ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2022.01.21 15:51
Немає ані тактики, ні цілі,
ні якоря, ні палуби, ні кіля...
у морі лиха ми, таки, одні...
рабів галери позмивали хвилі,
а до Європи милі... милі... милі...
надійно сидимо на мілині.

***

Тетяна Левицька
2022.01.21 10:51
Снігуркою тану, принижену, голу
не кинь на поталу відлизі дарма.
Не звикла я крихти збирати зі столу,
благати любові, якої катма.

Чіпляла на грішника янгольські крила,
будила найкращі, святі почуття.
З розгніваним Богом щоразу мирила

Тамара Шкіндер
2022.01.21 08:35
Снить земля під білим покривалом.
Лебединим пухом вкритий світ.
До шибок мороз приклав лекало -
Візерунком став прозорий лід.

У ярах принишкла хуртовина,
Не порушить тишу вітруган -
Промайнув тихцем поміж ялини,

Микола Соболь
2022.01.21 06:26
Падають зорі у роси
тиша така, що аж-аж.
Берегом річки йду босий
вітер зі мною мов паж.
Гладить волосся і плечі,
ніжно торкається щік,
мовить словами предтечі:
«Знову ти прийдеш за рік,

Віктор Кучерук
2022.01.21 05:10
Ясніє місяць. Зяє ніч.
Кругом лежать сніги безкраї.
Летить повз мене вітер пріч
І білі вихори здіймає.
Тремтять зіщулені сади
Уздовж узбіч доріг рахманних,
Де загубилися сліди
Несамовитого кохання.

Микола Дудар
2022.01.21 03:19
Мене ще не було, і навіть не родили…
В утробі я чекав на вихід, ось і все.
За дев’ять місяців куди нас не носило -
На озеро під вечір, з ранку на щосе…
До моря в синь, у глиб, крізь жах мирської суті,
До дзвонаря у дзвін, святих предосторог,
До тих,

Сергій Губерначук
2022.01.20 21:46
Сьогодні ліра не пішки ходила.
Допіру у ліри виросли крила.
Вона стрепенулась, знялась,
забриніла…
Давно сріблострунна сказати хотіла,
що перш, ніж отак вигравати
про крила,
потрібно, щоб ліра угору

Микола Дудар
2022.01.20 21:36
Сповиті ми любов'ю двох сердечок…
І затишком вечірніх молитов…
… а пам’ятаєш нас, матусю - печо
Як гріли одне одного без дров?…

Розчесані і сонцем і вітрами
І співом солов’їним рідних саг
… а пам’ятаєш, що робили з нами

Євген Федчук
2022.01.20 19:50
В часи смутні, коли непевна влада
На світ до біса виповзає того гада,
Що аж ніяк не хоче просто працювати,
А норовить чуже у когось відібрати.
І люду бідному нема куди подітись,
Тож вони змушені наругу ту терпіти,
Та ще до Господа у молитвах блага

Тетяна Левицька
2022.01.20 17:43
присвячується Тетяні Мирошниченко)

Торкнулась ніжна жінка срібних струн
І полилась мелодія чудесна.
Чаклує, наче звук епічних рун,
Відлунюють в душі джерельні весни.

Єство наповнює дзвінка краса,

Микола Соболь
2022.01.20 08:16
Шини горіли, погорять і танки,
але не бути імперії тут!
Одягне мати сину вишиванку
й сади вишневі в травні зацвітуть.
І буде мир. Така настане тиша,
якої не було ще на землі.
У небі місяць зорі заколише
й на рала перетопляться шаблі.

Ярослав Чорногуз
2022.01.20 07:54
Ця думка визріла помалу,
У світ прекрасного несе -
Твого кохання ідеалом
Я хочу бути над усе.

Цьому нема альтернативи,
Життя стає чарівним сном:
Або ти зробишся щасливим,

Віктор Кучерук
2022.01.20 07:48
Мине зима. Водойми скреснуть.
Нахлинуть запахи садів.
Давайте думати про весни
І про світанки молоді.
Вони, блакитні чи прозорі,
Або сріблясті, ніби ртуть, –
У снах спалахують, як зорі,
Спокійно спати не дають.

Ігор Деркач
2022.01.19 20:48
ІМало що лишає у людей
по собі неопалиму пам’ять
і тому, напевне, де-не-де
та деінде ще її поганять
носії вмираючих ідей.

ІІМало на Московії наїдку...
їй усе готове подавай –

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:13
Часами й вовк буває ситим.
Саме такому довелось зустріти
Вівцю, що, мертва начебто, лежала
І виду на життя не подавала.
Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
«Не бійсь мене, та краще-но послухай:
Як тричі скажеш правду про вовків менi,
Зможеш лежати й

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:03
Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
- І
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Кравченко
2021.07.06

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Стендаль. Анекдоти

Переклав Василь Білоцерківський

Розділ XLII з «Життя Россіні»

Якби я був певний, що читачі не забули того, що моя робота – усього лише проста біографія і що цей жанр дозволяє говорити про звичайнісінькі речі, то я оповів би інший випадок, який характеризує лінощі Россіні. Одного разу дуже холодного зимового дня 1813 року композитор перебував у поганенькій кімнаті венеційського готелю й, аби не розпалювати вогню, писав музику, не вилізаючи з ліжка. Скінчивши дует (тоді він писав партитуру «Сина з нагоди»), він мимоволі випускає аркуш паперу, на якому писав, і той падає на підлогу. Марно Россіні намагається знайти його очима; аркуш, певне, впав кудись під ліжко. Він пробує простягнути руку і нахилитися, аби його підняти, але скінчається на тому, що йому стає холодно, і він наново закутується в ковдру, вирішивши: «Напишу цей дует іще раз, це найпростіше, усе згадаю». Та виявилося, що він усе забув; минуло цілих п'ятнадцять хвилин, а він не міг пригадати ані ноти. Зрештою він, сміючись, вигукує: «Який я дурень! Я-бо можу написати цей дует наново! Нехай багаті композитори опалюють печі у своїх кімнатах, а я не утруднюватиму себе, піднімаючи дуети, які кудись запали; до того ж це погана прикмета».
Коли він вже закінчував свій другий дует, прийшов один його приятель. Россіні просить його: «Підніміть, будь ласка, дует, який лежить за моїм ліжком!» Той тростиною дістає його звідти й простягає композиторові. «А тепер, – говорить Россіні, – я проспіваю вам два дуети, і ви скажете мені, котрий з них вам більше подобається». Його приятель обрав перший; другий написано в занадто швидкому темпі, і в ньому було більше жвавості, аніж вимагала ситуація. Не гаючи часу, Россіні перетворює його на терцет для тієї самої опери. Людина, яка мені це розповідала, запевняла мене, що між обома дуетами не було ані найменшої схожості. Скінчивши терцет, Россіні квапливо вдягається і, клянучи холодну погоду, іде зі своїм другом до казино, аби погрітися і випити філіжанку кави; він наказує віднести дует і терцет до театру Сан-Мозе, для якого він тоді працював, аби їх віддали переписувачеві.
В Італії немає співрозмовника, приємнішого за Россіні; ніхто не може йому дорівнятися; ця людина повна вогню, готова говорити про що завгодно і висловлювати про все думки цікаві, слушні й потішні. Ви ще не встигли призвичаїтися до однієї з цих думок, а їй на зміну вже приходить інша. Така легкість була радше приголомшлива, ніж приємна, але цей феєрверк нових думок переривають чарівні оповіді, слухаючи які, відпочиваємо душею. Його постійні мандри протягом дванадцяти років, життя, як сам він каже, що складається цілковито з приїздів і від’їздів, його зустрічі з артистами, найшаленішими з людей, і різними щасливцями й веселунами з високого світу – усе це слугує йому багатим джерелом найнезвичайніших анекдотів про бідний людський рід. «Я був би дурнем, якби щось вигадував чи перевіряв, – каже Россіні [1], коли яка-небудь жовчна або заздрісна людина, зустрівши його в товаристві, псує настрій усій компанії тим, що починає заперечувати достеменність його оповідей. – Моя професія постійно стикає мене зі співаками й співачками; усі знають, які це капризні люди. Чим славетнішим я стаю, тим частіше мушу зносити їхні дивацтва. У Падуї, перш ніж відчинити мені двері одного будинку, куди я вельми хотів потрапити, мене щоразу о третій годині ранку змушували нявчати по-котячому; а оскільки я був композитором і пишався мелодійністю своєї музики, то від мене вимагали, аби, нявкаючи, я брав фальшиві ноти. Я бачив у своїй кімнаті й бачив би у своєму передпокої (якби тільки мав його) ледве не всіх заможних італійських любителів; вони неодмінно закінчують тим, що стають антрепренерами через кохання до якоїсь примадонни. До того ж кажуть, що я мав певний успіх у жінок і, повірте мені, обирав собі зовсім не якихось дурненьких. Мені випадало мати незвичайних суперників; протягом усього мого життя я по тричі на рік переїжджав з міста до міста і змінював друзів; завдяки моєму імені мене ледве не всюди представляли всім тим, хто цього вартував, у перші ж дві доби після мого приїзду на нове місце», тощо і тощо.
На жаль, Россіні не поважає нічого, крім генія; він нікого не шкодує, не вміє відмовляти собі в забавах; тим гірше для тих, хто смішний. Але злоби до людей у ньому немає. Він сам перший сміється, мов божевільний, зі своїх витівок, і відразу їх забуває. Якось його запросили в Римі до кардинала. Носій мантії підходить до нього і просить співати менше любовних арій. Россіні починає співати всілякі потішні пісеньки болонським діалектом, які нікому не втямки. Він регоче і думає зовсім про інше. Без цієї плідності, без цієї винахідливості він не міг би створити всього, що написав. Зрозумійте, що він усе життя багато розважався, що, коли був бідний, він не міг розраховувати на чиюсь допомогу в написанні партитур, а тимчасом до тридцяти двох років він створив сорок п’ять опер і кантат.
Россіні має неймовірний талант передражнювати людей, які його оточують. Він заразливо сміється, знаходячи привід для сміху в жестах і манерах своїх друзів, котрі неначе поводяться навдивовижу просто. Вестріс [2] – перший комічний актор в Італії й, можливо, в цілому світі [3] – переконував Россіні в тому, що він має блискуче акторське обдарування. Россіні дивовижно пародіює де Маріні, пишномовного, але інколи справді чудового коміка, який вважається найталановитішим актором Італії. Зображаючи де Маріні, він досягає такої схожості, що всі починають реготати, а закінчують слізьми. Звісно, говорю про людей, чутливих до французької співучої декламації. Подібно як Альф’єрі строго йшов за Расіном і Вольтером, одночасно клянучи Францію, італійські актори декламують вірші розспівно, як робили французькі актори, котрих м-ль Рокур [4] вивезла до Італії згідно з імперським привілеєм близько 1808 року. І так само, як французькі актори, вони добрі тільки в комічному жанрі, де через хуткість мова обмежується, стає не такою співучою. Вестріс – єдиний актор якому чужа будь-яка афектація і який заслуговує на європейську славу. Я виклав тут ці кілька думок лише тому, що нерідко вони ставали приводом для суперечок між Россіні та одним із його шанувальників; Россіні як патріот своєї країни твердив, що в Італії все добре (за винятком окремих осіб) і що коли ми з цим не погоджуємося, то винні в цьому наша недовіра і заздрість. Це гідне газет «Constitutionnel» і «Miroir», які пишуть про музику і про національну честь. Натхненний суперечками, котрі провадила в Італії партія романтиків, стверджуючи, що декламувати вірші розспівно не слід, Россіні наважився 1820 року зіграти одну роль у неаполітанській міщанській комедії, де виконавцями були молоді люди з числа вельмож. Де Маріні перебував серед глядачів і переконався, як і всі ми, що Россіні захопливий. «Він не лише не має звички до театральної сцени, – казав де Маріні, – а взагалі неможливо бути більш правдоподібним; в усій Італії не знайдеться і двох акторів, які змогли б затьмарити його гру».
Россіні компонує безліч віршів для своїх опер і часто трохи виправляє пишномовність лібрето опер seria, які йому пропонують. Він перший сміється з них; скінчивши арію, він декламує її текст друзям, які зібралися навколо фортепіано, – показуючи всю її сміховинність і особливо наголошуючи різні безглузді слова, які його музика зуміла врятувати. Посміявшись удосталь, він каже: «E però, in due anni questo si canterà da Barcelona à Pietroburgo» («А втім, за два роки це виспівуватимуть від Барселони до Петербурга»): «gran trionfo della musica!» [5]. Завдяки природному смакові, дуже рідкісному в його країні, Россіні – споконвічний ворог будь-якої пишномовності. Треба сказати, що в Італії мистецтву притаманна пишномовність тією ж мірою, як у нас вишуканість, афектація, прагнення дотепності й холодна манірність. За всім видно, що сама природа в особі Россіні подарувала музиці чарівний талант у жанрі mezzo carattere [6]. На його нещастя, у неаполітанському театрі тоді панувала м-ль Кольбран; ще більшим його нещастям було закохатися в неї; якби, замість неї, він зустрів там комічну акторку, наприклад Марколіні або Ґаффоріні в розквіті їхньої молодості, то композитор, замість займатися єгипетськими стратами, продовжував би писати опери на подобу «Пробного каменя» або «Італійки в Алжирі». Але, аби не стати негідними великих людей, навчімося любити достеменного генія в усьому, не звертаючи уваги на труднощі, які його пристрасті, його становище і поганий смак його сучасників нав’язали його обдаруванню. Невже ми менше любитимемо Корреджо через те, що недоладні смаки каноніків його часу змусили його розмальовувати бані церков, зображаючи велетенські постаті в чудернацьких ракурсах di sotto in sù [7]?..

Висновок

Живий, легкий, гострий, ніколи не буваючи нудним і заразом рідко сходячи до піднесеного, Россіні немовби зумисне створений для того, аби захоплювати пересічних людей. Одначе, попри те, що Моцарт помітно перевершив його в ніжному і сумному жанрі, а Чімароза – у комічному і пристрасному стилі, він не має собі рівних за жвавістю, хуткістю, гостротою і за всіма ефектами, котрі ці якості створюють у музиці. Немає жодної опери-буф, написаної так, як «Пробний камінь». І немає жодної опери seria, написаної так, як «Отелло» або «Діва озера». «Отелло» так само далекий від «Гораціїв» [8], як і від «Дон Жуана», – це твір цілковито особливого ґатунку. Россіні сто разів змальовував радощі щасливого кохання, а в дуеті «Арміди» він зобразив їх так, як ніхто на світі; інколи він міг бути безглуздим, але жвавість розуму ніколи не зраджувала йому, навіть у веселій арії наприкінці «Сороки-злодійки». Зрештою, Россіні, який досі не спроможний ані писати без помилок, ані приховати, бодай протягом двадцяти тактів своєї геніальності, по смерті Канови залишився єдиним із нині живих митців. Як оцінять його нащадки? Цього не знаю.
Якщо ви обіцяєте не виказати мене, то скажу вам, що своїм стилем Россіні подібний до парижанина [9]: марнославства і жвавості в ньому більше, аніж веселощів, він ніколи не буває пристрасним, а зате завжди дотепний; він рідко буває нудним, але ще рідше – піднесеним.


[1] У разі якби пан Россіні став заперечувати ту чи ту фразу з цих розділів, то заздалегідь її зрікаюся; я був би вкрай засмучений, якби виявився недостатньо делікатним щодо людини, котру найщиріше поважаю. Для мене існує тільки один вид благородства – благородство таланту; потім – благородство високої мужності; далі йдуть люди, які здійснили щось значне в житті або мають величезне багатство.
[2] Луїджі Вестріc (1781–1841) – італійський комедійний актор, прозваний «Росцієм Італії». – Прим. І. Соллертинського.
[3] Комічний вигляд в Італії має людина, яка збивається з дороги, котрою щодуху прямує до свого щастя, а це щастя далеко не завжди полягає в наслідуванні манер високого світу.
[4] Франсуаза-Марія-Антуанета Рокур (1756–1815) – трагічна акторка в театрі Французької комедії. 1806 року їй було доручено формування французьких труп для Італії. – Прим. І. Соллертинського.
[5] Велика звитяга музики! (Іт.)
[6] Тобто в жанрі частково серйозному, частково комічному. – Прим. перекл.
[7] Згори вниз (іт.).
[8] «Горації» – опера seria А. Сальєрі, пост. 1786 р.
[9] Перше видання книжки «Життя Россіні» вийшло 1823-го, за рік до переїзду Россіні в Париж та остаточного поселення там. – Прим. перекл.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-06-25 01:26:37
Переглядів сторінки твору 264
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2022.01.12 13:01
Автор у цю хвилину відсутній