ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марія Дем'янюк
2020.10.24 20:43
І скажу вам щиро нині:
Всі берізки в ластовинні,
Жовті мерехтять листочки -
Світло блимає у очки.
В клена новий жовтий светрик,
Милувався далі Петрик,
І вербички-дві сестрички
Золотом фарбують річки,

Роксолана Вірлан
2020.10.24 19:38
Небо пролітнене сиззю скипіло,
Вишерхло листя під утлим світінням...
Вільна від одягу, вільна від тіла -
Йшла простобосо, без болю, без тіні

Окрізь планети тяжкої калини,
Шепіт жоржин...авангардові шуми...
Вільна від зла і словесного плину,

Борис Костиря
2020.10.24 18:15
Я відчуваю, як руйнується мій світ,
Які удари завдають по ньому.
Він мов давній Вавилон,
Що загубився в пісках часу.
Він захований у манускриптах,
У глибоких криницях пам’яті,
У спогадах і легендах.
Мій світ мов піщана споруда,

Ігор Деркач
2020.10.24 16:36
Хто сіє, той збирає врожаї
і не паї, а землю обробляє,
і не багатії, а ратаї
збагачують перлинами її –
оазами освоєного краю.

Це вимагає поту... і крові
у всі часи ворожої навали.

Тетяна Левицька
2020.10.24 10:27
За вікном знов накрапує мжичка,
осінь вабить стриптизом в дібровах
та лягає на згоране личко
листопадна хандра тимчасова.

Надвечір'я морозивом тане
в піднебесній креманці блискучій.
Ти звикаєш без мене коханий,

Микола Соболь
2020.10.24 07:09
Кручі дніпрові не стануть горами,
сяде за обрій сонечко зморене,
у прохолоді прокидається гай,
іде ніч до тебе, лише зачекай.

Хмари бундючні рожевим налиті,
десь цвіркунець заливається в скиті,
воду із річки п’є місячне сяйво,

Сергій Губерначук
2020.10.24 06:52
Я намагаюся тебе плекати так,
щоб жодної пилинки не лягало
на це пальто, на цей старий піджак,
і щоб здавалось завжди віку мало.

Я намагатимусь тебе доберегти,
допоки сам існую на планеті,
щоб міг ти взяти пісню й увійти

Ігор Шоха
2020.10.23 21:51
Мариться поезія природи,
поки ще у пам’яті жива
на свої капризи і дива –
то негода, то ясна погода...
та не цим забита голова:
на любов уже немає моди,
нині на елегії жнива.

Тетяна Левицька
2020.10.23 21:44
Спочатку день був сонячним, чудесним!
Марі на гойдалці гойдали весни,
вона злітала високо угору,
окрилена, весела в добру пору.
А після йшла обніжком понад полем,
всміхаючись деревам ясночолим,
зривала звіробій і беладонну,
чебрець, бесмертник

Оксана Логоша
2020.10.23 20:14
Застібнула на гудзик небо,
Заховала від нього очі.
Не люблю я науки точні,
Я люблю тихий дощ і кеди.

Небо плаває у калюжі,
І гойдає похмуру днину.
Я люблю розглядать картини.

Марія Дем'янюк
2020.10.23 19:31
В небовиду очі сині.
Вії - пагони зі світлом...
Лист берізки в павутинні
Розмовляє тихо з вітром.
Осінь в золотій хустині.
Сяють сонечком долоні:
Вишиває жовтим нині
На сукенці вербодоні.

Микола Дудар
2020.10.23 19:26
Я не люблю столичного метро…
Я не люблю аннати апостату…
Коли моє прискіпливе нутро
Ведуть без відома мене на страту…

Я не люблю віншованих похвал…
Я не люблю драпіжок серед люду
Коли з екрану чеше самопал

Олександр Бобошко Заколотний
2020.10.23 16:43
Хрусь та хрусь під ногами жолуді.
А не жарко уже у затінку!
Я вітаю Вас, пане Жовтню!
Як торік вітав і позаторік.

Ще не час на всю зиму в лігво,
хоч і Сонце доволі низько.
…Сивий Седнів. Альтанка Глібова.

Ірина Вовк
2020.10.23 15:51
Над серцем палаючим тричі свіча засльозиться –
Над серцем палаючим зблисне одвічний вогонь…
Над серцем палаючим зоряно світ змерехтиться
І питиме сяйво із чистих небесних долонь…

Над серцем палаючим, серцем, що повне любові,
Над димом їдким, що о

Олександр Панін
2020.10.23 13:13
За мотивами
польських танго.

Polish tango: Mieczysaw Fogg –
Jeste bez serca, 1937

***

Борис Костиря
2020.10.23 12:25
Вицвілі фотографії осені
Наповнюють нас жовтогарячим смутком,
Фіолетовою ностальгією,
Перепрілим спокоєм,
Холодною вранішньою сонливістю.
Ці фотографії перетворяться
На сухий порох,
Від них нічого не лишиться,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Володимир Стасов. Музичне неподобство

Переклав Василь Білоцерківський


Наша «матінка Росія» багата на неподобства всілякого трибу і штибу; вони щохвилини повзуть зусібіч, з усіх її кутків. Але час від часу з’являються на світ такі неподобства, перед якими бліднуть усі решта, навіть серед найвульгарніших.
Днями трапилося в нас, у Петербурзі, ще одне саме таке.
Зібрався 4 квітня так званий «оперний комітет» і відхилив цілковито, безповоротно, безапеляційно творіння одного з найкапітальніших російських митців: оперу «Хованщину» Мусоргського. Та ще як! Не просто безглуздо і нерозсудливо, а найбільш протизаконним чином.
У параграфі 12 статуту оперного комітету (він видрукуваний, кожен може перевірити мої слова) сказано: «Після прослухання опери на фортепіано комітет обговорює її вартості й вади та вирішує попередньо: чи заслуговує опера на спеціально технічний розгляд». Чи чуєте: «ОБГОВОРЮЄ». Це наказує статут. Але уявіть собі: у цьому чудовому комітеті раптово завели такі порядки, що ніхто нічого не обговорює, а просто візьмуть, покладуть, кожен по секрету, свої кулі – і край!
Та що ж це таке? Адже це прямий порядок такого ґатунку, аби той один, хто буде впливовішим, від кого залежать у якомусь стосунку інші, – аби він узяв та й віддав наперед свій «пароль», а там усі безсловесні й підлеглі покладуть ту кулю, як їм велено. І всьому кінець, фокус зіграно.
Справді, навіщо ж усім засідателям в оперному комітеті готуватися до нової опери, вивчати партитуру, розглядати її? Хто ж, у більшості випадків, і читав-бо партитури поміж ними? Хто ж бо з них і вміє це робити? Адже для цього потрібні знання, справжня музична освіта, звичка до партитури, смак, розуміння. А тут що? Через те, що я тенор або сопрано, через те, що я режисер тощо, я раптом повинен «розглядати», «розуміти» щось у партитурі й музиці, я повинен «викладати свою думку», представляти своє «за» або «проти», доводити, обстоювати. Таж як я все це зроблю, коли нічого не знаю, нічого не вмію, нічого не розумію, окрім своєї арії й свого костюма? Ну, нічого не вдіяти, і доведеться дивитись в очі капельмейстерові, який, чи він справжній митець або просто майстровий музичних справ, однаково мусить-бо мати звичку до партитури й до музики. Він-бо все знає! Як він-бо скаже, так і мусить бути!
Добрі порядки, добрий стан справ! Нема мови, є з чого порадіти!
Кажуть, декотрі, у великій розсудливості, висловлювали, що, мовляв, досить нам цих опер «із крайнім напрямом», досить на сцені й самого «Бориса Годунова». А, ви от як гадаєте, – мовив би я цим панам. «Досить!» Так, нехай буде досить вам, двом-трьом парам людей, – але не нам, публіці, якої сотні й тисячі. І ми мусимо від вас залежати, від ваших капризів або незнання, від вашої байдужості або поганих смаків?! Ні, це вже занадто. Дайте нам, нехай ми спершу самі послухаємо, а тоді вирішимо, добра чи погана річ. Отакої! Цілої опери, плоду праці, натхнення, думки, таланту, не лише не виконуватимуть, але навіть усупереч категоричному статутові, не хочуть навіть розглядати. Композитору якимось поліційним кулаком затискають рота, не дають йому слова вимовити. Люди необізнані, байдужі, розсіяні, непідготовлені думають собі про сцену й арію, а коли треба міркувати, лише махають руками й кричать: «Не треба, не треба!»
Ще недавно п. Соловйов (композитор і критик) протестував супроти подібного грубого, безглуздого свавілля і пішов геть з «оперного комітету» за те, що там не хотіли розглядати опери Шеля [1] «Кам’яний гість» і зіграли з нею свою «штучку». Але благородний і великодушний учинок п. Соловйова не подіяв. Комітет продовжував тишком-нишком свої звичайні шахові ходи.
Але ж як подумати, ані п. капельмейстер, ані його прихильники ніколи не думали протестувати супроти жодної нездарності або посередності та якнайспокійніше давали на російській оперній сцені «Нижегородців», «Продану наречену» [2] і бозна-яке ще всіляке різне. Усе було добре, усе було чудово, не було лише оригінальності й талановитості!
І зауважте, супроти кого комітет зіграв нині свою «штучку»? Супроти композитора, котрий не хлопчик якийсь, не дилетант-початківець, а людина, котра поставила на сцені велику, значну оперу, що постійно мала величезний успіх з одного кінця Росії в другий, чиє ім’я стоїть не лише в нас, але і в Європі в історіях і лексиконах музики, людини, котрій одного разу, напевне, спорудять пам’ятник на площі; а якийсь посередній капельмейстер зі своїми приспішниками викреслюють його геть, вони не дають слухати російській публіці, російському народові його посмертного, капітального творіння!
Мені здається, якби дати цим людям у їхню оруду «Руслана», «Кам’яного гостя», коли ті ще не були на сцені, вони образу б забракували і Глинку, і Даргомижського. Вони б лише все давали «Нижегородців» і «Продану наречену» чеських авторів. Адже до російських талантів їм нема діла!
Якби трапилося таке неподобство в якій-небудь іншій царині, окрім оперної, напевне було б одразу подано скаргу, апеляцію до верхньої інстанції: і беззаконно, мовляв, і безглуздо! Переглянути треба неодмінно! А тут кому скаржитися, кого просити про перегляд і зміну рішення?
Отак і живімо, сидімо біля моря та чекаймо погоди.
Єдине, що можна було зробити, це й зробили п. Римський-Корсаков і Кюї: вони пішли геть з комітету, де панують такі неподобства.
Зауважмо, до речі, що листа п. Кюї навіть не було прочитано решті членів у засіданні 7 квітня. Голова лише заявив, що і п. Кюї, і п. Римський-Корсаков виходять геть.
От тобі й опера в Росії!
На щастя, є суд історії. Його вже нічим не вишкребти й не затушувати. А тепер навіки вже лишилося відомим, як кілька малотямущих людей наважилися поквитатись по-свійському з тим, що було вище за їхнє розуміння, і насунути гасильний ковпак на одне з найзначніших і найоригінальніших творінь нашого віку.


1. Мова про оперу Бориса Фітінгофа-Шеля, справжня назва якої «Жуан ді-Теноріо, або Статуя командора» і яку згодом, 1888 року, все-таки було поставлено в Маріїнському театрі. – Прим. перекл.
2. Тут об’єктивність явно зраджує Стасову, коли він ставить поруч оперу «Нижегородці» Направника, справді посередній твір, і «Продану наречену» Сметани, яка є не лише першою чеською національною оперою, але й одним із визначних досягнень комічної опери. – Прим. перекл.


Першодрук – «Новости», 1883, 12 квітня, № 157.
У цій статті й ряді інших матеріалів Стасов боронить творчість Мусоргського від нападів відсталої, консервативної критики. За три роки, з нагоди першої постановки «Хованщини» силами Музично-драматичного гуртка, він напише нову статтю, присвячену цій опері.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-07-24 18:04:46
Переглядів сторінки твору 71
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.789
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2020.10.12 20:39
Автор у цю хвилину відсутній