ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
13:42
Небо квилить клином журавлиним,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
2024.03.19
13:26
Украла віра чужоземна все:.
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Бесіди з Розумом
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бесіди з Розумом
- Він тобі не підходить! – лунало всередині, десь у області голови. Розум вів цю розмову немало років, щоразу надаючи все нові і нові свідчення і докази.
-Ось дивись, як ви зазвичай проводите час? Чим займаєтеся? Про що думаєте?
-Зазвичай? - замислилася я і замовкла. Зазвичай я налаштовуюся на романтичний лад задовго до того, як побачу його на горизонті. Зазвичай я уявляю, як він гарно виглядає, кремезний, молодий, іде впевненою ходою, розслаблено, ніби лев. Він ходить так, його важкі лапи обережно ступають на асфальт, ніби лапи велетенського лева перед стрибком. Ось він іде, і я роздивляюся здалеку його ходу. Його плечі, які стали ширшими, подумки визнаючи – змужнів. Колись його плечі не були такими, і мені ніби не вистачало їх ширини для захисту. Мені хотілося сховатися у обіймах, закутатися від негараздів усього світу і перепочити, і побути маленькою дівчинкою. О, як я мало була маленькою дівчинкою у дитинстві, мені так хотілося дорослішати, щоб мати права, як у дорослих, захиститися від небезпеки, захистити рідних. Мені хотілося мати кар’єру і гроші, я йшла до цього, попри всі віри і невіри у мої таланти. Зрештою я переконала себе, що можу, а усі, хто спостерігав, говорили – ти можеш. І мені нічого не лишалося, як могти. А тепер я хоча б трохи хочу покластися на лева. І якось не можу.
Розум мене запитує:
- Чому ти не можеш? Ти ж інколи таки маленька дівчинка!
- Я розумію, що матеріально він мене не тягне, і не тому, що я балувана. О, якби ж то я була балувана, мені було б легше!!! Опиратися справжності почуттів, зважуючи – головне – багатий. Але ж багатий може бути і добрим, чуйним, і жорстким і нестерпним. Хочеться справжності, нещирість якось відчуваю надто гостро і не можу на неї закрити очі.
- Пора міняти! – робить висновки Розум, а я таки ще думаю.
- Як ми зазвичай проводимо час? Я налаштовуюся на зустріч, уявляючи, який він сьогодні, яка зачіска на голові, чи поголений, чи пахне чоловічим парфюмом. Може це і не парфум, а відголосся пінки для гоління і свіжості після душу. Мені парфум не обов’язків, хоча приємно, коли трішки є. Але він може прийти і не таким, а змореним, без стильної зачіски і не надто пахнути свіжістю… Тоді усі оті романтичні очікування я беру однією рукою і кидаю у смітник, як аркуш паперу, на якому вже накидано ескіз малюнка.
-Він не переймається! – Розум наполягає, тисне.
-Так, він пофігіст дещо, і це не завжди добре. Але як жахливо, коли чоловік надто вилизує свою зовнішність, і жінка, щоб дотягнутися до його рівня, нервує і хвилюючись перед зустріччю переживає, мовляв, щоб на його фоні не виглядати нечупарою.
-О, тут ти не будеш нечупарою! – цокаючи язиком завершує Розум, він це робить навмисно, цокає, ніби рахує мої доводи.
-Так от він іде, а я іще думаю, що ми будемо їсти разом.
-Він тебе по кабаках і ресторанах нечасто водить! – Розум показує мені язика.
-Нечасто, згодна, але часто допомагає готувати разом, і це нас зближує, мені подобається готувати для нас. Я відчуваю себе шеф-кухарем кухні, а він на підхваті, і весь час хвалить мою кулінарію, навіть якщо я знаю, що могла б краще.
-Він тебе підтримує, згадай, як колись ти готувала, а кавалер влаштував істерику, бо зелений кріп було помито і краплі струшені з в’язки лишилися на стіні біля мийки.
-Ой, було, я тоді так плакала, мені було так неприємно!
-Отож, а тут все «смачно» і «дякую».
-Так, смачно і дякую! – погоджуюся я.
Розум клацає язиком вдруге, типу фіксуючи перевагу моїх доказів.
-Ти готуєш, а собі готуєш нечасто і можеш не готувати зовсім, якщо нема причин. Тут є і плюси і мінуси, з плюсів – збережена фігура, з мінусів – питання з боку ШКТ.
-Так, є таке… - киваю я і погоджуюся, що треба все у міру.
-Ти його виховуєш! Як дитину інколи. А він мужик. – Розум правий, схиляю голову я…
-Так, мені це не подобається. Але що вдієш. Якби ж я могла раз сказати про те, що не по-моєму, і все – вуаля! А так… не можу змовчати, якщо не так! І принижую його не бажаючи цього, халепа! Але я хочу бути почутою, що робити?
- Діти виховуються до п’яти років, пам’ятаєш?
-Пам’ятаю, - погоджуюся.- З цією фігнею – вихованням деяких моментів мені доведеться воювати…
-Отже, ви готуєте і їсте разом. А що ще?
- Ну, ти знаєш, що, навіщо про це? Ти ж сам знаєш!
-І давно ти стала соромитися слова секс? – Розум розсміявся.
-Ні, я не соромлюся, але у нас насправді секс у чистому виді, навіть не любов з прелюдіями…
-Та знаю, знаю, і як тобі?
-Коли як… - зітхаю і думаю… - Коли хочеться, то класно, коли занадто, то не дуже приємно. Але загалом нормально… Без цього теж можна, звісно, але якось неспокійно трохи, часом і заснути глибоко не виходить.
-Не перебільшуй! Вигадки!
-Може і вигадки… Але буває, що замислююся, невже така гарна жінка не може мати стабільне інтимне життя? Просто вабити і бути цікавою не купі самців, яким хочеться новизни, а одному чоловікові протягом тривалого часу… І я собі дозволяю ці стосунки.
-Отож, ти звикла до того, що у тебе є людина, чоловічої статі, звісно, яка є у твоєму просторі і на твоїй території. Ти сама впустила його, цього чоловіка, невідомо, за якими критеріями і ознаками.
-Чому невідомо? Мені відомо. Хоча він не такий, якого хотілося б у ідеалі.
-То ти ж ніяк не визначишся, все думаєш, чи він саме той. Як він може бути тим самим? Ви ж навіть Розумуально спілкуєтеся рідко і тобі цього бракує.
-Так і є. Часто втішаю себе словами Боба Марлі, про те, як він говорить про спільний побут, типу якщо чоловік може розсмішити жінку, це вже важливо. І в кінці кінців усі вестимуть примітивний побут.
-Тебе це не влаштовує! – наполягає Розум.
-Так, мені хочеться духовної близькості і росту разом. Мені хочеться наповнюватися новими емоціями і враженнями, переживати разом відкриття цього цікавого світу і життя. Закохуватися у культури і мови, вивчати їх, читати кращі твори письменників і мандрівників, бачити ширше, аніж побутовий калейдоскоп – кухня, ліжко, робота…
-Так, а йому і так добре!
-Пам’ятаєш, як я його вперше взяла до театру? До опери чи просто в кіно? Як він дивувався тому світові, який я відкривала йому? Як дитина.
-Було-було… Чим тепер дивуватимеш?
-Та ще так багато у світі небаченого і незнайомого!
-Ти весь час дивуватимеш його? А він тебе?
-Він мене теж дивує. Як от спека, лежимо і знемагаємо від температури повітря, а він закидає – «ми з тобою, як лінивці». І я згадую лінивця і мені стає весело, і я усміхаюся. Ми знемагаємо від спеки, лінивці такі собі. Він має доречні і кумедні назви, які дає речам і мені. Є слова, які ніхто ще не казав мені так інтимно, і це лише наша мова спілкування.
А ще я люблю відкривати з ним нове. Нові маршрути, нові простори.
-Він нестерпний інколи, гарячий, ніби сонце.
-Так, але його вогонь мене гріє, набагато важче зігрітися у холодному світлі Місяця.
-Ти сама не знаєш, чого хочеш! – Розум не витримав і заявив.
Ця заява була різкою, але я погодилася.
-Шведську сім’ю, певно. Одного для тіла, господаря і людину, яку вестиму, іншого – інтелектуала, для духовних бесід і інших любощів.
-Ти жадібна! Жінко, схаменися!
-Я визнаю, що поки є один, той, кого впустила у свій простір. Партнер? Коханець?
-Тобі вирішувати, і що далі?
-А далі жити і дивитися на світ розплющеними очима, намагатися розгледіти серйозні заявки на перемогу, не поспішати, у цьому досвіді все для мене – і висновки, з ким бути теж. Поки кандидат один, і той не спішить з пропозиціями.
-Ехехе! Роби як знаєш! – махає рукою Розум і йде відпочивати.
-Надобраніч. І дякую, ти таки склав мені приємне товариство, і я навіть повеселішала. Дякую за розмову.
-Головне, щоб ти була задоволена!
-Ось дивись, як ви зазвичай проводите час? Чим займаєтеся? Про що думаєте?
-Зазвичай? - замислилася я і замовкла. Зазвичай я налаштовуюся на романтичний лад задовго до того, як побачу його на горизонті. Зазвичай я уявляю, як він гарно виглядає, кремезний, молодий, іде впевненою ходою, розслаблено, ніби лев. Він ходить так, його важкі лапи обережно ступають на асфальт, ніби лапи велетенського лева перед стрибком. Ось він іде, і я роздивляюся здалеку його ходу. Його плечі, які стали ширшими, подумки визнаючи – змужнів. Колись його плечі не були такими, і мені ніби не вистачало їх ширини для захисту. Мені хотілося сховатися у обіймах, закутатися від негараздів усього світу і перепочити, і побути маленькою дівчинкою. О, як я мало була маленькою дівчинкою у дитинстві, мені так хотілося дорослішати, щоб мати права, як у дорослих, захиститися від небезпеки, захистити рідних. Мені хотілося мати кар’єру і гроші, я йшла до цього, попри всі віри і невіри у мої таланти. Зрештою я переконала себе, що можу, а усі, хто спостерігав, говорили – ти можеш. І мені нічого не лишалося, як могти. А тепер я хоча б трохи хочу покластися на лева. І якось не можу.
Розум мене запитує:
- Чому ти не можеш? Ти ж інколи таки маленька дівчинка!
- Я розумію, що матеріально він мене не тягне, і не тому, що я балувана. О, якби ж то я була балувана, мені було б легше!!! Опиратися справжності почуттів, зважуючи – головне – багатий. Але ж багатий може бути і добрим, чуйним, і жорстким і нестерпним. Хочеться справжності, нещирість якось відчуваю надто гостро і не можу на неї закрити очі.
- Пора міняти! – робить висновки Розум, а я таки ще думаю.
- Як ми зазвичай проводимо час? Я налаштовуюся на зустріч, уявляючи, який він сьогодні, яка зачіска на голові, чи поголений, чи пахне чоловічим парфюмом. Може це і не парфум, а відголосся пінки для гоління і свіжості після душу. Мені парфум не обов’язків, хоча приємно, коли трішки є. Але він може прийти і не таким, а змореним, без стильної зачіски і не надто пахнути свіжістю… Тоді усі оті романтичні очікування я беру однією рукою і кидаю у смітник, як аркуш паперу, на якому вже накидано ескіз малюнка.
-Він не переймається! – Розум наполягає, тисне.
-Так, він пофігіст дещо, і це не завжди добре. Але як жахливо, коли чоловік надто вилизує свою зовнішність, і жінка, щоб дотягнутися до його рівня, нервує і хвилюючись перед зустріччю переживає, мовляв, щоб на його фоні не виглядати нечупарою.
-О, тут ти не будеш нечупарою! – цокаючи язиком завершує Розум, він це робить навмисно, цокає, ніби рахує мої доводи.
-Так от він іде, а я іще думаю, що ми будемо їсти разом.
-Він тебе по кабаках і ресторанах нечасто водить! – Розум показує мені язика.
-Нечасто, згодна, але часто допомагає готувати разом, і це нас зближує, мені подобається готувати для нас. Я відчуваю себе шеф-кухарем кухні, а він на підхваті, і весь час хвалить мою кулінарію, навіть якщо я знаю, що могла б краще.
-Він тебе підтримує, згадай, як колись ти готувала, а кавалер влаштував істерику, бо зелений кріп було помито і краплі струшені з в’язки лишилися на стіні біля мийки.
-Ой, було, я тоді так плакала, мені було так неприємно!
-Отож, а тут все «смачно» і «дякую».
-Так, смачно і дякую! – погоджуюся я.
Розум клацає язиком вдруге, типу фіксуючи перевагу моїх доказів.
-Ти готуєш, а собі готуєш нечасто і можеш не готувати зовсім, якщо нема причин. Тут є і плюси і мінуси, з плюсів – збережена фігура, з мінусів – питання з боку ШКТ.
-Так, є таке… - киваю я і погоджуюся, що треба все у міру.
-Ти його виховуєш! Як дитину інколи. А він мужик. – Розум правий, схиляю голову я…
-Так, мені це не подобається. Але що вдієш. Якби ж я могла раз сказати про те, що не по-моєму, і все – вуаля! А так… не можу змовчати, якщо не так! І принижую його не бажаючи цього, халепа! Але я хочу бути почутою, що робити?
- Діти виховуються до п’яти років, пам’ятаєш?
-Пам’ятаю, - погоджуюся.- З цією фігнею – вихованням деяких моментів мені доведеться воювати…
-Отже, ви готуєте і їсте разом. А що ще?
- Ну, ти знаєш, що, навіщо про це? Ти ж сам знаєш!
-І давно ти стала соромитися слова секс? – Розум розсміявся.
-Ні, я не соромлюся, але у нас насправді секс у чистому виді, навіть не любов з прелюдіями…
-Та знаю, знаю, і як тобі?
-Коли як… - зітхаю і думаю… - Коли хочеться, то класно, коли занадто, то не дуже приємно. Але загалом нормально… Без цього теж можна, звісно, але якось неспокійно трохи, часом і заснути глибоко не виходить.
-Не перебільшуй! Вигадки!
-Може і вигадки… Але буває, що замислююся, невже така гарна жінка не може мати стабільне інтимне життя? Просто вабити і бути цікавою не купі самців, яким хочеться новизни, а одному чоловікові протягом тривалого часу… І я собі дозволяю ці стосунки.
-Отож, ти звикла до того, що у тебе є людина, чоловічої статі, звісно, яка є у твоєму просторі і на твоїй території. Ти сама впустила його, цього чоловіка, невідомо, за якими критеріями і ознаками.
-Чому невідомо? Мені відомо. Хоча він не такий, якого хотілося б у ідеалі.
-То ти ж ніяк не визначишся, все думаєш, чи він саме той. Як він може бути тим самим? Ви ж навіть Розумуально спілкуєтеся рідко і тобі цього бракує.
-Так і є. Часто втішаю себе словами Боба Марлі, про те, як він говорить про спільний побут, типу якщо чоловік може розсмішити жінку, це вже важливо. І в кінці кінців усі вестимуть примітивний побут.
-Тебе це не влаштовує! – наполягає Розум.
-Так, мені хочеться духовної близькості і росту разом. Мені хочеться наповнюватися новими емоціями і враженнями, переживати разом відкриття цього цікавого світу і життя. Закохуватися у культури і мови, вивчати їх, читати кращі твори письменників і мандрівників, бачити ширше, аніж побутовий калейдоскоп – кухня, ліжко, робота…
-Так, а йому і так добре!
-Пам’ятаєш, як я його вперше взяла до театру? До опери чи просто в кіно? Як він дивувався тому світові, який я відкривала йому? Як дитина.
-Було-було… Чим тепер дивуватимеш?
-Та ще так багато у світі небаченого і незнайомого!
-Ти весь час дивуватимеш його? А він тебе?
-Він мене теж дивує. Як от спека, лежимо і знемагаємо від температури повітря, а він закидає – «ми з тобою, як лінивці». І я згадую лінивця і мені стає весело, і я усміхаюся. Ми знемагаємо від спеки, лінивці такі собі. Він має доречні і кумедні назви, які дає речам і мені. Є слова, які ніхто ще не казав мені так інтимно, і це лише наша мова спілкування.
А ще я люблю відкривати з ним нове. Нові маршрути, нові простори.
-Він нестерпний інколи, гарячий, ніби сонце.
-Так, але його вогонь мене гріє, набагато важче зігрітися у холодному світлі Місяця.
-Ти сама не знаєш, чого хочеш! – Розум не витримав і заявив.
Ця заява була різкою, але я погодилася.
-Шведську сім’ю, певно. Одного для тіла, господаря і людину, яку вестиму, іншого – інтелектуала, для духовних бесід і інших любощів.
-Ти жадібна! Жінко, схаменися!
-Я визнаю, що поки є один, той, кого впустила у свій простір. Партнер? Коханець?
-Тобі вирішувати, і що далі?
-А далі жити і дивитися на світ розплющеними очима, намагатися розгледіти серйозні заявки на перемогу, не поспішати, у цьому досвіді все для мене – і висновки, з ким бути теж. Поки кандидат один, і той не спішить з пропозиціями.
-Ехехе! Роби як знаєш! – махає рукою Розум і йде відпочивати.
-Надобраніч. І дякую, ти таки склав мені приємне товариство, і я навіть повеселішала. Дякую за розмову.
-Головне, щоб ти була задоволена!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію