ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2020.07.09 06:22
Огидно руку в руку брати
І промовлять якісь слова,
Коли на дружби циферблаті
Секундна стрілка лиш жива.
Дарма шикуєшся в кільватер
У сподіванні дальших справ, –
Негідний вчинок твій, як фатум,
Ланцюг стосунків розірвав...

Дума Козак
2020.07.08 23:02
Давно не бачив я таких скрутних часів.
Гадаю, для країни це критичні роки…
Ми опинились за межею бідності усі,
але, нажаль, по різні її боки…

Серго Сокольник
2020.07.08 22:27
Зі хмар полону, де розтанув мар лід
Цілунків сонячних із місячним гало,
Упали на осоння перші краплі
Небесних сліз, які пролиті за теплом

Надій на те, що ніби неможливе,
Та все ж омріяне, мов літній зорепад,
Що здійснення бажання породив у

Іван Потьомкін
2020.07.08 21:58
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Євген Федчук
2020.07.08 19:43
Як у Києві на горі крутій
Жив колись страшний трьохголовий змій.
Не в печері жив – на самій горі
І в страху були і малі, й старі.
Бо не їв той змій ні свиней, ні кіз,
М’ясо лиш людське залюбки він гриз.
І навкруг гори все кістки лежать,
Та боїться

Олександр Панін
2020.07.08 15:02
Лабіринти Сновидінь

Душа померлої дружини
Розмовляє із коханою
Колишнього чоловіка

***

Ігор Шоха
2020.07.08 14:29
І винайти нічого я не міг,
і навичок ученого не маю,
та висуваю носа за поріг
і день новий,буває, відкриваю.

***
І бозна-чим забита голова,
і вітер виє і війною віє,

Ігор Деркач
2020.07.08 13:23
Ідуть поети. Їхня роль така –
у пору смути суще освітити,
аби платили інші менше мито,
коли життя не варте п’ятака.

Їх проводжають авгури-піїти,
у кого доля не така тяжка
на фоні оглашенного совка,

Галина Сливка
2020.07.08 13:10
Леготом, леготом... Ниткою променя
В голчине вушко щасливе і зболене
Вперто всиляю - шитво ж бо не скінчене...
Крила журавчині долею мічені...
Ритмом пульсуючим - серцю не байдуже -
Помисли з діями зв'язую в райдугу.
Шляху мелодію зросять сльозинам

Віктор Кучерук
2020.07.08 08:23
Болюче щось, неначе жало,
Зненацька душу обпекло
І так мені недобре стало,
Як ще ніколи не було.
Умить згорьовано подумав,
Що вірю в завтрашнє дарма,
Адже навколо стільки суму,
Що місця радощам нема.

Сергій Губерначук
2020.07.08 08:14
Який тут Господь-Бог?! Самі погрози!
П’ять пальців по руці – це все, що є.
Трудись від мавпи поскрізь сміх і сльози,
трудись, людино, бо ж не все – твоє.

На всі віки, на всі премногі літа
молитву калібруєш позалад.
Повір у себе! І не будеш бита

Шон Маклех
2020.07.07 21:54
Я блукав серед натовпу
Людей, що не слухають
Цвірінькання горобців,
П’ють повітря настояне на шумі,
І не знають, що землі боляче,
Коли вони топчуть її – втомлену
Цвяхованими черевиками байдужості.
Я носив тягар смутку

Євген Федчук
2020.07.07 20:46
Садили картоплю ми у дідуся.
Він ямки копає, а ми із сестрою,
Кидаємо в ямки картоплю обоє
В надії, що скоро закінчиться вся.
Вже сонечко добре з небес припіка.
Дідусь утомився та й ми ледве ходим.
Уже посадили ледь не пів городу.
Аж ось і бабуся о

Ігор Федів
2020.07.07 11:42
Дозволили казати слово,
Підняти очі від землі,
А серце бачити готово
Свободи натяки малі.

Помалювали стару клітку,
А охорони не зняли,
Душею линемо у сітку,

Володимир Бойко
2020.07.07 11:24
Я частував своєю кров`ю комарів,
Я на фуршеті цьому мало не здурів.
Які ж вони немилосердні, комарі –
Жалкі завсідники вечірньої зорі.

Дума Козак
2020.07.07 09:44
Горить коса, палає літом небо,
все поглинає полумя стіна!
Природа віддає останню требу –
життя життям оплачує сповна...

Заграва підіймається над морем,
у тому пеклі гине все живе
і рани залікуються не скоро,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Зрада
Чоловік зраджує жінці. Банальнішої історії годі придумати. Нині такі часи, коли подружня вірність не варта й шеляга.
Зійшлися юна сусідка з парубком, пожили разом від куті до Різдва, відштовхнулися дупами одне від одного - і хто куди. Бо хлопець закінчив вуз, отримав роботу, почав непогано заробляти, а поруч колега юна і гаряча працює, на ласки багата. То нащо та дружина? Вона сама ще студент, їй гроші потрібно постійно давати, а якщо з’явиться дитинка, то власного життя взагалі не буде. А парубок молодий, не вигуляний, ще козакувати і козакувати.
І це ще хороший варіант, бо молоді дров не наламали, дитинку не встругнули. А у похилому віці?
Працюю в українському фонді культури, куди прилаштувала дружина- директор. Якби не вона, то взагалі без роботи тинявся б, не мав би за що цигарок купити. А так і на хліб є, і на масло. Жінка постійно підкидає халтуру, під яку з бюджету виділяються кошти. Колеги дивляться косо на наш сімейний підряд, але нічого сказати не можуть, оскільки благовірна крута норовом: якщо хтось буде проти неї кувікати — вилетить з роботи.
А скільки цікавих зустрічей з новими людьми дарує така праця! Але мене більше приваблюють жінки. Я на них концентруюся. Але тихенько, аби жінка не дізналася. То з однією любовний роман закручу, то з іншою, а то одразу з трьома.
Попервах мене ще трохи совість вимучувала, бо жінка мені і їсти варить, і пере, і прибирає за мною, бігає по магазинах за продуктами, доглядає як за породистим котом. З часом став писати любовні романи. За це мене до Спілки письменників навіть узяли, правда з третьої — останньої спроби. Тут теж без родинних зв’язків не обійшлося. На додачу я дізнався телефони всіх членів приймальної комісії та зробив превентивний персональний обдзвон кожного.
Ну то таке, ми тут не про те хто і як проліз до цієї творчої організації, а про любов. А вона мене взяла в такий оборот, що страшно сказати: ні їсти не міг, ні пити. І не дивлячись на те, що я страшенно хворий — велелюбність нікуди не зникла: і на нову пасію сил вистачало, і на стару, і на дружину також.
Але цього разу моя коханка поставила ультиматум: або я - або твої хвойди. Пообіцяв усе покинути. Правда довго не втримався, знову понесло в чужі алькови по амурні меди. Дізналася коханка про мої походеньки, влаштувала рознос. Довелося ставати на коліна і просити, щоб повірила у мою щирість; запропонував Оксані стати моєю дружиною.
- Миколо! Невже ти на це підеш? Ми ж дорослі люди! У мене сім’я, у тебе сім’я...
- Піду. Бо люблю лише тебе одну, а до дружини вже давно охолов, нецікава вона мені, переріс її духовно давно.
- А де жити будемо?
- А так і житимемо як зараз. Мені до пенсії два роки лишилося, розлучатися з жінкою поки-що не буду, бо попре з роботи.
- А через два роки?
- А через два роки скажу дружині, що розлучаюся і йду жити до іншої.
- Ловко. І вовки ситі, і вівці цілі. Хоча трохи некрасиво.
- Не страшно, головне аби нас не підловила раніше і не витурила з роботи та хати за зраду. То як — готова пожити так два роки?
Я думав, що розумний, звик жінками весь вік крутити як циган сонцем. Але через півроку таки проколовся: забув удома смартфон, а там у месенджері моя переписка з майбутньою дружиною. Жінка візьми та й клацни на повідомленнях. Почала читати. А там...
А там ми домовлялися де і коли стрічаємося, куди плануємо піти відпочивати, які подарунки купуватимемо одне одному. Зайшла в налаштування гуглу і синхронізувала свій планшет з моїм смартфоном. І відтоді знала все, що пишуть мені і фейсбучні друзі, і моя коханка.
Спочатку підстерегла нас в Гідропарку, коли ми лежали на пісочку удвох в обнімку і мляво цілувалися. А потім і в кущах. І не раз! Це ж яке терпіння треба мати, аби не підійти та не накричати! Всі наші зустрічі дружина фільмувала, а з наших приватних розмов робила скріншоти і переносила на робочий комп’ютер. А що я про неї говорив і писав у приваті — аж досі соромно.
Буря вдарила раптово, коли її не очікував, десь за півроку. Зайшов на кухню поснідати, а жінка:
- Доброго ранку, чоловіче.
- Доброго ранку.
- Тобі чого - вареників з м“ясом чи посольської шинки?
- Давай і те, і те.
- Гаразд, ось бери, їж,- і ставить на стола замовлені страви, а сама сідає навпроти і залюбленими очима дивиться мені в перенісся. Незмигно так дивиться, наче сова на мишу. Ще й посміхається. Тільки не розібрати - зі злом, а чи з добром. Хто їх — тих жінок розбере.
Попоїв, випив кухля молока, подякував.
- А це тобі на десерт,- каже дружина і кладе на стола виклик в суд.
- Що це? - отетеріло питаю в неї.
- Це — результат твоєї зради мене, і зради власних дітей. О десятій буде суд, так що на роботу ми сьогодні не йдемо, а беремо одне одного під руку і чемно крокуємо до цієї поважної установи оформлювати розлучення.
- А можна без суду?
- Ні, не можна. У нас є спільні діти та спільне майно. Так що давай, дорогий супружник — хутенько вдягайся і вперед за орденами.
Коли ми прийшли до суду і я зайшов до зали засідань, то втратив дар мови: на лаві в передніх рядах сиділа моя мама, донька, малолітній син і...чоловік моєї коханки. А на додачу дружина привела ще й крутого адвоката.
Такої ганьби, такого нищівного фіаско я не очікував. Суддя задавала мені рутинні питання, я давав необхідні відповіді, адвокат підсовував документи де я автоматично ставив потрібні підписи.
Жінка гарно підготувалася: назбирала цілу купу цидулок та чеків з яких виходило, що саме вона оплачує всі поточні видатки сім’ї, саме вона сплачує і мою страховку, і страховку дітей, Виявилося, що лицьовий рахунок на столичну квартиру на ній, машина на ній, дача на ній і все більш-менш дороге майно також куплено за її гроші. Мого тільки хіба що пару трусів та книжки про кохання, які понаписував від безділля.
Залишився я без майна, без дружини, без роботи і без коханки, з якою планував одружитися, оскільки чоловік і її випер з хати. Тож пішла вона жити до старшої доньки. Самі розумієте - запросити туди ще й мене вона не могла.
А романи про кохання я пишу й досі. Якби не вони, то мені не було б за що платити за зйомну квартиру на Борщагівці. Чи довго ще буду промишляти таким ремеслом — не знаю, бо здоров’я почало здавати: зір слабшає, пам’ять підкачує. Учора назвав двірника батьком, все в голові плутається. Пишу цю сповідь і не знаю — правда це чи вигадка. Щось підказує - правда, бо їсти хочеться, а квартира не та в якій я прожив усе своє життя, а повна тарганів однокімнатна хрущовка, з хитким тріснувшим унітазом та ванною, де колись варили смолу. А ше допікає запах, оскільки упритул до моїх вікон на першому поверсі стоять сміттєві баки. Якщо закрити вікна, то можна задихнутися, а якщо відкрити, то тхне, наче на сміттєзвалищі.
Можливо варто з якоюсь одинокою жінкою познайомитися та піти до неї жити? Хоча зараз одинокі жінки чудово обходяться і без чоловіків. Але якщо буде бажання — хай озоветься хоч хтось. Повірте - після того що зі мною сталося крутити романи з посторонніми особами у мене ніякої охоти немає. Буду вірним до гробу. Вірите?

26.06.2020р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-06-26 12:26:20
Переглядів сторінки твору 53
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.814
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.07.07 10:19
Автор у цю хвилину відсутній