ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Ніхто (2019) /
Проза
Лінива Байка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лінива Байка
Є короткі історії, які затишно слухати коло вогнища. А є ще коротші історії, які залюбки почув би, коли за вікном гуркоче грім. Отож, нащо розтягувати?
Ромчик Дубогриз їздив до Львова осінню. Просто так. Дещо пригнічений. Та місто забирало пилюку з його очей.
Дубогриза нашого, родом із Дрогобича, завжди сприймали як бувалого скитальника по вуличках. Летячи з натовпом, він заглядав у кожну вітрину на проспекті Свободи, ніби в манекенах шукав секрет до всесвіту, і фігури йому зрідка кудись показували. У кожній перехожій дівчині хлопець чекав свою долю, яку мав носити на плечах до Високого замку. Або вона Ромчика, якщо була феміністкою.
Одного з цих серійних днів Дубогризко, ідучи, бурмотів під ніс закляття, і раптом, на тобі! Сидить, закотивши рукави в'язаного светра, за оранжевим столиком, у кав'ярні. Кругом — галаслива Площа Ринок. На обох руках, від зап'ястя й аж до ліктя: чорнющі ієрогліфи, що під кутом читалися як букви «Л», «О» і хрестик посередині. Довго-довго юнак витріщався на свої символи, потому пришелепкувато оглядав присутніх. А відвідувачі зрідка косилися у його сторону, більше, правда, їх вабили китайські літери. Сердешний сопів і трусився, а в залі голосно шушукалося:
— Божевільний?
— Волоцюга?
— Бездомний фрілансер?
— Хто це?
— Що там пише?
У Ромці ледве не стався інфаркт, і він поглибше закутався в чуже пальто з вішака поряд.
За 5 хвилин до закриття беззубий малий, пополам вибачаючись, здер його схованку. Люди розходилися, а Ромко урешті-решт заспокоївся. Устав, поправив одежу, і, тримаючи руки за спиною, перебив Radiohead:
— Мені потрійне е-К-спрес-С-о! Буд ласка! — та давай шаркати черевичком.
Блискавичне приготування — і кава гірко поспівчувала майстру сьорбати, бо з кишень його вельветів чомусь рікою посипало цукром. На стіл, підлогу, на диванчик. Дубогризове обличчя скривилося, наче від розсолу.
За це нещасливця силою виперли — набрид уже своїми фокусами — а чашку замовлення тихо випила офіціантка, Софійка. Ще й похапцем украла трошки солодкого, та показала дрогобицькому на прощання середній пальчик.
Після зміни дівчина нарешті добралася в однушку на Сихові, сонно потягнулася і розкрила паперовий пакунок. Смородиновий мафін засмоктав її всередину за якусь долю секунди, та бідолашна навіть «ахнути» не встигла. За стрімку кар'єру Софійці поталанило поцупити двадцять видів випічки, а мафін-людоїд — уперше.
Тим часом, біля костьолу Бернардинів, забитий життям Ромашка плакав на лавці. До нього підійшла схожа на хлопчика, із вибритим котиком на потилиці, скейтерка. Вона тільки-но покинула квартиру, пахла карамельно-фруктовими духами, і хриплим голосом сказала:
— Привіт! У тебе є, я чула.. Послання.. Можна глянути?
Дубогриз, червоніючи, міг лише здогадуватися, що замість горезвісних «ЛОХ» букви зміняться на «ЛЮБ», і винувато усміхнувся...
2020
Ромчик Дубогриз їздив до Львова осінню. Просто так. Дещо пригнічений. Та місто забирало пилюку з його очей.
Дубогриза нашого, родом із Дрогобича, завжди сприймали як бувалого скитальника по вуличках. Летячи з натовпом, він заглядав у кожну вітрину на проспекті Свободи, ніби в манекенах шукав секрет до всесвіту, і фігури йому зрідка кудись показували. У кожній перехожій дівчині хлопець чекав свою долю, яку мав носити на плечах до Високого замку. Або вона Ромчика, якщо була феміністкою.
Одного з цих серійних днів Дубогризко, ідучи, бурмотів під ніс закляття, і раптом, на тобі! Сидить, закотивши рукави в'язаного светра, за оранжевим столиком, у кав'ярні. Кругом — галаслива Площа Ринок. На обох руках, від зап'ястя й аж до ліктя: чорнющі ієрогліфи, що під кутом читалися як букви «Л», «О» і хрестик посередині. Довго-довго юнак витріщався на свої символи, потому пришелепкувато оглядав присутніх. А відвідувачі зрідка косилися у його сторону, більше, правда, їх вабили китайські літери. Сердешний сопів і трусився, а в залі голосно шушукалося:
— Божевільний?
— Волоцюга?
— Бездомний фрілансер?
— Хто це?
— Що там пише?
У Ромці ледве не стався інфаркт, і він поглибше закутався в чуже пальто з вішака поряд.
За 5 хвилин до закриття беззубий малий, пополам вибачаючись, здер його схованку. Люди розходилися, а Ромко урешті-решт заспокоївся. Устав, поправив одежу, і, тримаючи руки за спиною, перебив Radiohead:
— Мені потрійне е-К-спрес-С-о! Буд ласка! — та давай шаркати черевичком.
Блискавичне приготування — і кава гірко поспівчувала майстру сьорбати, бо з кишень його вельветів чомусь рікою посипало цукром. На стіл, підлогу, на диванчик. Дубогризове обличчя скривилося, наче від розсолу.
За це нещасливця силою виперли — набрид уже своїми фокусами — а чашку замовлення тихо випила офіціантка, Софійка. Ще й похапцем украла трошки солодкого, та показала дрогобицькому на прощання середній пальчик.
Після зміни дівчина нарешті добралася в однушку на Сихові, сонно потягнулася і розкрила паперовий пакунок. Смородиновий мафін засмоктав її всередину за якусь долю секунди, та бідолашна навіть «ахнути» не встигла. За стрімку кар'єру Софійці поталанило поцупити двадцять видів випічки, а мафін-людоїд — уперше.
Тим часом, біля костьолу Бернардинів, забитий життям Ромашка плакав на лавці. До нього підійшла схожа на хлопчика, із вибритим котиком на потилиці, скейтерка. Вона тільки-но покинула квартиру, пахла карамельно-фруктовими духами, і хриплим голосом сказала:
— Привіт! У тебе є, я чула.. Послання.. Можна глянути?
Дубогриз, червоніючи, міг лише здогадуватися, що замість горезвісних «ЛОХ» букви зміняться на «ЛЮБ», і винувато усміхнувся...
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію