Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Володимир Стасов. Некролог М. П. Мусоргського
Мусоргський помер у самому розквіті сил і таланту. Сьогодні йому минуло 44 роки (він народився 16 березня 1837 року [1]). Як далеко ще до старечих літ і скільки треба було ще від нього очікувати, коли дивитися на його могутній талант, на його могутню натуру! Але на нього наклала чавунну, невблаганну руку та сама гірка доля, яка тяжіє над майже всіма без винятку найбільшими талантами нашої вітчизни: сливе ніхто з них не диве довго, скільки міг би й мусив би жити, сливе ніхто з них не здійснює всього, до чого, очевидно, був покликаний і для чого народився. Майже всі скошені на пів дорозі.
Мусоргський усе своє життя прожив для музики. Він почав міркувати про те, аби присвятити їй усього себе, ще хлопчиком, юнкером школи гвардійських підпрапорщиків, коли ще брав уроки фортепіано в Герке. Вийшовши зі школи 1854 року, він, 17-річним юнаком, став офіцером Преображенського полку; але військова служба не припадала йому до вподоби, і вже за п’ять років (1859 року) він вийшов у відставку, аби жити для самої лише музики й для музичних творінь, цілковито нових і оригінальних, якими були наповнені його душа і фантазія. Ці творіння полилися з-під його пера могутнім потоком, який усе зростав на силі, глибині та якнайталановитішій своєрідності. Даргомижський з любов’ю і надією стежив за розвитком цього оригінального, цілком самобутнього таланту і, сам сходячи в могилу, радісно вказував на нього як на свого наступника, пророкував йому чудове майбутнє у справі російської опери. Його передбачення здійснилися. Мусоргський, розпочавши з романсів, приголомшливих за правдивістю драматичного вираження або за грацією, красою, комізмом (такими є його романси: «Савишна», «Саул», «Спи, засни, селянський сину», «Сирітка», «Дитяча», «Гопак», «Райок», «Семінарист»), невдовзі дійшов до такого велетенського, чудового творіння, як «Борис Годунов» – один із найкращих і найвищих алмазів усієї російської музики. Нічого не могло ліпше виразити його прагнень, як ті слова: «До нових берегів!», які стояли на стрічці одного з його вінків, піднесених йому після першої вистави «Бориса Годунова» 27 січня 1874 року. Мусоргський був одним із тих небагатьох, котрі ведуть у нас свою справу до далеких і чудесних, небачених і непорівнянних «нових берегів». І це в нас відчували. Його вшанували своїм переслідуванням музичні консерватори й ретрогради, але водночас супроводжували своєю любов’ю маси непідкупної свіжої правдивої молоді. Упродовж усього першого року, що «Борис Годунов» був на сцені, можна було (як і мені випадало) зустрічати подеколи ввечері поблизу Неви групи молоді, яка поверталася з театру і з пристрасною наснагою виспівувала хори з глибоко народної й глибоко захопливої опери Мусоргського. Але скоро потім оперу кастрували на сцені, з неї вирізали багато найбільш капітального, істотного і національного, потім її стали давати все рідше, замінивши творіннями мізерними й нездарними. Та для багатьох немає сумніву, що все це одного разу зміниться, і в російської публіки нарешті перестануть виривати й виносити те, що їй важливе і дороге в музиці російській, достеменно національній і народній; Мусоргський помер, залишивши по собі ще дві опери: «Хованщину» (повністю закінчену, хоча й не оркестровану) та «Сорочинський ярмарок» (не повністю закінчену); окрім того, кілька надрукованих романсів під загальною назвою «Танці смерті». З їхнього числа декотрі з геніальною досконалістю і разючою правдивістю вираження інколи, у свої останні роки, у приватних колах, виконував Петров, що так надзвичайно талановито створив «ченця Варлаама» в опері «Борис Годунов». Риси обличчя Мусоргського не загинуть: їх передав, навдивовижу правдиво, Рєпін, який написав портрет Мусоргського, вже в лікарні, минулого тижня. Цей чудовий портрет буде днями виставлено на «пересувній виставці» [2].
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир Стасов. Некролог М. П. Мусоргського
Переклав Василь Білоцерківський
Ще однією великою людиною в Росії менше! Сьогодні, у понеділок 16 березня, о п’ятій годині ранку, помер у Миколаївському військово-сухопутному шпиталі, поблизу Смольного, від паралічу серця і спинного мозку МОДЕСТ ПЕТРОВИЧ МУСОРГСЬКИЙ. Хвороба, яка давно, роками, накопичувалася в сильно розладнаному і розбитому організмі, вибухнула 12 лютого трьома нервовими ударами, які йшли один за одним на проміжку всього кількох годин. Вже другого дня, поміщений турботами друзів і близьких до військового госпіталю, Мусоргський скоро став одужувати завдяки зусиллям лікаря Л. М. Бертенсона, який виказав до бідного стражденного найсердечніше співчуття і найніжнішу дбайливість. Останні два тижні Мусоргський раптово почав поправлятися, отож сам багато разів повторював своїм численним друзям, які часто його відвідували, що «ніколи за все життя не почувався так добре, як тепер». Близькі до нього люди не могли надивуватися щасливій переміні; знаходили і в його зовнішності несподівану зміну на краще; сили й бадьорий вигляд, здоровий погляд поверталися, надія почала відроджуватися у щирих шанувальниках Мусоргського. І раптом із ним трапився якийсь несподіваний переворот: настали нові страшні симптоми, параліч вразив руки й ноги, і за небагато днів його не стало. Повна свідомість і пам'ять не залишали його майже до останньої хвилини. Він згас без болю, без страждання; агонія тривала всього кілька секунд. Хто з усіх друзів Мусоргського, які ще вчора провели в нього кілька годин, удень і ввечері, міг уявити, що бачить його востаннє і що за кілька годин його вже не буде?
Мусоргський помер у самому розквіті сил і таланту. Сьогодні йому минуло 44 роки (він народився 16 березня 1837 року [1]). Як далеко ще до старечих літ і скільки треба було ще від нього очікувати, коли дивитися на його могутній талант, на його могутню натуру! Але на нього наклала чавунну, невблаганну руку та сама гірка доля, яка тяжіє над майже всіма без винятку найбільшими талантами нашої вітчизни: сливе ніхто з них не диве довго, скільки міг би й мусив би жити, сливе ніхто з них не здійснює всього, до чого, очевидно, був покликаний і для чого народився. Майже всі скошені на пів дорозі.
Мусоргський усе своє життя прожив для музики. Він почав міркувати про те, аби присвятити їй усього себе, ще хлопчиком, юнкером школи гвардійських підпрапорщиків, коли ще брав уроки фортепіано в Герке. Вийшовши зі школи 1854 року, він, 17-річним юнаком, став офіцером Преображенського полку; але військова служба не припадала йому до вподоби, і вже за п’ять років (1859 року) він вийшов у відставку, аби жити для самої лише музики й для музичних творінь, цілковито нових і оригінальних, якими були наповнені його душа і фантазія. Ці творіння полилися з-під його пера могутнім потоком, який усе зростав на силі, глибині та якнайталановитішій своєрідності. Даргомижський з любов’ю і надією стежив за розвитком цього оригінального, цілком самобутнього таланту і, сам сходячи в могилу, радісно вказував на нього як на свого наступника, пророкував йому чудове майбутнє у справі російської опери. Його передбачення здійснилися. Мусоргський, розпочавши з романсів, приголомшливих за правдивістю драматичного вираження або за грацією, красою, комізмом (такими є його романси: «Савишна», «Саул», «Спи, засни, селянський сину», «Сирітка», «Дитяча», «Гопак», «Райок», «Семінарист»), невдовзі дійшов до такого велетенського, чудового творіння, як «Борис Годунов» – один із найкращих і найвищих алмазів усієї російської музики. Нічого не могло ліпше виразити його прагнень, як ті слова: «До нових берегів!», які стояли на стрічці одного з його вінків, піднесених йому після першої вистави «Бориса Годунова» 27 січня 1874 року. Мусоргський був одним із тих небагатьох, котрі ведуть у нас свою справу до далеких і чудесних, небачених і непорівнянних «нових берегів». І це в нас відчували. Його вшанували своїм переслідуванням музичні консерватори й ретрогради, але водночас супроводжували своєю любов’ю маси непідкупної свіжої правдивої молоді. Упродовж усього першого року, що «Борис Годунов» був на сцені, можна було (як і мені випадало) зустрічати подеколи ввечері поблизу Неви групи молоді, яка поверталася з театру і з пристрасною наснагою виспівувала хори з глибоко народної й глибоко захопливої опери Мусоргського. Але скоро потім оперу кастрували на сцені, з неї вирізали багато найбільш капітального, істотного і національного, потім її стали давати все рідше, замінивши творіннями мізерними й нездарними. Та для багатьох немає сумніву, що все це одного разу зміниться, і в російської публіки нарешті перестануть виривати й виносити те, що їй важливе і дороге в музиці російській, достеменно національній і народній; Мусоргський помер, залишивши по собі ще дві опери: «Хованщину» (повністю закінчену, хоча й не оркестровану) та «Сорочинський ярмарок» (не повністю закінчену); окрім того, кілька надрукованих романсів під загальною назвою «Танці смерті». З їхнього числа декотрі з геніальною досконалістю і разючою правдивістю вираження інколи, у свої останні роки, у приватних колах, виконував Петров, що так надзвичайно талановито створив «ченця Варлаама» в опері «Борис Годунов». Риси обличчя Мусоргського не загинуть: їх передав, навдивовижу правдиво, Рєпін, який написав портрет Мусоргського, вже в лікарні, минулого тижня. Цей чудовий портрет буде днями виставлено на «пересувній виставці» [2].
1. Насправді Мусоргський народився два роки раніше - не 16-го, а 9 березня. – Прим. перекл.
2. Цей портрет у галереї П. М. Третьякова в Москві. – Прим. автора.
Портрет Мусоргського пензля Рєпіна було вперше експоновано в березні того ж 1881 р. Картина справила глибоке, приголомшливе враження на багатьох знавців і любителів образотворчого мистецтва. – Прим. перекл.
Першодрук – «Голос», 17 березня 1881 року, № 76.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Стасов. Щодо постановки «Хованщини» (Лист редакторові)"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Музичне неподобство"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Музичне неподобство"
Про публікацію
