Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Собачья радость
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Собачья радость
Я заканчивал среднюю херсонскую школу на рубеже 80-х и 90-х, когда учились 11 лет, но фактически 10, потому что один класс выпадал, у меня выпал 8-ой – так вот, после окончания 9-го класса мы с товарищами пошли на завод, на месяц, по(д)работать. Тот завод числился шефом нашей школы, поэтому на уроках труда (и еще каких-то внеклассных занятиях) в кабинете-цеху, уставленном станками и верстаками, мы нарезали для этого завода сальники, нам даже что-то за эти сальники платили. Можно было устроиться на тот завод и на один из летних месяцев, любой, на выбор; предполагалось, что школьники должны выполнять какую-то усеченную, детскую норму, за которую им заплатят по-взрослому. Правда, там, «на ухабах», выяснилось, что по-взрослому у нас будет все, и норма тоже, но не суть. Работа была несложной и однообразной, и необходимым мастерством мы овладели за несколько дней, и никаких новых навыков нам потом уже не потребовалось.
После смены мы, уставшие и оглушенные заводским шумом, шли через парк, иссушенный зноем, утопающий в бархатистой южной пыли; за парком была остановка нашего троллейбуса, 15 минут – и дома, но мы добирались дольше. Ведь наш путь пролегал мимо бочки с квасом, были тогда такие термосы на высоких «грузовых» колесах, емкости по 900 литров, лимонно-желтые; теперь таких уже нет на улицах наших городов, но помнят их еще многие. На округлом желтом боку цистерны по трафарету выведено КВАС, увидел – и жажда ведет к бочке. Цена вопроса 3 копейки за высокую и тяжелую кружку емкостью 0,5 литра, словно составленную из крупных стеклянных квадратиков; узор несложный, но завораживающий: квадратики расположены в шахматном порядке, чередуются выпуклые и вогнутые, а верх кружки охвачен ровным стеклянным пояском без рисунка, иногда – со щербинкой. Были еще и обыкновенные граненые стаканы, но пить из них неинтересно и невкусно, поэтому даже совсем еще маленьким я требовал себе только шахматную кружку, наливаясь из нее ледяным квасом "по горлышко" и до боли в голове…
А рядом с той бочкой на нашем пути домой стоял шаткий столик, а на нём покоились до сладких спазмов в желудке знакомые ящики: алюминиевые, вроде тех, которые теперь таскают шпионы, курьеры мафии, косметологи и прочие визажисты, только измятые так, словно какие-то грузчики безжалостно швыряли их лет двадцать подряд. Эти ящики издавали сильнейший запах, и все прохожие, спешившие мимо этих ящиков, нервно крутили головами, пытаясь понять, откуда вдруг навалился такой волчий аппетит; некоторые даже облизывались, как голодные собаки у колбасного прилавка. А там, в этих ящиках, собственно, и была так называемая «собачья радость», пирожки с ливером, круто зажаренные, ну, просто очень круто, well done, так что правильнее было бы называть их «поджелудочная смерть». Эти пирожки не походили ни какие другие: во-первых, они были цилиндрической формы, во-вторых, начинка в них помещалась на манер хот-дога, то есть проходила весь цилиндрик насквозь и заманчиво выглядывала из его обоих концов. А в-третьих и в-главных, ни одно другое уличное лакомство не обладало такой притягательностью и сверхъестественной способностью разжигать аппетит – в этом смысле оно давало огромную фору даже мороженому. Это могло отчасти объясняться его запретностью: мама не очень-то позволяла мне эти пирожки, но стоило хоть раз их попробовать, и зависимость возникала на всю жизнь.
Из-за этой зависимости я очень охотно сопровождал маму на херсонский Центральный рынок: это был шанс выклянчить «собачью радость». Лотки и столики с ней и прочей уличной едой тех времен, с беляшами и чебуреками, стояли у магазина «Океан», а сама логика базарных закупок и возбуждаемый этим занятием безумный аппетит неизменно приводили нас к «Океану», где нас и ждала «собачья радость». А теперь, сделавшись «заводчанами», то есть людьми взрослыми и самостоятельными, отработав взрослую смену, мы подходили к той бочке и тем ящикам совсем иначе. Мы шагали уверенно, мы были в своем праве, и пока мы не выпивали по нескольку кружек квасу и не съедали по целой горе «собачьей радости», от бочки не отходили.
…похоже, что кому-то всё наперед известно, и этот кто-то заботится и о сытых волках, и о целых овцах. Установив на нашем пути с завода этот невероятный оазис, нам дали ходить той дорогой всего только месяц. И так мы не успели ощутить пагубных последствий нашего пристрастия, зато пережили много радости, пусть и вот такой – «собачьей».
июль 2020 г.
После смены мы, уставшие и оглушенные заводским шумом, шли через парк, иссушенный зноем, утопающий в бархатистой южной пыли; за парком была остановка нашего троллейбуса, 15 минут – и дома, но мы добирались дольше. Ведь наш путь пролегал мимо бочки с квасом, были тогда такие термосы на высоких «грузовых» колесах, емкости по 900 литров, лимонно-желтые; теперь таких уже нет на улицах наших городов, но помнят их еще многие. На округлом желтом боку цистерны по трафарету выведено КВАС, увидел – и жажда ведет к бочке. Цена вопроса 3 копейки за высокую и тяжелую кружку емкостью 0,5 литра, словно составленную из крупных стеклянных квадратиков; узор несложный, но завораживающий: квадратики расположены в шахматном порядке, чередуются выпуклые и вогнутые, а верх кружки охвачен ровным стеклянным пояском без рисунка, иногда – со щербинкой. Были еще и обыкновенные граненые стаканы, но пить из них неинтересно и невкусно, поэтому даже совсем еще маленьким я требовал себе только шахматную кружку, наливаясь из нее ледяным квасом "по горлышко" и до боли в голове…
А рядом с той бочкой на нашем пути домой стоял шаткий столик, а на нём покоились до сладких спазмов в желудке знакомые ящики: алюминиевые, вроде тех, которые теперь таскают шпионы, курьеры мафии, косметологи и прочие визажисты, только измятые так, словно какие-то грузчики безжалостно швыряли их лет двадцать подряд. Эти ящики издавали сильнейший запах, и все прохожие, спешившие мимо этих ящиков, нервно крутили головами, пытаясь понять, откуда вдруг навалился такой волчий аппетит; некоторые даже облизывались, как голодные собаки у колбасного прилавка. А там, в этих ящиках, собственно, и была так называемая «собачья радость», пирожки с ливером, круто зажаренные, ну, просто очень круто, well done, так что правильнее было бы называть их «поджелудочная смерть». Эти пирожки не походили ни какие другие: во-первых, они были цилиндрической формы, во-вторых, начинка в них помещалась на манер хот-дога, то есть проходила весь цилиндрик насквозь и заманчиво выглядывала из его обоих концов. А в-третьих и в-главных, ни одно другое уличное лакомство не обладало такой притягательностью и сверхъестественной способностью разжигать аппетит – в этом смысле оно давало огромную фору даже мороженому. Это могло отчасти объясняться его запретностью: мама не очень-то позволяла мне эти пирожки, но стоило хоть раз их попробовать, и зависимость возникала на всю жизнь.
Из-за этой зависимости я очень охотно сопровождал маму на херсонский Центральный рынок: это был шанс выклянчить «собачью радость». Лотки и столики с ней и прочей уличной едой тех времен, с беляшами и чебуреками, стояли у магазина «Океан», а сама логика базарных закупок и возбуждаемый этим занятием безумный аппетит неизменно приводили нас к «Океану», где нас и ждала «собачья радость». А теперь, сделавшись «заводчанами», то есть людьми взрослыми и самостоятельными, отработав взрослую смену, мы подходили к той бочке и тем ящикам совсем иначе. Мы шагали уверенно, мы были в своем праве, и пока мы не выпивали по нескольку кружек квасу и не съедали по целой горе «собачьей радости», от бочки не отходили.
…похоже, что кому-то всё наперед известно, и этот кто-то заботится и о сытых волках, и о целых овцах. Установив на нашем пути с завода этот невероятный оазис, нам дали ходить той дорогой всего только месяц. И так мы не успели ощутить пагубных последствий нашего пристрастия, зато пережили много радости, пусть и вот такой – «собачьей».
июль 2020 г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
