ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Володимир Стасов. Музичне неподобство

Переклав Василь Білоцерківський


Наша «матінка Росія» багата на неподобства всілякого трибу і штибу; вони щохвилини повзуть зусібіч, з усіх її кутків. Але час від часу з’являються на світ такі неподобства, перед якими бліднуть усі решта, навіть серед найвульгарніших.
Днями трапилося в нас, у Петербурзі, ще одне саме таке.
Зібрався 4 квітня так званий «оперний комітет» і відхилив цілковито, безповоротно, безапеляційно творіння одного з найкапітальніших російських митців: оперу «Хованщину» Мусоргського. Та ще як! Не просто безглуздо і нерозсудливо, а найбільш протизаконним чином.
У параграфі 12 статуту оперного комітету (він видрукуваний, кожен може перевірити мої слова) сказано: «Після прослухання опери на фортепіано комітет обговорює її вартості й вади та вирішує попередньо: чи заслуговує опера на спеціально технічний розгляд». Чи чуєте: «ОБГОВОРЮЄ». Це наказує статут. Але уявіть собі: у цьому чудовому комітеті раптово завели такі порядки, що ніхто нічого не обговорює, а просто візьмуть, покладуть, кожен по секрету, свої кулі – і край!
Та що ж це таке? Адже це прямий порядок такого ґатунку, аби той один, хто буде впливовішим, від кого залежать у якомусь стосунку інші, – аби він узяв та й віддав наперед свій «пароль», а там усі безсловесні й підлеглі покладуть ту кулю, як їм велено. І всьому кінець, фокус зіграно.
Справді, навіщо ж усім засідателям в оперному комітеті готуватися до нової опери, вивчати партитуру, розглядати її? Хто ж, у більшості випадків, і читав-бо партитури поміж ними? Хто ж бо з них і вміє це робити? Адже для цього потрібні знання, справжня музична освіта, звичка до партитури, смак, розуміння. А тут що? Через те, що я тенор або сопрано, через те, що я режисер тощо, я раптом повинен «розглядати», «розуміти» щось у партитурі й музиці, я повинен «викладати свою думку», представляти своє «за» або «проти», доводити, обстоювати. Таж як я все це зроблю, коли нічого не знаю, нічого не вмію, нічого не розумію, окрім своєї арії й свого костюма? Ну, нічого не вдіяти, і доведеться дивитись в очі капельмейстерові, який, чи він справжній митець або просто майстровий музичних справ, однаково мусить-бо мати звичку до партитури й до музики. Він-бо все знає! Як він-бо скаже, так і мусить бути!
Добрі порядки, добрий стан справ! Нема мови, є з чого порадіти!
Кажуть, декотрі, у великій розсудливості, висловлювали, що, мовляв, досить нам цих опер «із крайнім напрямом», досить на сцені й самого «Бориса Годунова». А, ви от як гадаєте, – мовив би я цим панам. «Досить!» Так, нехай буде досить вам, двом-трьом парам людей, – але не нам, публіці, якої сотні й тисячі. І ми мусимо від вас залежати, від ваших капризів або незнання, від вашої байдужості або поганих смаків?! Ні, це вже занадто. Дайте нам, нехай ми спершу самі послухаємо, а тоді вирішимо, добра чи погана річ. Отакої! Цілої опери, плоду праці, натхнення, думки, таланту, не лише не виконуватимуть, але навіть усупереч категоричному статутові, не хочуть навіть розглядати. Композитору якимось поліційним кулаком затискають рота, не дають йому слова вимовити. Люди необізнані, байдужі, розсіяні, непідготовлені думають собі про сцену й арію, а коли треба міркувати, лише махають руками й кричать: «Не треба, не треба!»
Ще недавно п. Соловйов (композитор і критик) протестував супроти подібного грубого, безглуздого свавілля і пішов геть з «оперного комітету» за те, що там не хотіли розглядати опери Шеля [1] «Кам’яний гість» і зіграли з нею свою «штучку». Але благородний і великодушний учинок п. Соловйова не подіяв. Комітет продовжував тишком-нишком свої звичайні шахові ходи.
Але ж як подумати, ані п. капельмейстер, ані його прихильники ніколи не думали протестувати супроти жодної нездарності або посередності та якнайспокійніше давали на російській оперній сцені «Нижегородців», «Продану наречену» [2] і бозна-яке ще всіляке різне. Усе було добре, усе було чудово, не було лише оригінальності й талановитості!
І зауважте, супроти кого комітет зіграв нині свою «штучку»? Супроти композитора, котрий не хлопчик якийсь, не дилетант-початківець, а людина, котра поставила на сцені велику, значну оперу, що постійно мала величезний успіх з одного кінця Росії в другий, чиє ім’я стоїть не лише в нас, але і в Європі в історіях і лексиконах музики, людини, котрій одного разу, напевне, спорудять пам’ятник на площі; а якийсь посередній капельмейстер зі своїми приспішниками викреслюють його геть, вони не дають слухати російській публіці, російському народові його посмертного, капітального творіння!
Мені здається, якби дати цим людям у їхню оруду «Руслана», «Кам’яного гостя», коли ті ще не були на сцені, вони образу б забракували і Глинку, і Даргомижського. Вони б лише все давали «Нижегородців» і «Продану наречену» чеських авторів. Адже до російських талантів їм нема діла!
Якби трапилося таке неподобство в якій-небудь іншій царині, окрім оперної, напевне було б одразу подано скаргу, апеляцію до верхньої інстанції: і беззаконно, мовляв, і безглуздо! Переглянути треба неодмінно! А тут кому скаржитися, кого просити про перегляд і зміну рішення?
Отак і живімо, сидімо біля моря та чекаймо погоди.
Єдине, що можна було зробити, це й зробили п. Римський-Корсаков і Кюї: вони пішли геть з комітету, де панують такі неподобства.
Зауважмо, до речі, що листа п. Кюї навіть не було прочитано решті членів у засіданні 7 квітня. Голова лише заявив, що і п. Кюї, і п. Римський-Корсаков виходять геть.
От тобі й опера в Росії!
На щастя, є суд історії. Його вже нічим не вишкребти й не затушувати. А тепер навіки вже лишилося відомим, як кілька малотямущих людей наважилися поквитатись по-свійському з тим, що було вище за їхнє розуміння, і насунути гасильний ковпак на одне з найзначніших і найоригінальніших творінь нашого віку.


1. Мова про оперу Бориса Фітінгофа-Шеля, справжня назва якої «Жуан ді-Теноріо, або Статуя командора» і яку згодом, 1888 року, все-таки було поставлено в Маріїнському театрі. – Прим. перекл.
2. Тут об’єктивність явно зраджує Стасову, коли він ставить поруч оперу «Нижегородці» Направника, справді посередній твір, і «Продану наречену» Сметани, яка є не лише першою чеською національною оперою, але й одним із визначних досягнень комічної опери. – Прим. перекл.


Першодрук – «Новости», 1883, 12 квітня, № 157.
У цій статті й ряді інших матеріалів Стасов боронить творчість Мусоргського від нападів відсталої, консервативної критики. За три роки, з нагоди першої постановки «Хованщини» силами Музично-драматичного гуртка, він напише нову статтю, присвячену цій опері.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-07-24 18:04:46
Переглядів сторінки твору 1026
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.789
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2026.11.14 08:50
Автор у цю хвилину відсутній