Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.09
21:55
Ми колись перестрінемось поглядом
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
2026.02.09
21:19
Кому бракує друзів – вишукує ворогів.
У московській мові слова «братство» і «рабство» пишуться по-різному, але сприймаються однаково.
Невчасно подана до обіду ложка може обернутися ложкою дьогтю.
Московському баранові Золотих воріт не бачити.
2026.02.09
21:09
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2026.02.09
20:59
Він приречено жив, бо давно розумів,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.
А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.
А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,
2026.02.09
19:14
У село на місяць бабці
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
2026.02.09
16:51
Ївґа горлала на третій день весілля
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
2026.02.09
16:39
Вись розчулила весною,
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
2026.02.09
14:24
«Служу Україні!» — від віку й донині
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б
2026.02.09
14:06
В червоній сукні жінка чарівна,
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.
2026.02.09
10:39
Відтепер і дотепер
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
2026.02.09
10:36
Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Собачья радость
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Собачья радость
Я заканчивал среднюю херсонскую школу на рубеже 80-х и 90-х, когда учились 11 лет, но фактически 10, потому что один класс выпадал, у меня выпал 8-ой – так вот, после окончания 9-го класса мы с товарищами пошли на завод, на месяц, по(д)работать. Тот завод числился шефом нашей школы, поэтому на уроках труда (и еще каких-то внеклассных занятиях) в кабинете-цеху, уставленном станками и верстаками, мы нарезали для этого завода сальники, нам даже что-то за эти сальники платили. Можно было устроиться на тот завод и на один из летних месяцев, любой, на выбор; предполагалось, что школьники должны выполнять какую-то усеченную, детскую норму, за которую им заплатят по-взрослому. Правда, там, «на ухабах», выяснилось, что по-взрослому у нас будет все, и норма тоже, но не суть. Работа была несложной и однообразной, и необходимым мастерством мы овладели за несколько дней, и никаких новых навыков нам потом уже не потребовалось.
После смены мы, уставшие и оглушенные заводским шумом, шли через парк, иссушенный зноем, утопающий в бархатистой южной пыли; за парком была остановка нашего троллейбуса, 15 минут – и дома, но мы добирались дольше. Ведь наш путь пролегал мимо бочки с квасом, были тогда такие термосы на высоких «грузовых» колесах, емкости по 900 литров, лимонно-желтые; теперь таких уже нет на улицах наших городов, но помнят их еще многие. На округлом желтом боку цистерны по трафарету выведено КВАС, увидел – и жажда ведет к бочке. Цена вопроса 3 копейки за высокую и тяжелую кружку емкостью 0,5 литра, словно составленную из крупных стеклянных квадратиков; узор несложный, но завораживающий: квадратики расположены в шахматном порядке, чередуются выпуклые и вогнутые, а верх кружки охвачен ровным стеклянным пояском без рисунка, иногда – со щербинкой. Были еще и обыкновенные граненые стаканы, но пить из них неинтересно и невкусно, поэтому даже совсем еще маленьким я требовал себе только шахматную кружку, наливаясь из нее ледяным квасом "по горлышко" и до боли в голове…
А рядом с той бочкой на нашем пути домой стоял шаткий столик, а на нём покоились до сладких спазмов в желудке знакомые ящики: алюминиевые, вроде тех, которые теперь таскают шпионы, курьеры мафии, косметологи и прочие визажисты, только измятые так, словно какие-то грузчики безжалостно швыряли их лет двадцать подряд. Эти ящики издавали сильнейший запах, и все прохожие, спешившие мимо этих ящиков, нервно крутили головами, пытаясь понять, откуда вдруг навалился такой волчий аппетит; некоторые даже облизывались, как голодные собаки у колбасного прилавка. А там, в этих ящиках, собственно, и была так называемая «собачья радость», пирожки с ливером, круто зажаренные, ну, просто очень круто, well done, так что правильнее было бы называть их «поджелудочная смерть». Эти пирожки не походили ни какие другие: во-первых, они были цилиндрической формы, во-вторых, начинка в них помещалась на манер хот-дога, то есть проходила весь цилиндрик насквозь и заманчиво выглядывала из его обоих концов. А в-третьих и в-главных, ни одно другое уличное лакомство не обладало такой притягательностью и сверхъестественной способностью разжигать аппетит – в этом смысле оно давало огромную фору даже мороженому. Это могло отчасти объясняться его запретностью: мама не очень-то позволяла мне эти пирожки, но стоило хоть раз их попробовать, и зависимость возникала на всю жизнь.
Из-за этой зависимости я очень охотно сопровождал маму на херсонский Центральный рынок: это был шанс выклянчить «собачью радость». Лотки и столики с ней и прочей уличной едой тех времен, с беляшами и чебуреками, стояли у магазина «Океан», а сама логика базарных закупок и возбуждаемый этим занятием безумный аппетит неизменно приводили нас к «Океану», где нас и ждала «собачья радость». А теперь, сделавшись «заводчанами», то есть людьми взрослыми и самостоятельными, отработав взрослую смену, мы подходили к той бочке и тем ящикам совсем иначе. Мы шагали уверенно, мы были в своем праве, и пока мы не выпивали по нескольку кружек квасу и не съедали по целой горе «собачьей радости», от бочки не отходили.
…похоже, что кому-то всё наперед известно, и этот кто-то заботится и о сытых волках, и о целых овцах. Установив на нашем пути с завода этот невероятный оазис, нам дали ходить той дорогой всего только месяц. И так мы не успели ощутить пагубных последствий нашего пристрастия, зато пережили много радости, пусть и вот такой – «собачьей».
июль 2020 г.
После смены мы, уставшие и оглушенные заводским шумом, шли через парк, иссушенный зноем, утопающий в бархатистой южной пыли; за парком была остановка нашего троллейбуса, 15 минут – и дома, но мы добирались дольше. Ведь наш путь пролегал мимо бочки с квасом, были тогда такие термосы на высоких «грузовых» колесах, емкости по 900 литров, лимонно-желтые; теперь таких уже нет на улицах наших городов, но помнят их еще многие. На округлом желтом боку цистерны по трафарету выведено КВАС, увидел – и жажда ведет к бочке. Цена вопроса 3 копейки за высокую и тяжелую кружку емкостью 0,5 литра, словно составленную из крупных стеклянных квадратиков; узор несложный, но завораживающий: квадратики расположены в шахматном порядке, чередуются выпуклые и вогнутые, а верх кружки охвачен ровным стеклянным пояском без рисунка, иногда – со щербинкой. Были еще и обыкновенные граненые стаканы, но пить из них неинтересно и невкусно, поэтому даже совсем еще маленьким я требовал себе только шахматную кружку, наливаясь из нее ледяным квасом "по горлышко" и до боли в голове…
А рядом с той бочкой на нашем пути домой стоял шаткий столик, а на нём покоились до сладких спазмов в желудке знакомые ящики: алюминиевые, вроде тех, которые теперь таскают шпионы, курьеры мафии, косметологи и прочие визажисты, только измятые так, словно какие-то грузчики безжалостно швыряли их лет двадцать подряд. Эти ящики издавали сильнейший запах, и все прохожие, спешившие мимо этих ящиков, нервно крутили головами, пытаясь понять, откуда вдруг навалился такой волчий аппетит; некоторые даже облизывались, как голодные собаки у колбасного прилавка. А там, в этих ящиках, собственно, и была так называемая «собачья радость», пирожки с ливером, круто зажаренные, ну, просто очень круто, well done, так что правильнее было бы называть их «поджелудочная смерть». Эти пирожки не походили ни какие другие: во-первых, они были цилиндрической формы, во-вторых, начинка в них помещалась на манер хот-дога, то есть проходила весь цилиндрик насквозь и заманчиво выглядывала из его обоих концов. А в-третьих и в-главных, ни одно другое уличное лакомство не обладало такой притягательностью и сверхъестественной способностью разжигать аппетит – в этом смысле оно давало огромную фору даже мороженому. Это могло отчасти объясняться его запретностью: мама не очень-то позволяла мне эти пирожки, но стоило хоть раз их попробовать, и зависимость возникала на всю жизнь.
Из-за этой зависимости я очень охотно сопровождал маму на херсонский Центральный рынок: это был шанс выклянчить «собачью радость». Лотки и столики с ней и прочей уличной едой тех времен, с беляшами и чебуреками, стояли у магазина «Океан», а сама логика базарных закупок и возбуждаемый этим занятием безумный аппетит неизменно приводили нас к «Океану», где нас и ждала «собачья радость». А теперь, сделавшись «заводчанами», то есть людьми взрослыми и самостоятельными, отработав взрослую смену, мы подходили к той бочке и тем ящикам совсем иначе. Мы шагали уверенно, мы были в своем праве, и пока мы не выпивали по нескольку кружек квасу и не съедали по целой горе «собачьей радости», от бочки не отходили.
…похоже, что кому-то всё наперед известно, и этот кто-то заботится и о сытых волках, и о целых овцах. Установив на нашем пути с завода этот невероятный оазис, нам дали ходить той дорогой всего только месяц. И так мы не успели ощутить пагубных последствий нашего пристрастия, зато пережили много радости, пусть и вот такой – «собачьей».
июль 2020 г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
