Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Володимир Стасов. Некролог М. П. Мусоргського
Мусоргський помер у самому розквіті сил і таланту. Сьогодні йому минуло 44 роки (він народився 16 березня 1837 року [1]). Як далеко ще до старечих літ і скільки треба було ще від нього очікувати, коли дивитися на його могутній талант, на його могутню натуру! Але на нього наклала чавунну, невблаганну руку та сама гірка доля, яка тяжіє над майже всіма без винятку найбільшими талантами нашої вітчизни: сливе ніхто з них не диве довго, скільки міг би й мусив би жити, сливе ніхто з них не здійснює всього, до чого, очевидно, був покликаний і для чого народився. Майже всі скошені на пів дорозі.
Мусоргський усе своє життя прожив для музики. Він почав міркувати про те, аби присвятити їй усього себе, ще хлопчиком, юнкером школи гвардійських підпрапорщиків, коли ще брав уроки фортепіано в Герке. Вийшовши зі школи 1854 року, він, 17-річним юнаком, став офіцером Преображенського полку; але військова служба не припадала йому до вподоби, і вже за п’ять років (1859 року) він вийшов у відставку, аби жити для самої лише музики й для музичних творінь, цілковито нових і оригінальних, якими були наповнені його душа і фантазія. Ці творіння полилися з-під його пера могутнім потоком, який усе зростав на силі, глибині та якнайталановитішій своєрідності. Даргомижський з любов’ю і надією стежив за розвитком цього оригінального, цілком самобутнього таланту і, сам сходячи в могилу, радісно вказував на нього як на свого наступника, пророкував йому чудове майбутнє у справі російської опери. Його передбачення здійснилися. Мусоргський, розпочавши з романсів, приголомшливих за правдивістю драматичного вираження або за грацією, красою, комізмом (такими є його романси: «Савишна», «Саул», «Спи, засни, селянський сину», «Сирітка», «Дитяча», «Гопак», «Райок», «Семінарист»), невдовзі дійшов до такого велетенського, чудового творіння, як «Борис Годунов» – один із найкращих і найвищих алмазів усієї російської музики. Нічого не могло ліпше виразити його прагнень, як ті слова: «До нових берегів!», які стояли на стрічці одного з його вінків, піднесених йому після першої вистави «Бориса Годунова» 27 січня 1874 року. Мусоргський був одним із тих небагатьох, котрі ведуть у нас свою справу до далеких і чудесних, небачених і непорівнянних «нових берегів». І це в нас відчували. Його вшанували своїм переслідуванням музичні консерватори й ретрогради, але водночас супроводжували своєю любов’ю маси непідкупної свіжої правдивої молоді. Упродовж усього першого року, що «Борис Годунов» був на сцені, можна було (як і мені випадало) зустрічати подеколи ввечері поблизу Неви групи молоді, яка поверталася з театру і з пристрасною наснагою виспівувала хори з глибоко народної й глибоко захопливої опери Мусоргського. Але скоро потім оперу кастрували на сцені, з неї вирізали багато найбільш капітального, істотного і національного, потім її стали давати все рідше, замінивши творіннями мізерними й нездарними. Та для багатьох немає сумніву, що все це одного разу зміниться, і в російської публіки нарешті перестануть виривати й виносити те, що їй важливе і дороге в музиці російській, достеменно національній і народній; Мусоргський помер, залишивши по собі ще дві опери: «Хованщину» (повністю закінчену, хоча й не оркестровану) та «Сорочинський ярмарок» (не повністю закінчену); окрім того, кілька надрукованих романсів під загальною назвою «Танці смерті». З їхнього числа декотрі з геніальною досконалістю і разючою правдивістю вираження інколи, у свої останні роки, у приватних колах, виконував Петров, що так надзвичайно талановито створив «ченця Варлаама» в опері «Борис Годунов». Риси обличчя Мусоргського не загинуть: їх передав, навдивовижу правдиво, Рєпін, який написав портрет Мусоргського, вже в лікарні, минулого тижня. Цей чудовий портрет буде днями виставлено на «пересувній виставці» [2].
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир Стасов. Некролог М. П. Мусоргського
Переклав Василь Білоцерківський
Ще однією великою людиною в Росії менше! Сьогодні, у понеділок 16 березня, о п’ятій годині ранку, помер у Миколаївському військово-сухопутному шпиталі, поблизу Смольного, від паралічу серця і спинного мозку МОДЕСТ ПЕТРОВИЧ МУСОРГСЬКИЙ. Хвороба, яка давно, роками, накопичувалася в сильно розладнаному і розбитому організмі, вибухнула 12 лютого трьома нервовими ударами, які йшли один за одним на проміжку всього кількох годин. Вже другого дня, поміщений турботами друзів і близьких до військового госпіталю, Мусоргський скоро став одужувати завдяки зусиллям лікаря Л. М. Бертенсона, який виказав до бідного стражденного найсердечніше співчуття і найніжнішу дбайливість. Останні два тижні Мусоргський раптово почав поправлятися, отож сам багато разів повторював своїм численним друзям, які часто його відвідували, що «ніколи за все життя не почувався так добре, як тепер». Близькі до нього люди не могли надивуватися щасливій переміні; знаходили і в його зовнішності несподівану зміну на краще; сили й бадьорий вигляд, здоровий погляд поверталися, надія почала відроджуватися у щирих шанувальниках Мусоргського. І раптом із ним трапився якийсь несподіваний переворот: настали нові страшні симптоми, параліч вразив руки й ноги, і за небагато днів його не стало. Повна свідомість і пам'ять не залишали його майже до останньої хвилини. Він згас без болю, без страждання; агонія тривала всього кілька секунд. Хто з усіх друзів Мусоргського, які ще вчора провели в нього кілька годин, удень і ввечері, міг уявити, що бачить його востаннє і що за кілька годин його вже не буде?
Мусоргський помер у самому розквіті сил і таланту. Сьогодні йому минуло 44 роки (він народився 16 березня 1837 року [1]). Як далеко ще до старечих літ і скільки треба було ще від нього очікувати, коли дивитися на його могутній талант, на його могутню натуру! Але на нього наклала чавунну, невблаганну руку та сама гірка доля, яка тяжіє над майже всіма без винятку найбільшими талантами нашої вітчизни: сливе ніхто з них не диве довго, скільки міг би й мусив би жити, сливе ніхто з них не здійснює всього, до чого, очевидно, був покликаний і для чого народився. Майже всі скошені на пів дорозі.
Мусоргський усе своє життя прожив для музики. Він почав міркувати про те, аби присвятити їй усього себе, ще хлопчиком, юнкером школи гвардійських підпрапорщиків, коли ще брав уроки фортепіано в Герке. Вийшовши зі школи 1854 року, він, 17-річним юнаком, став офіцером Преображенського полку; але військова служба не припадала йому до вподоби, і вже за п’ять років (1859 року) він вийшов у відставку, аби жити для самої лише музики й для музичних творінь, цілковито нових і оригінальних, якими були наповнені його душа і фантазія. Ці творіння полилися з-під його пера могутнім потоком, який усе зростав на силі, глибині та якнайталановитішій своєрідності. Даргомижський з любов’ю і надією стежив за розвитком цього оригінального, цілком самобутнього таланту і, сам сходячи в могилу, радісно вказував на нього як на свого наступника, пророкував йому чудове майбутнє у справі російської опери. Його передбачення здійснилися. Мусоргський, розпочавши з романсів, приголомшливих за правдивістю драматичного вираження або за грацією, красою, комізмом (такими є його романси: «Савишна», «Саул», «Спи, засни, селянський сину», «Сирітка», «Дитяча», «Гопак», «Райок», «Семінарист»), невдовзі дійшов до такого велетенського, чудового творіння, як «Борис Годунов» – один із найкращих і найвищих алмазів усієї російської музики. Нічого не могло ліпше виразити його прагнень, як ті слова: «До нових берегів!», які стояли на стрічці одного з його вінків, піднесених йому після першої вистави «Бориса Годунова» 27 січня 1874 року. Мусоргський був одним із тих небагатьох, котрі ведуть у нас свою справу до далеких і чудесних, небачених і непорівнянних «нових берегів». І це в нас відчували. Його вшанували своїм переслідуванням музичні консерватори й ретрогради, але водночас супроводжували своєю любов’ю маси непідкупної свіжої правдивої молоді. Упродовж усього першого року, що «Борис Годунов» був на сцені, можна було (як і мені випадало) зустрічати подеколи ввечері поблизу Неви групи молоді, яка поверталася з театру і з пристрасною наснагою виспівувала хори з глибоко народної й глибоко захопливої опери Мусоргського. Але скоро потім оперу кастрували на сцені, з неї вирізали багато найбільш капітального, істотного і національного, потім її стали давати все рідше, замінивши творіннями мізерними й нездарними. Та для багатьох немає сумніву, що все це одного разу зміниться, і в російської публіки нарешті перестануть виривати й виносити те, що їй важливе і дороге в музиці російській, достеменно національній і народній; Мусоргський помер, залишивши по собі ще дві опери: «Хованщину» (повністю закінчену, хоча й не оркестровану) та «Сорочинський ярмарок» (не повністю закінчену); окрім того, кілька надрукованих романсів під загальною назвою «Танці смерті». З їхнього числа декотрі з геніальною досконалістю і разючою правдивістю вираження інколи, у свої останні роки, у приватних колах, виконував Петров, що так надзвичайно талановито створив «ченця Варлаама» в опері «Борис Годунов». Риси обличчя Мусоргського не загинуть: їх передав, навдивовижу правдиво, Рєпін, який написав портрет Мусоргського, вже в лікарні, минулого тижня. Цей чудовий портрет буде днями виставлено на «пересувній виставці» [2].
1. Насправді Мусоргський народився два роки раніше - не 16-го, а 9 березня. – Прим. перекл.
2. Цей портрет у галереї П. М. Третьякова в Москві. – Прим. автора.
Портрет Мусоргського пензля Рєпіна було вперше експоновано в березні того ж 1881 р. Картина справила глибоке, приголомшливе враження на багатьох знавців і любителів образотворчого мистецтва. – Прим. перекл.
Першодрук – «Голос», 17 березня 1881 року, № 76.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Стасов. Щодо постановки «Хованщини» (Лист редакторові)"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Музичне неподобство"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Музичне неподобство"
Про публікацію
