ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Володимир Стасов. Некролог М. П. Мусоргського
Мусоргський помер у самому розквіті сил і таланту. Сьогодні йому минуло 44 роки (він народився 16 березня 1837 року [1]). Як далеко ще до старечих літ і скільки треба було ще від нього очікувати, коли дивитися на його могутній талант, на його могутню натуру! Але на нього наклала чавунну, невблаганну руку та сама гірка доля, яка тяжіє над майже всіма без винятку найбільшими талантами нашої вітчизни: сливе ніхто з них не диве довго, скільки міг би й мусив би жити, сливе ніхто з них не здійснює всього, до чого, очевидно, був покликаний і для чого народився. Майже всі скошені на пів дорозі.
Мусоргський усе своє життя прожив для музики. Він почав міркувати про те, аби присвятити їй усього себе, ще хлопчиком, юнкером школи гвардійських підпрапорщиків, коли ще брав уроки фортепіано в Герке. Вийшовши зі школи 1854 року, він, 17-річним юнаком, став офіцером Преображенського полку; але військова служба не припадала йому до вподоби, і вже за п’ять років (1859 року) він вийшов у відставку, аби жити для самої лише музики й для музичних творінь, цілковито нових і оригінальних, якими були наповнені його душа і фантазія. Ці творіння полилися з-під його пера могутнім потоком, який усе зростав на силі, глибині та якнайталановитішій своєрідності. Даргомижський з любов’ю і надією стежив за розвитком цього оригінального, цілком самобутнього таланту і, сам сходячи в могилу, радісно вказував на нього як на свого наступника, пророкував йому чудове майбутнє у справі російської опери. Його передбачення здійснилися. Мусоргський, розпочавши з романсів, приголомшливих за правдивістю драматичного вираження або за грацією, красою, комізмом (такими є його романси: «Савишна», «Саул», «Спи, засни, селянський сину», «Сирітка», «Дитяча», «Гопак», «Райок», «Семінарист»), невдовзі дійшов до такого велетенського, чудового творіння, як «Борис Годунов» – один із найкращих і найвищих алмазів усієї російської музики. Нічого не могло ліпше виразити його прагнень, як ті слова: «До нових берегів!», які стояли на стрічці одного з його вінків, піднесених йому після першої вистави «Бориса Годунова» 27 січня 1874 року. Мусоргський був одним із тих небагатьох, котрі ведуть у нас свою справу до далеких і чудесних, небачених і непорівнянних «нових берегів». І це в нас відчували. Його вшанували своїм переслідуванням музичні консерватори й ретрогради, але водночас супроводжували своєю любов’ю маси непідкупної свіжої правдивої молоді. Упродовж усього першого року, що «Борис Годунов» був на сцені, можна було (як і мені випадало) зустрічати подеколи ввечері поблизу Неви групи молоді, яка поверталася з театру і з пристрасною наснагою виспівувала хори з глибоко народної й глибоко захопливої опери Мусоргського. Але скоро потім оперу кастрували на сцені, з неї вирізали багато найбільш капітального, істотного і національного, потім її стали давати все рідше, замінивши творіннями мізерними й нездарними. Та для багатьох немає сумніву, що все це одного разу зміниться, і в російської публіки нарешті перестануть виривати й виносити те, що їй важливе і дороге в музиці російській, достеменно національній і народній; Мусоргський помер, залишивши по собі ще дві опери: «Хованщину» (повністю закінчену, хоча й не оркестровану) та «Сорочинський ярмарок» (не повністю закінчену); окрім того, кілька надрукованих романсів під загальною назвою «Танці смерті». З їхнього числа декотрі з геніальною досконалістю і разючою правдивістю вираження інколи, у свої останні роки, у приватних колах, виконував Петров, що так надзвичайно талановито створив «ченця Варлаама» в опері «Борис Годунов». Риси обличчя Мусоргського не загинуть: їх передав, навдивовижу правдиво, Рєпін, який написав портрет Мусоргського, вже в лікарні, минулого тижня. Цей чудовий портрет буде днями виставлено на «пересувній виставці» [2].
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир Стасов. Некролог М. П. Мусоргського
Переклав Василь Білоцерківський
Ще однією великою людиною в Росії менше! Сьогодні, у понеділок 16 березня, о п’ятій годині ранку, помер у Миколаївському військово-сухопутному шпиталі, поблизу Смольного, від паралічу серця і спинного мозку МОДЕСТ ПЕТРОВИЧ МУСОРГСЬКИЙ. Хвороба, яка давно, роками, накопичувалася в сильно розладнаному і розбитому організмі, вибухнула 12 лютого трьома нервовими ударами, які йшли один за одним на проміжку всього кількох годин. Вже другого дня, поміщений турботами друзів і близьких до військового госпіталю, Мусоргський скоро став одужувати завдяки зусиллям лікаря Л. М. Бертенсона, який виказав до бідного стражденного найсердечніше співчуття і найніжнішу дбайливість. Останні два тижні Мусоргський раптово почав поправлятися, отож сам багато разів повторював своїм численним друзям, які часто його відвідували, що «ніколи за все життя не почувався так добре, як тепер». Близькі до нього люди не могли надивуватися щасливій переміні; знаходили і в його зовнішності несподівану зміну на краще; сили й бадьорий вигляд, здоровий погляд поверталися, надія почала відроджуватися у щирих шанувальниках Мусоргського. І раптом із ним трапився якийсь несподіваний переворот: настали нові страшні симптоми, параліч вразив руки й ноги, і за небагато днів його не стало. Повна свідомість і пам'ять не залишали його майже до останньої хвилини. Він згас без болю, без страждання; агонія тривала всього кілька секунд. Хто з усіх друзів Мусоргського, які ще вчора провели в нього кілька годин, удень і ввечері, міг уявити, що бачить його востаннє і що за кілька годин його вже не буде?
Мусоргський помер у самому розквіті сил і таланту. Сьогодні йому минуло 44 роки (він народився 16 березня 1837 року [1]). Як далеко ще до старечих літ і скільки треба було ще від нього очікувати, коли дивитися на його могутній талант, на його могутню натуру! Але на нього наклала чавунну, невблаганну руку та сама гірка доля, яка тяжіє над майже всіма без винятку найбільшими талантами нашої вітчизни: сливе ніхто з них не диве довго, скільки міг би й мусив би жити, сливе ніхто з них не здійснює всього, до чого, очевидно, був покликаний і для чого народився. Майже всі скошені на пів дорозі.
Мусоргський усе своє життя прожив для музики. Він почав міркувати про те, аби присвятити їй усього себе, ще хлопчиком, юнкером школи гвардійських підпрапорщиків, коли ще брав уроки фортепіано в Герке. Вийшовши зі школи 1854 року, він, 17-річним юнаком, став офіцером Преображенського полку; але військова служба не припадала йому до вподоби, і вже за п’ять років (1859 року) він вийшов у відставку, аби жити для самої лише музики й для музичних творінь, цілковито нових і оригінальних, якими були наповнені його душа і фантазія. Ці творіння полилися з-під його пера могутнім потоком, який усе зростав на силі, глибині та якнайталановитішій своєрідності. Даргомижський з любов’ю і надією стежив за розвитком цього оригінального, цілком самобутнього таланту і, сам сходячи в могилу, радісно вказував на нього як на свого наступника, пророкував йому чудове майбутнє у справі російської опери. Його передбачення здійснилися. Мусоргський, розпочавши з романсів, приголомшливих за правдивістю драматичного вираження або за грацією, красою, комізмом (такими є його романси: «Савишна», «Саул», «Спи, засни, селянський сину», «Сирітка», «Дитяча», «Гопак», «Райок», «Семінарист»), невдовзі дійшов до такого велетенського, чудового творіння, як «Борис Годунов» – один із найкращих і найвищих алмазів усієї російської музики. Нічого не могло ліпше виразити його прагнень, як ті слова: «До нових берегів!», які стояли на стрічці одного з його вінків, піднесених йому після першої вистави «Бориса Годунова» 27 січня 1874 року. Мусоргський був одним із тих небагатьох, котрі ведуть у нас свою справу до далеких і чудесних, небачених і непорівнянних «нових берегів». І це в нас відчували. Його вшанували своїм переслідуванням музичні консерватори й ретрогради, але водночас супроводжували своєю любов’ю маси непідкупної свіжої правдивої молоді. Упродовж усього першого року, що «Борис Годунов» був на сцені, можна було (як і мені випадало) зустрічати подеколи ввечері поблизу Неви групи молоді, яка поверталася з театру і з пристрасною наснагою виспівувала хори з глибоко народної й глибоко захопливої опери Мусоргського. Але скоро потім оперу кастрували на сцені, з неї вирізали багато найбільш капітального, істотного і національного, потім її стали давати все рідше, замінивши творіннями мізерними й нездарними. Та для багатьох немає сумніву, що все це одного разу зміниться, і в російської публіки нарешті перестануть виривати й виносити те, що їй важливе і дороге в музиці російській, достеменно національній і народній; Мусоргський помер, залишивши по собі ще дві опери: «Хованщину» (повністю закінчену, хоча й не оркестровану) та «Сорочинський ярмарок» (не повністю закінчену); окрім того, кілька надрукованих романсів під загальною назвою «Танці смерті». З їхнього числа декотрі з геніальною досконалістю і разючою правдивістю вираження інколи, у свої останні роки, у приватних колах, виконував Петров, що так надзвичайно талановито створив «ченця Варлаама» в опері «Борис Годунов». Риси обличчя Мусоргського не загинуть: їх передав, навдивовижу правдиво, Рєпін, який написав портрет Мусоргського, вже в лікарні, минулого тижня. Цей чудовий портрет буде днями виставлено на «пересувній виставці» [2].
1. Насправді Мусоргський народився два роки раніше - не 16-го, а 9 березня. – Прим. перекл.
2. Цей портрет у галереї П. М. Третьякова в Москві. – Прим. автора.
Портрет Мусоргського пензля Рєпіна було вперше експоновано в березні того ж 1881 р. Картина справила глибоке, приголомшливе враження на багатьох знавців і любителів образотворчого мистецтва. – Прим. перекл.
Першодрук – «Голос», 17 березня 1881 року, № 76.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Стасов. Щодо постановки «Хованщини» (Лист редакторові)"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Музичне неподобство"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Музичне неподобство"
Про публікацію