ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Терен
2026.10.07 11:37
Граматика – моя коняка
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.

Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...

Віктор Кучерук
2026.10.07 06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.

С М
2026.10.06 23:23
Старий розповідав казки

Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків

Іван Потьомкін
2026.10.06 22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву

Ольга Садкова
2026.10.06 22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні

хома дідим
2026.10.06 22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе

Мирон Шагало
2026.10.06 18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.

Борис Костиря
2026.10.06 13:59
Пам'яті Віталія Коротича

Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.

Колись він був трибун, глашатай, лицар

Володимир Бойко
2026.10.06 12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.

Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,

Вячеслав Руденко
2026.10.06 12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!

Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,

Тетяна Левицька
2026.10.06 10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?

Віктор Кучерук
2026.10.06 07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.

М Менянин
2026.10.05 23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!

хома дідим
2026.10.05 22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем

Ігор Шоха
2026.10.05 16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.

Сергій Губерначук
2026.10.05 15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…

Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Собачья радость
Я заканчивал среднюю херсонскую школу на рубеже 80-х и 90-х, когда учились 11 лет, но фактически 10, потому что один класс выпадал, у меня выпал 8-ой – так вот, после окончания 9-го класса мы с товарищами пошли на завод, на месяц, по(д)работать. Тот завод числился шефом нашей школы, поэтому на уроках труда (и еще каких-то внеклассных занятиях) в кабинете-цеху, уставленном станками и верстаками, мы нарезали для этого завода сальники, нам даже что-то за эти сальники платили. Можно было устроиться на тот завод и на один из летних месяцев, любой, на выбор; предполагалось, что школьники должны выполнять какую-то усеченную, детскую норму, за которую им заплатят по-взрослому. Правда, там, «на ухабах», выяснилось, что по-взрослому у нас будет все, и норма тоже, но не суть. Работа была несложной и однообразной, и необходимым мастерством мы овладели за несколько дней, и никаких новых навыков нам потом уже не потребовалось.

После смены мы, уставшие и оглушенные заводским шумом, шли через парк, иссушенный зноем, утопающий в бархатистой южной пыли; за парком была остановка нашего троллейбуса, 15 минут – и дома, но мы добирались дольше. Ведь наш путь пролегал мимо бочки с квасом, были тогда такие термосы на высоких «грузовых» колесах, емкости по 900 литров, лимонно-желтые; теперь таких уже нет на улицах наших городов, но помнят их еще многие. На округлом желтом боку цистерны по трафарету выведено КВАС, увидел – и жажда ведет к бочке. Цена вопроса 3 копейки за высокую и тяжелую кружку емкостью 0,5 литра, словно составленную из крупных стеклянных квадратиков; узор несложный, но завораживающий: квадратики расположены в шахматном порядке, чередуются выпуклые и вогнутые, а верх кружки охвачен ровным стеклянным пояском без рисунка, иногда – со щербинкой. Были еще и обыкновенные граненые стаканы, но пить из них неинтересно и невкусно, поэтому даже совсем еще маленьким я требовал себе только шахматную кружку, наливаясь из нее ледяным квасом "по горлышко" и до боли в голове…

А рядом с той бочкой на нашем пути домой стоял шаткий столик, а на нём покоились до сладких спазмов в желудке знакомые ящики: алюминиевые, вроде тех, которые теперь таскают шпионы, курьеры мафии, косметологи и прочие визажисты, только измятые так, словно какие-то грузчики безжалостно швыряли их лет двадцать подряд. Эти ящики издавали сильнейший запах, и все прохожие, спешившие мимо этих ящиков, нервно крутили головами, пытаясь понять, откуда вдруг навалился такой волчий аппетит; некоторые даже облизывались, как голодные собаки у колбасного прилавка. А там, в этих ящиках, собственно, и была так называемая «собачья радость», пирожки с ливером, круто зажаренные, ну, просто очень круто, well done, так что правильнее было бы называть их «поджелудочная смерть». Эти пирожки не походили ни какие другие: во-первых, они были цилиндрической формы, во-вторых, начинка в них помещалась на манер хот-дога, то есть проходила весь цилиндрик насквозь и заманчиво выглядывала из его обоих концов. А в-третьих и в-главных, ни одно другое уличное лакомство не обладало такой притягательностью и сверхъестественной способностью разжигать аппетит – в этом смысле оно давало огромную фору даже мороженому. Это могло отчасти объясняться его запретностью: мама не очень-то позволяла мне эти пирожки, но стоило хоть раз их попробовать, и зависимость возникала на всю жизнь.

Из-за этой зависимости я очень охотно сопровождал маму на херсонский Центральный рынок: это был шанс выклянчить «собачью радость». Лотки и столики с ней и прочей уличной едой тех времен, с беляшами и чебуреками, стояли у магазина «Океан», а сама логика базарных закупок и возбуждаемый этим занятием безумный аппетит неизменно приводили нас к «Океану», где нас и ждала «собачья радость». А теперь, сделавшись «заводчанами», то есть людьми взрослыми и самостоятельными, отработав взрослую смену, мы подходили к той бочке и тем ящикам совсем иначе. Мы шагали уверенно, мы были в своем праве, и пока мы не выпивали по нескольку кружек квасу и не съедали по целой горе «собачьей радости», от бочки не отходили.

…похоже, что кому-то всё наперед известно, и этот кто-то заботится и о сытых волках, и о целых овцах. Установив на нашем пути с завода этот невероятный оазис, нам дали ходить той дорогой всего только месяц. И так мы не успели ощутить пагубных последствий нашего пристрастия, зато пережили много радости, пусть и вот такой – «собачьей».

июль 2020 г.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-07-09 08:04:18
Переглядів сторінки твору 636
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній