Ти розмовою береш його собі. Ніби статуетку з полички у крамниці з милими дрібницями і розглядаєш його, торкаючи обережно простір і цінності.
-От послухайте, - звертаєшся на Ви, вибудовуючи заздалегідь дистанцію.
Він вмощується зручніше на дивані і слухає, а ти читаєш. Читаєш про життя інших людей, про мудрість світу і високі матерії.
Він мовчить, слухаючи твій голос, а ти робиш паузи, щоб розчути шелест його дихання.
- Спробуй! – говориш нишком собі, а йому – А ось іще така історія…
Ти читаєш вголос і поволі згадуєш усі ті курйози, пов’язані з голосом. Як працювала на фірмі і «вибивала» борги, як у голос твій закохувалися чоловіки, які ніколи не бачили тебе наяву. Як потім вони призначали зустріч і ти думала, а, може, ось воно, щастя.
-Я з Вами хочу поділитися – говориш ти і віриш, що світло, яке ти відчуваєш від книги, воно необхідне і потрібне, і ти зараз не менш як посол світла.
-А як Вам ось це? – допитуєшся зворотного зв’язку? – і це не просто цікавість, ти вивчаєш мірила його, твого співрозмовника.
На перший погляд він розумний, гарний, вихований. Тембр голосу нагадує одного випадкового знайомого з відпочинку, але ти говориш – стоп! – і розглядаєш далі, оголюючи душу. І думаєш, вставляючи до розмови короткі курйозні оповідки про себе, що ти оголюєш зараз душу. Ти даєш йому туди поглянути, можливо, зацікавитися, зачепитися, знайти для себе виняткове щось, цікаве і оригінальне, віднайти загублене.
Конекшн – слово виринає несподівано, конекшн, він або є, або нема, і ти намагаєшся намацати саме його. Усміхаєшся, згадуючи крилате «юніт не з нашого комьюніті» і думаєш, а якщо і направду так? Якщо цей юніт таки не з твого комьюніті ні разу? Вертиш його, приглядаєшся. Мовчазний, сухуватий… Ні, сухий, і нуднуватий, чи як? Сирі сірники, які важко запалити… Але ж ти запальничка!
Ніч налягає, скоро північ, і ти все вдивляєшся, вслухаючись, демонструючи стриптиз душі. А потім думаєш про те, що спати можна і без пристрасті, і це буде приблизно те саме, що жити з людиною, яка тебе не запалює, яка тухне і помалу згасає. Він щось там теж говорить у розмові про звичайний секс… А ти думаєш, як він про це говорить, так, ніби справити потребу… і це тебе бентежить…
Його серця не торкалася любов – говорить щось тобі, а твого – палаючого і сповненого жаги торкалася не раз, навіть якщо це був не виважений реальністю крок, ти його робила, пам’ятаєш? Йшла на побачення всліпу, ризикувала, гралася, випробовувала себе на міцність. Ти грала і граєшся дотепер, прагнучи осягнути своє тіло, душу, єдність. Ти набралася сміливості взяти його до рук з полиці і покрутити, хоча могла і не робити цього ніколи. Ваша розмова не закінчена і ти чекаєш на продовження, тепло промовляючи його ім’я. Він твоє ім’я повторює теж, і це говорить про те, що буде ще одна розмова…