуманітарні футболки, а дикі знедолені діти радіють, немов знову народилися.
Кінофільм талановито розриває суспільні виразки України. Першою розколупує проституцію. За долю Ані та Свєтки я почував мовчазний жах. Почуття розтягнулося жувальною гумкою від моменту, коли дівчата вперше їдуть на трасу, і сварливо прибираються в бусику, аж до сцени з абортом. Останню вартує нагородити золотою статуеткою, бо в ній стільки болю, різкості й голого крику, що з несподіванки зносить дах. Ліберально налаштований людець після перегляду мав би задуматися про доцільність українських абортів. В яких звірських травматичних умовах вони можуть проходити, дивіться!
Наступний алмаз таїться в сексі. Зображені сцени важко то й сексом назвати, бо я з неприємними враженнями натрапляв тільки на агресію та примус. Одначе режисер Мирослав — умілець укладати сенси, і в його фільмі є моральна родзинка. Це відкриття в мене сталося після зображення аборту, коли здоровий ум зрадів, що використовує презервативи у повсякденні. А друге відкриття, жирне й огидне водночас, стосується відносин Сергія з блондинистою пасією, Анею. Чи була хоч краплина любові до дівчини? Звісно ні. Я відчував, що щось не так, від хвилин першого сексуального досвіду підлітка за гривні — до акту зґвалтування. Опісля врешті зрозумів, що для Сергійка секс став бункером від екзистенційного тремору. Але забуття, копну глибше, веде до смерті та насилля. Глухонімий Ромео перестав приносити названій коханій задоволення, а тупо витрахував її, лиш би на секунду закрити очі на порожнечу світу цього. Світ у відповідь мовчав.
Друга отруйна рана України в бідності та прагненні прикрити її фіговим листком. Ясно, що в інтернаті бідні всі, впоперек і в долину (але не спонсор). Тому «Плем'я» змушує переглянути явище соціального фашизму, що глибоко в’їлося в серця українців середнього чи вищого класу. Я сам безпідставно вішав на людей гасло «бидла», і грішив жалюгідною пихою до знайомства з «Плем'ям». Ніякого бидла навколо не існує, а спосіб життя школярів Гери (Олександр Дзядевич), Короля (Олександр Осадчий), Макара (Іван Тишко) і Шниря цілком вписується в їх структуру буття. У місці, де царює тваринне право сильнішого, кожен нижчий по статусу мусить шукати кормушку, і віддавати останні купюри за «любов», хоча останнє до скону бридко.
Третя підвалина занепаду показана в кадрах побіжно, проте для сценарію має феноменальне значення. Я говорю про еміграцію, а язик крутиться назвати це чисто нашими заробітками, хоча знаємо, який вид праці чекає дівчаток-повій. Закордонний паспорт у фільмі режисер малює як свого роду Святе Причастя, квиток до кращого життя. Так не говориться прямо, але наївне очікування юнок, і їх по-гіркому смішне простоювання на морозі, у безграмотних спробах заповнити документи: чорт, шедеврально знято! Паспорт стає приводом до замаху на життя Сергія, який розгризає документ на клапті, лиш би зберегти у власному животінні долю насолоди від дівчини. Не кажу врятувати щастя, але не відпустити Аню в рабство.
Апогей фільму очікуваний. Назву його українською Великою Депресією. Результатом паршивого життя, закритого обрію майбутнього та, щонайгірше, відсутності поваги до людини в її мікрокосмосі. Бідний князь, звиклий до первіснообщинної злості, згодом сам перетворюється в.. Не сказав би сволоч, а просто людину, яка змучилася, котру дістало жити мерцем. Щоби захистити крихту світлого у душі, Сергій трощить членам племені голови. І з кожним убитим наростало співчуття до хлопця. Герой спускався сходами вниз, а я тихо схлипував… Десь за стінами мого комфортного будинку люди просто виживають! Схлипував, а потім радів, що мені заповідали змінити це плем’я. Як і тобі, молодий читачу, як і тобі.
2020
На «Плем'я» (2014 року). Я часто купляюся на кількість нагород та репутацію стрічки, і ще частіше вибір виправданий.
Жанровий компонент — «кримінальна драма», тільки-от я назву фільм соціальною трагедією, оскільки злочинність тут вторинна. Це кіно — метафора на українське суспільство, розшароване на сегменти-трансформери в окремі племена. Нагадує часи Київської Русі, тільки цього разу продемонстрували перевернуту історію древлян, де князь Ігор переміг.
Сюжет динамічний, і снігову кулю драми вдається упхати в кілька місяців часу. Початок навчання у школі-інтернаті припадає на вересень, а фінал «Плем’я» відбувається вже взимку. Кінокартина заманила мене жаскою сірістю, маргінальними краєвидами та безперервною дією. Персонажі, люди з вадами слуху та мовлення, майже ніколи, парадокс (!), не мовчать, а увесь час забивають активними роз'ясненнями, жестикуляцією, курять і нервуються. Їх сильні емоції передавали вібрації аж до скронь, тому вийшло гучне німе кіно.
Ліричний герой, Сергій (Григорій Фесенко), трішки тхне штампами. На перший погляд надто милий хлопець. Після перевірки учнем Шнирем (Олександр Сидельников), учасником кримінальної тусовки, дізнаюся, що він не наркоман. Юнак виглядає розгубленим, і тим викликає приязнь. Хочеться, щоб у Сергія все склалося добре, та чи хоче того інтернат?
Світ інтернату замкнений, і в ньому чути, окрім звуків навколишнього середовища, лише відголоси кубу — символічного простору, що оперізує людей не фізичними гранями, а внутрішніми правилами й законами. Система відносин між учнями жорстка: новачка виганяють спати з кімнати до коридору, наче собаку, а в наступні тижні привчають битися і красти продукти в пенсіонерів. Двох дівчаток, Аню (Яна Новикова) та Свєтку (Роза Бабій), відбирають, як товар, альфовіші хлопці, і присовують їм у рот за гаражами, як приспічить. Спонсор інтернату (Кирило Кошик) схожий на Месію в піджаку. Він приходить до школи немов з Едемського саду поза стінами. Панові їздилося в Італію, чоловічок привіз у подарунок школяркам гуманітарні футболки, а дикі знедолені діти радіють, немов знову народилися.
Кінофільм талановито розриває суспільні виразки України. Першою розколупує проституцію. За долю Ані та Свєтки я почував мовчазний жах. Почуття розтягнулося жувальною гумкою від моменту, коли дівчата вперше їдуть на трасу, і сварливо прибираються в бусику, аж до сцени з абортом. Останню вартує нагородити золотою статуеткою, бо в ній стільки болю, різкості й голого крику, що з несподіванки зносить дах. Ліберально налаштований людець після перегляду мав би задуматися про доцільність українських абортів. В яких звірських травматичних умовах вони можуть проходити, дивіться!
Наступний алмаз таїться в сексі. Зображені сцени важко то й сексом назвати, бо я з неприємними враженнями натрапляв тільки на агресію та примус. Одначе режисер Мирослав — умілець укладати сенси, і в його фільмі є моральна родзинка. Це відкриття в мене сталося після зображення аборту, коли здоровий ум зрадів, що використовує презервативи у повсякденні. А друге відкриття, жирне й огидне водночас, стосується відносин Сергія з блондинистою пасією, Анею. Чи була хоч краплина любові до дівчини? Звісно ні. Я відчував, що щось не так, від хвилин першого сексуального досвіду підлітка за гривні — до акту зґвалтування. Опісля врешті зрозумів, що для Сергійка секс став бункером від екзистенційного тремору. Але забуття, копну глибше, веде до смерті та насилля. Глухонімий Ромео перестав приносити названій коханій задоволення, а тупо витрахував її, лиш би на секунду закрити очі на порожнечу світу цього. Світ у відповідь мовчав.
Друга отруйна рана України в бідності та прагненні прикрити її фіговим листком. Ясно, що в інтернаті бідні всі, впоперек і в долину (але не спонсор). Тому «Плем'я» змушує переглянути явище соціального фашизму, що глибоко в’їлося в серця українців середнього чи вищого класу. Я сам безпідставно вішав на людей гасло «бидла», і грішив жалюгідною пихою до знайомства з «Плем'ям». Ніякого бидла навколо не існує, а спосіб життя школярів Гери (Олександр Дзядевич), Короля (Олександр Осадчий), Макара (Іван Тишко) і Шниря цілком вписується в їх структуру буття. У місці, де царює тваринне право сильнішого, кожен нижчий по статусу мусить шукати кормушку, і віддавати останні купюри за «любов», хоча останнє до скону бридко.
Третя підвалина занепаду показана в кадрах побіжно, проте для сценарію має феноменальне значення. Я говорю про еміграцію, а язик крутиться назвати це чисто нашими заробітками, хоча знаємо, який вид праці чекає дівчаток-повій. Закордонний паспорт у фільмі режисер малює як свого роду Святе Причастя, квиток до кращого життя. Так не говориться прямо, але наївне очікування юнок, і їх по-гіркому смішне простоювання на морозі, у безграмотних спробах заповнити документи: чорт, шедеврально знято! Паспорт стає приводом до замаху на життя Сергія, який розгризає документ на клапті, лиш би зберегти у власному животінні долю насолоди від дівчини. Не кажу врятувати щастя, але не відпустити Аню в рабство.
Апогей фільму очікуваний. Назву його українською Великою Депресією. Результатом паршивого життя, закритого обрію майбутнього та, щонайгірше, відсутності поваги до людини в її мікрокосмосі. Бідний князь, звиклий до первіснообщинної злості, згодом сам перетворюється в.. Не сказав би сволоч, а просто людину, яка змучилася, котру дістало жити мерцем. Щоби захистити крихту світлого у душі, Сергій трощить членам племені голови. І з кожним убитим наростало співчуття до хлопця. Герой спускався сходами вниз, а я тихо схлипував… Десь за стінами мого комфортного будинку люди просто виживають! Схлипував, а потім радів, що мені заповідали змінити це плем’я. Як і тобі, молодий читачу, як і тобі.
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію